Цього року виповнюється 60 років від дня закінчення Другої світової війни, зокрема 9 травня Україна і весь світ відзначали день Перемоги над нацистською Німеччиною. Нашій країні ця війна принесла надзвичайно багато жертв. У першу чергу це стосується саме українського народу. Друга світова війна для українців почалась ще навесні 1939 року, коли було знищено незалежну Карпатську Україну, а закінчилась майже в середині 1950-х, коли остаточно було придушено повстанський рух в Західній Україні. Великих втрат зазнали й інші народи нашої країни, в першу чергу євреї цигани, які стали об’єктом цілеспрямованого нацистського геноциду. В ці сумні дні ми маємо згадати також тих, хто протягом війни був підданий масовим репресіям та примусовому виселенню з боку радянської влади (українці, поляки, кримські татари, німці, греки, вірмени, румуни тощо). Численними жертвами цивільного населення супроводжувалися український і польський національно-визвольні рухи. Взагалі, складні питання історії народів України під час Другої світової війни потребують всебічного фахового обговорення і комплексного наукового дослідження. Але задля цього треба усвідомлювати, що дослідження настільки гострих і актуальних питань завжди знаходиться під тиском зовнішніх позанаукових чинників. На жаль, суб’єктивні фактори впливають на науковий процес, починаючи від вибору теми дослідження і відбору історичних фактів і закінчуючи трактуванням історичних подій і оцінкою історичних явищ. Наслідком цього є продукування нових історичних міфів. На перешкоді цьому, по-перше, має стати індивідуальна і колективна наукова рефлексія, а по-друге, наукова спільнота повинна напрацювати певні механізми, які здатні знівелювати дію суб’єктивних чинників. Ці механізми слід задіяти вже на етапі планування дослідження і продовжуватись після появи його друкованих результатів, тобто в процесі публічного рецензування і громадського обговорення.