У книзі аналізуються причини відокремлення української і всесвітньої історії у світовій та українській історичній науці. Висвітлюється бачення історіософії німецькими, французькими, російськими, єврейськими та українськими дослідниками.

Міфам радянської пропаганди протистоять твори, написані на основі архівних матеріалів, мемуарних і наукових джерел. Нариси, статті згруповано "навколо" вузлових подій в історії України ХХ сторіччя. Українська революція 1917-1921 років: її просвітлий час і трагічний фінал. Більшовицький терор: Голодомор, Соловки, "розстріляне відродження"... Друга світова війна: правда про звитяги і про ціну перемоги над нацизмом. Повоєнна боротьба в СРСР: бойові операції чекістів і героїка визвольного руху ОУН та УПА. Для всіх, хто цікавиться історією, її драматичними й маловідомими сторінками.

Ч. 1 : 1936-1944 рр.. - 148 с.

Черговий збірник наукових праць містить статті молодих викладачів, аспірантів та студентів з проблем вітчизняної та всесвітньої історії, які здебільшого репрезентують тематику доповідей конференцій молодих учених. Для науковців, викладачів та студентів, усіх тих, хто цікавиться проблемами історії.

Ч. 1. - 2011. - 250 с.

Історія кожної країни та її народу розвивається не ізольовано, а у взаємозв'язках з іншими країнами і народами. Цей процес охоплює різні сфери розвитку суспільства. Важливим є те, що події, які відбуваються в тій чи іншій країні, знаходять своєї сприйняття й за її межами. Врахування та належна оцінка цих подій дають можливість визначити спільне і специфічне у них. Щоб досягнути наукових результатів у дослідженні історичних проблем, необхідно спиратися на використання фактичного матеріалу, почерпнутого з різних джерел. Події, які відбулися та відбуваються в Україні, знаходять своє відображення й у зарубіжних джерелах, їх відповідне наукове використання, безперечно, сприятиме висвітленню ряду проблем історії України. З різних причин в умовах тоталітарного режиму було до краю обмежено можливості використовувати історичні джерела, які зберігаються у зарубіжних країнах, а також опубліковану там літературу. Нині ситуація докорінно змінилася.

Це друге видання, доповнене й розширене, навчального посібника з історії української державності Раїси Іванченко — відомого сучасного історика, письменника, автора численних історичних розвідок та історичних романів з проблем історії України. У роботі відстоюється наукова позиція державності українського народу, починаючи із Трипільської цивілізації. Посібник містить цікаві документи на підтвердження думки автора. Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого

На початку 90–х років у політологічній та історичній науках переважав оптимізм щодо нових посткомуністичних держав на сході Європи. Теорія трансформації передбачала, що демократизація політичних систем, лібералізація економічних відносин та культурна відкритість до світу дозволить колишнім радянським республікам швидко прийняти нові (і фактично єдино можливі) правила гри. Теза Френсиса Фукуями про «кінець історії» як синонім всесвітнього тріумфу демократії та лібералізму сприймалася тоді цілком реалістично. Утім досить швидко ці ілюзії розвіялися. Посткомуністичні країни продемонстрували різну ступінь готовності та спроможності до «трансформацій», а їхні комуністичні еліти засвідчили подиву гідний хист до ідеологічної мімікрії, яка забезпечила їм збереження (а часто–густо і розширення) важелів впливу. Розчарування у можливості швидкого переходу до brave new world надало великої популярності теоріям залежності сучасного розвитку від історії (path dependency), які стисло можна узагальнити так: те, куди ми прийдемо залежить від того, звідки ми вийшли (відповідно, до деяких цілей із означеної відправної точки дістатися просто нереально). Такий підхіднаголошував на присутності (хай і неусвідомленої) історії у сучасних політичних та культурних процесах. Але, водночас, у своїх крайніх виявах він відверто межував з цивілізаційно–культурним детермінізмом. За слушним зауваженням Керстін Ціммер, подолання обмежень кожної з описаних вище пояснювальних схем можливе шляхом їх творчого і недогматичного поєднання. Ця книжка пропонує дещо іншу перспективу у підході до тієї самої проблеми. У ній ідеться про інтелектуальні дискусії, різні спроби концептуалізації історії та сучасних проблем того регіону, який дехто воліє називати «посткомуністичними країнами», дехто – «Центрально–Східною Європою», а ще інші – «Русским миром». Україна та її історія нерідко перебуває в осерді цих дискусій, які, втім, надалі радше малознані й навіть не завжди присутні у вітчизняному академічному чи політичному дискурсах. Книжка складається з чотирьох розділів. Кожен з них – це перероблені і доповнені версії статей, що друкувалися в наукових часописах України, Росії, Польщі, Угорщини, Німеччини, Японії. Але саме в такому вигляді, як вони наведені у книзі, ці тексти раніше не публікувалися.

Данная книга представляет читателям творчество известного немецкого философа Карла Ясперса. Впервые в этой книге автор предлагает проект философской истории философии, которая противостоит "нефилософской" истории, понятой как специальная историческая наука, занятая исследованием и описанием фактов, взаимодействий, зависимостей, мнений и пр. История философии, по Ясперсу, сама должна быть философией.

Книга видатного українського історика Ярослава Дашкевича (1926–2010) містить статті, рецензії та інші праці з важливих ділянок української історичної науки: джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін. Дослідження з цих галузей історичного знання розглядаються автором як підґрунтя для здобуття об’єктивних знань про минуле та служать "фаховою майстернею" історикам. Протягом 1962–2010 рр. Я. Дашкевичем опубліковані численні розвідки з джерелознавства історії України середньовічного, ранньомодерного та новітнього періодів (значна частина їх стосується джерел східного походження), а також з генеалогії, історичної демографії, геральдики, емблематики, вексилології, сфрагістики, історичної іконографії, історичної географії, топоніміки, історичної картографії, картознавства, архівознавства, дипломатики, філігранології, історії паперу, метрології та інших спеціальних історичних дисциплін.

На основі маловідомих джерел досліджується діяльність наукових товариств у Києві XIX ст. та становлення історико-регіональної школи в українознавстві. Автор даної публікації не ставить своєю метою аналіз змісту і спрямованості праць цього напряму. Її завдання скромніше - простежити процес становлення у Києві наукових товариств, які у великій мірі сприяли розвитку регіональних історичних досліджень. Йтиметься головним чином про діяльність двох наукових осередків: Комісії для опису губерній Київського учбового округу (1851-1864) та Південно-Західного відділу Російського географічного товариства (1873-1876).