Книга присвячена малодослідженій проблемі історії вітчизняної державності - юридичним аспектам діяльності Державної варти. Неупереджений авторський підхід і використання раніше невідомих архівних джерел дозволяють об'єктивно визначити роль цієї охоронної структури в системі влади останнього українського гетьманату. Навчальний посібник розраховано насамперед на тих, хто вивчає історію держави й права України, а також на широке коло читачів.

Книга є першим дослідженням історичних витоків і еволюції маловідомого складника українських збройних сил "козацької доби" - найманого (охотницького) війська. Використавши широкий спектр історичних джерел та літератури, автор розглядає становлення й розвиток українського найманства в широкому контексті європейської історії XVII—XVIII ст., його вплив на політичну та військову історію Лівобережної Гетьманщини. В центрі книги - основні організаційні засади охотниньких полків (структури, комплектування, забезпечення та озброєння), участь найманців у воєнних конфліктах гетьманату кінця XVII - початку XVIII ст., їхнє повсякденне життя. Видання розраховано иавчених-істориків, викладачів, студентів, а також усіх шаігувальників вітчизняної військової історії.

В'ячесла́в (Вацлав) Казими́рович Липи́нський (*05(18) квітня 1882 — †14 червня 1931) — видатний український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист, теоретик українського консерватизму. Один із організаторів Української демократично-хліборобської партії. За гетьманату — посол України в Австрії.

Монографія присвячена історії виникнення та діяльності найбільшої і найвпливовішої партії Української революції — Українській партії соціалістів-революціонерів (УПСР). Здійснено комплексне дослідження політичної історії УПСР. Простежено витоки УПСР від народницьких груп, ідейну та організаційну еволюцію партії, проаналізовано основні напрями її практичної політичної, парламентської, виборчої та державницької діяльності у добу Центральної Ради, опозиційну діяльність у добу Гетьманату та пошук шляхів національно-державного будівництва у період Директорії. Розглянуто діяльність партії в умовах еміграції.

Мета даного навчального посібника — через призму столиць та їх правителів показати як становилась і розвивалась історія української державності. Київська Русь, Галицько-Волинська держава, Київське князівство ХV ст., Запорозька Січ, козацько-гетьманська держава XVII-XVIII ст., УНР, Гетьманат, ЗУНР — усе це ланки єдиного історичного процесу, який, попри всі драматичні повороти, відбивав постійне прагнення українського народу жити незалежним державним життям.

В новій книзі автор на основі широкого спектру документальних джерел та матеріалів, значна частина яких вперше вводиться до наукового обігу, висвітлює специфічний і неординарний напрямок розбудови національної державності у податковій сфері в період існування Української Народної Республіки (УНР), Української Держави (Гетьманату П.Скоропадського) та Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) від часу утворення Української Центральної Ради в 1917 році до звернення НЕПу та початку податкової реформи 1930 року. Для істориків, економістів, дослідників фінансово-економічної думки, а також широкого загалу читачів, що цікавляться історією українського державотворення.

Пропонована монографія є першим в сучасній історіографії комплексним історико-джерелознавчим дослідженням фінансової політики уряду Української Держави під час гетьманування Павла Скоропадського. Саме на час Гетьманату 1918 р. припадає період юридичного завершення запровадження національних грошових одиниць, започаткованих Центральною Радою. Тоді ж було на практиці закладено підвалини вітчизняної грошової системи. До наукового обігу автором було вперше введено сотні невідомих раніше документальних матеріалів які, в поєднанні із здобутками вже існуючих дослідів з фінансової політики України 1917-1921 рр., допоможуть читачеві пізнати історію цієї досить специфічної галузі вітчизняного державотворення.

Книга містить спогади церковного діяча Василя Зеньковського про його перебування в уряді Павла Скоропадського на посаді міністра сповідань у травні-жовтні 1918 р., а також його освітню діяльність в цей час.

На основі історико-архівних джерел автор висвітлює питання статусу українських селян за часів існування Українського гетьманату.

У книзі висвітлюється історія формування, розвитку та падіння першої у XX ст. Української держави, пов’язаних з цим соціальних процесів, культурних перетворень та політичних подій. Головна увага приділяється розгляду періоду гетьманування П. Скоропадського, під час якого Україна перетворилася на справжній державний організм з усіма властивими йому ознаками та атрибутами. У цьому зв’язку критично переглядаються поширені в історіографії оцінки діяльності лідерів Центральної ради. Гетьманату та Директорії, характер діяльності більшовицьких, анархістських та білих сил. При написанні книги, крім звичайних історичних джерел, широко використовувалися мемуарні свідчення різних людей, що пережили ці буремні роки в містах України, особливо у Києві, події в якому реконструюються з особливою увагою. Книга розрахована на широкий загал читачів, всіх, хто цікавиться історією своєї Батьківщини.

Т. 1 : Доба Центральної Ради. - 1932. - 454 с.

У книзі висвітлюється утворення і функціонування однієї з державних формацій доби Української революції—гетьманату Павла Скоропадського (квітень — грудень 1918 року). Розкривається форма і сутність державно-політичної моделі, ідеологічна платформа, соціальна база, проведення економічних реформ. Показано ступінь залежності гетьманату від союзників, вплив на державне будівництво російської імперської спадщини, роздвоєну лояльність правлячої еліти, причини невдачі цього державотворчого проекту. Видання розраховане на науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться історією України.

Книжка присвячена малодослідженому феномену української історії та культури — тим містам, які виконували столичні функції протягом існування української держави у специфічній формі гетьманату — так званої Гетьманщини з 1654 р. до 1782 р. Це автономне державне утворення, що постало в горнилі національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, відіграло провідну роль у формуванні української національної ідентичності. Адміністративними центрами гетьманської України в ті часи були послідовно міста Чигирин, Батурин, Глухів. Сьогодні вони є основними «віхами національної історії», в них створені національні історико-культурні заповідники. Розповідь про ці міста дозволить спростувати чимало задавнених стереотипів.

В книзі висвітлюються найважливіші події, пов’язані з історією, українського козацтва від часу його виникнення на межі XV-XVI ст. до ліквідації урядом Російської імперії в кінці XVIII — на початку XIX ст. Особливу увагу приділено найбільш яскравим постатям Війська Запорозького, їх політичній і державній діяльності. Значне місце на сторінках праці відведено міжнародним відносинам українського гетьманату, козацькій ментальності, побуту, бойовому мистецтву, атрибутиці тощо. Певною мірою показана роль жінки в "лицарському" середовищі. Своє яскраве відображення знайшло ставлення до козаків представників різних народів, і володарів іноземних держав, їх сприйняття за межами Батьківщини. Книга розрахована на широке коло читачів.

Активна пропаганда 90-річчя української адміністративної традиції сприятиме глибшому знанню громадянами України власної історії, вихованню патріотизму, підвищенню авторитету держави та дасть новий поштовх реформі державної служби та державного управління. Збірка вміщує наукові статті про перший вітчизняний досвід інституціоналізації державної служби за часів гетьманату Павла Скоропадського та унікальні документальні матеріали тих часів, які власне й встановлювали основні елементи державної служби в Україні. Буде корисною державним службовцям, експертам, що працюють у сфері публічної адміністрації, науковцям, а також усім, небайдужим до власної історії.