Ч. 2 : в літах 1850-62. - 1905. - 766 с.

ГОЛОВАЦЬКИЙ Яків Федорович (псевд. — Головацький Ярослав, Русин Гаврило, Балагур Яцко, Галичанин та ін.; 29.Х 1814, с. Чепелі, тепер Бродівського р-ну Львів, обл. — 13.V 1888, Вільнюс) — укр. мовознавець, етнограф, фольклорист, поет, педагог і громад. діяч, чл. Рос. геогр. т-ва, почес. чл. Т-ва історії і старовини російської з 1866. У 1834 — 35 навч. в духовній академії в Кошице та ун-ті в Пешті; закін. 1841 Львів. ун-т. У 1842 — 48 був священиком. Протягом 1848 — 67 працював професором, а 1863 — 64 — ректор Львів. ун-ту. В 1868-88 — голова Віденської археогр. комісії, одночасно (з 1871) — голова Тимчас. комісії по організації Вілен. публ. бібліотеки й музею. Належав до «Руської трійці», організував випуск альм. «Русалка Дністровая» (1837). Досліджував фольклор і етнографію українців зони Карпат («Нарис старослов’янського байкарства або міфології», 1860; «Народні пісні Галицької та Угорської Русі», кн. 1 — 4, 1878; «Про костюми або народне вбрання русинів чи руських у Галичині й північно-східній Угорщині», 1867). Підготував праці про писемні пам’ятки («Хрестоматія церковнословенська і давньоруська», 1854; «Пам’ятки дипломатичної і судово-ділової мови руської в давньому Галицько-Волинському князівстві й суміжних руських областях в XIV та XV століттях», 1867). Велике значення у справі відродження укр. шкільництва і культури мала «Грамматика руского Азыка» Г. (1849), яка спиралася на мовну практику Галичини, була осн. посібником у школах до 1862. На підставі нових діал. даних Г. здійснив одну з перших у вітчизн. мовознавстві спроб опису діал. диференціації укр. мови — «Розправа о язиці южноруськім і єго нарічіях» (1848); виділив волин.-поділ. (або українське), галицьке (або наддністрянське) і карпаторуське наріччя. Обстоював самобутність укр. мови, підкреслював її глибокі істор. корені. У питаннях реформування правопису, витворення норм укр. літ. мови виявляв непослідовність. Створив «Географический словарь западнославянских и югославянских земель и прилежащих стран» (1877, вид. 1884), опубл. «Читанку» М. Шашкевича (1850) тощо. Уклав досконалий для свого часу регіональний словник говорів Галичини, Буковини і Закарпаття — «Материалы для словаря малорусского нарЂчія, собраныя в Галиціи и въ СЂверо-восточной Венгрии...» (1857 — 59, літери А — 3) та «Словник української мови» (обидва — в кн.: Науковий збірник Музею української культури у Свиднику, т. 10. Пряшів, 1982).

Українский літературознавець, мовознавець, громадско-політичний діяч та член Наукового Товариства ім. Т. Шевченка Олександр Колесса проводить вивчення українскої колядки через призму європейских дослідників міфології. Розглядається астральна природа міфа, люнарно-астральна (місячна) природа колядки на прикладі давнього українского фольклору, аналізуються головні образи.

Модест Пилипович Левицький (1866 – 1932) був різнобічною особистістю: лікарем, письменником, мовознавцем, перекладачем, педагогом, громадським і політичним діячем, дипломатом. Як мовознавець зробив найбільший внесок у культуру мови і стилістику. Його по праву можна вважати засновником культури української мови як окремої лінгвістичної дисципліни.

Софія Рабій-Карпінська (1908, Самбір — 1997) — український мовознавець-діалектолог. Дослідниця бойківських говірок. Мешкала в США. З передмови М. Лесіва: "Її внесок у дослідження українських говірок Бойківщини залишається в історії діялектологічних досліджень західноукраїнських говірок як оригінальний і неповторний, як свідчення живого мовлення цього ж регіону першої половини XX століття. А перевидання цих праць, друкованих в різних збірниках і наукових журналах, це наш обов’язок перед історією української діялектології і на пошану наукових зусиль бл. п. д-р Софії Рабій".