Тисячу років перебували в забутті найстародавніші духовні скарби українського народу - міфи й легенди дохристиянської доби. Пропонована книжка відомого письменника, літературознавця і лінгвіста, краєзнавця і етнографа в певній мірі відроджує величний пантеон міфічних героїв і персонажів, що їх створила поетична уява праукраїнців. Словник як своєрідне одкровення про наших давніх предків, стане в пригоді кожному, хто прагне зазирнути в саму глибінь історії України, пройнятися її красою, мудрістю й дивовижним, хвилюючим злиттям Людини з Природою.

У Словнику-довіднику подаються офіційні імена, уживані в Україні,та їх варіанти, включено відомості про їх походження, правила правопису українських і російських прізвищ. Імена ілюструються уривками з поетичнихтворів, народних пісень тощо. Видання сувенірне. В ім’я здавна вкладався глибокий духовний зміст. Його вибір для новонародженої дитини був традиційною вірою в магічну силу слова й власного імені. Недарма ж великі українські князі носили такі славні імена, як Володимир (володар світу і людей), Ізяслав (той, хто славу здобуває), Святослав, Мстислав, Ярополк… Духовна міць, яка входила в них через надані ймення, робила князів непереможними. Адже в іменах завжди містилося добре віщування, побажання добробуту, захисту Богів, надія на кращу синовню чи доччину долю. І, мабуть, немає матері, яка б не назвала свою гарну доньку Любомирою (яку в миру люблять), Світланою (світлою, чистою) або Миланою (яка для всіх мила, якою милуються). Обираючи майбутнє ймення для дитини, батьки хотіли, щоб разом з ним вона отримала і захисника згори, божого охоронця. Так, вважалося, що Мирослави присвячені Богові Миру, Ярослави – Ярилу, а про Богуславів і Богданів дбатимуть Боги, які подарували родині бажану дитинку. Вважалося також, що той, хто назве немовля непривабливим іменем як-от Неждан, Нелюбима, Немира, збереже її від злого ока, яке, нібито, не зверне уваги на дитину, яку не ждали або не люблять. Але вже доведено, що подібні ймення тільки заважатимуть людині в житті, адже несуть в собі силу-силенну негативу. Дослідники вважають, що імена творилися за допомогою первісного арійського способу, який передбачає врахування всього комплексу релігійних та соціальних уявлень давнього суспільства. Навіть вважається, що імена були розподілені за кастовими прошарками, що зараз вже втратило своє значення. Крім того, імена могли втілювати як верхній, так і нижній Божественний світ. У давніх українців не було чітко вираженого протиборства між “темним” і “світлим”, кожне начало мало власне призначення, і від їх взаємодії творилося життя. Ще в давні часи, як засвідчують джерела, був звичаєвий набір двоосновних імен. Але й ці складові частини імен могли формуватися з більш простих елементів, які також слід враховувати, бо вони можуть іноді давати відмінне тлумачення. Існують імена, в яких виражено побажання здобути славу (Святослав, Ростислав), бути мужнім і відважним воїном (Ратимир, Ратибор, Ярополк), проявляти миролюбність (Миролюб, Любомир). Імена, які висловлюють гостинність (Гостирад, Милогост, Доброгост), можна пояснити і як очікування в родині бажаної дитини, яка прийшла на цей світ добрим гостем. Є імена, що втілюють любов батьків до Бога, який послав їм дитину і через відповідне ім’я дбатиме про неї (Богумил, Богуслав, Богурад), а також побажання на майбутнє позитивних рис характеру своїй дитині (Доброслав, Добромисл).

Дадаизм - одно из наиболее оригинальных и, пожалуй, экстравагантных течений авангардистского искусства, сформировавшихся в ряде стран Европы в 10-20 гг. XX в. Особую активность он проявил в Германии, на духовной жизни которой отразилось ее поражение в Первой мировой войне. Впервые переведенная на русский язык книга содержит материалы, дающие возможность познакомиться с этим течением, что называется, `из первых рук`. Здесь представлены многочисленные манифесты, заявления, личные дневники, воспоминания его ведущих участников, образцы их литературно-поэтического и художественного творчества, раскрываются связи дадаизма с такими близкими ему течениями, как кубизм, экспрессионизм, футуризм, сюрреализм, а также проявления дадаистского искусства в наше время.

Охватывая невероятное количество клинков - от обычных до экзотических, и авангардистских, от карманных и кухонных до грозного оружия войны, книга "Ножи мира" представляет собой захватывающий и прекрасно иллюстрированный обзор ножей всех видов.

Спадщина Розстрiляного Вiдродження - то важлива i цiкава сторiнка нашоï культури. 1937-I938 роки стали чорними роками в iсторiï украïнськоï лiтератури. Розпрощались з життям талановитi, вiдданi своєму народовi люди. Замовкла поетична пiсня М. Хвильового, С. Плужника, М.Вороного, М.Зерова, iнших. Пiсня обiрвана, та звучатиме вона ще багато рокiв, даруючи насолоду, чаруючи серця читачiв. Микола Зеров - представник украïнського неокласицизму. Визначний перекладач, лiтературознавець, вiн мав високорозвинений естетичний смак, багату ерудицiю, тонкий розум i неабиякий поетичний хист. Вiн бачив культурно-iсторичну пiсню украïнського вiдродження у тому, щоб переймати i розвивати кращi зразки європейськоï культури.

Книга дает представление о крупнейших явлениях авангардного искусства XX в., позволяет приблизиться к пониманию современной художественной культуры. Энциклопедически полно характеризуются течения авангарда — фовизм, экспрессионизм, кубизм, дадаизм, сюрреализм, абстрактное искусство, поп-апт и др. Анализируется искусство последних десятилетий. Особое внимание уделено крупным мастерам — П. Пикассо, В. Кандинскому, С. Дали, К Малевичу, Р. Раушенбергу и др.

Лише наприкінці ХХ століття ми знову відкрили для себе надзвичайно плідний період у розвитку української літератури – 20-ті роки, період справжнього розквіту літератури, експерименту, пошуку нових форм і нового змісту. Раптом ми з'ясували, що українська література – це щось більше, цікавіше, масштабніше, ніж звична зі школи класика. Не тільки «хіба ревуть воли, як ясла повні». Це видання знайомить читача з Майком Йогансеном і його незвичною за формою, химерною, але надзвичайно веселою повістю «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію». Книгу ілюстровано кількома сотнями творів українських авангардистів, багато з яких маловідомі широкому загалу.

У Давній Греції міфи складалися задовго до того, як там поширилося письмо — грецька абетка. Один і той самий міф — про якогось бога чи героя — міг існувати в численних варіантах: місцевих, часових і авторських, що свідчило про їхню причетність до усної творчості. Та саме вони — із своєю динамікою подій, поетичністю і образністю, психологічним наповненням — стали основою літератури, скульптури, живопису, театрального мистецтва. Грецька міфологія, тобто природа і суспільні форми, вже перероблені несвідомо-художнім способом народною фантазією, стала передумовою грецького мистецтва.

"Михайло Петрович Драгоманов. 1841-1895. Його ювілей, смерть, автобіографія і спис творів" — літературно-науковий збірник, у якому подано різноманітний матеріал з України та з-за кордону, що висвітлює життя і творчість М.Драгоманова, його внесок у розвиток філософської, громадсько-культурної та естетичної думки України, співпрацю з європейським науковим світом. Уклав і видав М.Павлик 1896 у Львові до 30-річчя творчої праці М.Драгоманова. Збірник містить і матеріали посмертного пошанування М.Драгоманова. "Тим часом як ювілей Михайла Драгоманова зворушив і згорнув докупи усі радикальні елементи Русі-України, смерть його потрясла до глибини душі ще далеко ширші кола — і своїх, і чужих". Ці дві тенденції знайшли вияв у матеріалах збірника. Перша, ювілейна, частина знайомить із святковими заходами, промовами представників різних товариств, інституцій, партій, в яких вимальовується живий образ М.Драгоманова. Подаються привіти й промови емігрантів з Росії (А.Ляхоцького, С.Степняка-Кравчинського, Ф.Вовка та ін), українських письменників, громадсько-культурних діячів з Галичини (Наталі Кобринської, В.Стефаника, Д.Лукіяновича та ін.), вчених з європейських країн: А.Рамбо, Л.Леже, Г.Парі (Франція), В.-К.Морфілла (Англія), Ю.Полівки (Чехія) та ін. Друга частина — скорботно-траурна — охоплює матеріали преси, що стосуються смерті та похоронів вченого, подає мовою оригіналу надгробні промови, некрологи з українських та зарубіжних газет, а також три автобіографії М.Драгоманова та бібліографічний покажчик його творів, укладений М.Павликом. У першій та другій частинах збірника вміщені поетичні твори-привіти вченому, серед них вірші*. "Була доба, питали ясні мрії", "Поклон Тобі від нас, земляче дорогий", "Дорогій пам'яті М.П.Драгоманова" (автори їх з політичних міркувань не названі).

Поэт Велимир Хлебников (1885–1922), «вечный узник созвучия», «председатель земного шара», «будетлянин» (от слова «будет»), как он себя называл, действительно оказался человеком будущего. Его творческие поиски во многом определили развитие не только русской, но и мировой культуры ХХ века, а найденные им «законы чисел», «законы времени», другие открытия оказались провидческими. Его короткая жизнь окружена легендами, за которыми скрываются факты еще более фантастические, нежели сами легенды. София Старкина, исследователь русского авангарда, специалист по творчеству В. Хлебникова, впервые предприняла попытку целостного жизнеописания поэта. Помимо строго документированной хроники жизни Хлебникова и анализа основных произведений, биография включает многочисленные воспоминания современников поэта, его письма и дневники

Творчество Вальтера Беньямина, стоявшего у истоков Франкфурсткой школы никак не укладывается в рамки академической философии. И далеко не все - и не только его противники - готовы признать его философом. В то же время именно в наше время стало ясно, насколько трудно определить реальные границы философствования, если, разумеется, не ограничиваться чисто формальными параметрами. Беньямин, мастерски сочетающий марксизм и с традиционным еврейским мистицизмом и психоанализом, пытался найти такую форму осмысления реальности, которая отвечала бы этой новой реальности, не отказываясь от заимствований у искусства: его тексты, как уже отмечали исследователи, напоминают коллажные работы художников раннего авангарда, а принцип сочетания отдельных частей этих текстов сравним с техникой монтажа в кино. В то же время, при всем своем модернизме, он совершенно явно продолжал традицию неортодоксального, неакадемического мьшшения, которая как раз в немецкой культуре была так сильна; это традиция афористики и свободного эссе, философской поэзии и прозы, К этой достаточно разнородной и богатой традиции принадлежали Лихтенберг и Гаман, Гете и романтики, затем в нее вошел Ницше. Эта "подпольная" философия в конечном итоге оказывалась не менее значимой, чем философия, освященная титулами и званиями. А в более широкой перспективе поиски Беньямина связаны с обширным и разноконфессиональным наследием европейского религиозно-мистического миросозерцания.

Энциклопедия посвящена искусству Новейшего времени - от конца XIX до начала XXI века. В ней представлены 77 художественных течений и направлений, дающие широкую картину развития искусства от импрессионизма и символизма до авангардизма и постмодернизма. Издание богато иллюстрировано, снабжено предисловием и именным указателем художников. Алфавитный принцип, положенный в основу данного справочного издания, делает работу с ней максимально удобной. Книга адресована всем, кто интересуется историей искусства и культуры.

Предлагаемый вниманию читателя ежегодник создавался усилиями разных людей, работавших в разное время. Но имеющих, как нам это представляется, некую общую направленность интереса и единство в способах его выражения. Всех этих людей на определенном этапе объединила принадлежность к одному подразделению (возникшему не случайно, в результате потребности самоопределиться) — Лаборатории постклассических исследований в философии Института философии РАН. Данный сборник является "лабораторным" по той причине, что многие из входящих в него текстов представлены как бы в своем становлении. Это не значит, что читателю предлагается "сырой материал", страдающий явной незавершенностью, — вовсе нет; это означает лишь, что целый ряд работ отражает тот путь, который их авторы проходят в своем размышлении. Поэтому хотя основные технические и редакционные усилия по подготовке настоящего издания и приходятся по большей части на прошлый год (о чем свидетельствует цифра 93 в его названии), все же вряд ли справедливо видеть в нем завершение одно-го-единственного годового цикла: ежегодник "Ad Marginem'93" — это ежегодник не только девяносто третьего, но и других, предшествовавших этому году лет, это след работы — как индивидуальной, так и совместной, — которая велась и раньше. Неудивительно поэтому, что круг проблем, исследуемых на страницах ежегодника, достаточно широк, что в какой-то мере зафиксировано в наименовании разделов. Так, столь разнородные по избранным сюжетам тексты, как статьи М. Ямпольского о визуальной репрезентации тела в эпоху Французской революции, работа В.Подороги, анализирующего психомиметический континуум у Достоевского, круглый стол, посвященный образам женского тела в рисунках В.Сальникова и фотографиях М.Михальчука и дополненный размышлениями В.Подороги по поводу фотофильмов последнего, - все эти тексты объединяет интерес к телесности как феномену восприятия. Раздел "Стенограммы" , в свою очередь, воспроизводит не столько состоявшиеся, хотя и не опубликованные ранее выступления - наряду с членами Лаборатории здесь представлены их иностранные коллеги Ж.-Л. Нанси и С. Бак­Морс, а также лекции о Прусте М.К.Мамардашвили, - сколько основные типы современного философствования (об уникальности философскогоопыта М.Мамардашвили рассуждает В.Подорога). До сих пор малоизвестные русскому читателю экспериментально-авангардные произведения Г.Стайн рассматриваются Е.ПетровскоЙ в разделе "Другая литература". "Архив сегодня" включает ряд признанных текcтoв современной французской философии (Ж.-Ф. Лиотар, Ж. Бодрийяр, Ж. Деррида), которые представляет читателю их переводчик А.Гараджа. Разнообразие тем - общие вопросы постмодернизма, совращение как ключевой термин для обозначения определенных перцептивных практик, анализ текстов Дж. Джойса - согласуется сопоставимостью подходов в рамках единого постструктуралистского течения. О своем общении с Ф. Гваттари вспоминает М. Рыклин в разделе, посвященном памяти философа. Здесь же приводится его перевод беседы К.Клеман с Ж.Делёзом и Ф.Гваттари. Реакцию на события научной и околонаучной жизни высказывают, каждый по-своему, О. Аронсон И М.Ямпольский в разделе под названием "Корреспоиденция". Этот раздел и завершает ежегодник.

Ця книга - це найповніший життєпис і дослідження життя і творчості відомої української письменниці Уляни Кравченко так званого бібрецького періоду.

Ч. 1. - 1 - 471 с.

Т.1 : Стародавні скандинавські джерела (крім ісландських саґ). - 1997. - 1084 с.

"Три перстені" - друга прижиттєва поетична збірка Богдана Ігоря Антонича. Окремі твори збірки були попередньо опубліковані в періодиці. У кінці книжки є авторська примітка: «Поезії з літ 1932-1934. Найбільше з весни 1933. Книжка друкована в грудні 1934». За збірку "Три перстені" Антонич отримав премію Товариства письменників і журналістів імені Івана Франка у Львові.

Новая книга известного музыкального журналиста — обозревателя «Известий» Михаила Марголиса представляет собой наиболее полный вариант биографии легендарной группы.