Кн. 1. - 227с.

Постать видатного українського історика, археографа, філолога, перекладача та письменника Осипа Максимовича Бодянського займає гідне місце у національній культурі XIX ст. Незважаючи на заняття славістикою, він приділяв увагу українознавчим студіям протягом усього життя. В 30-х - 50-х pp. його літературно-естетичні й наукові погляди розвивались у руслі романтизму. Як і в інших представників цього напряму, творчість О.М.Бодянського наснажувалася палким українським патріотизмом, любов'ю до рідної мови, історії, звичаїв та фольклору. “В наше время всеобщего стремления к самобытности, -розпочинав він свою магістерську дисертацію, - все почти народы, особенно европейцы, хотят жить жизнью в полном смысле им принадлежащею, вытекающею из собственных их недр, слагающеюся из совокупности всех стихий человеческого бытия, коими навсегда устанавливается физиономия народа, резко и метко отличающая его от его соседей и прочих народов; короче, хотят быть независимыми, истинно народными”. Однак захоплення культурною самобутністю й неповторним минулим українців супроводжувалось у свідомості вченого почуттям загрози зникнення національної культури, втрати історичної пам'яті народу. Щоб запобігти цьому, Осип Максимович вивчав українську мову, збирав пам'ятки фольклору, розробляв історичну тематику, активно видавав різноманітні джерела, зокрема літописи.

Кн. 1. - 159 с.

"Наука віршування" (назва якої відсилає нас і до Горацієвої "Науки поезії" і до Брюсівської "Науки про вірш") була першою спробою дати теорію вірша українською мовою на матеріалі як давньої (античної), так і модерної української поезії. Як і Валерій Брюсов, Б. Якубський адресував свою книгу масовому читачеві, але прагнув, як він пише в передмові, "з'єднати популярність книжки з відповіддю в ній на най складніші проблеми сучасної теорії віршування". Попри самокритичне зауваження, що "цих труднощів" автор не переміг, насправді Б. Якубському вдалося стисло, доступно, ясно і водночас з глибоким професіоналізмом викласти основи віршування в усіх його аспектах - ритміки, метрики, "евфонії" і строфіки.

О.Шахматов займався у тому числі й питанням історії української мови, якому і присвячена пропонована книга. Шахматов брав участь у складанні декларації Петербурзької АН «Про скасування обмежень малоруського друкованого слова» (1905 — 1906) (див. також Заборона українського слова в Росії. Реферат Петербурзької Академії наук (1916) [PDF]). Це було в згоді з політичними поглядами Шахматова: як типовий російський ліберал (член партії конституціоналістів-демократів) він обстоював культурні права народів Росії, але при умові недоторканости Рос. Імперії. Відповідно, коли 1917 Україна йшла до незалежності, Шахматов зайняв різко негативну позицію. Початки української мови автор виводив з «південного наріччя» «спільнодавньоруської» мови. Шахматов вважав витоки української мови у загальних рисах автохтонними (хоч часом містив їх між Прутом і дол. Дніпром, а часом далі на північ, у середньому Подніпров'ї). Не зважаючи на вразливі місця у теорії Шахматова, його історично-генетичні концепції підкуповували своєю цілісністю, включенням колосальної кількости фактів, синтетичністю. На кілька десятиліть вони визначили трактування цих проблем у східньослов'янському мовознавстві, навіть у противників Шахматова; жодна мовознавча школа не мала такого впливу в Росії — СССР у першій половині 20 ст., як школа Шахматова.

О.Шахматов займався у тому числі й питанням історії української мови, якому і присвячена пропонована книга. Шахматов брав участь у складанні декларації Петербурзької АН «Про скасування обмежень малоруського друкованого слова» (1905 — 1906) (див. також Заборона українського слова в Росії. Реферат Петербурзької Академії наук (1916) [PDF]). Це було в згоді з політичними поглядами Шахматова: як типовий російський ліберал (член партії конституціоналістів-демократів) він обстоював культурні права народів Росії, але при умові недоторканости Рос. Імперії. Відповідно, коли 1917 Україна йшла до незалежності, Шахматов зайняв різко негативну позицію. Початки української мови автор виводив з «південного наріччя» «спільнодавньоруської» мови. Шахматов вважав витоки української мови у загальних рисах автохтонними (хоч часом містив їх між Прутом і дол. Дніпром, а часом далі на північ, у середньому Подніпров'ї). Не зважаючи на вразливі місця у теорії Шахматова, його історично-генетичні концепції підкуповували своєю цілісністю, включенням колосальної кількости фактів, синтетичністю. На кілька десятиліть вони визначили трактування цих проблем у східньослов'янському мовознавстві, навіть у противників Шахматова; жодна мовознавча школа не мала такого впливу в Росії — СССР у першій половині 20 ст., як школа Шахматова.

Історика, сходознавця, перекладача, сина священика В. В. Дубровського (1897–1966) не могла не зацікавити малодосліджена історія друкарні при Чернігівському Троїцько-Іллінському монастирі. У своїй науковій праці В. В. Дубровський, вміло оперуючи вузькоспеціальними поліграфічними термінами, характеризує видавничу діяльність монастиря, наводить багато цікавих статистичних даних.

Кн. 2 : Баранніков О. П. Українські цигани. - 1931. - 60 с.

Ця праця присвячена дослідженню такої української національної меншини, як цигани. Розповідається про їх територіальне походження (висуваються різні теорії), суспільний устрій, ставлення інших країн до цього народу, промисли, якими займаються цигани, описується їхній спосіб життя. Є розповідь маріупольського цигана (двома мовами — циганською та українською), також народні пісні (теж двома мовами). В кінці міститься коротке резюме матеріалу німецькою мовою.

Пропонований «Конспект лекцій з курсу української діалектології» видається на допомогу студентам-філологам, зокрема заочникам. В основу «Конспекту. » покладено курс лекцій, який протягом ряду років читав автор в Ужгородському державному університеті. Цей випуск «Конспекту. » присвячено вступним розділам. Укладений він в основному у відповідності з діючою університетською програмою з цього курсу. Проте у посібнику не всі розділи розроблені з однаковою докладністю. Ті з питань, які більш-менш достатньо висвітлені в інших посібниках, опускаються. Наприклад, при опрацюванні розділу «Історія вивчення українських говорів» потрібні відомості про вивчення українських говорів та діалектів в УРСР студент може знайти у посібнику А. А. Москаленка «Нарис історії української діалектології» (Одеса, 1961, 1962) та в статті Ф. Т. Жилка «Дослідження діалектів української мови за радянської доби (1917—1957 рр. )» (зб. «Дослідження з мовознавства в Українській РСР за сорок років». К. , 1957). Питання ж вивчення українських говорів за рубежем, зокрема в країнах народної демократії, у нашій навчальній і науковій літературі поки спеціально не висвітлювалося. При вивченні загальної історії науки це питання досить важливе. У зв'язку з цим у пропонованому «Конспекті. » дещо докладніше, ніж інші розділи, викладено відомості про вивчення українських говорів за рубежем, зокрема в Польщі, Чехословаччині, Румунії та Угорщині.

Віршований трактат Буало «Мистецтво поетично» належить до найвидатніших пам'яток світової естетичної думки. Твір майже на три століття пережив свою історичну епоху і літературну практику, яка його породила. Минав час, змінювалися художні погляди в суспільстві, а «Мистецтво поетичне» не втратило інтересу навіть тепер, коли наука про поезію збагатилась на основі революційної теорії марксизму і досягнень реалістичного мистецтва.

Брошура відомого вченого діаспори Любомира Винара присвячена науковій діяльності громадського діяча Юліана Бачинського та виданню його праці "Українська еміграція"

Книга є спробою накреслити політичну філософію та ідеологію Дмитра Донцова в загальному контексті розвитку української політичної думки. Теорії Дмитра Донцова та його ідеологія були, з одного боку, продуктом української тогочасної дійсності, а з іншого - його діяльність помітно вплинула на формування цієї дійсності, що віддзеркалено у пропонованій книзі.

Курт Воннеґут-молодший — один з найвідоміших американських прозаїків. Про нього і його творчість написані солідні наукові монографії і дисертації, маса критичних статей і рецензій, журналісти без кінця зверталися до нього з проханням про інтерв'ю. Головний парадокс художнього методу Воннеґута в тому, що про найкризовіші, найтрагічніші моменти людського життя він розповідає зі сміхом. В його романах ми спостерігаємо смертельну гру в життя, в яку грає людина. Це зіткнення глибокого філософського змісту з зовнішньою карнавальністю створює неповторний воннеґутівський стиль. Невпинний гротеск, сатира і найгіркіша іронія, парадокси, які створюють ефект обманутого очікування, що показують алогізм людських вчинків і повне руйнування стереотипів — усі ці елементи стилістики, словесна гра, які зустрічаються у Воннеґута, не є самоціллю. Дивний, на перший погляд, прийом реагувати сміхом на нерозв'язні проблеми має серйозне підґрунтя. «Найсміливіші жарти виростають з найглибших розчарувань і розпачливих страхів»,— вважає письменник.

Огляд знайомить бібліотечну громадськість зі станом, тенденціями і перспективами розвитку науково-дослідної роботи з актуальних питань бібліотекознавства, теорії бібліографії та історії книги в Українській РСР і сприяє координації цієї роботи. В огляд включені головні проблеми, які відображені в зведеному плані дослідження, при проведенні якого аналізувалися опубліковані і неопубліковані монографії, збірники статей, дисертації, матеріали наукових конференцій та інші наукові праці.