Ч. 1. - 1965. - 423 с.

Пропонований «Конспект лекцій з курсу української діалектології» видається на допомогу студентам-філологам, зокрема заочникам. В основу «Конспекту. » покладено курс лекцій, який протягом ряду років читав автор в Ужгородському державному університеті. Цей випуск «Конспекту. » присвячено вступним розділам. Укладений він в основному у відповідності з діючою університетською програмою з цього курсу. Проте у посібнику не всі розділи розроблені з однаковою докладністю. Ті з питань, які більш-менш достатньо висвітлені в інших посібниках, опускаються. Наприклад, при опрацюванні розділу «Історія вивчення українських говорів» потрібні відомості про вивчення українських говорів та діалектів в УРСР студент може знайти у посібнику А. А. Москаленка «Нарис історії української діалектології» (Одеса, 1961, 1962) та в статті Ф. Т. Жилка «Дослідження діалектів української мови за радянської доби (1917—1957 рр. )» (зб. «Дослідження з мовознавства в Українській РСР за сорок років». К. , 1957). Питання ж вивчення українських говорів за рубежем, зокрема в країнах народної демократії, у нашій навчальній і науковій літературі поки спеціально не висвітлювалося. При вивченні загальної історії науки це питання досить важливе. У зв'язку з цим у пропонованому «Конспекті. » дещо докладніше, ніж інші розділи, викладено відомості про вивчення українських говорів за рубежем, зокрема в Польщі, Чехословаччині, Румунії та Угорщині.

У словнику зібрано, історично, географічно і номенклатурно визначено, простежено в розвитку і взаємозв'язках з іншими утвореннями, етимологізовано та оформлено в лексикографічних статтях (їх понад 700) топонімікон, зафіксований до початку XIV ст. давньоруськими літописами у південній частині Київської Русі та на суміжних територіях (в межах УРСР). Для дослідників — лінгвістів, істориків, географів, етнографів, усіх, хто цікавиться питаннями походження власних географічних назв.

У словнику зібрано, історично, географічно і номенклатурно визначено, простежено в розвитку і взаємозв'язках з іншими утвореннями, етимологізовано та оформлено в лексикографічних статтях (їх понад 700) топонімікон, зафіксований до початку XIV ст. давньоруськими літописами у південній частині Київської Русі та на суміжних територіях (в межах УРСР). Для дослідників — лінгвістів, істориків, географів, етнографів, усіх, хто цікавиться питаннями походження власних географічних назв.

У монографії вперше в історичному аспекті розглядається народна вишивка як своєрідне художнє явище і як один із поширених видів народної творчості, в якому знайшла свое відображення художня культура українського народу. Комплексно досліджується мистецтво вишивки в усіх різновидах, її соціальне значення і місце в художній традиції українців. Дається аналіз техніки виконання, художніх особливостей різнопланових видів вишивки, здійснена класифікація змісту і форми орнаментальних мотивів і композиційних схем. Для мистецтвознавців, істориків мистецтва, етнографів, народних майстрів вишивки.

У колективній монографії висвітлюються основні напрями розвитку мовознавства за 1967-1977 рр. Особлива увага приділяється досягненням українських мовознавців у таких галузях: радянська соціолінгвістична теорія, лексикологія і лексикографія, теорія граматики, дослідження з російського мовознавства, історико-етимологічні студії і видання пам'яток, діалектологія і ономастика, дослідження з слов'янського, романського, германського і загального мовознавства, формалізація мов і їх експериментальне значення.

Цей стандарт відповідає ISO 4: 1984 «Документація. Правила скорочення слів у назвах та найменувань публікацій», ISO 832:1994 «Інформація та документація. Бібліографічний опис та посилання. Правила скорочення бібліографічних термінів». НА ЗАМІНУ РСТ УРСР 1743-82

Подана нижче добірка документів має на меті ознайомити читачів із специфікою мовної політики, яку провадив радянський режим на теренах УРСР. Упорядники свідомі того, що збірник не може претендувати на повноту і всеохопність матеріалу. Нашим завданням було поставити проблему і заохотити майбутніх дослідників до пошуку ширшої інформації і наукового її опрацювання. Добираючи матеріали з радянських партійних документів і мовознавчих публікацій ми надавали перевагу тим, які стосувалися внутрішньомовної політики — заборон вживати певні слова, словосполучення, словотвірні й морфологічні форми, синтаксичні конструкції, оскільки саме цей аспект мовної політики КПРС ще не дістав належного опрацювання за джерельними даними. Орієнтація на зазначену проблематику зумовила й обмеження поданих матеріалів переважно хронологічними рамками 1930-х і 1970-х років, оскільки саме в ці десятиліття Москва застосовувала найбрутальніші методи у неоголошеній війні з українською нацією, до яких належала й низка репресивних заходів у сфері мововжитку. Відкриває збірник скорочена версія доповіді Миколи Скрипника на Першій всеукраїнській конференції культурно-освітніх робітників нацменшостей 20 травня 1931 року. Її подано для загального уявлення про засади мовно-освітньої програми М. Скрипника, що становили головний об’єкт нищівної критики в наступних погромницьких акціях 1930-х років. Завершує видання словник репресованої лексики, укладений на базі опублікованих у збірнику документів.

На значному документальному матеріалі показано революційно-визвольну боротьбу трудящих Західної України в 1933-1939 рр. проти соціального і національного гніту панської Польщі, за возз'єднання з УРСР, керівну і спрямовуючу роль КПЗУ в цій боротьбі.

У монографії здійснено цілісне дослідження депортаційної політики сталінського тоталітарного режиму, що реалізувалася в західних областях України в 1939—1953 рр. Автор аналізує детермінанти використання, сутність, структуру і функції депортаційної політики як політичного процесу (у вузькому розумінні), технології здійснення влади державними Інституціями сталінського тоталітаризму. Простежуються етапи впровадження депортаційної політики в західному регіоні України, механізми її здійснення на кожному з них. Висвітлюються участь та роль вищого партійно-державного керівництва СРСР та УРСР, місцевих партійних і радянських органів влади у проведенні депортаційної політики. Досліджується вплив політики масових виселень на процеси радянізації анексованих територій. Для науковців, студентів, широкого загалу читачів, котрі цікавляться проблемами української політології і політичної історії.

Потреба вивчення курсу конституційного права України в системі освіти обумовлено доленосними подіями в нашої країни в останнє десятиріччя. Проголошення 16 квітня 1990 р. Верховною Радою УРСР Декларації про державний суверенітет країни, схвалення всенародним голосуванням, та Акту проголошення незалежності. Цими документами було покладено край монополії комуністичної партії на владу. За роки незалежності України було внесено кардинальні зміни в конституційне законодавство країни. Цей величезний правовий масив потребує глибокого вивчення його спеціалістами та ознайомлення з його основними положеннями широкого загалу і перш за все студентської та учнівської молоді.

Кн. 1 : 1936–1947. - 2011. - 630 с.

До видання, підготовленого до 75-річчя Інституту історії України НАН України, вміщено документи, що дають уявлення про багатовимірне життя Інституту та доробок науковців за період від часу заснування установи у 1936 р. до 1991 р., коли із здобуттям Україною незалежності відбувся історіографічний злам. У першій книзі опубліковані документи, що розкривають життя Інституту та його співробітників у найтрагічніше десятиліття його існування — від відомої постанови ЦК КП(б)У від 23 липня 1936 р. про заснування науководослідної установи історичного профілю в системі Академії наук УСРР — до іншої, сумнозвісної постанови ЦК КП(б)У “Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР” від 29 серпня 1947 р. Упорядники чимало уваги приділи реконструкції втраченого архіву Інституту періоду до 1943 р.; висвітленню діяльності структурних підрозділів Інституту, в тому числі його Львівського відділу; мовою документів намагались показати життя істориків в роки окупації України вермахтом як в евакуації в Уфі, так і в окупованих Києві та Львові; а також відобразити особливості історіографічного процесу перших повоєнних років. Багато документів виявлені недавно і публікуються вперше.

У монографії на основі переважно архівних та усних джерел, а також опублікованих документів і матеріалів відтворено біографію відомого українського радянського історика, фахівця з проблематики козаччини та соціально-економічної історії України Володимира Голобуцького (1903–1993 рр.). Докладно висвітлено наукову і педагогічну діяльність вченого у внз та академічних установах СРСР, зокрема в Казанському університеті, Інституті історії АН УРСР (нині – Інституті історії України НАН України) і Київському інституті народного господарства; простежено формування його наукової школи; з’ясовано вплив соціокультурного оточення і факторів, екстремальних та нормативних повсякденних чинників на інтелектуальну біографію історика. На конкретному матеріалі (з життя В. Голобуцького) подальший розвиток отримала проблема формування механізмів радянської ідентичності; виявлено низку біографічних стратегій, до яких вдавалася особа з «класово-ворожим» соціальним походженням, аби вижити в умовах тоталітарних реалій та здобути відносно високе соціальне становище. Досліджено історію створення й стисло охарактеризовано основні монографії В. Голобуцького. Роботу завершує хронологічний покажчик опублікованих праць історика. Монографія розрахована передусім на науковців та викладачів вищих навчальних закладів.

У книзі на основі нещодавно розсекречених унікальних архівних документів Управління у справах військовополонених та інтернованих НКВС (МВС) УРСР, спогадів очевидців і свідчень учасників тих подій вперше в історичній науці зроблено спробу висвітлити трагічну долю тисяч інтернованих вояків японської Квантунської армії, які волею сталінської репресивно-каральної системи опинилися за тисячі кілометрів від рідної землі – в далекій Україні. Багато з них так і не побачили більше своєї батьківщини, знайшовши останній спочинок в українській землі. Наразі ця сторінка історії радянського військового полону часів Другої світової війни залишається «білою плямою» на тлі хоч якоюсь мірою відомих і відносно вивчених його сюжетів, а згадка про японських військовополонених на наших теренах, навіть у спеціалістів-істориків викликає неприховане здивування. Здається, давно настав час розвіяти морок невідомості…Розрахована на науковців, усіх, хто цікавиться вітчизняною та світовою історією ХХ ст. на широке коло читачів. На її появу чекають сьогодні нащадки жертв полону, у надії хоча би щось дізнатися про долю своїх рідних, які не повернулися додому.

Ч. 1 : Документи і матеріали. - 604 с.  Текст у форматі PDF 22.04 Мб

Ч. 2 : Додатки. - 2008. - 716 с.  Текст у форматі PDF 7.27 Мб

Вип. 10 : Матвієнко О.М., Догадіна Т.В. Жовтозелені водорості - Xanthophyta. - 1978. - 512 с.

  Текст у форматі PDF 129.04 Мб

У монографії вперше в історичному аспекті розглядається народна вишивка як своєрідне художнє явище і як один із поширених видів народної творчості, в якому знайшла свое відображення художня культура українського народу. Комплексно досліджується мистецтво вишивки в усіх різновидах, її соціальне значення і місце в художній традиції українців. Дається аналіз техніки виконання, художніх особливостей різнопланових видів вишивки, здійснена класифікація змісту і форми орнаментальних мотивів і композиційних схем. Для мистецтвознавців, істориків мистецтва, етнографів, народних майстрів вишивки.

Тканини мистецькі, ткані вироби (ручні і машинові), що відзначаються орнаментальним оформленням, грою кольорів і мистецьким виконанням, один з видів декоративного ужиткового мистецтва, яке відогравало важливу ролю в побуті українського народу. В Україні виробництво мистецьких тканин, разом з вишивкою належить до найдавніших та найпоширеніших нар. мистецтв, що мають призначення прикрашати одяг, предмети хатнього вжитку та оформлення інтер'єру. У різних етнографічних зонах, а то й окремих селах, Т. м. мають льокальні відміни в способі орнаментальної композиції, кольористики і навіть у техніці виконання. Народні ткачі виробляли різні ґатунки взористих полотен з конопель чи лону на сорочки, хустки, найтонші полотна на головні убори (білі намітки, «убруси», «рантухи» тощо). Узори Т. м. створюються різним переплетом ниток («окружки», «сосонки», «коропова луска»), що дає декоративні ефекти. З вовни ткали плахти, запаски, спідниці, опинки, пояси, крайки тощо. Одягові тканини декорувалися тканими, вибиваними або вишиваними взорами. Для інтер'єрів хат ткалися різнорідні декоративно-ужиткові взористі тканини. З льону і конопель — рушники, покривала, верети, рядна, а з вовни — покривала, коци, коври, ліжники, полавники, килимці, килими тощо.

До збірника включено документи і матеріали, які висвітлюють програмні цілі і завдання політичних партій і громадських об'єднань з національного питання, діяльність державних і партійних органів із втілення їх у життя, статистичні відомості, матеріали преси, державні акти Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Радянської Соціалістичної Республіки, незалежної України, що відбивають ідейно-політичну боротьбу в сфері національної політики та її практичної реалізації на певному історичному етапі.