Ivan Franko was a Ukrainian poet, novelist, writer of short stories, playwright, satirist and publicist who lived and worked during the latter half of the 19th and the early years of the present century. His prolific and versatile pen left a great imprint on the people of his day as well as on the generations that followed. That is why today his name is honored and revered wherever Ukrainian people live. As his writings were translated into more and more languages his world stature grew. Today he is recognized as one of the great writers of the past century. Only a few of Ivan Franko’s poems had been translated into English. The present volume of translations is a representative selection of the great writer’s works in the English language. Since Franko’s complete writings fill fifty volumes, gathered here are only a very modest sampling: some of his best known poems, a few of his many short stories and excerpts from novels. A brief biography is also included in the introduction. This book of Ivan Franko’s writings in English translation has been published on the occasion of the 130th anniversary of his birth.

Kotsiubyns'kyi's works, according to Kalenichenko, "happily combine deep lyricism, vivid imagery and keen psychological insight. He was at his best in the socio-psychological short story with its tense, energetic beginning and abrupt end. Skillful representation of human motives and feelings brings his stories in line with best modern writing." Kotsiubyns'kyi, in Kalenichenko's view, was "an innovator not only in the sense that he introduced new subjects and ideas into Ukrainian literature; he also created new forms of artistic expression."

Т. 2. - 1911. - 412 с.

У даний реліз увійшли два томи буковинського письменника Сидіра (Ізидора) Воробкевича – письменника та композитора. До першого тому входять поетичні твори. Другий том представлений прозовими оповіданнями, зокрема такими як «Турецькі бранці», «Маковейка», «Черниця Ксеня» та ін.

Т. 1 : Царівна: Повість; Оповідання. - 541 с.

Оповідання М. Коцюбинського «В путах шайтана» (1899) в багатьох своїх аспектах традиційне – тут вельми ретельно, з мальовничою етнографічною колоритністю, часом навіть з виразними натуралістичними подробицями відтворено побутові картини кримськотатарського приморського села наприкінці ХІХ століття. Етнографічна достовірність, виразність портретних та пейзажних штрихів не означена безпосередньо оповідачем, голос якого важливий, але вкрай ненав’язливий і ніби відсунутий на другий план, а подається крізь призму внутрішнього сприйняття персонажів, насамперед кримськотатарської дівчини Емене. Емене сягнула того віку, коли треба думати про заміжжя. Відтак згідно зі своїм статусом вона повинна, коли не зайнята роботою, сидіти вдома й не виходити за межі двору, а коли раптом має з’явитися гість чоловічої статі, про що звичайно сповіщає спеціальний вхідний дзвоник. зникати у своїй кімнаті чи принаймні, як доводиться потрапляти гостеві на очі (як-от при частуванні), запинатися чадрою. Необхідність дотримуватися суворих традиційних приписів та природні для юного віку поривання (цікавість до навколишнього світу, потреба в спілкуванні, мрійливість) вступають у конфлікт, який становить основу тієї емоційної напруги, яка надає епічному письму М. Коцюбинського і глибокої драматичної тривожності, і зворушливої ліричної схвильованості.

У книзі талановитого українського письменника Михайла Коцюбинського представлені його відомі і маловідомі оповідання: Дебют, Сміх, Intermezzo, Fata morgana, Як ми їздили до Криницї, В дорозі, Невідомий, Хмари, Утома, Самотний. Де описано побут, звичаї українського селянства.

Велике творче довголіття випало на долю Дениса Лукіяновича - українського письменника і літературознавця. Шістнадцятирічним юнаком увійшов він у літературу і служив їй сімдесят шість років. Народився Д. Лукіянович 13 вересня 1873 р. в с. Городниця, нині - Гусятинського району, у родині богослова за освітою, а вчителя за фахом. Вчився Денис у Станіславській гімназії. Гімназистом був активним, радикально настроєним. Організував таємний гурток "Поступ“, за що у 1890 р. його виключили з гімназії. Іспит на атестат зрілості склав екстерном. Згодом закінчив юридичний факультет Львівського (1900) та філософський (1907) Чернівецького університетів. Майже все життя займався викладацькою роботою, громадською працею. У 1905 р. редагував журнал “Дзвінок”. Як прозаїк Д. Лукіянович дебютував у 1889 р. Оповіданням “Сабашева вечеря”. 1895 р. вийшла збірка “Новели”. Це була невелика за обсягом книжка, містила 5 новел психологічного плану. Друга збірка Д. Лукіяновича - “Ескізи та оповідання” (1897) теж об’єднала малу прозу. Роком перед тим він опублікував цикл “Мої проходи” (образки). У 1899 р. вийшла книга під назвою “Багнітки”, де автор змалював родинне життя інтелігента, незлагоди між подружжям. У творчому доробку Д. Лукіяновича є твори й великої форми - дилогія із двох повістей “За Кадильну” (1902) та “Від кривди” (1904), роман “Філістер” (1909). Про повість “За Кадильну” І. Франко писав, як про “цікавий образ безплідної боротьби селянства за общинну землю, відняту у общини паном”. Популярним серед сучасників був роман Д. Лукіяновича “Філістер”, підписаний псевдонімом Л. Журбенко і присвячений “пані Марії Грушевській”, дружині Михайла Грушевського. Цей роман є багато проблемним твором про інтелігенцію. Він порушує чимало болючих для українців питань, у ньому - живий відгомін політичних подій у Галичині кінця ХІХ - початку ХХ ст., зокрема, виборів до парламенту та сейму, широкого просвітницького руху. Є згадки про страйк 1902 р., студентські виступи у Львові, вбивство намісника цісаря в Галичині тощо. А фабулу роману складає доля родини отця Кульчицького.

Для творчості Панаса Мирного характерні посилена увага до соціальної проблематики, висвітлення порочної моралі панівних класів, зображення типів "нових людей" епохи - революційне настроєних інтелігентів-різночинців, глибока вмотивованість поведінки та вчинків персонажів, розкриття їхнього духовного світу, високий гуманізм.

Ива́н Григо́рьевич Наумо́вич — галицко-русский писатель, общественный деятель, священник, издатель, один из лидеров галицко-русского движения в XIX веке.

Одним з найвідоміших творів Івана Нечуя-Левицького є повість «Микола Джеря», у якій письменник передав мрії, думки і сподівання кріпаків. Заслуга Нечуя-Левицького полягає в тому, що він показав основний конфлікт того часу - протистояння між кріпаками і панами. Повість відзначається яскравістю характерів, письменник ніби пензлем зображує розгорнуті мальовничі краєвиди. У творі відтворено широкі простори різних частин Російської імперії, різних людей, різні форми виробництва. Письменник побачив ті нові форми визиску, яких ще не помічали його попередники. Реалізм його набув нових якостей. Нечуй-Левицький був новатором у вирішенні теми бунтарства. Ніхто ні в українській, ні в російській літературі не відобразив так послідовно і яскраво бунтаря-селянина, який не лише піднявся проти поміщика-кріпосника, а й протестував проти антинародних законів, що принесла з собою так звана «воля».

Т. 1 : Повісті та оповідання. П'єса. - 1985. - 640 с.

У збірнику розміщені новели і оповідання відомих українських письменників: І. Нечуя-Левицького, П. Куліша, Г. Квітки-Основ'яненка, Б. Лепкого, О. Кониського, І. Франка, М. Вовчка, О. Федьковича, М. Коцюбинського, В. Стефаника, О. Кобилянської та інших майстрів художнього слова.

У потоці українського літературного життя кінця 50—60-х років XIX ст. яскраво виділяється творча індивідуальність Анатолія Свидницького. Жвава, енергійна натура, людина всебічно обдарована від природи, Свидницький тягнувся до живого діла, прагнув конкретними справами реалізовувати програму діячів революційної демократії в галузі народної освіти, в піднесенні ролі художнього слова як активного знаряддя виховання мас. Типовий для свого часу письменник-різночинець, Свидницький намагався порушувати злободенні соціальні питання в творах різних жанрів — піснях, фольклорно-етнографічних нарисах, оповіданнях, йому належить пальма першості і в створенні українського реалістичного роману з виразним соціальним спрямуванням. На жаль, тяжкі умови, в яких доводилося працювати діячам демократичної культури, постійні переслідування з боку царських властей, цензурні утиски, побутова невлаштованість, підірване замолоду здоров’я не дали можливості розквітнути яскравому талантові Свидницького, передчасно обірвали саме життя письменника. За життя не побачив світу його найкращий твір — роман «Люборацькі». Мав рацію І. Франко, коли з глибоким смутком писав, що автор цього роману належав до тих талановитих, але нещасливих людей, котрі, сковані ланцюгами соціальної неволі, не змогли прикласти «до діла те знання, яке вони в житті здобули, ані ту щиру любов, котрою душа їх горіла в найкращих хвилях життя» Однак історія поставила все на свої місця. Твори Свидницького, наснажені щирим вболіванням за долю простої людини, пройняті гострим осудом і кріпосницької, і буржуазної дійсності, позначені неповторними прикметами самобутнього таланту їх автора, витримали іспит часу. Великий Жовтень, поклавши початок новій ері в історії людства, наблизив явища прогресивного мистецтва до найширших мас трудівників. Сьогодні поряд з багатьма визначними явищами світової літератури в активі радянського читача перебуває і роман Свидницького «Люборацькі» як одна з яскравих художніх пам’яток середини XIX ст.