На підставі концепцій суб'єктивної темпоральності виділено три антропологічні моделі співвідношення часу та суб'єктивності, які виходять за межі спільного бачення внутрішнього часу як тривалості й утворюють разом смисловий простір атропології тривалості. Показано, що дані моделі характеризуються акцентом на певному модусі часу, а саме: минулого, теперішнього або майбутнього, що зумовлює антропологічні характеристики. Модель "антропології пам'яті" експлікується на матеріалі філософії тривалості А. Бергсона, модель "антропології діалогу" грунтується на діалогічній філософії (М. Бубера, Ф. Розенцвейга, О. Розенштока-Хюссі, Ф. Ебнера), а модель "антропології Іншого" реконструйовано на підставі філософії Е. Левінаса. Досліджено трансформацію антропологічних характеристик у даних моделях тривалості. Увагу приділено аспекту інтерсуб'єктивності, виявлено його зв'язок зі сприйняттям тривалості та розглянуто як основний чинник процесу суб'єктивації. Запропоновано виділення антропологічних моделей тривалості як можливої методології аналізу сучасного стану філософської антропології. Проаналізовано поетику антропології тривалості як зміну мови, методів і умов побудови філософського та літературного тексту, зумовлену зміною парадигм теморальної антропології. На підставі аналізу поетики показано, що процес вкорінення у культурі антропологічних настанов відбувається як зміна мови висловлювання, спричинена трансформацією уявлення про суб'єктивну темпоральність.

  Скачати повний текст

Здійснено комплексне вивчення антропології дарунку та віддяки, яка маніфестована у сучасних філософських і богословських дослідженнях. Дарунок та віддяку розглянуто як універсальний атропологічний феномен, у дослідженні якого протягом останнього сторіччя брали участь представники різноманітних гуманітарних дисциплін, що утворюють своєрідну традицію вивчення дарунку, з якою полемізують деякі сучасні філософи-постмодерністи та християнські теологи. Значну увагу приділено походженню та розвитку найбільш послідовної версії постмодерної філософії дарунку Ж.Дерріда. Докладно проаналізовано її антропологічний вимір. Накреслено дослідницькі шляхи, які приводять деконструкцію до необхідності вивчення проблематики дарунку та віддяки на теренах християнства та християнської теології. Проаналізовано зворотній дослідницький рух з боку християнської теології назустріч деконструкції, який був здійснений у пост-метафізичній філософії та теології "дарунку-даності" Ж.-Л. Маріона. Компаративний аналіз позицій щодо дарунку та віддяки у деконструкції Дерріда та теології Маріона дозволяє з'ясувати, що антропологічні парадигми, в яких концептуалізують дарунок і віддяку постмодерний і християнський дискурси, постають такі, що пересікаються та конфронтують один з одним. Також виявляються теологічна та соціокультурна обумовленість конфлікту філософського та теологічного дискурсів, які проблематизують дарунок та віддяку. Розглянуто пост-секулярний стан сучасного суспільства на Заході та Сході Європи. Зроблено висновки щодо можливості пристосування накресленої у працях Маріона "іконічної" моделі комунікативної антропології для опису стану людини пост-секулярного світу.

  Скачати повний текст

Наведено історико-філософський та соціокультурний аналіз дискурсу орієнталізму. Орієнталізм - пізнавальна, культурно-смислова дискурсивна єдність, що в західноєвропейському культурому середовищі репрезентує комплекс знань, уявлень, кривотлумачень та стереотипів про різноманітні артефакти східних культур. У найвідомішій експлікації, автором якої є американський дослідник Е. Саїд, орієнталізм тлумачиться як владний дискурс, що специфічно відображає тип гуманітарного (канонічного) знання про Схід (Іншого). В дискурсі орієнталізму стимульовано й узагальнено характеристики незахідних цивілізацій, які як уявлення про Іншого експлікують у правилах щоденного слововжитку дію культурної сили європейського самопізнання. Головні зусилля критики, яка аналізує феномен орієнталізму, становлять спробу перегляду канону репрезентації Іншого в західній культурі.

  Скачати повний текст

Проаналізовано поняття інтерсуб'єктивності та соціальності у їх взаємозв'язку у філософії XX ст., виявлено їх методологічне значення для різних філософських і дотичних до них дисциплін - феноменології, антропології, соціології. Показано значення теми інтерсуб'єктивності для егологічних підвалин традиційної філософії суб'єкта, розкрито взаємозв'язок інтерсуб'єктивності та соціальності як апріорі життєвого світу, розширено проблематику інтерсуб'єктивності завдяки зверненню до теми інтерперсональності.

  Скачати повний текст

Проаналізовано феноменологічно-екзистенціалістський, діалогічний та психоаналітичний концептуально-методологічні підходи до взаємодії я та іншого. Аргументовано необхідність інтерпретації іншого як онтологічної, онтогенетичної, гносеологічної та соціальної умови конституювання та фукціонування я. Іншу особу у таких її проявах, як емпіричний інший, значущий інший, "узагальнений" інший та "інший в мені" визначено як умову пізнання та комунікації. Як наслідок пізнання інтерпретоване як інтерсуб'єктивний процес та зроблено висновок про конституювання у міжіндивідній комунікації значущості та об'єктності пізнання.

  Скачати повний текст

Розкрито роль страху, заздрості, ресентименту та ненависті як стимулів, що викликають ксенофобську поведінку. Визначено особливості репрезентацій ксенофобії у контекстах сучасної культурної глобалізації та показано перспективи та передумови її трансформації у ксенологічні практики. Такими передумовами є культура свободи, інтеркультурні освітні та виховні практики, етика відповідальності, виважена державна політика щодо національних меншин, які висувають вимоги на визнання.

  Скачати повний текст

Проаналізовано стратегії дослідження культури повсякденності. Визначено феноменологічну, соціологічну, історичну, екзистенційну школи, а також школу семіотики та структуралізму. Досліджено історико-культурний контекст формування світоглядних і філософських настанов Е. Левінаса з наголосом на роках проживання майбутнього філософа в Харкові. Реконструйовано концепцію культури повсякденності у "філософії Іншого" Е. Левінаса як мозаїчну, багаторівневу структуру, соматичний, жестовий, речовий та вербальний рівні якої впорядковуються через категорію Іншого як домінуючого елементу концепції.

  Скачати повний текст

Вперше розглянуто діалогічну природу особистісної відповідальності за Іншого на підставі системного вивчення діалогічної етики. Показано, що даний підхід дозволяє на глибинному онтологічному рівні досліджувати відповідальність та виявити докогнітивні передумови її формування. Проаналізовано процес становлення діалогічної парадигми, доведено, що етика, формування якої відбулося у просторі філософії діалогу, має персоналістичне спрямування та зорієнтована на утвердження етичного пріоритету особистості шляхом актуалізації її моральнісного потенціалу, що акумулюється в особистісній відповідальності. Вперше осмислено внутрішній вимір відповідальності на онтологічному рівні. Зроблено висновок, що у своєму внутрішньому вимірі відповідальність є іманентно властива особистості. З'ясовано, що у просторі російської релігійно-філософської традиції діалогічна етика не набула широкого розвитку (її автентичний зразок становлять лише праці М.Бахтіна). Встановлено, що специфіка сприйняття ідей діалогізму й осмислення відношення до Іншого у російській філософії обумовлюється ідеєю соборної єдності, яка передбачає домінування відношення "Ми" над відношенням "Я - ти". Розглянуто діалогічний характер людського існування як докогнітивну передумову формування особистісної відповілаьності за Іншого. Проаналізовано ідеї діалогічної етики для сучасної індивідуалістично зорієнтованої моральної свідомості. Доведено, що моральнісний потенціал особистості, закладений у діалогічності способу її існування, набуває прояву в контексті безпосереднього відношення до Іншого. Виявлено, що діалогічна етика, з використанням концепту діалогу до сфери етичної проблематики, формує принципово нове усвідомлення Іншого у некласичній етиці. Доведено, що визначальною установкою діалогічної етики виступає "нормативність Іншого" як запорука особистісної відповідальності.

  Скачати повний текст

Досліджено роль і значення трансцендентного у соціальному бутті людини. Діагностовано підходи, яких дають змогу найбільш повною мірою окреслити проблеми соціального буття у сенсі тлумачення ролі у ньому трансцентдентного. Зазначено, що значну увагу для з'ясування значення трансцендентного у соціальному бутті людини набуває філософсько-антропологічний підхід до буття людини та розуміння її як особистості. Запропоновано тезу, що концепція людини як особистості сприяє виявленню трансцендентних засад її соціальності. Стрижневим пунктом цієї концепції, яка покладається до основи соціальності людини, є персоніфіковане, особистісне Я як первісний і онтологічний початок. Проте цього недостатньо для конституювання соціальності людини. Термін "соціальне" у широкому значенні є синонімом "суспільного, у вузькому "соціальне" вживається стосовно комунікативної форми груп людей, найменшою з яких є діада Я - Ти. Тому соціальне буття розглянуто як свідомі міжособові стосунки на рівні відношення Я - Ти, в яких актуалізовані значення (феномени) трансдендентного, наприклад голос совісті, почуття справедливоті. Такі значення трансцентдентного уможливлюють екзистенційний діалог і сприйняття (розуміння) іншого як Ти.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему феномену свідомості як найсуттєвішого визначення людини, умови її специфічно-унікального буття. Розкрито суть свідомості у співвідношенні з поняттям "духовність", центром якого в процесі рефлексії соціокультурної сфери виступає "Я", де відбувається активація суб'єктивного в об'єктивному. Соціодинаміка духовного в свідомому створює в людини унікально неповторний образ і означення сенсу її власного існування, можливості для реалізації своєї індивідуальної свободи. Проаналізовано свідомість у виявленні екзистенційних вимірів людського буття через розгляд національної свідомості, в якій формуються головні ідеї культурного самовизначення. Доведено, що національно свідома людина втілює національну ідею в перспективу життя свого народу через вимір загальнолюдських цінностей.

  Скачати повний текст

Розглянуто причини, через які літературні твори беруть активну участь у формуванні національної ідентичності й способи, за допомогою яких вони описують зазначений процес. Проаналізовано втілення ідентифікаційних процесів у болгарській літературі XIX ст. Досліджено наративну структуру текстів, описано образи Свого й Іншого у творах А. Константинова, висвітлено ідентифікаційний проект, створений книгами автора, у полеміці з подібними проектами попередньої культурної епохи. Набула подальшого розвитку проблема розуміння "болгарського" як Іншого у національній культурі та літературі, яку проаналізовано через дискурс балканізму та концепт самоколонізованої і самотравмованої культури.

  Скачати повний текст

Здійснено історико-філософське дослідження поняття "Я", яке розглянуто як перехрестя адитивного та континуального типів мислення у межах єдиної теорії свідомості. Зазначено, що філософська культура має прояв завдяки обгрунтуванню двох концепцій/ліній у визначенні свідомості, а саме: "першофілософської", яка тлумачиться у термінах метафізики Платона, суттю її є натурфілософське (споглядальне) мислення; наукової, яка формується як експлікація формально-логічного мислення. "Я", втілюючи два способи пізнання, одержало дві підстави, зокрема, образно-символічну та понятійну, знакову. З'ясовано, що "Я" формується як феномен єдності історії розвитку суб'єкта історії, формуючи "Я" як дуальний символ: "Я", "Я"-концепт, "Я"-символ, які розкриваються як часово-просторовий континуум, як єдність трансцендентальної апперцепції, що є філософським обгрунтуванням тотожності особистості.

  Скачати повний текст

Представлено концепцію дискурсивних просторів самоідентифікації соціального суб'єкту як досліджування мікрорівнів соціального виміру буття, де вивчаються основні характеристики самоідентифікації соціального суб'єкту: дискурсивність, перформативність, ретроактивний ефект, "базальна" соціальність, просторовість, самоозначування в світлі аналізу сучасного феномена полісуб'єктивності та множинності самоідентифікації. Розглянуто процес самоідентифікації соціального суб'єкту з позицій дослідження онтологічних характеристик дискурсивних просторів: проведено аналіз самоідентифікації в контексті онтології "Іншого", вивчення феномена самозасвідчування суб'єкту. Досліджено епістемологію дискурсивного простору з використанням положень соціальної топології та соціального конструктивізму, його онтологічні підвалини та специфіку, розкрито його основні онтологічні характеристики, встановлено атрибути дії механізму ідентифікаційних матриць суб'єктивності в полях дискурсивних просторів.

  Скачати повний текст

Розкрито значення проблеми Іншого для сучасної філософії та суспільства взагалі. Цю проблему визначено як одну з найважливіших у феноменологічній традиції. Проаналізовано філософсько-атропологічний вимір концепцій Іншого, який дозволяє висвітлити приховані виміри людського існування, культурних форм буття. Вивчено специфіку феноменологічної філософії культури - розглянуто особливості сприйняття Іншого. Досліджено проблему можливості процесу ідентифікації особистості в інтерсуб'єктивному просторі. Значну увагу приділено особливостям розрізнення Свого та Чужого світів, оскільки це стосується проблеми культурної ідентифікації, без якої є неможливою самоідентифікація особистості взагалі. Розглянуто шляхи до порозуміння між культурами, які пропонують сучасні феноменологи. Проаналізовано феномен Чужого, іншої традиції, які спонукають до формування своєрідності та неповторності Свого, до розвитку культури взагалі. З'ясовано, що завдяки Іншому, іншій культурі, відбувається повноцінне сприйняття світу, самореалізація людини як людини.

  Скачати повний текст

Досліджено осмислення динаміки відносин Я та Іншого, які відображаються у взаємодії внутрішньої та зовнішньої соціальності. Сформовано понятійний апарат, спрямований на вивчення динаміки відносин Я-Інший, який опирається на поняття несвідомої фантазії та внутрішнього об'єкту. Визначено, що у межах внутрішньої соціальності диференціюється Я та самість як фантазійні комплекси, пов'язані з інтегруючим ядром і з внутрішніми об'єктними відносинами. Процес ідентифікації визначає формування та зміну репертуару ідентичностей.

  Скачати повний текст