Рассмотрены проблемы, связанные с разработкой и использованием в клинической практике систем прогнозирования, позволяющих объективизировать процесс принятия врачом решений во время лечения и реабилитации детей с простым гидронефрозом. Освещены основные принципы хирургической тактики в зависимости от причины, вызывающей обструкцию лоханочно-мочеточникового сегмента, и стадии гидронефротической трансформации.

Освещены проблемы разработки и использования в клинической практике систем прогнозирования, позволяющие объективизировать процесс принятия врачом решений во время лечения и реабилитации детей с простым гидронефрозом. Описаны основные принципы хирургической тактики в зависимости от причины, вызывающей обструкцию лоханочно-мочеточникового сегмента, и стадии гидронефротической трансформации. Рассмотрен метод диспансеризации, с помощью которого проводят реабилитацию детей с гидронефрозом с максимальной объективностью и эффективностью.

Визначено частоту та основну причину гідронефрозу підковоподібної нирки в дітей. Оцінено результати загальноприйнятих методів діагностики й лікування дітей, обгрунтовано та впроваджено нову методику ультразвукової діагностики та комп'ютерної ренангіографії для діагностування гідронефрозу підковоподібної нирки. Розроблено метод оперативного лікування гідронефрозу підковоподібної нирки в дітей - дистальний широкий пієлоуретероанастомоз. Доведено, що нові методи діагностики та хірургічного лікування гідронефрозу підковоподібної нирки в дітей дозволили поліпшити результати лікування та знизити число гемінефректомій.

Досліджено питання покращання результатів лікування вроджених гідронефрозів, які ускладнюються вторинним пієлонефритом, у дітей. Установлено, що гідронефротична трансформація та пієлонефрит зумовлюють мікроциркуляторні та нефросклеротичні зміни в нирках, значно знижуючи проникнення антибіотиків у тканини. Експериментально вивчено електрофоретичну рухомість та стійкість активності антибіотиків в електричному полі. Оцінено ефективність антибіотикотерапії з використанням внутрішньотканинного діадинамофорезу гентаміцину. Проаналізовано результати лікування 125-ти дітей з вродженим гідронефрозом, ускладненим пієлонефритом. Розроблено комплексну програму лікування, яка передбачає ранню хірургічну корекцію вади, використання внутрішньоклітинного діадинамофорезу антибіотиків та санацію верхніх сечовивідних шляхів озонованим фізіологічним розчином. Установлено, що у разі вторинного пієлонефриту переважають високо резистентні до антибіотиків кокова флора та кишкова паличка. Виявлено, що діадинамічні струми не порушують хімічну структуру антибіотиків і не змінюють їх активність. Показано, що діадинамофорез підвищує концентрацію антибіотика у 8,09 разів у паренхімі нирки і в 3,6 рази - в сечі, подовжує його дію до 12 - 16-ти годин. Озонований фізіологічний розчин дозволяє за 4 - 5 діб одержати стійку санацію сечі. Відзначено, що впровадження лікувального комплексу сприяє покращанню перебігу післяопераційного періоду, знижує кількість рецидивів пієлонефритів з 30,8% до 19,6 %.

Розглянуто питання субопераційної та післяопераційної профілактики пієлонефриту у дітей з гідронефрозом. Наведено характеристику показників у до- та післяопераційному періодах у дітей з гідронефрозом, зокрема, функціонального стану нирок, коагуляційного гемостазу, протеолітичної активності, фібринолітичної активності (ФА) крові та сечі. Вивчено роль розладів тканинної ФА мисково-сечовідного сегмента у розвитку пієлонефриту у разі гідронефрозу у дітей. Доведено ефективність застосування озонованого фізіологічного розчину для корекції ФА ниркової тканини, плазми крові, урокіназної активності сечі, екскреторної, іоно- та кислоторегулювальної функції нирок. Визначено позитивний вплив інтраопераційного використання авторської триканальної дренажної системи для проведення в післяопераційному періоді лаважу ниркової миски та верхніх сечових шляхів озонованим фізіологічним розчином (3 - 5 мг/л) для профілактики пієлонефриту у випадку гідронефрозу у дітей.

Експериментально вивчено застосування індукторів фібринолізу з метою профілактики порушення функції нирок у разі вторинного обструктивного пієлонефриту, що виник на тлі гідронефрозу.

Цель работы - оценить ближайшие и отдаленные результаты ранней диагностики и лечения детей с врожденным гидронефрозом. Проведена диагностика и лечение 47 детей с гидронефрозом. Проведено сравнение ближайших и отдаленных результатов лечения в двух группах - основной (n = 22) и контрольной (n = 25). В основной группе диагноз порока бъл выставлен пренатально с использованием скриниговой УЗИ и МРТ. В контрольной группе диагноз выставлялся после госпитального обследования по поводу рецидивирующего пиелонефрита. Всем детям проведено оперативное вмешательство по методике Андерсена - Хайнса. Длительность наружного дренирования мочевых путей в контрольной группе составила 14 - 15 сут, в основной - 7 - 8 сут. У 9 % детей морфологическая ситуация потребовала выполнения органоуносящей операции. В отдаленном послеоперационном периоде в группах сравнения достоверно отличалось число рецидивирующих пиелонефритов на фоне устойчивого сокращения дилятации мочевых путей и нарастания паренхиматозного слоя оперированной почки соответственно у 88 и 75 % оперированных больных. Сделаны выводы, что ранняя верификация врожденного гидронефроза влияет на результаты лечения порока и позволяет предотвратить деформацию почки и сохранить ее функцию. Поздняя диагностика на фоне стойкой инфекции мочевых путей в 9 % случаев приводит к органоуносящим операциям. Стойкое инфицирование мочевых путей зависит от сроков послеоперационного дренирования почки. Оптимальная длительность дренирования составляет 7 - 8 сут. При пренатально диагностированном пороке число рецидивов инфекций мочевых путей в отдаленном послеоперационном периоде составило 8 %; в 88 % случаев морфометрические показатели почки приближались к возрастной норме.

Гідронефроз у дітей - це обструкція пієлоуретрального сегмента, який, як правило, діагностується антенатально при ультразвуковому скринінгу близько в 1,5 % випадків вагітностей. Патофізіологія гідронефрозу все ще невідома. Найбільш патогенетично обгрунтованим та поширеним методом лікування вродженої обструкції пієлоуретрального сегмента (гідронефрозу) у дітей є хірургічне лікування. Як правило, використовуються відкриті методи (пластика пієлоуретрального сегмента за Хайнсом - Андерсеном та інші способи пластики). Останнім часом обговорюються ендоскопічні методи лікування. Усе частіше з'являються повідомлення про застосування роботизованого обладнання. Частота успішного застосування методики пластики пієлоуретрального сегмента за Хайнсом - Андерсеном досягає, за даними різних авторів, 95 %. Дискутабельним залишається питання дренування верхніх сечових шляхів. Вибір на користь установлення стента, як правило, залежить від хірурга, хоча аналіз літературних даних свідчить про зниження процента ускладнень після пієлопластики з використанням стентування сечоводу. Мета роботи - проаналізувати методи та способи відведення сечі при хірургічному лікуванні вродженого гідронефрозу в дітей. На базі хірургічного відділення № 2 Житомирської обласної дитячої клінічної лікарні (ЖОДКЛ) за період із 2000 по 2015 р. прооперовано 108 дітей. Середній вік хворого становив 3,8 року. Хлопчиків було 38 (35,2 %), дівчаток 70 (64,8 %). У клініці за золотий стандарт прийняте виконання пластики пієлоуретрального сегмента за Хайнсом - Андерсеном. До 2006 року застосовувалось в основному зовнішнє дренування сечових шляхів при операції (переважно пієлостомія з інтубуванням сечоводу, рідше нефростомія), тоді як із 2006 року впроваджено пластику пієлоуретрального сегмента закритим способом, а із 2009 року - застосування внутрішнього стентування (JJ-стент) сечоводу. Із 2010 року впроваджено відеоасистовану пластику пієлоуретрального сегмента (лапароскопічний етап - мобілізація пієлоуретрального сегмента із подальшим накладанням анастомозу через міні-лапаротомний доступ). У 2016 р. вперше на базі ЖОДКЛ виконано лапароскопічну пластику пієлоуретрального сегмента у хлопчика 6 років. Середня тривалість операцій - 106 хв. Висновки: питання дренування сечовидільних шляхів після пластики пієлоуретрального сегмента в дітей з приводу вродженого гідронефрозу повинно розглядатись строго індивідуально. Дискутабельним залишається питання способу встановлення стента. При визначенні показань до хірургічного лікування вродженого гідронефрозу в дітей необхідно враховувати функцію нижніх сечових шляхів для забезпечення ефективної деривації сечі в післяопераційному періоді (наявність супутньої нервово-м'язової дисфункції сечового міхура).

Наведено клінічний випадок успішного лікування дитини з природженою вадою розвитку сечовидільної системи - гідронефротичною трансформацією лівої нирки III ступеня, ускладненої вторинним хронічним пієлонефритом. Діагноз установлено шляхом виконання ультразвукового дослідження органів заочеревинного простору, екскреторної урографії, нефросцинтиграфії та комп'ютерної томографії. Проведено оперативне лікування - лапароскопічне видалення гідронефротичної нирки. Результат хірургічної корекції представленої вади розвитку - позитивний.

Цель работы - оценка эффективности сегментарно-селективной резекции почки как органосохраняющего метода оперативного лечения терминальных стадий врожденного гидронефроза у детей. С 1987 г. по настоящий момент в клинике детской хирургии г. Запорожье пролечено 32 ребёнка с терминальными стадиями врожденного гидронефроза в возрасте от 1 года до 17 лет, средний возраст составил 4 года 2 мес.; мальчиков было 13, девочек - 19. Больных оценивали по четырехбалльной системе: "отлично" - 8; "хорошо" - 10; "удовлетворительно" - 11. Неудовлетворительный результат получен у одного ребенка, которому была выполнена первичная нефрэктомия, на основании интраоперационных данных. Отдаленные результаты оценивали в сроки от 5 до 20 лет. Проводились рентгенологические, ультразвуковые, уродинамические исследования. Проведенные исследования подтвердили неравномерность, очаговость поражения почечных структур, вследствие сегментарной почечной дисплазии, различия в кровоснабжении отдельных участков почки, гетерохронии сегментов почки. Даже при поздних стадиях гидронефроза у детей сохраняются участки нормально функционирующих почечных структур, которые могут развиваться и выполнять возложенную на них функцию. Предложенная методика позволяет восстановить пассаж мочи и сохранить почку. Положительный результат достигнут у 31 пациента. Предложенный метод является альтернативой органоуносящим операциям и позволяет значительно сократить число неудовлетворительных результатов оперативного лечения у детей с поздними стадиями заболевания. Функциональная возможность оперированной почки во многом определяется выраженностью адаптивных процессов оперированного органа и организма в целом.

Гідронефроз - це прогресуюче розширення чашечково-мискової системи нирки внаслідок порушення відтоку сечі з нирки з наступним розвитком атрофії паренхіми. Мета дослідження - обгрунтування особливостей проведення оперативного втручання та дренування на основі аналізу чинників порушення уродинаміки в пієлоуретеральному сегменті. Проліковано 153 дитини із гідронефрозом тяжкого ступеня. Переважну більшість склали хлопчики (99); частіше відзначався лівобічний гідронефроз (до 93 випадків). У віці до трьох років проліковано 79 (51,6 %) дітей; значну кількість пролікованих склали діти старшого віку. Переважно виконувалася резекційна пієлопластика за Хайнес - Андерсоном. Питання необхідності дренування вирішувалось індивідуально, залежно від віку дитини, чинника обструкції та особливостей вроджених відхилень в анатомічній будові чашечково-мискової системи та сечоводу. Найчастіше використовували пієлоуретеростомію, стентування сечових шляхів; нефростомію проведено у зв'язку з пединкулітом. Ускладнення виникли у 5 (3,2 %) дітей. Висновки: за збільшення розмірів миски більше ніж на 30 % від попередніх даних монетоподібна деформація чашечок потребувала проведення оперативного втручання. У разі вродженого гідронефрозу у дітей молодшого віку оптимальний вік лікування - 4 - 6 міс. За гідронефротичної трансформації нирки навіть у разі зниженої функції необхідне проведення оперативного лікування.

Мета роботи - проаналізувати причини гідронефрозу у дітей різних вікових груп, методи лікування, наявність змін за бактеріологічного дослідження аналізу сечі; оцінити зміни з боку ниркової миски у післяопераційному періоді за даними УЗД, наявність ускладнень у післяопераційному періоді у дітей Вінницької області протягом 10 років. Проведено ретроспективний аналіз медичних карт стаціонарних хворих, які перебували на обстеженні та лікуванні у відділеннях обласної лікарні у 2007 - 2017 рр. Проаналізовано 548 медичних карт (362 хлопчики - 66,05 %, 183 дівчинки - 33,39 %). Серед хворих на гідронефроз хлопчики переважали над дівчатками (362 (66,05 %) і 183 (33,39 %) відповідно), жителі міста - над жителями села (315 (57,48 %) і 232 (42,33 %) відповідно). Лівобічний гідронефроз виявлено у 261 хворого, правобічний - у 69 хворих. Було прооперовано 83 хворих: 50 з приводу лівобічного і 33 правобічного гідронефрозу. Причинами гідронефрозу виявились: абберантна судина - 11, ембріональні злуки - 3, міхурово-сечовідний рефлюкс - 6, стриктура сечоводу - 49 випадків. Проводилися наступні оперативні втручання: Хайнса - Андерсена - 43; з приводу абберантних судин - 11; накладання нефростоми - 7; резекція ембріональних злук - 3; операція Коена - 5; T-кутанеостомію - 3; гемінефректомію - 2; операцію Фолея - 2; люмботомію за Федоровим, деліберацію сечоводу - 2; резекцію сечоводу - 2; Політанно - Лідбеттера - 1; нефректомію - 1; Хайнса - Андерсена - Кучера - 1. Післяопераційних ускладнень не було. Серед збудників інфекції переважала кишкова паличка - 19; золотистий стафілокок - 7; синьогнійна паличка - 6; ентеробактерії - 5; протей - 3; стрептокок - 2; по одному висіву епідермальний стафілокок, цитробактер, клебсієла. Серед хворих на гідронефроз переважали діти від 10 до 16 років - 159 (29 %). Дітей віком 4 - 9 років було 148 (27 %), 1 - 3 роки - 129 (23 %), до року - 73 (13,3 %), до 1 міс - 22 (4,01 %), старше 16 років - 17 (3,1 %). Висновки: вчасна та правильна діагностика гідронефрозу надає змогу провести корекцію обструктивної уропатії, виконати оперативне втручання, що дозволить зберегти нирку.

Наведено клінічний випадок успішного лікування дитини з природженою вадою розвитку сечовидільної системи - гідронефротичною трансформацією лівої нирки III ступеня, ускладненої вторинним хронічним пієлонефритом. Діагноз установлено шляхом виконання ультразвукового дослідження органів заочеревинного простору, екскреторної урографії, нефросцинтиграфії та комп'ютерної томографії. Проведено оперативне лікування - лапароскопічне видалення гідронефротичної нирки. Результат хірургічної корекції представленої вади розвитку - позитивний.

Окончательное формирование функциональных систем организма ребенка завершается в ходе постнатального онтогенеза. Для создания оптимальных условий функционирования органа необходимо либо снижение уровня требований к незрелой функциональной системе, либо создание новых условий функционирования, при которых продляется фактор времени созревания. В настоящее время для лечения обструктивных уропатий наиболее часто используется хирургический метод. Перспективной альтернативой открытого хирургического лечения обструктивного мегауретера является эндоскопическое стентирование мочеточника, основанное на оценке явлений диспропорции роста и дисфункции созревания тканей и органов мочевыделительной системы. Цель работы - обоснование и внедрение в практику малоинвазивных эндоскопических дренирующих методик, направленных на восстановление уродинамики путем использования внутрипросветного полихлорвинилового дренажа (стента). Исследована возможность стентирования с определением размеров устья мочеточника. Обследовано 32 ребенка в возрасте от рождения до трех лет. Проведен ретроспективный анализ ранее пролеченных 41 пациента с обструктивным уретерогидронефрозом. Установлено, что оптимальный возраст для эндоскопической коррекции интрамурального отдела мочеточника - до 3-х месяцев жизни, когда с большим эффектом можно провести телескопическое бужирование с дилатацией интрамурального отдела скомпрометированного мочеточника с калибровкой устья и стентированием мочеточника соответствующим стентом. Ретроспективно проведенный анализ ранее пролеченных пациентов позволил определить такую же зависимость. Так, из 41 пациента с обструктивным уретерогидронефрозом положительный результат достигнут у 29 (70,73 %) детей до года и 6 (14,63 %) старше года. Невозможность проведения эндоскопической коррекции устья и стентирования мочеточников в возрастной группе до года была отмечена только у 1 (2,43 %) пациента, тогда как в группе от 1 года до 3 лет - у 5 (12,19 %) пациентов. Выводы: предлагаемая тактика лечения обструктивных уропатий у детей имеет преимущества по отношению к открытым оперативным методам в технической простоте, малоинвазивности, максимальной физиологичности, уменьшении частоты послеоперационных осложнений. При этом необходимо помнить, что эффективность эндоскопического стентирования нижних отделов мочеточника зависит от возраста ребенка. Исследование было выполнено в соответствии с принципами Хельсинкской Декларации. Протокол исследования был одобрен Локальным этическим комитетом учреждения. На проведение исследований было получено информированное согласие родителей детей (или их опекунов).

Наведено рідкісний клінічний випадок лікування новонародженої дитини з природженою вадою розвитку обох нирок - двобічним гідронефрозом III ступеня. У віці 11 діб дитині проведено радикальне одноетапне оперативне лікування - резекцію пієлоуретерального сегмента з наступним накладенням пієлоуретерального анастомозу за методикою Андерсона-Хайнса з обох боків. Результат хірургічної корекції вади розвитку добрий. Дослідження виконані відповідно до принципів Гельсінської Декларації. Протокол дослідження ухвалений Локальним етичним комітетом (ЛЕК) установи. На проведення досліджень було отримано інформовану згоду батьків дитини.