Освещены вопросы истории и современности старообрядчества Подолии. Изучены места компактного проживания староверов, их социальная структура, официальная численность, хозяйственная деятельность, церковная жизнь, взаимоотношения с государством и господствующей Церковью, а также современное состояние старообрядческих общин региона. Данное исследование охватывает период с конца XVII до начала ХХ в. Разработана карта старообрядческих и единоверческих селений Подольской губернии.

Проведено комплексне історико-демографічне дослідження поселень російських старовірів, що існували на території Стародубського та Чернігівського полків Гетьманщини у XVIII ст. За допомогою сучасних демографічних методів проаналізовано соціальні процеси у даній етнорелігійній групі за умов існування у чужорідному етнічному середовищі. На підставі вивчення історико-статистичних джерел визначено статевий і віковий склад населення, його природний рух, досліджено розвиток інституту шлюбу та сім'ї, статево-рольову систему та становище жінки у старообрядницькій родині. Визначено антропонімічні особливості старовірів, показано вплив міграційний процесів на формування структури населення та розвиток соціальних процесів. З використанням методу порівняльного аналізу параметрів визначено відмінність історико-демографічних характеристик старообрядницького соціуму від аналогічних показників українського населення регіону.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4УКР-4ОДЕ)47-7 + Э372.242.092(4УКР-4ОДЕ)-34

Рубрики:

Історія

Старообрядництво за межами Росії

Шифр НБУВ: ВС51712 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4Укр55)0-315 + Э372.242.092(4Укр)

Рубрики:

Історія

Старообрядництво за межами Росії

Шифр НБУВ: В342281/Вип. 18 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено історію старообрядницьких громад на Житомирщині у 1945 - 1991 рр., процес їх структурування та трансформацій за умов радянської дійсності. На основі широкого кола джерел і літератури з'ясовано внутрішнє становище старообрядницьких громад області: динаміку чисельності громад, їх соціально-демографічні зміни, забезпеченість кадрами священнослужителів, наявність у віруючих культових будівель. Значну увагу приділено особливостям етноконфесійної ідентичності старообрядців. Розглянуто специфіку релігійної політики, визначено головні напрями її провадження радянськими органами влади. Розкрито роль уповноваженого Ради в справах релігій та культів при Житомирському облвиконкомі у питаннях державної політики щодо старообрядницьких громад.

Музей історії та культури старообрядства України проводить регулярні історико-археографічні та етнографічні експедиції з 1998 р., хоча виїзди "в поле" було започатковано ще 1994 р. У результаті історико-археографічних, етнографічних експедицій Музею історії та культури старообрядства України впродовж 1998 - 2017 рр.: визначено час та якісні зміни, що відбулися у житті старообрядських громад у радянський період. Для старовірів цим часом виявилися 1950 - 1960-ті рр., коли пішло покоління людей, світогляд і цінності яких сформувалися ще у царській Росії; кожне наступне покоління старообрядців ставало носієм радянського способу життя. Для старовірів 1960-ті рр. стали тим рубежем, коли вони почали відмовлятися від власної системи цінностей і характерних традиційних норм поведінки у повсякденному житті та побуті, замінюючи їх новими і, як тоді здавалося, більш прогресивними формами соціальної поведінки. Проведено підрахунок кількості старообрядців, що мешкють в Україні, визначено їх чисельність на рівні 65 тис. осіб, що в понад утричі менше у порівнянні з дореволюційним періодом. Розкрито конфесійну структуру старообрядської спільноти, як по окремих регіонах, так і по країні у цілому; зафіксовано перехід старообрядців із більш радикальних до менш радикальних згод. Вивчено діяльність Київської та всієї України єпархії Російської православної старообрядської церкви, встановлено спадкоємність її єпископату. Виявлено знову сформовані духовні центри безпопівців, зокрема всеукраїнський центр старовірів поморської згоди у Житомирі, духовні центри поморців місцевого значення в м. Літин Вінницької обл. й м. Коростень Житомирської обл.; встановлено відсутність координаційного органу у зникаючої федосєєвської згоди. Записано понад 230 російських та українських народних пісень, частівок, балад, колядок, похоронних голосінь у російському середовищі 9 областей України й серед українців Південно-Східного Поділля; констатовано слабку збереженість фольклору у старообрядських селищах, що в безпопівців пов'язано також із заборонами на розваги. Зібрано близько 200 справжніх фотографій, які відображають життя старообрядського духівництва, купецтва, міщанства кінця XIX - XX ст., українського населення с. Куренівка Вінницької обл. Зроблено понад 4,2 тис. цифрових фотознімків і більше 800 фотографій на паперовій основі та пластику, які відобразили документи, храми, житло, одяг старовірів, видатних діячів старообрядського руху. Зафіксовано і придбано кілька сотень стародруків, рукописів, сотні одиниць знарядь праці, меблів, одягу росіян та українців. Зібрано й задокументовано багатий ексклюзивний матеріал про останні роки життєдіяльності Куренівських старообрядських монастирів.

Розкрито просопографічний портрет старообрядницького духовенства Древлеправославної Церкви Христової Білокриницької ієрархії та безпопівських духовних наставників Житомирської області. Розглянуто внутрішнє протиборство у попівщині між прибічниками схвалення "Окружного послання" та неокружниками, що були представлені Балтською (Південною) єпархією Древлеправославної Церкви Христової. Встановлено, що на Житомирщині неокружники тривалий час займали домінуючу позицію та очолювалися священиком А. Глазовим. Звернено увагу на конфлікти парафій з священиками, що виникали внаслідок недбалого ставлення до ввірених обов'язків, фінансових махінацій, пиятики. Відзначено, що завдяки заходам обласних органів влади старообрядці-попівці Житомирщини були позбавлені можливості мати власних священнослужителів. Виявлено, що в окреслений період Житомирщина була єдиним регіоном, де легально існували федосіївські громади. Стверджено, що безпопівці-федосіївці головний акцент робили на релігійній просвіті всередині громад, а до світської освіти ставилися зневажливо. Подано характеристику духовних наставників старообрядців поморської згоди, що переважали на Житомирщині та мали п'ятнадцять громад. Розкрито проблему браку кадрів, що могли б обіймати посади наставників, яка гостро постала у безпопівців в першій половині 1980-х рр.

Досліджено основні віхи історії Білої Криниці як одного з провідних всесвітніх центрів старообрядців та заснування в селі Білокриницької церковної ієрархії. Висвітлено політику австрійського та російського урядів стосовно місцевих старовірів.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню міграції російських старообрядців. Проаналізовано здобутки історичної науки у дослідженні старообрядництва та визначено рівень вивчення старообрядницької міграції. На основі аналізу опублікованих і неопублікованих джерел окреслено основні напрями міграції прихильників старообрядництва, з’ясовано чинники, які визначали формування провідних міграційних центрів у різні періоди. Розкрито причини, що призвели до масового переселення старовірів, і виявлено вплив державної політики щодо старообрядців на кількість переселенців. Крім того, висвітлено політику різних держав щодо мігрантів-старовірів, досліджено роль старообрядництва у політиці захоплення та колонізації земель Російською імперією. Встановлено, що завдяки компактному проживанню старообрядців на певних територіях Російська імперія легітимізувала захоплення таких земель. Проведено розмежування між добровільним і вимушеним переселенням і показано специфіку становища переселенців у різних регіонах і в різний період. Визначено роль міграції старовірів у поширенні цього релігійного вчення та формуванні провідних центрів старообрядництва. Охарактеризовано основні напрями міграції старовірів, що склались у різні часи, простежено подальшу долю переселенців та їхній вплив на розвиток заселених земель. Обґрунтовано роль старообрядницької міграції у збереженні культурних традицій цього самобутнього суспільно-релігійного руху.

В історії Білокриницької церковної ієрархії Куренівські старообрядські монастирі, що раніше розташовувалися в Ольгопольському повіті Подільської Губернії, відігравали неабияку роль. Надзвичайно довго Нікольський чоловічий монастир був не лише головним центром протиокружництва, збирав тисячі паломників з усієї Російської імперії, але й кузнею кадрів для старообрядців-попівців. У цій старообрядській обителі зародилася ідея неокружництва, сформована тривалими антисинодальними та антимонархічними настроями прихильників давнього благочестя. Зі стін Нікольського монастиря вийшов засновник давньоправославної церкви старообрядців, що не сприймали Окружного послання, перший неокружницький єпископ Антоній II, зведений на московську кафедру 24 липня 1864 р. митрополитом Кирилом Білокриницьким. У неокружницькі архієреї було висунуто цілу низку священноіноків монастиря, серед яких імена єпископів Симеона (Бельченка), Кирила I (Яблочникова), Мефодія (Соколова), Іова (Борисова), Філагрія (Казаєва), Сави (Суржикова), Петра (Глазова). Упродовж 1859 - 1933 рр. у чоловічому монастирі розташовувалася офіційна резиденція старообрядських єпископів балтських. У зв'язку з цим упродовж століть у чоловічому і двох жіночих монастирях склався багатий пласт стародавніх рукописів, стародруків, листів, різного роду грамот, постанов і розпоряджень. Однак у 1932 р. при закритті монастирів більшу частину документальних цінностей було знищено сільськими більшовицькими активістами.