Книга состаит из трех глав, посвященных Галицко-русской литературе княжеского периода, польской и австро-польской неволи. Княжий период (1143-1340) Период неволи польских королей (1340-1772) Период австро-польской неволи (1772-1939)

"Хроніка європейської Сарматії" італо-польського історика XVI–XVII ст. Олександра Гваньїні (1538–1614) є надзвичайно цінною й популярною пам’яткою європейської історіографії, яка активно поширювалася і використовувалася в Україні в XVI–XVIII ст. Ця книга неодноразово видавалася різними європейськими мовами, а її найновіше видання (у польському перекладі) побачило світ у Кракові 1611 р. «Хроніка» Гваньїні складається з 10 книг-частин, кожна з яких присвячена конкретній державі або регіону, висвітлює їх військово-політичну та релігійно-культурну історію. Найбільшу увагу приділено Центральній та Східній Європі (Україна, Білорусь, Росія, Польща, Литва, Молдова та ін.), дещо меншу – Західній Європі (Австрія та Німеччина, Швейцарія, Скандинавія тощо), а також Близькому Сходу. І не випадково саме за цією «Хронікою» вчився Богдан Хмельницький, не випадково вона справила такий потужний вплив на українське, російське, білоруське літописання. «Хроніка» Гваньїні написана легко, читається і нині з величезним інтересом та містить багато ілюстрацій. Видання окремою книгою у перекладі українською мовою «Хроніки» Гваньїні – цінного історичного джерела, літературної та історіографічної пам’ятки без сумніву стане вагомою подією у науковому та культурному житті сучасної України. Це видання розраховане не тільки на науковців, а й на викладачів вищої та середньої школи, широке коло любителів історії.

Що відбувається з певною спільнотою — соціумом, сукупністю людей, масою — за умов раптової, карколомної зміни певних історичних обставин? Чому цивілізований, більш-менш толерантний людський загал раптом (а втім, чи аж так раптом? Адже чудес тут не буває!) перетворюється на розлючений, агресивний, непередбачуваний натовп? Які саме закономірності соціальної психології «великих груп» використають, або цілком свідомо, знаючи їх, або інтуїтивно, тирани далекого чи зовсім нещодавнього минулого? Що необхідно для того, щоб зміцнити в суспільстві непорушні засади зрілої демократії? Ці питання є, поза сумнівом, визначальними для гуманістичного розвитку десятків і сотень держав світу, безумовно, України в тому числі. Цими питаннями все своє життя переймався Еліас Канетті (1905 — 1994), видатний німецькомовний письменник єврейського походження; Австрія, Румунія та Німеччина з більшими чи меншими підставами вважають його «своїм», — лауреат Нобелівської премії з літератури (1981 р.), громадський діяч, публіцист, філософ, соціальний психолог та історик, спостерігач, аналітик, свідок та учасник багатьох катаклізмів ХХ століття — від Першої світової війни (вибух «патріотичних почуттів» у Відні 1 серпня 1914 року майбутній знаменитий письменник бачив на власні очі й запам’ятав їх назавжди) до громадянської війни в Іспанії, трагедії Другої світової, Корейської та Близькосхідної воєн. Світової слави Канетті зажив завдяки двом творам: художньому — романові «Засліплення» (1935 р. — саме за нього 46 років по тому йому було присуджено Нобелівську премію)та соціально-філософському — великій монографії «Маса і влада» («Massa und Macht», 1960 р.). Звернімо ж увагу саме на цю працю. Полум’яна віра в ідеали гуманізму й культури, дар провидця , так само як і досконале знання історії та філософії влади, блискуча, прозора мова — все це робить працю німецького письменника цікавою та потрібною нам. Погляд Канетті — «абстрагований», з «висоти пташиного польоту» — не є байдужо відстороненим; відчувається щирий біль за людину, жертву безсоромних маніпуляцій та брехливої пропаганди, котрі, як засвідчив лютий досвід ХХ століття, завжди передують багатомільйонним людиновбивствам. І хто сказав, що нинішнє ХХІ століття буде геть безхмарним і нам уже не знадобляться застереження Канетті, а надто з огляду на трагедію сучасної України? Книжка «Маса і влада» (на щастя, 2001 року з’явився прекрасний український переклад Олекси Логвиненка, Видавничий дім «Альтернативи») має всі права на увагу тих, хто переймається майбутнім так само, як і багато в чому минулим, України.

Станіславів кінця XIX — початку XX століття. Звичайне місто на кресах «щасливої Австрії», в якому живуть, страждають, нероздільно закохуються, захоплюються наукою і шарлатанськими виступами всесвітньо знаних ілюзіоністів, розважаються на балах і карнавалах, ходять на шпацер і ховають таємниці у різьблених комодах. І на тлі епохи, яка для нащадків щораз більше обростатиме міфами про ідилічне життя,◦— долі двох жінок, що переплелися так тісно, як стовбури дерев — у нерозривному зв’язку, який не дає ні жити, ні дихати, ні залишитися, ні піти.

Т. 16, ч. 1 : Історія Вселенської церкви на Україні. Т. 1. Від апостольських часів до князювання св. княгині Ольги (І-Х століття). - 2001. - 280 с.