Перед читачем книга, що стосується епохи Кучми. Характеризуючи її наведу, хоча й розлогу, проте, гадаю, доволі точну, цитату з своєї програмної статті 2000 року "Проект Україна. Підсумки десятиріччя". Розділ, який я хочу навести, називається - "Украдена Україна", бо Кучма будував не ту Україну, про яку дусалося її творцям, а олігархічне "Государство Украина": Отож - "Олігархічно-номенклатурна візія "проекта государства Украина" Вище уже згадувалося про те, що єдиного "проекту Україна", заснованого на загальнонаціональному консенсусі, немає, як немає і загальнонаціонального консенсусу. Натомість, є декілька досить відмінних пропозицій до "проекту Україна", які не тільки далекі одна від одної, але й прямо протилежні. Однак це не означає, що насправді не здійснюється один з них. Реальний стан справ в Україні можна вважати завершенням олігархічно-номенклатурного "проекту Україна" у формі "государства Украина". Стаґнархія (поєднання олігархії і стаґнації - авт.) вже практично втілила цей проект у життя і майже цілком ним задоволена. Вона зберегла владу, консолідувалася довкола державної монополії як єдине політичне ціле, успішно пережила перехід від планової до державно-капіталістичної економіки, здійснила і завершує перерозподіл власности. В принципі, вона не зацікавлена ні у знищенні державної монополії, ні у впровадженні "громадянського суспільства", яке може їй загрожувати. Водночас стаґнархія зробила все, щоб позбавити Україну ЕС-івської перспективи, яка поклала б край проектові "государства Украина". Стаґнархія не зацікавлена у цивілізуванні економічної політики в Україні, тому всерйоз сприймати проголошення "европейського вибору" Україною не варто. Єдиним дискомфортом для стаґнархії є неприйняття такого стану справ Заходом, хоча здоровий політичний цинізм стратегічних партнерів дозволяє їм до певного часу закривати очі на ці незначні недоліки "государства Украина". Саме тому проект "государства Украина" частково підтримують з політичних, антиросійських та почасти анти-ЕС-сівських міркувань США. Для ЕС цей проект неприйнятний і незрозумілий. З найближчих сусідів тільки Польща все ще делікатно не відмежовується від нього, як-от Чехія чи Словаччина, оскільки має власні конкретні ґеополітичні інтереси в Україні. Так само частковою підтримкою проект "государства Украина" користується і з боку РФ, як такий, що фактично торує шлях до реінтеґрації Росії+ та "государства Украина". Ясна річ, не можна не бачити й інших тенденцій. Частина українських стаґнархів не зацікавлені у перерозподілі влади і власности в Україні на користь потужніших російських олігархів, тому вони можуть саботувати реінтеґрацію з Росією+ так само ефективно, як і зближення з ЕС. Остаточного рішення щодо напрямку розвитку - на Схід чи на Захід - у рамках проекту "государства Украина" не може бути. Сама суть проекту полягає у тому, щоб не рухатися нікуди, бо тоді мають бути змінені правила гри для владних еліт, необхідно перерозподілити власність, а отже, й владу. Великий західний чи російський капітал вмить роздушать слабі капітали українських "новых русских".

У книзі висвітлюється коло проблем, що пов’язані з походженням, розвитком та поширенням на планеті інституту президентства. Особлива увага приділяється становленню та розвитку інституту в пострадянській Україні. Зокрема, досліджується специфіка його функціонування у період президентства Л. Кравчука та Л. Кучми; висвітлюється процес перегрупування політичних сил у державі після унезалежнення, витлумачення ними перспектив молодої держави і відповідно напрямку та сутності інститутотворення. Автор пропонує своє бачення кучмізму як способу та форми організації влади в республіці. Книга розрахована на всіх, хто цікавиться перетіканням процесу становлення інститутів національної державності в Україні в період з кінця 1991 р.