У монографії відомого українського історика-емігранта, вихованця і викладача Київського університету Олександра Оглоблина (1899-1992) простежено поступ національної історичної думки за 1917-1956 роки як в Україні, так і поза її межами. Автор був безпосереднім свідком тих подій. Його праця - це своєрідні спогади про ті роки. В ній показані основні історичні школи в галузі історії України 1920-х рр. (М. Грушевського, Д. Багалія, М. Слабченка, М. Василенка, М. Яворського), проаналізовано процес їх нищення. В роботі згадані сотні імен репресованих вчених, дається стисла характеристика багатьом історичним процесам. Монографія була видана всього один раз у 1957 р. англійською мовою і тепер є бібліографічною рідкістю. Вона розрахована насамперед на науковців, викладачів і студентів, а також буде цікава всім, кому не байдужа історія України.

Сталина называют диктатором, что совершенно точно отражает природу его тотальной власти, но не объясняет масштаба личности и закономерностей его появления в российской истории. В данной биографии создателя СССР писатель-историк Святослав Рыбас освещает эти проблемы, исходя из утверждаемого им принципа органической взаимосвязи разных периодов отечественного исторического процесса. Показаны повседневная практика государственного управления, борьба за лидерство в советской верхушке, природа побед и поражений СССР, влияние международного соперничества на внутреннюю политику, личная жизнь Сталина. На фоне борьбы великих держав за мировые ресурсы и лидерство также даны историко-политические портреты Николая II, С. Ю. Витте, П. А. Столыпина, В. И. Ленина, Л. Д. Троцкого, Ф. Рузвельта, У. Черчилля, Мао Цзэдуна. И. Броз-Тито, А. Гитлера, а также участников соперничавших групп из окружения Сталина

Страшні роки Другої світової війни залишили незагойні рани на тілі Української Нації. Правду про роль маршала Жукова у нищенні українців розкриває книга Левка Лук'яненка. Це видання побачило світ за сприяння Української республіканської партії «Собор» — найстарішої політичної партії нової України, що послідовно обстоює відродження України й пробудження національного духу всіх українців. Нехай ця книга допоможе розчистити замулені криниці нашої історичної пам'яті, згадати, як насправді було все в тій страшній війні, свідком якої мені випало бути.

У монографії відомого українського історика-емігранта, вихованця і викладача Київського університету Олександра Оглоблина (1899–1992) простежено поступ національної історичної думки за 1917–1956 роки як в Україні, так і поза її межами. Автор був безпосереднім свідком тих подій. Його праця – це своєрідні спогади про ті роки. В ній показані основні історичні школи в галузі історії України 1920-х рр. (М. Грушевського, Д. Багалія, М. Слабченка, М. Василенка, М. Яворського), проаналізовано процес їх нищення. В роботі згадані сотні імен репресованих вчених, дається стисла характеристика багатьом історичним процесам. Монографія була видана всього один раз у 1957 р. англійською мовою і тепер є бібліографічною рідкістю. Вона розрахована насамперед на науковців, викладачів і студентів, а також буде цікава всім, кому не байдужа історія України.

Упорядники ставили перед собою завдання у короткій формі, спираючись на документи, показати, що русифікація як України, так і всіх народів, уярмлених імперією, ніяк не була самочинним, природнім процесом як це намагаються доводити апологети відновлення імперії, а цілеспрямованою державною політикою всіх російських режимів, починаючи від виокремлення московських правителів з–під залежності ханів й підпорядкування київської митрополії Московському патріархові в 1685 році, закінчуючи нинішнім режимом Путіна. Матеріал опрацьований на основі Вікіпедії, Енциклопедії українознавства, Енциклопедичного словника Брокгауса й Єфрона, архівів упорядників і ряду інтернетних сайтів. У цьому переліку показані далеко не всі, а лише найбільш знакові випадки російської денаціоналізаційної політики щодо України.

Вісімнадцять років минає від того часу, як моя країна волею обставин, без пролиття жодної краплі крові вийшла зі складу СРСР, проголосила свою Незалежність і вирішила творити нове життя. Цей крок українців мав епохальне значення, бо поставив хрест на існуванні однієї із наймогутніших комуністичних імперій світу з центром у Москві та дав шанс десяткам інших народів почати творити власні держави. Червона сатанинська ідеологія та система, що панувала ледь не на половині земної кулі враз впала, придушивши під своїми уламками радянський тоталітаризм. Світ змінився!.. Змінилась і моя країна. Зовнішня окупація була переможена і знищена. Здавалося, що війна Московської імперії проти українців, що тривала останні триста років, нарешті припиниться й українці отримають Свободу і Право на гідне життя. Та не судилося – українці не здобули своєї національної державності. Натомість прийшла окупація внутрішня, що продовжила нищення нашої нації та активну протидію устремлінням народу бути господарем своєї долі на своїй землі. Та й Москва, оговтавшись від поразки у 90-их роках минулого століття, перейшла у відчайдушний контрнаступ, намагаючись відвоювати втрачені позиції та повернути собі колишнє панування на українській землі. Держава Україна стала „нічийною” державою, перехідним неоколоніальним утворенням від УССР до Української Самостійної Соборної Держави. Причому цей перехід може вести не тільки у потрібному – національно-державному, але й у зворотному – імперському напрямку. Все залежить від того, чи виграє нинішнє покоління українців Війну за майбутнє Нації.