Видання пояснює й переосмислює одну з найбільш контроверсійних подій церковної історії України і Білорусії – Берестейську унію (1596), в наслідок якої більшість єпископату визнало верховенство папи римського, залишаючись вірними візантійсько-слов’янській літургійній традиції та східнохристиянському етносу. Автор аналізує процес релігійно-культурних реформ у Київській митрополії в світлі її традиційних взаємин із Великою Церквою в Царгороді саме в той час, коли Польсько-Литовська Річ Посполита і загалом Європа вирували від реформаційних рухів – протестантського й католицько-реформаторського. Він показує, яким чином внутрішні проблеми руського суспільства, укладені наслідками докорінних перетворень, які започаткував царгородський патріарх Єремія ІІ у 1688-1589 рр (до і після відвідин Москви, де він змушений був надати тамтешній Церкві ранг патріархату), спричинилися до рішення єрархії Київської митрополії вийти з-під зверхності Царгорода. У книзі описується юрисдикційний статус Руської Церкви від часів Хрещення до кінця XVI ст., дається оригінальний огляд її взаємин із грецьким православним світом під османським пануванням, аналізуються церковно-політичні та міжконфесійні відносини. Показано також, як впливали стосунки між єрархією та мирянством на процеси духовного відродження й оновлення церковного життя. Усе це – а ще проникливий погляд на звичаї ранньомодерної доби, психологічні портрети відомих діячів, характеристики проводирів Церкви, полемістів, опис місць, що мали відношення до унії, картографічний та ілюстративний матеріал, джерельні й довідникові додатки – робить Кризу і реформу цікавою книжкою як для фахівців, так і для всіх, хто хоче пізнати минуле та зрозуміти сьогоднішню релігійну ситуацію в Східній Європі.