Розкрито причини виникнення та розвитку у буржуазній юриспруденції кінця XIX - початку XX ст. соціологічного напрямку і так званого "Руху за вільне право". Значну увагу приділено місцю та ролі соціологічної теорії права Є.Ерліха, її впливу на подальший розвиток правової науки та юридичної практики. Розглянуто методи та завдання соціологічного права у вільному знаходженні "живого права" і гарантій його правильного і справедливого застосування. Детально проаналізовано твердження сучасних соціологів права.

Освещаются основные политико-правовые теории древнего мира, средних веков, нового и новейшего времени. Приводится общая характеристика современных политико-правовых концепций. Указывается необходимость использования плюралистического методологического подхода, а также проблемного метода изложения при изучении политико-правовых проблем. Рассмотрены новые политико-правовые течения и персоналии как мировой, так и отечественной украинской политической и правовой мысли. Отмечается существенное влияние политико-правовых идей прошлого на современные политические и правовые воззрения и ориентации, на теорию и практику наших дней.

На конкретному історичному матеріалі висвітлюються закономірності суспільного прогресу, розкривається процес становлення та розвитку знань про державу і право у країнах Стародавнього світу, у середньовічному суспільстві, у Західній Європі в XV - на початку ХІХ ст. Простежуються основні етапи розвитку політичних і правових вчень у Росії. Значну увагу приділено з'ясуванню джерел політико-правової думки в Україні, особливостям її формування в контексті європейської цивілізації.

Висвітлено життя, наукову діяльність та погляди академіка Б.О.Кістяківського (1868 - 1920 рр.) - українського правознавця, філософа, журналіста, дослідника теорії конституціоналізму, федералізму та засад правової держави, наукові, суспільно-правові праці та статті якого посідають значне місце в світовій теорії соціал-демократичного та ліберального руху, гуманізму й універсальних прав людини.

Досліджено проблему солідарності та солідаризму, що є найактуальнішою для сучасної України. Визначено сутність держави. Розглянуто вчення Католицької церкви про постання держави. Охарактеризовано термін "держава" в історичному аспекті. Висвітлено завдання державної політики. Наведено головні елементи державної дії. Описано абсолютизм, лібералізм, анархізм, націоналізм, соціалізм, комунізм, фашизм і націонал-соціалізм.

Висвітлено актуальні проблеми сучасної соціології права. Розглянуто механізми та фактори соціальної дії права, правову соціалізацію особи, соціальну природу злочинності, а також деякі аспекти правової переорієнтації у перехідний період розвитку суспільства. Детально охарактеризовано діяльність визначних правознавців: М.Ковалевського, С.Муровцева, Б.Кістяківського, Є.Ерліха та ін.

На базі тематизації теоретичної дисципліни - філософії права, визначення її предмета, методу, статусу, ціннісно-світоглядних орієнтирів, здійснено комплексне філософське осмислення феномену права крізь призму категорії "правова реальність", що дозволяє подати право як особливий світ і спосіб людського буття. На підставі аналізу переваг і недоліків різних способів осмислення права (позитивізму, об'єктивізму, суб'єктивізму, інтерсуб'єктивності) і соціокультурного контексту їх застосування запропоновано концепцію правової реальності в єдності онтологічного, антропологічного й аксіологічного аспектів, яка орієнтується на розкриття гуманістичного смислу права. Обгрунтовано поняття правового суспільства як орієнтира реформування правових систем у посттоталітарних суспільствах.

Вперше здійснено комплексний аналіз економічних, політичних та інших соціальних факторів, які обумовили основні поворотні моменти розвитку англо-американської правової доктрини XX ст. Запропоновано підхід щодо класифікації шкіл і напрямків філософії права відповідно до трактування ними співвідношення між правом, правовими цінностями та суспільними реаліями. Удосконалено характеристику живого права як ціннісного орієнтиру для правотворчості. Уточнено визначення основних ціннісних категорій природного права, зокрема: "справедливість" і "невід'ємні права людини". Розвинуто ідею поєднання теорії природного права, яка визначатиме мету правового розвитку та соціологічної юриспруденції, що розроблятиме механізм реалізації даних цілей. Проаналізовано основні ідеї, які характеризують англо-американську філософію XX ст. в цілому та з'ясовано їх вплив на сучасному етапі розвитку правової науки. Охарактеризовано загальні тенденції розвитку філософії права у країнах англо-саксонської правової сім'ї. Встановлено наявність необхідного чергування періодів панування правового позитивізму та періодів відносної переваги теорії природного права.

Розглянуто феноменологічний і екзистенціальний правові підходи до проблеми природного права, що є одними з найбільш впливових в постмодерній філософії права і націлені на захист особи від засилля правового формалізму, збереженні її неповторного творчого самозвеличання. Екзистенційно-феноменологічна правова думка орієнтована на походження права з життєвого потоку людського співіснування. Джерелом природних прав людини є свідомість самого суб'єкта права, спрямована на іншого.

Надано характеристику категорії "праворозуміння" як центральної категорії теорії права і держави, філософії права. Визначено зміст типів праворозуміння: юридичного, легістського, широкого (багатоаспектного) та виявлено їх зв'язок зі змістом категорії "законність", що дає змогу прослідкувати взаємозв'язок правової теорії з юридичною практикою. З'ясовано погляди представників тих правових шкіл, які визначають право як явище надпозитивне (наддержавне), тобто розмежовують поняття "право" і "закон". Проаналізовано погляди представників неопозитивістських шкіл права, які ототожнюють право з законом. Визначено досягнення та недоліки наведених правових шкіл. Розглянуто етапи розвитку вітчизняної юридичної науки впродовж XX ст. та відповідні періоди вітчизняного праворозуміння. Визначено спрямованість сучасного праворозуміння та його вплив на юридичну діяльність (наукову, освітню, практичну). Обгрунтовано необхідність домінування широкого (багатоаспектного) розуміння суті права та доцільність формування інтегративної юриспруденції.

Розглянуто суперечність між природним і позитивним правом, що є проблемою філософського значення, оскільки відображає глибинні рівні пізнання і розуміння суті права. Дихотомія природного і позитивного права найяскравіше виявляється в онтологічному, гносеологічному, логічному, етичному, а також інструментальному аспектах проблеми. Соціолого-правовий підхід, розташований на межі природного і позитивного праворозуміння, вимагає особливої уваги дослідників, оскільки припускає об'єктивний і реалістичний підхід до права.

Висвітлено дефініцію, за якою відповідно до принципу соціального натуралізму право повинне бути природним за своїм змістом і соціальним за формою. Поняття "Природне право" слід розглядати як спосіб відображення першого аспекту права - природного права; поняття "позитивне право" - для відображення другого аспекту права, а саме - його соціальної форми. Найбільш досконалим є те право, в якому "природний аспект" (природний зміст права) оптимально утілюється в "позитивному аспекті" (соціальній формі права - законодавстві).

Проаналізовано взаємозв'язок і взаємовплив розуму та волі як основних можливостей людини, які виражають природу права, формують його джерела і виявляються в різних типах правової поведінки. Проведено історичну систематизацію світової думки щодо розуміння природи розуму та волі та їх значення у формуванні права, висвітлено раціоналістичний і волюнтаристичний підходи щодо його реалізації. Виявлено основні моделі особистої поведінки (автономної, гетерономної та девіантної), наведено їх комплексну характеристику. Обгрунтовано вплив розумової та вольової діяльності людини на формування джерел права. Доведено, що урахування у процесі правотворчості та правозастосування можливих форм людської поведінки є умовою ефективності функціонування різних форм позитивного права. Встановлено основні принципи правореалізації, впровадження яких сприяє підвищенню якості правових норм, а також формуванню довіри суб'єкта права до сучасних механізмів правореалізації.

Простежено історичні та теоретичні витоки основних теорій держави, визначено зв'язок західноєвропейських і вітчизняних політико-правових учень. Розкрито сутність юридичних, соціологічних та ідеократичних теорій держави, розглянуто найголовніші складові даних теорій, зокрема, юридичні конструкції держави як суб'єкта права та юридичних відносин, органічні, психологічні та плюралістичні, релігійно-філософські, євразійські теорії держави.

Прослежены исторические и теоретические истоки основных теорий государства, определена связь западноевропейских и отечественных политико-правовых учений. Раскрыта сущность юридических, социологических и идеократических теорий государства, рассмотрены основные составляющие данных теорий, в частности, юридические конструкции государства как субъекта права и юридических отношений, а также органические, психологические и плюралистические, религиозно-философские, евразийские теории государства.

Розвинуто лібертарно-юридичну теорію права, за якою сутність права полягає в формальній рівності, яка трактується як єдність трьох компонентів - загальної рівної міри регуляції, свободи і справедливості. Охарактеризовано право і державу (правова форма організації публічної влади вільних людей) як єдині по своїй суті загальні і необхідні форми рівності, свободи і справедливості у соціальному житті.

Проаналізовано суть терміну "формула Радбруха", як спосіб вирішення конфлікту між справедливістю і позитивним правом. Досліджено історію розвитку і особливості реалізації формули Радбруха в правовій практиці Німеччини. Проаналізовано усі способи апробації цієї формули на нормативному матеріалі німецького права. Підкреслено, що формула Радбруха розглядається як основа для відродження природного права в Німеччині.

В історико-філософському контексті проаналізовано концепцію природного права та особливості її тлумачення на різних етапах розвитку філософії, починаючи з античності. З'ясовано ступінь реалізації основних принципів історико-філософської концепції природного права - свободи, правової рівності та справедливості у суспільствах різного типу: ліберальному, технократичному, солідаристському, в соціальній державі. Досліджено місце і роль невід'ємних природних прав людини у процесі творення незалежності української держави, громадянського суспільства, у відновленні національної духовності, культури, традицій та норм моралі. Обгрунтовано вирішальний вплив принципів історико-філософської концепції природного права на процеси індивідуалізації та персоніфікації життя людей, що сприяє встановленню усталених норм закононності, моралі, справледливості та їх дійсному функціонуванню як засобів стабілізації за умов перехідного суспільства.

Висвітлено проблему справедливості, грунтуючись на наукових засадах. За умов, що забезпечують достовірність методу правознавчого дослідження, розглянуто суттєві проблеми загального вчення про право, проаналізовано місце правознавства в системі інших наук. Визначено зв'язок права з державою, природою, мораллю, наукою. Висвітлено питання правових статистики і динаміки, а також відносної невизначеності правозастосовчого акту. Розкрито сутність поняття інтерпретації.

На научной основе освещена проблема справедливости. С использованием условий, обеспечивающих достоверность метода правоведческого исследования, рассмотрены существенные проблемы общего учения о праве, проанализировано место правоведения в системе других наук. Определена связь права с государством, природой, моралью, наукой. Освещены вопросы правовых статистики и динамики, а также относительной неопределенности применения правового акта. Раскрыта сущность понятия интерпретации.

Обгрунтовано думку про те, що інтерпретація традиційних парадигм природного права Давнього Сходу можлива в двох розуміннях: позитивному і негативному. Важливішим, одначе, автор вважає зародження "інтуїції природного права", яка використовувалася для формування позитивного права. Надалі людства природне право отримуватиме зростаючу значущість у напрямі усвідомлення своєї нерозривності від права позитивного.

Зазначено, що Євгеній Ерліх - один із засновників вільного руху права, соціології права. Він створив основи для розширення наукових зв'язків між правом, суспільством і методами дослідження "природного права". Основні наукові роботи: "Вклад в теорію юридичних джерел", "Безмовне волевиявлення", "Вільне правознаходження і вільна юриспруденція", "Юридична логіка". Розглянуто постать Е. Ерліха, як викладача права, який працював на Буковині до початку Першої світової війни, а пізніше в Швейцарії, маючи великий авторитет, як у студентів, так і у своїх колег.