Надано огляд змісту основних доповідей, зроблених на ХХI Всесвітньому конгресі Міжнародній асоціації філософії права і соціальної філософії (IVR).

Акцентовано увагу на тому, що право і мораль мають загальне цільове призначення - вплив на поведінку суб'єктів. Вони діють у єдиному полі соціальних зв'язків; формують еталони поведінки; мають єдину духовну природу, єдиний ціннісний стрижень - справедливість. Вплив права на мораль супроводжує процес зворотного впливу моралі на право.

Висловлено думку про те, що використання філософської антропології як фундаменту моральної й правової філософії приводить до визначення права через категорію "здатність", що, у свою чергу дозволяє у межах ліберального світогляду вирішити питання про соціальний і правовий статус особи в сучасному суспільстві.

Розглянуто такі загальнолюдські цінності, як свобода, справедливість солідарність, які є одночасно і правовими цінностями, включеними в конституції держав і відповідні законодавчі акти. Водночас виражені в них юридичні формули об'єктивно ставлять складну філософсько-правову проблему їх адекватності реальної справедливості або, можливо навпаки, експлікації прихованого в них антигуманного значення.

Визначено етапи і методи формування юриспруденції за сучасних українських умов з використанням не тільки спеціального формально-юридичного інструментарію, але і за допомогою загальносоціологічних і соціально-філософських підходів до правотворчості і цілей державного будівництва. Основним соціальним джерелом права розглянуто людину, яка одночасно є також епіцентром вивчення у філософії права.

Зазначено, що трансформація юридичної освіти вимагає відродження вітчизняної філософії права, зокрема відновлення у своїх правах такої учбової дисципліни, як історії філософії права. Надано визначення предметної специфіки історії філософії права, уточнення особливостей її структури і місця в системі юридичної освіти.

Вважається, що основною проблемою філософії права є проблема співвідношення права як основного способу саморегулювання суспільства законом. Саме тому філософія права може сприяти вирішенню проблеми співвідношення приватного і публічного права.

Досліджено природне право в період зародження позитивізму в Європі. Використано праці відомих філософів І. Канта, Й. Фіхте, Г. В. Гегеля і І. Бентама, розкрито причини критики природного права. Доведено необгрунтованість заперечення природного права як одного з джерел юридичного позитивізму.

Розглянуто феноменологічний і екзистенціальний правові підходи до проблеми природного права, що є одними з найбільш впливових в постмодерній філософії права і націлені на захист особи від засилля правового формалізму, збереженні її неповторного творчого самозвеличання. Екзистенційно-феноменологічна правова думка орієнтована на походження права з життєвого потоку людського співіснування. Джерелом природних прав людини є свідомість самого суб'єкта права, спрямована на іншого.

Стверджено, що для адекватного розуміння і дослідження конкретних правових доктрин принципове значення має визначення саме філософської парадигми права. Відповідь на питання, що є право, складає зміст конкретної філософської парадигми права.

Розглянуто питання місця людини в праві, яка традиційно не сприймалася одним з об'єктів дослідження держави і права, як це властиво філософії. Водночас визнання людини вищою соціальною цінністю як в теорії й філософії права, так і в "дійсності" права виступає визначальною метою досліджень людини в праві. Поняття загального людинорозуміння і специфічного правового людинорозуміння покликане сприяти теоретичному і практичному здійсненню цих завдань, особливо на сучасному етапі.

Визначено індивідуальні творчі завдання як один з методів активізації творчого мислення. Вони істотно сприяють підвищенню інтересу студентів до курсу "Філософія права".

Стверджено, що під час розгляду конкретного історичного періоду правове мислення відображає його культуру в цілому і стиль мислення епохи зокрема. Правовому мисленню середньовіччя властиві такі риси як: авторитаризм, догматичність, схоластичність, систематизаторський характер, комментаторство. Стиль мислення Нового часу визначив такі риси правового мислення як: атомістично-механістичний характер, науковість, раціоналістична, прагматичність, недогматичність.

Розглянуто свободу як умову формування творчої і самодостатньої особи, що виступає абсолютною цінністю. Як основний спосіб здійснення природних прав людина, вона повинна використовуватись як методологічний орієнтир і критерій позитивного права.

Розроблено універсальну формулу образу людини в концепції прав людини, грунтуючись на закономірностях історичного розвитку і юридичного утвердження прав людини, судовій практиці. Формула складається з п'яти елементів, відповідно до неї права людини мають на меті забезпечення "самовизначного значущого й відповідального способу життя" кожній людині.

Висвітлено дефініцію, за якою відповідно до принципу соціального натуралізму право повинне бути природним за своїм змістом і соціальним за формою. Поняття "Природне право" слід розглядати як спосіб відображення першого аспекту права - природного права; поняття "позитивне право" - для відображення другого аспекту права, а саме - його соціальної форми. Найбільш досконалим є те право, в якому "природний аспект" (природний зміст права) оптимально утілюється в "позитивному аспекті" (соціальній формі права - законодавстві).

Визначено місце філософії права в системі суспільствознавства і її статус. Обгрунтовано науковий, а не тільки ціннісний характер філософії права, приведено додаткові аргументи на користь її "подвійної" природи, яка не тільки відповідає сучасним тенденціям розвитку науки в цілому, правознавства і філософії, зокрема, але і сприяє подоланню відомої відчуженості між правниками і філософами, які займаються дослідженнями філософсько-правової проблематики.

Визначено, що предметом науки філософії права є найбільш загальні об'єктивні закономірності виникнення структури і функціонування того явища, яке визначається терміно-поняттям "право". Методологію філософії права розглянуто як систему концептуальних підходів, загальнонаукових і спеціальних методів і способів дослідження її предмету, а також знання про закономірності їх застосування.

Стверджено думку про те, що у наш час придбала значне поширення загальноприйнята структура філософії права, що складається з таких елементів, як онтологія, гносеологія і аксіологія права, виділено також правову антропологію. Як елемент структури філософії права вона вивчає людину, досліджуючи її природу, слідуючи шляхом глибшого розуміння категорії "права людини" і вивчення феномену права. Саме тому раціонально називати правову антропологію у філософії права філософсько-правовою антропологією.

Розглянуто праці Ш. Монтеськ'є і Гегеля. Стверджено, що в роботах закладається фундамент розуміння міжнародного права як особливої галузі права, витоками якої є гуманні відносини між народами, кожен з яких є носієм колективної волі і суверенних прав.