Індекс рубрикатора НБУВ: Х002.56

Рубрики:

Види права

Шифр НБУВ: РА454301 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Видання зберігається у :

Досліджено пруденційну реалізацію педагогічних технологій. Розглянуто педагогічні технології канонічно-правової еристики. Розглянуто педагогічна дійсність евристичних пруденцій у виявленні канонічного права. Висвітлено педагогічний аспект метаантропологічного пізнання канонічного права. Проаналізовано проблеми реалізації канонічного права в українській педагогіці. Охарактеризовано канонічне право як метафізичний вступ до філософії права. Досліджено філософсько-теоретичні аспекти канонічного права. Наведено позитивістські ознаки канонічного права. Представлено особливі компоненти каноністики. Запропоновано відповідні педагогічні технології канонічно-правової еристики і евристики. Зауважено, що канонічне право виконує потужну педагогічну функцію на природних і надприродних засадах.

Висвітлено специфіку державно-церковних і суспільно-релігійних процесів в умовах відкритої повномасштабної воєнної агресії росії проти України. З'ясовано особливості структури й основні тенденції розвитку релігійної мережі в контексті війни. Проаналізовано політико-правові механізми системної протидії підривній антиукраїнській діяльності УПЦ МП в національному просторі, а також динаміку сприйняття й оцінки громадянами України діяльності УПЦ МП. Показано, як політичний істеблішмент росії через УПЦ МП впливає на українське суспільство в період війни. Акцентовано на загрозах національній безпеці України з боку УПЦ МП, серед яких: співпраця з окупаційним режимом у Криму й на інших тимчасово окупованих українських територіях, підтримка російського тероризму, політичного шантажу та експансії "руского міра" в українському гуманітарному та політичному просторі, що є детонатором внутрішньосуспільної напруги, загрозою єдності українського суспільства, генерує релігійну ворожнечу, дискредитує державну владу та Українську державу загалом. Зазначено, що йдеться про масові факти порушеннях свободи совісті та свободи релігії на тимчасово окупованих українських територіях. Розроблено інноваційні підходи щодо можливостей децентралізації державної політики стосовно свободи совісті та свободи релігії в Україні. Сформульовано пропозиції для реалізації державної політики у сфері свободи совісті та свободи релігії задля зміцнення національної безпеки та захисту національних інтересів Української держави.

Увагу присвячено дослідженню правового порядку в межах ціннісно-інституційного виміру на основі соціологічного, природно-правового, позитивістського підходів. Охарактеризовано соціоемпіричну, антропокультурну, нормативно-атрибутивну моделі правового порядку. Увагу приділено соціовітальній детермінації правового порядку, соціальній активності в системі забезпечення правового порядку, інтерсуб'єктивній природі правового порядку. Розглянуто справедливість як універсальний критерій оцінки правового порядку. Розкрито залежність рівня правового порядку від державної форми правового режиму.

Обгрунтовано роль релігійних організацій у забезпеченні права на безпечне для життя та здоров'я довкілля, здійснено аналіз їхньої діяльності та визначено способи правового регулювання їх участі в екологічній політиці держави. Завданням релігійних організацій у галузі збереження довкілля, насамперед є мотивація свої адептів відповідально ставитися до навколишнього середовища, виховувати у них екологічну свідомість, яка є складовою високої моральності. Тобто через релігійну свідомість розвивати в людині важливий мотиваційний елемент збереження навколишнього середовища як Божого Створіння. Доведено, що релігійні організації є відкритими для співпраці з органами державної влади, інститутами громадянського та соціумом у напрямі захисту довкілля та вирішення екологічних проблем. У багатьох аспектах вони перебувають лише на стадії вивчення позитивного досвіду співпраці релігійних організацій і світських інституцій Західної Європи у справі збереження довкілля та налагодження екологічного менеджменту церков, але не зменшує їх важливої ролі у забезпеченні права на безпечне для життя та здоров'я довкілля. Cьогодні негативний вплив людства на довкілля досяг критичного рівня, а тому всі релігійні організації та державні інституції повинні невідкладно об'єднати свої сили та направити їх на вирішення екологічної кризи, що загрожує стати глобальною катастрофою.

Аргументовано, що діючі правові норми тісно пов'язані, і є послідовними, тобто набувають властивість узгодженості, що законодавчо вводиться в закон. Установлено, що позитивне право - це система правових норм, що діють у суспільстві. Законодавчий орган при встановленні нових правових норм обов'язково координує їх із уже діючими. Незалежно від цього, ізольовані від інших аналогічних правових норм єдиного порядку, правові норми не можуть бути реалізовані поза системою регулювання, і їх внутрішній потенціал не буде затребуваний. Тільки при встановленій і добре функціонуючій правовій системі можливе стабільне та продуктивне регулювання основних соціальних відносин. Установлено, що сила та життєво важливе значення права багато в чому проявляється в його динаміці, тобто в його достатній оперативній мобільності, в тенденції до своєчасних змін законодавства, які не відповідають новим вимогам життя. Доведено, що у контексті фундаментальних реформ і перетворень, які зачіпають основні аспекти суспільного життя, законодавство повинно мати високий ступінь законної, передбачуваної динаміки, що надає можливість своєчасно коригувати чинне законодавство. Коли ми говоримо про законне життя, ми говоримо не про законність або незаконність, а про віднесення цих явищ до юридичних явищ, не про право як таке, а про законне існування, про певну форму життєдіяльності, обов'язково включаючи тіньовий сектор. Визначено, що наше включення негативного, незаконного компонента в поняття "правового життя" здається вразливим із боку формальної логіки, оскільки воно намагається підвести різні, навіть протилежні явища під загальний родовий термін "законний". Однак нам не раз доводилося констатувати в літературі, що законні та незаконні початки легального життя суспільства мають правове спрямування, та виступають як складові частини правового середовища, є сегментами правової сфери. Звичайно, обидва вони розрізняються за типом і спрямованістю, таким як законна та протиправна поведінка.

Описано визнаня неможливості зникнення феномену релігійності у суспільстві та очевидні факти впливу релігії на процеси становлення nf розвитку права. Аналіз багатьох історичних джерел надає переконливо твердити, що саме релігія є насправді духовною колискою права. Обгунтовано, що для ініціювання правового спілкування необхідні 3 речі: знання права (інтелектуальний елемент), діяльність (вольовий елемент), і - поза сумнівом - свідомість (духовний елемент). Зрештою, тільки духовне ідентифікує 2 перші. Тільки духовна складова наповнює "юридичним світлом", змістом, метою, духом закону, правовим зв'язком, гарантує їх від перетворення у кращому випадку на формальну схему, у гіршому - на кримінально правовий хаос, а саме право - не право.

Відображено можливість використання у канонічному праві різних трансцендентальних та екзистенційних питань догматичного богослов'я. Сучасний світ інтелектуально насичених різноманітними полемічними явищами в галузі надприродних знань. Ці знання необхідно досадити дошкільникам, учням і студентам, але наявність різних думок створює складності викладачеві. Для цього використовуються певні педагогічні закони, які сприяють формуванню канонічного права. Зокрема, освітні явища породили відповідні педагогічні закони. У педагогічній літературі під педагогічним законом розуміють - педагогічну категорію для позначення об'єктивних, істотних необхідних, стійко повторюваних явищ за певних педагогічних умов, взаємозв'язок між компонентами педагогічної системи, яка відображає механізми самореалізації, функціонування та саморозвитку цілісної педагогічної системи. Ідеться про різносторонні зв'язки, співвідношення між декількома педагогічними явищами у сфері розвитку, виховання та навчання. Формування педагогічного впливу на людину - складний довготривалий процес. Можна сказати, що практично всі явища природи та суспільства для будь-якої такої категорії мають педагогічний вплив на людину. Це означає, що педагогічні закони можна певним чином класифікувати. Стосовно канонічного права ця класифікація може бути такою: за імперативами Десяти заповідей Божих; за імперативами Дев'яти заповідей блаженств.

Досліджено поняття та зміст природних меж позитивного права. Наголошено, що суспільство користується природними нормами, які створені еволюційно. Держава в нормотворенні може врахувати їх або ні, хоча вони є атрибутами позитивного права, визначають верхні та нижні межі буття та дії. Неврахування суспільно-правових норм у законотворенні призводить до руйнації природних меж позитивного права, нівелювання ціннісних властивостей права, яке формує держава. Найефективніші межі встановлює ментальне право як найбільший детермінант природного права, випробуване віковою життєдіяльністю суспільства. Крім відомих ментальних (природних) атрибутів до позитивного права зараховують стабільність права та ступінь вмісту природних норм у позитивному праві. Утверджений менталітет у праві частково зазнає змін. Наявний принцип своєчасності вказує на зміну застарілих норм і недопущення передування можливих нових норм. Для цього враховують історичні надбання нації. Проблемою для встановлення меж буття та дії національного права є європейське право, яке може суперечити національному звичаєвому праву. У такому разі держава повинна "прислухатися" до правових норм власного громадянського суспільства. У позитивному праві панує змінність меж, яка інколи буває незаперечною і навіть суперечить усталеному в державі позитивному праву. Ці зміни об'єктивні та суб'єктивні. Причини об'єктивних змін не залежать від волі людини, зокрема законодавця, а формуються з реальних потреб суспільства: природні чи техногенні впливи, війни, революції, катастрофи тощо. До причин суб'єктивних змін належить воля керівних осіб, котрі не враховують думки членів суспільства, реальних обставин та інші фактори.

Досліджено інтерпретацію діячами українського Просвітництва ідеї природного права, що була основою ліберальної демократії у країнах Європи. Проаналізовано думки про природне право професорів Києво-Могилянської академії, її випускника Я. Козельського, С. Десницького, П. Лодія, які не знайшли підтримки ні в тогочасному суспільстві, ні у влади, хоча пов'язувалися з ідеєю суспільного прогресу. Українські мислителі інтерпретували державу як спільноту вільних людей, рушієм невпинно прогресивного розвитку якої і постає природне право. Їх праці пропагували ідеї свободи, рівності, демократизму, джерелом і основою яких поставало природне право як дарована людині Богом здатність власним розумом обирати найкращі шляхи для індивідуального та суспільного розвитку. Здійснено спробу детальнішого філософського аналізу природно-правової проблематики представників українського Просвітництва, яка нині малодосліджена лише як проблема історії української філософії права. До неї частково зверталися юристи. Заповнено прогалини в цій дуже цікавій і актуальній темі. Визначено, що змістовне окреслення феномену природного права має здійснюватися через рецепцію історико-філософських парадигмальних принципів, які постають як семантико-концептуальний прояв культурно-історичних традицій та індивідуально-авторських інновацій. А також інтерпретація феномену природно-правового мислення через сприйняття природного права як феномену чеснот справедливості, запоруки миру та злагоди в суспільстві. Ідея природного права нині актуальна в Україні в контексті судової реформи, а також розбудови демократичної держави.

Церковне право часто ототожнюють із канонічним правом подібно до того, як дух приймають за душу. З цього приводу ведуться наукові дискусії, внаслідок цього розпочинаються пошуки, виникають дослідницькі інтереси. Проаналізовано дві проблеми: категорії діалектики, що фіксують ступені єдності та відмінності між науковими поняттями та метаантропологічні компоненти людського буття. Тобто церковне право досліджується з позицій двох альтернативних концепцій - діалектики та метафізики. Передусім необхідно відновити у населення України сприймання субстанції. Багато з людей просто не хочуть зрозуміти, що тільки закони з неба можуть побороти зло, неправду, які поширені на нашій землі, агресію з боку сусідніх держав,. Адже церковні закони, які мають небесне походження, постійно входили в повсякденне життя нашого народу, в його звичаї, традиції, обряди, які набували духовного змісту, неповторної краси та національного забарвлення. Тому моральну опору можна знайти тільки у Церкві, яка користується особливим екзистенціальним правом - церковним. Особливість церковного права полягає у тому, що воно має надважливе, відмінне від інших призначення, що полягає у скеруванні екзистенції до трансценденції (без екзистенції потрапити в трансценденцію неможливо), природного права до надприродного права. В результаті підвищуватиметься рівень духовності, якої не буває забагато. Духовності бракує всім людям планети. Люди здебільшого живуть проблемами матеріального збагачення, а про духовність навіть не журяться. Може настати період, коли особливість церковного права опиниться у критичній ситуації. В кожному разі так обгрунтовує канонічне право.

Українська Церква (особливо давня сільська) є надійним джерелом природно-надприродної канонічності, істини, справедливості та особливого національного світобачення. Церква століттями здійснювала духовне об'єднання роду українського, нашої доленосної нації, оскільки глибоко поглинула природні закони, ввібрала у себе їхню мудрість, сприяла регулюванню дій Всесвіту. Церква є духовною безпекою держави. Адже у природних законах відсутні суперечності, протиріччя, неузгодженості, розриви тощо, та побудоване канонічне право на цих нормах для Церкви є гармонійним догматом для тіла, душі та духу. Будь-яке право, крім надприродного (воно надчуттєве, абстрактне, не перевірене досвідом), обов'язково є витвором людини: апостолів, святих отців, єпископів, ченців. Різні догматичні версії, конотації церковного права підтверджують різносторонні підходи до формування відповідної дефініції. Кожна авторська дефініція є своєрідним щаблем духовної драбини, приставленої Богом, котрою ми будемо намагатися сходити до небес. Церковне право допомагає підніматися по щаблях, як зростати у вірі, але від спокус не захищає. Цю захисну функцію здійснює канонічне право, яке є методологічним для церковного права. Тобто, канонічне право вказує духовний, трансцедентний напрям розвитку церковного права.

Досліджено природно-правове мотивування суперечливої сутності руху. Виходячи з законів механіки, обгрунтовано природне право та доведено, що воно завжди потребує верифікації з природними законами. У наведеній авторській дефініції надано метафізичну єдність фізики, філософії, логіки та канонічного права, яка сприяє онтологічному вирішенню проблем суперечливого руху у права. Динаміка світових законів природи має вплив на антропологію людини, яка інакше не називалась би мікросвітом. Але у людини існує ще й своя автономна динаміка, генератором якої є рух людини. Для людини важливо правильно сприйняти рух, який буває абсолютним і відносним. Зокрема, онтологічні природні закони сприяють абсолютному рухові у Всесвіті, а природне право - відносному рухові у суспільстві з певними впливами на рух у Всесвіті. Тобто відносний рух, який притаманний природному праву, є різновидністю змін і процесів, що потребує наукового дослідження. Логіка, яка знаходить порушення несуперечливості закону, доводить, що двох взаємозаперечливих тверджень про один і той самий предмет не буває. Вона констатує факт збочення у твердженнях про природне право. А філософія права, беручи до уваги ці збочення, виводить, спростовує хиби, фальшиве природне право. У такому діалектичному русі встановлюється істинність у природному праві, відкидаючи квазіістину. Логічне мислення не призводить природне право до абсурду, а до природних законів для того, щоб людина сама встановила істинність. У цьому випадку існує логічне твердження, що жодна норма позитивного закону не може бути істинною одночасно зі своїм запереченням у природному законі. Іншими словами, логіка виводить людину на самостійне прийняття рішень, маючи сутність суперечливих явищ.

Досліджено онтологічну першість простору у природно-правовому творінні світу (ППТС). Наголошено, що у творінні світу простір займав ведуче місце. Разом із простором було створено необхідні природні закони. Наведено авторську дефініцію простору у ППТС. Людина має навчитися визначати свій простір, своє місце у Всесвіті, щоб зорієнтуватися у життєвих проблемах. Адже все наше життя проходить не однорідно, не однаково та залежить від власного пересування у просторі в силу прояву своєї надмірно проявленої волі. Першість простору має націлювати людину на те, що спочатку потрібно навчитися знайти своє місце у Всесвіті, просторі та без природно-правової потреби не змінювати його. Тобто природно-правовий простір руйнує та має характеризуватися своїм постійно стабільним життєвим простором. Бог дарує вільний вибір місця у просторі. І людина має сприйняти саму себе так, щоб не втрачати своєї життєвості. Для існування матерії потрібен простір і час, які є основними та загальними формами буття. Простір і час, як загальні поняття або категорії, виконують універсальні функції в теоретичній і практичній діяльності людини: виступають умовами пізнання світу - всяке знання (інформація) має просторово-часові виміри; визначають форми та засоби практичного освоєння світу людиною; конкретизують повсякденну діяльність людини; індивідуалізують явища, зокрема людей, тобто роблять їх самими собою "завдяки" прив'язці до конкретних просторово-часових умов. Психологічний простір наповнений творчою діяльністю, зокрема й у галузі природного права в його суб'єктивному вираженні. Це реакція мозку на навколишнє середовище, в результаті чого з'являються закони психічної діяльності, природу яких людина з'ясовує сама. Звідси й з'являється суб'єктивізм: людина сама себе досліджує, оцінює свою психіку, її правомірні чи неправомірні прояви.

З'ясовано особливість сутнісних властивостей людини у природно-правовому просторі, що полягає у можливості вибору людиною того чи іншого виду власної поведінки, а також проблем самооцінки, системи цінностей, ціннісних орієнтацій і свободи людини. Наголошується на процесі особистісного буття, що протікає як постійна боротьба протилежностей між зовнішнім і внутрішнім у самореалізації та життєдіяльності людини, а також, на тому, що людина, здійснюючи життєдіяльність в онтологічному просторі, на основі норм природно-правового та соціоприродного простору формує внутрішні життєві плани, стратегії й установки. Акцентовано увагу на тому, що досліджувати природу та сутність людини можна за двома основними підходами: природним і надприродним, беручи за основу те, що вона є істотою активною, діяльною та вільною, сама визначає параметри свого правового буття. Природний (натуралістичний) підхід полягає в тому, що людина є результатом розвитку природи, через що її (людину) розуміють і пояснюють як природну, зважаючи на всі наслідки такого розуміння. Надприродний підхід, навпаки, полягає в тому, що людина є породженням певної нематеріальної духовної першооснови, що визначає надприродну природу людини. Людське суспільство, по суті, пов'язане з природним правом, оскільки це право самоорганізується, та люди за своєю природою також схильні до самоорганізації. Права людини є основою природно-правового простору, тобто, якщо можна так сказати, природно-правовий простір існує як певна міра дотримання прав людини, що дані їй від природи, а також як міра істинності та відповідності поведінки людини нормам онтологічного простору. Людина в онтологічному та природно-правовому просторі наділена автономією, що полягає в пріоритеті її суб'єктивних прав. За умови розвитку людини в колективі кожен член цього колективу повинен сприйматися як індивід, з неповторним "набором" властивостей. Для розкриття природи людини дуже важливо те, що людина ніколи не сформується як людина та не розкриється для світу без стійкого відчуття внутрішньої свободи, тобто свободи від будь-яких ідеологічних догмю

Досліджено вихід природного права за межі матеріальності з метою підвищення ступеня духовності. Надано дефініцію матеріальної вірусології, співвідношення між природним правом і природним законом. Підтверджено згубний вплив постмодерністського нарративу на розвиток природного права та піднесення необхідності неонтологічних матеріальних відносин.

Проаналізовано стан проблем окремих галузей публічного та приватного права: адміністративного, фінансового, екологічного, кримінально-виконавчого, цивільного. Досліджено організаційно-правові аспекти діяльності персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, організаційно-правові засади здійснення контролю за діяльністю органів та установ виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України. Наведено загальну характеристику адміністративної відповідальності за порушення режиму утримання в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань. Висвітлено основні напрями вдосконалення взаємодії суб'єктів протидії насильству в сім'ї. Окреслено проблемні аспекти фінансового права, зокрема розглянуто публічний фінансовий контроль як всеохоплюючий вид публічної фінансової діяльності, подано інформацію щодо розподілу бюджетних коштів як самостійного інституту фінансового права. Окрему увагу приділено характеристиці гносеологічного й епістеміологічного аспектів екологічного права, особливостям виконання покарань у вигляді позбавлення волі на певний строк у зарубіжних країнах, а також питанню нотаріального провадження з посвідчення аліментного договору. На основі аналізу вітчизняного та зарубіжного законодавства сформульовано теоретичні положення та практичні рекомендації.

Розглянуто й обгрунтовано загальнотеоретичні підходи до розуміння юридичної особи та її правосуб'єктності. Акцентовано увагу на неправильному розумінні юридичної особи як виключно інституту цивільного (приватного) права. Акцентовано увагу на виникненні юридичної особи саме у публічному праві. Обгрунтовано необхідність подальших загальнотеоретичних досліджень цього питання.

Суспільство буває досконалим і недосконалим. Досконалим суспільством є Церква, релігійне угруповання. Ця досконалість є духовно-юридичною, яка забезпечує регулювання природним і надприродним правом. Досконале суспільство має назву Небесного Царства Божого, яке поповняється поступово гідними членами земної Церкви Царства Божого.

Довідник містить інформацію про захищені в Україні у 1991 - 2017 рр. дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата і доктора юридичних наук з проблематики державно-конфесійного права та державно-церковних відносин. Матеріал структуровано за трьова показчиками: алфавітний, предметний і хронологічний, в яких наведено списки дисертаційних досліджень, основні дати та анотації до дисертацій.