Висвітлено життя, наукову діяльність та погляди академіка Б.О.Кістяківського (1868 - 1920 рр.) - українського правознавця, філософа, журналіста, дослідника теорії конституціоналізму, федералізму та засад правової держави, наукові, суспільно-правові праці та статті якого посідають значне місце в світовій теорії соціал-демократичного та ліберального руху, гуманізму й універсальних прав людини.

Проаналізовано питання генези формування думки про природне право від давніх часів до XX ст. Висвітлено основні аспекти впливу філософських течій на вчення про природне право. Розглянуто проблеми існування надприродного права.

Проанализированы вопросы генезиса формирования мысли о естественном праве с древних времен до XX в. Освещены основные аспекты влияния философских течений на учение о естественном праве. Рассмотрены проблемы существования сверхъестественного права.

Проаналізовано головну перешкоду для сприйняття та тлумачення поняття верховенства права українською теорією конституційного права. Такою перешкодою, на погляд автора, виступає теперішня вітчизняна юридична доктрина, яка традиційно дотримується поглядів теорії нормативного позитивізму. Проте, як доводить теорія та практика західної юридичної традиції, правдиве з'ясування сутності верховенства права є можливим виключно в межах доктрини природного права.

Комплексно проаналізовано наукову спадщину одного з вітчизняних вчених-правознавців дореволюційного періоду Б.О.Кістяківського у галузі розробки методологічних проблем правознавства та виявлено значення його методологічних ідей для сучасної вітчизняної правової науки. Висвітлено зміст результатів теоретико-методологічних досліджень Б.О.Кістяківського за напрямками: стану і проблем пізнання права, завдань правової науки; методологічної природи даної науки: співвідношення та взаємодії у пізнанні права філософії, соціальних наук і правознавства; методологічних особливостей загальної теорії права, співвідношення загальної теорії права з догматичною юриспруденцією та філософією права; необхідність методологічного плюралізму і синтетичного підходу до пізнання права; деяких методологічних аспектів вивчення держави як правового явища, методологічних труднощів в науці про державу; методологічних проблем історико-правових досліджень. Аргументовано тезу, що Б.О.Кістяківський не був прихильником якогось конкретного дослідницького підходу, а здійснював дослідження з використанням синтетичної (інтегральної) теорії права, здійснивши за цього значний внесок у соціологічне вивчення права, а також у розробку багатьох загальнотеоретичних проблем права та держави. Обгрунтовано, що плюралістична (синтетична) концепція Б.О.Кістяківського є однією з перших у світовій правовій думці та першою в українській правовій науці. Виявлено основні постулати та недоліки цієї концепції. Визначено основні аспекти концепції загальної теорії права Б.О.Кістяківського, його погляди стосовно методологічних труднощів у науці про державу, проблем історико-правових

В історико-філософському контексті проаналізовано концепцію природного права та особливості її тлумачення на різних етапах розвитку філософії, починаючи з античності. З'ясовано ступінь реалізації основних принципів історико-філософської концепції природного права - свободи, правової рівності та справедливості у суспільствах різного типу: ліберальному, технократичному, солідаристському, в соціальній державі. Досліджено місце і роль невід'ємних природних прав людини у процесі творення незалежності української держави, громадянського суспільства, у відновленні національної духовності, культури, традицій та норм моралі. Обгрунтовано вирішальний вплив принципів історико-філософської концепції природного права на процеси індивідуалізації та персоніфікації життя людей, що сприяє встановленню усталених норм закононності, моралі, справледливості та їх дійсному функціонуванню як засобів стабілізації за умов перехідного суспільства.

Здійснено історичну реконструкцію формування ідеї природного права у європейській філософській традиції. Розкрито взаємозв'язок змін в основних концептуальних засадах філософського знання та формуванні основних підходів щодо обгрунтування ідеї природного права. Виявлено та розкрито особливості типів філософсько-світоглядного обгрунтування ідеї природного права: натуралістично-космологічний, теологічний, раціоналістичний. Висвітлено основні напрями сучасних концепцій відродження ідеї природного права, проаналізовано тенденції щодо відродження класичного типу обгрунтування ідеї природного права. Розкрито особливості інтерпретації сутності природного права й основних його ціннісних складових у межах концепцій відродженого природного права.

Розкрито генезу та становлення поняття про основні природно-правові цінності (свобода, рівність, справедливість) у філософській культурі України від Київської Русі до епохи романтизму. Розглянуто перші українські теорії природного права та їх цінності. З'ясовано своєрідність резонансу західноєвропейських теорій природного права в Україні в епоху Просвітництва. Визначено місце цінностей природного права у творах українських романтиків.

Висвітлено ідеї природного права (ПП), проаналізовано його сутність та вплив на позитивне право. Розглянуто сферу буття і дії ПП, зокрема у порівнянні з позитивним правом.

Запропоновано операціональне визначення загального поняття природного права як закономірностей владного регулювання та саморегулювання людської поведінки, які за конкретно-історичних умов забезпечують збереження та розвиток людини та суспільства. Дія цих закономірностей опосередковується людською свідомістю у вигляді принципів діяльності з розподілу й обміну суспільнозначущих благ (юридичної діяльності) і принципів легітимації змісту і форм проведення такої діяльності.

Вперше у вітчизняній філософії на основі системного аналізу проведено реконструкцію ідей природного права у філософській думці України та відтворено специфіку розвитку уявлень про них. Визначено чинники впливу природноправових ідей на формування національної свідомості, досліджено своєрідність резонансу західноєвропейських концепцій природного права у філософській культурі України. Розкрито сутність національних особливостей ідей природного права, проведено порівняльний аналіз моделей ідеального суспільства, наявних в українській філософській думці, з моделями ідеального суспільства на основі сучасних теорій природного права, запропоновано ідеї до філософської моделі сучасного суспільства як національного громадянського правового суспільства можливостей.

Висвітлено проблеми теорії природного права (ПП) у вітчизняній і російській правовій науці середини ХІХ - початку ХХ ст. в аспекті її впливу на розвиток юридичної науки (ЮН), формування школи "відродженого" ПП. Особливу увагу приділено визначенню історико-теоретичного контексту розвитку терії ПП у ХІХ ст., дослідженню напрямів рецепції ідеї ПП у вітчизняній і російській ЮН. Наведено характеристику основних ідей щодо "відродження" ПП під час розвитку ЮН початку ХХ ст.

Досліджено зв'язки між юснатуралістичним праворозумінням і практикою приватноправового регулювання в західноєвропейській традиції права. Виявлено юридико-технічні засоби, форми та способи приватноправової позитивації юснатуралізму та розкрито механізми, за посередництвом яких природно-правові ідеї одержують правотворче та правоперетворювальне значення у цивільному праві. Запропоновано порівняльну характеристику провідних європейських кодифікацій цивільного права: Кодексу Наполеона та Німецького цивільного узгодження з одного боку та Цивільного кодексу України з іншого в аспекті втілення в цих кодифікаціях природно-правових підходів.

Зазначено, що проаналізоване питання переведення проблеми взаємодії природньо- і позитивно-правових аспектів правової реальності на соціологічний рівень розгляду дозволяє інтерпретувати цю взаємодію за допомогою інституціонального аналізу. Інституціоналізація природно-правових уявлень є процесом створення тих соціонормативних (у тому числі державно-юридичних, організаційних і досвідчено-практичних елементів соціальних інститутів, за допомогою яких забезпечується функціонування їх ідейно-цільових компонентів. Легітимація юридичних інститутів є оцінкою їх відповідності існуючим морально-правовим ("природно-правовим") уявленням. Процеси інституціоналізації і легітимації виступають як прояви загальних закономірностей функціонування соціально-юридичних інститутів.

Розглянуто питання пошуку природи легітимності права. Звернено увагу на постійно актуальне питання природного права, яке займає відособлене місце, але проте певним чином впливає на формальне право, особливо тоді, коли йому не дістає позитивних підстав.

Розглянуто суперечність між природним і позитивним правом, що є проблемою філософського значення, оскільки відображає глибинні рівні пізнання і розуміння суті права. Дихотомія природного і позитивного права найяскравіше виявляється в онтологічному, гносеологічному, логічному, етичному, а також інструментальному аспектах проблеми. Соціолого-правовий підхід, розташований на межі природного і позитивного праворозуміння, вимагає особливої уваги дослідників, оскільки припускає об'єктивний і реалістичний підхід до права.

Проаналізовано концепцію природного права голландських учених Ю. Ліпсія та Г. Гроція. Розглянуто специфіку формування та розвитку природно-правових ідей XVI - XVII ст. і виявлено, що природне право у творчості голландських мислителів ототожнене з розумною людською природою та зумовлене прагненням людини до спілкування.

Розглянуто питання визначення об'єкту вивчення філософії права, чим є реалізація духу природного права, а предметом - суть і закономірність втілення свободи в суб'єктивному дусі права. Співвідношення суб'єкта і предмета філософії права виражається як співвідношення цілого і окремого, де предмет - це конкретизація, гештальт суб'єкта.

Висвітлено дефініцію, за якою відповідно до принципу соціального натуралізму право повинне бути природним за своїм змістом і соціальним за формою. Поняття "Природне право" слід розглядати як спосіб відображення першого аспекту права - природного права; поняття "позитивне право" - для відображення другого аспекту права, а саме - його соціальної форми. Найбільш досконалим є те право, в якому "природний аспект" (природний зміст права) оптимально утілюється в "позитивному аспекті" (соціальній формі права - законодавстві).

Визначено поняття природних цивільних стосунків, як такі громадські стосунки, в яких проходить зрівнювання взаємних інтересів окремих осіб - людей і їх співтовариств. Учасники цих стосунків дізнаються самі в собі і один в одному "загальне людське" - гідність і свободу. Через це невід'ємною, конститутивною властивістю цивільних стосунків виступає саме рівність. Цивільна рівність виражає тотожність фундаментальних антропосоціальних властивостей учасників цивільних стосунків - їх природних правоздатностей. Поняття природності та правоздатності людини можна визначити як його невід'ємну властивість, яка полягає в загальній здатності бути суб'єктом соціальних прав і обов'язків і грунтується на рівній самоцінності кожної людини як істоти, здатної до Розвитку, і такої, що вимагає такого розвитку для розкриття своєї специфічної людської сутності (природи).

Розглянуто феноменологічний і екзистенціальний правові підходи до проблеми природного права, що є одними з найбільш впливових в постмодерній філософії права і націлені на захист особи від засилля правового формалізму, збереженні її неповторного творчого самозвеличання. Екзистенційно-феноменологічна правова думка орієнтована на походження права з життєвого потоку людського співіснування. Джерелом природних прав людини є свідомість самого суб'єкта права, спрямована на іншого.