На основі аналізу інформаційних заходів, які проводяться Російською Федерацією відносно нашої держави розроблені пропозиції щодо напрямів інформаційної протидії на державному та відомчому рівнях.

Досліджено агресивну війну Російської Федерації проти України в контексті основних принципів міжнародного права. Розкрито правову природу та сутність основних принципів як фундаменту сучасного універсального міжнародного правопорядку. Зроблено висновки щодо сутності, нормативного змісту кожного з принципів. Проведено міжнародно-правовий аналіз агресивної війни Росії проти України, в межах якого зроблено висновки щодо наявності порушень діями Російської Федерації кожного з основних принципів міжнародного права, характеру та специфіки цих порушень. Визначено юридичну обгрунтованість оцінок поведінки РФ як "актів агресії", "агресивної війни", "неправомірної військової окупації", "анексії території іншої держави" тощо. Охарактеризовано вплив агресивної війни Російської Федерації проти України на систему міжнародного права.

Проаналізовано суть і зміст гібридної війни. Проведено аналіз недержавних організацій у веденні гібридної війни з боку Російської Федерації та визначено напрями протидії їм в Україні. Проаналізовано проблеми державної політики в інформаційній сфері України, що виникли з початком агресії Російської Федерації, спрямованої проти України. Запропоновано низку невідкладних кроків, які необхідно здійснити з метою захисту країни, зокрема у протидії недержавним організаціям у веденні гібридної війни. Значну частину аналізу присвячено формуванню механізмів гібридної відповіді.

Відображено події першої фази активних дій російсько-української війни на прикладі Харкова. Досліджено гіпотезу (план "А"), за якою саме Харків у перші дні інвазії мав стати для В. Путіна "воротами в Україну". Згідно з російською концепцією гібридної війни на перших фазах відкритого конфлікту застосовується "м'яка сила" у формі масових заворушень, пропаганди та шантажу політичних еліт, ставиться мета - захопити владу в регіонах "п'ятою колоною", колабораціоністами, "політичними туристами", переправленими через державний кордон. У хронологічному порядку проаналізовано "вуличну боротьбу" між патріотами України та проросійськими елементами, яка зіграла важливу роль у структурі гібридної війни у 2014 р. Показано значущість спротиву громадянського суспільства, активістів, недержавних організацій, які можуть ефективно протистояти підривним кампаніям, зокрема "Русской весне".

Розглянуто вплив українсько-російського конфлікту на сучасний стан світового порядку. Продемонстровано особливості розв'язання "української кризи" на рівні багатосторонньої дипломатії, передусім Генеральної Асамблеї ООН. За допомогою методу зіставлення досягнуто основної мети дослідження - виявлено особливості сучасного процесу трансформації світового балансу сил. Зроблено висновок про те, що приймаючи рішення щодо голосування "української" резолюції ГА ООН, кожна країна здебільшого керувалася власною ідеологією чи інтересами урядів, а не реальною ситуацією в Україні чи проблемами глобального значення.

Проаналізовано сучасну політичну діяльність державного керівництва Росії та її агресивну сутність, що спрямована проти України. Серед суттєвих чинників політики Кремля, які загрожують національній безпеці, суверенітету та незалежності України, - посягання на державний суверенітет та її територіальну цілісність. Політичне керівництво Російської Федерації з метою ліквідації України як самостійної незалежної держави розв'язало так звану "гібридну" війну, створює на території України антидержавні, антиправові сепаратистсько-бандитські формування. З метою дискредитації України як держави ЗМІ Росії ведуть активну, нічим не прикриту брехливу пропаганду.

Досліджено проблему інформаційної безпеки (ІБ) України та захисту національного інформаційного простору від негативних пропагандистсько-маніпулятивних інформаційно-психологічних впливів. Проаналізовано теоретичні підходи до визначення сутності поняття ІБ; всебічно досліджено види реальних і потенційних інформаційних загроз для медіапростору України, охарактеризовано специфіку експансіоністської політики Російської федерації проти України; надано практичні рекомендації щодо вдосконалення державної інформаційної політики та створення ефективної системи ІБ України.

Надано комплексний аналіз інформаційно-психологічного протиборства. Досліджено феномен спецпропаганди як інформаційного складника гібридної війни Росії проти України для забезпечення масового впливу на цільові аудиторії (державне і військове керівництво, особовий склад Збройних Сил України, мирне населення, світова громадськість, союзники нашої держави, нейтральні країни тощо), визначено історичні передумови застосування спецпропаганди, її основні засоби, інструменти, методи й порядок здійснення, актуальні виклики та загрози для України. Головною метою інформаційно-психологічного протиборства як складника гібридної російсько-української війни є ослаблення внутрішніх і міжнародних позицій об'єкта агресії - України - і забезпечення умов для здійснення агресором насильницьких дій воєнного характеру, створення перешкод для функціонування систем ухвалення рішень і управління нашої держави, маніпулювання громадською думкою (на глобальному, регіональному, національному рівнях). Зроблено висновок про те, що на сьогодні український інформаційний простір є слабко захищеним, а система інформаційної безпеки як складника безпеки держави фактично є недієздатною, а отже, не забезпечує результативної боротьби з інформаційною агресією, протиборство з антиукраїнською пропагандою і дезінформацією.

Проблеми інтерпретації поняття війни в контексті російської агресії в Україні проаналізовано з урахуванням семантики термінів "війна", "збройний конфлікт", "гібридна війна" в міжнародному праві. Розглянуто відмінні й контроверзійні версії репрезентації збройного конфлікту в Україні, що корелюють із суперечностями його численних назв (міждержавний збройний конфлікт, громадянська війна, проксі-війна, гібридна війна та ін.). Ці терміни задають способи інтерпретації подій і формують понятійну рамку для дій політиків і дипломатів. Показано доцільність застосування когнітивно-лінгвістичних методів для аналізу семантики концепту "війна" та виявлено усталені схеми його реалізації.

Проаналізовано механізми легітимації насильства у сучасній практиці міжнародних відносин та їх зв'язок з тими або іншими уявленнями про світовий порядок. Проблема легітимного використання сили актуалізована у контексті російської агресії проти України та політики санкцій з боку Заходу.

Розглянуто проблему взаємовідносин у трикутнику "Україна - Європейський Союз - Росія" та пошуку відповідей на протистояння агресору. Констатовано, що наразі вірогідність "великої війни" зберігається, і РФ до неї активно готується. За цих умов є ризик того, що громадська думка в європейських державах почне вимагати від політичних лідерів шукати компроміси з агресором, у т.ч. - за рахунок інтересів України (зменшуючи підтримку нашої держави). Стратегічний аналіз і стратегічна діяльність є довгостроковими чинниками, які можуть забезпечити Україні здатність ефективно протистояти агресору, який часто виявляється поганим стратегом, але добрим тактиком. Зважаючи на обмеженість українських ресурсів порівняно з агресором, пропонується будувати стратегічну діяльність України на засадах асиметричності та проактивності. Запропоновано посилити діяльність України як на міжнародному рівні (протидія російській пропаганді, сприяння реформуванню СБ ОНН, розширення співробітництва з НАТО), так і на внутрішньому (переосмислення економічної політики держави в розрізі поточних військово-політичних умов, посилення захисту та розвитку інфраструктури, готовність у нормативно-правовому та практичному сенсах до введення військового стану, розвиток інноваційних видів озброєнь). Запропоновано утворити "науковий хаб" для проведення стратегічного аналізу для потреб держави.

Розглянуто положення "Протоколу за підсумками консультацій Тристоронньої контактної групи стосовно спільних кроків, спрямованих на імплементацію Мирного плану Президента України П. Порошенка та Президента Росії В. Путіна" та "Комплексу заходів з виконання Мінських домовленостей" з точки зору дотримання національних інтересів під час імплементації заходів із припинення збройного конфлікту на території Донецької та Луганської областей, збереження політичної стабільності та повноти суверенітету України. Обгрунтовано тезу про неможливість досягнення тривалого і стійкого миру у разі послідовного виконання Україною Мінських домовленостей під зовнішнім тиском. Запропоновано втілення низки заходів законодавчого та управлінського характеру, які враховували б існуючі ризики та можливості Мінських домовленостей, для захисту інтересів України у переговорному процесі.

Проаналізовано досвід реагування України на загрози пошкодження критичної інфраструктури за умов розв'язаної проти країни гібридної війни та визначаються пріоритети удосконалення державної політики з питань захисту критичної інфраструктури. Відзначається розширення використання некласичних методів ведення війни та критичної інфраструктури як об'єкта цілеспрямованого впливу в сучасних концепціях ведення війн. Продемонстровано комплексне та узгоджене застосування Росією методів фізичного впливу (застосування збройних підрозділів, кримінальна діяльність, захоплення неідентифікованими особами) для безпосереднього пошкодження об'єктів критичної інфраструктури та методів політичного, економічного, інформаційного та психологічного впливу на Україну. Визначено цільову спрямованість зловмисних дій проти критичної інфраструктури на здійснення психологічного тиску, нанесення економічних збитків, отримання локальних переваг в економічній, політичній та воєнній сфері, формування "необхідного іміджу" Росії на міжнародній арені, використання інфраструктури для провокацій. Зроблено оцінку дій органів державної влади у сфері захисту критичної інфраструктури за умов гібридної агресії, визначено проблеми реагування та координації їх дій в частині запобігання реалізації загроз стійкості функціонування, організації захисту об'єктів критичної інфраструктури та ліквідації наслідків пошкодження критичної інфраструктури. Проаналізовано зміни законодавства в частині формування системи захисту критичної інфраструктури, визначено неузгодженості та проблеми його застосування. Розроблено пропозиції щодо пріоритетних напрямів вдосконалення законодавства, формування державної політики та державної системи захисту критичної інфраструктури виходячи з комплексного характеру загроз гібридної війни.

Докладно розкрито зміст, основні елементи та механізми реалізації правосуддя перехідного періоду. Правосуддя вказаного періоду розглянуто в контексті одночасної трансформації українського суспільства від авторитарного минулого до демократичної сучасності та від умов військового конфлікту до постконфліктного стану. Проаналізовано досвід запровадження моделей правосуддя перехідного періоду в інших країнах. Акцентовано на можливості простого запозичення будь-якої моделі перехідного правосуддя через відмінність соціально-культурних особливостей кожної з країн, де ці моделі застосовувалися.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ф4(РОС),9(4УКР) + Ф4(4УКР),(4РОС) + Х819(4УКР555)112.039.3 + Ц35(4УКР)644УКР555"2014-..." + Х910.131.19(4РОС):Х910.19(4УКР)

Рубрики:

Міжнародні відносини. Зовнішня політика. Дипломатія

Адміністративне право окремих країн

Історія війн, воєнної науки і військового мистецтва

Шифр НБУВ: Ж25775 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Продемонстровано, що агресія Російської Федерації проти України та породжені нею виклики національній безпеці носять системний характер. Проаналізовано основні напрями активності громадянського суспільства щодо протидії зовнішній агресії з боку Російської Федерації. Акцентовано увагу на тому, що діяльність його інститутів щодо зміцнення обороноздатності України та забезпечення її національної безпеки має надзвичайно різнобічний характер. Виділено такі її основні напрями, як консультативно-аналітична робота, масовий рух добровольців до ЗС України та інших збройних формувань, масовий волонтерський та благодійний рух, участь в організації військової підготовки та у військово-патріотичному вихованні, проведення масових мирних акцій та протидія інформаційній агресії, співпраця з органами державної влади щодо протидії та припинення діяльності організацій сепаратистського спрямування тощо. Надано практичні рекомендації з удосконалення державно-громадської взаємодії в зазначеній сфері, зокрема щодо розвитку відповідної нормативно-правової бази.

Проаналізовано загальну ситуацію, що призвела до українсько-російського конфлікту, та зміни зовнішньої політики РФ на українському напрямку. Обгрунтовані її ідеологічні основи, стратегічні цілі та механізми застосування. Визначені характерні ознаки розвитку майбутніх українсько-російських відносин і системні наслідки нової зовнішньої політики Кремля для країн Заходу та України.

Розглянуто сучасні тенденції застосування негативних інформаційно-психологічних впливів на Україну з боку РФ. Визначено основні сфери національної безпеки, в яких вони проявляються, а також методи, засоби та інструментарій, які використовуються при здійсненні таких впливів. Запропоновано напрями вдосконалення державної політики та управління інформаційною сферою для їх нейтралізації.

Проаналізовано роль енергетичної геополітики на сучасному етапі в контексті російської енергетичної експансії. Розглянуто ситуацію на геоенергетичному полі Європи за умов ескалації україно-російського воєнно-політичного конфлікту та визначено деякі аспекти можливих змін у цьому напрямку.

Розглянуто проблеми концептуалізації поняття "гібридної війни" в контексті реалізації Російською Федерацією власної геостратегії реваншу. Проаналізовано історичні передумовиформування у російській військово-політичній думці концепції "гібридної війни" - від ідеї її виникнення до формування стратегій застосування. Визначено особливості реалізації "гібридної війни" за умов агресії РФ проти України, передусім на прикладах її перебігу в АР Крим і в окремих східних областях. Досліджено воєнний, енергетичний та інформаційний складники "гібридного" протистояння та механізми їх застосування проти України. Сформульовані пріоритетні завдання для реалізації ефективної відповіді передусім на воєнну, а також на інформаційну агресію проти України.