Актуалізовано національні інтереси України в регіоні Тропічної Африки, розкрито їх важливість для національної безпеки, рівень поточної присутності в регіоні та потенційні шляхи її посилення. Регіон відіграє важливу роль як експортер ресурсів для потреб глобальної економіки. За вплив на Африку активно конкурують глобальні гравці - Китай, США і ЄС (особливо Франція), які зацікавлені в контролі над місцями видобування природних ресурсів та шляхами їх транспортування. Присутність України в регіоні збільшить її вплив у світі, відкриє доступ до нових ринків збуту вітчизняної продукції. Проаналізовано головні загрози для інтересів України з боку світових центрів впливу, а також можливості для поглиблення військово-політичного та економічного впливу. Пріоритетними залишаються інтенсифікація дипломатичної активності, експорту зброї та миротворчої діяльності.

Надано комплексний аналіз інформаційно-психологічного протиборства. Досліджено феномен спецпропаганди як інформаційного складника гібридної війни Росії проти України для забезпечення масового впливу на цільові аудиторії (державне і військове керівництво, особовий склад Збройних Сил України, мирне населення, світова громадськість, союзники нашої держави, нейтральні країни тощо), визначено історичні передумови застосування спецпропаганди, її основні засоби, інструменти, методи й порядок здійснення, актуальні виклики та загрози для України. Головною метою інформаційно-психологічного протиборства як складника гібридної російсько-української війни є ослаблення внутрішніх і міжнародних позицій об'єкта агресії - України - і забезпечення умов для здійснення агресором насильницьких дій воєнного характеру, створення перешкод для функціонування систем ухвалення рішень і управління нашої держави, маніпулювання громадською думкою (на глобальному, регіональному, національному рівнях). Зроблено висновок про те, що на сьогодні український інформаційний простір є слабко захищеним, а система інформаційної безпеки як складника безпеки держави фактично є недієздатною, а отже, не забезпечує результативної боротьби з інформаційною агресією, протиборство з антиукраїнською пропагандою і дезінформацією.

Ключовою складовою гібридної війни РФ проти України став її інформаційний вимір. Нові виклики національній безпеці обумовлюють нагальну необхідність відпрацювання нових механізмів їх протидії. Проаналізовано стан розбудови національної системи стратегічних комунікацій як сукупності комунікативних можливостей держави, що координуються нею і використовуються належним чином, - публічної дипломатії, зв'язків з громадськістю, військових зв'язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів, спрямованих на просування цілей держави. Така система має забезпечити належну протидію інформаційним та пропагандистським кампаніям, спрямованим проти інтересів нашої держави. Розбудова системи стратегічних комунікацій в Україні розглядається крізь призму відносин з НАТО, що приділяє значну увагу наданню допомоги Україні в цій сфері.

Висунуто тезу про два асиметричні модуси існування війни - фізичний та дискурсивний. У військовому (матеріальному) вимірі російсько-український конфлікт є локалізованим, натомість дискурс цієї гібридної війни набув глобального масштабу. Інтерпретаційна складова гібридної війни реалізується за допомогою дискурсивних вербально-семіотичних засобів. Конфлікт інтерпретацій під час гібридної війни використовується як різновид зброї поряд з іншими невійськовими компонентами гібридних дій. Відзначено зв'язок сприйняття війни з перформативами (оголошення війни, підписання миру) та варіантами її назв. Увагу приділено аналізові поняття перемоги.

The article centers around semiotic approach to the issue of the perception of "oppositional symbols" of war and peace over 2014 - 2016 in Ukraine. The main findings are as follows. Over 2 years, Ukrainians began to associate the "war" with the "problem" as well as with fears and incomprehension rather than with victory, during this period, the concept of "peace" was localized within Donbas and within the talks in Minsk and dropped out of the discourse in the context of "peace in Ukraine" or "peace in Europe". Basically, the media linked the concept of war with victims and statistics. The media did not unite "fight against corruption" with "war" / "winning the war" / "achieving peace". "Peace" in the media is part of some situational diplomatic negotiations. The study of "war" and "peace" in focus groups showed that the key connotation of "war" and "peace" is with the words "nothing clear", "uncertainty", "fatigue". The sender of the message and the transmitter of the message (the media) rarely relate their sign system with a system of their audience. Blurring the connotations of "war" and "peace" by the media during the 2014 - 2016 did not contribute to the consolidation of Ukrainian society, but consolidation is possible, if the government's communication will introduce a new series of semiotic symbols. According to the author, the problem could be solved by means of elaborating and increasing the complexity of the appropriate codes. Recommendations on increasing the complexity codes are proposed by the author.

Протягом останнього десятиліття на Заході відбулася інституалізація системи стратегічних комунікацій як реакція оборонних структур на нові виклики безпеці в умовах мирного часу. В Україні ця система перебуває у стані формування, що зумовлює інтерес науковців до питання співвідношення окремих її складових. Розглянуто питання співвідношення таких сфер комунікативної діяльності, як публічна дипломатія, зв'язки із громадськістю, зв'язки військових із громадськістю, інформаційних операцій, психологічних операцій у межах системи стратегічних комунікацій сектору безпеки та оборони; визначено місце і роль інформаційних операцій у цій системі шляхом аналізу ключових характеристик її елементів. Обгрунтовано, що відокремлене функціонування зазначених сфер комунікативної діяльності без урахування загальнодержавної стратегії не лише неефективне, а й може зашкодити національній безпеці, призвести до втрат.

Розглянуто питання використання онлайн інструментарію органів державної влади для здійснення двосторонньої симетричної комунікації з громадськістю. Проведено контент-аналіз веб-сайтів центральних органів виконавчої влади України. Встановлено, що на веб-сайтах органів влади наявні інтерактивні інструменти, що дозволяє здійснювати діалогічну комунікацію з громадськістю; вони мають окремі характеристики, що визначають зручність і простоту їх використання. Утім, органи влади не використовують повною мірою потенціал своїх веб-сайтів для здійснення двосторонньої симметричної комунікації із громадськістю.

Досліджено статус русинського етносу в сучасній Україні, основні етнополітичні вимоги його представників. Розкрито проблему самоідентифікації та самовизначення русинів, яку рекомендується перевести з національно-територіальної площини у національно-культурну. Показано, що саме інститут національно-культурної автономії найкраще сприяє задоволенню мовно-культурних прав русинів, зняттю етнічного напруження і деполітизації їх вимог. Доведено, що для реалізації права на збереження та розвиток самобутності етносуб'єктів в українському законодавстві необхідно виписати механізм здобуття та реалізації інституту національно-культурної автономії.

Зроблено спробу дослідити правову природу ризику та його зв'язків із негативними явищами у правовому полі України, передусім із сепаратизмом та автономізмом в окремих регіонах нашої держави. Зроблено припущення, що у правоохоронній діяльності сприйняття дуалізму ризику одночасно відкриває можливості як для прояву свободи, патріотизму та громадянської самосвідомості, так і дисципліни та відданості обов'язку.

Проаналізовано досвід іноземних держав у сфері взаємовідносин між розвідувальними органами й дипломатичним відомством з огляду на спорідненість виконуваних ними функцій. Актуальність теми полягає в тому, що за сучасних геополітичних умов зростає роль і зовнішньополітичного відомства, і розвідувальних органів України. Нові виклики й загрози, що постали перед нашою державою в зовнішньополітичній сфері на нинішньому етапі її історичного розвитку, вимагають налагодження ефективного співробітництва між суб'єктами забезпечення національної безпеки. Мета роботи - висвітлення позитивного досвіду такого співробітництва на прикладі колишнього СРСР, пострадянських країн і провідних держав світу. Обгрунтовано необхідність використання цього досвіду в українських реаліях у контексті реформування Міністерства закордонних справ України та створення розвідувального співтовариства у нашій державі. За результатами аналізу історичного досвіду у сфері взаємовідносин між розвідувальними органами й дипломатичним відомством автори дійшли висновку щодо спільного походження цих двох суб'єктів забезпечення національної безпеки, спорідненості їх функцій і завдань на зовнішньополітичній арені, які виконуються властивими кожному з них методами із застосуванням відповідних сил і засобів. Запропоновано під час підготовки Національної розвідувальної програми розглянути питання щодо включення Міністерства закордонних справ України до числа суб'єктів розвідувального співтовариства.

У провідних зарубіжних країнах, що піклуються про власну державність, обороноздатність, забезпечення сталого розвитку і прагнуть зберегти свої геополітичні та геоекономічні позиції в середньо- й довгостроковій перспективі, проблеми цивільної оборони, захисту населення, територій та інших об'єктів від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру набувають дедалі більшої питомої ваги в межах вжиття комплексу заходів із забезпечення національної безпеки. До 12 лютого 2015 р., до внесення доповнень до Закону України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 р. № 964-IV, поміж загроз національним інтересам і національній безпеці України така група загроз, як "загрози у сфері цивільного захисту", не виокремлювалася, а органи управління та сили цивільного захисту не належали до категорії суб'єктів забезпечення національної безпеки. Мета роботи - проведення аналізу відповідних доповнень до Закону України "Про основи національної безпеки України" та з'ясування впливу цих законодавчих новацій на результативність виконання завдань щодо забезпечення національної безпеки й цивільного захисту, а також на межі повноважень та юридичної відповідальності органів і підрозділів цивільного захисту. Визначено вплив відповідних законодавчих нововведень на результативність виконання завдань щодо забезпечення національної безпеки й цивільного захисту, а також на межі повноважень та юридичної відповідальності органів і підрозділів цивільного захисту. Обгрунтовано висновок про те, що зазначені доповнення до Закону України "Про основи національної безпеки України" відчутно не вплинуть на обсяг і характер правосуб'єктності органів і підрозділів цивільного захисту, а також на ефективність державного управління у сфері цивільного захисту України, рівень захищеності населення від надзвичайних ситуацій.

Розглянуто досвід оборонного будівництва за умов гібридної війни та уточненню пріоритетів подальшого укріплення оборони держави. Висвітлено основні підсумки та перспективні напрями діяльності Міністерства оборони України в інтересах протидії зовнішній агресії та зміцнення обороноздатності держави. Проаналізовано досвід організації та забезпечення оборони України за умов гібридної війни, визначено проблемні питання, що виникли під час проведення антитерористичної операції на сході України. Окреслено пріоритети та основні напрями оборонного будівництва України в контексті реалізації Стратегії національної безпеки України та Воєнної доктрини України. Викладено авторські погляди на концептуальні та програмні засади подальшої розбудови національної оборони з урахуванням міжнародного аспекту безпеки України. Підкреслено важливість подальшого розвитку сектору безпеки і оборони України як цілісної системи. За результатами проведеного аналізу надано рекомендації щодо головних напрямів військового будівництва України за умов стратегічного курсу на поглиблення партнерських відносин з оборонними відомствами інших держав. і Використано консультативні матеріали Спільної робочої групи Україна - НАТО з питань воєнної реформи високого рівня.

Розглянуто розвиток регіонального врядування як один із пріоритетних напрямків європейської політики. Обгрунтовано, що через ратифікацію низки засадничих документів Ради Європи Україна взяла на себе зобов'язання щодо поступового вдосконалення системи врядування на рівні регіонів. Увагу приділено ключовим принципам, засадам і завданням розвитку регіонального врядування в європейських країнах. Зокрема, розглянуто нові підходи до поняття "врядування", принципи "доброго" врядування, ризики їх реалізації у країнах із перехідними політичними системами. Окреслено головні завдання регіонального врядування в країнах - членах ЄС, а саме підвищення ефективності публічної адміністрації, забезпечення оптимальних умов для економічного розвитку, укріплення регіональної демократії, розвиток політичного регіоналізму. Проаналізовано засади і принципи регіональної демократії (регіонального врядування), визначені у ключових європейських документах. Зокрема розглянуто Рамкову рекомендацію про регіональну демократію Ради Європи, яка містить основні орієнтири щодо інституційної розбудови врядування на регіональному рівні. Зроблено висновки щодо подальших напрямів та перспектив розвитку регіонального врядування в Україні.

Досліджено стан, основні тенденції та чинники впливу, принципи, категоріально-понятійний апарат, методологічні підходи, моделі систем і механізмів державного управління й регулювання розвитком зв'язку та інформатизації в Україні. Визначено пріоритети й основні завдання державного регулятора та головного центрального органу виконавчої влади у сфері зв'язку та інформатизації, обгрунтовано модель їх взаємодії з іншими державними органами.

Досліджено роль пропагандистських інформаційно-комунікативних технологій у процесі анексії Російською Федерацією Автономної Республіки Крим. Здійснено системний аналіз використання різноманітних російських засобів масової комунікації під час відторгнення півострова. Виявлено основні чинники, які сприяли деструктивному антиукраїнському впливу на свідомість громадян як України, так і Криму, поміж яких, зокрема: переважання російського медіа продукту на півострові, розташування в Севастополі військової бази Чорноморського флоту РФ, утиски кримсько-татарських общин, активна діяльність російських козацьких угруповань, цензура стосовно українських ЗМІ тощо. Проаналізовано та структуровано медіа-маніпулятивні технології впливу РФ на свідомість під час інформаційної агресії Росії проти України. Продемонстровано еволюцію контекстного наповнення риторики Президента РФ В. Путіна стосовно його ставлення до статусу Криму та бачення його перспектив, що свідчить про свідому ретельну та тривалу підготовку російськими спецслужбами спеціальної операції з приєднання Криму до складу Росії.

Проаналізовано основні проблеми сучасної державної політики в інформаційній сфері, що кристалізувалися з початком агресії Російської Федерації, спрямованої проти України. Запропоновано низку невідкладних кроків, які необхідно здійснити з метою захисту країни, зокрема її інформаційного простору. Значну частину аналізу присвячено формуванню механізмів можливої асиметричної відповіді на загрози національній безпеці в інформаційній сфері.

In this article is analyzed the destructive and disruptive propaganda against Ukrainian statehood in context of activity the Russian Orthodox Church in Ukraine directed for legitimisation of aggressive actions of RF against Ukraine a nation-state.