Теоретично узагальнено та розв'язано науково-прикладне завдання щодо розробки геоінформаційної технології реєстрації та картографування дорожньо-транспортних пригод (ДТП) із використанням безпілотних літальних апаратів. Розроблено технологію реєстрації ДТП із використанням безпілотного апарата. Обґрунтовано вибір висоти польоту й умови використання безпілотного літального апарата під час реєстрації аварії, доведено ефективність застосування запропонованої технології. Вперше розроблено структурно-функціональну модель веб-порталу "Інформаційно-аналітичний центр моніторингу ДТП", подано концептуальну та логічну моделі бази геопросторових даних веб-порталу. Запропоновано поетапну технологічну схему опрацювання аерознімків на веб-порталі. Одержані результати досліджень використано відповідними установами м. Кривий Ріг, що підтверджує їх наукову та практичну значущість.

Здійснено теоретико-правову систематизацію доктринальних підходів до розуміння юридичної практики, уточнення й обґрунтування поняття юридичної практики, її форми, змісту, суб'єктів і функцій як "інструментальної" складової у функціонуванні правової системи суспільства. Досліджено правову систему як загальноправову модельну категорію та юридичну практику як її специфічний поліструктурний елемент, взаємодія якого з іншими елементами забезпечує функціонування всієї системи. Проаналізовано критерії юридичної практики, її структуру та використання правових засобів для досягнення юридичного результату. Окрему увагу приділено професійній юридичній діяльності, яка забезпечує всю юридичну практику, визначено статус юриста як суб'єкта цієї діяльності. Розглянуто співвідношення юридичної практики та юридичної праці, обґрунтовано юридичну техніку та юридичну технологію останньої. Досліджено взаємодію правотворчості і правозастосування, правосвідомості та правової культури, конкретизовано напрями подолання їх суперечностей і деформацій заради вдосконалення й оптимізації юридичної практики.

Досліджено передумови кодифікації приватного права в Австрійській імперії в кінці XVIII - на початку XIX ст. Проаналізовано структуру, джерела, основні положення Австрійського цивільного кодексу 1797 р. для Галичини. Досліджено структуру, джерела й основні положення Цивільного кодексу Австрії 1811 р. З'ясовано особливості функціонування Цивільного кодексу Австрії 1811 р. на території Угорщини. Охарактеризовано зміни в австрійському цивільному законодавстві упродовж XIX ст. і три новели до Цивільного кодексу Австрії 1811 р. Подано види зобов'язань і підстави їх виникнення. З'ясовано підстави зміни та припинення зобов'язань за Цивільним кодексом Австрії 1811 р. Розглянуто договір як підставу виникнення зобов'язань за Цивільним кодексом Австрії 1811 р., надано характеристику окремих видів договорів. З'ясовано порядок укладення, форму й умови договору. Визначено зобов'язання із заподіяння шкоди, а також зобов'язання, підставою виникнення яких були односторонні акти й інші юридичні факти. Проаналізовано вплив австрійського цивільного права на кодифікацію власного права в Польщі у міжвоєнний період. Проаналізовано зміст Польського Зобов'язального кодексу 1933 р. Досліджено рецепцію австрійського цивільного права в Чехословаччині у міжвоєнний період. Надано загальну характеристику рецепції Цивільного кодексу Австрії в Румунії.

Представлено теоретико-методологічне обґрунтування особливостей функціонування політико-адміністративних систем (далі – ПАС) сучасних європейських країн та визначено на цій основі напрямів удосконалення ПАС України. Проаналізовано та узагальнено сучасні наукові дослідження щодо розуміння суті форм і змісту взаємодії політики та управління, політичної й адміністративної складових державного управління. Уточнено зміст і функціональне навантаження понять: "політико-адміністративні відносини", “політико-адміністративне управління", "політико-адміністративна система". Узагальнено типології сучасних ПАС. Охарактеризовано особливості функціонування ПАС таких сучасних європейських країн, як Великобританія, Франція, Німеччина, Швеція, Польща та виокремлено ті елементи їх функціонування, які можуть бути прийнятними для використання в Україні. Визначено проблеми, що впливають на ефективність ПАС України та, з огляду на це, запропоновано напрями її вдосконалення з урахуванням досвіду сучасних європейських країн.

Визначено стан дослідженості примусового виконання судових рішень та виокремлено методологічну основу наукового дослідження його теоретико-правових, аспектів. Зазначено, що в юридичній науці поняття "примусове виконання судових рішень" має дискусійний характер розуміння, з'ясовано його сутність, наслідком чого стало удосконалення його категоріального визначення. Розкрито функціональне призначення примусового виконання судових рішень, узагальнено визначення поняття "принципи діяльності органів та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень", удосконалено їх класифікацію. Обґрунтовано, що примусове виконання судових рішень як правове явище характеризується особливостями його правового забезпечення, тому здійснено періодизацію історії зародження та розвитку правового забезпечення діяльності суб'єктів примусового виконання судових рішень на українських землях кін. XI - поч. XX ст., встановлено особливості правового забезпечення їх діяльності в радянський період та в період незалежності України. Виокремлено, за допомогою порівняльного аналізу зарубіжних систем примусового виконання судових рішень, їх спільні ознаки та відмінності, а також визначено переваги запровадження в Україні змішаної (публічно-приватної) моделі системи виконання судових рішень. Представлено шляхи вдосконалення функціонування примусового виконання судових рішень в Україні на підставі встановлених факторів, що визначають його сучасний стан.

Досліджено, вперше у вітчизняній науці, правову природу, порядок підготовки, прийняття та оскарження актів місцевих органів публічної влади. Представлено новий ракурс розгляду акту місцевого органу публічної влади як найбільш доцільного позначення нормотворення на конкретній адміністративно-територіальній одиниці. Визначено порядок його підготовки прийняття та оскарження в рамках історичного досвіду, вивчення стану проблеми в юридичній літературі, проаналізовано перспективи розвитку з урахуванням реформи місцевого самоврядування та запозиченням міжнародного досвіду. Запропоновано вдосконалену класифікацію актів місцевих органів публічної влади з урахуванням видів та суб'єктів, які уповноважені ці акти видавати. Встановлено ряд недоліків щодо планування та прийняття актів місцевих органів публічної влади. Сформульовано та представлено на основі виявлених прогалин у законодавстві, методичних рекомендацій щодо локального нормотворення аргументовані рекомендації до зміни законодавства у даній сфері, що покликані позитивно вплинути на якість виданих актів місцевих органів публічної влади, на автономію прийнятих рішень, а також на покращення механізму участі населення у прийнятті локальних актів задля задоволення своїх потреб та інтересів на конкретній адміністративно-територіальній одиниці.

Висвітлено проблему підготовки майбутніх учителів до формування правової культури учнів загальноосвітніх шкіл України у другій половині ХХ – на початку ХХІ століття. Досліджено джерельну базу й історіографію визначеної проблеми. Розкрито чинники впливу на процес підготовки майбутніх учителів до формування правової культури учнів. Визначено нормативно-правове забезпечення підготовки майбутніх учителів до формування правової культури учнів другої половини ХХ – початку ХХІ століття. Досліджено процес підготовки педагогічних кадрів до формування правової культури учнів у радянський період (до 1991 р.). З'ясовано особливості оновлення змісту, форм і методів підготовки майбутніх учителів до формування правової культури учнів загальноосвітніх шкіл України в роки незалежності (з 1991 р.). Розкрито перспективи використання історико-педагогічного досвіду підготовки майбутніх учителів до формування правової культури учнів другої половини ХХ – початку ХХІ століття за сучасних умов.

Комплексно досліджено теоретичні та правові засади юридичної консультативної діяльності. З'ясовано історичні аспекти становлення та розвитку юридичної консультативної діяльності, визначено витоки професії юрисконсульта. Висвітлено методологічну основу дослідження юридичної консультативної діяльності. Розроблено теоретичну конструкцію визначення поняття "юридична консультативна діяльність" на підставі наявних наукових уявлень, проаналізовано її зміст і значення в соціальному середовищі, встановлено загальні та специфічні ознаки досліджуваного виду юридичної діяльності. Розглянуто особливості структурно-функціональної характеристики юридичної консультативної діяльності. Сформульовано дефініцію поняття консультування, окреслено його завдання та процедуру здійснення. Доведено, що виявлені в процесі дослідження особливості консультування як окремого виду юридичних дій надають можливість виокремити його серед інших видів, а також засвідчують специфічність цього елементу в структурі змісту його діяльності.

Наведено результати дослідження юридичної відповідальності в публічному праві. Осмислено еволюцію поглядів і бібліографію наукових досліджень юридичної відповідальності в публічному праві. Проаналізовано генезу юридичної відповідальності в публічному праві, а також обґрунтовано методологію її вивчення. Здійснено загальнотеоретичну характеристику юридичної відповідальності в публічному праві шляхом теоретичного пізнання ознак, правового інституту, принципів, механізму реалізації юридичної відповідальності в публічному праві, а також галузевих особливостей її функціонування. Розглянуто специфіку публічно-юридичної відповідальності вітчизняних вищих органів державної влади (глави держави, парламенту й уряду) та окремих зарубіжних країн, а також сформульовано й обґрунтовано пропозицій щодо ії вдосконалення.

Здійснено історико-правовий аналіз правового становища німецьких колоністів на південноукраїнських землях у XVIII - на початку XX ст. Розкрито зміст та обсяг соціокультурних прав і свобод, які надавалися російською державою німецьким колоністам при переселенні. Охарактеризовано особливості реалізації німецькими колоністами права на вільне віросповідання, заходи держави у сфері закріплення та охорони релігійних прав і свобод, еволюцію державної політики у релігійному питанні. Визначено особливості реалізації німецькими колоністами мовних прав і права на освіту, охарактеризовано зміни у змістові системи освіти німецьких колоній під впливом політики русифікації. Проаналізовано інститут права власності на землю колоністів. Визначено порядок набуття та припинення права власності на землю, охарактеризовано зміст та обсяг прав німецьких колоністів, специфічні форми землеволодіння та землекористування. Висвітлено причини та процес розробки "ліквідаційного" законодавства, проаналізовано практику реалізації норм "ліквідаційного" законодавства на південноукраїнських землях, визначено його вплив на правовий статус німецьких колоністів. Охарактеризовано особливості виконання німецькими колоністами Півдня України військового обов'язку та проходження ними альтернативної (невійськової) служби. Проаналізовано еволюцію державної політики у питанні звільнення колоністів від несення військової служби на підставі релігійних переконань. Досліджено систему органів державного управління та органів місцевого самоврядування німецьких колоній Півдня України. Охарактеризовано основні зміни, що відбувалися в системі управління німецькими колоніями у дореволюційний період, встановлено особливі риси самоврядування німецьких колоній, визначено основні повноваження органів державної влади й органів самоврядування, досліджено практику їх реалізації. За результатами дослідження сформульовано пропозиції щодо удосконалення законодавства про національні меншини на сучасному етапі державного розвитку.

На підставі аналізу наукової літератури, архівних матеріалів і нормативно-правових актів досліджено розвиток юридичної освіти та науки на Буковині в 1875 - 2015 рр. Визначено та проаналізовано історичні періоди діяльності юридикуму в Чернівцях, розкрито й охарактеризовано його навчальну та наукову складові. З'ясовано особливості організації навчально-наукового процесу на юридичних факультетах сучасних ВНЗ Чернівецької області. Значну увагу приділено висвітленню питань функціонування Чернівецької школи фінансового права, філософсько-правового, історико-правового й інших напрямів наукових досліджень у сфері юриспруденції на Буковині.

Висвітлено роль української національної ідеї (далі – НІ) в формуванні цивілізаційного проекту України. Обґрунтовано стратегічну мету державної політики (далі – ДП) національної безпеки (далі - НБ), яка полягає в подолання кризи матеріалістичної цивілізації шляхом побудови духовної цивілізації. Визначено головні загрози НБ, які постали перед Україною на сучасному етапі, а також теоретично обґрунтовано шляхи модернізації державного управління з метою їх нейтралізації. Здійснено комплексний аналіз, узагальнено та систематизовано теоретико-методологічні засади дослідження ДП НБ, обґрунтовано ії духовну парадигму. Розкрито роль НІ як теоретико-методологічної основи ДП НБ. Визначено зміст базових категорій та понять у сфері НБ. Окреслено напрямки реформування державного управління на засадах української НІ. Розкрито теоретико-методологічні засади формування геополітичної стратегії України. Визначено місце та роль України на міжнародній арені в умовах глобалізації та на зламі історичних епох.

Здійснено логіко-системний аналіз становлення та розвитку державно-громадської комунікації як об'єкта наукового дослідження в Україні. Визначено особливості використання методології дослідження державно-громадської комунікації та принципи становлення її структури. Обґрунтовано періоди до реалізації та моніторингу державно-громадської комунікації, кожний із яких характеризувався відповідними тенденціями й ознаками. Обґрунтовано також історичні передумови становлення інституалізації державно-громадської комунікації. Досліджено низку факторів щодо якості інформаційно-комунікаційних зв'язків між окремими суб'єктами державного управління, що впливають на загальну систематичну структуру всієї організації державного управління. На основі проведеного дослідження визначено перспективи розбудови ефективних політико-правових засобів державно-громадської комунікації в Україні, що передбачає основні напрями розвитку демократичного управління державою. Запропоновано відповідний підхід до розробки передумов формування саморегулівної системи засобів і каналів громадського впливу на публічну політику в Україні. Такий підхід повністю відповідає соціально-ринковій переорієнтації засобів і каналів громадського впливу на публічну політику в Україні відповідно до напрямків розвитку українського суспільства та до формування демократичних стандартів функціонування органів державної влади. Розкрито потенціал каналів інформаційно-комунікативного супроводу для сприяння громадськості та стан упровадження елементів електронного урядування. Визначено, що для подолання основних проблем електронного урядування мають відбуватися процеси в державі, що пов'язані зі здійсненням координації дій із задоволення потреб громадськості як основної мети маркетингового управління шляхом створення та підтримання балансу між ресурсами органів державної влади і забезпеченням потреб населення. У контексті використання інформаційно-комунікативних технологій у діяльності Президента України виділено взаємопов'язані комплекси завдань. Визначено, що на сьогодні вкрай необхідною умовою для розвитку інформаційно-комунікативного супроводу діяльності Президента України є започаткування дискурсивних технологій взаємодії з громадськістю. Ідентифіковано рівень інформаційно-комунікативного забезпечення діяльності Верховної Ради та Уряду України у взаємодії з громадськістю. При з'ясуванні інформаційно-комунікативного забезпечення діяльності Верховної Ради та Уряду України взаємодії з громадськістю за їх суб'єктно-об'єктними ознаками здійснено аналіз власне парламентського дискурсу - тема, що до останнього часу залишалася малодослідженою. Визначено специфічні особливості використання системи індивідуального маркетингу для вдосконалення кібербезпеки в інформаційно-комунікаційних системах, в автоматичному режимі, що визначається такими основними характеристиками маркетингового середовища, як макрополітичні, соціально-культурні, економічні, територіальні, екологічні фактори, а також фактори мікросередовища (клієнти, конкуренти, цільова аудиторія, постачальники, маркетингові дослідження) державно-громадської стратегії в реформуванні публічного управління в умовах українського сьогодення. Запропоновано використання системи індивідуального маркетингу для вдосконалення кібербезпеки в інформаційно-комунікаційних системах в автоматичному режимі, що дає можливість передавати дані від CRM-систем електронного документообігу і програм обліку інформації у смартфони громадян-користувачів державних послуг. Зазначено, що у державному секторі систему побудови індивідуального маркетингу можна використовувати, починаючи із соціальних опитувань і виборчих програм (аж до голосування зі смартфона). Розроблено, відповідно до чинного національного законодавства, практичні рекомендації щодо розробки та прийняття Концепції державно-громадської стратегії в реформуванні державного управління в Україні. Метою формування Концепції є забезпечення дієвої системи залучення громадян до розробки управлінських рішень шляхом: виділення основних напрямів формування стратегії державно-громадської комунікації; визначення місії та цілей стратегії державно-громадської комунікації; розробки системи показників оцінки ефективності стратегії державно-громадської комунікації; координації дій із міжнародними комунікаційними організаціями, зміцнення міжнародного авторитету держави як послідовного й активного діяча із забезпечення комунікаційного простору та ін.

Проаналізовано історичний розвиток та місце права на судовий захист у доктрині прав людини. Право на судовий захист визначено як можливість звернутися до встановленого позитивним правом процесуального механізму для захисту своїх прав і свобод в суді, що забезпечена процесуальним обов’язком суду надати такий захист. Аргументовано тезу, що реалізація судових гарантій прав людини можлива лише за умови системного виконання сукупності негативних та позитивних зобов’язань держави, найбільш важливими з яких є забезпечення доступу до суду та забезпечення виконання судових рішень. Наголошено на неможливості реалізації права на судовий захист без забезпечення доступності правосуддя. Розкрито особливості реалізації права на судовий захист у контексті концепції правосуддя перехідного періоду, проаналізовано проблеми реалізації відступу від гарантій прав за міжнародними договорами Україні в період захисту від агресії сусідньої держави. Визначено поняття, структуру та види судових гарантій прав людини і громадянина, досліджено зміст останніх, інституційні та процесуальні складові, закріплення у внутрішньому законодавстві та конституційні механізми взаємодії нашої держави і визнаних міжнародних механізмів захисту таких прав. Окрему увагу приділено процесуальним елементам права на судовий захист, як-от: публічність судового розгляду; розумний строк судового розгляду; належна судова процедура; вмотивованість рішень суду; виконання судових рішень. Проаналізовано значний масив міжнародних документів, зокрема положення Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини з питань, розглянуто її застосування в контексті забезпечення права на судовий захист та доступності правосуддя. Охарактеризовано стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів в Україні, наголошено, що саме ефективність її здійснення уможливить повноцінну реалізацію судових гарантій прав людини.

Індекс рубрикатора НБУВ: Х849(4БІЛ)

Рубрики:

Інформаційне право окремих країн

Шифр НБУВ: РА449129 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Видання зберігається у :

Досліджено зародження та розвиток ідеї федералізму в українській політико-правовій думці серед. XIX - початку XX ст. Розглянуто та проаналізовано історіографію, джерела, теоретичні та методологічні підходи до вивчення ідей федералізму. Досліджено та з’ясовано основні тенденції розвитку ідеї федералізму в українській політико-правовій думці в період перебування українських земель у складі Російської та Австрійської (Австро-Угорської) імперій. Відображено особливості ідеї федералізму в період національно-визвольних змагань 1917 - 1921 рр. З’ясовано сутність концепції федералізму в добу Української Центральної Ради, Української Держави, Директорії Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки. На основі отриманих теоретичних висновків сформульовано основні етапи розвитку ідеї федералізму в українській політико-правовій думці середини XIX - початку XX ст. та тенденції, що характеризують особливості його концептуалізації.

Вперше здійснено теоретичне обґрунтування концептуальних засад взаємодії Верховної Ради (ВР) України та місцевих рад (МР). Охарактеризовано ідеї народного представництва в теорії державного управління та їх значення у становленні взаємодії представницьких органів влади. Уточнено поняття "взаємодія Верховної Ради України та місцевих рад". Виділено й охарактеризовано основи та періоди становлення і розвитку взаємодії представницьких органів влади в Україні, починаючи з радянського періоду і дотепер. Визначено сутність, сучасний стан та особливості взаємодії ВР України та МР. Виділено й охарактеризовано етапи становлення і виявлено тенденції її розвитку. Узагальнено зарубіжний досвід взаємодії представницьких органів влади з позиції можливостей його застосування в Україні. За результатами дослідження розроблено й обґрунтовано концептуальну модель взаємодії ВР України і МР, надано пропозиції щодо вдосконалення взаємодії ВР України та МР.

Здійснено теоретичне обґрунтування концептуальної моделі публічного адміністрування в системі державно-церковних відносин в Україні для забезпечення сучасних стандартів свободи совісті та віросповідання, безпеки духовного розвитку людини, українського суспільства і держави. Розроблено та науково обґрунтувано концепцію формування договірно-коопераціоністської багаторівневої моделі державно-церковних відносин в Україні, яка базується на можливості в межах діючих конституційних і законодавчих норм щодо свободи совісті та релігійних організацій, не порушуючи прав і свобод віруючих та їх релігійних організацій, розширити сферу співробітництва Української держави з провідними релігійними об’єднаннями України. Зазначено, що упровадження цієї концепції суттєво розширить межі суспільно корисного співробітництва держави та релігійних організацій, сприятиме гармонізації релігійно-церковного життя та духовної сфери українського суспільства в цілому. Запропоновано та науково обґрунтовано концептуальну модель публічного адміністрування в системі державно-церковних відносин в Україні, засновану на договірно-коопераціоністських засадах, формування якої передбачає утворення трьох достатньо автономних, але тісно пов’язаних між собою сфер взаємодії: державно-церковної, міжконфесійної та громадсько-конфесійної, системоутворювальним елементом формування якої є державний орган України у справах релігій, а інтегруючою ланкою цієї системи має виступати конфесійний дорадчий орган (Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій з розширеними, відносно діючого нині аналога, компетенціями). Наголошено, що у перспективі впровадження такої моделі сприятиме демократизації та підвищенню ефективності системи публічного адміністрування державно-церковних відносин в Україні.

Комплексно досліджено правовий прецедент, проаналізовано його роль в системі джерел права в різних правових системах світу на сучасному етапі суспільного розвитку. Розкрито стан наукової розробленості проблеми визнання правового прецеденту джерелом права в різних правових системах світу. Здійснено аналіз генезису правового прецеденту як джерела права з використанням сучасних наукових досліджень, розкрито питання його юридичної сили й особливостей застосування поряд з іншими джерелами права в різних сучасних правових системах. Вироблено комплексне теоретичне уявлення про правовий прецедент, визначено його поняття, роль та юридичну силу в системі джерел права сучасних правових систем і окреслено тенденції його розвитку як соціально-правового явища. Проведено теоретико-правове дослідження поняття та сутності правового прецеденту шляхом узагальнення та систематизації основних наукових підходів вітчизняної та зарубіжної доктрини. Розглянуто основні етапи та тенденції становлення та розвитку правового прецеденту як джерела права в різних правових системах світу в історичній ретроспективі. Досліджено правову природу правового прецеденту, його ознаки, а також виокремлено та систематизовано його види. Сформульовано уточнене авторське визначення поняття “правовий прецедент”. З’ясовано роль, місце та юридичну силу правового прецеденту в системі джерел права шляхом дослідження характеру його зв’язків і взаємодії з іншими джерелами права. Проведено порівняльний аналіз форм вияву та юридичної сили правового прецеденту в правових системах країн англо-американської, романо-германської, традиційної та релігійної правових сімей; проаналізовано форми зовнішнього вияву суддівського розсуду та процес набуття ним рис правового прецеденту як в історичній ретроспективі, так і в сучасних умовах. Окреслено виняткову роль правового прецеденту в системі джерел права, розглянуто доцільність і можливість застосування правового прецеденту в країнах, де він не визнається офіційним джерелом права, хоча фактично використовується як ефективний правовий регулятор. Обґрунтовано позицію щодо необхідності визнання правового прецеденту джерелом права у країнах романо-германської правової сім’ї.

Досліджено теоретичні та практичні аспекти ідейно-теоретичних засад реалізації поділу влади у Республіці Польща в їх історичному розвитку, який пройшов три етапи: етап теорії змішаного устрою; етап теорії устрою рівноваги; етап теорії поділу влади. Їх зародження та розвиток характеризується: еволюцією визначення суверена влади в напрямку: бог-король – король-держава – держава-народ – народ; еволюцією поглядів від функціональної єдності влади до її функціонального поділу; еволюцією поглядів від переважання організаційного принципу поділу влади до примату принципу її функціонального поділу.