Публікації випуска

Попередній перегляд:

Публікації випуска

Розглядаються основні віхи життєвого шляху та наукової діяльності М.М. Бережкова (1850–1932) – професора російської історії Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька. Дослідження присвячене становленню М.М. Бережкова як особистості та науковця, формуванню його наукових інтересів у сфері середньовічної історії Росії упродовж першого періоду його життя та діяльності (1850–1878). The main stages of life and scientific biography of M. M. Berezhkov, professor of Russian history at the Nizhyn Institute of History and Philology of prince Bezborodko, are outlined. The paper deals with the formation of M. M. Berezhkov as a personality and researcher, the cocncentration of his scientific interests in the sphere of the medieval history of Russia during the first period of his life and activities.

Попередній перегляд:

Публікації випуска

Здійснено публікацію спогадів М. М. Бережкова (1850 - 1932) - професора російської історії Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька, присвячених його наставнику, відомому російському історику, професору Санкт-Петербурзького університету К. М. Бестужеву-Рюміну (1826 - 1897), які уточнюють сторінки біографії обох учених, розкривають окремі сторони їхнього наукового світогляду. The researcher undertakes publication of the memoires of M. M. Berezhkoff (1850 – 1932), professor of Russian history of the Prince Bezborodko Nizhyn history and philology institute. The memoires are dedicated to his teacher, a famous Russian historian, professor of the University of Sankt-Petersburg K. M. Bestuzheff-Riumin (1826 - 1897); they specify some biography details of the both scholars and give a certain notion of their scientific views.

Попередній перегляд:

Публікації випуска

Висвітлено життя і діяльність видатного фахівця в галузі гідробіології члена-кореспондента НАН України Тамари Сергіївни Петіпи. Проаналізовано структуру та документальний склад фонду особового походження Т.С. Петіпи, що зберігається в Інституті архівознавства Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Доведено цінність документів даного фонду як важливого джерела для сучасних науковців у галузі планктонології та морської екології. In the article the author defines the structure and describes the documentary contents of the T.S. Petipa personal archives, the last providing the source basis for research into the life and activities of the scientist.

Попередній перегляд:

Публікації випуска

Проаналізовано окремі твори викладачів і магістерські дисертації студентів Київської духовної академії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.), в яких порушувалась актуальна, водночас дискусійна проблема всеслов’янського єднання. Доводиться, що викладачі, а також студенти з південнослов’янських країн, які навчались в академії, в ідею всеслов’янського єднання вкладали духовно-православний, а не політичний зміст; показано, що в духовно-культурній основі ця ідея наближалась до слов’янофільства. This article analyses the individual teachers’ works and master degree holders’ dissertations of Kyiv Ecclesiastical Academy graduates (the second half of the XIXth century and the beginning of the XXth century) who rose the disputable problem of all-Slavic unity. The article tries to prove that both the teachers and the students of the South Slavic countries, who studied at the Academy, put into the idea of Slavic unity ecclesiastical and Orthodox content rather than political one. It is proved that the idea of ecclesiastical – cultural sense was equal to the Slavic idea. Проанализированы отдельные произведения преподавателей и магистерские диссертации студентов Киевской духовной академии (вторая половина XIX - начало ХХ в.), в которых поднималась актуальная, одновременно дискуссионная проблема всеславянского единения. Доказывается, что преподаватели, а также студенты из южнославянских стран, которые учились в академии, в идею всеславянского единения вкладывали духовно-православное, а не политическое содержание; показано, что в духовно-культурной основе эта идея приближалась к славянофильству.

Попередній перегляд:

Публікації випуска

Проаналізовано структуру та склад документів архівного фонду члена-кореспондента АН УРСР М. Г. Крейна, що зберігається в Інституті архівознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Доведено цінність матеріалів даного фонду як важливого джерела для сучасних науковців у галузі математики, а також у дослідженні проблеми моментів, теорії інтегральних рівнянь, математичної теорії коливань та різних проблем функціонального аналізу. The article analyses the structure and composition of the archival fund documents of M. G. Krein, the corresponding member of the Academy of Sciences of USSR, stored in the Institute of Archival Science of V. I. Vernadsky National Library of Ukraine. The author proves the value of this fund materials as an important source for contemporary scholars in the field of mathematics as well as the study of the problem of moments, the theory of integral equations, mathematical theory of vibrations and different problems of functional analysis. Проанализирована структура и состав документов архивного фонда члена-корреспондента АН УССР М. Г. Крейна, хранящегося в Институте архивоведения Национальной библиотеки Украины имени В. И. Вернадского. Доказано ценность материалов данного фонда как важного источника для современных учёных в области математики, а также в исследовании проблемы моментов, теории интегральных уравнений, математической теории колебаний и различных проблем функционального анализа.

Попередній перегляд:

Публікації випуска

Уперше проаналізовано та опубліковано листи відомого російського історика, професора Санкт-Петербурзького університету, академіка Петербурзької академії наук К. М. Бестужева-Рюміна (1826–1897) до М. М. Бережкова (1850–[1935]), професора російської історії Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька, уточнено сторінки біографій обох учених, розкрито окремі аспекти їхніх наукових інтересів. The publication presents letters of a famous Russian historian, Saint-Petersburg University professor, Saint-Petersburg Academy of Sciences academician K. M. Bestuzhev-Riumin to M. M. Berezhkov, a professor of Russian history of the Historical and Philological Institute of the Prince Bezborodko in Nizhyn. In the publication preface we have submitted the biographical information of both scientists and defined the origin of their friendship. Their epistolary heritage is deposited in the private archival fonds of M. M. Berezhkov in the Manuscript Institute of VNLU and comprises 88 original letters of 1876–1898. This documental complex has not yet been discussed nor studied in the Russian or Ukrainian historiography. Therefore this publication carries an attempt to make a source study review of the letters of K. М. Bestuzhev-Riumin to M. М. Berezhkov and their introduction to a wide scientific circulation by their step-by-step publication. The letters of K. М. Bestuzhev-Riumin come with a «Preface» which is a structural part of a peculiar memoirs book that M. М. Berezhkov devoted to his teacher’s memory. К публикации представлены письма известного российского историка, профессора Санкт-Петербургского университета, академика Петербургской академии наук К. Н. Бестужева-Рюмина к М. Н. Бережкову, профессору российской истории Нежинского историко-филологического института князя Безбородко. В предисловии к публикации представлены биографические сведения об обоих учёных, определены истоки их дружеских отношений. Их эпистолярий находится в личном архивном фонде М. Н. Бережкова в Институте рукописи НБУВ и насчитывает 88 оригиналов писем за 1876–1898 гг. Этот комплекс документов пока не нашёл отражения и изучения ни в российской, ни в украинской историографии, поэтому в данной публикации сделана попытка источниковедческого обзора писем К. Н. Бестужева-Рюмина к М. Н. Бережкову и введения их в широкий научный оборот посредством поэтапного опубликования. Письма К. Н. Бестужева-Рюмина сопровождаются «Предисловием», которое является структурной частью своеобразной книги воспоминаний, посвящённой М. Н. Бережковым памяти его учителя.

Попередній перегляд:

Публікації випуска

Продовжено поетапну публікацію комплекту листів К. М. Бестужева-Рюміна до М. М. Бережкова. Представлено джерелознавчий огляд та археографічне опрацювання дев’яти копій листів (вересень 1882 р. – липень 1883 р.), які зберігаються в архівному фонді М. М. Бережкова в Інституті рукопису НБУВ. Документи вперше публікуються як додатки. This article contains the following publication of the correspondence of a famous professor of St. Petersburg University, academician of Petersburg Academy of Sciences K. M. Bestuzhev-Riumin (1826–1897) to M. M. Berezhkov (1850–1935), a professor of Russian history in Nizhyn Historical and Philological Institute of Prince Bezborodko. This publication presents nine handwritten copies of the letters of K. M. Bestuzhev-Riumin to M. M. Berezhkov for the period from September 1882 to July 1883. The letters are analyzed and published for the first time. The researched epistolary documents are stored in a personal archival fond of M. M. Berezhkov at the Institute of Manuscript of VNLU. The scientific value of the publication is justified by the letters’ information potential, which contributes to the detailed study of the scientists’ biographies, as well as to the illustration of the specifics of their scientific interests during the stated chronological period. It is further enhanced by the absence of an in-depth source study both in Ukrainian and Russian historiographies and also by the established fact of the absence of a packagekit of response letters of M. M. Berezhkov to K. M. Bestuzhev-Riumin. Представлено продолжение поэтапной публикации писем профессора Санкт-Петербургского университета, академика Петербургской академии наук К. Н. Бестужева-Рюмина (1826–1897) к профессору российской истории Нежинского историко-филологического института князя Безбородко М. Н. Бережкову (1850–1935). Впервые публикуются и анализируются девять копий писем за сентябрь 1882 г. – июль 1883 г. Исследуемый массив эпистолярного наследия хранится в фонде М. Н. Бережкова в Институте рукописи НБУВ. Научная ценность публикации обусловлена информационным потенциалом писем, способствующим уточнению биографий учёных, а также раскрытию отдельных сторон их научных интересов в указанный хронологический период, и усиливается отсутствием их углублённого источниковедческого изучения как в украинской, так и российской историографии, а также установлением факта отсутствия соответствующего комплекта ответных писем М. Н. Бережкова к К. Н. Бестужеву-Рюмину

Попередній перегляд:

Публікації випуска

Розглянуто рукописні статті, нотатки, рецензії вчених і викладачів ХІХ – початку ХХ ст., в яких порушувалися питання історичного минулого слов’янського суперетносу, висвітлювалися стосунки з Російською імперією слов’янських народів, які не мали власної державності: українського, білоруського, польського, сербського, хорватського, чеського. Проаналізовано зміст цих документів і деяких публікацій зі слов’янської проблематики. Констатується, що з причини обмеженості інформаційної бази, наявності об’єктивних і суб’єктивних факторів окремі судження в названих документах з плином часу застаріли, пізнішими дослідниками доповнені або спростовані. In the paper investigated are handwritten articles, notes and reviews of the scientists and lecturers of the 19th – early 20th centuries concerning the issues of the historical past of the Slavic superethnos, covering the relations of the Slavic nations having no state status with the Russian Empire. These are Ukrainian, Belorussian, Polish, Serbian, Croatian and Check nations. Analyzed are the nature and contents of the manuscripts and some publications dealing with the Slavic issues. These include the scientists’ own research, excerpts from the compositions of different authors, lecture notes, reports. They contain the most important aspects concerning the ethnoses’ origin, interethnic relations, cover the issues of religion, language, the essence of Slavophilism, Pan-Slavism, Panrusism, Polonophilism, Ukrainophilism. The author states that some judgements in the indicated documents have been outdated with the course of time, and the others have been complemented by the latest researchers or confuted. It is caused by the deficiency of information and scientific research methodology, as well as by the existence of several objective and subjective factors. Anyway, the documents still have been a meaningful source for the study of the evolution of the socio-political and historical thought in the matter of Slavistics. Рассматриваются рукописные статьи, заметки, рецензии ученых и преподавателей ХІХ – начала ХХ вв., в которых затрагивались проблемы исторического прошлого славянского суперэтноса, освещались взаимоотношения с Российской империей славянских народов, не имевших своей государственности: украинского, белорусского, польского, сербского, хорватского, чешского. Анализируется 293 характер и содержание рукописных документов и некоторых публикаций по славянской проблематике: собственные исследования, выписки из сочинений разных авторов, конспекты лекций, заметки, доклады. В них зафиксированы наиболее важные аспекты, связанные с происхождением этносов, развитием межэтнических отношений, отражены вопросы религии, языка, сущности славянофильства, панславизма, панрусизма, полонофильства, украинофильства. Констатируется, что по причине ограниченности информационной базы и методологического обеспечения научных исследований, наличия объективных и субъективных факторов отдельные суждения в названных документах с течением времени устарели, иные дополнены позднейшими исследователями или опровергнуты. Вместе с тем, они остаются важным источником для изучения эволюции общественно-политической и исторической мысли в области славистики

Попередній перегляд:

Публікації випуска

Запропонований історіографічний огляд українського модусу слов’янофільства як історіософського феномену. Розглядається українофільство, що ідентифікується з українським національно-патріотичним рухом ХІХ ст.; з’ясовуються його витоки, подібність і відмінність від російського слов’янофільства, визначається роль Миколи Костомарова у процесі національної та цивілізаційної ідентичності українців, його прагнення утвердити офіційний статус малоруського наріччя (української мови). The article provides a historiographic review of a Ukrainian modus of Slavophilism as a historiosophic phenomenon, and Slavophilism is covered as a social and literature movement of Ukrainian intellectual elite, which originated approximately in the mid-19th century. Moderate activity of Slavophilists initially did not bother officials. But establishment of the “Basis” Ukrainian almanac (1861–1862) in Petersburg and scientific theoretical and publicistic activity of M. Kostomarov induced a negative reaction of the government and supporters of the “single Russian nation”. In the polemics concerning his article “Two Russian nations”, where the issue of commonness and dissimilarities between the Great Russians and South Russians was raised, and the right of the latter for education in native language was justified, the scientist was blamed in the Ukrainophilism and separatism. M. Kostomarov defined the hierarchy of national identity of Ukrainians as Slavonic, Great Russian, South Russian and Little Russian. Through the power of his scientific publicistic talent he influenced the society by inducing a desire to join the process of the nation creation in the intellectual elite. В статье представлен историографический обзор украинского модуса славянофильства как историософского феномена, а славянофильство рассматривается как общественно-литературное движение украинской интеллигенции, зародившееся приблизительно в середине ХІХ в. Умеренная деятельность славянофилов поначалу не раздражала чиновничий аппарат. Но открытие в Петербурге украинского альманаха «Основа» (1861–1862 гг.) и научно-теоретическая и публицистическая деятельность Н. Костомарова вызвали негативную реакцию правительства и сторонников «единой российской нации». В полемике по поводу статьи Н. Костомарова «Две русские народности», где поднимался вопрос общности и различий великороссов и южнороссов, и обосновывалось право последних учиться на родном языке, ученого обвинили в украинофильстве и сепаратизме. Иерархию национальной идентичности украинцев Н. Костомаров определял как Славянскую, Великорусскую, Южнорусскую, Малорусскую. Силой своего научно-публицистического таланта он влиял на общество, возбуждая у интеллектуальной элиты желание присоединиться к процессу создания нации.

Попередній перегляд:

Публікації випуска

Актуальність вивчення ідеології пізнього слов’янофільства продиктована необхідністю історіософського осмислення міжнаціональних стосунків у слов’янському світі на початку ХХ ст., адже теперішнє протистояння двох слов’янських держав – Росії та України на території Донбасу підтверджує концепцію спіралеподібного розвитку історії, що має тенденцію повторюватись у зміненому вигляді. Проблемі слов’янофільства присвячено чимало досліджень, однак у сучасній історіографії бракує комплексного аналізу ставлення слов’янофілів до «польського питання». Початок ХХ ст., відповідно до нової соціально-економічної і політичної ситуації порівняно з попереднім періодом, позначений організаційним оформленням неославізму – течії суспільної думки буржуазно-демократичного спрямування. Одночасно відбувалася часткова модернізація слов’янофільської ідеології з урахуванням нових реалій, у т. ч. міжнародних. Неославістів і неослов’янофілів споріднювало прагнення розробити засади нового слов’янського світогляду, заснованого на етнокультурній взаємності, але з різними формами її прояву. Одним із яскра-вих представників неослов’янофільства є вчений-економіст, громадський діяч, публіцист С. Шарапов, який, залишаючись переконаним прихильником самодержавства, виступав як полонофіл, пропонуючи щире і чесне замирення з Польщею. The actuality of studying the ideology of late Slavophilism is dictated by the need for a historiosophic understanding of interethnic relations in the Slavic world at the beginning of the 20th century, since the current confrontation between the two Slavic countries – Russia and Ukraine – in the territory of Donbas confi rms the concept of a spiral development of history that tends to repeat in a modified form. Thematically, Slavophilism has been studied quite fully, but in modern historiography there is no comprehensive analysis of the attitude of the Slavophiles to the “Polish question”. The early 20th century, in accordance with the new socio-economic and political situation in the Russian Empire, compared with the previous period, marked the organizational design of Neo-Slavism – the direction of public thought of a bourgeois-democratic orientation. At the same time, a partial modernization of the Slavophile ideology takes place, taking into account new realities, including international ones. Neo-Slavs and Neo-Slavophiles had a common desire to develop the principles of a new Slavic worldview, based on ethno-cultural reciprocity, but different forms of its manifestation. One of the outstanding representatives of neo-Slavophilism is the scientist economist, public figure, publicist S. Sharapov. He prepared materials for the All-Slavic Congress in Russia. His draft resolution of the Polish question contained a considerable amount of rational grain. Remaining a convinced adherent of the autocracy, S. Sharapov acted as a Polonophile, offering a sincere and honest reconciliation with Poland. His epistolary heritage, considered in this article, deserves attention as a concentrated refl ection of the Slavic problem and ways of solving it, taking into account, first of all, the interests of Russia. Актуальность изучения идеологии позднего славянофильства продиктована необходимостью историософского осмысления межнациональных отношений в славянском мире в начале ХХ в., поскольку современное противостояние двух славянских государств – России и Украины – на территории Донбасса подтверждает концепцию спиралеобразного развития истории, которая имеет тенденцию повторяться в измененном виде. Тематически славянофильство изучено достаточно полно, однако в современной историографии отсутствует комплексный анализ отношения славянофилов к «польскому вопросу». Начало ХХ в. в соответствии с новой социально-экономической и политической ситуацией в Российской империи, по сравнению с предыдущим периодом, отмечено организационным оформлением неославизма – течения общественной мысли буржуазно-демократической направленности. Одновременно происходит частичная модернизация славянофильской идеологии с учетом новых реалий, в том числе международных. Неославистов и неославянофилов роднило стремление разработать принципы нового славянского мировоззрения, основанного на этнокультурной взаимности, однако с разными формами ее проявления. Одним из ярких представителей неославянофильства является ученый-экономист, общественный деятель, публицист С. Шарапов. Он готовил материалы для проведения Всеславянского съезда в России. В его проекте решения польского вопроса присутствовало рациональное зерно. Оставаясь убежденным приверженцем самодержавия, С. Шарапов выступал как полонофил, предлагая искреннее и честное примирение с Польшей. Его эпистолярное наследие, рассмотренное в данной статье, заслуживает внимания как концентрированное отображение славянской проблемы и путей ее решения с учетом прежде всего интересов России.

Попередній перегляд:

Публікації випуска

Мета дослідження. На основі вивчення наукового доробку вчених та аналізу слов’янофільської преси показати історичні передумови, характер і перебіг російсько-польського протистояння, апогеєм якого стало польське національно-визвольне повстання 1863 р., та суть російсько-української полеміки з мовного питання. Методологія дослідження. Методологічне підґрунтя запропонованого наративу складають принципи об’єктивності, термінологічної визначеності й історизму. При висвітленні дій центральної влади стосовно периферійних земель Російської імперії враховано взаємозв’язок зовнішньополітичних і внутрішньополітичних факторів. Наукова новизна. Доведено, що в ХІХ ст. в Російській імперії виникла колізія на основі зіткнення національно-патріотичних інтересів поляків і росіян, росіян і українців, яка в офіційних колах тлумачилась як «польське питання» і «українське питання». Показано методологічну різницю в поглядах слов’янофілів щодо інтерпретації походження й суті проблем та пропонованих способів їхнього розв’язання. Підкреслено, що методологічне кредо І. Аксакова в розумінні «польського питання» базувалося на принципах історизму й моралі. Розширено використання першоджерел, зокрема публіцистичних статей, у яких відображені погляди слов’янофілів на суспільно-політичні проблеми. Висновки. В ХІХ ст., в умовах зростання національної свідомості слов’янських народів, загострилася боротьба за збереження своєї самобутності в рамках централізованої держави. На порядок денний поставали питання взаємовідносин центру й окраїн Російської імперії. Слов’янофіли активізували свою діяльність у зв’язку з польським національно-визвольним повстанням 1863 р. Наведені міркування слов’янофілів із приводу польського й українського питань засвідчують складність, неоднозначність і відсутність механізмів їхнього розв’язання у другій половині ХІХ ст. З наукової точки зору проблема потребує подальшого неупередженого, комплексного дослідження на основі максимального залучення першоджерел, які дозволяють аналізувати процеси без сторонніх коментарів. Конче важливо враховувати теперішні події на Південному Сході України, пильно вивчати досвід минулого й виносити з нього повчальні уроки. The aim of the research is to show the historical preconditions, character and development of Russian-Polish conflict (apogee of which was Polish national-liberating rebellion of 1863) and the essence of Russian-Ukrainian polemics regarding the language issue based on studying scientific literature and analysis of Slavophile press. The methodology of the research. Methodological basis is comprised of objectivity principles, terminological definition and historical method. The connection of foreign policy and internal policy factors has been taken into concideration when accoun ting for the actions of the centralized power regarding peripheral lands of the Russian Empire. The scientific novelty. It has been proven that a collision based on the conflict of Polish national-patriotic and Russian interests emerged in the Russian Empire of the 19th century. The issue was interpreted as «Polish issue» or «Ukrainian issue» within the official circles. The methodological difference in Slavophiles’ views regarding interpretation of genesis and essence of the issues as well as offered solutions for them are shown in this research. It is underlined that the methodological credo of I. Aksakov in understanding of «the Polish issue» was based on the principles of historical method and morale. Slavophiles acted within the track of pantoimperial strategy to unify national peripheries with the aim of their integration into Russia. Ukrainephiles, without breaking the unity of the Russian empire, strived for acknowledgment of Ukrainians as a separate nationality with its own language as the primary marker of the national identity. The use of primary sources was extended, among which are publicistic articles, which reflected the view of Slavophiles on societal and political issues. Conclusions. The strugle for preservation of individuality within the framework of the centralized state became more acute within the conditions of national consciousness growth among Slavic nationalities in the 19th century. New items appeared on the agenda such as the issue of the relationship between the center and peripheral parts of the Russian Empire. Slavophiles increased their activity in connection with the Polish national-liberating rebellion in 1863, in which the religious factor played a major role. They did not reach the consensus interpreting the reasons and consequences of those events. The ideas of Slavophiles regarding the Polish and Ukrainian issues confi rm the difficulty, ambiguity, and lack of mechanisms of their solution in the second half of the 19th century. The subject needs further unprejudiced comprehensive research based on maximum involvement of primary sources, which would allow to analyze the processes. It is important to take into account the current events in the South-East regions of Ukraine as well as to study the experiences of the past and carry out valuable lessons. Цель исследования. На основе изучения научной литературы, а также анализа славянофильской прессы показать исторические предпосылки, характер и развитие русско-польского противостояния, апогеем которого стало польское национально-освободительное восстание 1863 г., и суть русско-украинской полемики поязыковому вопросу. Методология исследования. Методологическую основу предложенного нарратива составляют принципы объективности, терминологической определенности и историзма. При изложении действий центральной власти относительно периферийных земель Российской империи учтена взаимосвязь внешнеполитических и внутриполитических факторов. Научная новизна. Доказано, что в ХІХ в. в Российской империи возникла коллизия на основе столкновения национально-патриотических интересов поляков и россиян, россиян и украинцев, что в официальных кругах толковалась, как «польский вопрос» и «украинский вопрос». Показана методологическая разница во взглядах славянофилов относительно интерпретации происхождения и сути проблем и предлагаемых способов их решения. Подчеркнуто, что методологическое кредо И. Аксакова в понимании «польского вопроса» базировалось на принципах историзма и морали. Славянофилы действовали в фарватере общеимперской стратегии унификации национальных окраин с целью их интеграции в составе России. Украинофилы, не нарушая единства Российской империи, добивались признания украинцев отдельным народом со своим языком как основным маркером национальной идентичности. Расширено использование первоисточников, в частности публицистических статей, в которых отображены взгляды славянофилов на общественно-политические проблемы. Выводы. В ХІХ в., в условиях роста национального сознания славянских народов, обострилась борьба за сохранение своей самобытности в рамках централизованного государства. На повестке дня стояли вопросы взаимоотношений центра и окраин Российской империи. Славянофилы активизировали свою деятельность в связи с польским национально-освободительным восстанием 1863 г., в котором немалую роль сыграл религиозный фактор. Они не всегда приходили к общему знаменателю в толковании причин и следствий тех событий. Приведенные рассуждения славянофилов по поводу польского и украинского вопросов подтверждают сложность, неоднозначность и отсутствие механизмов их решения во второй половине ХІХ в. С научной точки зрения, проблема нуждается в дальнейшем непредвзятом комплексном исследовании на основе максимального привлечения первоисточников, которые позволяют анализировать процессы без посторонних комментариев. Очень важно учитывать нынешние события на Юго-Востоке Украины, пристально изучать опыт прошлого и выносить из него поучительные уроки.

Попередній перегляд:

Публікації випуска

У ХІХ ст. загострилася боротьба слов'янських етносів за збереження національної самобутності. У національній свідомості інтелігенції зароджуються ідеї панславізму, австрославізму, слов'янофільства. Метою дослідження є визначення історичних передумов виникнення таких суспільно-політичних феноменів, як панславізм, австрославізм та слов'янофільство, їхньої понятійної артикуляції та застосування у відповідний історичний період у конкретних країнах. Вивчення даного питання потребує неодмінного дотримання методологічних принципів об'єктивності, діалектичної логіки, системності, а також термінологічної відповідності. Терміни, які вживались у тогочасному дискурсі, були полісемантичними. Деякі з них залишилися й до сьогодні, що не завжди відповідає внутрішньому змісту сучасних подій та явищ. Наукова новизна дослідження полягає у спробі проаналізувати співвідношення та еволюцію змісту панславізму, австрославізму, слов'янофільства, їхню інтерпретацію в науковій літературі з урахуванням того, що вони виникли за певних історичних умов і були породженням конкретних осіб, а не суспільства. Висновок. Суспільно-політичними передумовами зародження в ХVІІ ст. і подальшого розвитку в ХІХ ст. цих історичних феноменів були, насамперед, пригноблене становище південних і західних слов'ян у складі Австрійської та Османської імперій, а також обмеження національних прав і стримування прагнень до незалежності західних (поляки) та східних (білоруси й українці) слов'ян у Російській імперії. Однак ані панславізм, ані панрусизм, ані австрославізм не привели зрештою до зміцнення слов'янської взаємності. In the 19th century the struggle of the Slavic ethnic groups for the preservation of national identity intensified. In the national consciousness of the intelligentsia, the ideas of Pan-Slavism, Austro-Slavism, and Slavophilism are being born. The aim of the study is to determine the historical preconditions for the emergence of such socio-political phenomenas as Pan-Slavism, Austro-Slavism, and Slavophilism, their conceptual articulation and use in the corresponding historical period in specific countries. The study of this issue requires the indispensable adherence to the methodological principles of objectivity, dialectical logic, consistency, as well as terminological certainty. The terms used in the discourse of the past were polysemantic. Some of them remain the same, which does not always correspond to the inner content of the events of the present time. The scientific novelty of the research consists in an attempt to analyze the relationship and evolution of the content of the named concepts, their interpretation in scientific literature, taking into account the fact that they appeared in certain historical conditions and were generated by specific individuals, and not by society. Conclusions: the socio-political prerequisites for the emergence in the 17th century and further development in the 19th century. These historical phenomena were, first of all, the oppressed position of the southern and western Slavs within the Austrian and Ottoman empires, as well as the infringement of national rights and the restraint of the aspirations for independence of the Western (Poles) and Eastern (Belarusians and Ukrainians) Slavs in the Russian Empire. However, neither Pan-Slavism, nor Pan-Russianism, nor Austro-Slavism ultimately led to the strengthening of Slavic reciprocity.

Попередній перегляд:

Публікації випуска

Мета дослідження: в руслі української історіографічної традиції відновити в пам’яті нащадків ім’я історика, археолога, нумізмата, музеєзнавця Василя Данилевича, 150-річчя від дня народження якого минає у 2022 р. Він позиціонується з київською історичною школою Володимира Антоновича. У зв’язку з цим завдання полягає у відтворенні життєвого та науково-педагогічного шляху українського вченого, який жив і працював у складний період вітчизняної історії, що змушувало виробляти власний ідеологічний вектор у ставленні до тогочасних суспільних подій. Методологія. В основу дослідження покладено загальнофілософські методологічні принципи та методи: об’єктивність у доборі, аналізі й інтерпретації залучених фактів, комплексний підхід до висвітлення проблеми, включаючи біографічні дані, врахування суспільно-політичної атмосфери та загального стану науки, у т. ч. методології історії, логічність викладу матеріалу. Наукова новизна. На основі історіографічних досліджень, опублікованих праць та рукописів В. Данилевича, що зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, показані його відданість науковим засадам київської історичної школи В. Антоновича, основні основні наукові результати, методика викладання історії, історичної географії та археології, проведення археологічних досліджень, участь у науково організаційних заходах Всеукраїнської академії наук. Висновки. Формування майбутнього вченого відбувалося в Імператорському університеті св. Володимира в Києві під керівництвом професора Володимира Антоновича, який спрямовував вихованців на дослідження крайової (регіональної) історії та археології України. Після завершення навчання життєві перипетії, пошуки відповідної роботи гальмували підготовку та захист магістерської дисертації. Революційні події початку ХХ ст. в Росії сприяли формуванню соціал-демократичних поглядів В. Данилевича. Після встановлення радянської влади в Україні плідно працював у справі розбудови науки й освіти в УСРР. The goal of the research: in line with the Ukrainian historiographical tradition to restore the name of historian, archaeologist, numismatist, museologist Vasyl Danylevych, whose 150th birthday is celebrated in 2022. He is positioned with the Kyiv Historical School of Volodymyr Antonovych. In this regard, the task is to recreate the life, scientific and pedagogical path of the Ukrainian scientist, who lived and worked in a difficult period of national history, which forced to develop his own ideological vector in relation to contemporary social events. Methodology. Theresearch is based on general philosophical methodological principles and methods: objectivity in the selection, analysis and interpretation of facts, a comprehensive approach to the problem, including biographical data, taking into account the socio-political atmosphere and the general state of science, including methodology of history, the logic of the presentation of the material. Scientific novelty. On the basis of historiographical research, published works and manuscripts of V. Danylevych, storedin the Institute of Manuscript of the V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine, his devotion to the scientific principles of Kyiv historical school of Antonovych,main scientific results, methods of teaching history, historical geography and archeology, archaeological research, participation in scientific organizational processes of the All-Ukrainian Academy of Sciences are shown. Conclusions. The formation of the future scientist took place at the Kyiv University of St. Volodymyr under the guidance of Professor Volodymyr Antonovych, who directed the pupils to study the regional history and archeology of Ukraine. After graduating, life’s vicissitudes, the search for a suitable job hampered the preparation and obtain of master’s degree. Revolutionary events of the early 20th century in Russia contributed to the formation of social-democratic views of V. Danylevych. After the establishment of Sovietpower in Ukraine, he worked fruitfully in the development of science and educationin the Ukrainian Soviet Socialist Republic.

Попередній перегляд: