Досліджено основні аспекти діяльності василіанських монастирів на теренах Перемишльської єпархії впродовж кінця XVII - XVIII ст. Вивчено інституційний розвиток чернецтва, виокремлено певні періоди: фундації (кінець XIII - XVII ст.), перехід до унії (кінець XVII - початок XVIII ст.), утворення Святопокровської провінції та входження до неї унійних монастирів єпархії (1739 - 1745 рр.), пореформенний період (1745 - 1772 рр.). Вивчено економічне підгрунтя функціонування чернечих обителей, яке відобразилося в організації певних господарсько-фінансових відносин: введенні фільваркового господарства, наявності різного роду допоміжних промислів і участь у тогочасних фінансово-кредитних відносинах. Розглянуто внутрішню, релігійну діяльність ченців. З'ясовано основні засади духовної формації чернецтва східного обряду, які в аналізований період зазнали певних змін від єпархіальної до централізованої системи управління з чітко регламентованим уніфікованим монастирським уставом та Конституцією ЧСВВ. Визначено чинники, які впливали на провадження духовного вишколу ченців: кіновіяльний (спільний) уклад життя, поміркованість у їжі, скромність в одязі, молитва, піст, реколекції та інші духовні практики. Зокрема, домінували внутрішні студії з риторики, філософії та богослов'я, які у другій половині XVIII ст. спричинилися до піднесення освітнього рівня василіанського чернецтва на теренах єпархії. Досліджено душпастирську працю отців-василіан, яка відобразилася в утриманні парафій, провадженні реколекцій, місій, проповідей, оповідей, служінні в жіночих монастирях та при єпископській кафедрі. Визначено внесок василіанських монастирів у розвиток духовної культури Підгір'я, який висвітлено в аспекті функціонування освітньо-культурних осередків - скрипторіїв, хорових капел, шкіл.

  Скачати повний текст

Проаналізовано внутрішньоцерковні трансформації 1920-х рр. на українських землях. Показано, що демократичні тенденції даного періоду були характерні не тільки для українського церковного руху, а й для інституційного розвитку Вселенського православ'я в цілому. Ці тенденції мали прояв насамперед у процесах автокефалії та церковного оновлення. З'ясовано механізми реалізації принципів собороправності православного церковного життя за різних суспільно-політичних систем. Значну увагу приділено проблемам демонополізації єпископської влади, а також запровадження колегіальних органів церковного управління. Доведено, що внутрішньоцерковні зміни можливі лише за умов досягнення мінімізації конфліктного потенціалу, зумовленого зіткненням церковних новацій з традиціоналізмом.

  Скачати повний текст

Комплексно досліджено стан, основні етапи та тенденції розвитку Російської Православної Церкви (РПЦ) в Україні останньої чверті XIX ст. Проаналізовано особливості еволюції адміністративно-територіальної структури та системи управління православної церкви в Україні. Виявлено специфіку кадрового забезпечення єпархії, яке передбачало врахування націнального чинника, а саме: серед єпископату, середньої ланки управління (благочинній) і духовних навчальних закладів переважали етнічні росіяни або випускники академій і семінарій , які функціонували поза межами України. З'ясовано характер взаємодії православної церкви з іншими, зокрема, римо-католицькою та сектантськими конфесіями. Зроблено висновок про наростання міжконфесійного протистояння за умов збереження панівного статусу РПЦ і статусу "терпимих" і "нетерпимих" іноконфесійних організацій. Доведено, що під впливом ліберальних реформаційних процесів, наявних у суспільстві на етапі 1861 - 1874 рр., православна церква зазнала не лише внутрішніх змін ліберального (до початку 1880-х рр. і консервативного (до 1905 р.) спрямування, але й значно активізувала свою участь у суспільних і національних процесах, зокрема відбулось залучення православного духовенства до системи місцевого самоуправління, а також мала прояв його суперечлива реакція на процеси українського національного відродження.

  Скачати повний текст

Висвітлено діяльність Львівської єпархії у XVI-XVII ст. Відтворено систему функціонування єпархіальних інституцій, особливості соборноправних традицій на галицьких землях. Принцип канонічного виконання архієрейської присяги, покладений до основи вивчення діяльності львівських єпископів, дозволив уточнити та заперечити низку усталених в історіографії тез. Запропоновано новий підхід до вивчення історії братського руху у Львові. Розроблено методику реконструкції Львівського єпархіального архіву XVII ст. Показано доцільність та необхідність застосування богословських принципів і підходів у дослідженні питань історії церкви.

  Скачати повний текст

На підставі вивчення широкого кола джерел простежено складний і неоднозначний процес появи та утвердження християнського віровчення в Тавриці в I тисячолітті. Підкреслено, що розвиток нової релігії на території Кримського півострова протягом досліджуваного періоду є виявом загальнодержавних процесів у Візантійській імперії, роль якої у поширенні християнства у країнах Європи важко переоцінити. Встановлено, що на початковому етапі (у III - IV ст.) християнство спорадично проникає з малої Азії в результаті постійних торгових контактів і поступово утверджується на кінець IV ст. в осередках грекомовного населення під впливом політики римських імператорів, у V - VI ст. відбувається активізація свідомого сприйняття християнського віровчення, суттєве збільшення його прихильників і послідовників, оскільки нове вчення набуває статусу державної релігії, а наступний період (VII - IX ст.) відзначається посиленням церковної боротьби як невід'ємної частини суспільно-політичного життя Візантії. Доведено, що формування розвиненної єпископальної структури (результатом якої є утворення наприкінці XIX ст. системи "пентархії") відбувалось за умов візантійсько-хозарського кондомініуму.

  Скачати повний текст

Вперше в сучасній українській історіографії та релігієзнавстві у контексті радянської конфесійної політики всебічно висвітлено становище протестантських громад Закарпаття в 1945 - 1991 рр. Проаналізовано особливості їх національної та конфесійної ідентичності, охарактеризовано стан міжконфесійних відносин у даний період. Розкрито радянську конфесійну політику та державно-церковні відносини в СРСР, розглянуто форми та методи контролю держави за релігійними громадами та служителями культів. Вивчено історію розвитку протестантизму в Україні, зокрема, його регіональний аспект. Описано механізми взаємовідносин протестантських громад краю з центральними та місцевими органами виконавчої влади та правоохоронними структурами. Проаналізовано документи внутрішнього характеру, що регламентували діяльність реформатських громад, простежено формування їх організаційних структур. З'ясовано причини появи протестанстького дисидентства, висвітлено становище нелегально діючих протестантських громад Закарпаття, простежено їх взаємозв'язки з іншими протестантськими громадами тогочасного СРСР. Визначено ступінь впливу на релігійне життя протестантських громад краю єпископату реформатської церкви Закарпаття, Всесоюзної Ради євангельських християн-баптистів, "ініціативної групи", Оргкомітету, Ради Церков євангельських християн-баптистів, Всесоюзної Ради адвентистів Сьомого Дня, Крайового бюро, Західного (українського) та Східного (сибірського) комітетів свідків Єгови, Руської православної церкви, лідерів регіональних, міжнародних протестантських організацій і церков, визначено місце та роль реформатської церкви та євангельських християн-баптистів краю в екуменічному русі. Охарактеризовано соціально-демографічний склад і динаміку чисельності протестантських громад Закарпаття, виділено їх спільні та відмінні риси. До наукового обігу введено різноманітні за походженням і змістом нові архівні документи з історії розвитку протестантського руху на Закарпатті.

  Скачати повний текст

Проведено комплексне дослідження історії та розколу українського православ'я на Півдні України у 1921 - 1930 рр. Визначено місце у даному процесі радянських органів влади та більшовицької партії. Виявлено, що на етапі становлення у 1920 - 1921 рр. українські парафії (основа майбутньої Української Автокефальної Православної Церкви - УАПЦ) мали певну популярність. Обгрунтовано тезу про наявність у південному регіоні значної кількості віруючих та священнослужителів, які підтримували ідею українізації церкви, але не відокремлюючи її від офіційної Російської православної церкви (РПЦ), на відміну від традиційного твердження про максимальну русифікацію даного регіону як основної імовірної причини невеликої кількості парафій УАПЦ. Встановлено вплив на популярність і поширення парафій УАПЦ наступних факторів, як недостатня підготовленість духовенства, наявність у регіоні єпископа РПЦ, дії радянських владних структур. Відтворено загальну картину розвитку "обновленського руху" в регіоні протягом 1922 - 1930 рр. Підтверджено тезу попередніх дослідників щодо провідної ролі у процесі розколу православної церкви органів державної влади, насамперед ВУНК - ДПУ - ОДПУ, рішення та плани дій яких визначали ЦК КП(б)У.

  Скачати повний текст

На підставі комплексного аналізу джерел висвітлено суть і спрямованість унійних пошуків єпископів Львівської та Пермської єпархій. Систематизовано основні чинники локального та загального супільно-політичного та соціально-релігійного характеру, що призвели до унії Руської православної церкви (Київської митрополії) з Римською апостольською столицею. Унаочнено модусну двовекторність сприйняття ідеї унії у православному середовищі Речі Посполитої, що найбільшою мірою увиразнена в інвективності позиції єпископів Гедеона Балабана та Михайла Копистенського, перших унійних натхненників, а відтак - непримиренних противників церковного поєднання. Розкрито суть унійних заходів у Львівській та Пермській єпархіях. З'ясовано причини, форми та методи переведення цих єпархій на унію з Римською церквою за умов політичної та релігійної експансії з боку Речі Посполитої та Російської імперії.

  Скачати повний текст

Досліджено внутрішні та зовнішні сили розколу, прагнення до українізації конфесій, міжконфесійну боротьбу на рівні "церква - віруючий", знищення владними структурами опозиційно налаштованого духовенства та мирян. Охарактеризовано виникнення та розвиток обновленства, проголошення Української православної автокефальної синодальної церкви, утворення "Братського об'єднання парафій Української православної автокефальної церкви", Соборно-Єпископської й Істинно-православної церков, які становлять опозицію канонічній Російській православній церкві (РПЦ). Простежено діяльність Антирелігійної комісії, органів НК - ДПУ - НКВС, спрямовану на розкол церкви з метою знищення опозиційно налаштованих до радянської влади представників духовенства, повного підпорядкування РПЦ державі.

  Скачати повний текст

З використанням результатів польових етнографічних досліджень, архівних матеріалів проаналізовано основні етапи становлення старообрядницьких поселень у Південній Бессарабії. Виявлено особливості політики різних урядів щодо старообрядців даного регіону. Розглянуто діяльність протирозкольницьких місіонерів південного регіону щодо привернення старообрядців на бік синодальної церкви, а також протидію цьому старообрядців. На підставі всебічного аналізу залучених документів розкрито діяльність старообрядницької Ізмаїльської єпархії, визначено дії єпископів у справі підтримки міцності старообрядництва. Грунтовно досліджено існування церков та монастирів як чинників консолідації старообрядців. Розглянуто побутову релігійність старообрядців, що дало змогу виявити притаманний їй дуалізм.

  Скачати повний текст

Досліджено діяльність єпископа Г. Хомишина - представника окцидентального релігійного напряму Української греко-католицької церкви (УГКЦ) першої половини ХХ ст. Розглянуто формування світогляду Г.Хомишина, осмислено прозахідні релігійні ідеї єпископа та доведено, що Г.Хомишин інспірував утворення в УГКЦ оксидентальної ідеологічної течії. Проаналізовано ставлення польської та української громадськості до ініціативи станіславського єпископа.

  Скачати повний текст

Досліджено роль Церкви у суспільно-політичному житті Ісландії X - початку XIII ст. Розкрито характер християнства, проаналізовано місіонерську діяльність в Ісландії напередодні та після офіційного хрещення країни у 999/1000 р. Розглянуто процес формування інституційних засад ісландської Церкви (зокрема, єпископств і монастирів), проаналізовано її зв'язки з архієпископствами. Досліджено особливості формування та функціонування системи християнської освіти у єпископствах, монастирях і багатих церквах. Обгрунтовано гіпотезу динаміки соціального статусу вищих клірників, проаналізовано їх вплив (через письмове право) на світських ватажків Ісландії у контексті соціально-політичних перетворень середини XI - початку XIII ст.

  Скачати повний текст

Проведено комплексне історико-релігієзнавче дослідення церковної та громадсько-політичної діяльності першого патріарха Київського та всієї України Мстислава (С.Скрипника) протягом 1930 - 1944 рр., проаналізовано особливості формування його суспільних поглядів. Висвітлено парламентську, партійну, культурно-освітню діяльність С.Скрипника у міжвоєнний період, розкрито його роль у функціонуванні видавництва та газети "Волинь", а також участь у національно-церковному русі за українізацію Православної церкви в Польщі. Викладено нові факти про церковну та громадську діяльність С.Скрипника на Волині у 1941 - 1942 рр. Визначено роль єпископа Переяславського Мстислава у процесі інституалізації Української автокефальної православної церкви в окупованій Україні та його позиція на архієрейському соборі 1944 р. у Варшаві.

  Скачати повний текст

У дисертації комплексно досліджено церковно-інституційні трансформації українського православ'я в роки Другої світовоївійни. На основі поєднання еклезіальних і світських підходів проаналізовано причини реорганізації Православної Церкви вГенерал-губернаторстві та з'ясовано обставини висвяти єпископів-українців Іларіона Огієнка й Палладія Видибіди-Руденка.Розглянуто тенденції розвитку Холмсько-Підляської єпархії й архипастирську діяльність владики Іларіона. З'ясовано чинники танаслідки юрисдикційно-канонічних трансформацій Православної Церкви на Волині впродовж 1939–1941 рр. Висвітлено причини,перебіг і наслідки Почаївського Собору єпископів 1941 р. Досліджено обставини інституалізації Автономної Православної Церкви в райхскомісаріаті «Україна» та її функціонування впродовж 1942–1944 рр. Охарактеризовано чинники та наслідки організаціїАдміністратури Варшавської Митрополії в окупованій Україні на чолі з владикою Полікарпом Сікорським. Досліджено значенняКиївського Собору 1942 р. і розвиток УАПЦ на Сході України. Розглянуто детермінанти інституційного розколу православ'яй досліджено характер міжцерковних відносини в умовах нацистського окупаційного режиму. Проаналізовано обставинипроведення, ключові рішення й наслідки Варшавського Собору єпископів УАПЦ 1944 р.^UThe dissertation provides the results of the complex research of the church and institutional transformations of the Ukrainian Orthodoxyfrom 1939 till 1944. During the Second World War, on the territory of Kholm region and Pidliashia, there was a Ukrainian national-cultural andspiritual revival, a significant component of which was the national-church movement for Ukrainization / de-Muscovite of the Orthodox Church.The Sovietization of the western Ukrainian regions was accompanied by intensive and varied agitation and propaganda work and at the sametime repressive measures against the clergy. At that time, the process of Ukrainization and democratization of Orthodoxy in Volhynia wasinterrupted, when the Soviet leadership began testing a fundamentally new model of the relationship between the government and the Church.The leitmotif of the German religious policy, based on the imperial principle of “divide and rule”, was the focus on the split of UkrainianOrthodoxy and the neutralization of the national patriotic movement.The Orthodox Volhynia that had a significant human resource among the clergy became a kind of church Piedmont in the process of revival ofreligious life in the East. The main factors of the German government's more sympathetic attitude towards AOC were the loyalty, controllability and anti-Soviet position of its leaders, clear and consistent distancing from any political activity and national movement, predominantly negative reaction to the unification of the Churches. In 1943, according to rough estimates, the AOC counted with more than 2,500 parishes. It denied the right of the Metropolitan of Warsaw to interfere in Ukrainian church affairs and expected the recognition of its autocephaly from the ROC and other local Churches.The proponents and promoters of the church-independent vision hoped the autocephalous idea to be supported by the mass of Orthodoxbelievers, but they were divided into supporters of religious traditionalism and modernism. The UAOC can be considered a self-sufficient ecclesial body with its own Council of Bishops and the administrator, Metropolitan Polikarp Sikorskyi. Maintaining contact with the Metropolitan of Warsaw made it possible to preserve through it the canonical communication with world Orthodoxy. Autocephaly, which was never officially proclaimed, was seen by the leaders of the national church movement as an instrument of de-imperialization and spiritual liberation of the Ukrainian people. The death of Metropolitan Oleksii Hromadskyi marked a turning point in the development of the Orthodox Church both in Volhyniaand in occupied Ukraine and intensified the transition of a number of autonomous parishes and the Derman Monastery to the Rivne-KremenetsEparchy of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church which since then included over 200 parishes. At the same time, the struggle betweenOrthodox jurisdictions developed into a latent phase and continued at a lower parish level. It is worth noting that a part of clergy belonging toboth trends tried to avoid the implementation of orders of the occupying regime, participated in the rescue of the Jewish population, performedchaplaincy duties in the structures of the Ukrainian Insurgent Army.Warsaw Council of UAOC Bishops of 1944 stinted itself with half-hearted decisions concerning its canonical status and postponed its settlement until the end of the war. A part of the participants of the Council tried to confer Metropolitan Dionisii with the title of Honorary Patriarch, however, this was prevented by the German invaders. The canonical and jurisdictional dependence of both Orthodox orientations on foreign centres – Warsaw and Moscow – contributed to the complication of church life in Ukraine, created one of the significant obstacles to their unification, prevented the emergence of a powerful spiritual leader who would be able to head the united Church. The restoration of Soviet power in Ukraine led to the destruction of the UAOC and APC and incorporation of their institutional structures into the Moscow Patriarchate.

Роботу присвячено комплексному дослідженню церковно-громадської та духовно-просвітницької діяльності митрополита Полікарпа Сікорського в контексті руху за українізацію Православної Церкви впродовж 1920-х – 1945 рр.У дослідженні проаналізовано світоглядне, духовне та національно-культурне становлення П. Сікорського в дитячому та юнацькому періодах життя, під час праці в київських церковно-адміністративних органах, а також у структурах Уряду УНР. Охарактеризованого його участь в національно-церковному русі на Волині в 1920-х рр., а також внесок в українізацію Православної Церкви впродовж 1930-х рр. уже як вікарного єпископа. Зокрема наголошено на значимості його праці з перекладу українською мовою значного масиву богословської, богослужбової та катехітичної літератури, результати якої є одним із національних надбань.Окреслено позицію владики Полікарпа щодо інституційно-трансформаційних процесів, яких зазнавало православ'я західноукраїнського регіону впродовж 1939 − 1941 рр., зокрема ставлення до зміни юрисдикційного статусу − підпорядкування Московській Патріархії, його еклезіальну діяльність упродовж Другої світової війни, спрямовану на збереження українського православ'я, інституалізацію УАПЦ формації 1942 р., а також консолідацію її єпископату в умовах вимушеної еміграції та спроб набуття повноцінної автокефалії.Ключові слова: митрополит Полікарп, Православна Церква, українське православ'я, Українська Автокефальна Православна Церква, українізація православ'я, Друга Річ Посполита, інституалізація, автокефалія.^UThe paper is concerned with a comprehensive study of Petro Sikorskyi (Metropolitan Polikarp's) church-related, social, spiritual and educational activities in the context of the movement for the Ukrainization of the Orthodox Church during the 1920s - 1945.The study analyzes the philosophical, spiritual and national-cultural formation of P. Sikorsky in his childhood and adolescent years while working in the Kyiv church administrative bodies and the structures of the government of the UPR alike. Characteristics are given to his participation in the national church movement in Volyn in the 1920s, as well as his contribution to the Ukrainianization of the Orthodox Church during the 1930s on the post of a vicar bishop. In particular, the significance is noted of his work on Ukrainian translations of a significant array of theological, liturgical and catechetical literature, the result of which is one of the Nation's legacies.Bishop Polikarp's opinions about the institutional and transformational processes experienced by the Orthodoxy of the Western Ukrainian region during 1939-1941 is defined, in particular, his attitude to changing a jurisdictional status - submission to the Moscow Patriarchate, his ecclesial activity during the Second World War aimed to preserve Ukrainian Orthodoxy, the institutionalisation of the UAOC as of 1942 and the consolidation of the episcopate under the circumstances of forced emigration and attempts to acquire complete autocephaly.Keywords: Metropolitan Polikarp, Orthodox Church, Ukrainian Orthodoxy, Ukrainian Autocephalous Orthodox Church, Ukrainization of Orthodoxy, Second Polish Republic, institutionalisation, autocephaly.

У дисертації комплексно досліджується церковно-релігійна та громадська діяльність митрополита Української автокефальної православної церкви в діаспорі Анатолія Дублянського (1912–1997).В історичній науці важливими залишаються дослідження з біографістики. Учені, залучаючи сучасні підходи та широкий методологічний інструментарій, повернули із забуття імена багатьох громадських, культурних та церковних діячів. До когорти духовних провідників українського народу справедливо зараховуємо митрополита УАПЦ в діаспорі Анатолія Дублянського. Увага до постаті ієрарха є надзвичайно актуальною, адже він закарбував своє ім'я в українській культурі як краєзнавець та музейний працівник, а в роки війни та в післявоєнний еміграційний період свого життя – як активний діяч УАПЦ в діаспорі: трудився парафіяльним священником, редактором офіційного видання УАПЦ в діаспорі «Рідна Церква», церковним адміністратором, а пізніше єпископом у Західній Європі. Вивчення біографічних даних митрополита Анатолія становить велику цінність для дослідження громадсько-політичного, культурного, наукового та релігійного життя як в Україні, так і за її межами, в діаспорі.Джерельна база роботи є репрезентативною, цілком достатньою для реалізації поставлених завдань і представлена передусім творчою спадщиною А. Дублянського, документальними і наративними джерелами з архівів України та США, бібліотек, періодичної преси України та української діаспори Західної Європи. Значна частина джерел, яка висвітлює діяльність митрополита Анатолія та життя української діаспори, введена до наукового обігу вперше. Наукова новизна результатів дисертації полягає в тому, що вперше доведено: упродовж 1930–1940-х рр. А. Дублянський став одним із найбільш продуктивних дослідників і популяризаторів українського історичного краєзнавства, вивчаючи пам'ятки Волині, актуалізуючи біографії видатних діячів краю; виявлено і підтверджено, що А. Дублянський ініціював збереження колекції картин князів Радзивилів з їхнього родинного замку в Олиці та передачу їх у фонди Волинського краєзнавчого музею; з'ясовано, що А. Дублянський у роки війни зв'язався із О. Косач-Кривинюк та наполіг на записі нею спогадів про Лесю Українку (були надруковані в газеті «Український голос»); охарактеризовано всі спектри краєзнавчої публіцистики А. Дублянського в міжвоєнний період та роки німецької окупації; підтверджено, що журнал «Рідна Церква», видання якого ініціював і здійснював А. Дублянський, став офіціозом УАПЦ в Західній Європі, відіграв роль інформаційної платформи православного українства у світі, слугував чинником мобілізації вірних в еміграції, став джерелом важливих відомостей про розвиток української церкви в діаспорі; доведено, що митрополит Анатолій Дублянський став духовним лідером православної української спільноти в Західній Європі упродовж 70–90-х рр. ХХ ст.; досліджено погляди митрополита Анатолія щодо інституалізації та автокефалії Української православної церкви. Також удосконалено та доповнено аргументацію чинників, що зумовили релігійну й національну ідентифікацію А. Дублянського; уточнено низку вузлових біографічних моментів із життя А. Дублянського; укладено найбільш повний на теперішній час список краєзнавчих публікацій А. Дублянського. Подальшого розвитку набули: теза, що початок церковно-релігійної діяльності А. Дублянського був пов'язаний із участю в роботі Товариства імені Петра Могили та раді при митрополитові Полікарпі Сікорському; твердження, що саме А. Дублянський наполіг на створенні українського православного церковно-релігійного журналу «Рідна Церква», який пізніше упродовж кількох десятиліть виконував роль єднальної ланки між ієрархією, духовенством та паствою. Концептуальні узагальнення, фактологічний матеріал наукової роботи можуть бути використані при підготовці узагальнювальних і довідкових праць з історії України, історії Церкви, української діаспори, краєзнавчих видань, а також заслуговують на їх включення як складової різноманітних курсів та спецкурсів у закладах освіти різного рівня. Ключові слова: митрополит Анатолій Дублянський, Українська автокефальна православна церква, діаспора, духовенство, краєзнавча спадщина, громадська діяльність, церковно-релігійне життя.^UThe dissertation is devoted to a comprehensive analysis of the church-religious and public activities of Anatoly Dublyansky (1912–1997), the Metropolitan of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church (UAOC) in the Diaspora. In the history of science, biographical research remains to be important. Researchers, using modern approaches and extensive methodological tools, have revived the names of many public, cultural and ecclesiastical figures once consigned to oblivion. Thus, the name of Metropolitan of the Ukrainian Orthodox Autocephalous Church in the Diaspora Anatoly Dublyansky could be fairly included in the cohort of spiritual leaders of the Ukrainian people. It is extremely important to pay attention to the figure of the hierarch, due the fact that he engraved his name in the Ukrainian cultural as a local historian, as well as a museum worker. During the war years and in the post-war emigration period he was an active figure in the UAOC in the diaspora: worked as a parish priest, editor of the official publication of the UAOC in the diaspora "Native Church", church administrator, and later bishop of the Ukrainian church in Western Europe. The study of the biographical data of Metropolitan Anatoly is of an immense value for the study of socio-political, cultural, scientific and religious life both in Ukraine and abroad in the diaspora.The source base of the work is representative, quite sufficient for the implementation of the tasks and is represented by various sources, especially the creative heritage of A. Dublyansky, documentary and narrative sources from the archives of Ukraine and the United States, libraries, periodicals of Ukraine and the Ukrainian diaspora in Western Europe. A significant part of the sources that cover the activities of Metropolitan Anatoly and the life of the Ukrainian diaspora was introduced into scientific circulation for the first time.The scientific significance of the results of the dissertation is that it was proved for the first time that during the 1930-1940s. A. Dublyansky became one of the most productive researchers and popularizers of Ukrainian local history, studying the monuments of Volyn, updating the biographies of prominent figures of the region; it was discovered and confirmed that A. Dublyansky initiated the preservation of the collection of paintings of the Radziwill princes from their family castle in Olyka and their transfer to the funds of the Volyn Museum of Local Lore; it was found out that A. Dublyansky contacted O. Kosach-Kryvyniuk during the war and insisted on recording her memories of Lesya Ukrainka. These memories were published in the newspaper "Ukrainian Voice"; all the aspects of A. Dublyansky's local history journalism in the interwar period and the years of German occupation have been described; it has been confirmed that the journal "Native Church" the publication of which was initiated and carried out by A. Dublyansky, became the semi-official newspaper of the UAOC in Western Europe, played the role of the information platform of Orthodox Ukrainian representatives in the world, served as a factor in the mobilization of believers in emigration, became a source of important information about the development of the Ukrainian Church in the diaspora; it has been proved that Metropolitan Anatoly Dublyansky became the spiritual leader of the Orthodox Ukrainian community in Western Europe during the 70-90s. XX century; the views of Metropolitan Anatoly regarding the institutionalization and autocephaly of the Ukrainian Orthodox Church have been examined. The argumentation of the factors that determined the religious and national identification of A. Dublyansky was also improved and supplemented; a number of key biographical moments from A. Dublyansky's life have been specified; the most complete list of local history publications by A. Dublyansky has been currently concluded. The following statements received further development: the thought that the beginning of church-religious activity of A. Dublyansky was connected with the participation in the work of the Society named after Petro Mohyla and the council under Metropolitan Polikarp Sikorsky; the statement that it was A. Dublyansky who insisted on the creation of the Ukrainian Orthodox church-religious journal "Native Church" which later for several decades served as a unifying link between the hierarchy, clergy and flock. Conceptual generalizations, factual material of scientific work can be used in the preparation of generalizing and reference works on the history of Ukraine and church, local lore publications. Key words: Metropolitan Anatoly Dublyansky, Ukrainian Autocephalous Orthodox Church, diaspora, clergy, local lore heritage, public activity, church-religious activity.

Дисертаційна робота присвячена аналізу римо-ірландських традицій у європейській системі освіти Середньовіччя. У дисертаційній роботі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання, розкрито об'єкт, предмет і методи дослідження, схарактеризовано хронологічні межі наукового доробку, висвітлено зв'язок роботи з науковими планами й програмами, представлено джерельну базу, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, відображено форми апробації й упровадження результатів дослідження в практику. Аргументовано вирішено наукову проблему розвитку римо-ірландських традицій у європейській системі освіти Середньовіччя, доведено значення цих традицій для освіти Центральної та Західної України рубежу ХІХ – початку ХХ століть.Розкрито та проаналізовано значення римо-ірландських традицій в організації навчально-виховного процесу середньовічних університетів і показано, що народженню такого феномену, як університет, сприяло розповсюдження на європейських територіях монастирської освіти римо-ірландського зразка. Довели, що саме римо-ірландська традиція була покладена в основу університетської системи на прикладі логіки й діалектики, що виступали в ті часи майже синонімами, виникла така форма організації навчально-виховного процесу, як бесіда, в ХІІ столітті переросла в диспут. Було встановлено прямий зв'язок між навчально-виховними системами Алкуїна Йоркського та П'єра Абеляра і проаналізовано шляхи становлення європейського університету на базі єпископальних шкіл і корпорацій студентів і вчителів, виведено, що основними формами організації навчально-виховного процесу на початковому етапі функціонування університетів були лекції та диспути, методами – спостереження, схоластичний і метод критичної текстології.^UThe dissertation is devoted to the analysis of Roman and Irish traditions in the European education system of the Middle Ages. The relevance of the topic is substantiated in the dissertation, goals and objectives are formulated, the object, subject and research methods are described, the chronological framework of the scientific heritage is described, the relationship of work with scientific plans and programs is highlighted, the spring base is presented, the scientific novelty and practical significance of the results are revealed, the forms are reflected approbation and implementation of research results into practice. The scientific problem of the development of Roman-Irish traditions in the European education system of the Middle Ages is reasonably solved, the importance of these traditions for the formation of Central and Western Ukraine at the turn of the XIX – beginning of the XX centuries is proved.They proved that it was the Roman-Irish tradition that laid the foundation of the university system by the example of logic and dialectics, which at that time were almost synonymous, a form of organization of the educational process, such as conversation, arose in the 12th century into a debate. A direct connection was established between the educational systems of Alcuin of York and Pierre Abelard, and the ways of becoming a European university on the basis of episcopal schools and corporations of students and teachers were analyzed, it was concluded that the main forms of organization of the educational process at the initial stage of university functioning were lectures and disputes, methods – observation, scholastic and critical textology method.