Вперше на підставі аналізу технологій і методів політики більшовицької влади щодо селянства доведено факт геноциду українського народу Голодомором у 1932 - 1933 рр. на прикладі Поділля. Проаналізовано 24 види державних фінансових визискувань з селянства (зокрема, сільськогосподарський податок, самообкладання, індивідуальне оподаткування, державні позики), які значно перевищували матеріальні можливості селянських господарств. Встановлено, що фіскальна заборгованість селянства більшовицькій державі започаткувала масовий терор в українських селах у формі конфіскацій власності, продовольства, розкуркулення селянських господарств. Описано механізми розкуркулення та депортацій подільського селянства у ході примусової суцільної колективізації, що призвели до знищення найбільш продуктивних сил села. Розкрито роль даних механізмів як засобу придушення селянського опору політиці більшовиків. Проаналізовано методи хлібозаготівель, показано значення "буксирних" бригад, розглянуто їх склад і специфіку діяльності як виконавців політики влади з вилучення продовольства у селянства. Визначено загальну кількість населення кожного з 71-го районів подільського регіону на початок 1932 р. і у 1934 р., що дозволило уточнити статистику жертв Голодомору та його демографічні наслідки. Показано перманентність селянського опору більшовицькій владі протягом 1920 - 1930-х рр., обгрунтовано значення даного явища як підстави для розправи з селянством шляхом організації штучного голоду.

  Скачати повний текст

Комплексно досліджується голодомор 1932-1933 років на Харківщині. Проаналізовані причини голодомору, показано перебіг цього явища, виявлені його наслідки. Населення Харківської області в 1932-1933 рр. тяжко постраждало від штучно створеного голодомору. В першу чергу це стосується селянства. Прямі демографічні втрати за цей період на Харківщині складають не менше 1,5 млн. осіб. Наслідки голодомору відбилися на всіх сферах життя суспільства. В 1932-1933 рр. на території Харківської області мав місце акт геноциду.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено питанням комплексного вивчення історії залізничного транспорту в період формування в Україні адміністративно-командної економіки. В дисертації на основі критичного аналізу історичної літератури, введення в науковий обіг оригінальних джерел висвітлюються три взаємопов'язані складові обраної теми: загострення соціально-економічної ситуації на залізницях України та пошук шляхів виходу з кризи; негативні тенденції в кадровій політиці та їх вплив на морально-психологічну атмосферу у виробничих колективах; причини і наслідки політичних репресій серед працівників залізничного транспорту. Запропоновані у дисертації результати і висновки можуть бути використані для підготовки фундаментальних праць із соціально-економічної історії України, розробки нормативних і спеціальних курсів у вищих та середніх навчальних закладах, що випускають спеціалістів залізничного транспорту, реалізації державної програми по увічненню пам'яті наших співвітчизників, жертв сталінського геноциду.

  Скачати повний текст

Вперше у вітчизняній історіографії комплексно досліджено форми та методи примусової колективізації сільського господарства на Півдні України, встановлено причини та наслідки голодного лихоліття 1932 - 1933 рр. для населення регіону. Опрацьовано маловідомі документи та матеріали вищого політичного керівництва, вищих органів державної влади та управління СРСР, УРСР, а також місцевих радянських та правоохоронних органів, що дозволило детально відтворити механізм проведення соціалістичних перетворень у селах Південного регіону України, оприлюднити нові дані про голод-геноцид 1932 - 1933 рр. З використанням сучасного теоретико-методологічного інструментарію та результатів аналізу значної кількості архівних джерел та історичної літератури показано шляхи формування репресивної політики радянської влади за умов масової колективізації українського села. Суттєво розширено складові системи "надзвичайних заходів" хлібозаготівельних кампаній 1929 - 1933 рр., уточнено масштаби їх застосування на Півдні України. Встановлено форми опору хліборобської людності регіону впровадженню антинародної аграрної політики тоталітарного режиму. Простежено трагічні етапи голоду в містах і селах південних областей України. Проаналізовано наслідки голодомору, підраховано кількість жертв, з'ясовано масштаби безпритульності та занедбаності сільськогосподарського виробництва.

  Скачати повний текст

Проаналізовано історію виникнення кримінальної відповідальності за геноцид і виділено етапи її становлення. Розкрито зміст міжнародних норм, що стосуються кримінальної відповідальності за даний злочин. Надано характеристику його способам, запропоновано практичні рекомендації щодо визначення моменту його закінчення, розмежування з суміжними злочинами та кваліфікації за сукупністю, висвітлено коло суб'єктів. Запропоновано нову редакцію ст.442 КК України. Сформовано пропозиції щодо розмежування кримінальної відповідальності за посягання, передбачені ст.442 КК України, та доповнення чинного КК України статтею "Пропаганда геноциду".

  Скачати повний текст

Розглянуто історичний розвиток інституту кримінальної відповідальності фізичних осіб за порушення норм міжнародного гуманітарного права. На підставі аналізу чинних договірних і звичаєвих норм міжнародного права надано перелік складів воєнних злочинів. Встановлено основні ознаки воєнних злочинів за міжнародним гуманітарним правом, проведено їх диференціація від злочинів проти людяності та геноциду. Досліджено питання міжнародної правосуб'єктності фізичної особи як суб'єкта відповідальності за порушення норм міжнародного гуманітарного права. Визначено ефективність міжнародних судових установ і змішаних судів і трибуналів у притягненні винних осіб до кримінальної відповідальності за вчинення воєнного злочину. Висвітлено роль, яку відіграють органи, що доповнюють судове переслідування, у разі відкриття міжнародними судами провадження щодо осіб, які вчинили воєнні злочини.

  Скачати повний текст

Висвітлено генезис і розвиток поняття злочину геноциду в міжнародному праві. Проаналізовано елементи його юридичного складу, зокрема, наведено характеристику специфічного наміру як визначальної ознаки даного злочину, а також об'єкта геноциду та кримінальних діянь, що становлять його об'єктивну сторону. Розглянуто природу та основний зміст Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 р., а також охарактеризовано практичні проблеми її міжнародної та внутрішньодержавної імплементації. Значну увагу приділено правовому та інституційному механізмам міжнародної кримінальної відповідальності осіб, винних у скоєнні актів геноциду. Детально проаналізовано питання взаємозв'язку міжнародної індивідуальної кримінальної відповідальності та відповідальності держави за злочин геноциду.

  Скачати повний текст

Проведено системний аналіз змін суспільно-політичного, адміністративного устрою та їх вплив на склад і структуру населення західноукраїнських земель перед Другою світовою війною. Розкрито реакцію населення на включення регіону до складу УРСР - СРСР, на методи встановлення та функціонування радянського режиму. Досліджено масштаби насилля, масового терору, геноциду, здійснюваного окупаційними режимами щодо населення Західної України у 1941 - 1944 рр. Визначено місце та роль західних українців у національному опорі окупаційним режимам, переосмислено їх участь у радянському партизанському русі. З'ясовано особливості відновлення й утвердження радянського тоталітарного режиму в післявоєнні роки, проаналізовано мотиви та механізм репресивно-каральних заходів радянського тоталітаризму щодо населення західних областей УРСР, показано методи та засоби тоталітарної ідеологізації регіону. Розкрито геополітичні причини депортації українського населення з Польщі та польського з УРСР, простежено співвідношення суб'єктивних чинників переселенських процесів і зміни етнічного складу населення західноукраїнських земель, досліджено динаміку його чисельності. На основі цілісного українознавчого бачення суспільно-політичних, духовно-культурних і етнічних процесів у складі населення західноукраїнських земель під час Другої світової війни та повоєнного лихоліття сформульовано конкретні висновки та низку пропозицій і рекомендацій, спрямованих на подальше дослідження проблеми та на удосконалення етнодемографічної ситуації в регіоні.

  Скачати повний текст

Досліджено катастрофу єврейського населення Дніпропетровської області в період її окупації нацистами в 1941 - 1943 рр. Проведено аналіз вивченості теми Катастрофа в сучасній науковій літературі, вивчено регіональні причини Голокосту. Розглянуто основні напрями антиєврейської політики фашистів у регіоні, надано нові дані про єврейські жертви німецького геноциду на Дніпропетровщині. Проаналізовано та розкрито міжнаціональні відносини в період окупації. Визначено економічну політику нацистів стосовно відношення до єврейського населення. Зібрано та проаналізовано інформацію про єврейське Протистояння й Опір. Наведено форми та методи проведення антирадянської й антиєврейської пропаганди окупантами.

  Скачати повний текст

В дисертації досліджується юрисдикція міжнародних кримінальних судів та Міжнародного Суду ООН щодо злочину геноциду з позицій інтегративного підходу до відповідальності індивідів та держав згідно з міжнародним правом. Розглядаються концептуальні підходи щодо розуміння юрисдикції міжнародних судових органів. Висвітлюється комплексна природа Конвенції про геноцид. Досліджуються особливості тлумачення міжнародними кримінальними судами складу та окремих елементів злочину геноциду. Здійснюється історичний огляд процесу прийняття та характеризується змістовне наповнення юрисдикційних положень статей 6 та 9 Конвенції про геноцид. Пропонуються шляхи застосування статті 6 Конвенції для "підсилення" юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо злочину геноциду. Досліджується юрисдикція міжнародних кримінальних судів за параметрами ratione personae, ratione loci, ratione temporis. В контексті юрисдикції ratione personae міжнародних кримінальних судів детально охарактеризовано форми відповідальності за злочин геноциду. Констатується, що Міжнародний Суд ООН, юрисдикція якого базується на "компромісній умові" статті 9 Конвенції про геноцид, є дієвим механізмом забезпечення відповідальності держав за геноцид. Детально характеризується юрисдикція Міжнародного Суду ООН за параметрами ratione personae, ratione materiae, ratione loci, ratione temporis. На підставі вищевикладеного робиться висновок про те, що в сучасному міжнародному праві спостерігається тенденція до зближення режимів відповідальності держав та індивідів за злочин геноциду.^UThe dissertation explores jurisdiction of the international criminal courts and the International Court of Justice over the crime of genocide under the integrative approach to responsibility of individuals and states in international law. The conceptual approaches to the understanding of the concept of jurisdiction of the international judicial bodies are analysed. The complex nature of the Genocide Convention is highlighted. The interpretation of the elements of crime of genocide by the international courts is explored. The historical overview of the Genocide Convention adoption process is presented as well as the characteristic of the content of its jurisdictional provisions of the Articles 6 and 9. The new ways of the application of Article 6 of the Genocide Convention are offered, which might be used for “reinforcement” of the jurisdiction of the International Criminal Court for the crime of genocide. The jurisdiction of the international criminal courts under the components ratione personae, ratione loci, ratione temporis is explored. In the context of the jurisdiction ratione personae of the international criminal courts, forms of liability for the crime of genocide are analysed in detail. It is claimed that the International Court of Justice, with its jurisdiction based on “compromissory clause” of Article 9 of the Genocide Convention, might be regarded as an effective mechanism for holding states responsible for genocide. The jurisdiction of the International Court of Justice under the components ratione personae, ratione materiae, ratione loci and ratione temporis is analysed in detail. Taking into account the aforementioned analysis, it is concluded that in contemporary international law there is a tendency for approximation of the regimes of state and individual responsibility for the crime of genocide.

Дослідження присвячено ґрунтовному і комплексному міжнародно-правовому аналізу явища сексуального і гендерно-обумовленого насильства (далі – СГОН), пов'язаного з конфліктом, а також вивченню практики кваліфікації та розслідування його як міжнародного злочину міжнародними й інтернаціональними кримінальними трибуналами та судами. Окремим питанням роботи є здійснення міжнародно-правової оцінки СГОН, пов'язаного зі збройним конфліктом на території України, а також діяльності правоохоронних і судових органів України щодо притягнення до відповідальності осіб, винних у їх вчиненні. Із використанням сучасних методів було проведено комплексне дослідження різних аспектів складової частини міжнародних злочинів – СГОН, пов'язаного з конфліктом, зокрема: . детально досліджено ґенезу міжнародно-правової заборони вчинення СГОН, пов'язаного з конфліктом, та виділено три її форми у джерелах МГП та дві форми у джерелах МППЛ;- виділено закономірності дослідження СГОН, пов'язаного з конфліктом, у доктрині міжнародного права;- обґрунтовано необхідність вживання цілісного поняття СГОН, пов'язаного з конфліктом; сформульовано авторську дефініцію СГОН: акт сексуального характеру та (або) акт, що вчиняється відносно особи через гендер, якщо вони вчинені в умовах примусу та завдали особі фізичної, сексуальної чи психологічної шкоди, а також погроза вчинення зазначених актів та (або) примус до участі у них, за умови, що вони мають географічний, часовий і причинний зв'язок зі збройними конфліктами або іншими ситуаціями, що порушують мир;- здійснено класифікацію воєнних злочинів, злочинів проти людяності та актів геноциду з точки зору визнання їх СГОН, пов'язаним з конфліктом, та виділено їх дві групи: до першої належать ті, що незалежно від будь-яких факторів є актами СГОН, пов'язаного з конфліктом, до другої – ті, що залежно від причини та обставин їх вчинення, можуть бути актами СГОН, пов'язаного з конфліктом;- доведено існування зв'язку між воєнними злочинами виділених груп і формами заборони вчинення СГОН, пов'язаного з конфліктом у МГП;- запропоновано періодизацію становлення переліку злочинів проти людяності з точки зору включення до нього актів СГОН, пов'язаного з конфліктом, у межах якої виділено три етапи: 40-і роки 20 століття (перший етап), 90-і роки 20 століття (другий етап) та початок 21 століття (третій етап);- встановлено взаємозв'язок між виділеними групами злочинів проти людяності та формами заборони вчинення СГОН, пов'язаного з конфліктом, у джерелах МППЛ, а також етапами розвитку таких заборон та етапами становлення переліку злочинів проти людяності; - деталізовано процес кваліфікації СГОН, пов'язаного з конфліктом, як міжнародного злочину, та виділено дві його стадії, друга з яких налічує два етапи; сформовано практичні інструменти (для першої стадії – таблиці, для другої – схеми) кваліфікації “класичних” актів СГОН, пов'язаного з конфліктом, як міжнародного злочину;- виділено й охарактеризовано особливості розслідування міжнародними й інтернаціональними кримінальними трибуналами та судами СГОН, пов'язаного з конфліктом, як міжнародного злочину;- виокремлено систему міжнародно-правових зобов'язань держави щодо розслідування СГОН, пов'язаного з конфліктом, як міжнародного злочину, до якої увійшли обов'язки держави щодо кримінального переслідування осіб за вчинення міжнародних злочинів загалом (закріплені в нормах договірного, звичаєвого та м'якого права), а також обов'язки розслідувати власне СГОН, пов'язане з конфліктом, як міжнародний злочин (закріплені у нормах м'якого права);- здійснено комплексний аналіз внеску недержавних акторів у розслідування СГОН, пов'язаного з конфліктом, як міжнародного злочину та виділено п'ять основних його видів;- виділено проблемні питання відповідальності за СГОН, пов'язане зі збройним конфліктом на території України, основні з них детально охарактеризовані. Надано рекомендації щодо їх врегулювання;- запропоновано проблему відсутності у національному законодавстві України цілісного поняття СГОН та похідні від неї питання подолати шляхом внесення змін до Закону України “Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків” щодо доповнення його дефініцією “сексуальне і гендерно-обумовлене насильство”, сформованою у даній роботі;- запропоновано проблемне питання відсутності поняття зв'язку злочинних діянь із конфліктом під час їх розслідування врегулювати шляхом внесення змін до Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженого наказом Офісу Генерального прокурора № 298 від 30.06.2020, а також розширення інтерфейсу ЄРДР щодо можливості поетапної фіксації зв'язку кримінального правопорушення зі збройним конфліктом на території України з урахуванням географічного, часового та причинного критеріїв.Ключові слова: міжнародне право, сексуальне і гендерно-обумовлене насильство, пов'язане з конфліктом, міжнародний злочин, збройний конфлікт на території України, міжнародна відповідальність.^UThe research is devoted to the substantial and comprehensive international-legal study of conflict-related sexual and gender-based violence (CR SGBV) as well as international criminal tribunal's and court's practice of qualification and investigation CR SGBV as international crime. The separate issue of the research is international-legal assessment of SGBV, related to the armed conflict on the territory of Ukraine, and law enforcement and judicial authority's activities on brining guilty persons to the responsibility. Thesis is the first attempt of researching theoretical and practical aspects of qualification and investigation CR SGBV as international crime, as well as identifying needed gaps and voids in current responsibility for SGBV, related to the armed conflict on the territory of Ukraine, and developing visionary (conceptual) ways of their settlement. The novelty of the study includes the following provisions. - detailed analysis of international-legal CR SGBV prohibition genesis is provided, three forms of prohibition in the IHL and two in the IHRL are proposed;- investigation patterns of CR SGBV in the international law doctrine are highlighted;- need of using complex CR SGBV definition rather than its separate parts is substantiated;- author's term of CR SGBV is proposed. It is an act of sexual nature and (or) act committed against person because of the gender, if they are committed under coercive circumstances and caused physical, sexual or psychological harm as well as threat of such acts and (or) coercion to engage in them in case they have geographical, temporal and causative nexus with armed conflicts and other situations. - war crimes, crimes against humanity and acts of genocide are classified in two groups: the first one includes acts that independently on any factors are always CR SGBV; the second one – those acts, that might be CR SGBV dependently on reasons and circumstances they are committed;- nexus between the classified war crimes groups and forms of CR SGBV prohibition in the IHL is proved;- periodization of establishment list of crimes against humanity on including CR SGBV acts in it is proposed. Establishment has three stages: 40th of 20 century (first stage), 90th of 20 century (second stage) and beginning of 21 century (third stage);- nexus between the classified crimes against humanity groups and forms of CR SGBV prohibition in the IHRL, as well as between the stages of evolution such prohibitions and separated stages of establishment list of crimes against humanity is provided;- process of qualification CR SGBV as international crime is detailed, two stagesof it, the second one of which includes two phases, are formed;- practical tools on qualification “classic” CR SGBV acts as international crime are developed according to the formed stages (tables for the first stage and schemes for the second);- peculiarities of investigation CR SGBV as international crime in the international criminal tribunal's and court's practice are highlighted and characterized;- system of state's international obligations on investigation CR SGBV as international crime is distinguished. It consists of state's obligation on criminal prosecution of person, who committed international crimes in general (treaty law, customary law and soft law) and state's obligation on investigation CR SGBV as international crime (soft law);- comprehensive analysis of non-state actor's contribution in the investigation CR SGBV as international crime is made, five main types of it are characterized;- problem issues (gaps) of responsibility for SGBV, related to the armed conflict on the territory of Ukraine, are identified, main of them are detailed, recommendations on their settlement are proposed;- gap of complex SGBV definition absence in the national law is proposed to settle by amending a Law of Ukraine “On ensuring equal rights and opportunities for women and men” with the author's SGBV definition, formed in this thesis;- gap of absence concept of nexus between the crimes and armed conflict on the territory of Ukraine during their investigation in the national law is proposed to settle by amending Regulation on Unified register of pre-trial investigations, order of its forming and operating, approved by the Office of the General Prosecutor of Ukraine Order № 298 from 30.06.2020, and boarding register interface with the ability of pointing nexus with the armed conflict on the territory of Ukraine on geographical, temporal and causative criteria.Key words: international law, sexual and gender-based violence, conflict-related, international crime, armed conflict on the territory of Ukraine, international responsibility.

Сформульовано концептуальні положення і висновки, що мають наукову новизну і є особистим внеском автора в дослідження заборони пропаганди війни.Запропоновано власну періодизацію розвитку історіографії пропаганди війни, в межах якої виокремлено її основні етапи. Обґрунтовано методологічний інструментарій дослідження феномена пропаганди війни, який полягає у застосуванні методології наукового пізнання, заснованої на поєднанні загальноправових, спеціально правових (методологія науки кримінального права) та психолого-правових методах. Подано концептуальне бачення дворівневої структури пропаганди війни, що передбачає наявність сукупності взаємообумовлених елементів, які розкривають розуміння пропаганди війни: перший рівень передбачає запобігання пропаганді війни, другий рівень націлений безпосередньо на усунення самої пропаганди війни. Обидва нормативно закріплені у ч. 1 ст. 20 та у ч. 2 ст. 20 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (МПГПП). Пропаганда війни розуміється автором як поширення в будь-якій формі поглядів, фактів, аргументів та інших відомостей, зокрема завідомо неправдивих, розпалювання внутрішньо- та зовнішньодержавної расової, релігійної, національної ворожнечі, що має на меті заклики та підбурювання до здійснення воєнних конфліктів або агресивної війни.Визначено змістовне наповнення пропаганди війни, яке передбачає наявність сукупності таких взаємообумовлених елементів, як: підбурювання до війни або агресивних дій; ізоляція громадян від будь-яких контактів із зовнішнім світом; замовчування та викривлення діяльності міжнародних установ на користь миру; створення перешкод для отримання інформації про думку інших держав.Доведено, що норми, які стосуються заборони пропаганди війни, спрямованої на пряме та громадське підбурювання до ворожнечі чи насильства, є нормами загального міжнародного права, що покладають зобов’язання на держави. І саме такі норми накладають позитивні зобов’язання erga omnes на заборону пропаганди війни. А відтак, внесення застережень до них і відхилення від них унеможливлюються.Виокремлено чотири аспекти щодо мови ненависті та ворожнечі: поширення ідей, заснованих на расовій нерівності; поширення ідей, заснованих на расовій ненависті; підбурювання до расової дискримінації; підбурювання до актів, спрямованих проти будь-якої раси чи групи осіб іншого кольору шкіри або етнічного походження, а також надання будь-якої допомоги для проведення расистської діяльності, зокрема її фінансування.Окреслено ключові елементи для визначення сутності мови ворожнечі, а саме: умисел, підбурювання й осуджені результати. Елемент пропаганди можна розуміти як вимогу щодо умислу, тобто вона охоплює лише заяви, зроблені з наміром розпалити ворожнечу. Заяви, зроблені з наміром підбурювати інших до ненависті, необхідно сприймати як мову ворожнечі.Обґрунтовано, що підбурювання є елементом пропаганди війни та взаємопов’язаним з нею поняттям. Вбачається, що вирішальним і відмінним елементом підбурювання є намір підбурювати інших до ворожості чи насильства. Запропоновано внести пряме і публічне підбурювання до агресії до переліку злочинів Римського статуту Міжнародного кримінального суду.Визначено основні аспекти практики міжнародних військових трибуналів, коли пропаганда війни розуміється і як сукупність дій щодо підбурювання до воєнних дій чи геноциду, і як прямі заклики щодо конкретних злочинних дій проти конкретних осіб, і як пропагування расової, національної чи ментальної домінації однієї народності, групи осіб над іншою; пропаганда війни визнається і як закінчений злочин, і як незакінчений злочин без прямих негативних суспільних наслідків, але у випадку незакінченого злочину міжнародна практика розробила концепцію невідворотності та неможливості уникнення покарання.Отримали подальшого розвитку положення про те, що на міжнародному рівні й досі не вироблена універсальна правова конструкція у формі нормативно-правового акта, який містить загальне й обов’язкове для всіх держав визначення пропаганди та її негативних явищ. Вирішення зазначеного питання перебуває у площині реалізації спільних міждержавних механізмів укладання багатосторонніх та двосторонніх міжнародно-правових договорів. А тому важливо враховувати світовий досвід як держав, так і міжнародних організацій, наприклад, Європейського Союзу; положення, що відносини в сфері заборони пропаганди війни слід сприймати значно ширше, ніж суто кримінально каране діяння. Пропаганда війни перетворюється на стійкий інструмент ведення війни, а тому доцільно проводити упереджуючий аналіз та правове моделювання пошуку нових ефективних механізмів кримінального переслідування за такий вид злочину, навіть із можливістю його родової диверсифікації^UThe author’s personal contribution to the study of the prohibition of propaganda for war comprises the novel scientific concepts and conclusions presented in this dissertation.The author proposes an original periodization for the development of historiography of propaganda for war, establishing its main stages. The methodological toolkit for studying propaganda for war is outlined as a methodology of scientific cognition based on a combination of general legal, specialized legal (criminal law), and psychological legal methods.The work conceptualises a two-tier vision of propaganda for war that includes a set of interconnected elements ensuring comprehensive understanding of the phenomenon. The first level pertains to preventing propaganda for war, while the second level is aimed at directly eliminating propaganda for war altogether. Both levels are officially enshrined in parts 1 and 2 of Art. 20 of the International Covenant on Civil and Political Rights (ICCPR).The author suggests defining propaganda for war as any form of dissemination of views, facts, arguments, and other information, including knowingly untrue messages, incitement of domestic and international racial, religious, or national hatred that aims to instigate military conflicts or aggression. The distinction from conventional propaganda is highlighted, as the latter focuses on spreading arguments, rumours, and other information among individuals to foster the desired public opinion.The meaning and content of propaganda for war are defined by detailing its interdependent elements, namely incitement to war or aggression, isolation from any contact with the outside world, censorship and distortion of any action towards peace by international organisations, and obstruction of access to information on the viewpoints of other countries.The dissertation proves that norms related to prohibition of propaganda for war aimed at direct and public incitement to hostility or violence are, in fact, general international law norms and they impose obligations on the states. These very norms institute positive erga omnes obligations regarding the prohibition of propaganda for war, therefore there can be no derogations or deviations from them. Notably, Ukrainian legal doctrine does not differentiate between the terms “мова ненависті” and “мова ворожнечі”, which are treated as synonymous and equal translation-terms for hate speech, despite minor stylistic and semantic differences. In this regard, the author suggests combing the terms and using “мова ненависті та ворожнечі” hereafter, in order to highlight the relations and actions based on hatred that lead to actual conflicts and wars. Four aspects of hate speech are summarised as (a) spreading ideas based on racial superiority, (b) dissemination of ideas based on racial hatred, (c) incitement to racial discrimination, and (d) incitement to acts against any race or group of people of different skin colour or ethnic origin, as well as abetting or providing any support to racism-motivated behaviour, including financial resources.The author argues that key elements to establishing the fact of hate speech are intent, incitement, and unlawful consequences. The element of propaganda can be viewed through the lens of intent, i.e., propaganda should encompass only the statements made with the intention of instigating hostility; statements made with the intention of inciting others to hatred should be considered hate speech.It is substantiated that incitement is an element of propaganda for war and these two concepts and interrelated. The definitive and distinguishing element of incitement is the intent to incite others to hostility or violence. The author argues that direct and public incitement to aggression should be included as a crime in the Rome Statute of the International Criminal Court.The paper outlines the main aspects of the existing case practice of international military tribunals wherein propaganda is interpreted as a set of actions aimed at inciting towards hostilities or genocide, or as direct calls for specific illegal actions against specific persons, or as propagation of racial, national, or mental domination of one nation or group of people over others. Propaganda for war is considered as both a complete crime and an inchoate offense without direct negative social consequences, however, in the second case, the international practice has developed a concept of irreversibility and made it impossible to avoid punishment. The author further develops the notion that there is still no universal legal construct at the international level that would contain a comprehensive definition of propaganda for war and its negative manifestations as a binding normative legal act. Solution to this issue lies in the implementation of joint interstate mechanisms for concluding multilateral and bilateral international legal agreements.

У дисертації здійснено теоретичний аналіз та емпіричне вивчення соціально-правових уявлень про злочин у контексті девіантної поведінки військовослужбовців. Показано, що соціально-правові уявлення, віддзеркалюючи особливості суспільної та індивідуальної правосвідомості, виступають основними регуляторами правової поведінки людини і правового функціонування суспільства в цілому. Соціально-правові уявлення особистості представлено як розуміння, оцінювання суті законів, правових норм, інтерпретацію тих випадків, коли особистість усвідомлює свої права й обов'язки, їх обмеження, що дозволяє їй сприймати, оцінювати та уявляти себе в різних правових ситуаціях. Соціально-правові уявлення особистості детермінують її правову або неправову поведінку. ?У дисертації вперше визначено специфіку структури та змістового наповнення соціально-правових уявлень військовослужбовців з нормативною/девіантною поведінкою, з наявністю або відсутністю бойового досвіду в умовах війни. Встановлено, що соціально-правові уявлення про злочин військовослужбовців з умовно-нормативною поведінкою до війни характеризуються чіткою диференційованою структурою, ядро якої складають елементи загально-кримінального характеру, пов’язані із окремими видами злочинів та їх наслідками. Виявлено, що ядро соціально-правових уявлень про злочин у групі девіантних військовослужбовців до війни практично співпадає з ядром СПУ групи з нормативною поведінкою, але периферія уявлення відрізняється елементами, пов’язаними з поясненням причин та мотивів злочину і з характеристикою злочинця: уявлення про злочин і злочинця втрачають негативне забарвлення.Виявлено, що структура уявлень про злочин у військовослужбовців з умовно-нормативною поведінкою в умовах війни відрізняється чіткою ієрархічністю, де на перших містах за частотою та рангом знаходяться поняття військових злочинів (дезертирство, зрада, колаборант, мародерство, розстріл, злочини проти дітей, тероризм, геноцид тощо). Показано, що соціально-правові уявлення про злочин військовослужбовців цієї групи характеризуються вираженою амбівалентністю по відношенню до об’єкта злочину за ознакою «свій/чужий». Встановлено, що окремі жорсткі дії проти «чужих» випадають за межі конструкції «злочин».Виявлено, що структура соціально-правових уявлень про злочин військовослужбовців з девіантною поведінкою в умовах війни характеризується аморфністю; зафіксовано розмитість уявлень про види злочинів, про покарання. Сентенції щодо злочинця втрачають ціннісну атрибуцію; уявлення про злочин характеризуються суперечливістю та двоїстістю, що вказує на тенденцію щодо пошуку підтримки та легітимізацію правопорушення. В дисертації вперше емпірично показано, що під впливом екстремальних кризових подій, таких як війна, структура та змістове наповнення соціально-правових уявлень можуть зазнавати значних трансформацій. В роботі дістали подальшого розвитку наступні підходи, положення та наукові уявлення: про специфіку видів ставлення військовослужбовців до права, зокрема в умовах війни (правовий реалізм, правовий нігілізм, правовий скептицизм, правовий цинізм, правовий конформізм, правовий ідеалізм, правовий інфантилізм); положення щодо особливостей ставлення військовослужбовців до морально-етичних категорій та норм поведінки в умовах війни; наукові уявлення щодо оцінки понять закон, злочин, злочинець та жертва військовослужбовцями з різним бойовим та кримінальним досвідом; підходи до організації психологічної роботи, спрямованої на попередження та профілактику девіантної поведінки військовослужбовців. В дисертації удосконалено діагностичний інструментарій щодо визначення схильності особистості до девіантної поведінки. ?У першому розділі роботи соціально-правові уявлення (СПУ) подано як психологічний феномен, сутністю якого виступає фіксація, класифікація і пояснення соціально-правової реальності, яка сприймається людиною крізь призму власного життєвого досвіду. Зазначено, що функції СПУ полягають в адаптації соціально-правових фактів до вже сформованих, раніше існуючих поглядів, думок і оцінок людини; а також – в опосередкуванні та регуляції правової поведінки.?Розглянуто особливості девіантної поведінки військовослужбовців, яка полягає в існуванні її специфічних видів – це нестатутні взаємини, дезертирство, мародерство, самоушкодженя з метою ухиляння від служби тощо.^UIn the dissertation, a theoretical analysis and empirical study of socio-legal representations about crime in the context of deviant behaviour of military personnel is carried out. It is shown that socio-legal representations, reflecting the peculiarities of social and individual legal awareness, act as the main regulators of human legal behaviour and the legal functioning of society as a whole.Socio-legal representations of the individual are presented as understanding, evaluating the essence of laws, legal norms, interpreting those cases when the individual is aware of his rights and obligations, their limitations, which allows him to perceive, evaluate and imagine himself in various legal situations. Socio-legal representations of an individual determine his legal or illegal behaviour.In the dissertation, for the first time, the specifics of the structure and content of the socio-legal representations of servicemen with normative/deviant behaviour, with the presence or absence of combat experience in war conditions, are determined. It has been established that the socio-legal representations about the crime of servicemen with conditional-normative behaviour before the war are characterized by a clear differentiated structure, the core of which consists of elements of a general criminal nature, related to certain types of crimes and their consequences. It was found, that the core of socio-legal representations about crime in the group of deviant servicemen before the war practically coincides with the core of the SLR of the group with normative behaviour, but the periphery of the representations differs in elements related to the explanation of the causes and motives of the crime and the characteristics of the criminal: ideas about the crime and the criminal loses its negative connotation.It was found, that the structure of representations about crime among servicemen with normative behaviour in war conditions is distinguished by a clear hierarchy, where the concepts of war crimes (desertion, treason, collaboration, looting, shooting, crimes against children, terrorism, genocide, etc.). It is shown that the socio-legal representations about the crime of the servicemen of this group are characterized by pronounced ambivalence in relation to the object of the crime on the basis of "friend/foe". It has been established, that certain harsh actions against "strangers" fall outside the scope of the construction of "crimes".It has been established, that the structure of socio-legal representations about the crime of military personnel with deviant behaviour in the conditions of war is characterized by amorphousness; blurred ideas about types of crimes and punishments were recorded. Sentences about the criminal lose their value attribution; perceptions of crime are characterized by contradictions and ambivalence, which indicates a tendency to seek support and legitimize crime.The dissertation empirically shows for the first time, that under the influence of extreme crisis events, such as war, the structure and content of socio-legal representations can undergo significant transformations. In the dissertation, the following approaches, provisions and scientific ideas were further developed: about the specifics of the types of attitude of military personnel to the law, in particular in the conditions of war (legal realism, legal nihilism, legal skepticism, legal cynicism, legal conformism, legal idealism, legal infantilism); provisions regarding the peculiarities of the attitude of military personnel to moral and ethical categories and norms of behaviour in war conditions; scientific ideas regarding the assessment of the concepts of law, crime, criminal and victim by military personnel with different combat and criminal experience; approaches to the organization of psychological work aimed at preventing deviant behaviour of military personnel. The dissertation improved the diagnostic toolkit for determining a person's propensity for deviant behaviour.In the first chapter of the work, socio-legal representations (SLR) are presented as a psychological phenomenon, the essence of which is the fixation, classification and explanation of socio-legal reality, which is perceived by a person through the prism of his own life experience. It is noted that the functions of the SLR consist in the adaptation of socio-legal facts to already formed, previously existing views, opinions and assessments of a person; and also in the mediation and regulation of legal behaviour.The peculiarities of the deviant behaviour of military personnel, which consists in the existence of its specific types, are considered: voluntary desertion, non-statutory relationships, desertion, looting, self-harm for the purpose of evading service, etc.

У дисертаційній роботі доведено, що загальні принципи права є одним з ключових джерел права загалом. Вони слугують свого роду ідеологічною основою права, визначаючи його зміст та характер правового регулювання суспільних відносин. Більшість загальних принципів права зародилися ще в римському приватному праві і пройшли тривалий шлях еволюції, в ході якого змінювався зміст та характер їх застосування в юридичній практиці. Обґрунтовано тезу про те, що за допомогою загальних принципів права можливе притягнення до індивідуальної кримінальної відповідальності згідно з нормами міжнародного права вищого військово-політичного керівництва РФ та осіб, які беруть безпосередню участь у злочинах агресії. Дисертанткою визначено, що в науці міжнародного права відсутнє єдине розуміння загальних принципів права як джерела міжнародного права. Існують суперечки з приводу різних підходів, в тому числі, їх включення до переліку джерел міжнародного права. Не до кінця вирішеним є питання стосовно того, чи не суперечить застосування загальних принципів права суверенітету держав, оскільки вони не були створені на основі їх спільної згоди. Здобувачка обґрунтувала висновок, про те, що Нюрнберзький трибунал підкреслив відповідальність осіб за воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид, незважаючи на їхній статус або посаду, закладаючи основу для майбутніх стандартів міжнародної юстиції, сформувавши при цьому практику застосування цих принципів для кримінального переслідування міжнародних воєнних злочинців. Міжнародний трибунал для колишньої Югославії та Міжнародний трибунал для Руанди, створені під егідою ООН, продовжили традицію застосування загальних принципів права, а також внесли свої інновації, зокрема з питань захисту свідків та інших учасників судового процесу. Міжнародний кримінальний суд (МКС) як постійний орган міжнародної кримінальної юстиції перейняв досвід попередніх трибуналів та активно використовує загальні принципи права у своєму правосудному процесі.^UThe dissertation proves that the general principles of law are one of the key sources of law in general. They serve as a kind of ideological basis of law, determining its content and nature of legal regulation of social relations. Most of the general principles of law originated in Roman private law and underwent a long evolution, during which the content and nature of their application in legal practice changed. The thesis that with the help of general principles of law it is possible to bring to individual criminal responsibility in accordance with the norms of international law of the highest military-political leadership of the Russian Federation and persons who take a direct part in crimes of aggression. The dissertation determined that the science of international law lacks a unified understanding of the general principles of law as a source of international law. There are disputes over different approaches, including their inclusion in the list of sources of international law. The question of whether the application of general principles of law does not contradict the sovereignty of states, since they were not created on the basis of their common consent, is not fully resolved. The applicant substantiated the conclusion that the Nuremberg Tribunal emphasized the responsibility of individuals for war crimes, crimes against humanity and genocide, regardless of their status or position, laying the foundation for future standards of international justice, whileforming the practice of applying these principles to the criminal prosecution of international war crimes criminals. The International Tribunal for the former Yugoslavia and the International Tribunal for Rwanda, established under the auspices of the United Nations, continued the tradition of applying general principles of law and also introduced their own innovations, in particular in matters of protection of witnesses and other participants in the judicial process. The International Criminal Court (ICC) as a permanent body of international criminal justice adopted the experience of previous tribunals and actively uses general principles of law in its judicial process.