Дисертація присвячена комплексному дослідженню імплементації норм МГП у національне законодавство України, встановленню особливостей та надання характеристики стану імплементації.Проведено аналіз видів норм та принципів МГП, а також доктринальних підходів до визначення поняття МГП. Наголошується, що всі норми МГП можна розглядати як норми jus cogens, з яких випливають зобов'язання erga omnes.Окремо розглянуто питання сучасних викликів МГП до яких віднесено нові сучасні міжнародні збройні конфліктів, засобів та форм війн, а також питання загального правозастосування, з огляду на необхідність ефективної імплементації норм МГП. У роботі також розглянуто особливості імплементації норм міжнародного права в національно-правову систему. Зокрема, проаналізовано типи держав в залежності від способів імплементації норм міжнародного права на національному рівні. Констатується, що незалежно від того, до якої з груп відноситься держава, вона повинна об'єктивно дотримуватися норм міжнародного права.У контексті співвідношення норм МГП з нормами інших галузей у роботі здійснено аналіз практики ЄСПЛ. Розглянуто ключові рішення ЄСПЛ, які стосувалися порушень ЄКПЛ та розглядались у контексті реалізації норм МГП. Зокрема розглянуто рішення Catan and others v. Republic of Moldova and Russia, у контексті застосування статті 1 при реалізації норм МГП. Це рішення дає відповідьна питання, яка саме держава несе відповідальність за належне виконання положень Конвенції в цілому, тобто питання ефективного контролю та юрисдикції. Також у контексті юрисдикції та визначення статусу «окупаційної влади» було досліджено справи Jaloud v. the Netherlands та Issa and others v. Turkey.Аналіз практики Суду свідчить, що під час міжнародного збройного конфлікту права, що гарантуються Конвенцією, мають застосовуватися з урахуванням контексту та положень МГП. На основі аналізу практики ЄСПЛ встановлено, що стосовно права на життя норми МГП є lex specialis по відношенню до норм ЄСПЛ. Крім того, аналіз практики ЄСПЛ показує, що Суд постійно шукає підходів до певної конвергенції між нормами міжнародного права в галузі прав людини та МГП. ЄСПЛ, застосовуючи норми обох галузей права, визначає наявні прогалини та полегшує взаємопроникнення правил.^UThe thesis deals with the peculiarities of the implementation of the norms of international law concerning international crimes into the national legal system.The types of norms and principles of IHL, as well as doctrinal approaches to defining the concept of IHL were analysed. It is emphasized that all IHL rules can be considered as jus cogens rules from which erga omnes obligations are arised.The issues of modern challenges to the IHL, which include new modern international armed conflicts, means and forms of war, as well as the issues of general law enforcement, are considered separately, considered the effective implementation of IHL norms. The paper also considers the peculiarities of the implementation of international law in the national legal system. In particular, the types of states are analyzed depending on the way of implementation of the norms of international law at the national level. It is stated that regardless of which group the state belongs to, it must objectively comply with the norms of international law.In the context of the correlation of IHL norms with the norms of other branches, it was conducted analysis of the of the European Court of Human Rights case-law. The key decisions of the European Court of Human Rights concerning violations of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and considered in the context of the implementation of international humanitarian law are analysed. In particular, the decision of Catan and others v. Republic of Moldova and Russia, in the context of the application of Article 1 in the implementation of IHL. This decision answers the question of which state is responsible for the Convention provisionsimplementation as a whole, ie the issue of effective control and jurisdiction. Also in the context of jurisdiction and determination of the status of "occupying power", the cases of Jaloud v. the Netherlands and Issa and others v. Turkey.An analysis of the Court's case-law shows that, in international armed conflicts, the rights guaranteed by the Convention should be applied in the light of the context and provisions of international humanitarian law. On the basis of an analysis of the ECHR's practice, it has been established that, with respect to the right to life, IHL norms are lex specialis in relation to ECHR norms. An analysis of the ECHR's practice shows that the Court is constantly seeking approaches to a certain convergence between the rules of international human rights law and IHL. The ECHR, while applying the rules of both branches of law, identifies the gaps that exist and facilitates the interpenetration of rules.The normative mechanism of implementation of IHL norms in the criminal and military legislation of Ukraine, as well as other branches of legislation was analyzed. In particular, the types of offenses set forth in the provisions of the Geneva and Hague Conventions and their annexes, and the possibility of criminal prosecution for their commission under the provisions of domestic criminal law are analyzed. Taking into account the purpose of this work, the study of violations of international humanitarian law was carried out in two groups, into which they are conditionally divided: 1) violations directed against a group of persons and against an individual; 2) violations directed against property.During the legal analysis of the first group of offenses it was established that criminal liability for their commission is provided by the Special Part of the Criminal Code of Ukraine, but they are mostly scattered in different sections given the structure of this legislation, ie depending on the direct object of criminal encroachment.

Розглянуто питання приведення законодавства України у відповідність до міжнародних стандартів щодо встановлення відповідальності за злочини у сфері комп'ютерної інформації. Досліджено генезис кримінально-правових механізмів протидії цим злочинам. Наведено кримінально-правову характеристику злочинів, відповідальність за які передбачена статтями 361-363і КК України. Проаналізовано відповідні кримінально-правові норми іноземних законодавств. З'ясовано відповідність законодавства України нормам міжнародно-правових актів, спрямованих на протидію злочинам у сфері комп'ютерної інформації. Розроблено пропозиції щодо внесення змін для забезпечення реалізації міжнародних зобов'язань України у цій сфері.

  Скачати повний текст

На основі системного аналізу наукових підходів до дослідження інвестиційного та інноваційного забезпечення розвитку регіонів, розроблено концептуальні засади інвестиційно-інноваційного забезпечення розвитку регіону. Визначено й охарактеризовано основні компоненти інвестиційно-інноваційного забезпечення розвитку регіону з точки зору функціональних зв'язків, що формують концептуальні засади досліджуваної проблематики, які визначають його сфери, об'єкти, нормативно-правову базу, інституційне середовище, джерела, принципи, умови та ефекти. У роботі розкрито передумови нарощення інвестиційно-інноваційного забезпечення регіону в умовах децентралізаційних змін. На основі аналізу кращих вітчизняних практик у нарощенні інвестиційно-інноваційного забезпечення розвитку регіону виокремлено умови нарощення регіонами ресурсної бази інвестицій в умовах децентралізації. Зокрема, до глобальних умов віднесено: удосконалення законодавчих норм та юридичну відповідальність за їх порушення; взаємну відповідальність задіяних в інвестиційному процесі суб'єктів; дотримання прав та свобод інвестора, розширення форм змішаного фінансування інвестпроектів тощо. Систематизовано основні елементи інвестування на регіональному рівні, які включають: інвестування фізичними/юридичними особами, заснованими на колективній власності; державне та місцеве інвестування; державна підтримка реалізації місцевих проєктів; іноземне та спільне інвестування. Дослідження інвестиційно-інноваційного забезпечення регіону в умовах децентралізаційних змін дозволило сформувати критерії інвестиційної привабливості регіонів. Зокрема, це: готовність території до інвестиційного процесу; відсутність проблем у питаннях прав власності на об'єкт інвестування; популяризація інвестиційних переваг території, які властиві лише їй; прозорий правовий статус території; демонстрація позитивних економічних змін регіону; узгодженість інвестицій, які залучаються в громаду. Досліджено світовий досвід інвестиційно-інноваційного забезпечення розвитку регіону в умовах децентралізації. На підставі критичного аналізу виділено функції, які виконує держава при регулюванні інвестиційно-інноваційної діяльності, до яких віднесено: регулюючу, стимулюючу, адміністративну. Основними інструментами прийняття інвестиційно-інноваційних рішень у світовій практиці є макроекономічне регулювання, податкова та амортизаційна політики. Розроблено методичний підхід до проведення діагностики інвестиційно-інноваційного забезпечення розвитку регіонів на основі використання методу інтегрального індексного аналізу. Виокремлено три критерії для оцінки інвестиційного забезпечення (концентрація інвестиційних ресурсів, диверсифікованість джерел залучення коштів для інвестування, ефективність інвестування) та чотири критерії для оцінки рівня інноваційного забезпечення розвитку регіонів (науково-дослідна активність наукових організацій, інноваційна активність промислових підприємств, результати інноваційної діяльності промислових підприємств, ефективність інноваційної діяльності промислових підприємств). Встановлено, що регіони України значно відрізняються за рівнем інвестиційного забезпечення розвитку. Результати діагностики рівня інноваційного забезпечення розвитку регіонів показали, що лише м. Київ, Запорізька, Сумська, Харківська області потрапили до групи з порівняно високим рівнем. Найбільш чисельною є група з низьким рівнем інноваційного забезпечення розвитку, що потребує розробки антикризових стратегій інноваційного забезпечення їх розвитку з урахуванням їх регіональних особливостей. Обґрунтовано підхід до формування інноваційно-інвестиційних стратегій розвитку регіонів на основі результатів проведеної комплексної діагностики, що дозволило побудувати поле взаємозв'язків рівнів інвестиційного та інноваційного забезпечення регіонів України за підсумками інтегральних оцінок, на основі чого розроблено стратегічну концепцію інвестиційно-інноваційного забезпечення розвитку регіонів держави та проведено їх позиціонування у матриці вибору типу інноваційно-інвестиційної стратегій. У роботі удосконалено підхід до побудови кореляційно-регресійної моделі залежності валового регіонального продукту Волинської області від інвестиційно-інноваційного забезпечення, що дозволило визначити мультиплікативний ефект впливу витрат на інновації, кількості працівників, задіяних у виконанні наукових досліджень, які мають науковий ступінь, витрат на виконання наукових досліджень і розробок, капітальних і прямих іноземних інвестицій на розвиток економіки регіону. Встановлено, що перспективи соціально-економічного піднесення регіону залежать від поєднання потенціалу публічного сектора та приватного капіталу, що повною мірою забезпечується через реалізацію угод державно-приватного партнерства.^UOn the basis of systematic analysis of scientific approaches to researching investment and innovation maintenance of regions development, conceptual principles of innovation and investment support for region development are developed. The main components of innovation and investment support for region development in terms of functional connections that form the conceptual foundations of the research, which determine its areas, objects, regulatory framework, institutional environment, sources, principles, conditions and effects are identified and characterized. The paper reveals the prerequisites for increasing investment and innovation support in the region in terms of decentralization changes. Based on the analysis of the best domestic practices in increasing the investment and innovation support of region development, the conditions for increasing the regions' resource base of investments in terms of decentralization are singled out. In particular, the global conditions include: the relevance of legislation on investment activities and legal liability for their violation; mutual responsibility of the subjects involved in the investment process; observance of the rights and freedoms of the investor, expansion of mixed financing forms of investment projects, etc. The main elements of investing at the local level are systematized, which include: investing by individuals / legal entities based on collective ownership; state and local investment; state support for the implementation of local projects; foreign and joint investment. The study of investment and innovation support of the region in the terms of decentralization changes allowed to form the criteria of regions investment attractiveness. In particular, they are: the territory readiness for the investment process; no problems with ownership of the object of investment; popularization of investment advantages of the territory, which are peculiar only to it; transparent legal status of the territory; demonstration of positive economic changes in the region; consistency of investments that are attracted to the community. The world experience of investment and innovation support of region development in the terms of decentralization is studied. Based on the critical analysis, the functions performed by the state in regulating investment and innovation activities are highlighted: regulatory, stimulating, administrative. The main tools for making innovative and innovative decisions in world practice are macroeconomic regulation, tax and depreciation policy. The methodical approach to carrying out diagnostics of investment and innovative maintenance of regions development on the basis of using the method of integrated index analysis is developed. There are three criteria for assessing investment support (concentration of investment resources, diversification of sources of investment, investment efficiency), and four criteria for assessing the level of innovative support for regional development (research activity of scientific organizations, innovation activity of industrial enterprises, results of innovative activity of industrial enterprises, efficiency of innovative activity of industrial enterprises). It was found that the regions of Ukraine differ significantly in the level of investment support for development. The results of diagnostics of the level of innovative support of regional development showed that only Kyiv, Zaporizhzhia, Sumy, Kharkiv regions were in the group with a relatively high level. While the most numerous is the group with a low level of innovative development, which requires the development of anti-crisis strategies for innovative development, taking into account their regional characteristics. The approach to the formation of innovation and investment strategies of regions based on a comprehensive diagnosis of levels of investment and innovation support of development was justified, which allowed to build a field of relationships between levels of investment and innovation support of regions development in Ukraine according to integrated assessments, and on this base a strategic concept of investment and innovation support of the state regions development was developed and the positioning the regions of Ukraine in the matrix of choosing the type of innovation and investment strategy was held. The paper improves the approach to building a correlation and regression model of the dependence of Volyn gross regional product on innovation and investment support, which allowed to determine the multiplier effect of the cost of innovation, the number of employees involved in scientific research, the cost of research and development, capital and foreign direct investment in the region's economy. It is proved that the prospects of social and economic growth of the region depend on the combination of public sector potential and private capital, which is fully ensured through the implementation of public-private partnership agreements.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню конституційно-правового інституту контрасигнації актів глави держави та органів публічної влади. На підставі проведеного дослідження вперше: виділено періодизацію конституційно-правового закріплення контрасигнації, виходячи з виокремлення етапів становлення та розвитку світових конституцій; здійснено класифікацію підстав застосування контрасигнації на юридичні та фактичні, згідно з якою юридичними підставами є положення чинних нормативно-правових актів, що регламентують контрасигнацію, а фактичні підстави передбачають реалізацію її мети; запропоновано нормативно визначити мотиви застосування/незастосування контрасигнації (стратегічні, функціонально-психологічні, інноваційні, фінансові, специфічні) задля недопущення необґрунтованого (безпідставного) здійснення/нездійснення контрасигнації; представлено алгоритм процедури контрасигнації з виділенням її стадій. Удосконалено: визначення поняття «контрасигнація», під яким запропоновано розуміти підписання акту глави держави, парламенту, уряду, органу місцевого самоврядування уповноваженим суб'єктом, що покладає на нього юридичну та/або політичну відповідальність за виконання акту та наділяє такий акт юридичною силою; систему основних принципів застосування контрасигнації, які мають бути нормативно закріпленими, з поділом їх на загально-правові, загальні принципи діяльності органів публічної влади, спеціальні. Дістали подальший розвиток положення щодо: залежності конституційно-правового закріплення контрасигнації від форми правління держави; моделі контрасигнації з виокремленням її видів, форм та типів за певними критеріями; гарантій здійснення контрасигнації з їх поділом на загальні (політичні, економічні, соціальні, ідеологічні) та спеціальні.^UThe paper is related to the complex research of the constitutional and legal institute of countersignature of the head of state and public authorities acts. Based on the conducted research for the first time: the periodization of the constitutional and legal consolidation of countersignature is highlighted, based on the allocation of stages in the formation and development of foreign constitutions; the classification of the grounds for applying countersignature into legal and factual ones is carried out, according to which the legal grounds are the provisions of existing normative legal acts regulating countersignature, and the actual grounds provide for the implementation of its purpose; it is proposed to define the regulatory motives for the use/non-use of countersignancy (strategic, functional-psychological, innovative, financial, specific) in order to prevent unjustified (groundless) implementation/non-implementation of countersignancy; an algorithm of the countersignature procedure is presented with the allocation of its stages. Improved: the definition of the concept of "countersignature", which is proposed to understand the signing of an act of the head of state, parliament, government, local self-government body by an authorized entity that imposes legal and/or political responsibility for the implementation of the act and gives such an act legal force; a system of basic principles for the application of countersignancy, which should be legally fixed, with their division into general legal, general principles of activity of public authorities, special. Received further development the provisions on: the dependence of the constitutional and legal consolidation of countersignature on the form of government of the state; models of countersignature with the allocation of its types, forms and types according to certain criteria; guarantees of implementation of countersignature with their division into general (political, economic, social, ideological) and special.

Дисертація присвячена розгляду проблем одного із складних, теоретично і практично важливих інститутів кримінального права України - співучасті у злочині. Вперше на базі судової практики Автономної Республіки Крим досліджено: спірні питання, поняття співучасті (запропоновано розширене і уточнене визначення співучасті у новому КК); його розвиток у теорії і законодавстві України та колишнього СРСР; класифікацію форм співучасті, її об'єктивні і суб'єктивні ознаки; види співучасників і значення їх класифікації для кваліфікації злочинів; підстави, межі відповідальності і складні питання співучасників; організована злочинність як окремий вид групової злочинності; корупція та ін. Проаналізовані дві основні групи форм співучасті в злочині; загальні форми - проста і складна, за попереднім зговором і без такого та форми співучасті в злочинах особливого роду (передбачених у конкретних статтях Особливої частини КК). Серед останніх окремо вирізняються ті, що безпосередньо пов'язані з організованою злочинністю - організована злочинна група і злочинне співтовариство (організація). Пропонується передбачити в новому КК кримінальну відповідальність за участь у діяльності злочинних організацій, зокрема, за: керівництво цими організаціями; виконання їх окремих доручень; збір для них матеріальних коштів; відмивання грошей, здобутих злочинним шляхом; використання таких коштів для організації й участі у сходках лідерів злочинного світу, "ворів у законі" та ін. Пропонується також передбачити у проекті нового Кримінально-виконавчого кодексу України утримання позбавлених волі лідерів злочинного світу в спеціально організованих для цього закладах з найсуворішою ізоляцією від інших засуджених. Розглянуто й окреслено підстави та межі кримінальної відповідальності співучасників у залежності від форми співучасті і тієї ролі, яку вони виконували у спільно вчиненому злочині. На підставі аналізу спеціальних питань відповідальності співучасників зроблено висновки щодо необхідності регламентації в новому КК добровільної відмови співучасників, ексцесу виконавця, співучасті у злочині із спеціальним суб'єктом, невдалої співучасті.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена історії становлення нової системи мистецьких інституцій в Україні в період політичних трансформацій наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років, що ілюструє появу мистецької системи західного типу на руїнах соціалістичної. Дослідження охоплює період трьох десятиліть незалежності країни, а саме 1990-ті – 2020 роки. Автор умовно поділяє цей період на три етапи розвитку інституційної діяльності, які супроводжувалися значними соціальними змінами і сприяли інтеграції української артсистеми у міжнародну.Для аналізу обрано чотири українські міста – Київ, Одесу, Львів та Харків. Акцент саме на них не означає, що в інших містах України не існувало галерей, центрів сучасного мистецтва та музеїв, проте у межах цього дослідження, задля виявлення найважливіших аспектів становлення мистецької системи, було обрано міста з найчисленнішими і найбільш активними осередками.Наприкінці 1980-х років в Україні відбулися докорінні соціокультурні зміни: послаблення тотального державного контролю, а далі розпад СРСР, демократизація суспільно-політичного життя, трансформація ціннісних орієнтирів, лібералізація економіки, формування ринкових відносин та приватного сектора. Всі ці процеси призвели до значних інституційних змін в українській культурі. Це був час формування принципово нової системи, коли мистецтво позбулося не тільки тотального державного впливу, але й фінансової підтримки держави. Тому інституційна активність 1990-х років була викликана також необхідністю створити нову інфраструктуру задля функціонування і розвитку мистецтва.Перше десятиліття незалежності продемонструвало певну недієздатність існуючої моделі державної політики щодо культури, яка тривалий час була пов’язана з ідеологією. Це пояснювалося тим, що підтримка й фінансування з боку держави були спрямовані лише на окремі складові мистецької системи – зокрема, й надалі підтримувалась діяльність Спілки художників України, державних музеїв, державних мистецьких навчальних закладів тощо. Водночас сучасне мистецтво, разом з новоутвореною інституційною інфраструктурою, розвивалися самостійно і не мали розвинутого механізму співпраці з державними інституціями.Мистецькі трансформації, з одного боку, збіглися в часі з періодом стагнації глобального артринку, а з іншого – з інституційним бумом, що дістав свій прояв у появі великої кількості галерей, центрів сучасного мистецтва та бієнале у всьому світі. Артінституції, як інструмент розвитку економіки, почали відігравати ще більшу роль. Зростало їхнє значення як у суспільному, так і в політичному житті країни, зокрема вони часто брали на себе відповідальність за культурну дипломатію і сприяли розвиткові туризму. Процес інституалізації мистецтва, що відбувався на заході поступово, на теренах України, як і в інших пострадянських країнах, проходив дуже стрімко. Він мав свої етапи й особливості.Більшість ініціатив початку 1990-х, зокрема, художніх об’єднань та перших галерей, зникли протягом першого ж десятиліття свого існування, і це спричинило певний спад на початку 2000-х років. Водночас, вже друга половина нульових років стала свідком появи інфраструктури нового типу – великих приватних і державних установ, що суттєво вплинули на загальноукраїнський мистецький контекст. На сцену вийшло нове покоління художників та галеристів. Були засновані інституції, що продовжували активно працювати і в наступному десятилітті. З’явилися такі великі «гравці», як PinchukArtCentre, а дещо пізніше – Мистецький Арсенал. Завдяки їхній діяльності сучасне мистецтво наприкінці 2000-х – першій половині 2010-х стало більш затребуваним, свідченнями чого стали розширення аудиторії та збільшення масштабів державної підтримки.Паралельно відбувалась централізація всіх художніх і ринкових процесів. Якщо в 1990-х роках у Львові, Харкові та Одесі насичене художнє життя створює мало пов’язану між собою поліфонію, то вже на початку ХХІ століття погляди багатьох митців спрямовані на ті можливості, які пропонувала столиця.При певному узагальненні, можна стверджувати, що українська артсистема з її інституціями розвивалася автономно, спираючись на приватний сектор, паралельно до державних процесів, аж до середини 2010-х, коли держава вже почала системно будувати культурну політику. Це позначилося на змінах у законодавстві, зокрема в появі нової системи призначення на керівні посади у сфері культури, у заснуванні Українського культурного фонду тощо. Подібні зрушення дали діячам культури і мистецтва змогу покладатися не лише на приватні інституції та ініціативи, але й на державну допомогу. Це суттєво збільшило кількість державних проєктів у сфері культури.^UThe dissertation is devoted to the history of the formation of new art institutions in Ukraine during a period of significant political changes in the late 1980s and early 1990s, which illustrates the emergence of a capitalist art system from the ruins of a socialist one. The study covers the period of three decades of independence, namely the 1990s – 2020, which are conventionally divided among themselves, marking three stages of the development of institutional activity that were accompanied by significant social changes and contributed to the integration of Ukrainian art scene into the international system.Four Ukrainian cities – Kyiv, Odesa, Lviv and Kharkiv, are the focus of this analysis. Emphasis on them does not mean that there were no galleries, centers for contemporary art and museums in other cities, but within the scope of this study, in order to identify the most important aspects of the formation of the contemporary art scene, only the most active and concentrated centers are selected.At the end of the 20th century, fundamental socio-cultural changes took place in Ukraine: the weakening of total state control in the late 1980s and the subsequent collapse of the USSR, the democratization of social and political life, the liberalization of the economy, the transformation of societal values, the formation of market relations and the emergence of the private sector. All these processes influenced significant institutional changes in Ukrainian culture. It was the time of the formation of a fundamentally new system, in which art found itself in free conditions, including from state funding. Therefore, the incredible activities of the 1990s were also caused by the need to create a new infrastructure for the function and development of art.The first decade of independence demonstrated the absence of a dominant model of state policy on culture, which for a long time was associated with ideology. This was illustrated by the fact that support and funding from the state were directed only to certain components of the art system. In particular, the activities of the Union of Artists, state museums, state art educational institutions, etc., continued to receive state support. At the same time, contemporary art, together with the newly created institutional infrastructure, developed independently and did not have a developed mechanism of cooperation with state institutions.These cultural transformations coincided on one hand with the stagnation of the global art market, and on the other with an institutional boom, which was indicated by the emergence of a large number of galleries, contemporary art centers and biennials around the world. Art institutions, as a tool of economic development, began to play a greater role. Their importance was growing both in the social and political life of the country. In particular, they often played a major part in cultural diplomacy and the promotion of tourism development. The process of art institutionalization, which continued gradually in the West, took place rapidly in the territory of Ukraine, as well as in other post-Soviet countries. It had its stages and particular features.Most of the initiatives of the early 1990s, particularly art associations and early galleries, disappeared within the first decade, causing a certain decline in the early 2000s. At the same time, already the second half of the 2000s witnessed the appearance of a new type of infrastructure – large private and state institutions that significantly influenced the all-Ukrainian artistic culture. A new generation of artists and gallerists appeared on the scene. Institutions that continued to work actively in the next decade were founded. Big “players” such as PinchukArtCentre and later Mystetskyi Arsenal appeared. Thanks to their actions, contemporary art in the late 2000s to the first half of the 2010s became “fashionable”, which was illustrated by the expansion of the audience and the scale of state support.In parallel, there was the centralization of all artistic and market processes. If in the 1990s in Lviv, Kharkiv and Odesa, the rich artistic life created a loosely connected polyphony, then by the beginning of the 21st century, the eyes of many artists were directed to the opportunities offered by the capital Kyiv.In general terms, it can be stated that the Ukrainian art system and its institutions developed autonomously, parallel to the state processes, until the mid-2010s, when the state began to build a cultural policy systematically. This affected the changes in legislation, and in particular, the emergence of a new system of appointment to management positions in the field of culture, and the establishment of the Ukrainian Cultural Fund, etc. Such shifts have enabled cultural and artistic figures to rely not only on private institutions and initiatives, but also on state aid. This significantly increased the number of state projects in the field of culture.

Уточнено сутність глобалізації та значення ісламської моделі бухгалтерського обліку в подоланні її наслідків. Визначено місце бухгалтерського обліку в сучасній економічній доктрині мусульманських країн, і роль її принципів в формуванні організаційно-методичних положень. Встановлено особливості правового поля функціонування бухгалтерського обліку в мусульманських країнах та його галузевої направленості. Обгрунтовано вплив зовнішнього середовища на кожен з елементів системи бухгалтерського обліку. Висвітлено залежність запитів користувачів облікової інформації від майнового інтересу та визначено значення бухгалтерського обліку у врегулювання інформаційної асиметрії. Розроблено облікову модель розподілу результатів діяльності підприємства, яка враховує всі фактори виробництва. Запропоновано внести зміни щодо форм фінансової звітності в контексті показників соціального характеру. Здійснено пакет звітності про соціальну й екологічну відповідальність підприємств.

  Скачати повний текст

Дисертація є комплексним дослідженням правового регулювання електронного урядування в Україні в контексті адаптації його до європейських стандартів функціонування. Виконано комплексний аналіз електронного урядування як інституту адміністративного права через дослідження концептуальних основ його функціонування у сфері публічного управління, визначення основних стандартів і засад електронного урядування та аналізу напрямів адаптації європейських стандартів адміністративно-правового регулювання електронного урядування в Україні.Репрезентоване наукове дослідження містить системну характеристику адаптаційних заходів функціонування електронних публічних реєстрів в Україні до європейських стандартів функціонування системи електронного урядування, зокрема: вдосконалення урядової платформи інтероперабельності та розроблення технологічно надійної системи реєстрів; унормування адміністративної відповідальності у сфері належного забезпечення функціонування публічних реєстрів; створення нормативних та організаційних гарантій забезпечення самоокупності функціонування публічних електронних реєстрів; нормативні зміни в системі отримання УНЗР із присвоєнням його автоматично кожному громадянину з моменту народження; перехід на домінування автоматизованого способу оплати послуг; налагодження транскордонної інтероперабельності інформації публічних реєстрів з країнами ЄС. Здобувач розробив модель комплексного удосконалення функціонування системи публічних електронних реєстрів, що охоплює: нормативні (доповнення до Закону України «Про публічні електронні реєстри», розроблення Державної цільової програми з розвитку інтеграції та інтероперабельності системи публічних електронних реєстрів); управлінські (створення єдиного управлінського центру управління публічними електронними реєстрами); техніко-організаційні (формування та впровадження Реєстру публічних електронних реєстрів та оновлення технічної системи електронної взаємодії «Трембіта» із її гармонізацією з вимогами та стандартами ЄС, забезпечення безперервного контролю за проблемами та кіберзагрозами) гарантії.Запропоновано комплекс заходів для розвитку національної правової політики з метою адаптації прогресивних стандартів електронного урядування в Україні, що передбачає: прийняття єдиного комплексного нормативного акта у сфері електронного урядування; узгодження критеріїв сумісності та взаємодії національної системи електронного урядування та її елементів з країнами партнерами; перехід до проактивної форми надання адміністративних послуг без запиту з боку особи; унормування пріоритету дизайну, орієнтованого на користувача, зокрема користувачів із низькими цифровими навичками та з обмеженими можливостями; впровадження комплексу адміністративних заходів щодо підвищення рівня знань різних цільових груп стосовно можливостей використання системи електронного урядування.Автор запропонував унормувати адміністративну відповідальність у сфері належного забезпечення функціонування публічних реєстрів, внісши до Кодексу про адміністративні правопорушення України ст. 145 1 «Порушення умов і правил, що регламентують діяльність у сфері публічних реєстрів та інших національних електронних інформаційних ресурсів» та сформував проєкт її редакції.^UThe dissertation represents a comprehensive examination of the legal regulation of e-governance in Ukraine in the context of its adaptation to European standards of functioning. A comprehensive analysis of e-governance as an administrative law institution is conducted, delving into the conceptual underpinnings of its operation within the domain of public administration. This study encompasses the establishment of fundamental standards and principles of e-governance, while also scrutinizing the various domains where adaptation to European administrative and legal norms is sought in Ukraine.The applicant has developed a model of comprehensive improvement of the functioning of the system of public electronic registers, including: regulatory (amendments to the Law of Ukraine "On Public Electronic Registers", development of the State Target Program for the Development of Integration and Interoperability of the System of Public Electronic Registers); management (creation of a single management center for the management of public electronic registers); technical and organizational (formation and implementation of the Register of Public Electronic Registers and updating the Trembita technical system of electronic interaction by harmonizing it with EU requirements and standards, ensuring continuous monitoring of problems and cyber threats) guarantees.The author proposes a set of measures for the development of national legal policy with a view to adapting progressive standards of e-government in Ukraine, including: adoption of a single comprehensive regulatory act in the field of e-government; harmonization of the criteria for compatibility and interaction of the national e-government system and its elements with partner countries; transition to a proactive form of administrative services provision without a request from a person; prioritizing user-centered design, including for users with low digital skills and disabilities; implementing a set of administrative measures to increase the level of knowledge of various target groups about the possibilities of using the e-government system.The author suggests the regulation of administrative liability in the domain of ensuring the appropriate functioning of public registers through the inclusion of Article 145 1 , titled "Violation of the terms and conditions governing activities in the area of public registers and other national electronic information resources," into the Code of Administrative Offenses. A draft version of this proposed article is also presented.

Визначено поняття та розкрито сутність адаптації як пошук способів рішення визначених цілей та задач розвитку, особливостей та принципів адаптації вищих навчальних закладів (ВНЗ) до ринкових умов, включаючи заповзятливість, мобільність, економічну самостійність, конкурентоспроможність, економічну, юридичну та моральну відповідальність. Вперше запропоновано методику визначення рівня адаптації ВНЗ до ринкового середовища за допомогою комплексної порівняльної рейтингової оцінки, критеріями якої є матеріально-технічний та науково-педагогічний потенціал ВНЗ, затребуваність підготовлюваних їм спеціалістів, джерела надходження фінансових коштів, диверсифікованість освітніх послуг ВНЗ. Наведено методику розрахунку цін на освітні послуги, нижня межа яких формується на основі визначення вартості підготовки студента відповідно до спеціальністі, форми навчання, курсу, навчального плану, а верхня - установлюється виходячи зі стратегії "асортиментного ціноутворення". Розроблено методику визначення ризику кадрового бізнесу за допомогою імітаційного моделювання, що враховує джерела фінансових надходжень, обсяги реалізації та ціни на освітні послуги. Удосконалено методичні підходи щодо оцінки ефективності інвестицій у людський капітал, а саме у підготовку спеціалістів з різним рівнем освіти та визначення окупності даних вкладень.

  Скачати повний текст

Досліджено правову природу адміністративних стягнень. Визначено місце адміністративних стягнень у системі заходів адміністративного примусу та в інституті адміністративної відповідальності. Співвіднесено поняття "адміністративний примус", "адміністративна відповідальність", "адміністративно-правова санкція", "адміністративне стягнення" та запропоновано авторське визначення останнього. Проаналізовано характерні ознаки адміністративних стягнень, які дозволяють провести відмежування їх від інших адміністративно-правових санкцій. Виокремлено комплекс характерних ознак, за якими серед широкого кола правових санкцій (у тому числі й економічних), передбачених чинним законодавством, можна виділити адміністративно-правові, та обгрунтовувати їх родову належність до адміністративних стягнень. Наведено додаткову аргументацію з питання віднесення юридичних осіб до суб'єктів адміністративної відповідальності. Аргументовано необхідність розмежування правових понять "адміністративне правопорушення" та "адміністративний проступок", а також запропоновано авторське бачення проблематики. Значну увагу приділено деяким аспектам відмежування основних і додаткових стягнень. Висвітлено питання належного законодавчого закріплення принципів застосування адміністративних стягнень. Сформульовано конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства з урахуванням результатів проведеного дослідження.

  Скачати повний текст

Запропоновано визначення адміністративної відповідальності як правового інституту. Встановлено її роль і значення у системі юридичної відповідальності в державі та сформульовано пропозиції нормативного характеру. Проаналізовано специфічні особливості адміністративної відповідальності (ступінь суспільної небезпеки, об'єкт і предмет посягання, об'єктивні умови проступку), на підставі яких здійснено її відмежування від інших видів юридичної відповідальності, зокрема дисциплінарної, цивільно-правової та кримінальної. Вперше проведено статистичний аналіз практики застосування адміністративної відповідальності в Україні у 1992 - 2003 рр., виявлено основні тенденції її розвитку та встановлено найбільш поширені адміністративні правопорушення й заходи адміністративного впливу. Досліджено закономірності розвитку законодавства України про адміністративну відповідальність, виявлено основні недоліки її чинної нормативно-правової бази. Внесено пропозиції щодо перегляду переліку адміністративних правопорушень та стягнень. Розроблено нову концепцію єдиного кодифікованого нормативно-правового акту - Кодексу України про адміністративні проступки (КУпАПр), в який внесено ряд суттєвих доповнень щодо визначення суб'єктів відповідальності та заходів адміністративного впливу стосовно фізичних та юридичних осіб.

  Скачати повний текст

Визначено поняття адміністративної відповідальності військовослужбовців, обставини, що виключають таку відповідальність, характеризовано адміністративні стягнення та порядок їх накладення на військовослужбовців. Проведено класифікацію та визначено адміністративні правопорушення, за вчинення яких військовослужбовці повинні нести відповідальність на загальних підставах. Охарактеризовано процесуальний порядок притягнення військовослужбовців до відповідальності. З'ясовано питання профілактики адміністративних деліктів серед військовослужбовців, значення заходів адміністративної відповідальності для їх попередження.

  Скачати повний текст

Розглянуто питання відповідальності за виготовлення, придбання, зберігання або реалізацію фальсифікованих алкогольних напоїв або тютюнових виробів (ст. 177-2 КУпАП). Досліджено елементи юридичних складів адміністративних правопорушень у сфері обігу алкогольних напоїв і тютюнових виробів, розмежовано їх юридичні склади. Розглянуто особливості адміністративно-юрисдикційної діяльності органів державної податкової служби. Розкрито кваліфікуючі ознаки складу правопорушення, передбаченого ст. 177-2 КУпАП та інших правопорушень даної сфери. Подано ряд теоретичних положень і практичних рекомендацій, сформульованих у результаті комплексного аналізу адміністративної відповідальності за виготовлення, придбання, зберігання або реалізацію фальсифікованих алкогольних напоїв або тютюнових виробів.

  Скачати повний текст

Наведено ознаки екологічного адміністративного правопорушення, запропоновано підходи, критерії та розроблено класифікацію екологічних правопорушень, з'ясовано їх місце в системі адміністративних правопорушень. Розглянуто їх види залежно від змісту адміністративних стягнень, що накладаються за екологічні правопорушення. Внесено пропозиції щодо вдосконалення системи стягнень і порядку їх накладення. Розглянуто механізм застосування законодавства про адміністративну відповідальність за екологічні правопорушення, зокрема, форми та методи діяльності органів адміністративної юрисдикції в сфері охорони довкілля на кожному етапі провадження у справах про адміністративну відповідальність, з'ясовано місце та роль судових органів щодо вирішення даних справ.

  Скачати повний текст

У дисертації проведено комплексне наукове дослідження адміністративної відповідальності за забруднення та засмічення морського простору України.Визначено, що з урахуванням природних особливостей басейнів Чорного і Азовського морів, специфіки освоєння їх мінеральних ресурсів в сучасних умовах забруднення моря відбувається шляхом: проведення розвідувальних робіт та обладнання свердловин, геологорозвідувальних робіт; видобутку корисних копалин; будівництво підземних споруд різного призначення; російської агресії та хімічного забруднення моря внаслідок бомбардувань. З врахуванням положень чинного законодавства України встановлено допустимість поєднання декількох видів юридичної відповідальності, зокрема, заходів дисциплінарної та адміністративної відповідальності, заходів майнової та кримінальної відповідальності, за забруднення та засмічення морського простору.Встановлено, що специфікою шкоди, завданої морському простору України, є її ймовірний прояв через значні проміжки часу, що має відображатися у методиці її обчислення, а не лише пов’язуватися із визначенням розміру реальних збитків від певних дій, як існує в Методиці визначення збитків, заподіяних навколишньому природному середовищу в межах територіального моря, виключної морської (економічної) зони та внутрішніх морських вод України в Азовському та Чорному морях, затвердженої наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України. Такий підхід ускладнює реалізацію компенсаційної функції цивільно-правової відповідальності за правопорушення у сфері охорони морського простору, в тому числі спричиненої російською військовою агресією, а тому і знижує рівень її правової ефективності.Виділено особливості адміністративної відповідальності за забруднення та засмічення морського простору України, до яких віднесено: 1) нормативно-правові підстави встановлюються як нормами чинного національного законодавства, так і міжнародними актами та договорами, морськими звичаями, звичаями портів та обов’язковими постановами, статутними документами адміністрацій морських портів, їх службовими особами, службовими інструкціями та наказами; 2) специфічний перелік обставин, що виключають адміністративну відповідальність за забруднення та засмічення морського простору України, зокрема, до нього входять непереборна сила та інші форс-мажорні обставини; 3) підстави настання адміністративної відповідальності за забруднення та засмічення морського простору України, якими є порушення норм, що встановлюють граничні розміри забруднення морського простору України; 4) особливе коло суб’єктів адміністративної відповідальності, яким є службові особи морських суден, органів державного екологічного контролю тощо; 5) різноманітний перелік джерел забруднення та засмічення морського простору (в тому числі в наслідок проведення господарчих та науково-дослідних робіт на континентальному шельфі та прилеглих водах України, де реалізуються суверенні права розвідки, розроблення та охорони живих і неживих (мінеральних) природних ресурсів, у тому числі на морському дні і у його надрах, а також здійснюється юрисдикція відносно створення та використання установок і споруд, проведення морських наукових досліджень та охорони морського середовища); 6) застосування ряду оціночних категорій та неврахування у методиках оцінки шкоди морському простору збитків, що можуть настати від протиправної діяльності у майбутньому).Обґрунтовано, що родовим об’єктом адміністративних правопорушень, пов’язаних із забезпеченням безпеки морського простору є порушення режиму використання природних об’єктів та природних ресурсів, забезпечення їх раціонального використання, дотримання вимог національної та регіональної екологічної безпеки під час експлуатації джерел підвищеної небезпеки (до яких віднесено і морські судна).Встановлено, що правовідносини у сфері охорони морського простору України як об’єкту адміністративних правопорушень нормами КУпАП регулюється безсистемно, без застосування структурно-логічного підходу до розташування відповідних деліктних складів. Підтримано ідею про доцільність об’єднання адміністративних правопорушень у сфері охорони морського простору України до окремого розділу під назвою «Відповідальність за екологічні правопорушення», де розмістити всі норми, що стосуються сфери забруднення довкілля і, зокрема, забруднення та засмічення морського простору України.Обгрунтовано доцільність розширеного тлумачення поняття «суб’єкт адміністративної відповідальності за забруднення та засмічення морського простору», до кола яких запропоновано віднести: по-перше, службовців суден, морських кораблів та інших плавзасобів; по-друге, юридичних осіб, відповідальність яких має базуватися на реалізації концепту інституту відповідальності без вини за лише факт заподіяння майнової та/або моральної шкоди, а також на використанні конструкції відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки, яким визнано судно, морський корабель чи інший плавзасіб...^UIn the dissertation, a comprehensive scientific study of administrative responsibility for pollution and littering of the marine space of Ukraine was conducted.It was determined that, taking into account the natural characteristics of the Black and Azov Sea basins, the specifics of the development of their mineral resources in modern conditions, sea pollution occurs by: carrying out reconnaissance works and equipment of wells, geological exploration works; mining; construction of underground structures for various purposes; Russian aggression and chemical pollution of the sea as a result of bombing. Taking into account the provisions of the current legislation of Ukraine, the admissibility of a combination of several types of legal responsibility, in particular, measures of disciplinary and administrative responsibility, measures of property and criminal responsibility, for pollution and littering of the sea space has been established.It was established that the specificity of the damage caused to the maritime space of Ukraine is its probable manifestation after significant intervals of time, which should be reflected in the method of its calculation, and not only be related to the determination of the size of real losses from certain actions, as is the case in the Methodology for determining losses. caused to the surrounding natural environment within the territorial sea, exclusive maritime (economic) zone and internal sea waters of Ukraine in the Azov and Black Seas, approved by the order of the Ministry of Environmental Protection and Natural Resources of Ukraine. This approach complicates the implementation of the compensatory function of civil liability for offenses in the sphere of maritime space protection, including those caused by Russian military aggression, and therefore reduces the level of its legal effectiveness.Features of administrative responsibility for pollution and littering of the marine space of Ukraine are highlighted, which include: 1) regulatory and legal grounds established both by the norms of current national legislation and international acts and treaties, maritime customs, customs of ports and mandatory resolutions, statutory documents of administrations seaports, their officials, service instructions and orders; 2) a specific list of circumstances that exclude administrative responsibility for pollution and littering of the maritime space of Ukraine, in particular, it includes force majeure and other force majeure circumstances; 3) the grounds for administrative liability for pollution and littering of the marine space of Ukraine, which are violations of norms establishing the limit sizes of pollution of the marine space of Ukraine; 4) a special circle of subjects of administrative responsibility, which are officials of sea vessels, state environmental control bodies, etc.; 5) a diverse list of sources of pollution and clogging of the marine space (including as a result of economic and research activities on the continental shelf and adjacent waters of Ukraine, where the sovereign rights of exploration, development and protection of living and non-living (mineral) natural resources are exercised, in including on the seabed and in its subsoil, as well as exercising jurisdiction over the creation and use of installations and structures, conducting marine scientific research and protection of the marine environment); 6) application of a number of assessment categories and failure to take into account in the methods of assessment of damage to the maritime space damages that may occur from illegal activities in the future).It is substantiated that the general object of administrative offenses related to ensuring the safety of the maritime space is the violation of the regime of use of natural objects and natural resources, ensuring their rational use, compliance with the requirements of national and regional environmental safety during the exploitation of sources of increased danger (up to which also includes sea vessels).It has been established that legal relations in the sphere of protection of the maritime space of Ukraine as an object of administrative offenses are regulated by the Code of Criminal Procedure in an unsystematic manner, without applying a structural and logical approach to the location of the relevant tort warehouses. The idea of combining administrative offenses in the sphere of protection of the marine space of Ukraine into a separate section called "Liability for environmental offenses" is supported, where all norms relating to the sphere of environmental pollution and, in particular, pollution and littering of the marine space of Ukraine, will be placed.The expediency of the expanded interpretation of the concept of "subject of administrative responsibility for pollution and littering of the sea space" is substantiated, to which it is proposed to include..

Розкрито суть загального поняття адміністративної відповідальності, а також поняття адміністративної відповідальності за зберігання або транспортування алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, на яких немає марок акциозного збору встановленого зразка. Проаналізовано суть, зміст і підстави цих адміністративних відповідальностей. Досліджено елементи й ознаки складу адміністративного правопорушення, здійснено аналіз системи податкових правил, розглянуто її недоліки, які не дозволяють здійснити належну систематизацію адміністративних правопорушень. Значну увагу приділено проблемам побудови чіткої взаємообумовленої системи адміністративно-правових норм у податковій сфері. Розроблено пропозиції щодо внесення змін до законодавства України у цій частині. Розглянуто класифікації адміністративних порушень, запропонованих різними вченими. З урахуванням виявлених недоліків та практики діяльності податкових органів наведено пропозиції щодо удосконалення процесу та порядку взаємодії між податковою міліцією та іншими правоохоронними органами, зокрема між податковою міліцією та Національним центральним бюро Інтерполу в Україні. Сформульовано рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства й адміністративно-юрисдикційної діяльності податкових органів України.

  Скачати повний текст

Розкрито місце адміністративної відповідальності за невиконання законних вимог державного виконавця в системі юридичної відповідальності, її ознаки, а також значення в забезпеченні реалізації правоохоронної функції держави. Визначено повноваження органів Державної виконавчої служби України щодо застосування адміністративно-примусових заходів під час здійснення виконавчого провадження. Обгрунтовано конкретні висновки та рекомендації, спрямовані на вдосконалення механізму притягнення до адміністративної відповідальності за невиконання законних вимог державного виконавця й організаційно-правових засад діяльності суб'єктів провадження в таких справах. Досліджено ефективність системи примусового виконання рішень державними виконавцями, міжнародне законодавство щодо адміністративно-правового статусу державного виконавця. Запропоновано зміни та доповнення до законів України, якими регулюється примусове виконання рішень публічних органів управління.

  Скачати повний текст

Розглянуто сутність та закономірності використання системи заходів адміністративної відповідальності у боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин. Особливу увагу приділено вивченню юридичного складу правопорушень у сфері незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин та питанням реформування адміністративно-деліктних та адміністративно-процесуальних норм. Визначено зміст поняття та ознаки адміністративної відповідальності за незаконний обіг нарокотичних засобів і психотропних речовин. Представлено систему заходів протидії досліджуваних правопорушень. Охарактеризовано суб'єкти адміністративної юрисдикції та з'ясовано їх правовий статус щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, які посягають на зазначену сферу. Визначено юридичний склад адміністративних проступків, передбачених ст. 44, 44-1, 106-1, 106-2 ККпАП. Встановлено основні етапи та показано місце провадження у справах про адміністративні правопорушення за незаконні дії з наркотичними засобами та психотропними речовинами в адміністративному процесі й обгрунтовано пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного ККпАП.

  Скачати повний текст

Встановлено відмінність між поняттями право власності та право інтелектуальної власності. Наведено заходи адміністративного примусу та обгрунтовано необхідність розвитку механізму адміністративно-правової охорони авторського та суміжних прав засобами адміністративної відповідальності. Визначено суспільну небезпеку правопорушень. Висвітлено недоліки законодавства про адміністративну відповідальність. Запропоновано внесення спеціальної статті КУпАП щодо незаконного використання об'єктів авторського та суміжних прав. Розроблено критерії виділення адміністративних проступків у сфері інтелектуальної власності. Обгрунтовано доцільність у КУпАП деталізувати порушення авторських та суміжних прав, закріпляючи обставини, що обтяжують відповідальність. Запропоновано провести спеціалізацію суддів з питань розгляду справ про захист інтелектуальної власності.

  Скачати повний текст

Досліджено адміністративну відповідальність за порушення антимонопольного законодавства України, розглянуто підстави настання адміністративної відповідальності за відповідні порушення - нормативна, фактична та процесуальна. Охарактеризовано адміністративні порушення антимонопольного законодавства, проведено аналіз їх складів, висвітлено проблеми кваліфікації, шляхи вирішення даних проблем. Розглянуто адміністративну процедуру провадження у справах щодо порушення антимонопольного законодавства й особливості оскарження рішення Антимонопольного комітету України і його органів.

  Скачати повний текст