Дослідження присвячене мистецтвознавчій експертизі феномена творчості Дмитра Гнатюка в музично-театральній культурі України другої половини ХХ – початку ХХІ століття.Науковою проблемою дисертації є комплексне мистецтвознавче та культурологічне дослідження феномена творчості Дмитра Михайловича Гнатюка – видатного оперного співака, режисера-постановника, педагога та гро-мадського діяча, що спонукає до об'єктивного аналізу історичних процесів музичної культури України другої половини ХХ – початку ХХІ століття, а відтак і осмислити витоки сучасних мистецьких явищ у національному ду-ховному просторі доби оновлення, виявити сутність художньої творчості в контексті загально-гуманітарного дискурсу. У часи сьогодення, якнайбільше відчувається потреба ідентифікації української духовної спадщини, кристалізації в її основі ментальних сутнісно-неповторних особливостей. Упродовж останніх десятиліть дослідження в царині творчої біографістики стали одними з найзатребуваніших у вітчизняній гуманітаристиці. Адже соціокультурний розвиток суспільства значною мірою зумовлюється діяльністю особистостей, які володіють особливою волею та потенціалом, що здійснюють активний мистецький поступ і художні відкриття. Виокремлюючи поняття Митця в окрему площину аналізу, сучас-на гуманітаристика значно розширила науковий тезаурус, структуруючи його синонімічну послідовність, що виражена такими моделями як: майстер, ху-дожник, митець, рефлексивний художник, стимулюючи до перманентного переосмислення категоріального апарату не тільки мистецтвознавства, а й культурології, філософії, соціології, психології. Закріплюючи проблему в об-раний контекст, ми маємо можливість відслідкувати чіткий механізм адаптації особистості, її акультурації, самоактуалізації, саморепрезентації, саморефлексії, послідовного становлення та звершення у складному комунікативному середовищі. Саме крізь призму біографістики, біографічного методу дослідження стає можливим реконструкція прихованих раніше і маловивчених аспектів творчої активності, рефлексія якої зумовлена систематизованими емпіричними надбаннями, їх осмисленням з подальшим включенням у вимір теоретичного узагальнення та обґрунтування. Сформу-лювати визначення творчої особистості на вістрі сучасних наукових висновків є надзвичайно складним завданням, оскільки її смислова структура суттєво розпорошується в результаті перманентної зміни інструментарію пізнання її сутності. За умови включення поняття у зазначений комунікативний простір, порушуються відповідні граматичні та синтаксичні зв'язки, що, відповідно, стимулює до певних семантичних викривлень та по-рушень.Застосовуючи біографічний метод дослідження, ми вивчаємо унікальну постать – Д. М. Гнатюка в контексті розвитку музичної культури України другої половини ХХ – початку ХХІ століття, творчість якого стала невід'ємною складовою не лише вітчизняного, а й світового оперного мис-тецтва. Його індивідуальні творчі звершення не тільки увійшли до золотого фонду національної культури, а й дають змогу переосмислити ключові ас-пекти в розвитку українського музично-театрального мистецтва. Для того, щоб здійснити об'єктивне, неупереджене дослідження об'ємної спадщини Дмитра Гнатюка не лише як унікального артефакту, а й збагнути його численні зв'язки з українською традицією, і зі світовими тенденціями музич-ного театру, варто висвітлити складні й багатогранні процеси становлення і розвитку цієї мистецької галузі в Україні загалом. Такий підхід вимагає залу-чення до аналітичного апарату дисертації актуального пласту сучасної культурологічно-мистецтвознавчої думки – психологічної характеристики Митця у світлі існуючих на сьогодні концепцій психології творчості, а також визначення естетико-світоглядних пріоритетів видатного Майстра як своєрідного механізму до пізнання сутності його індивідуальності та неповторності. Взята за основу дослідження системна послідовність – Дмитро Гнатюк: оперний співак, режисер-постановник, педагог дає можливість цілісно охопити творчу біографію Митця, комплексно проаналізувати накопичений досвід в контексті його матеріального та духовного надбання.^UThe scientific problem of the presented dissertation is the complex study of art and culture of Dmytro MykolaiovychMykhaiovych Hnatyuk's creativity phe-nomenon, an outstanding opera singer, stage director, teacher and public figure, which prompts an objective analysis of the historical processes of musical culture in Ukraine in the second half of the 20th and the beginning of the 21st century, and thus, to understand the origins of modern artistic appearance in the national spiri-tual world of modernisation, to reveal the essence of artistic creativity in the con-text of the general humanitarian discourse. In the present times, the greatest need is for the identification of the Ukrainian spiritual heritage, the crystallisation of es-sentially-unique features in its mental basis. Names such as Eugenia Mirosh-nichenko, Anatoliy Solovyanenko, Dmytro Hnatyuk are a breakthrough in the Ukrainian mentality in the sphere of its world art recognition, creating a landmark for national identity.Using the biographical method of research, we study the unique figure - D. M. Gnatyuk in the context of the Ukrainian musical culture development in the second half of the 20th and early 20th centuries, whose creativity has become an integral part of not only domestic but also world operatic art. His individual crea-tive achievements not only entered the golden fund of the national culture, but also allow us to rethink the key aspects of the development of Ukrainian musical and theatrical art. In order to carry out an objective, unbiased study of Dmytro Hnatyuk's volumetric heritage not only as a unique artifact, but also to grasp his numerous connections with the Ukrainian tradition, and with the world tendencies of the musical theater, one should highlight the complex and multifaceted proc-esses of formation and development of this artistic industry in Ukraine as a whole. Such an approach requires the inclusion of a contemporary cultural-artistic thought – the psychological characteristics of the artist in the light of existingpsychological concepts of creativity, as well as the definition of the aesthetic-ideological priori-ties of the outstanding Master as a kind of mechanism for the knowledge of the essence of his personality and originality, to the analytical apparatus of the disser-tation. Dmytro Hnatyuk: opera singer, director-director, teacher gives an opportu-nity to comprehensively cover the creative biography of the artist, comprehen-sively analyse the accumulated experience in the context of his material and spiri-tual heritage.

У дисертації вперше комплексно і системно проаналізовано специфічні риси зображення єврейського світу в українській малій прозі кінця ХІХ – перших десятиліть ХХ ст. До дослідження залучено більше 130 текстів, з-поміж яких мала проза Івана Андрієнка, Івана Багряного, Володимира Винниченка, Віктора Домонтовича, Мирослава Ірчана, Наталії Кобринської, Олекси Копиленка, Григорія Косинки, Михайла Коцюбинського, Агатангела Кримського, Івана Нечуя-Левицького, Леоніда Пахаревського, Клима Поліщука, Юрія Смолича, Івана Франка та ін. Вони представляють велику палітру жанрів, стилів, композиційних рішень, авторських географій та ідеологій, що об’єднані тематично. У різноманітті вони розкривають специфіку літературного процесу і трансформації способів репрезентації Інших, зокрема єврейської культури, в українській малій прозі, а також фіксують літературне бачення єврейської культури й українсько-єврейського сусідства, враження, рефлексії й відгуки на плинну історичну реальність. Попри помітну дослідницьку увагу до єврейських тем в українській літературі та більшості, хоча не всіх згаданих літературних імен, корпус малої прози цього періоду ще не був об’єктом цілісного наукового аналізу per se в контексті єврейської тематики. Відповідно, дисертація сфокусована на комплексному дослідженні репрезентації «єврейського світу» в малій прозі.Обраний теоретико-методологічний підхід спирається на засади літературної імагології та геопоетичних студій та інкорпорує елементи міфоархетипної критики, гендерних студій, геопоетичних студій і літературної антропології. Авторська концепція передбачає акцент на понятті «єврейського світу» як цілого і мультишаровість репрезентації єврейського світу в українській малій прозі. Тож структура дисертації відповідає цьому баченню: в ній розглянуто «міфоархетипний рівень» зображення, що ґрунтується на рецепції Біблії як специфічного, але фундаментального джерела українських знань про єврейське Інше, літературну репрезентацію суспільно-політичних обставин і соціальних відносин доби через призму єврейського світу і vice versa («соціальний рівень»), «антропологічний рівень» – зображення єврейської культури через людські постаті й антропологічні феномени, а також «геопоетичний рівень», який охарактеризовано через різні аспекти взаємодії єврейського героя з простором, українського героя з єврейським простором і, власне, «єврейські» простори. Цій меті підпорядковане вживання як основного терміна «єврейський світ», що мотивований потребою комплексно окреслити міфологічні й архетипні, соціокультурні, антропологічні і просторові виміри зображення євреїв і їхнього життєвого світу в українській короткій прозі.Практична цінність дисертації в тому, що її результати й матеріали можна використовувати для розробки лекцій і практикумів, навчальних курсів в університетах і системі неформальної освіти з розглянутої тематики (передовсім імагології, єврейської тематики в українській літературі, художньої специфіки малої прози періоду кінця ХІХ і перших десятиріч ХХ століть, а також історії української літератури і літературознавчої теорії), для нових досліджень і поглиблення знань про парадигму образотворення Інших в українській літературі, створення навчальної літератури і просвітницьких матеріалів. Дисертація буде корисною для написання студентських наукових робіт із відповідних тематик. Одним із її практичних результатів є укладена антологія текстів малої прози на єврейську тематику, яка представить цю сторінку української літератури й культури для широкої читацької авдиторії.^USince the second half and particularly the end of the nineteenth century, modern Ukrainian literature enters the new genre and thematic horizons and demonstrates a focused interest to “our Others,” in particular the Jews and their life. Particularly, the short fiction and fragmentary genres are actively developing. The historically intense period of the rise of national culture is associated with changes in the literary portrayal of Jews, in particular reducing the role of ethnic stereotypes and focusing on empathy and the psychological exploration of the Jewish characters. With many short stories little-researched and less known, this literary research is on the agenda. The spectrum of the intra-textual and extra-textual drivers of the literary portrayal involves aesthetic, gender, social and political, myth-archetypal, spatial and others. The territory of Ukraine in the period in question is referred to as the borderlands in its understanding of “the crucible of cultures” where the cultural exchanges, mobility, and the cultural, ethnic, religious, and gender diversity have been constantly manifested. The study of the ethnic representation expands the knowledge on diversity of Ukrainian literary heritage, its rich imagery, openness, and responsiveness while provides sources to supplement the inclusive narrative of Ukrainian culture and memory. It paves the way for a reassessment of the old patterns and offers an opportunity to reflect on Ukraine’s cultural and ethnic diversity. Finally, the research on Jews in Ukrainian literature and Ukrainian-Jewish literary contacts serves an important purpose by contributing to the creation of the inclusive and dynamic vision of Ukraine. The literature sampling makes up 132 short fiction pieces written by a variety of Ukrainian writers from 1881 to 1930s. Ivan Andriienko, Ivan Bahrianyi, Volodymyr Vynnychenko, Myroslav Irchan, Nataliia Kobrynska, Oleksa Kopylenko, Hryhorii Kosynka, Mykhailo Kotsiubynskyi, Ahatanhel Krymskyi, Ivan Nechui-Levytskyi, Leonid Pakharevskyi, Klym Polishchuk, Ivan Franko are involved among others. The only exception is a 1948 story by Viktor Domontovych that aesthetically closes the interwar period. Based on a combined methodology that is dominated by methods of imagology and literary spatial studies, gender studies and myth studies, the study provides an in-depth literary analysis of the texts selected. It incorporates gender critical analysis to study female images, body representation, and women’s issues, myth analysis to explore the biblical influence on the representation, intertextual analysis and the elements of other scientific approaches. The outcomes of the dissertation include a number of research publications, numerous non-academic texts and invited talks for foreign audiences, and a forthcoming anthology of Ukrainian short fiction on Jewish themes in 1880s–1930s with commentaries.The main findings posit that the Jewish heteroimage is ambigious in Ukrainian short fiction as typologically related images might be positive and negative in various texts. The biblical myths and archetypes inform short fiction about the Jews and those portrayals are either rich and stereotyped or philosophically and ethically interpreted, to be the source for exploration of the 20th-century human. It is emphasized, however, that those stories virtually do not discuss the perception of contemporary Jews. The Jewish body representation is stereotyped, presented through the strength / weakness dichotomy, emotionally evaluated in many cases and the female body is portrayed on the intersection of the ethnic and gender conventions. An extensive typology of the Jewish characters in short fiction is provided based on three main types of the rich Jew, the poor Jew, and the Jew communist, and the gender issues are explored in details. The Jewish pogroms are represented using a wide range of means at different levels including metaphors of fire and blood, eschatological and apocalyptic metaphors, the images of the poor, the opposite images of strong-willed Jewish women and passive men, the motives of the massacre of an elderly Jew, raping during the pogrom, and the generational gap between the loyal elderly and active militant Jewish youth, among many others. Literary topography is examined from various angles including the emphasis on the conncetion of the city and village and the important chance for learning the Jewish culture during the travel, usually on train. It is noted that the aesthetic evaluation underpinning by the beauty / ugliness dichotomy is part of the literary Jewish image and apart a formative component of the literary discourses of pogrom and gender-based violence, where Jewish women are portrayed in fluid categories of “beauty.”

Дисертацію присвячено розробці теоретичних положень ігрових структур в музиці на основі екстраполяції загальних ігрових принципів в галузі музичної творчості. Досліджено етапи формування європейських концепцій гри. На основі положень філософсько-естетичних ігрових теорій визначено сучасне розуміння гри як універсалії. Розкрито за множинністю зовнішніх ігрових модифікацій наявність спільних ігрових принципів. На основі іманентних ігрових закономірностей вичленовано можливі варіанти структури гри. Теоретично розроблено і введено поняття "ігрової структури в музиці"; запропоновано типологізацію ігрових структур за принципами взаємодії їх складових елементів: ігрова структура "змагання" (принцип змагання), ігрова структура "мозаїки" (принцип комбінаторики), ігрова структура "містифікації" (принцип амбівалентності). Розроблену методику аналізу за допомогою ігрових структур апробовано на матеріалі фортепіанного циклу "П'ять пальців" та "Гімну" з "Серенади in A" І.Стравинського; Сонати для скрипки і фортепіано G-dur, Концерту для фортепіано з оркестром G-dur М.Равеля; Концерту N2 для скрипки з оркестром М.Скорика.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему прекрасного у прозі Т.Г. Шевченка, зокрема у російськомовних повістях, Щоденнику, листах. Розкрито зв'язок естетики та літератури. Охарактеризовано відношення прекрасного на рівні природа / мистецтво / соціум. З'ясовано, що проза письменника є оригінальним явищем, оскільки не вписується в канони тогочасної літератури, вона відображає національні та європейські літературно-естетичні традиції. Авторське сприйняття краси в природі, мистецтві, людині, суспільстві є індикатором світогляду митця, визначає його актуальні та сьогочасні літературно-мистецькі орієнтири. Проаналізовано прозову спадщину Т.Г. Шевченка з акцентом на ідеалі прекрасного.

  Скачати повний текст

Виконана дисертація присвячена вивченню патернів, що діяли в українській культурі (зокрема – музичній) 1920-1930-х років і виконували важливі соціо- та культурно-регулятивну ролі. Саме такий ракурс є важливим не тільки для осмислення потреб минулого, а й вивчення стратегічних тенденцій розвитку різних сфер і суспільної культури етносу в цілому: в процесі міфотворення «глобальної» сучасності посилюється або нівелюється значення тих чи інших взірців чи моделей минулого.. Мета дослідження – осмислити причини введення ідеологічних патернів в українську хорову творчість міжвоєнного періоду з огляду на закономірності культурно-суспільних процесів того часу. Методологія дослідження зумовила використання фундаментальних принципів теорії пізнання (історизм, неупередженість, цілісність, розуміння взаємозалежності процесів тощо) з опертям на міждисциплінарний і некласичний ціннісний підходи. У дисертації вперше: встановлено класифікацію наукових підходів до проблеми патернів у гуманітарній сфері та систематизовано його культурологічні інтерпретації відповідно до кола проблематики; виокремлено образно-тематичні кліше і жанрові моделі у хоровій творчості композиторів УСРР-УРСР для масового виконання; вивчено прояви злиття патернів з ідеологією у академічній творчості різних тематичних сфер цього ареалу; розглянуто патерни хорової музики у творчості українських композиторів західних теренів у зв’язку з актуальними для цього періоду міфологемами; підсумовано концептуальні вияви естетики суспільної культури у патернах українській хоровій творчості міжвоєнного періоду; на семіотичному рівні музичного мистецтва простежено концептуальні вияви ідеологічної та культурно-естетичної організації суспільств різних державних типів; аналіз творчості здійснено з огляду не тільки на ідеологічні компоненти, а й їх організуючі структури – патерни; в українському музичному мистецтві виявлено культуротворчу систему патернів; проаналізовано репрезентативні для тогочасних тенденцій у хоровій творчості твори як типологічно яскраві зразки суспільної культури; створено вагому теоретичну базу для подальшого різностороннього вивчення предмету.^UThe completed dissertation is devoted to the study of patterns that operated in Ukrainian culture (especially music) of the 1920 s and 1930 s and performed important social and cultural-regulatory roles. But this perspective is important not only for understanding the needs of the past, but also for the study of strategic trends in the development of various spheres and the social culture of the ethnic group as a whole: in the process of myth-making of “global” modernity, the importance of certain examples or models of the past is strengthened or reduced. The purpose of the study is to understand the reasons for the introduction of ideological patterns into the Ukrainian choral work of the interwar period, taking into account the regularities cultural and social processes of that time. The research methodology determined the use of fundamental principles of the theory of knowledge (historicism, impartiality, integrity, understanding of the interdependence of processes, etc.) based on interdisciplinary and non-classical value approaches. The methods are historical-stylistic, systematic, genre-stylistic, semantic, chronology, comparative, performing methods, as well as pragmatic and structural analysis of folklore works. In the field of the historiographical method, synchronistic analysis proved valuable, which made it possible to compare directly unrelated opus and concepts of different areas as components of a supranational cultural-historical integrity. Scientific novelty of the obtained results. In the dissertation for the first time: the classification of scientific approaches to the problem of patterns in the humanitarian sphere has been established and its cultural interpretations have been systematized according to the scope of the problem; figurative and thematic clichés and genre models in the chorus are singled out works of composers of the USSR and USSR for mass performance; the manifestations of the fusion of patterns with ideology in the academic creativity of various thematic areas of this area were studied; the patterns of choral music in the work of Ukrainian composers are considered western terrains in connection with mythologemes relevant for this period; the conceptual manifestations of the aesthetics of social culture in the patterns of Ukrainian choral work of the interwar period are summarized; at the semiotic level of musical art, conceptual manifestations of the ideological and cultural-aesthetic organization of societies of various state types; the analysis of creativity is carried out with a view not only to ideological components, but and their organizing structures of a patterns; a culture creating system of patterns has been revealed in Ukrainian musical art; works representative of contemporary trends in choral creativity were analyzed as typologically vivid examples of social culture; a strong theoretical base has been created for further multifaceted studying the subject; works representative of contemporary trends in choral creativity were analyzed as typologically vivid examples of social culture; a strong theoretical base has been created for further multifaceted studying the subject.

Доведено, що теорія символічного тлумачення ікони, запропонована П.Флоренським, є найбільш розробленою з огляду на осмисленість та обгрунтованість у контексті православної естетики та історії естетичної думки у цілому. Зазначено, що його іконологічні пошуки були серцевиною концепції конкретної метафізики. Встановлено, що витоки іконології П.Флоренського - у творчому осмисленні ним богословських інтерпретацій образу та символу представниками святоотцівської традиції. Досліджено, що його теорія в її конкретних положеннях є за своєю сутністю православною. Розглянуто утвердження П.Флоренським унікальності іконопису, його довершеності та переваги над усіма видами мистецтв, виділення релігійного мистецтва, ототожнення з іконописом, а також чітке змістовне відмежування мистецтва іконопису від світського мистецтва.

  Скачати повний текст

Системно досліджено імпресіонізм в українській літературі як повноцінну стильову течію, що виникла в кінці XIX ст. та розвивалась на початку XX ст. Уперше обгрунтовано показано якісну відмінність між літературним імпресіонізмом і живописом, доведено існування в українській літературі на межі даних століть психологічного імпресіонізму. Запропоновано нове поняття "актуальний хронотоп", який є головною категорією історичної поетики, що характеризує естетичний феномен імпресіонізму в мистецтві. Висвітлено розвиток та особливості категорії історичної поетики - кута зору автора, що є обов'язковою ознакою української імпресіоністської прози. Уперше послідовно досліджено особливості зображально-виражальних засобів імпресіонізму: предметність зображення, "психологічність" вираження, адже предмети та зовнішні явища світу в імпресіонізмі найчастіше символізують явища внутрішнього світу. Показано взаємозв'язок між змінами форм художнього письма та проблематикою - увага до внутрішнього як самоцінного, індивідуальності й неповторності людини, її духовного всесвіту. Показано, що для розуміння українського психологічного імпресіонізму, який становить специфіку національної літератури, визначальними є "філософія переживання" В.Дільтея, теорія М.Бахтіна про "вирішальні питання буття" та теорія В.Франкла про "трагедію внутрішнього життя".

  Скачати повний текст

Виявлено синкретизм власне поетичного, живописного та музичного начал, взаємопроникнення прийомів у поетиці І.Северянина. Встановлено, що синестетичність є основним фактором формування структури поетичного образу. Проведено паралелі між естетикою лірики поета та живописом кінця XIX - початку XX ст. (російського та західноєвропейсього). Вперше здійснено аналіз живописно-зображального начала в творчості літератора, докладно розглянуто особливості відтворення пейзажу, портрету, інтер'єра, колористики, а також своєрідно перенесені до поетичної сфери живописні прийоми, що в них застосовуються. Розглянуто музичність лірики митця - від звуків до музичних асоціацій, виділено віршовий твір ("Друга симфонія"), композиція якого створена відповідно до законів сонатно-симфонічної форми. Досліджено психологізм, визначено основні особливості структури образів і прийомів художньої типізації. Визначено вплив скандинавського імпресіонизму на лірику І.Северянина.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено виявленню специфіки естетичної природи інтерсуб'єктивності та розкриттю історичної динаміки становлення інтерсуб'єктивності як засобу подолання обмеженості "філософії суб'єкта". У новоєвропейській філософії від Р.Декарта до К.Маркса, а також сутність "комунікативного повороту" в сучасній європейській філософії. Виявлено естетичний потенціал інтерсуб'єктивності шляхом аплікації концепції "суб'єктивної" та "інтерсуб'єктивної" парадигм (В.Хьосле) в історії філософії до історії естетичної теорії. Ця аплікація є продуктивною, оскільки дозволяє розкрити нові принципи класифікації естетичних теорій 18 - 20 ст. Проведено ретельний аналіз естетичної площини "суб'єктивної" та "інтерсуб'єктивної" парадигм, наведено їх принципові характеристики, на прикладі конкретних концепцій (психоаналітичної та аналітико-психологічної) розкрито їх історичне значення. Особливу увагу приділено аналізу інтерсуб'єктивних детермінант процесів художньої творчості та сприйняття художнього твору, який проведено шляхом застосування великого обсягу фактичного матеріалу та прикладів.

  Скачати повний текст

Розглянуто актуальні тенденції естетичної думки XX ст., пов'язані з пошуками методології для пояснення нових тенденцій в художньому просторі за збереження теоретичних напрацювань минулих поколінь. Вибір в якості об'єкту дослідження теорії інтертекстуальності обгрунтовано рядом причин: семіотизацією філософської проблематики XX ст., поширення інтертекстуальності в якості мистецького прийому, методологічна гнучкість даної теорії. Завдяки виявленню історичної варіативності та методологічної плюралістичності теорії інтертекстуальності аргументується її відповідність вимогам постнекласичної естетики та науки.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено дослідженню становлення і розвитку в Україні інформаційного телебачення, аналізу типоформотворення інформаційних телепрограм. Розглядається специфіка професійної діяльності журналіста в процесі отримання і відображення інформації. Досліджено механізми структурної та типологічної побудови інформаційної телепрограми, які безпосередньо пов'язані зі стилістичними і жанровими особливостями. Вперше введено ряд проекцій (персоніфікація інформації, імідж особистості, зображальна естетика, кольористика), які сприяють комплексному вивченню предмета. Викладено практичні рекомендації щодо подальшого функціонування інформаційного телемовлення в Україні. Зроблено спробу створення універсальної класифікаційної моделі інформаційної телевізійної програми і визначення закономірностей її розвитку та оптимізаційних аспектів на перспективу.

  Скачати повний текст

Проведено філософське вивчення поняття "іронія", яке запропоновано розглядати як фігуру тексту культури, що репрезентує підміну наявного сенсу прихованим, фіксує порушення звичного сприйняття або комунікації та спрямування на відновлення смислотворення. Трансформація його змісту у різних парадигмах культури дозволяє виявити фундаментальні ознаки іронічного дискурсу, а саме: рефлексивність, контрарність, аксіологічність. Уточнення суміжних понять культурології та естетики, які співвідносяться з іронією, установлення їх специфіки та взаємозв'язку розкриває зміст цієї культурної універсалії. Запропоновано цілісний історико-культурологічний підхід до розуміння іронії, яка є не лише позицією людської свідомості, а й екзистенціалом людського буття, що доводить можливість розкриття подальшого становлення. Культурологічні трансформації поняття "іронія" розкривають генезу її філософського змісту. Класична метафізика розуміє іронію переважно як методологічну стратегію пізнання, в її модерністських і постмодерністських модальностях філософією визначається важливість людиновимірного змісту. Некласична інтерпретація іронічного дискурсу слугує зброєю проти засилля логоцентризму та намагається реабілітувати сферу безпосередності людського почуття. У процесі тотальної семіотизації культури іронія втрачає свій руйнівний потенціал, стає терапевтичною процедурою, глибинною цитатою, що презентує інтертекстуальність культури, але заперечує можливість доведення автентичності в онтологічному вимірі або оригінальності у творчому сенсі.

  Скачати повний текст

Охарактеризовано основні положення естетики П.Д.Боборикіна, його історико-літературну концепцію. На підставі аналізу основних положень концепції зроблено висновок, що письменник прагне протиставити тенденційній літературі незвичайне поєднання філософії позитивізму з ідеалістичною естетикою. Зазначено, що естетико-натуралізм Боборикіна - результат свідомого наслідування певних методологічних принципів, генезис яких визначався особливостями сітогляду письменника, його розумінням завдань мистецтва.

  Скачати повний текст

Розглянуто теоретичну реконструкцію цілісної системи історико-філософських поглядів В. Ф. Асмуса, її теоретичних і методологічних засад, які можуть бути покладені в основу традиції сучасних досліджень вітчизняної філософії та її історії. З'ясовано умови формування мислителя як філософа, досліджено його історико-філософську спадщину, визначено місце та роль у вітчизняній і світовій історії філософії. До безпосереднього доробку В. Ф. Асмуса відносяться розробка цілісного історико-філософського вчення, яке охоплює теоретичні та методологічні проблеми, комплекс конкретних досліджень у галузях історії античної філософії, історії німецької класичної філософії, історії естетики, логіки та науки. Доведено, що історико-філософські дослідження та теоретичні надбання вченого й сьогодні виявляються актуальними для різних напрямків філософського пізнання.

  Скачати повний текст

Дисертація представляє комплексне дослідження проблеми інтерпретації партесної музики в руслі історично інформованого виконавства. Така інтерпретація вибудовувалася на основі інформації про виконавську практику певного історичного періоду, отриману з музично-теоретичних й виконавських трактатів того часу. Музична епоха, що особливо привернула увагу історично зорієнтованих виконавців, – доба бароко. Важливим елементом барокового світобачення було сприйняття музики як божественного мистецтва, яке виховує, змінює й підносить серця людей. Митцями доби бароко розроблена теорія музичних афектів – широкого спектру емоцій втілюваних у музиці, спрямованих на сприйняття й пережиття слухачами. Тому на музичну мову проектують засоби риторичного мистецтва, формуються спеціальні виразові засоби – музично-риторичні фігури, передбачається наявність додаткової семантики й алегоричного змісту композицій. Зростають вимоги до музикантів, які поєднують особистісні, духовні, емоційні, інтелектуальні та професійні якості виконавців. Українська музика бароко найяскравіше представлена партесною творчістю. Багатоголосий партесний спів було запроваджено в літургійну практику православної традиції наприкінці XVI століття. Жанр партесного концерту сформувався у другій половині XVII століття як наскрізна музична форма, що розвивається відповідно до словесного тексту й законів риторики. Партесний спів розвивався при монастирях, митрополичих кафедрах й освітніх осередках: братських школах, колегіумах й у Києво-Могилянській академії. На заняттях музики в академії студенти вивчали теорію, нотну грамоту і спів, а гра на музичних інструментах заповнювала дозвілля. Важливими центрами розвитку партесного співу й музичної освіти на території України були Луцьк, Острог, Львів, Унів, Почаїв, Київ, Чернігів, Харків та Переяслав. Взаємозв’язок семантики слова й музичного втілення є особливою виразовою сферою партесних композицій, тому риторичне осмислення їх музичної мови необхідне для розуміння й виконання музики цього стилю. Науковою новизною дисертаційного дослідження є характеристика риторичного стилю письма Миколи Дилецького й Івана Домарацького та виділення спільних засобів, що творять образ риторичної мови партесних творів. Риторичні засоби у творах М. Дилецького служать збагаченню афективної сфери композицій, натомість у партесних концертах І. Домарацького риторика цементує музичну форму й увиразнює текстові акценти догматичного й дидактичного значення. Обидва композитори персоніфікують образи літургійного тексту за допомогою засобів музичної мови. Спільним для письма обох композиторів є спеціальна семантика певного типу музичного розвитку. Зокрема поліфонічна й імітаційна фактура є символічним втіленням кількості, а категорія вічності відтворена спільним акордовим комплексом – низхідним рухом паралельними тризвуками. Історично інформована інтерпретація одного твору передбачає самостійне редагування виконавцем нотного тексту, відповідно до його знань про тогочасну виконавську практику. Важливими виразовими засобами на трактування яких впливає теоретичне дослідження є темп музичного твору, співвідношення темпів при зміні метру, музична артикуляція, загальна динаміка, кількість та розміщення виконавців. Співвідношення темпів при зміні метру в партесному творі може відбуватися кількома способами (відповідно до музичного й словесного контексту): за пропорційними співвідношеннями, за тотожним ритмічним мотивом, як у сучасній практиці, або за співвідношенням, згаданим в анонімному трактаті «Препорцыя». Музична артикуляція партесних композицій передбачає свідоме відтворення вербального тексту й стосується фразування, поєднання штрихів, застосування артикуляційних пауз, акцентування ритмічних і мелодичних вершин. На межі артикуляційних і динамічних виразових засобів лежить прийом messa di voce – роздування звуку і його поступове згасання. Виконавський засіб messa di voce відображає естетику барокового звуковедення і підкреслює контраст мелодико-ритмічного розвитку різних голосів хору. Властивою для партесної музики є контрастна динаміка й особливе відчуття акустики приміщення, об’єм якого заповнюється просторовим розміщенням виконавців й спеціальними динамічними ефектами.Науковою новизною дослідження є формулювання алгоритму вивчення й виконання партесного твору диригентом з урахуванням давніх праць й досвіду історично інформованих виконавців. Результати дослідження можуть бути використані у наукових та освітніх студіях партесної музики, барокового виконавства й музичної риторики, зокрема риторики в українській музиці XVII–XVIII століть. А сформована модель інтерпретації партесного твору відповідно аплікована у творчій діяльності сучасних хорових колективів та навчальній роботі студентів-диригентів.^UThe thesis represents a complex research of interpretation of Ukrainian partes music in the terms of Historically Informed Performance. The authentic interpretation implied original sound of the composition intended by the author. Thus, such interpretations were built on the knowledge of performance practice of the definite historical period, retrieved from musical treatises of the time. The epoch, which attracted the most attention of historically informed performers, was baroque. One of the most important mind-sets of baroque period was regarding music as divine art, its main function was to nurture, transform, and elevate the human hearts. Baroque artists developed the theory of musical affects that is a wide range of feelings embodied in music and to be understood and embraced by listeners. Due to this idea the rhetorical means were applied to music. The musical rhetorical figures were formed and learned, and the special semantics was expected to be retrieved from the composition. The exemplary image of professional musician was formed with emphasis on high requirements to his personality, musical taste, knowledge, and technique in their integrity.Ukrainian baroque music is mainly represented by partes works. The partes singing was cultivated in monasteries, metropolitan residences, and educational centres that is brother’s schools, collegiums, and in Kyiv-Mohyla Academy. In the music lessons students had been taught singing, musical notation, and musical theory, and had mastered their musical instruments at leisure time. The partes singing was cultivated in Lutsk, Ostrog, Lviv, Univ, Pochaiv, Kyiv, Chernivtsi, Kharkiv, and Pereyaslav.The correlation between verbal semantics and its musical realization is a significant attribute of musical expression in partes works. That is why the rhetorical perception of musical language of the compositions is absolutely necessary to understand and interpret this music. The scientific novelty of the research is a characteristic of rhetorical style of both composers, and the selection of mutual means which represent the national version of rhetorical language in partes works. Rhetorical tools in M. Dyletskyj’s compositions are more emphatic, while the concerts of I. Domaratskyj reveal the structural and didactical functions of rhetoric. Both composers personified Biblical characters using different elements of musical language. The mutual attribute of their rhetorical style is an intentional special meaning of definite kind of musical development. For example, the symbolic embodiment of quantity was represented by polyphonic structure (especially imitative polyphony), and the symbol of eternity was a complex of chords – the descending parallel triads.Each performance of the early music work should include the redaction of the musical text prepared by the performer (conductor) himself as it was usual for baroque performance practice. Expressional means, decision on which is deduced from the theoretical research, are tempo, correlation between tempo and meter changes, musical articulation, general dynamics, and finally, quantity and disposition of musicians. The tempo correlations in meter changes can be realized in several different ways, each in correspondence with musical and verbal context. Such correlations can be measured by proportions, by identical rhythmic motive, similarly to the modern metro-rhythmic practice, and in the manner described in the anonymous treatise «Proportion». The musical articulation in partes works should reflect the thoughtful reproduction of verbal text. It concerns the phrasing, combination of the touches, application of the articulation rests, rhythm and melodic accentuation. On the junction of musical articulation and dynamics lays the sound effect called messa di voce. This expressional tool was inherent for baroque sound emission and voice-leading furthermore, it also highlighted the contrast in melodic and rhythmic development of different choral parts. The most natural for partes music is the contrast dynamics. Historically informed interpretation implies also a special account of acoustics. The space of the stage (or other concert room) has to be filled with sound stereophonically through the disposition of performers, special dynamic effects and expressive musical articulation.The scientific novelty of the research is a formulation of an algorithm of learning and performing the partes music by the modern conductor. This process includes knowledge from early treatises and practical experience of historically informed performers. The results might be used in the subsequent studies of Ukrainian partes music, baroque performance, and musical rhetoric (especially the rhetoric in Ukrainian music of the 17th and 18th centuries). The described pattern of interpretation of partes works might be also applied into performances of Ukrainian choirs and ensembles, as well as into educational programs for choral conductors.

Проведено естетико-мистецтвознавчий аналіз абстракціонізму як непересічного явища культури ХХ ст. Досліджено, що абстрактне мистецтво було відповіддю на принципово нові культуротворчі процеси на межі ХІХ - ХХ ст., серед яких виокремлено низку нетрадиційних філософських ідей - неопозитивізм, психоаналіз, інтуїтивізм, антропософія, - трансформацію науково-технічних досягнень у сферу мистецтва. Проаналізовано художню та теоретичну спадщину В.Кандинського. Описано процес формування творчої індивідуальності митця і виокремлено ті ідеї, які мають вагоме теоретичне значення в розвитку сучасного мистецтва (специфіка творчого процесу, колір як "емоційний тонус" твору, іконографія в мистецтві ХХ ст., синтез мистецтв та синестезія). Висвітлено вплив творчості та теоретичних ідей Кандинського на розвиток українського мистецтва ХХ ст.

  Скачати повний текст

Розкрито феномен австрійської малої прози, специфіку їі рецептивної та генологічної парадигм у контексті німецькомовного літературного процесу. Уперше в українському літературознавстві на контекстуальному фоні розглянуто особливості поетики австрійської малої прози XX ст. у типологічних зрізах і зіставленнях з німецькою малою прозою аналізованого періоду, а звідси - і такі складники дослідження, як рецептивна естетика та генологічна парадигма. Аналіз історико-літературного матеріалу увібрав широке коло праць австрійських, німецьких, швейцарських, українських, польських, російських, словацьких, чеських, болгарських, угорських літературознавців. На основі детального розгляду дослідницького масиву, що містить розгалужений комплекс актуальних питань для словесної науки на новітньому етапі її розвитку, розроблено авторську концепцію інтерпретації художніх зразків малої епічної форми австрійських письменників (К. Е. Францоз, А. Шніцлер, Г. Гофманнсталь, Р. М. Рільке, Ф. Кафка, Р. Музіль, Й. Рот, І. Айхінгер, І. Бахманн, Т. Бернгард, А. Зєлінскі, П. Гандке, Е. Фітцбауер, М. Ган, Г. Кунер).

  Скачати повний текст

Розкрито аналітику сприйняття літературного тексту в українському естетичному дискурсі крізь призму рецептивної естетики, аналітичної та герменевтичної традицій у дослідженні тексту. Розглянуто естетично-літературознавчі орієнтири на перетині української, західноєвропейської та російської естетичної думки. Доведено, що на теренах України розвивається міждисциплінарний підхід щодо вивчення процесу сприйняття літературного тексту. Встановлено, що до нього долучено літературознавці, психологи, критики, зумовлюючи певний синтез філософських, естетичних, літературознавчих і психологічних напрацювань у дослідженні проблеми рецепції текстів. Здійснено аналіз тексту як об'єкта читацького сприйняття у нерозривному зв'язку з твором, книгою та використанням "протоестетичних" категорій читання, тлумачення, розуміння у контексті філософії "діалогу", співтворчості, критики.

  Скачати повний текст

Уперше подано цілісну характеристику багатогранної діяльності Анатоля Вахнянина - композитора, диригента, співака, громадського діяча, літератора, а також введено в обіг новий архівний матеріал. На його базі систематизовано погляди діяча на різні галузі музичного мистецтва (музичну естетику, фольклор, духовну музику, театр, теорію музики). Розширено обсяг композиторської творчості А.Вахнянина, що дає підстави для характеристики його композиторського стилю, який базується на засадах романтизму. Висвітлено взаємодію його композиторської творчості та музикознавчих зацікавлень. Зазначено, що завдяки плідній громадській, виконавській, диригентській та композиторській діяльності А.Вахнянина музичне життя Галичини того часу збагатилося новими ідеями, зміцніли зв'язки з композиторами Великої України (М.Лисенком, П.Ніщинським). Доведено, що в еволюції музичної культури Галичини його діяльність сприяла переходу від аматорського етапу композиторської творчості до подальшого її розвитку на професійній основі.

  Скачати повний текст