Проаналізовано естетико-психологічні та етико-філософські показники бандурної речовості звука та її виконавського подання з обгрунтуванням спеціального поняття "бандурного вокалу" як культури християнського смирення та артистичної світської вишуканості в традиції виконавської майстерності бандуриста. Визначено специфіку синкретизму бандурної співогри - "театр одного актора в двох персонах" як втілення бандурної поетики творення та виконання. Запропоновано типологічні диференціювання художньо-образних та формально-діяльнісних надбань бандурного мистецтва. Розглянуто композиторські тексти творів С.Баштана, М.Дремлюги, В.Зубицького, В.Власова, О.Сокола та інших.

  Скачати повний текст

Досліджено феномен жанру хорової мініатюри в сучасній українській музиці. Дослідження проведено на матеріалі хорової творчості В. Зубицького, в якій означений жанр здобув яскраве та багато в чому оригінальне втілення. Визначено співвідношення понять "монументальне - мініатюрне" в різних видах мистецтв. Розглянуто історико-теоретичні аспекти поняття "музична мініатюра" в його проекції на галузь хорового виконавства. Розкрито особливості розвитку жанру хорової мініатюри в українській музиці. Визначено специфіки означеного жанру та принципів його класифікації в українській музиці сучасного етапу. Запропонована внутрішньожанрова класифікація хорової мініатюри, що передбачає її диференціацію на фольклорну, духовну та світську, апробована на прикладі аналізу мініатюр В. Зубицького. Доведено спадкоємність музичної мови хорових мініатюр фольклорного типу від засновників жанру хорової обробки М. Лисенка та М. Леонтовича, виявлено риси індивідуально-авторського стилю в духовних і світських хорових мініатюрах В. Зубицького.

  Скачати повний текст

Встановлено причини та умови виникнення на початку XX ст. оригінального стилю у музичному мистецтві - неофольклоризму. На підставі вивчення творчості основоположників даного напряму (І.Стравинського та Б.Бартока) розглянуто музично-теоретичні засади та стилістичні особливості неофольклоризму. Досліджено розвиток неофольклористичних тенденцій у творчості українських композиторів. Визначено роль творчої особистості В.Зубицького у системах "композитор - фольклор" та "традиція і новаторство" у контексті розвитку вітчизняного неофольклоризму. На прикладах творів для баяна здійснено поглиблений аналіз музично-теоретичної системи композитора, творчість якого сприяла відкриттю нових можливостей музичної естетики у баянному мистецтві шляхом адаптації до "нової" музики виконавців-"народників".

  Скачати повний текст

Уперше розглянуто оригінальну інструментальну творчість українських композиторів для бандури в її жанрово-стильовій еволюції. Визначено спадкоємність і основні етапи розвитку в тісному взаємозв'язку із соціальними функціями цієї групи творів у виконавському процесі, вдосконалення конструкції інструмента, професіоналізацією фахової освіти та концертної практики. Аналіз оригінальної інструментальної бандурної творчості грунтується на взірцях доробку В. Кирейка, С. Баштана, О. Герасименко, В. Зубицького, М. Дремлюги, І. Шамо, серед яких композиції різних жанрів і стильових орієнтирів (неоромантизму, неофольклоризму, нової фольклорної хвилі, необароко, джаз-, поп-, ф'южн-стилістик у поєднанні з привнесенням кобзарської традиції та надбаннями європейського академічного інструменталізму).

  Скачати повний текст

Досліджено еволюцію жанрів сюїти та партити в українському баянному мистецтві, зумовлене інтенсивним розвитком і значною чисельністю названих жанрів в українській музиці періоду другої половини XX ст. Реалізовано типологічну атрибуцію жанру за умов сучасного композиторського мислення. Висвітлено основні тенденції розвитку української сюїти та партити для баяна, проведено модифікацію їх генотипних ознак, охарактеризовано функції названих жанрів у контексті стильових пошуків української композиторської школи на матеріалі баянних сюїт і партит, а також циклів мініатюр сюїтного типу. Серед них: цикли А. Білошицького, В. Власова, В. Губанова, В. Зубицького, Л. Козельчука, К. Мяскова, А. Нижника, А. Онуфрієнка, В. Пацукевича, В. Подвали, В. Підгорного, В. Рунчака, А. Сташевського, В. Стеценка, Ю. Шамо, Г. Шендерьова. Розглянуто форми позиціонування в баянній творчості українських композиторів характерної тенденції музичного мистецтва XX ст. - ретроспективного звернення до барокових жанрів, сюїти та партити, зокрема, їх модифікації, способів комунікування пластів минулого та сучасного.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено програмній музиці – розповсюдженому явищу баянної творчості України (як композиторської, так виконавської). На ґрунті вивчення музикознавчих джерел та творчої практики композиторів-баяністів 1960-2010 років надано дефініції, які cформували уявлення про музичну семантику в контексті академічної творчості для баяну. Програмність в музиці (в широкому сенсі) – це наявність позамузичних чинників в художній концепції твору, що впливають на композиторський задум та його виконавську реалізацію. Програмність у баянному творі на сучасному етапі творчої практики потрактовується як різновид музичної семантики, що втілена композитором іманентно-музичними засобами через вербальне позначення авторського повідомлення для виконавців та слухачів. Надано характеристику програмним творам для дітей (зокрема, В. Власова) на тлі загальних тенденцій розвитку баянного мистецтва. Виявлено стильові закономірності програмних творів крупної форми для баяна з оркестром, обґрунтовано концепції програмності у Другому концерті для баяну з оркестром А. Гайденка, у «Давньокиївських фресках» сюїті-зошит для баяна А. Сташевського, «Слов'янській сонаті» В.Зубицького, а також програмних композицій І. Єргієва як репрезентації новітніх звукообразних форм музикування XXI ст. Зроблено висновок, що програмність як явище композиторсько-виконавської творчості не втратила свого історичного значення для композиторів та виконавців різних поколінь. З точки зору наукового моделювання змісту музики програмність та семантика співвідносяться як загальне та конкретне.^UThe thesis deals with program music as a widespread phenomenon of button accordion art in Ukraine (both composers and performers). Based on studying musicological references and creative practical training of composers- button accordionists of the 1960s-the 2010s, there are definitions which formed the idea of musical semantics in the context of academic art for button accordion. Programming in music (in a broad sense) is non-musical factors in the artistic concept of the piece of music that affect the composer's idea and performance. At the present stage of creative practical training, programming in an button accordion piece is interpreted as a kind of musical semantics, which is embodied by the composer in immanent musical means through verbal design of the author's message for performers and listeners. The types of programming in button accordion art (compositional works and their performance) are substantiated on the basis of generalizing mutual influences of different kinds of arts in genres of academic folk-instrumental music-making: generalized, generalized-plot, sound-imitating, picture-associative, genre-related, genre as intergenre synthesis. The stylistic patterns of big program works in different genres (suites, concerts with a chamber orchestra, etc.) in the aspect of performing the program idea of the composer are analyzed. For example, V. Zubytsky's accordion sonata № 2 Slovyanska is an example of generalized programming, typical of the romantic era of Ukrainian academic music (from M. Lysenko's works to B.Lyatoshynsky's symphony and even “Kyiv avant-garde” representatives).

Актуальність. Творча постать Ярослава Верещагіна (1948–1999 рр.) – композитора, поета, видавця, музично-громадського діяча – належить до плеяди українських митців 70–90-х років. Він був сучасником Є. Станковича, І. Карабиця, О. Киви, Г. Саська, В. Годзяцького, В. Зубицького та інших творців, яких можна віднести до таких, що сприяли оновленню арсеналу жанрово-стильових засобів сучасної української музики, її лексики. Атмосфера стильових змін кінця 60–70-х рр. ХХ ст. яскраво відобразилася в неоромантичній поетиці музики Я. Верещагіна.Його творчий доробок є достатньо різноплановим, адже композитор працював майже у всіх жанрах. Це твори для симфонічного оркестру як повного так і камерного складів: «Дивертисмент» (1972 р.), «Сюїта» (1969 р.), «Варіації» (1970 р.), Концерт для альта і симфонічного оркестру (1972 р.); оркестрові транскрипції творів композиторів XIX–XX ст., велика кількість камерних творів для різного складу (струнні квартети, квінтети для духових інструментів), сонати, сонатини, скерцо, сюїти, мазурки для різних інструментів (віолончель, флейта, скрипка, фортепіано тощо). Проте самобутня і різножанрова композиторська творчість Я. Верещагіна мало відома як в Україні, так і за кордоном, і ще й досі не стала предметом фундаментального цілісного музикознавчого дослідження. Основною джерельною базою для вивчення життєтворчості Я. Верещагіна став його особистий архів, який зберігається вдома у доньки – Богдани Верещагіної. Туди входять персональні документи, листи, афіші, програмки концертів, поезія митця, замальовки та нотні рукописи, які стали визначальними для аналізу творчого процесу композитора: всього виявлено та опрацьовано 153 позиції музичних творів та багато чернеткових записів (серед яких 8 повних нотних зошитів). Більшість із цих композицій, на жаль, досі не виконувалися та не є дослідженими на цей момент.Додатком до архівних джерел стали зібрані невеличкі журналістсько-публіцистичні статті Г. Конькової, Г. Луніної, І. Зінків, О. Зосим, О. Лавриненко, А. Мухи, Т. Невінчаної, Б. Чіпа, О. Швецової та Н. Шурової у періодичних виданнях, де описані враження після концертів із біографічними нарисами про Я. Верещагіна, розмисли про твори композитора, які прозвучали, журналістські діалоги, але серед наявної бібліографічної літератури серйозної наукової роботи не зафіксовано. На основі всіх цих матеріалів детально досліджено життєвий і творчий шлях митця та створено комплексну концепцію його творчої еволюції.Важливо зазначити, що значне місце у творчості Я. Верещагіна належить саме вокальним композиціям. Досліджуючи його творчу спадщину, віднайдено близько шістдесяти творів різних вокальних жанрів – це обробки українських пісень, пісні, романси, вокальні цикли та кантати для сопрано, мецо-сопрано, баса та баритона, хорові твори для мішаного та чоловічого складу a cappella. Звернення у дисертації до вокальної музики Я. Верещагіна обумовлене не лише кількісною перевагою цих композицій серед інших жанрів, а й через те, що вони є сутністю його ментальності і найяскравіше виражають спосіб його музичного мислення, адже митець був також і прекрасним поетом, навіть скомпонував власну збірку віршів під назвою «Хлорофілові зерна», яка, на жаль, не була опублікована, але знайдена серед рукописів (до неї входить близько сімдесяти віршів). Він філігранно та тонко працював з поетичним словом, і вираження «художніх задумів» у вокальних мініатюрах тісно пов’язані з емоційним забарвленням вербального тексту, саме тому музична тканина цих творів часто містить завуальований сенс та обов’язково глибоку інтелектуальну ідею.Серед інших митців Я. Верещагін виділяється особливою витонченістю концепцій, рафінованістю задумів з притаманною йому виразною інтелектуальністю, що виявляється у зверненні до камерних жанрів. Але простежується і своєрідне прагнення композитора до укрупнення форми через схильність до циклізації, коли об’єднання окремих мініатюр переростає у великий монолітний твір.У творчому доробку композитора є 14 вокальних циклів, кожен з яких складають від двох до чотирьох вокальних мініатюр. На жаль, на сьогодні три цикли з переліку віднайдено не повністю, тому відредагована та опублікована нотна збірка вокальних циклів «Намалював художник смуток…», яка стала важливим додатком до роботи, налічує 11 позицій. Серед них є обробки українських, чеських та словацьких народних пісень, цикли на вірші українських поетів В. Морданя, В. Герасим’юка, М. Удовиченка, Ф. Млинченка, М. Доленги, П. Тичини, Д. Загула, М. Драй-Хмари та на тексти старовинних корейських поетів у перекладі О. Жовтіса.^URelevance. The creative figure of Yaroslav Vereshchagin (1948–1999) – a composer, poet, publisher, musician and public figure – belongs to the pleiad of Ukrainian artists of the 70s and 90s. He was a contemporary of E. Stankovych, I. Karabyts, O. Kyva, H. Sasko, V. Hodziatsky, V. Zubytsky and other composers who can be considered as contributors to the renewal of the array of genre and style tools of contemporary Ukrainian music and its vocabulary. The atmosphere of stylistic changes of the late 60s and 70s of the twentieth century was vividly reflected in the neo-romantic poetics of Ya. Vereshchagin's music.His works are quite diverse, as the composer worked in almost all genres. These are works for both full and chamber symphony orchestras: "Divertissement" (1972), "Suite" (1969), "Variations" (1970), Concerto for viola and symphony orchestra (1972); orchestral transcriptions of works by composers of the XIX–XX centuries, a large number of chamber compositions for different ensembles (string quartets, quintets for wind instruments), sonatas, sonatinas, scherzos, suites, mazurkas for different instruments (cello, flute, violin, piano, etc.). However, the original and multi-genre compositional legacy of Ya. Vereshchagin is little known both in Ukraine and abroad, and has not yet been the subject of a fundamental, holistic musicological study. The main sources for the study of Ya. Vereshchagin's life and work are his personal archive, which is kept at the home of his daughter, Bohdana Vereshchagina. It includes personal documents, letters, posters, concert programmes, poetry, sketches and music manuscripts, which became crucial for the analysis of the composer's creative process: in total, 153 items of music and many drafts (including 8 complete music notebooks) were identified and processed. Most of these compositions, unfortunately, have not been performed and have not been studied to this day.The archival sources were accompanied by small journalistic articles by H. Konkova, H. Lunina, I. Zinkiv, O. Zosym, O. Lavrynenko, A. Mukha, T. Nevynchana, B. Chip, O. Shvetsova, and N. Shurova in the periodicals, which describe impressions after the concerts with biographical sketches about Ya. Vereshchagin, reflections on the composer's works that were performed, journalistic dialogues, but no serious scientific work has been recorded among the available bibliographic literature. On the basis of all these materials, the life and creative path of the composer was studied in detail and a comprehensive concept of his creative evolution was created.It is important to note that a significant place in Ya. Vereshchagin's work belongs to vocal compositions. While researching his creative heritage, about sixty works of various vocal genres were found: arrangements of Ukrainian songs, songs, romances, vocal cycles and cantatas for soprano, mezzo-soprano, bass and baritone, choral works for mixed and male a cappella. The focus of this dissertation on vocal music by Ya. Vereshchagin is not only determined by the quantitative superiority of these compositions among other genres, but also because they are the essence of his mentality and express the way he thought about music in the most vivid way, because the artist was also a wonderful poet, he even composed his own collection of poems called "Chlorophyll grains", which, unfortunately, was not published but was found among manuscripts (it includes about seventy poems). He worked with the poetic word in a filigree and subtle way, and the expression of "artistic ideas" in vocal miniatures is closely related to the emotional colouring of the verbal text, which is why the musical fabric of these works often contains a veiled meaning and necessarily a deep intellectual idea.Among other artists, Ya. Vereshchagin stands out for the special elegance of his concepts, the refinement of his ideas with his inherent expressive intellectuality, which is manifested in his use of chamber genres. However, there is also a peculiar desire of the composer to enlarge the form through a tendency to cyclisation, when the combination of individual miniatures grows into a large monolithic composition.The composer's oeuvre includes 14 vocal cycles, each of which consists of two to four vocal miniatures. Unfortunately, three of the cycles from the list have not been found in their entirety, so the edited and published collection of vocal cycles "The artist painted sadness...", which has become an important supplement to the work, contains 11 items. Among them are arrangements of Ukrainian, Czech, and Slovak folk songs, cycles based on poems by Ukrainian poets V. Mordan, V. Herasymiuk, M. Udovychenko, F. Mlynchenko, M. Dolenga, P. Tychyna, D. Zahul, M. Dry-Khmara, and texts by ancient Korean poets translated by O. Zhovtis.