Визначено, що імунітетом у кримінальному судочинстві є сукупніть виняткових правових норм, частина яких належить до міжнародного публічного та національного конституційного права, законодавства про судоустрій, а також до кримінально-процесуального права. Обгрунтовано необхідність узагальнення правових норм про імунітет, що містяться у різних нормативно-правових актах, виходячи з найголовнішого значення норм Конституції України та потреби гармонізації норм національного законодавства з міжнародно-правовими договорами. Розвинуто положення, що імунітет певних посадових осіб у сфері кримінального процесу визначається Конституцією України, яка є законом прямої дії. Зазначено, що недоторканість Президента України, народних депутатів України, суддів покликана забезпечити правомірність притягнення їх до кримінальної відповідальності та застосування заходів кримінально-процесуального примусу. Внесено пропозиції щодо подальшого розвитку законодавства про імунітет Президента України, доведено необхідність вилучення з числа гарантій недоторканості народних депутатів України надання згоди Верховною Радою України на притягнення до кримінальної відповідальності, усунення інших існуючих обмежень стосовно проведення слідчих дій відносно цих осіб, обгрунтовано потребу в обмеженні імунітету лише гарантіями за умов застосування заходів процесуального примусу. Сформульовано пропозиції щодо необхідності розглядати імунітет свідків у контексті конституційного права особи давати (чи відмовити давати) показання стосовно власної поведінки виключно з власної волі. Наведено аргументи стосовно подальшого вдосконалення кримінально-процесуальних норм, згідно з якими забезпечується реалізація конституційного права особи відмовитись давати будь-які показання щодо своїх близьких родичів та членів сім'ї. На підставі аналізу законодавства доведено, що вирішення питань захисту таємниці довірених відомостей, які складають таємницю особистого життя громадянина, потребує чіткого та однозначного нормативного закріплення в КПК України кола суб'єктів, на яких поширюється обов'язок зберігати такі відомості, а також визначено правову природу таких відомостей.

  Скачати повний текст

Дисертація є одним з перших після прийняття КПК України 2012 року комплексним дослідженням теоретичних та прикладних проблем реалізації імунітетів в кримінальному процесі України.Розглянуто методологію дослідження імунітетів в кримінальному процесі. Визначено перелік методів, які застосовувалися під час дослідження питання щодо реалізації імунітетів в кримінальному провадженні. Запропоновано авторський погляд щодо комплексу використаних методів з позначенням місця та ролі кожного з них в питанні, що досліджується.Досліджена низка питань, пов'язаних з визначенням імунітетів осіб, діяльність яких має суттєве значення для функціонування державних інституцій влади в Україні. В межах другого розділу розглянуто імунітет Президента України. В межах питання наголошено на важливості прозорості функціонування механізму реалізації імунітету глави держави в кримінальному провадженні. Запропоновано авторський погляд щодо функціонування механізму кримінального переслідування екс-президентів на загальних підставах, визначених законом. Вказане забезпечуватиме належне функціонування засади рівності в кримінальному провадженні.Зосереджено увагу на питомій вазі суттєвих змін, здійснених законодавцем в 2019 році в межах оптимізації процесуального механізму реалізації імунітету народних депутатів України. Запропоновано авторські зміни до ст. 482-2 КПК України у вигляді обов'язкового невідкладного, але не пізніше наступного дня, з дотриманням правил підслідності передання наявних у Генерального прокурора України матеріалів до органу досудового розслідування та доручення проведення досудового розслідування стосовно народного депутата України.Зосереджено увагу на необхідності внесення змін в зміст окремої норми КПК з визначенням можливості затримання або утримування під вартою чи арештом судді до винесення обвинувального вироку судом без згоди Вищої ради правосуддя на це, у випадку скоєння суддею злочину будь-якої тяжкості. Також в другому розділі дисертації розглянуто імунітети: Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, депутатів місцевих рад, суддів тощо. Запропоновано внесення відповідних змін до змісту ст. 482 КПК України. Також в цьому розділі дисертації розглянуто імунітети, що врегульовані нормами міжнародного права. В межах вказаного питання досліджено особливості реалізації дипломатичного та консульських імунітетів в кримінальному процесі України. Висловлено авторський погляд щодо змісту зазначених різновидів імунітетів та окреслено вектор подальшого нормативного врегулювання імунітетів, що врегульовані нормами міжнародного права.Визначено імунітет близьких родичів та членів сім'ї підозрюваного та/або обвинуваченого від викриття як себе, так й своїх родичів у вчиненні злочину. Зосереджено увагу на важливості родинних відносин для суспільства та держави в цілому. Запропоноване розширення змісту положення КПК щодо визначення переліку близьких родичів та членів сім'ї, у зв'язку з чим наголошено на необхідності доповнення змісту п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК такими суб'єктами як: двоюрідний брат, двоюрідна сестра, зведений брат, зведена сестра, рідна тітка, рідний дядько, рідний племінник та рідна племінниця.У третьому розділі розглянуто імунітет представника в кримінальному провадженні. Досліджено особливості формування довірливих відносин між адвокатом та клієнтом в межах кримінального провадження. Наголошено на збереженні в межах адвокатської таємниці лише інформації стосовно предмету укладення угоди про надання правової допомоги, що відповідним чином звільняє адвоката від обов'язку не розповсюджувати інформацію стосовно підготовки до вчинення інших злочинів його підзахисним.Запропоновано авторський погляд щодо змістовного врегулювання законодавцем особливостей реалізації цього різновиду імунітету з урахуванням позицій представників інших, крім християнської, релігійних течій. В межах третього розділу також висловлено авторський погляд щодо особливостей реалізації імунітетів медичних працівників та нотаріального імунітету в межах кримінального провадження.Ключові слова: імунітет, привілейованість, недоторканність, посадові особи, свідок, представник, міжнародні відносини.^UThe thesis is one of the first since the adoption of the CPC of Ukraine in 2012 a comprehensive study of theoretical and applied problems of the implementation of immunities in the criminal process of Ukraine.The thesis consists of an introduction, three sections, which include ten sections, conclusions, a list of sources used, annexes.The introduction contains a substantiation of the relevance of the topic of the thesis research, information about its purpose and objectives, object and subject, methodological basis and the empirical basis used, its scientific novelty and practical significance of the obtained results, as well as validation of the research results.Section 1, Theoretical and Legal Foundations of Immunity in Criminal Procedure, consisting of three subdivisions, analyzes the terminology that defines immunity in criminal proceedings and examines the immunity related definitions. The author's definition of immunity in criminal proceedings is offered, as well as the structure and content of legal relations that are carried out within the framework of immunity in criminal proceedings are analyzed. Taking into account this, the systematization of legal relations within the limits of realization of immunities in criminal proceedings is analyzed and the author's classification of immunities in criminal proceedings is proposed.Section 2, Immunities of Elected and Officials, consists of four divisions. This section explores a number of issues related to the definition of immunity of persons whose activities are essential for the functioning of public authorities in Ukraine. The second section deals with the immunity of the President of Ukraine. Within the framework of the question, the importance of transparency of functioning of the mechanism of realization of the immunity of the President of the state in criminal proceedings was emphasized. The author's view on the functioning of the mechanism of criminal prosecution of ex- presidents on the general grounds established by law is offered. This will ensure the proper functioning of the principle of equality in criminal proceedings.Section 3, "Witness Immunity in the Criminal Procedure of Ukraine", consists of three divisions. This section defines the immunity of close relatives and family members of the suspect and / or accused of exposing both himself and his relatives to the crime. It focuses on the importance of family relations for society and the state as a whole. It is proposed to expand the content of the CPC's provisions on defining the list of close relatives and family members subjects such as: cousin, cousin, cousin, step-sister, cousin, uncle, cousin, and niece. The third section focuses on the peculiarities of the immunity of clergy in criminal proceedings. The author's view on the substantive regulation by the legislator of the peculiarities of the implementation of this kind of immunity, taking into account the positions of representatives other than Christian, religious trends, is offered. The third section also expresses the author's view on the peculiarities of the implementation of the immunities of medical professionals and notarial immunity in the framework of criminal proceedings.Key words: immunity, privilege, inviolability, officials, witness, representative, international relations.

Досліджено комплекс теоретичних і практичних проблем реалізації інституту моральної шкоди у кримінальному судочинстві України. У межах теоретичного аспекту проаналізовано юридичну природу права на компенсацію моральної шкоди, завданої злочином, зміни процесуальної форми. З'ясовано, що утвердження у кримінальному судочинстві України даного права, сприяє інтеграції між кримінально-процесуальною та цивільною процесуальною формами, що відобразилося на формі звернення до суду, складності доказування. Теоретично обгрунтовано та сформульовано пропозиції з метою внесення змін до певних положень чинного законодавства та проекту нового КПК України стосовно зміцнення захисту прав та інтересів осіб, що охороняються законом.

  Скачати повний текст

Досліджено інститут апеляційного оскарження судових рішень у кримінальному процесі України, зокрема, його зародження, історичний розвиток, поняття, основні риси та завдання, об'єкт і предмет, суб'єкти, форму та зміст апеляції, порядок і строки її подання, підстави, умови та порядок відновлення цих строків, процесуальні наслідки подання апеляції. Проаналізовано існуючі теоретичні позиції, пам'ятки українського права з питань оскарження судових рішень до вищих судів, міжнародно-правові акти у галузі прав людини та судочинства, чинне кримінально-процесуальне законодавство України та інших держав, Проект нового Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України, практику та статистику апеляційних судів України з питань апеляційного оскарження судових рішень у кримінальних справах. Наведено пропозиції щодо вдосконалення положень кримінально-процесуального законодавства України, які регламентують апеляційне оскарження судових рішень. В апеляційному порядку запропоновано оскаржувати рішення суду першої інстанції, якими закінчується розгляд справи, крім випадків, виключний перелік яких повинен бути встановлений КПК України. Для судових рішень, якими не закінчується розгляд справи і які винесені як суддею (слідчим суддею) у судовому провадженні, так і суддею (судом) у стадії судового розгляду кримінальної справи, пропонується запровадити окреме оскарження та перегляд. Передбачено можливість подання усної апеляції з занесенням її до протоколу, а також можливість подання спільної апеляції та приєднання повністю або частково до вже поданих апеляцій інших суб'єктів оскарження.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено дослідженню проблем, пов’язаних із арештом майна, як важливим засобом забезпечення кримінального провадження, та формулювання на його основі науково обґрунтованих практичних і методичних рекомендацій щодо вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства і практики його застосування.За результатами аналізу наукових джерел встановлено, що здебільшого розглядалися окремі питання арешту майна в рамках чинного КПК. Доведено, що необхідно переглянути існуючу концепцію повноважень слідчого, прокурора, наділивши їх більшими повноваженнями в процесі накладення попереднього арешту на майно, розширити процесуальні можливості обшуку, виїмки для встановлення майна, на яке може бути накладено арешт. Потребує вдосконалення процесуальний статус потерпілого, як активного учасника кримінального процесу в частині його права вимагати від слідчого, прокурора встановлення майна, на яке може бути накладено арешт та реалізації інших його прав. Саме відсутність належного процесуального статусу слідчого, прокурора, потерпілого у кримінальному процесі в інституті арешту майна, ускладнена процедура арешту на майно у рамках чинного КПК України та необхідністю втілення пропозицій обґрунтовується своєчасність, актуальність, а також наукове та практичне значення дисертаційного дослідження.Наявні статистичні відомості показують, що в цілому стан протидії злочинності не в повній мірі відповідає потребам сьогодення, і як наслідок, незначна сума відшкодування матеріальних збитків. Окремими з умов цього стану є неналежне нормативно-правове забезпечення правоохоронної діяльності та практика правозастосування кримінального процесуального законодавства. Це в свою чергу тягне за собою не встановлення майна та не накладання на нього арешту, порушення майнових прав потерпілих.За результатами дослідження автором визначено історичний генезис становлення та розвитку інституту арешту майна у кримінальному процесі на території України. Надане авторське поняття арешту майна, яке включає в себе тимчасову, до скасування у встановленому КПК порядку заборону на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого у кримінальному провадженні в наявності достатньо підстав та розумних підозр вважати, що воно може бути використано для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливого штрафу, конфіскації майна та підлягає спеціальній конфіскації.Визначено, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, а також тимчасову заборону передачі або руху майна або тимчасову заборону володіння чи управління майном. Запропоновано, що слідчий за клопотанням потерпілого, цивільного позивача або з своєї ініціативи зобов’язаний вжити заходів до забезпечення заявленого в кримінальному провадженні цивільного позову, а також можливого в майбутньому цивільного позову, можливої конфіскації майна та можливого штрафу. Під час проведення дослідження обґрунтовано потребу виключення з КПК положення про необхідність арешту майна з метою збереження речових доказів так як чинна редакція ч. 1 ст. 170 КПК «Накладення арешту на майно» виходить за рамки змісту Директиви Європейського Парламенту та Ради від 3 квітня 2014 року № 2014/42/ЄС «Про заморожування та конфіскацію засобів вчинення злочинів та доходів від злочинної діяльності у Європейському Союзі», Міжнародних стандартів боротьби з відмиванням коштів, фінансуванням тероризму і розповсюдженням зброї масового знищення.Автором доведено, що одними з способів виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт, є обшук, а також за певних обставин і тимчасовий доступ до речей і документів, запропоновано під час проведенням обшуку слідчим, прокурорам надати повноваження накладення попереднього арешту на майно. Запропоновано, що у невідкладних випадках, коли своєчасне оформлення слідчим, прокурором постанови про проведення обшуку не представляється можливим, а через зволікання розшукувані предмети або документи можуть бути знищені, приховані або пошкоджені або ж особа, яка розшукується може сховатися, слідчий може провести обшук за згодою прокурора. У цьому випадку слідчий, не пізніше ніж на наступний робочий день після провадження обшуку повідомляє слідчого суддю з пред’явленням матеріалів, які обґрунтовують необхідність і невідкладність слідчої дії, а також протоколу слідчої дії. Слідчий суддя перевіряє законність і обґрунтованість обшуку. Автором висловлена пропозиція, що слідчий за погодженням з прокурором, прокурор, на підставі мотивованої постанови має право провести виїмку речей чи документів, що мають значення для кримінального провадження, а також майна, яке підлягає арешту, якщо відомо, де або у кого знаходиться конкретний речі, документи, майно і немає необхідності їх розшукувати, або ж вони знаходиться в публічно доступних місцях.^UThe dissertation is dedicated to the study of problems related to the seizure of property as an important means of ensuring criminal proceedings, and the formulation of scientifically based practical and methodical recommendations on the improvement of the current criminal procedural legislation and the practice of its application.According to the results of the analysis of scientific sources, it was established that, for the most part, separate issues of seizure of property were considered within the framework of the current Code of Criminal Procedure. It has been proven that it is necessary to revise the existing concept of powers of the investigator, the prosecutor, giving them greater powers in the process of imposing a preliminary arrest on property, expanding the procedural possibilities of search and seizure to establish property that may be subject to arrest. The procedural status of the victim, as an active participant in the criminal process, needs to be improved in terms of his right to demand from the investigator, the prosecutor, the identification of property that can be seized and the realization of his other rights. It is the lack of proper procedural status of the investigator, prosecutor, the victim in the criminal process in the institute of property seizure, the complicated procedure of seizure of property within the framework of the current Code of Criminal Procedure of Ukraine and the need to implement the proposals that justify the timeliness, relevance, as well as the scientific and practical significance of the dissertation research.Available statistical information shows that, in general, the state of combating crime does not fully meet the needs of today, and as a result, the amount of compensation for material losses is insignificant. Separate from the conditions of this state are the inadequate normative and legal support of law enforcement activities and the practice of law enforcement of criminal procedural legislation. This, in turn, entails failure to establish property and failure to seize it, violation of property rights of the victims.Based on the results of the research, the author determined the historical genesis of the establishment and development of the institution of property seizure in criminal proceedings on the territory of Ukraine. The author's concept of seizure of property is given, which consists in the description of the property and includes a temporary ban on the alienation, disposition and/or use of property, until it is canceled in accordance with the procedure established by the Code of Criminal Procedure, regarding which in the criminal proceedings there are sufficient grounds and reasonable suspicions to believe that it can be used to secure a civil lawsuit, recovery from a legal entity of received illegal benefits, a possible fine, confiscation of property and is subject to special confiscation.It is determined that the purpose of seizure of property is to prevent the possibility of its concealment, damage, spoilage, destruction, transformation, alienation, as well as a temporary ban on the transfer or movement of property or a temporary ban on possession or management of property. It is proposed that the investigator, at the request of the victim, the civil plaintiff or on his own initiative, is obliged to take measures to secure the civil claim declared in the criminal proceedings, as well as a possible future civil claim, possible confiscation of property and a possible fine.During the research, the need to exclude from the Code of Criminal Procedure the provision on the need to seize property for the purpose of preserving material evidence was substantiated, as the current wording of Part 1 of Article 170 of the Code of Criminal Procedure "Imposing seizure of property" goes beyond the content of the Directive of the European Parliament and the Council of April 3, 2014 No. 2014/42/EU "On the freezing and confiscation of the means of committing crimes and the proceeds of criminal activities in the European Union", International standards for combating money laundering, terrorist financing and proliferation of weapons of mass destruction.The author has proven that one of the ways to identify and search for property that can be seized is a search, as well as under certain circumstances and temporary access to things and documents, it is suggested that during the search, investigators and prosecutors be given the authority to impose a preliminary seizure on property.

У дисертації всебічно досліджено відкладення судового розгляду у кримінальному провадженні та сформульовано низку положень, висновків і рекомендацій, що характеризуються науковою новизною. Актуальність обраної теми зумовлена, з одного боку, важливістю створення ефективного правового механізму реагування на невиконання учасниками судового провадження своїх процесуальних обов’язків, уникнення зловживань ними процесуальними правами, що спричиняє відкладення судового розгляду, а, з іншого боку, – наявністю невирішених теоретичних та практичних проблем, пов’язаних з таким загальним положенням судового розгляду кримінального провадження. Чимало положень кримінального процесуального закону, що регламентують відкладення судового розгляду, потребують тлумачення задля їх ефективної практичної реалізації відповідно до засади розумності строків кримінального провадження. Звернено увагу, що розумний строк судового розгляду залежить не тільки від поведінки учасників кримінального провадження, а й від правових норм, якими вони керуються, їх ефективності, чіткості викладу та відповідності потребам судової практики.Дослідження правового регулювання відкладення судового розгляду в кримінальному провадженні засвідчує наявність низки прогалин у вирішенні питань, що виникають під час судового розгляду. Констатовано, що КПК України не містить вичерпного переліку підстав для відкладення судового розгляду, а зміст поняття «відкладення судового розгляду в кримінальному провадженні» становлять такі сутнісні ознаки, як: 1) перенесення судового розгляду на визначений у майбутньому час (на конкретний строк, після закінчення якого судовий розгляд неодмінно має бути продовжено у чітко визначені день, годині, місці); 2) необхідність забезпечення належних процесуальних умов для проведення подальшого розгляду кримінального провадження; 3) відкладення розгляду в кримінальному провадженні здійснюється з ініціативи суду чи за клопотанням учасників кримінального провадження; 4) обов’язковість застосування заходів щодо усунення обставин, які зумовили необхідність відкладення судового розгляду в кримінальному провадженні; 5) застосування заходів щодо усунення обставин, які стали підставою для відкладення судового розгляду в кримінальному провадженні, здійснюється з метою його продовження та закінчення. Згідно з результатами соціологічного опитування прокурорів, суддів та адвокатів у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях стосовно правового регулювання відкладення судового розгляду у кримінальному провадженні 64% опитаних респондентів вважають, що необхідно запровадити й інші підстави для відкладення судового розгляду. Запропоноване авторське визначення відкладення судового розгляду в кримінальному провадженні, як процесуальне рішення суду, зумовлене обставинами, передбаченими у кримінальному процесуальному законі або визнаними судовою практикою, які перешкоджають судовому розгляду, але не можуть бути усунуті під час судового розгляду, що породжує необхідність його перенесення.Проаналізовано порядок відкладення судового розгляду в кримінальному провадженні, який складається з таких етапів: 1) встановлення юридичних фактів, які спричиняють відкладення судового розгляду; 2) вибір кримінальної процесуальної норми, що підлягає застосуванню; 3) заслуховування думок сторін кримінального провадження, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, з цього питання; 4) ухвалення рішення про відкладення судового розгляду. Аргументовано, що відкладення судового розгляду може бути здійснено на будь-якому етапі судового розгляду кримінального провадження до видалення суду в нарадчу кімнату для ухвалення підсумкового рішення.^UThe dissertation encompasses comprehensive research into the postponement of criminal proceedings and formulation of a range of provisions, conclusions and recommendations, which are characterized by scientific novelty. The relevance of the selected topic is conditioned, on the one hand, by the importance of creating effective legal mechanism for responding to non-fulfilment of their procedural duties by the participants in court proceedings, prevention of abuse of their procedural rights on their part, which leads to the postponement of trial and, on the other hand, by the existence of unsolved theoretical and practical issues, connected with such a general provision of the trial in the criminal proceedings. Numerous provisions of criminal procedure law, which regulate the postponement of trial, need to be interpreted for the sake of their efficient implementation in compliance with the principle of reasonableness of terms of criminal proceedings. It has been noted that the reasonable duration of trial depends not only on the conduct of participants in criminal proceedings, but also on legal regulations they conform to, effectiveness of the latter, clarity of presentation and compliance with the needs of judicial practice.Research into legal regulation of postponement of trial in criminal proceedings has confirmed the existence of a number of gaps in solving issues, which arise during the trial. It is started that CPC of Ukraine does not contain an exhaustive list of grounds for postponement of trial, and the meaning of the concept of ‘postponement of trial in criminal proceedings’ encompasses such essential characteristics as 1) suspension of trial for a certain period in future (for a specified period after which the trial must necessarily be extended on a specified day, hour, month); 2) the need to ensure proper procedural conditions for conducting further hearing of criminal proceedings; 3) postponement of review in criminal proceedings is implemented on the initiative of the court or on the request of participants of criminal proceedings; 4) mandatory nature of measures imposed to prevent circumstances which preconditioned the need for postponement of trial in criminal proceedings; 5) implementation of measures to eliminate the circumstances which have become a ground for postponement of trial in criminal proceedings, is carried out in order to suspend or terminate the trial. 14 According to the results of a sociological survey of prosecutors, judges and attorneys in Lviv, Ternopil, Ivano-Frankivsk and Chernivtsi regions regarding the legal regulation of postponement of trial in criminal proceedings, 64% of respondents believe that additional grounds for postponement of trial are to be introduced.The analysis carried out has enabled us to conclude that the procedure of postponement of trial in criminal proceedings consists of the following stages: 1) establishment of legal facts which lead to postponement of trial; 2) choice of the criminal procedure rule, which has to be applied; 3) hearing of thoughts of the parties in criminal proceedings, the victim, a representative of a legal entity in respect of which the criminal proceedings are carried out, on the issue in question; 4) arriving at the decision about postponement of the trial. It has been argued that postponement of trial can be carried out at any stage of trial in the criminal proceedings until the court has retired to the deliberation room.

Розглянуто сутність, історичне підгрунтя та форми відновного правосуддя. Проаналізовано поняття та принципи відновного правосуддя, надано характеристику її форми, а також досліджено історію кримінально-процесуальної політики у сфері примирення та посередництва в Україні. Висвітлено закріплення відновного правосуддя у міжнародно-правових актах та європейський досвід його впровадження, застосування. Розкрито передумови впровадження відновного правосуддя в Україні та шляхи його імплементації. Запропоновано зміни щодо КК України та КПК України.

  Скачати повний текст

Обгрунтовано наукові засади інституту відмови в порушенні кримінальної справи, досліджено його теоретичні положення та практику застосування. Наведено пропозиції щодо удосконалення законодавчого забезпечення даного правового інституту з метою підвищення ефективності відомчого, судового контролю та прокурорського нагляду за прийняттям рішення про відмову в порушенні кримінальної справи. Розглянуто норми чинного кримінально-процесуального законодавства України, а також проекту КПК України, що стосуються інституту відмови в порушенні кримінальної справи. Висвітлено сучасні підходи щодо розкриття сутності відомчого, судового контролю та прокурорського нагляду за прийняттям рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, з урахуванням яких запропоновано визначення даних понять. Встановлено порядок здійснення відомчого, судового контролю та прокурорського нагляду за прийняттям рішення по відмову в порушенні кримінальної справи в інших державах (Російській Федерації, Франції, ФРН). Окреслено співвідношення відомчого, судового контролю та прокурорського нагляду за відмовою в порушенні кримінальної справи. Розкрито проблеми та недоліки законодавчого регулювання відомчого, судового контролю та прокурорського нагляду за дотриманням процесуального порядку відмови в порушенні кримінальної справи. Наведено пропозиції щодо удосоконалення чинного законодавства України, що регулює відомчий, судовий контроль і прокурорський нагляд за дотриманням процесуального порядку відмови в порушенні кримінальної справи та забезпеченням законності прийняття даного рішення.

  Скачати повний текст

Дисертація є монографічним дослідженням основних проблемних питань, пов'язаних з організацією і правовим регулюванням взаємодії правоохоронних, контролюючих та інших органів при розслідуванні економічних злочинів. На основі аналізу слідчої практики, нормативно-правових актів і спеціальної літератури констатується, що взаємодія правоохоронних і контролюючих органів при розслідуванні економічних злочинів базується на врахуванні двох чинників – особливостей пізнавального процесу (об'єкта, наслідків, атмосфери протидії, форми доказування) та механізму вчинення економічних злочинів. Досліджено психологічний аспект взаємодії суб'єктів досудового розслідування, ефективність якої залежить від врахування міжособистісних відносин. Нормативно встановлено процедуру надання і виконання доручень слідчого оперативним підрозділам щодо проведення слідчих (розшукових) дій, що сприяє налагодженню психологічного контакту між слідчим і оперативним працівником. При відкритті кримінального провадження і початку досудового розслідування економічних злочинів взаємодія слідчого з оперативними підрозділами визначається характером використовуваних пізнавальних методів та слідчих ситуацій. Оперативно-розшукова діяльність є відносно самостійним видом діяльності, має чітку пошукову спрямованість і виражається в швидкому, без здійснення формальних процесуальних процедур, пошуку інформації про злочинну діяльність та її суб'єктів. Слідчі ситуації мають ключове значення – вони є визначальними не тільки для вирішення суто процесуальних питань кримінального провадження, але й для вибору пізнавальних та посвідчувальних прийомів і методів, що реалізуються під час проведення оперативно-розшукових заходів та слідчих (розшукових) дій. Підкреслюється, що оскільки економічні злочини є ретельно приховуваними і вчиняються під оболонкою господарських відносин, то взаємодія слідчого з оперативними працівниками є одним із ключових моментів в отриманні належних і допустимих доказів, зібраних стороною обвинувачення. Констатується, що від належної взаємодії слідчого зі співробітниками оперативних підрозділів значною мірою залежить ефективність і гласних слідчих (розшукових) дій. Перш за все, мова йде про роботу з документами, в яких відображаються економічні злочини, визначення їх переліку, вилучення і використання їх в подальшому як доказів. Звертається увага на те, що надання КПК України слідчому повноважень, що раніше належали оперативним співробітникам (право проведення НСРД), а також обмеження обсягу повноважень оперативних підрозділів на практиці, зумовило низку проблемних питань у їх взаємодії. Зазначається, що взаємодія слідчого та оперативних співробітників окрім пізнавального аспекту (отримання відомостей про злочин) має й забезпечувальний аспект, який проявляється у своєчасному виявленні та усуненні протидії розслідуванню.^UThe dissertation is a monographic study of the main problematic issues related to the organization and legal regulation of the interaction of law enforcement, regulatory and other bodies in the investigation of economic crimes.Based on the analysis of investigative practice, regulations and special literature, it is stated that the interaction of law enforcement and regulatory authorities in the investigation of economic crimes is based on two factors - features of the cognitive process (object, consequences, atmosphere, form of proof) and mechanism of commission economic crimes.The psychological aspect of the interaction of the subjects of pre-trial investigation, the effectiveness of which depends on the consideration of interpersonal relationships, has been studied.Normatively established procedure for providing and executing instructions of the investigator to the operational units to conduct investigative (search) actions, which contributes to the establishment of psychological contact between the investigator and the operative.At the opening of criminal proceedings and the beginning of the pre-trial investigation of economic crimes, the interaction of the investigator with the operational units is determined by the nature of the cognitive methods and investigative situations used.Operational search activity is a relatively independent type of activity, has a clear search focus and is expressed in the rapid, without the implementation of formal procedural procedures, the search for information about criminal activity and its subjects.Investigative situations are of key importance - they are crucial not only for solving purely procedural issues of criminal proceedings, but also for the choice of cognitive and certifying techniques and methods that are implemented during operational and investigative activities and investigative (investigative) actions.It is emphasized that because economic crimes are carefully concealed and committed under the guise of economic relations, the investigator's interaction with operatives is one of the key points in obtaining appropriate and admissible evidence gathered by the prosecution.It is stated that the effectiveness of public investigative (search) actions largely depends on the proper interaction of the investigator with the staff of operational units. First of all, it is a question of work with documents in which economic crimes are reflected, definition of their list, withdrawal and their use further as proofs.Attention is drawn to the fact that granting the CPC of Ukraine powers to investigators that previously belonged to operatives (the right to conduct NSDS), as well as limiting the scope of powers of operational units in practice, caused a number of problematic issues in their interaction.It is noted that the interaction of investigators and operatives, in addition to the cognitive aspect (obtaining information about the crime) has a security aspect, which is manifested in the timely detection and elimination of opposition to the investigation.

Вивчено сучасний стан взаємодії слідчого з органом дізнання, її межі, правову процедуру та значення для прийняття юридичних рішень. Досліджено організаційно-правові та психологічні умови та чинники, що впливають на зазначену взаємодію. Створено теоретико-правову основу взаємодії, наведено рекомендації щодо змін і доповнень до чинного кримінально-процесуального законодавства та проекту нового КПК України. Розроблено та апробовано процедуру експериментального виявлення та коригування конфліктної установки у взаємодіючих суб'єктів. Визначено професійно-психологічні властивості, необхідні для ефективної взаємодії. Наведено пропозиції щодо вдосконалення організації та проведення професійної психологічної підготовки слідчого та органу дізнання до взаємодії.

  Скачати повний текст

Розроблено сучасну наукову концепцію взаємодії слідчого з працівниками експертно-криміналістичних підрозділів МВС України на етапі досудового провадження. Розкрито сутність, принципи, форми та напрями взаємодії слідчого з працівниками експертної служби. Наведено характеристику експертів-криміналістів як осіб, що володіють спеціальними знаннями і залежно від мети та їх участі у досудовому слідстві, набувають процесуального статусу спеціаліста, експерта, фахівця, визначеного чинним КПК України. Розкрито зміст поняття координації та здійснено її відмежування від взаємодії. Встановлено процесуальний статус слідчого як основної фігури й організатора взаємодії на досудовому провадженні. Наведено пропозиції щодо удосконалення чинного КПК України, зокрема, обгрунтовано необхідність проведення судової експертизи до порушення кримінальної справи з метою підвищення ефективності процесу розкриття та розслідування злочинів.

  Скачати повний текст

Проведено комплексне дослідження сучасних проблем взаємодії податкової міліції з правоохоронними органами, контрольно-ревізійними службами та іншими державними контролюючими структурами як умови забезпечення виявлення та розслідування податкових злочинів. На підставі аналізу наукових праць вітчизняних та зарубіжних учених-криміналістів наведено криміналістичну характеристику податкових злочинів, розкрито їх зміст і описано складові елементи. Шляхом вивчення та узагальнення нормативно-правового забезпечення та практики діяльності податкової міліції обгрунтовано необхідність її взаємодії з іншими правоохоронними та державними контролюючими органами під час розслідування податкових злочинів. Проаналізовано сучасні наукові уявлення щодо сутності поняття "взаємодія" та запропоновано його визначення як регламентованої чинними нормативно-правовими актами співпраці державної податкової служби з іншими правоохоронними органами у межах своєї компетенції під час розслідування злочинів у сфері оподаткування. Сформульовано пропозиції щодо внесення статті до нового проекту КПК України про визначення взаємодії, обгрунтовано необхідність її регулювання. Розкрито особливості взаємодії на стадії прйняття рішення про порушення кримінальної справи. Доведено доцільність створення інформаційної автоматизованої системи для органів податкової міліції з метою сприяння виявленню, розкриттю та розслідуванню податкових злочинів. Узагальнено досвід діяльності податкових органів зарубіжник країн та практики їх взаємодії з іншими правоохоронними структурами у боротьбі з податковими злочинами. Показано особливості взаємодії податкової міліції з податковою інстпецією, контрольно-ревізійною службою, МВС, СБУ, митними органами, досліджено можливості використання оперативно-розшукових даних під час розслідування податкових злочинів. Проаналізовано правові документи та існуючу практику міжнародного співробітництва по викриттю порушників податкового законодавства. Запропоновано конкретні заходи для покращення взаємодії ДПС України та відповідних правоохоронних органів зарубіжних країн.

  Скачати повний текст

Досліджено проблеми визначення слідчим процесуального статусу осіб, що беруть участь у досудовому провадженні, зокрема, інформаційну невизначеність щодо фактичного становища особи, можливу наявність подвійного статусу суб'єкта. Запропоновано алгоритм дій слідчого у разі вирішення питання щодо наділення особи кримінальним процесуальним статусом, за яким розглянуто процесуальний порядок визначення правового становища окремих суб'єктів кримінального судочинства. Проаналізовано особливості визначення слідчим процесуального статусу його учасників на різних стадіях досудового провадження. Запропоновано зміни та доповнення до чинного КПК і проекту КПК з метою вдосконалення правової регламентації дій слідчого у разі визначення процесуального статусу учасника кримінального судочинства.

  Скачати повний текст

У роботі досліджено проблемні теоретичні і практичні аспекти використання інформації з електронних носіїв у кримінальному процесуальному доказуванні. Автором проведено огляд наявних у науковій літературі доробок описаної проблематики і виокремлено найбільш перспективні напрями наукових пошуків. Проведено дослідження найбільш цінного з компаративістської точки зору зарубіжного досвіду використання інформації з електронних носіїв як доказів у кримінальному процесі, виокремлено найбільш раціональні практики та висловлено пропозиції, спрямовані на вдосконалення нормативного та правозастосовного компонентів.У дисертації проаналізовано запропоновані наукою і практикою терміни для позначення предмету дослідження, критично осмислено їхню обґрунтованість та запропоновано вживання найбільш раціонального з технічної і філософської точок зору терміну. Доведено, що категорії «дані», «інформація», «відомості», «знання» не є тотожними та синонімічними, як і прикметникові варіанти «цифровий», «електронний», «комп'ютерний», «машинний». Запропоновано такий терміновжиток: а) цифрові дані – для позначення дискретних сигналів різної природи (магнітних, оптичних, електронних); б) машинні носії, накопичувачі цифрових даних, носії для збереження цифрових даних – для позначення технічних засобів, призначених для передачі цифрових сигналів у часі і просторі; в) цифрова інформація – для позначення збережуваної (статичної) і представленої (динамічної) у формі файлу (на фізичному і логічному рівнях) цілісної сукупності даних, які мають смисл у вигляді, придатному для сприйняття людиною; г) носій цифрової інформації – для позначення файлу.Значна увага у роботі приділена характерним рисам цифрової інформації, які доцільно класифікувати у такий спосіб: 1) ознаки, які випливають із сутності цифрової інформації, що пов'язані: а) із самою інформацією; б) з її носієм; 2) ознаки цифрової інформації, які проявляються у доказуванні (ознаки цифрового доказу). З огляду на виокремлені ознаки автором запропоновано вважати цифровим доказом: а) цифрову інформацію, почерпнуту шляхом відтворення з використанням технічних засобів змісту файлу, збережуваного на носії цифрових даних (теоретичне визначення); б) цифрову інформацію, отриману у передбаченому КПК порядку, на підставі якої дізнавач, слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (нормативне визначення). Джерелом цифрового доказу варто вважати носій цифрової інформації – файл.Автором наголошено на тому, що у науці і практиці відсутнє єдине розуміння місця цифрових доказів в системі процесуальних джерел: висловлюються аргументи як на користь віднесення до традиційних (речові докази, документи), так і на користь виділення окремої групи процесуальних джерел (цифрових чи електронних доказів). З огляду на правову природу цифрового доказу та найбільш ефективний спосіб його використання у доказовій діяльності аргументовано виділення носіїв цифрової інформації в окреме процесуальне джерело доказів.У контексті визначення категорій «оригінал», «дублікат», «копія» щодо цифрової інформації автор доводить потребу використання диференційованого підходу: а) у теоретичній, нормативній та практичній площинах; б) з точки зору чинного закону (de lege lata) та такого, прийняття якого бажане (de lege ferenda). З точки зору чинної редакції КПК носії цифрової інформації, за загальним правилом, мають бути представлені в оригіналі, а виключення допускаються лише у прямо передбачених законом випадках. З точки ж зору перспективного закону, найбільш вдалою видається диференціація, що передбачає виділення: 1) цифрового оригіналу – а) для електронного документа – файл з електронним підписом; б) для іншої цифрової інформації – файл, створений найпершим з представлених, до якого не вносилися зміни, не пов'язані з його створенням (визнається допустимим і достовірним (заслуговує на найбільшу процесуальну довіру); 2) цифрового дублікату – це файл, створений пізніше за оригінал, але зміни до якого були внесені тільки у зв'язку з копіюванням (тобто сама цифрова інформація залишилась незмінною) (підтверджується обчисленням контрольної суми оригіналу і дублікату, обрахованої після копіювання і збереженої в окремому файлі; цифровий дублікат має визнаватися оригіналом і використовуватися у доказуванні на рівних з ним засадах); 3) цифрової копії – а) скопійований файл без підтвердження автентичності (без хеш-суми); б) електронне або паперове відображення змісту файлу (принтскрин, роздруківка тощо) (можуть бути допустимі як доказ лише у разі неможливості доступу до оригіналу/дублікату та підтвердження достовірності відображення за допомогою інших процесуальних джерел доказів).^UThe dissertation investigates the problematic theoretical and practical aspects of the use of information from electronic media within criminal procedural evidence. The author reviews the scientific works on the described issues and identifies the most promising directions of scientific research. Due to comparative point of view the most valuable foreign experience in the use of information from electronic media as evidence within criminal proceedings was observed, the most rational practices were highlighted, and the proposals aimed to improving the regulatory and law enforcement components were made. The dissertation analyzes the terms proposed by science and practice, denoting the subject of the research, critically interprets their validity and proposes the use of the most rational ones from a technical and philosophical point of view. It is proved that the categories: "data", "information", "intelligence", "knowledge" are not identical or synonymous, as well as the adjective variants: "digital", "electronic", "computer", "machine". The following terms are proposed: a) digital data – to denote discrete signals of different nature (magnetic, optical, electronic); b) machine media, digital data storage, digital data storage media – to indicate the technical means intended for the transmission of digital signals in time and space; c) digital information – to denote stored (static) and presented (dynamic) in the form of a file (at the physical and logical levels) of a complete set of data that make sense in a form suitable for human perception; d) digital information carrier – to indicate the file. Considerable attention is paid to the characteristic features of digital information, which should be classified as follows: 1) features that follow from the essence of digital information, which are related to: a) the information itself; b) with its carrier; 2) signs of digital information, which are manifested during the evidence (signs of digital evidence). Taking into account the selected features, the author proposes to consider digital evidence: a) digital information obtained by reproducing the contents of a file, stored on digital media (theoretical definition); b) digital information obtained in the way, prescribed by the CPC, on the basis of which the coroner, investigator, prosecutor, investigating judge and court establish the presence or absence of facts and circumstances relevant to criminal proceedings and subject to proof (normative definition). A file (a medium of digital information) should be considered as the source of digital evidence. The author emphasizes that in science and practice there is no common understanding of the place of digital evidence in the system of procedural sources: arguments are made both in favor of traditional (material evidence, documents), and in favor of a separate group of procedural sources (digital or electronic evidence). Due to the legal nature of digital evidence and the most effective way of using it while evidence, the allocation of digital media in a separate procedural source of evidence is argued. In the context of defining the categories "original", "duplicate", "copy" in relation to digital information, the author proves the need in use of a differentiated approach: a) in theoretical, regulatory and practical areas; b) from the point of view of the current law (de lege lata) and the one, whose adoption is desirable (de lege ferenda). In correspondence of the current version of the CPC, digital media, as a general rule, must be presented in the original, and exceptions are allowed only in cases expressly provided by the law. From the point of view of the perspective law, the most successful differentiation provides the following allocation: 1) the digital original – a) for the electronic document – a file with the electronic signature; b) for other digital information – a file created by the first of the submitted ones, to which no changes were made, related to its creation (recognized as valid and reliable (deserves the greatest procedural trust); 2) digital duplicate – is a file, created later of the original, but which have been modified only while coping (vs the digital information itself has remained unchanged), (confirmed by calculating the checksum of the original and duplicate, calculated after copying and saved in a separate file; digital duplicate must be recognized as original and used in proof on an equal footing); 3) digital copy – a) a copied file without authentication (without hash sum); b) electronic or paper display of the file content (print screen, printout, etc.) (may be admissible while evidence only in case of impossibility of access to the original / duplicate and confirmation of the authenticity of the display by the other procedural sources of evidence).

Досліджено комплекс теоретичних і практичних проблем щодо використання комп'ютерних технологій для фіксації криміналістично значимої інформації у процесі розслідування, розглянутий як інформаційний, і метою якого є створення об'єктивної інформаційної моделі події злочину, що мав місце в минулому. У даному разі важливо, у якій формі та яким методом зафіксовано інформацію. Досліджено специфічні питання, що виникають у разі використання науково-технічних засобів (НТЗ) для фіксації криміналістично значимої інформації, обгрунтовано допустимість і доцільність використання у цій діяльності комп'ютерних технологій. Результатом дослідження є методики фіксації інформації з їх використанням. Сформульовано пропозиції щодо внесення змін до норм КПК стосовно використання НТЗ у процесі розслідування. Розглянуто питання забезпечення співробітників, які здійснюють фіксацію, необхідним комплектом НТЗ для фіксації криміналістично значимої інформації за польових умов.

  Скачати повний текст

Дисертація охоплює вирішення теоретичних і практичних питань використання результатів оперативно-розшукової діяльності під час досудового розслідування ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), а також удосконалення його нормативно-правової регламентації.У дослідженні для одержання значимих для усвідомлення сучасного стану нормативно-правової регламентації використання результатів оперативно-розшукової діяльності у кримінальному провадженні розглянута історія розвитку цього правового інституту через призму соціально-політичних процесів, у зв'язку із якими відбувалася розробка законодавчих актів, які регулюють здійснення оперативно-розшукової та кримінальної процесуальної діяльності. Такий підхід забезпечив виділення шістьох етапів розвитку правового інституту використання результатів оперативно-розшукової діяльності у кримінальному провадженні: 1) до 1864 року; 2) з 1864 до 1917 року; 3) з 1917 по 1960 рік; 4) з 1960 по 1992 рік; 5) з 1992 по 2012 рік; 6) з 2012 до теперішнього часу. Аналіз наявних підходів до розуміння сутності результатів оперативно-розшукової діяльності призвів до визначення що саме через категорію «матеріали оперативно-розшукової діяльності» має забезпечуватися як у теорії оперативно-розшукової діяльності, доказування, так і у законодавстві поєднання фактичних даних, одержаних під час проведення оперативно-розшукових заходів, та джерел, у яких вони мають міститися, а також визначатися процесуальна форма результатів оперативно-розшукової діяльності, які відповідають вимогам до джерел доказів, визначених у КПК України.На основі вивчення змісту чинного законодавства визначений комплекс вимог до матеріалів оперативно-розшукової діяльності для використання їх в доказуванні у кримінальних провадженнях по ст. 212 КК України, а саме: 1) вони мають бути одержані з дотриманням не тільки норм оперативно-розшукового та кримінального процесуального, а й податкового законодавства; 2) у них мають бути зафіксовані фактичні дані про готування, вчинення ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) окремих осіб та груп осіб; 3) відомості про факти, які містяться у матеріалах оперативно-розшукової діяльності мають бути перевірені та підтверджені проведенням слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій під час досудового розслідування злочину, передбаченого ст. 212 КК України; 4) матеріали оперативно-розшукової діяльності для використання їх в доказуванні мають бути обов'язково розсекречені. При чому, звернуто увагу на те, що процесуальні рішення щодо проведення оперативно-розшукових заходів хоча й не містять результатів оперативно-розшукової діяльності, але для забезпечення оцінки таких результатів на предмет допустимості, мають бути також розсекречені. Виконання цих вимог забезпечує формування матеріалів оперативно-розшукової діяльності як джерел доказів під час досудового розслідування злочинів. У дисертації встановлено, що матеріалами оперативно-розшукової діяльності, які можуть бути визнані документами джерелами доказів у кримінальних провадженнях по ст. 212 КК України, є протоколи оперативно-розшукових заходів з додатками до них, документи, одержані в рамках міжнародного співробітництва у сфері оперативно-розшукової діяльності, та акти податкових перевірок, проведених на підставі даних оперативно-розшукової діяльності податкової міліції. Зазначено, що інші документи, які були одержані в рамках провадження по оперативно-розшуковій справі, можуть виступати в якості джерел орієнтуючої інформації для проведення процесуальних дій під час досудового розслідування злочинів, передбачених ст. 212 КК України. Сформована авторська позиція, що використання результатів оперативно-розшукової діяльності під час досудового розслідування полягає у залученні слідчим, прокурором у взаємодії з оперативним підрозділом у процес кримінального провадження після перевірки та оцінки на предмет належності, допустимості, достовірності даних, одержаних оперативним підрозділом, як доказів, що обґрунтовують прийняття процесуальних рішень, для одержання нових доказів, а також для забезпечення розшуку осіб та матеріальних об'єктів, які мають значення для кримінального провадження.^UThe dissertation covers the solution of theoretical and practical issues in the use of the results of operative-search activity during the pre-trial investigation of tax evasion, fees (mandatory payments), as well as the improvement of its regulations.In the study to obtain significant for understanding the current state of legal regulation of the use of the results of operative-search activity in criminal proceedings, researched the history of this legal institution through the prism of socio-political processes in connection with which the development of legislation governing the implementation of operative-search activity and criminal proceedings. This approach ensured the allocation of six stages in the development of the legal institution of the use of the results of operative-search activity in criminal proceedings: 1) until 1864; 2) from 1864 to 1917; 3) from 1917 to 1960; 4) from 1960 to 1992; 5) from 1992 to 2012; 6) from 2012 to the present.Analysis of existing approaches to understanding the essence of the results of operative-search activity has led to the determination that through the category of "materials of operative-search activity" should be provided both in the theory of operative-search activity, evidence and in law genetic combination of facts obtained during operative-search measures, and the sources in which they should be contained, and determine the procedural form of the results of operative-search that meet the requirements for sources of evidence specified in the CPC of Ukraine.On the basis of studying the content of normative prescriptions of operative-search activity, criminal procedural and tax legislation the complex of requirements to materials of operative-search activity for their use in proof in criminal proceedings under Art. 212 of the Criminal Code of Ukraine, namely: 1) they must be obtained in compliance not only with the regulations of operative-search and criminal procedural, but also tax legislation; 2) they must record the actual data on the preparation evasion of taxes, fees (mandatory payments) of individuals and groups of persons; 3) information on the facts contained in the materials of operative-search activity must be verified and confirmed by investigative (search), covert investigative (search) and other procedural actions during the pre-trial investigation of the crime under Art. 212 of the Criminal Code of Ukraine; 4) materials of operative-search activity for their use in proof must be declassified. It was noted that the procedural decisions on the implementation of operative-search measures, although they do not contain the results of operative-search activity, but to ensure the assessment of such results for admissibility, should also be declassified. Compliance with these requirements ensures the formation of materials of operative-search activite as sources of evidence during the pre-trial investigation of crimes.In the dissertation it is established that the materials of operative-search activity, which can be identified as documents as sources of evidence in criminal proceedings under Art. 212 of the Criminal Code of Ukraine, there are protocols of operative-search measures with annexes to them, documents, obtained in the framework of international cooperation in the field of operative-search activity, and acts of tax inspections conducted on the basis of operational and investigative activities of the tax police. It is stated that other documents obtained in the framework of the operational-search case may serve as sources of guiding information for procedural actions during the pre-trial investigation of the crimes under Art. 212 of the Criminal Code of Ukraine.

Розкрито основні теоретико-прикладні аспекти форм використання спеціальних автотехнічних знань і шляхів їх подальшого розвитку. Визначено основні напрями вдосконалення використання спеціальних знань за розслідування дорожньо-транспортних злочинів, а також розроблено криміналістичні рекомендації з оптимального використання спеціальних автотехнічних знань за проведення слідчих дій, фіксації їх ходу та результатів за розслідування дорожньо-транспортних злочинів. З'ясовано особливості призначення та проведення окремих видів судових експертиз за розслідування дорожньо-транспортних пригод, з'ясовано сучасні можливості судово-автотехнічної експертизи. Сформульовано пропозиції для внесення змін і доповнень до проекту КПК України №1233, а також до нормативно-правових актів, які регламентують діяльність з організації та проведення судових експертиз.

  Скачати повний текст

Досліджено процесуальний порядок і зміст вирішення судом процесуальних питань у стадії виконання вироку. Розкрито зміст і предмет кримінально-процесуальної діяльності у стадії виконання вироку, проаналізовано її специфічні ознаки, висвітлено структуру стадії виконання вироку. Досліджено особливості звернення різних видів вироків до виконання. Зазначено про необхідність удосконалення законодавчого регламентування процесуальних повноважень судді у стадії виконання вироку. Розроблено класифікацію питань, що виникають і вирішуються судом на такій стадії. Досліджено особливості вирішення судом питань, що потребують доказування певних обставин, сформульовано пропозиції щодо запровадження пенітенціарного провадження. Запропоновано ряд змін до чинного кримінально-процесуального кодексу України та Проекту нового КПК України.

  Скачати повний текст

Розглянуто правові, теоретичні та практичні проблеми постановлення судом законних та обгрунтованих вироків у разі застосування введеної у кримінальний процес України у 2001 році спрощеної форми судового розгляду кримінальних справ у випадках визнання обвинуваченим своєї вини. Проаналізовано виникнення та застосування такої спрощеної форми у різних країнах світу, зокрема, угод про визначення вини у США й особливого порядку за КПК Російської Федерації. Досліджено особливості та проблемні питання застосування в Україні спрощеної форми судового розгляду та правової якості вироку суду, який постановляється у судовому засіданні за спрощеною формою. Внесено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства та розробки нового КПК України.

  Скачати повний текст

Проаналізовано роль слідчого для оцінки доказів у кримінальній справі. Обгрунтовано точку зору, що процесуальні рішення слідчого це форма реалізації внутрішнього переконання. Розглянуто роль внутрішнього переконання та процесуальної самостійності у разі прийняття найважливіших рішень, у ході порушення кримінальної справи, затримання підозрюваного, обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, пред'явлення обвинувачення, складання обвинувального висновку та закриття кримінальної справи. Розроблено шляхи подолання перешкод, що негативно впливають на процес формування переконання слідчого. Доведено необхідність підпорядкування слідчого апарату органів внутрішніх справ безпосередьо Головному слідчому управлінню МВС України. Внесено пропозиції до чинного КПК та проекту нового КПК України щодо підвищення ролі органів досудового слідства, зміцнення процесуальної самостійності слідчого.

  Скачати повний текст