У контексті науково обгрунтованих тенденцій (у прагненні до пізнання Логосу (Нусу), у стані нірвани, єднанні з Дао, слідуванні волі Божій) розвитку гуманістичної спрямованості педагогічної думки через епістему (спостереженя), антропологічну рефлексію у аспекті епох віхових культур Стародавнього світу систематизовано результати педагогічних поглядів щодо створення принципово нової особистісно орієнтованої концепції гуманістичної спрямованості, складовими якої є виокремлене аксіологічне поле цінностей зазначеного періоду, основою якого є абсолютні цінності, а саме: Доброта, Любов, Мудрість, домінантні якості (благоговіння, самопожертва, терпіння, людяність і обов'язок, благородство, совісна воля, тримансть, смиренність, радість, довготерпіння, милосердя, лагідність, братолюбство; прощення, поступлення, повчання, праведність, чеснотність, мовчазність, скромність; знання прекрасного, першосущного, божественного; прощення - поступленя - повчання), методи самопізнання (екзистенційний, епістемологічний, синергетичний), засоби формування якостей: щоденна молитва, віра, богослужіння, покаяння, наслідування заповідей блаженств, споглядання, обряди, медитація. Розкрито профетичний характер гуманістичної спрямованості педагогічних теорій зазначеного періоду, який репрезентує епістемічну проникливість, рефлексивно-креативну компетентність педагога, що здійснюється шляхом самопізнання (пізнання в діалозі, у відображенні духовних цінностей), внутрішнє досягнення (свобода волевиявлення (вільний від гріха)), через синтез ціннісних орієнтацій (принцип суб'єкта (відношення педагога до учнів), принцип цінності (релігійне відношення педагога до Бога) і реалізується у діяльності (у постійній інтерпретації).

  Скачати повний текст

Проведено типологічне дослідження особливостей становлення та розвитку жанру поезії в прозі кінця XIX - початку XX ст. у французькій та українській літературах. Вперше на новій методологічній основі побудовано жанрологічну концепцію поезії у прозі, простежено історію терміна та з'ясовано його семантику. На конкретних прикладах продемонстровано типи сходжень, аналогій, розрізнень у поезіях у прозі французьких та українських митців, зокрема, Т. де Банвіля, Ш. Бодлера, П. Верлена, С. Малларме, А. Рембо, О. Кобилянської, М. Коцюбинського, Л. Українки, В. Стефаника, М. Черемшини, М. Яцкова (критерієм добору є синхронність). На підставі компаративного зіставлення поезій у прозі українських і французьких майстрів слова виявлено ряд подібностей та відмінностей на генологічному рівні, до яких належать ознаки ліричної семантики. На тематичному рівні виявлено спільність у філософських медитаціях, соціальних мотивах, в інтимній ліриці, образах природи. Визначено актуальні для досліджуваного жанру теми (митця, самотності, мислення). Зроблено висновок, що стилістичні особливості поезії в прозі сформувались під впливом актуальних на кінець XIX - початок XX ст. модерних течій. Доведено, що зображально-виражальні засоби поетичного мовлення тяжіють до сугестивності, символіки. В алюзивних елементах поезій у прозі у французькій та українській літературах виявлено ознаки зближень на рівні інтертекстуальних характеристик, які формують новий комунікативний простір модерного типу творчості.

  Скачати повний текст