Актуальність. Творча постать Ярослава Верещагіна (1948–1999 рр.) – композитора, поета, видавця, музично-громадського діяча – належить до плеяди українських митців 70–90-х років. Він був сучасником Є. Станковича, І. Карабиця, О. Киви, Г. Саська, В. Годзяцького, В. Зубицького та інших творців, яких можна віднести до таких, що сприяли оновленню арсеналу жанрово-стильових засобів сучасної української музики, її лексики. Атмосфера стильових змін кінця 60–70-х рр. ХХ ст. яскраво відобразилася в неоромантичній поетиці музики Я. Верещагіна.Його творчий доробок є достатньо різноплановим, адже композитор працював майже у всіх жанрах. Це твори для симфонічного оркестру як повного так і камерного складів: «Дивертисмент» (1972 р.), «Сюїта» (1969 р.), «Варіації» (1970 р.), Концерт для альта і симфонічного оркестру (1972 р.); оркестрові транскрипції творів композиторів XIX–XX ст., велика кількість камерних творів для різного складу (струнні квартети, квінтети для духових інструментів), сонати, сонатини, скерцо, сюїти, мазурки для різних інструментів (віолончель, флейта, скрипка, фортепіано тощо). Проте самобутня і різножанрова композиторська творчість Я. Верещагіна мало відома як в Україні, так і за кордоном, і ще й досі не стала предметом фундаментального цілісного музикознавчого дослідження. Основною джерельною базою для вивчення життєтворчості Я. Верещагіна став його особистий архів, який зберігається вдома у доньки – Богдани Верещагіної. Туди входять персональні документи, листи, афіші, програмки концертів, поезія митця, замальовки та нотні рукописи, які стали визначальними для аналізу творчого процесу композитора: всього виявлено та опрацьовано 153 позиції музичних творів та багато чернеткових записів (серед яких 8 повних нотних зошитів). Більшість із цих композицій, на жаль, досі не виконувалися та не є дослідженими на цей момент.Додатком до архівних джерел стали зібрані невеличкі журналістсько-публіцистичні статті Г. Конькової, Г. Луніної, І. Зінків, О. Зосим, О. Лавриненко, А. Мухи, Т. Невінчаної, Б. Чіпа, О. Швецової та Н. Шурової у періодичних виданнях, де описані враження після концертів із біографічними нарисами про Я. Верещагіна, розмисли про твори композитора, які прозвучали, журналістські діалоги, але серед наявної бібліографічної літератури серйозної наукової роботи не зафіксовано. На основі всіх цих матеріалів детально досліджено життєвий і творчий шлях митця та створено комплексну концепцію його творчої еволюції.Важливо зазначити, що значне місце у творчості Я. Верещагіна належить саме вокальним композиціям. Досліджуючи його творчу спадщину, віднайдено близько шістдесяти творів різних вокальних жанрів – це обробки українських пісень, пісні, романси, вокальні цикли та кантати для сопрано, мецо-сопрано, баса та баритона, хорові твори для мішаного та чоловічого складу a cappella. Звернення у дисертації до вокальної музики Я. Верещагіна обумовлене не лише кількісною перевагою цих композицій серед інших жанрів, а й через те, що вони є сутністю його ментальності і найяскравіше виражають спосіб його музичного мислення, адже митець був також і прекрасним поетом, навіть скомпонував власну збірку віршів під назвою «Хлорофілові зерна», яка, на жаль, не була опублікована, але знайдена серед рукописів (до неї входить близько сімдесяти віршів). Він філігранно та тонко працював з поетичним словом, і вираження «художніх задумів» у вокальних мініатюрах тісно пов’язані з емоційним забарвленням вербального тексту, саме тому музична тканина цих творів часто містить завуальований сенс та обов’язково глибоку інтелектуальну ідею.Серед інших митців Я. Верещагін виділяється особливою витонченістю концепцій, рафінованістю задумів з притаманною йому виразною інтелектуальністю, що виявляється у зверненні до камерних жанрів. Але простежується і своєрідне прагнення композитора до укрупнення форми через схильність до циклізації, коли об’єднання окремих мініатюр переростає у великий монолітний твір.У творчому доробку композитора є 14 вокальних циклів, кожен з яких складають від двох до чотирьох вокальних мініатюр. На жаль, на сьогодні три цикли з переліку віднайдено не повністю, тому відредагована та опублікована нотна збірка вокальних циклів «Намалював художник смуток…», яка стала важливим додатком до роботи, налічує 11 позицій. Серед них є обробки українських, чеських та словацьких народних пісень, цикли на вірші українських поетів В. Морданя, В. Герасим’юка, М. Удовиченка, Ф. Млинченка, М. Доленги, П. Тичини, Д. Загула, М. Драй-Хмари та на тексти старовинних корейських поетів у перекладі О. Жовтіса.^URelevance. The creative figure of Yaroslav Vereshchagin (1948–1999) – a composer, poet, publisher, musician and public figure – belongs to the pleiad of Ukrainian artists of the 70s and 90s. He was a contemporary of E. Stankovych, I. Karabyts, O. Kyva, H. Sasko, V. Hodziatsky, V. Zubytsky and other composers who can be considered as contributors to the renewal of the array of genre and style tools of contemporary Ukrainian music and its vocabulary. The atmosphere of stylistic changes of the late 60s and 70s of the twentieth century was vividly reflected in the neo-romantic poetics of Ya. Vereshchagin's music.His works are quite diverse, as the composer worked in almost all genres. These are works for both full and chamber symphony orchestras: "Divertissement" (1972), "Suite" (1969), "Variations" (1970), Concerto for viola and symphony orchestra (1972); orchestral transcriptions of works by composers of the XIX–XX centuries, a large number of chamber compositions for different ensembles (string quartets, quintets for wind instruments), sonatas, sonatinas, scherzos, suites, mazurkas for different instruments (cello, flute, violin, piano, etc.). However, the original and multi-genre compositional legacy of Ya. Vereshchagin is little known both in Ukraine and abroad, and has not yet been the subject of a fundamental, holistic musicological study. The main sources for the study of Ya. Vereshchagin's life and work are his personal archive, which is kept at the home of his daughter, Bohdana Vereshchagina. It includes personal documents, letters, posters, concert programmes, poetry, sketches and music manuscripts, which became crucial for the analysis of the composer's creative process: in total, 153 items of music and many drafts (including 8 complete music notebooks) were identified and processed. Most of these compositions, unfortunately, have not been performed and have not been studied to this day.The archival sources were accompanied by small journalistic articles by H. Konkova, H. Lunina, I. Zinkiv, O. Zosym, O. Lavrynenko, A. Mukha, T. Nevynchana, B. Chip, O. Shvetsova, and N. Shurova in the periodicals, which describe impressions after the concerts with biographical sketches about Ya. Vereshchagin, reflections on the composer's works that were performed, journalistic dialogues, but no serious scientific work has been recorded among the available bibliographic literature. On the basis of all these materials, the life and creative path of the composer was studied in detail and a comprehensive concept of his creative evolution was created.It is important to note that a significant place in Ya. Vereshchagin's work belongs to vocal compositions. While researching his creative heritage, about sixty works of various vocal genres were found: arrangements of Ukrainian songs, songs, romances, vocal cycles and cantatas for soprano, mezzo-soprano, bass and baritone, choral works for mixed and male a cappella. The focus of this dissertation on vocal music by Ya. Vereshchagin is not only determined by the quantitative superiority of these compositions among other genres, but also because they are the essence of his mentality and express the way he thought about music in the most vivid way, because the artist was also a wonderful poet, he even composed his own collection of poems called "Chlorophyll grains", which, unfortunately, was not published but was found among manuscripts (it includes about seventy poems). He worked with the poetic word in a filigree and subtle way, and the expression of "artistic ideas" in vocal miniatures is closely related to the emotional colouring of the verbal text, which is why the musical fabric of these works often contains a veiled meaning and necessarily a deep intellectual idea.Among other artists, Ya. Vereshchagin stands out for the special elegance of his concepts, the refinement of his ideas with his inherent expressive intellectuality, which is manifested in his use of chamber genres. However, there is also a peculiar desire of the composer to enlarge the form through a tendency to cyclisation, when the combination of individual miniatures grows into a large monolithic composition.The composer's oeuvre includes 14 vocal cycles, each of which consists of two to four vocal miniatures. Unfortunately, three of the cycles from the list have not been found in their entirety, so the edited and published collection of vocal cycles "The artist painted sadness...", which has become an important supplement to the work, contains 11 items. Among them are arrangements of Ukrainian, Czech, and Slovak folk songs, cycles based on poems by Ukrainian poets V. Mordan, V. Herasymiuk, M. Udovychenko, F. Mlynchenko, M. Dolenga, P. Tychyna, D. Zahul, M. Dry-Khmara, and texts by ancient Korean poets translated by O. Zhovtis.

У роботі вперше введено і апробоване поетологічне трактування поняття «ґендерний мотив» на матеріалі англійської та шотландської поезії кінця XVI – першої половини XVIII століття. Поняття ґендерний мотив є елементом тексту, який перший реагує та вбирає зміни в історичному, культурному та соціальному контекстах, і доволі довго їх зберігає як усталені норми, відображаючи ознаки історико-культурних особливостей певної епохи, специфіку народної, соціальної, генераційної і релігійної ідентичності, що відносить це поняття до ряду універсальних в області літературознавчої методології.У дисертації виокремлено та проаналізовано значний корпус текстів ґендерної тематики з урахуванням гіпотекстових, текстових, гіпертекстових і мегатекстових елементів в генераційному, сімейному та статусному аспектах.Доведено, що генераційний аспект, розкриваючи тісний взаємозв'язок ґендерних і релігійних мотивів в текстах, розширює функціональну парадигму ґендерності від соціальної до сакральної.Ключові слова: ґендерний мотив, фемінний, маскулінний, автор, наратор, персонаж, сюжет, еволюція, динаміка, трансформація, поезія, дискурс, Реформація, Реставрація, Англія, Шотландія.^UThe dissertation is a gender discourse multifaceted study of British (English and Scottish) poetry of the late XVI – first half of the XVIII century. It is found that gender motifs of the texts are not always essentially transformed according to the chronological boundaries of cultural epochs. They either correspond to the real standards of their time or precede social stereotypes; other time gender motifs reflect some antiquated notions of British society. This led us to define the boundaries of our study by two macro-scale historical eras: the Reformation and the Restoration.In theoretical terms, for the first time the poetic interpretation of the concept of «gender motif» was introduced and approved on the material of English and Scottish poetry of the Reformation and Restoration periods. The methodological basis of the research rests on the analysis of hypertext, inter / cross-textual and megatextual elements of poetry with considering the gender issue. The analyzed texts are examined in three aspects: generational, matrimonial and societal. It has been proven that, the gender motif is an element of the text that first responds to changes in historical, cultural and social contexts. Thus, the gender motif absorbing and adopting these features keeps them as established rules (norms) and taboos (restrictions) for a long time. Thereby gender motifs in poetry reflect the signs of historical and cultural features of a particular era, the specifics of national, ethnic, social, generational and religious identity, which allow this phenomenon to be defined as one of the extensive terms in the field of literary methodology.In our study, we additionally highlighted the generational aspect. In the paper was proved that generation is one of the aspects in poetry that significantly affects the other aspects mentioned above (societal and matrimonial) and indicates the close relations between gender and religious motifs in poetry, which significantly expands the functional paradigm of gender from social to the sacred.The ideology of the English and Scots change significantly during this period. Renaissance anthropocentrism is replaced by property-centrism in matrimonial, generational and societal aspects in the Baroque era. Therefore, a common generational feature in the texts of poets is the peripheral motif of childhood and oldness (old age); the marginal motif of maturity, but the dominant motif of youth. Oldness as one of the signs of gender in the poetry of male authors is an element of such narrative: aging is always a portrait, chronotope and plot of the Other (other wife, other husband etc.). Awareness of one's own old age from the position of a masculine author: 1) appears later than from a feminine position; 2) is a sign of peripheral sense, that on the whole appears chronologically late for the analyzed period (only at the beginning of the XVIII century), and is always accompanied by an existential motif of fatigue and sadness. From a feminine point of view, this motif correlates with a bright memory of youth.

У дисертації представлено мистецтвознавчу адаптацію, концептуалізацію та трактування філософсько-герменевтичної категорії емінентності тексту з міжгалузевою опорою на ідеї і положення естетики, культурології, компаративістики, філософії етнокультури. Музично-вербальна емінентність, досліджена в єдності її складових (мімезис, ділог і полілог, інтермедіальність, інтертекстуальність, трансцендентність, екфразис, інтерпретація) та доповнена рецептивними поняттями (асоціації, антиципація, аперцепція і ін.), розглядається в інтегративних вимірах програмової і вокальної творчості, «музичної» прози та музичного паратексту в літературі.Перший вимір інструментальної програмовості, як синтетично-віртуального представництва в ній літератури та частково інших мистецтв, інтрамузичних і позамузичних імпульсів, розглянутий на зразках фортепіанних творів українських композиторів. Вивчення теоретичних праць дослідників різних епох дозволило визначити програмну музику як інструментально-синтетичний рід творчості, в якому відбувається асоціативно-віртуальна, закодована в заголовку (чи іншому паратекстуальному компоненті), когеренція вербального й музичного контентів на онтологічно-інтенційному, інтермедіальному та інтертекстуальному рівнях. Другий – українська вокальна музика (камерна й хорова), де поетичний і музичний компоненти зливаються в синергії, утворюючи інший онтологічний ранг своїх слово-звуко-ритмів. Вибрані зразки вокальної музики, як парадиґми транстекстуальної художньо-творчої практики, прикметні не змаганнями за першість музики й поезії, помітними в багатьох теоретичних концепціях, а релевантною і, як вже було сказано, симультанною конвергенцією засобів обох мистецтв. Зазнаючи різностильових музичних тлумачень, одна й та ж поезія різнобічніше вияскравлює свої якості, адаптаційні можливості, позачасову актуалізацію.Компаративні теорії «музичної» прози розвивалися як музикоцентрично, так і через домінування літератури (чи, значно рідше, інших мистецтв). Проза українських модерних письменників про музику, музично-критичні письменницькі спроби й літературно-публіцистичні надбання музикантів ввійшли до третього виміру сполучення обох мистецтв, що проявляється часо-просторово (у формах «виконання» чи «сприймання» тут-і-тепер) або ілюзорно (наприклад, у вигляді спогадів, абстрактних міркувань, ліричних відступів тощо). стали четвертим виміром такої інкорпорації. А заглиблення в функціонування і дію названих контактів виявило спеціальну важливість музичних заголовків у літературі та публіцистиці й стало спонукою до виокремлення цієї номеносфери у п'ятий вимір. Музична номеносфера заголовків служить провідною ниткою змісту, наділяє виклад особливими прикметами, нерідко стаючи ще й конструктивним проектом «будівельного матеріалу» форми.У парадиґмах кожного емінентного виміру випливає на поверхню унікальна й питома для української культури роль народної пісні (ліричної, історичної, побутової, обрядової, паралітургійної, патріотичної) і пісенності загалом. Різноманітні знакові й символічні візії пісні у композиторів, письменників, поетів, науковців, музикантів наголошують на її «самоемінентності», а також на генологічно-питомому та кордоцентричному вкоріненні у професійно-художні форми національної культури та науково-критичні розробки.Музично-вербальна емінентність – це мистецько-культурний феномен, що виявляється у фізичних (тобто, в-тілених) і метафізичних формах міметичної і діалогічної взаємозалежності (переважно запрограмованої в паратекстах), взаємовивищення (аж до трансцендентності) та взаєморепрезентації (інтерпретації) слова й музики через гетерофонію знаків і сенсів, у тому числі національно значущих.Запозичення й обмін поняттями, жанрами, засобами та функціями, прибігання до замінників, еквівалентів, символіки виразу свідчать про наміри адресантів розширювати іманентні кордони мистецтв, знаходити нові пункти дотику між ними для взаємного збагачення поетик. Інтерпретація, що лежить у основі сприйняття інтеграційно-емінентних вимірів (музики за допомогою літератури, чи літератури за допомогою музики, чи інших дискурсів за допомогою слова й музики), дає привід до пошуку глибинних семантико-художніх кореспондувань і нових евристичних тлумачень, нарощування нескінченної множинності сенсів артефактів української художньої культури.^UThe thesis represents an art history adaptation, conceptualization and interpretation of the philosophical-hermeneutic category of the text eminence by means of intersectoral reliance on the ideas and statements of aesthetics, comparative studies, philosophy of ethnoculture. Musical-verbal eminence, studied in the integrity of its components (mimesis, dialogue, polylogue, intermediality, intertextuality, transcendence, ekphrasis, interpretation) and supplemented with receptive notions (associations, anticipation, apperception, etc.) is being regarded in the integrative dimensions of program and vocal art, "musical" prose and musical paratext in literature.The program music as a synthetic virtual presentation of literature and partially other arts and intra-music impulses in it, was studied on the piano samples written by Ukrainian composers. The analysis of theoretic works of the researchers of different epochs has enabled to define the program music as an instrumental-synthetic type of creativity in which there is an associatively-virtual, encoded in the specific title (or another paratextual component) coherence of the verbal and music contents on the ontologically-intentional, intermedial and intertextual levels.Ukrainian vocal music (chamber and choral), in which poetic and musical components, merging in synergy, form a different onthological range of their own word-sound-rhythms. The chosen examples of vocal music, as a paradigm of the transtextual artistic creative practice, are significant not only by the competition for the priority between music and poetry, but a relevant, and a simultaneous convergence of the means of both arts. Undergoing various stylistic musical explications, one and the same poetic composition manifests its features in multifaceted ways, shows its adaptive possibilities and timeless relevance.Comparative theories of the “musical” prose developed both as musically-centered and by means of the dominance of literature (or, more seldom, other arts). The musical prose of Ukrainian modern writers, music-critical writing attempts and literary-journalistic achievements of musicians entered the third dimension of the two arts combination, which manifests itself in time and space (in the forms of “performance” or “perception” here-and-now) or illusory (for example, in the form of memories, abstract reasoning, lyrical digressions, etc.).A more thorough study of the functioning and operation of the mentioned contacts revealed the great importance of musical titling in literature and journalism and became the impetus for the separation of this nomenosphere into the fourth dimension. The musical nomenosphere of the titles serves as the leading thread of the content. It gives the presentation special features, often becomes a constructive project of the “building material” of the form.In the paradigms of each eminent dimension emerges a unique and significant role of the folk song (lyrical, historical, patriotic, household, ritual, paraliturgical, etc). Various symbolic visions of the song in interpretations of composers, writers, poets, scholars, musicians emphasize on its “self-eminence” (or “self-identity”) as well as on genealogically specific and cordocentric rooting in professional and artistic form of national culture and critical developments.The eminence is a physical (i.e. embodied) and a metaphysical form of interdependence, mutual elevation and mutual presentation of the two arts in these synthetic musical and verbal dimensions and paradigms. It reveals the authors' holistic attitude to creativity; the result is the informational, figurative and semantic (sometimes also semiotic) stereophony of texture presentation. Borrowing and exchanging concepts, means and functions, referring to substitutes, equivalents, symbolism of expression indicate of the intentions of the addressees to expand immanent borders of arts, find new points of contact between them to mutual enrichment of poetics. Interpretation which lies in the basis of perception of integrative dimensions, gives every reason to the search of deep semantically figurative correspondence and new heuristic explications, building up an endless number of meanings of artifacts of Ukrainian art culture.

У дисертації здійснено аналіз поетики прози Миколи Баршева – письменника, який належить до когорти нині забутих майстрів слова 20–30-х років ХХ століття. Розглянуто мотиви, пов'язані з онтологічними та екзистенційними параметрами художнього світу письменника, в проекції на їхню міфопоетичну та інтертекстуальну природу. Установлено, що базовим для моделі світу М. Баршева є поняття стихії, а головним законом буття в смертному «пузирі» існування є «обмін речовин», згідно з яким ніщо у світі не зникає безслідно. Аналіз виявив численні міфологеми, що актуалізуються в прозі М. Баршева (міфологеми польоту, всесвітнього потопу, сліпоти-смерті тощо), інтертекстуальні включення класичних та сучасних для М. Баршева творів (проза О. Пушкіна, М. Гоголя, А. Чехова, поезія О. Блока та С. Єсеніна тощо), контекстуальні перегуки з філософськими концепціями П. Успенського, П. Флоренського, М. Федорова, В. Вернадського, ОБЕРІУ та ін. Виявлений у творчості М. Баршева синтез елементів різних художніх систем (неореалістичної, авангардистської, модерністської та постмодерністської) дає змогу відкорегувати та уточнити прийняту в сучасному літературознавстві концепцію літературної еволюції в російській літературі 20–30-х років ХХ століття.^UNicolai Barshev belongs to the group of Leningrad writers, who created their works in the third decade of the 20th century and are entirely unknown for readers nowadays. In the same time, profound and all-around studying of the second row writers' prose is necessary for better understanding the process of literal evolution of the first half of the 20th century. The motives connected with basic ontological and existential motifs turned out to be in the field of our studying. It was identified that the main concept for the writer's world model is a water element, which defines the mortal bubble of human existence as a basic cell of the Universe. The fundamental law, due to which the march of time is cyclized, is referred to as material exchange. It states that things don't appear everywhere from nothing and don't disappear. Barshev's character creates a conception of earth cycles, which can be applied to the world view of other characters; at first everything in life is small and foggy, than life substance becomes consolidated and turns into trifles, after that it turns into big substance, while the basis remains the same. The research reveals that water is predominant over other elements (air, fire, and earth), which can be endowed with liquid characteristics. The substantial origin of Barshev's world has impact on time. Due to the performed research different temporal types of Barshev's prose are identified, in which the historical and mythopoetical models proved to be interconnected. While the natural time keeps to be undisturbed by cataclysms in human world, the historical (social) time, after still another apocalypse coming, changes its march, can speed up or, on the contrary, slow down, becomes spoiled. The death of a man in mortal world is the main collision of Barshev's prose. The feeling of continuous death presence makes the writer's character strive to find the way of its overcoming, to get support in this permanently destroying universe. It determines the specific sensual palette of Barshev's hero, that includes envy, bafflement and madness. The analysis reveals numerous mythologems that are involved in Barshev's prose (mythologems of flight, Noah's Flood, death-blindness), intertextual inclusions of classic and modern writers (A. Pushkin, N. Gogol, M. Lermontov, A. Chekhov, the poems of A. Blok and S. Yesenin), connection with different philosophical conceptions (including works of P. Uspensky, P. Florensky, N. Fedorov, V. Vernadsky ect.). Several types of Barshev's heroes can be singled out: – algae (that refers to people who can't accustom to new, post-revolutionary reality – Kronid Semenovich (The Fourth)); – cosmos victims, silent majority, who are not completely capable for self-reflection (Schukina (The Big Bubbles)); – mediators who are doomed for machinelike activity connected with the words without art (Piotr The Great (Anton's Trifles)); – creative persons who can overcome death (Shamshurenkov (Incombustible Fireworks)). Synthesis of different artistic system in Barshev's stories (including neorealism, avant-gard and postmodernism) gives an opportunity to correct the common conceptions of literal evolution of the first half of the XXth century in Russia.

На матеріалі поетичної творчості авторів «Молодої музи» (Б. Лепкого, В. Пачовського, П. Карманського) та «Української хати» (О. Олеся, С. Черкасенка, Г. Чупринки) розкрито художні особливості любовної лірики початку ХХ ст., виявлено елементи фольклорної поетики в модерному тексті, диференційовано фольклорні та модерні інтенції поезії кохання і з'ясовано специфіку їх функціонування.На основі аналізу та систематизації поглядів українських і зарубіжних учених на жанрову природу лірики як роду з'ясовано й уточнено значення терміну любовна лірика, а також диференційовано поняття лірики інтимної, любовної та еротичної.Для виявлення в авторських текстах слідів фольклорної поетики досліджено мотиви, образи та зображально-виражальні засоби пісень і балад про кохання. Встановлено, що ці народнопісенні жанри стали головними джерелами для розвитку модерної української любовної лірики.Доведено, що загалом любовна лірика «молодомузівців» і «хатян» містить риси як традиційної (фольклорної), так і модерністської поетик. Зауважено, що любовна поезія «Молодої музи» в цілому має песимістичне звучання, натомість любовна поезія «Української хати», попри наявність мінорних нот, у цілому є значно оптимістичнішою.Ключові слова: жанр, любовна лірика, пісня про кохання, любовна балада, фольклор, модернізм, символізм, поетика, мотив, ліричний герой, образ, символ, стильова домінанта, «Молода муза», «Українська хата».^UIn the dissertation artistic features of the love lyrics of the early twentieth century on the materials of poetic creativity of the authors of “The Young Muse” (B. Lepkyi, V. Pachovskyi, P. Karmanskyi) and “The Ukrainian House” (O. Oles, S. Cherkasenko, G. Chuprynka) are investigated.The scientific novelty of the thesis consists in the fact that the Ukrainian love poetry of the early 20th century is firstly analyzed in it. In particular, motifs, artistic images and figures are defined, folklore and modern intensions of love lyrics are differentiated; specific of functioning of folklore elements in modern poetry is clarified.It is found out that love lyrics is a type of intimate poetry in which all range of motifs, feelings and experiences related to a love feeling (happy or unrequited) between a man and a woman is reproduced. It occupies an intermediate place between intimate and erotic poetry for frankness of figurative representation of lyrical heroes and emotional tension in depicting of their desires.The attention is focused on scientific reflection of poetical works of the most talented poets of “The Young Muse” and “The Ukrainian House”, who are considered to be forerunners of European Modernism in the Western and Eastern Ukrainian lands.It is established that folk songs and ballads about love have become the main sources for development of literary love poetry of the early 20th century. Motifs, images and poetic style dominants of love songs and ballads are investigated for identification of traces of folklore poetics in author's texts. It is proved that a figure of a lyrical heroine is an artistic typing. She is a bearer of the typical mental traits of the Ukrainians.It is concluded that in general poetics of love lyrics of “The Young Muse” and “The Ukrainian House”have traits both traditional and modern. Symbols have occupied a special place in literary creation's structure and they have become the main indicators of digressing of folk traditions toward the European Modernism direction.Keywords: a genre, love lyrics, a love song, a love ballad, folklore, Modernism, Symbolism, poetics, motif, lyrical hero, a figure, a symbol, poetic style dominant feature, “The Young Muse”, “The Ukrainian House”.

Вперше у вітчизняному літературознавстві здійснено компаративний аналіз "Китайської подорожі" в аспекті взаємодії з традицією китайської класичної культури (філософії, лірики та графіки пейзажних мініатюр). Дослідження збірки О. Седакової в обраному аспекті дозволяє визначити "зону контакту" двох культур як естетично свідому, так і несвідому, а також вирізнити семантико-поетологічні особливості циклу в контексті розробки тем і стилів Сходу в російській літературі XX ст. та в контексті усієї творчості поета. Специфіка літературного компаративного аналізу вимагає залучення до розгляду прецедентних текстів китайської культури ("Дао-Де цзін", "Ши цзін", поезія Лі Бо, Ван Вея, Сикун Ту), а також актуалізує рецептивно-інтерпретаційне дослідження проблеми атрибуції протексту, яким є книга китайської літератури "І цзін".

  Скачати повний текст

Детально розроблено жанр української геральдичної поезії, популярної у літературі бароко. З'ясовано генезу віршів на герби, постання яких було зумовлене зростанням ролі шляхетського стану в тогочасному супільстві. Звернено увагу на взаємозв'язки українських геральдичних віршів з аналогічним жанром стематів у польській літературі, звідки гербова поезія була запозичена українським письменством. Геральдичну поезію розглянуто як синтетичний графіко-літературний жанр, що постав на суміжжі двох інших популярних барокових жанрів - панегірика й емблеми. Геральдичні вірші є емблематичними за формою та панегіричними за змістом. Головним художнім засобом вираження заслуг і достоїнств шляхтича було використання багатої символіки. Виділено найуживаніші геральдичні символи й систематизовано їх у тематичні групи. Значну увагу приділено значенню цих символічних знаків та їх функціонуванню у тексті.

  Скачати повний текст

Досліджено типологічні та контактно-генетичні сходження та відмінності прозової та поетичної творчості американської письменниці С. Плат та української письменниці О. Забужко в контексті гендерної проблематики, проведено компаративний аналіз їх творчості. Визначено спільну інтерпретацію жіночих архетипних образів, типологічно- та контактно-генетично споріднене трактування образів фатальних жінок як жертв гендерно-асиметричної побудови суспільства, інтерпретацію архетипу Попелюшки як носія патріархатної свідомості на проблемно-тематичному та ідейному рівнях, відмінні риси, які полягають в індивідуальному осмисленні відомих сюжетів. Проаналізовано типологічну спорідненість (ТС) у поезіях письменниць як дискурс катастрофізму, що репрезентований у поетичних творах в феміноцентричному контексті та містить індивідуальну оцінку. Доведено, що романи "Під ковпаком" С. Плат та "Польові дослідження з українського сексу" О. Забужко виявляють риси ТС та містять гендерні імплікації, дешифрування яких допомагає визначити спільну проблему жінки-деміурга в гендерно асиметричному суспільстві. Визначено відмінності щодо різних суспільно-історичних контекстів романів, а також стильові особливості досліджуваних прозових творів.

  Скачати повний текст

Досліджено особливості поетичного дискурсу найрепрезентативніших представників поетів-"кавалерів". Запропоновано цілісне уявлення про життєвий шлях і літературний доробок Р. Герріка, Т. Кер'ю, Дж. Саклінга, Р. Лавлейса й Е.Воллера. Проаналізовано поетику не перекладених українською мовою творів цих англійських поетів XVII ст. Показано стильову своєрідність поетичних творів "кавалерів" і специфіку поєднання барокових, класицистичних і рокайльних елементів у художньому просторі цієї поезії. Виявлено, що попри наявність у художній палітрі "кавалерів" оригінального поєднання елементів усіх домінуючих стилів XVII ст. - маньєризму, бароко та класицизму, її суголосність рокайльним умонастроям та яскраво виражена присутність рокайльних тенденцій доводить, що саме поети-"кавалери" стояли біля витоків рокайльної традиції в літературі Англії.

  Скачати повний текст

Досліджено характер художнього осмислення проблеми біографічного ландшафту в творчій спадщині В. Бондаря. Розглянуто сюжетно-композиційну своєрідність творів письменника та визначено концепт біографізму як домінанти естетико-філософської складової його таланту. Розкрито поетичну інтенційність складників "людина-війна" та "людина-зброя" у творах митця. На підставі аналізу поетичних і прозових текстів з'ясовано жанрову специфіку антивоєнних творів письменника та рівень вивчення даної проблеми. Вперше проведено системний аналіз спадщини Василя Бондаря, зокрема, архівної. Визначено категорію часу як домінантного структуранта поетичної творчості митця. Розроблено рецепцію поетичних і прозових творів та осмислено процес створення автором ідеальної людини свого часу.

  Скачати повний текст

Розглянуто теоретичні питання взаємоз'язків літератури та міфу, основну увагу зосереджено на питанні авторської міфотворчості. Визначено поняття міфологічної парадигми як найбільшої структурної одиниці авторського міфу. Досліджено роль символу у процесі міфотворення. Потрактовано символ як місце зустрічі міфу та літератури, підпорядкований у художньому тексті авторській логіці міфомислення він стає основним чинником формування міфологічної парадигми. Визначено міфологічну парадигму як таку, що складається з пов'язаних за значенням метатропів, кожен з яких об'єднує семантично близькі символи. Виокремлено домінантні символи у поезіях М. Воробйова, з'ясовано їх семантику у різних контекстах, що дозволило згрупувати символи у метатропи, простежити формування міфологічної парадигми, яка за семантичною забарвленістю охарактеризована як есхатологічна.

  Скачати повний текст

Визначено, що специфіка лірики І. Еренбурга зумовлена його творчою еволюцією від символізму до соціалістичного реалізму, що співіснувала в його доробку з прозою та публіцистикою. Зазначено, що основними поетикальними прийомами лірики митця в ранній період творчості є стилізація та різні форми інтертексту, характерні для російської поезії того часу. Проаналізовано поезії "класичного" періоду й останніх років життя поета, які підбивають підсумок його творчого шляху.

  Скачати повний текст

Вперше запропоновано цілісну характеристику лірики Ю. Балтрушайтіса в історико-літературному контексті на матеріалі повної добірки його віршів, написаних російською мовою. Розглянуто специфіку поетичних образів у творах Ю. Балтрушайтіса, реконструйовано просторово-часову модель у них і визначено закономірності її розвитку. Виявлено особливості кольороназв, роль звуку у поезії митця, описано основні види звукопису та встановлено їх функцію в художньому тексті.

  Скачати повний текст

Розглянуто візантійський код у площині аналізу ідеології, жанрової специфіки, поетики, версифікаційної системи. З'ясовано, що в перспективі інтеграції щодо загальноєвропейського контексту, уможливленої в даний період, українська поезія виявляє чутливість до ренесансних впливів, у модусі яких сформовано культуру сарматизму. Виявлено головні фактори впливу обох культурних ареалів на українську поезію. Простежено домінуючу тенденцію щодо зближення із західноєвропейською літературою на рівні форми, культивування ідеології сарматизму.

  Скачати повний текст

Зроблено спробу простежити рівні реалізації світоглядних настанов та естетичних принципів шістдесятників у поезії Р. Третьякова, особливості авторського втілення. Охарактеризовано основні теми та мотиви лірики митця, домінантні образи. Встановлено, що стилеві автора властиві конкретність, тяжіння до простоти й ясності художньої форми. Поезія автора актуалізує проблему екзистенційного вибору й особистої відповідальності людини в сучасному світі. Органічним продовженням художньої творчості є його діяльність у галузі літературної критики, публіцистики, перекладу.

  Скачати повний текст

Проведено комплексне дослідження авторської свідомості Богдана-Ігоря Антонича, з'ясовано механізм формування суб'єктивної художньої реальності, вивчено систему засобів її відображення у структурі художнього твору. Проаналізовано суб'єктні форми авторської присутності в художньому тексті Б.-І. Антонича. Розкрито специфіку авторського художнього світу, зокрема, синтез світоглядних концепцій та мотивів у ліричних текстах поета. Досліджено жанрові особливості текстів Б.-І.Антонича як несуб'єктну форму вираження змісту авторської свідомості. Охарактеризовано стилетвірні домінанти поетичних творів Б.-І. Антонича.

  Скачати повний текст

Вперше в українському літературознавстві системно та концептуально вивчено типологію спільного, особливого, індивідуального в архітектоніці поетичного твору. Вперше в порівняльно-типологічному аспекті зіставлено метрику і строфіку поетичних творів В. Брюсова та М. Вороного. Узагальнено та систематизовано інформацію про версифікації російського й українського поетів-символістів. Проаналізовано метричні і строфічні особливості їх спадщини. Найвагомішу частину метричного репертуару їх складають класичні рівностопники монометричних композицій. Полімерія в доробку обох поетів посідає переважно периферійне місце, залишаючись сферою експериментів, більш характерною для раннього періоду творчості митців. Зазначено, що поезія В. Брюсова та М. Вороного є переважно строфічною і характеризується великим архітектонічним різноманіттям форм. Архітектонічні особливості їх ліричних творів є поєднанням традиції та новаторства.

  Скачати повний текст

Вивчено композиційні закономірності та принципи формування цілісності у вокальній музиці. З'ясовано значення композиції як одного з домінувальних чинників, що забезпечує існування художнього явища. Для доведення цього положення здійснено умовну диференціацію композиційних закономірностей відповідно до їх тектонічної та процесуальної функціональної спрямованості. Розглянуто специфічні властивості композиції у взаємозв'язку з авторським задумом. Зазначено, що у вокальних циклічних творах авторський задум характеризується первісним синкретизмом поетичного та музичного начал, тому впродовж усього шляху формування цілісності поезія та музика існують і розвиваються одночасно в єдиному художньому просторі. Зазначено, що у разі взаємодії поетичного та музичного пластів виникає особливий вид сполучення різних жанрових складових (поезії та музики), що має назву "художнє порушення". На прикладі вокальних творів Ю. Іщенка запропоновано демонстрацію принципу "художнього порушення". З його використанням виявлено основні композиційні засади формування нової художньої цілісності.

  Скачати повний текст

Розглянуто поняття "візія" та "візуалізація", висвітлено художньо-живописну структурованість образно-зорових картин "Кобзаря", їх здатність створювати художнє (естетичне) враження. Проаналізовано живописні прийоми, використані поетом для конструювання опуклої, виразно зримої "картини"-візії, запропоновано класифікацію картин природи в поезіях Т. Шевченка (ідилічні, історичні, критичні та містичні візії України). Виявлено домінантні вербально-живописні картини у поетичній спадщині митця.

  Скачати повний текст

Проаналізовано "київський міф", структура якого визначена статусом міста як сакрального, політичного й культурного центру східного слов'янства і який є в російському романтизмі характерним художнім концептом. Розглянуто його ліро-епічні жанрові вирішення (поема К. Рилєєва "Наливайко", вірш В. Бенедиктова "Киев" та однойменні поезії О. Хом'якова й І. Козлова, вірші П. Єршова "Монолог Святополка Окаянного" і "Смерть Святослава", вірш Ф. Тютчева "Андрею Николаевичу Муравьеву", драматична пародія К. Аксакова "Олег под Константинополем", мотиви київської давнини в поезіях О.К. Толстого; історичний роман М. Загоскіна "Аскольдова могила"). Висвітлено також інтерпретацію "міфу Києва" О. Пушкіним ("Руслан и Людмила", "Полтава" та ін.) і М. Гоголем ("українські" повісті). "Міф Києва" сприяє формуванню романтичного історичного героя з його "нерпавильністю" й психологічною складністю, незалежністю від авторитетів і органічною релігійністю. Воодночас, цей міф сприяє активізації громадянських концепцій романтиків, аж до витіснення традиційного сакрального моменту політичним. Багатство жанрово-стильових вирішень (ліричні, ліро-епічні, романо-епічні й драматичні форми, сатира та пародія) дає підстави для судження про активний перебіг літературного процесу в Росії І половини ХІХ ст., інтенсифікацію літературного пошуку на фоні руйнації класицизму, різноманітність індивідуальних мистецьких відкриттів.

  Скачати повний текст