З використанням конкретно-історичного, порівняльного, системного та історико-біографічного методів проаналізовано літературознавчий доробок Григорія Костюка, з'ясовано особливості становлення та еволюції його світогляду, розкрито своєрідність наукового мислення критика. Грунтуючись на ідейно-тематичній єдності історико-літературних, критичних і публіцистичних праць вченого, окреслено його концепцію національного універсалізму, визначено функціональну роль і стуність теорій "двоколійності" та "вітаїзму". Стверджено, що літературно-критична діяльність Г.Костюка значним чином обумовлена біографічним фактором, що надає можливість "автобіографічного прочитання" його критичного доробку на основі сучасної теорії автобіографічного синергену за (К.Дубом).

  Скачати повний текст

Доведено, що погляди на сутність живого в отців східної церкви формувалися на основі синтезу античної філософії та біблійної інтерпретації. Відштовхуючись від ідеї живого як втілення душі, східна патристика розширила коло живих істот на основі розрізнення рівнів складності життєвих сил (Григорій Ніський, Максим Сповідник, Іоанн Дамаскін) і вперше розробила християнську ієрархію живого, поставивши на її вершині ангелів, однак акцентуючи верховенство людини над земним світом живого (Василій Великий, Діонісій Ареопагіт). Розглянуто напрями модернізації поглядів на живе у східнохристиянських ученнях з урахуванням його оцінки в сучасному православному дискурсі. Основними особливостями модернізованих уявлень слід вважати відхід від буквального розуміння ідей книги Буття, намагання узгодити православні догмати з даними сучасних наукових досліджень, коадаптувати релігійні та наукові положення щодо походження, сутності феномена живого.

  Скачати повний текст

Здійснено історико-філософський аналіз вчення німецьких містиків (Екгарта, Таулера, Сузо, Беме) і Г.Сковороди у контексті європейської ірраціоналістичної традиції. Розглянуто феномен містики як основи духовної культури, взаємопов'язаний з містеріями античності, гносеологічними пошуками божества, містичним богослов'ям Отців Церкви. Висвітлено місце містичних вчень німецьких мислителів та Г.Сковороди в історико-філософському контексті шляхом експлікації впливів неоплатонізму й ісихазму на формування основних положень містичної антропології Екгарта, Таулера, Сузо, космології Беме, а також ремінісценції їх ідей у філософії Сковороди. Запропоновано позитивний підхід до оцінки містичного світосприйняття, що виконує роль конструктивного принципу позараціональної організації антропного виміру буття.

  Скачати повний текст

Комплексно досліджено життя та діяльність О.Я. Кониського у процесі українського націотворення культурно-політичного періоду. Визначено етапи та комплекс чинників, які вплинули на формування українських світоглядних уподобань народолюбця. Охарактеризовано основні положення О.Я. Кониського стосовно шляхів вирішення проблем формування та становлення української нації, що найбільшою мірою мала прояв у полеміці з М.П. Драгомановим. Проаналізовано його публіцистичну, видавничу, громадську діяльність у Східній Галичині, яка сприяла консолідаційним процесам серед української інтелігенції. Визначено важливість місця і висвітлено активну роль О.Я. Кониського у процесі творення української модерної нації другої половини XIX ст.

  Скачати повний текст

Сформовано концепцію причин розвитку аневризм висхідної частини аорти. Проведено пошук етіології аневризм і встановлено вирішальну роль ксенобіотиків у їх розвитку. На підставі судово-медичного аналізу випадків аневризм встановлено обставини та місце смерті, особливості танатогенезу у разі розриву аорти. Визначено основні механізми розвитку травматичних аневризм аорти. Встановлено особливості їх патоморфологічної картини. Розроблено протокол дослідження аневризм аорти в судово-медичній та патологоанатомічній практиці. Запропоновано робочу класифікацію розривів аорти травматичного характеру.

  Скачати повний текст

Проаналізовано сучасний стан формування професійної культури офіцерів-прикордонників за умов службової діяльності, виявлено сутність, зміст та особливості зазначеного процесу. Визначено критерії оцінки сформованості професійної культури та їх показники. Охарактеризовано діяльність керівного складу органів Державної прикордонної служби України щодо формування професійної культури офіцерів, формування в них моральних цінностей, удосконалення методики проведення занять з офіцерами, саморозвиток їх професійної культури шляхом стимулюваня рефлексивної позиції. Теоретично обгрунтовано й експериментально перевірено модель формування цієї культури офіцерів-прикордонників за умов службової діяльності.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена проблематиці жанрів фігуративного народного малярства Центральної України першої половини ХХ століття. Головною метою цієї роботи – є дослідження жанрової специфіки та стилістичної різноманітності народної картини, портретного живопису Г. Ксьонза та П. Ярмоленка. Фігуративний народний живопис у сучасному мистецтвознавстві недостатньо систематизований, його художньо-стилістичні та формально-пластичні особливості вичерпно не досліджено, а сучасні теоретичні положення мистецтва наїву, кітчу та самодіяльного мистецтва, у дискурсі якого перебуває живопис, недостатньо висвітлені. З метою вирішення зазначених проблем, твори систематизовані за жанрами, описана жанрова специфіка народної картини, розкрите тематичне коло зацікавлень народних майстрів, установлений вплив професійного живопису та фотографії на їхню творчість.У процесі вивчення наукових джерел встановлено, що на початку ХХ ст. К. Шероцький вивчав народне малярство комплексно, паралельно аналізуючи оздоблення помешкань селян та міщан, що відображали культуру, побут та світоглядні цінності мешканців (1914). Твори в жанрі портрета розглядали Д. Щербаківський та Ф. Ернст (1925), П. Білецький (1981), В. Рубан (1984). Із невідворотними, поступовими демократичними перетвореннями, починаючи із 1970-х, завдячуючи, зокрема, В. Василенко (1974), пожвавлюються дослідження традиційної народної творчості. Доведено, що термін «примітив» застарів, утратив узагальнювальне значення та стосується виключно первісного мистецтва. У парадигмі визначення «примітив» працювали українські дослідники О. Клименко (1996), О. Найден (1996), О. Корсакова (2008). О. Найден увів термін «базарна картина» (1996). Щодо терміна «наїв», то його розроблив та окреслив основні риси О. Біхалі Мерин (1984). Він же ввів визначення «інситне мистецтво». Одне з розгорнутих досліджень мистецтва наїву у Франції здійснив Р. Тільмані (1984) на замовлення М. Фурні, колекціонера наївного мистецтва. Проблемам застосування термінології неінституційного мистецтва в США присвячена стаття Д. Бенедетті (2000). До мистецтва самоуків схильні застосовувати термін «наїв» Л. Орел (2003), В. Старченко (2007), Н. Бродська (2007), Д. Кан (2014), О. Богомолець (2015). Наївному мистецтву, з погляду термінологічної лексики, присвячено дослідження М. Селівачова (2022). Т. Гундорова здійснила фундаментальне дослідження кітчу (2008), її спостереження доповнили О. Муха (2013) та О. Чаплинська (2014). Самодіяльному мистецтву присвячено наукову розвідку Л. Карпової (2013). Порівняння трактування термінів здійснено за довідниковими, енциклопедичними, словниковими виданнями України, країн Західної Європи, Канади та США. Зображальні принципи та жанрову різноманітність народної картини досліджено за матеріалами вітчизняних та зарубіжних видань. Наукова новизна полягає в тому, що вперше введено до наукового обігу невідомі твори народного малярства з державних та приватних колекцій у широкому жанровому і стилістичному різноманітті. Вони доповнюють уявлення про народне малярство як явище. Живописні твори, що залишилися поза межами цього дослідження внаслідок кількісної неосяжності, потребують подальшого вивчення, атрибуції, системного підходу, класифікації за видами мистецтва, типології за сюжетами, ідейно-художнього аналізу та інтерпретації. Проаналізовано у жанровому, стилістичному та тематичному багатоманітті живописні народні картини з провідних музейних установ України, зокрема Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара», Національного музею архітектури та побуту України, Полтавського художнього музею, Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», що загалом формує достатньо цілісне уявлення про народне малярство Центральної України першої половини ХХ ст.Стилістично народна картина має риси, властиві наїву, кітчу, декоративно-прикладному, самодіяльному мистецтву. У науковій роботі вперше опубліковано і введено до наукового обігу зібрання робіт Г. Ксьонза з Миргородського краєзнавчого музею, окремі роботи з Полтавського художнього музею і Музею архітектури та побуту України, а також архівні матеріали, присвячені життю П. Ярмоленка, з архівів Київської області, Центрального державного історичного архіву України, з експедиційних музейних нотаток Г. Щупак, головного зберігача НЦНК «Музей Івана Гончара». До джерельної бази належать записані інтерв’ю з професором Л. Міляєвою, дослідником К. Скалацьким та колекціонером С. Козловим. Здійснена дослідницька робота може бути застосована в науково-дослідній мистецтвознавчій практиці, науково-методичній, експозиційній, виставковій, фондово-обліковій музейній роботі; для подальшого музейного і приватного колекціонування; для педагогічної та лекційної роботи; для розвитку сучасного живопису у формотворчих, аксіологічних аспектах, набуття української етнічної самобутності та національного колориту, а також у інших перспективних дослідженнях народного малярства.^UThe thesis is devoted to the problems of genres of figurative folk painting of Central Ukraine in the first half of the twentieth century. The main objective of this work is to explore the genre specificity and stylistic diversity of folk picture, portrait painting by H. Ksionz and P. Yarmolenko. Figurative folk painting in modern art history is not sufficiently systematized, its artistic-stylistic and formal-plastic features are not exhaustively studied, the modern theoretical provisions of naive art, kitsch, amateur art, with painting in the discourse, are not sufficiently covered. In order to solve the above problems, works were systematized by genre, the genre specificity of the folk picture was described, the thematic circle of interests of folk masters was revealed, the influence of professional painting and photography on their creative work is established.In the process of studying scientific sources, it was established that at the beginning of the twentieth century, K. Sherotskyi studied folk painting in its entirety, while analysing the decoration of dwellings of peasants and townspeople, which reflected the culture and way of life, as well as ideological values of the inhabitants (1914). Works in the portrait genre were studied by D. Shcherbakivskyi and F. Ernst (1925), P. Biletskyi (1981), V. Ruban (1984). Research into traditional folk art has been revived since the 1970s, with the inevitable, gradual democratic transformations, thanks, in particular, to V. Vasylenko (1974). It was proved that the term primitive was outdated, lost its generalized meaning, and referred exclusively to primitive art. Such Ukrainian researchers as O. Klymenko (1996), O. Naiden (1996), O. Korsakova (2008) worked in the paradigm of the definition of primitive art. O. Naiden coined the term market picture (1996). As for the term naive, it was developed and outlined by O. Bihalji-Merin (1984). He also introduced the definition of insite art. P. Tilmani (1984), on request of M. Fourny, a collector of naive art, carried out one of the most extensive studies of naive art in France. An article by D. Benedetti (2000) is devoted to the problems of applying the terminology of non-institutional art in the United States. L. Orel (2003), V. Starchenko (2007), N. Brodska (2007), D. Kan (2014), and O. Bohomolets (2015) tend to apply the term naive to the art of self-taught persons. M. Selivachov (2022) is devoted to naive art, from the point of view of terminological vocabulary. T. Hundorova carried out a fundamental study of kitsch (2008); her observations were supplemented by O. Mukha (2013) and O. Chaplynska (2014). The scientific intelligence of L. Karpova (2013) was devoted to amateur art. Comparison of the interpretation of terms was carried out according to reference, encyclopedic, and lexicographic editions of Ukraine, countries of Western Europe, Canada, and the United States. The depictive principles and genre diversity of folk picture was investigated based on the materials of domestic and foreign publications. The scientific novelty is provided by unknown works of folk painting from public and private collections in a wide genre and stylistic diversity introduced for the first time into scientific circulation. They complement the idea of folk painting as a phenomenon. The work analyses in genre, stylistic, and thematic diversity the picturesque folk pictures from the leading museum institutions of Ukraine, in particular, the Ivan Honchar Museum National Centre of Folk Culture, the National Museum of Folk Architecture and Life of Ukraine, the Poltava Art Museum, National Historic-Ethnographic Reserve ‘Pereyaslav’, as well as from many private collections, which in general forms a fairly holistic idea of folk painting of Central Ukraine in the first half of the 20th century.Stylistically, the folk picture has features inherent in naive art, kitsch, decorative and applied art, amateur art. In the scientific work, the collection of works by H. Ksionz from the Myrhorod Local Lore Museum, individual works from the Poltava Art Museum and the Museum of Folk Architecture and Life of Ukraine, as well as archival materials devoted to the life of P. Yarmolenko, from the archives of Kyiv Region, the Central State Historical Archives of Ukraine, from the expeditionary museum notes of H. Shchupak, the head of conservation for the Ivan Honchar Museum National Centre of Folk Culture, were first published and introduced to scientific circulation. The research work carried out can be used in scientific research art history practice, scientific and methodological, exposition, exhibition, collection-accounting museum work; for further museum and private collection; for pedagogical and lecture work; for the development of modern painting in formative and axiological aspects, the acquisition of Ukrainian ethnic identity and national identity, as well as in other advanced studies of folk painting.

Дисертаційна робота присвячена комплексному аналізу історії церковно-парафіяльних шкіл в системі освіти ХІХ–початку ХХ століть, що в свою чергу дозволяє зробити висновок, що церковно-парафіяльні школи відігравали важливу роль у процесі виховання та навчання підростаючого покоління. Царський уряд обрав православне духовенство як охоронця інтересів освіти імперії. Духовенству було доручено управління початковими школами, які офіційно називалися церковно-парафіяльними, а в 1836 році православне духовенство отримало право відкривати школи для навчання селянських дітей Закону Божому, читанню, письму і рахунку, а за Миколи I були офіційно визнані школи при монастирях і церквах. Святійший Синод заохочував духовенство відкривати парафіяльні школи у своєму царському указі від 29 жовтня 1836 року. Починаючи з 1884 року, російський імперський уряд розробив і видав низку указів і постанов щодо освітньої діяльності духовенства: «Положення про церковно-парафіяльні школи» 1884 року, «Навчальний план церковно-парафіяльних шкіл» 1886 року, «Положення про школи грамоти» 1891 року, «Положення про церковно-парафіяльні школи Православної Церкви» та «Положення про церковно-парафіяльні школи Православної Церкви та правила управління школами грамоти» у 1896 році та «Положення про церковні школи» у 1902 році. Публікація цих документів ознаменувала новий етап у розвитку церковних шкіл, коли парафіяльні школи отримали державну підтримку і стали невід’ємною частиною початкових шкіл. Протягом короткого періоду часу послідовно втілювалися в життя плани заснування церковно-парафіяльних шкіл, створювалися церковно-парафіяльні ради та надавалася підтримка школам на місцевому рівні.У роботі вперше визначено основні передумови розвитку церковно-парафіяльних шкіл як культурно-просвітницького осередку православ’я: боротьба з тотальною неграмотністю населення; створення єдиної системи початкових закладів освіти; виховання підростаючого покоління на християнських засадах задля подолання проявів девіантної поведінки; політика «освіченого абсолютизму» та ін. Обґрунтовано організацію процесу навчання і виховання дітей у церковно-парафіяльних школах ХІХ – початку ХХ ст.: превалювання релігійного компоненту над світським у теорії навчання та виховання; надання катехітичним предметам переваги першочерговості; зосередженість на дисциплінарності, природовідповідності, трудовому вихованні; перевага виховних цілей над навчальними; рівномірність розподілу навчальних предметів за днями тижня задля забезпечення однакової зайнятості школярів; навчальний матеріал подавався учням з урахуванням особливостей наявного життєвого досвіду; індивідуалізація впливів на учнів та ін. Розкрито принципи (наступності й міцності знань, пов’язаності з життям, практично-прикладної спрямованості, індивідуалізації, відповідальності, єдності навчання і виховання), зміст (навчальні плани і програми включали: теорію освіти й виховання, читання та письмо, історію, географію рідного краю, арифметичні знання, трудове навчання з садо-городньої та польової роботи, релігійну освіту, церковний спів); форми та види діяльності (підготовка до виступів та заходів просвітницько-релігійного змісту, гурткова робота зі співу та рукоділля, садівництво, наставництво над молодшими учнями). Науково обґрунтовано динаміку процесу навчання і виховання дітей у церковно-парафіяльних школах ХІХ – початку ХХ ст., визначено основні етапи: ( І (початок ХІХ ст. – 1864 р.) – формування мережі початкових шкіл України; ІІ (1864 р. – 1884 рр.) – реформування системи церковно-парафіяльних шкіл; ІІІ – (1884 – початок ХХ ст.) – розвиток церковно-парафіяльної школи та її занепад. У дисертації виявлено та схарактеризовано творчі постаті священнослужителів (митр. Платон, еп. Ієронім (Екземплярський), прот. Данило Данилевський свящ. Афанасій Сокологорський та ін.); викладачів (М. Реморов, Д. Сокологорська, В. Воблий, В. Овсієвський, дияк. Григорій Сандулов та ін.) авторів підручників і посібників (М. Корф, Х. Алчевська, К. Побєдоносцев, В. Зеньківський, С. Рачинський, С. Миропольський, О. Удод та ін.), які: розробили теоретичні й практичні засади навчання і виховання дітей у церковно-парафіяльних школах; обґрунтували систему принципів життя церковно-парафіяльних шкіл; науково узагальнили досвід початкової освіти ХІХ – 20-ті рр. ХХ ст.; змоделювали освітню систему церковно-парафіяльної школи. Священнослужителі, педагоги працюючи в церковно-парафіяльних школах, розробляли оригінальні підручники й посібники, вносячи в її зміст духовний і водночас особистісно-соціальний компоненти.Практична значущість роботи полягає у можливостях використання її результатів і розроблених рекомендацій у процесі підготовки фахівців гуманітарних спеціальностей і вихованні дітей у загальноосвітніх закладах освіти, у системі післядипломної педагогічної освіти та методичної роботи з учителями різних фахів.^UThe dissertation is devoted to a comprehensive analysis of the history of parish schools in the education system of the 19th-early 20th centuries, which in turn allows us to conclude that parish schools played an important role in the process of education and training of the younger generation.The clergy were entrusted with the management of primary schools, which were officially called church-parish schools, and in 1836 the Orthodox clergy received the right to open schools for teaching peasant children the Law of God, reading, writing and arithmetic. The Holy Synod encouraged the clergy to open parish schools in its royal decree of October 29, 1836. Starting from 1884, the Russian imperial government developed and issued a number of decrees and regulations regarding the educational activities of the clergy: «Regulations on Church and Parish Schools» of 1884, «Curriculum of Church and Parish Schools» of 1886, «Regulations on Literacy Schools» of 1891, «Regulations on Parish Schools of the Orthodox Church» and «Regulations on Parishl Schools of the Orthodox Church and Rules for the Management of Literacy Schools» in 1896 and «Regulations on Church Schools» in 1902. The publication of these documents marked a new stage in the development of church schools, when parish schools received state support and became an integral part of primary schools.For the first time, the work defines the main prerequisites for the development of church-parish schools as a cultural and educational center of Orthodoxy: the fight against the total illiteracy of the population; creation of a unified system of primary education institutions; education of the younger generation on Christian principles in order to overcome manifestations of deviant behavior; the policy of «educated absolutism» and others. The organization of the process of education and upbringing of children in church-parish schools of the 19th and early 20th centuries is substantiated: the predominance of the religious component over the secular in the theory of education and upbringing; giving priority to catechetical subjects; concentration on discipline, conformity to nature, labor education; the superiority of educational goals over educational ones; the uniformity of the distribution of educational subjects by days of the week in order to ensure equal employment of schoolchildren; educational material was given to students taking into account the peculiarities of the existing life experience; individualization of influences on students, etc. The principles (consistency and solidity of knowledge, connection with life, practical-applied orientation, individualization, responsibility, unity of education and upbringing), content (curriculums and programs included: theory of education and upbringing, reading and writing, history, geography of native regions, arithmetical knowledge, labor training in gardening and field work, religious education, church singing); forms and types of activities (preparation for performances and events of educational and religious content, group work on singing and needlework, gardening, mentoring younger students). The dynamics of the process of education and upbringing of children in church-parish schools of the 19th - early 20th centuries are scientifically substantiated, the main stages are identified: (I (beginning of the 19th century - 1864) - formation of a network of primary schools in Ukraine; II (1864 – 1884 years.) – reforming the system of church-parish schools III – (1884 – the beginning of the 20th century) – the development of the church-parish school and its decline.The dissertation revealed and characterized the creative figures of clergymen (metr. Platon, bishop Hieronymus (Ekzemplyarskyi), archpriest Danylo Danylevskyi, priest Athanasius Sokologorskyi, etc.); teachers (M. Remorov, D. Sokologorska, V. Voblii, V. Ovsievskyi, deacon Hryhoriy Sandulov, etc.) authors of textbooks and manuals (M. Korf, H. Alchevska, K. Pobyedonostsev, V. Zenkivskyi, S. Rachinskyi , S. Myropolskyi, O. Udod, etc.), who: developed theoretical and practical principles of education and upbringing of children in church and parish schools; substantiated the system of life principles of church and parish schools; scientifically summarized the experience of primary education in the 19th - 20s of the 20th century; modeled the educational system of the church - parish school. Clergymen and teachers working in church and parish schools developed original textbooks and manuals, adding spiritual and at the same time personal and social components to its content.The practical significance of the work lies in the possibilities of using its results and developed recommendations in the process of training specialists in humanitarian specialties and raising children in general educational institutions, in the system of postgraduate pedagogical education and methodical work with teachers of various specialties.

У вступній частині розглянуто та обгрунтовано актуальність тематики, розкрито мету та завдання дисертаційного дослідження, визначено хронологічні та територіальні межі, методологічні принципи. Також зазначено наукову новизну та практичне значения отриманих результатів, особистий внесок дисертанта та апробацію упродовж періоду роботи над тематикою. Перший розділ «Історіографія, джерельна база та методологія дослідження» присвячено аналізу історіографічного надбання та джерел щодо розгляду та вивчення постатей міських голів Одеси та їхньої діяльності. Окрему увагу приділено принципам та методам дослідження, термінологічним особливостям відповідно тематики. Завдяки проблемно-хронологічному принципу, історіографію було систематизовано та поділено на три періоди: історіографія Нового часу, радянська i сучасна (українська й іноземна) історіографія. Перший період відзначаеться насиченістю узагальнених історичних нарисів стосовно життя та розвитку міста за декілька десятиріч або століття. Радянські історики продовжили традицію описової роботи з історії міста та краю, проте окремих досліджень особистостей дворянського походження не здійснювалося через неприйнятність з ідеологічного боку, а події та явища пореформеної доби досить часто навмисно замовчувалися. На сучасному етапі дослідження відбулась активізація проблематики історії міського самоврядування XVIII- початку XX ст. різних українських міст. Це відзначилося появою окремих наукових публікації про міських голів Одеси 1863-1914 pp. Джерельна база наповнилася новими віднайденими документами, перехресне вивчення яких дае змогу якнайбільше розкрити історичних постатей у рамках їхньої професійної діяльності та як особистостей. Докладно пояснення обраний спектр загальнонаукових та спеціальних методів, методологічних принципів, ключових термінів. Другий розділ «Формування особистості та життевий шлях міських голів» зосереджено на компонуванні віднайденого біографічного матеріалу для формування колективного просопографічного портрету групи міських голів?Одеси?другої?половини XIX?початку?XX?ст.??Постаті Семена Михайловича Воронцова, Миколи Олександровича Новосельського, Григорія?Григоровича?Маразлі,?Валер’яна?Миколайовича Лігіна, Петра Адамовича?Крижановського,?Павла Олександровича?Зеленого, Василя Яковича?Протопопова,??Миколи??Івановича?Мойсеева?та Бориса Олександровича Пелікана визначено як представників дворянських родів, з різними професійними оріентирами, майновими статками, сімейним станом та політичними поглядами. Також, ïx об'еднувала думська діяльність як гласних думи, членів управи, міських голів, а громадська діяльність — як учасників та очільників освітніх, культурних, професійних та благодійних товариств. Вони також мали i схоже оточення, перетиналися під час робочих та неформальних зустрічей. В результаті вивчення групи персоналій, стало зрозумілим, що когорта одеських міських голів мала строкатий характер. Більшість біографічних відомостей вдалося відновити, проте е ще персони, моменти та обставини, які потребують подальшого поглиблення та вивчення.^UIn the iflirodocio pan, the relevance of the topic was considered and substantiated; the purpose and tasks of the initiated research were revealed; clnonological and territorial borders, as well as methodological principles were determined. The scientific novelty and practical significance of the obtained results, alongside personal contribution of the applicant and approbation during the working period on the dissertation topic were indicated. The first chapter «Historiography, Source Base and Research Methodology» is devoted to the analysis of historiographical heritage and sources related to the study of the figures of Odesa mayors and their activities. Special attention is paid to the research principles and iiiethods, ternñnological features of the subject- matter. Due to the problem-based chronological principle, the historiography was systeiiiatized and divided into thee periods: historiography of the New Age, Soviet and modem (Ukrainian and foreign) historiography. The first period was marked by a richness of generalized historical essays on the life and the city development for the period of several decades or centuries. Soviet historians continued the tradition of descriptive work on the history of the city and region, but some studies of personalities of aristocratic origin were not carried out due to ideological inadmissibility; the events and phenomena of the Aiter-Reform Period were often deliberately silenced. At the present stage of the study, there was an intensification of the issues concerning the history of urban self-government in different Ukrainian cities within the period from the 19th century to the beginning of the 20th century. This was marked by the appearance of separate scientific publications about the mayors of Odesa in 1863-1914. The source database wee filled with new found documents, their cross- examination allows us to reveal as much as possible historical figures in the framework of their professional activities and as individuals. The range of general scientific and special methods, methodological principles, key terms was explained in detail The second chapter «Formation of Personality and Life Path of City Mayors» was aimed at composing the found biographical material in order to fom a collective prosopographic portrait of the group of Odesa mayors within the period from the second half of the nineteenth century to the early twentieth century. The figures of Semen Vorontsov, Mykola Novoselskyi, Grigory Marazli (Grigorios Maraslis), Valerian Ligin, Petro Kryzhanovskyi, Pa lo Zelenyi, Vasyl Protopopov, Mykola Moiseyev and Borys Pelikan appear as representatives of noble families, sharing different professional orientations, propeny, marital status and political views. Nevertheless, they were united by the Duina activities as the members of the Duma, the members of the Council, the city mayors; whereas their public activities united them as the participants and leaders of educational, cultural, professional and charitable societies. They also had a sinilar environiiient, they encountered each other at working and informal meetings. As a result of studying a number of personalities, it became clear that the group of Odesa mayors was diverse. Most of the biographical information has been restored. but there are still personalities. moments and circumstances that need further deepening and studying. In the third chapter «The Activities of City Mayors in the Administrative, Social, Economic Spheres», there were discussed these mayor's initiatives and proposals in the following positions: organization of the Duma and the Council, finance, trade, economy and industry, nomocracy and fire safety, water supply, lighting, cuban transpoo and communication lines, city development. It is noted that for 50 years of activity of nine heads of the city self-government, the city flourished, having made a progressive breakthrough and having become an example for other Ukrainian cities thanks to pioneering in affairs related to the organization of the city self-government within the state.The fourth chapter «The Activities of Mayors in Education, Culture and Health Care» covered the second part of the work in the field of municipal econoiiiy - care for education, science. theatre, charity and sanitary sphere. Active work in the above-iiientioned areas further influenced the n agerial, economic and social component of the citizens' life. Using all their personal and professional opportunities, the leaders of the city government tried to continue their own significant initiatives and their predecessors' ones, to give a chance for a better li2e to all comers, to create a safe city. In the conclu.elm.s of the dissenation research, the main results were presented, which can be the basis for scientific research on the history of urban self-government in the South of Ukraine, historical local lore, biographical and prosopographic studies.