Дисертація є першим у національній науці адміністративного права монографічним порівняльним дослідженням стандартів адміністративно-правового забезпечення діяльності прокуратури України та країн-членів Європейського Союзу. У дисертації здійснено порівняльно-правовий аналіз статусу, місця, системи, функцій і завдань прокуратури держав-членів Європейського Союзу та України, обґрунтовано наукові пропозиції щодо удосконалення організації і діяльності прокуратури України.^UThe dissertation provides a comparative legal analysis of the status, place, system, functions and tasks of the prosecution service of the EU Member States and Ukraine, and substantiates scientific proposals for improving the organisation and operation of the prosecution service of Ukraine, in particular. The author's own definition of the category «standards of administrative and legal support of the prosecution service» is proposed - these are the requirements contained in international legal treaties, case law of international judicial institutions and legal customs regarding the basic principles of administrative and legal support of the prosecution service at the international level and at the level of national legal systems.

Розроблено шляхи удосконалення методології кримінально-процесуальної законотворчості, а також філософсько-правовий і концептуально-методологічний апарат у сучасній філософії права. Визначено зміст і соціальну цінність правового гуманізму як чинника реформування українського кримінально-процесуального права. Доведено, що правовий гуманізм є головним принципом юриспруденції. Проаналізовано взаємозв'язок правових і гуманістичних засад у кримінальному процесі. Розроблено практичні рекомендації щодо втілення провідних ідей європейського гуманізму під час удосконалення сучасного кримінально-процесуального права України, зазначено, що такий підхід має важливе практичне значення, може сприяти теоретичному забезпеченню та практичному насиченню гуманістичним змістом положень кримінально-процесуального законодавства та діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду.

  Скачати повний текст

Проведено історико-правовий аналіз змісту поняття "адвокатська таємниця". Виявлено недоліки у правовому регулюванні поняття, змісту та гарантій адвокатської таємниці з урахуванням положень Конституції України та міжнародно-правових актів у галузі прав людини. Визначено шляхи вирішення проблемних питань забезпечення адвокатської таємниці. Досліджено формування адвокатської таємниці та її економічне підгрунтя шляхом системного аналізу таких правових інститутів, як суд, прокуратура та адвокатура. Розкрито взаємозв'язок її морально-етичних та правових проблем. Досліджено основні напрямки реформування адвокатської таємниці через призму реформування судово-правової системи. Виявлено закономірності формування адвокатської таємниці та їх залежність від правового статусу адвокатури.

  Скачати повний текст

Досліджено зміст та обсяг адміністративної юрисдикції, розглянуто особливості та значення діяльності органів прокуратури щодо забезпечення законності у цій сфері. Визначено функції органів прокуратури, місце та роль прокурора в системі суб'єктів адміністративної юрисдикції. Проаналізовано особливості правового регулювання й участі прокурора в таких адміністративних провадженнях, як провадження у справах про адміністративні правопорушення, дисциплінарне провадження, провадження за зверненням громадян. Досліджено питання, пов'язані з представництвом органами прокуратури інтересів громадянина та держави в адміністративному суді. Сформульовано ряд конкретних пропозицій щодо внесення змін і доповнень до нормативно-правових актів з досліджуваних питань.

  Скачати повний текст

Досліджено теоретичні проблеми адміністративно-правових відносин у діяльності органів прокуратури України. Досліджено суть, структуру й особливості прояву правовідносин, які виникають у процесі діяльності прокуратури. Розглянуто її місце та роль у системі влади в Україні. Зроблено висновок про можливість віднесення прокурорської влади до самостійної гілки влади. Сфомульовано поняття адміністративно-правових відносин за умов діяльності органів прокуратури, здійснено їх класифікацію, проведено розмежування зазначених відносин з відносинами, що регулюються іншими галузями права. Виявлено особливості проявів юридичних фактів у внутрішньоорганізаційній і зовнішній діяльності прокуратури. Проаналізовано особливості адміністративно-правового регулювання функціонування прокуратури та розроблено пропозиції для його вдосконалення.

  Скачати повний текст

У дисертаційному дослідженні наведено сукупність теоретичних узагальнень і запропоновані нові підходи стосовно вирішення наукового завдання щодо визначення змісту та особливостей адміністративно-правих засад запобігання і протидії корупції в діяльності НАБУ.З цією метою виявлено проблеми доктринального та нормативно-термінологічного визначення категорії «запобігання і протидія корупції». Доведено, що зміст чинного законодавчого вираження антикорупційної політики (діяльності) полягає у запобіганні корупції та протидії корупції як категоріях, що становлять об’єкт адміністративно-правового регулювання. Викладено авторській підхід до розмежування зазначених понять, відповідно до якого: запобігання корупції є сферою суспільних відносин, реалізація яких пов’язана з відверненням (виключенням) протиправної поведінки (вчинення корупційних дій), забезпечення притягнення осіб, винних у вчиненні адміністративних правопорушень, пов’язаних корупцією, до відповідальності; протидії корупції є сферою суспільних відносин, яка охоплює активну діяльність, що полягає у виявленні та припиненні (перериванні об’єктивної сторони) де-факто існуючих корупційних правопорушень (діянь).Доведено, що об’єктивізація НАБУ у сфері запобігання і протидії корупції полягає у дуалістичній природі його інституційного правового статусу: у зовнішньо-організаційній діяльності як спеціально уповноваженого суб’єкта у сфері протидії корупції – корупційним кримінальним правопорушенням, вчиненим вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці; у внутрішньо-організаційній діяльності – системи функціонування підрозділів та процесів крізь призму запобігання і протидії корупції, яка виключає можливість вчинення корупційних правопорушень працівниками Національного бюро.Систематизовано нормативні засади запобігання і протидії корупції в НАБУ, в результаті чого до них віднесені: Конституція України; міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України; закони України; підзаконні нормативно-правові акти; відомчі нормативні акти, міжнародні стандарти як еталони правового регулювання і методичні рекомендації та роз’яснення загального характеру Національного агентства з питань запобігання корупції як документи особливої природи щодо підстав їх прийняття та специфіки правореалізації. Водночас наголошено на ключовій ролі адміністративно-правового регулювання питань запобігання і протидії корупції в НАБУ, яка обумовлена наступними факторами: титульні законодавчі акти відповідної сфери правового регулювання є джерелами саме адміністративного права; переважна більшість правових норм, які регламентують сферу запобігання і протидії корупції в НАБУ міститься у відомчих нормативних документах, тобто актах адміністративно-правового регулювання.Розкрито зміст антикорупційного менеджменту (антикорупційного комплаєнсу) як діяльності щодо створення, впровадження, організації, оцінки ефективності, періодичного перегляду та вдосконалення внутрішньоорганізаційної системи запобігання і протидії корупції, тобто комплексу заходів, інструментів та процедур, що забезпечують відповідність діяльності НАБУ зовнішнім та внутрішнім вимогам. Окреслено основні завдання антикорупційного менеджменту в Національного бюро.Сформульовано поняття корупційних ризиків в діяльності НАБУ, під якими запропоновано розуміти соціальні, економічні, політичні, організаційно-управлінські, інформаційно-технічні, правові (в тому числі корупціогенні фактори) та інші обставини чи їх сукупність, які потенційно зумовлюють ймовірність вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень працівниками НАБУ, наслідком чого є репутаційні збитки для суспільної довіри до Національного бюро як спеціально уповноваженого суб’єкта у сфері протидії корупції.Окреслено перелік суб’єктів запобігання і протидії корупції в НАБУ, а саме: Верховна рада України; Кабінет Міністрів України; Національне агентство з питань запобігання корупції; органи прокуратури; Державне бюро розслідувань України; Національна поліція України; суди; міжнародні публічні та приватні організації; Рада громадського контролю при НАБУ; Комісія з проведення зовнішньої незалежної оцінки (аудиту) ефективності діяльності Національного бюро; фізичні особи та їх об’єднання, в тому числі ті, що зареєстровані як юридичні особи; Управління внутрішнього контролю НАБУ; Комісія з організації внутрішнього контролю та оцінки ризиків Національного бюро.^UThe dissertation research presents a set of theoretical generalizations and proposes new approaches to solving the scientific task of determining the content and features of the administrative and legal principles of preventing and countering corruption in the activities of the NABU.For this purpose, the problems of the doctrinal and normative terminological definition of the category “prevention and counteraction of corruption” were identified. It has been proven that the content of the current legislative expression of anti-corruption policy (activity) consists in preventing corruption and countering corruption as categories that constitute the object of administrative and legal regulation. The author’s approach to distinguishing these concepts has been outlined, which defines that: prevention of corruption is a sphere of social relations, the implementation of which is related to the averting (exclusion) of illegal behavior (commitment of corrupt actions), ensuring the accountability of the persons guilty of committing corruption-related administrative offences; anti-corruption is a sphere of social relations that includes activity, consisting in the detection and termination (interruption of the objective side) of de facto existing corruption offenses (actions).It has been proven that the process of objectifying of NABU in the field of prevention and countering corruption lies in the dualistic nature of its institutional legal status: in external organizational activities as a specially authorized subject in the field of countering corruption – a corruption criminal offense which pose a threat to national security and are committed by senior state officials authorized to execute functions of the state or local self-government,; in internal organizational activities – the system of functioning of units and processes through the prism of prevention and counteraction of corruption, which excludes the possibility of committing corruption offenses by employees of the National Bureau.The normative bases of preventing and countering corruption in NABU have been systematized, as a result of which, the referred are: the Constitution of Ukraine; international treaties ratified by the Verkhovna Rada of Ukraine; laws of Ukraine; subordinate legislation; departmental regulations, international standards as a reference of legal regulation and methodological recommendations and clarification of the general nature of the National Agency of Corruption Prevention as documents of a special nature regarding the grounds for their adoption and the peculiarities of legal implementation. At the same time, the key role of administrative and legal regulation of the issues of prevention and counteraction of corruption in NABU has been emphasized, which has been determined by the following factors: titular legislative acts of the relevant sphere of legal regulation are the sources of administrative law specifically; the vast majority of legal norms that regulate the sphere of prevention and counteraction of corruption in NABU are contained in departmental regulatory documents, therefore acts of administrative and legal regulation.The content of anti-corruption management (anti-corruption compliance) has been revealed as an activity related to the creation, implementation, organization, evaluation of effectiveness, periodic review and improvement of the internal organizational system of prevention and counteraction of corruption, that is, a set of measures, tools and procedures that ensures compliance of NABU activities with external and internal requirements. The main tasks of anti-corruption management in the National Anti-Corruption Bureau have been outlined.The concept of corruption risks in the activities of NABU has been formulated, by which it has been proposed to understand social, economic, political, organizational and managerial, information and technical, legal (including corruption-related factors) and other circumstances or their combination, which potentially determine the probability of committing corruption or corruption-related offenses by NABU employees, resulting in reputational damage to public trust in the National Bureau as a specially authorized actor in combating corruption.The list of subjects of prevention and counteraction of corruption in NABU has been outlined, namely: Verkhovna Rada of Ukraine; Cabinet of Ministers of Ukraine; National Agency of Corruption Prevention; prosecution authorities; State Bureau of Investigation of Ukraine; National Police of Ukraine; courts; international public and private organizations; NABU Civil Oversight Council; commission for conducting the independent external evaluation of the effectiveness of the National Anti-Corruption Bureau; natural persons and their associations, including those registered as legal entities; Internal Control Department of NABU.

Проаналізовано систему процесуальних проваджень у адміністративному процесі та визначено місце у ній провадження зі звернень громадян. Проведено якісну оцінку звернень за їх видами. Визначено місце прокуратури у системі суб'єктів провадження зі звернень громадян, розглянуто правові засади забезпечення законності у цьому провадженні органами прокуратури. Визначено основні напрямки вдосконалення адміністративно-правового регулювання провадження зі звернень громадян в даних органах.

  Скачати повний текст

Досліджено проблеми теорії та організаційно-правових засад адміністративно-правових способів захисту прав і свобод людини та громадянина. Досліджено правову природу і зміст конституційних прав і свобод людини. Розглянуто їх адміністративно-правовий статус. Проаналізовано законодавство стосовно правової регламентації реалізації конституційного права громадян на оскарження, судового контролю та нагляду у контексті особливості організації діяльності адміністративної юстиції, а також наглядової діяльності прокуратури та представницької функції прокурора в адміністративному судочинстві. Висвітлено конституційно-правові та адміністративно-правові гарантії прав і свобод громадян. Наведено пропозиції щодо удосконалення законодавчого регулювання та організації діяльності судів, прокуратури та інших правоохоронних органів щодо захисту прав і свобод людини та громадянина.

  Скачати повний текст

У дисертаційному дослідженні здійснено комплексну наукову розробку теоретичних та прикладних проблем адміністративно-правового забезпечення взаємодії суб'єктів протидії порушенням бюджетного законодавства. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень, запропонованих особисто здобувачем.Запропоновано взаємодію суб'єктів протидії порушенням бюджетного законодавства розглядати як діяльність кількох (не менше двох) суб'єктів протидії, які впливають один на одного та на бюджетну деліктність притаманними кожному із суб'єктів засобами і методами для досягнення спільної мети ‒ обмеження кількості проявів порушень бюджетного законодавства до фінансово безпечного, соціально-толерантного рівня.Наголошено, що протидія порушенням бюджетного законодавства передбачає діяльність уповноважених суб'єктів щодо формування державної політики у цій сфері (з визначенням координаційного механізму), попередження (виявлення і нейтралізація причин та умов), виявлення і припинення бюджетних деліктів, застосування заходів відповідальності та усунення негативних наслідків від їх учинення. Відповідно до цих видів діяльності суб'єктами протидії порушенням бюджетного законодавства слід вважати Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, органи бюджетного контролю (Рахункова палата, Міністерство фінансів України, місцеві фінансові органи, органи Державної казначейської служби України, органи Державної аудиторської служби України), правоохоронні органи (Національна поліція, Національне антикорупційне бюро України, Державне бюро розслідувань, Служба безпеки України, податкова міліція, прокуратура) та суди. Тобто система суб'єктів протидії порушенням бюджетного законодавства складається з вищих органів державної влади, які формують державну політику у цій сфері, судів, які за допомогою здійснення правосуддя впливають на бюджетну деліктність та її детермінанти, органів бюджетного контролю та правоохоронних органів, які безпосередньо і цілеспрямовано протидіють правопорушенням у бюджетній сфері. Наявність у системі протидії порушенням бюджетного законодавства суб'єктів, які належать до різних гілок влади, мають різне спрямування функціонування та різні завдання актуалізує питання їх взаємодії. Відзначено, що аналіз завдань та повноважень органів бюджетного контролю дозволяє зробити висновок про наділення законодавцем цих органів адміністративно-правовим статусом суб'єкта взаємодії у сфері протидії порушенням бюджетного законодавства. Завдання та повноваження окремих органів бюджетного контролю отримали правове закріплення і на законодавчому, і на підзаконному рівнях (Рахункова палата, Державна аудиторська служба України), а інших ‒ лише на підзаконному (Міністерство фінансів України, місцеві фінансові органи, Державна казначейська служба України). У зв'язку з цим доцільним є закріпити завдання взаємодіяти між собою та з іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, громадськими об'єднаннями в законодавчому акті, який має вищу юридичну силу у бюджетній сфері порівняно з іншими законами ‒ Бюджетному кодексі України. Для цього необхідно доповнити БК України ст. 115-1 «Взаємодія органів, уповноважених на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства» такого змісту: «Органи, уповноважені на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства у процесі своєї діяльності взаємодіють між собою, з правоохоронними органами та іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими об'єднаннями відповідно до закону». Запропоновано завдання і повноваження органів бюджетного контролю класифікувати залежно від суб'єктів взаємодії ‒ регламентують їх узгоджену діяльність: 1) з вищими органами державної влади; 2) між собою; 3) з правоохоронними органами та судами; 4) з міжнародними та іноземними інституціями; 5) з іншими суб'єктами протидії порушенням бюджетного законодавства. Також виокремлюються нормативно-закріплені повноваження щодо інформаційної взаємодії та взаємодії під час проектно-консультативної роботи. Доведено, що серед органів фінансового контролю на нормативно-правовому рівні найбільш повно регламентовані повноваження щодо взаємодії у сфері протидії порушенням бюджетного законодавства Державної аудиторської служби України. Отримали певне нормативне закріплення форми її взаємодії і з вищими органами державної влади, і з органами місцевого самоврядування, і з іншими органами бюджетного контролю, і з правоохоронними органами та судами.^UThe dissertation deals with the comprehensive scientific development of theoretical and applied problems of administrative and legal provision for interaction of subjects of counteraction to violation of the budget legislation. A number of new scientific statements proposed by the author are formulated.The interaction of subjects of counteraction to infringements of the budget legislation is considered as activity of several (not less than two) subjects of counteraction influencing each other and budget delicts with specific means and methods for achievement of the general purpose – limiting the number of violations of the budget legislation to a financially secure, socially tolerant level.It is emphasized that counteraction to violations of the budget legislation involves the activities of authorized entities concerning formulation of public policy in this area (with the definition of coordinating mechanism), prevention (detection and neutralization of causes and conditions), detection and termination of budget delicts, application of responsibility measures and elimination of negative consequences of their commission. According to these activities, the subjects of counteraction to violations of the budget legislation are the Verkhovna Rada of Ukraine, the President of Ukraine, the Cabinet of Ministers of Ukraine, budget control bodies (the Accounting Chamber, the Ministry of Finance of Ukraine, local financial bodies, bodies of the State Treasury Service of Ukraine, bodies of the State Audit Service of Ukraine), law enforcement agencies (the National Police, the National Anti-Corruption Bureau of Ukraine, the State Bureau of Investigation, the Security Service of Ukraine, tax police, prosecutor's office) and courts. Thus, the system of the subjects of counteraction to violations of the budget legislation consists of the highest bodies of the government forming the state policy in this sphere, courts influencing budget delicts and their determinants by means of justice, budget control bodies and law enforcement bodies counteracting offenses in the budget sphere directly and purposefully. The presence of entities in the system of counteracting violations of the budget legislation, which belong to different branches of government, have different directions of operation and different tasks, raises the issue of their interaction.It is noted that the analysis of the tasks and powers of the budget control bodies allows drawing a conclusion that the legislator has granted these bodies the administrative and legal status of the subject of interaction in the field of combating violations of the budget legislation. Tasks and powers of some budget control bodies are legally fixed at both the legislative and sublegislative levels (the Accounting Chamber, the State Audit Service of Ukraine), and others – only at the sublegislative level (the Ministry of Finance of Ukraine, local financial authorities, the State Treasury Service of Ukraine). Therefore, it is advisable to establish the task of interacting with each other and with other state bodies, local governments, and public associations in a legislative act that has higher legal force in the budget sphere compared to other laws – the Budget Code of Ukraine. It is necessary to supplement Article 115-1 “Interaction of bodies authorized to control over the compliance with budget legislation” to the Budget Code of Ukraine. It should be stated as follows, “Bodies authorized to control over the compliance with budget legislation in the process of their activities interact with each other, with law enforcement agencies and other public authorities, local governments, public associations in accordance with the law”. It is proposed to classify the tasks and powers of budget control bodies depending on the subjects of interaction – regulate their coordinating activities: 1) with the highest state authorities; 2) among themselves; 3) with law enforcement agencies and courts; 4) with international and foreign institutions; 5) with other subjects of counteraction to violations of the budget legislation. Statutory powers concerning information interaction and interaction during project-consulting work are also distinguished.

Акцентовано, що дисертаційна праця є одним із перших у сучасній вітчизняній юридичній науці комплексним, порівняльним дослідженням адміністративно-правового забезпечення діяльності прокуратури України та провідних країн Європейського Союзу (далі – ЄС), здійсненим з урахуванням нових ідей і тенденцій розвитку суспільних відносин у досліджуваній сфері, а також із визначенням напрямів удосконалення та підвищення ефективності роботи органів прокуратури нашої держави.Обґрунтовано, що актуальність дослідження обумовлена недостатнім станом наукової розробленості означеної проблематики, як у площині наукового, так і практичного значення. Зазначено, що вагомого значення дисертаційна робота набуває у зв'язку із набранням чинності норм нового Закону України «Про прокуратуру» та пов'язаного з цим процесом колізійності чинного законодавства.Констатовано, що питання юридичної природи змісту адміністративно-правового забезпечення у різні часи тією чи іншою мірою було предметом дослідження у працях окремих науковців, проте детальне монографічне порівняльне дослідження адміністративно-правового забезпечення діяльності органів прокуратури України та провідних країн ЄС здійснено вперше.^UIt is emphasized that the dissertation is one of the first in modern domestic jurisprudence comprehensive, comparative study of administrative and legal support of the Prosecutor's Office of Ukraine and leading European Union (hereinafter – the EU), carried out taking into account new ideas and trends in public relations, as well as with the definition of areas for improvement and increase the efficiency of the prosecutor's office of our country.It is substantiated that the relevance of the study is due to the insufficient state of scientific development of these issues, both in terms of scientific and practical significance. It is noted that the dissertation becomes important in connection with the entry into force of the new Law of Ukraine «On the Prosecutor's Office» and the related conflict of laws.It is stated that the issue of the legal nature of the content of administrative and legal support at different times to some extent was the subject of research in the works of individual scholars, but a detailed monographic comparative study of administrative and legal support of prosecutors of Ukraine and leading EU countries was conducted for the first time.

Дисертацію присвячено теоретичним та правовим проблемам адміністративно-правового забезпечення органами прокуратури законності притягнення осіб до адміністративної відповідальності. У роботі визначено такі поняття, як законність притягнення осіб до адміністративної відповідальності, адміністративно-правове забезпечення органами прокуратури законності притягнення осіб до адміністративної відповідальності, гарантії, принципи, методи та засоби адміністративно-правового забезпечення органами прокуратури законності притягнення осіб до адміністративної відповідальності тощо. Досліджено та охарактеризовано науково-правові джерела у відповідній сфері, на підставі яких визначено тенденції та перспективи адміністративно-правового регулювання забезпечення органами прокуратури законності притягнення осіб до адміністративної відповідальності, а також визначено шляхи підвищення ефективності взаємодії органів прокуратури з громадськістю та органами державної влади у сфері забезпечення законності притягнення осіб до адміністративної відповідальності^UThe thesis is devoted to the theoretical and legal problems of the administrative and legal framework of legality by the prosecution bringing people to administrative responsibility. In this paper, the following concepts as legality of bringing people to administrative liability, administrative and legal framework for prosecuting bodies legality of bringing persons to administrative liability, warranty, principles, methods and tools for the administrative and legal framework of legality by the prosecution bringing people to the administrative responsibility of others are defined. The provisions of scientific and legal sources are analyzed. On the basis of it trends and prospects of administrative regulation of ensuring the prosecution authorities the legality of bringing people to administrative responsibility are identified, as well as the ways of improving the efficiency of interaction with the public prosecutor's office and state authorities in ensuring the legality of bringing people to administrative responsibility are determined

Дисертацію присвячено вивченню концептуальних уявлень і розробці авторської парадигми адміністративно-правового забезпечення реалізації права на охорону здоров'я, а також визначенню перспектив його подальшого розвитку. Сформульовано науково-методологічні підходи до вирішення проблем у сфері правового забезпечення реалізації права на охорону здоров'я. Проаналізовано генезис адміністративно-правового забезпечення реалізації права на охорону здоров'я. Сформульовано принципи та визначено функції адміністративно-правового забезпечення реалізації права на охорону здоров'я. Охарактеризовано конституційні засади реалізації права людини на охорону здоров'я та умови їх адміністративно-правового забезпечення. Охарактеризовано моделі забезпечення реалізації права на охорону здоров'я. Визначено напрями забезпечення реалізації права на охорону здоров'я. Розглянуто участь Верховної Ради України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в забезпеченні реалізації права на охорону здоров'я як загальних суб'єктів. Визначено роль Президента України та органів виконавчої влади як суб'єктів забезпечення реалізації права на охорону здоров'я. Охарактеризовано органи місцевого самоврядування як суб'єкти забезпечення реалізації права на охорону здоров'я. Розкрито роль судів і органів прокуратури в забезпеченні реалізації права на охорону здоров'я. Визначено вплив громадських об'єднань та інших суб'єктів на забезпечення реалізації права на охорону здоров'я. Проаналізовано основні засоби адміністративно-правового забезпечення реалізації права на охорону здоров'я (ліцензування, акредитацію медичних закладів, атестацію лікарів, стандартизацію та сертифікацію у сфері охорони здоров'я). Визначено форми і методи адміністративно-правового забезпечення реалізації права на охорону здоров'я. Розкрито сутність адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері охорони здоров'я. Досліджено зарубіжний досвід правового забезпечення реалізації права на охорону здоров'я. Визначено тенденції і перспективи розвитку адміністративно-правового забезпечення реалізації права на охорону здоров'я.^UAdministrative and legal guaranteeing of the right to health care is defined as a system of actions of authorized entities, which provides target-oriented impact on the state of guaranteeing of the right to health care through law norms, means, forms and methods of administrative and legal influence. It has been stated that the realization of the right to health care is a process of transforming legally possible behavior enshrined in law norm into the actual action of the entity to support the preservation of physiological, psychological health, ability to work, social activity, expectancy of life. Administrative and legal means of guaranteeing of the right to health care are perceived as a set of techniques and methods of activity of medical legal relations entities, regulated by the norms of administrative law, applied in order to realize the right to health care.It has been established that the methods of studying administrative and legal guaranteeing of the right to health care are the system of philosophical, generally scientific, specific and special methods, which assist to the process of cognition of administrative provision of the right to health care in the state. The principles of administrative and legal guaranteeing of the right to health care have been offered to be understood as the initial provisions, principles and standards, which should be the basis for guaranteeing the realization of the right to health care by authorized entities. The functions of administrative and legal guaranteeing of the right to health care have been offered to understand as separate components (directions) of administrative and legal guaranteeing for its realization due to the nature and content of the right to health care. The author has carried out the classification of the indicated functions, which is based on organizational and regulatory components.It has been emphasized that the realization of the right to health care is ensured not only by the constitutional basis in the form of the relevant norm (norms), but also by a set of regulatory acts of administrative and legal nature, which ensure the provisions of the Constitution of Ukraine. The constitutional principles of the realization of the right to health care have been characterized.The author has studied the essence of the right to health care as a complex category, the content of which determines the directions for guaranteeing the realization of this right. A typology of models for guaranteeing the realization of the right to health care has been suggested. According to that typology the author has singled out: the basic, optional and absolute models, and has provided their advantages and disadvantages.The author has carried out the analysis of the main functions of the Verkhovna Rada of Ukraine on guaranteeing the realization of the right to health care. The forms of interaction of the Verkhovna Rada with the President of Ukraine in the field of health care have been determined. The author has suggested the systematization of powers of the Ministry of Health of Ukraine and their classification according to various criteria. The author has improved the definition of the legal status of central executive agencies and the scope of their powers on guaranteeing the realization of the right to health care.

Досліджено теоретико-методологічні та практичні проблеми адміністративно-правового статусу органів прокуратури України. Визначено шість історико-правових періодів розвитку інситуту прокуратури України, а також місце прокуратури у механізмі держави. Розкрито сутність і структуру її адміністративно-правового статусу. Охарактеризовано правові засади організації діяльності органів прокуратури України. Визначено особливості діяльності органів прокуратури України, досліджено форми їх взаємовідносин і взаємодії з іншими державними органами та громадськими організаціями.

  Скачати повний текст

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, яке полягає у визначенні сутності та розкритті особливостей адміністративно-правового статусу суб’єктів протидії корупції в Україні, розробленні пропозицій та рекомендацій, спрямованих на вдосконалення адміністративного законодавства у відповідній сфері. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети, зокрема:Аргументовано, що корупція є транснаціональним явищем і становить загрозу для всієї світової спільноти. Протидія корупції в різних країнах здійснюється з різною ефективністю і за різними напрямами, але очевидним є те, що необхідна міжнародна антикорупційна стратегія протидії, що матиме різні профілактичні і репресивні заходи. Встановлено, що одним із факторів ефективної протидії корупції у будь-якій державі є система суб’єктів протидії корупції, яка об’єднує зусилля громадян, громадських організацій та правоохоронних органів. Зазначено, що система суб’єктів протидії корупції в Україні відзначається різноманітністю та взаємодією різних структур.Суб’єктів протидії корупції в Україні запропоновано класифікувати за різними критеріями, які відображають різні аспекти їхньої ролі та функцій у протидії корупції. Так, за організаційним рівнем суб’єкти протидії корупції поділяються на: 1) центральні органи влади (Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне антикорупційне бюро України, Спеціалізована антикорупційна прокуратура); 2) регіональні та місцеві органи (регіональні антикорупційні відділи, місцеві органи влади, які мають відділи з питань запобігання корупції). За функціональною спрямованістю суб’єкти системи протидії корупції можуть поділятися на такі, що здійснюють розслідування корупційних правопорушень (наприклад, НАБУ та САП) та такі, що здійснюють здебільшого превентивні заходи й моніторинг (прикладом є НАЗК). За рівнем інституційної залежності суб’єкти протидії корупції прийнято поділяти на незалежні органи, такі як НАБУ, САП, НАЗК, які мають статус незалежних інституцій з правом ведення незалежної діяльності та прийняття рішень, та антикорупційні й правоохоронні органи, які є підзвітними владним структурам. Зазначається, що серед усіх вітчизняних суб’єктів протидії корупції саме Національне антикорупційне бюро України має найбільш ефективну та результативну модель діяльності, завдяки чому цей орган користується підтримкою з боку громадськості та міжнародних партнерів України. Охарактеризовано правові засади діяльності суб’єктів протидії корупції в Україні, а також наукові підходи щодо класифікацію таких правових засад. Автором зроблено спробу класифікації правових засад за ступенем юридичної сили. Опрацьовано норми Конституції України, які становлять першочергову правову засаду правоохоронної і антикорупційної діяльності суб’єктів протидії корупції в Україні. Наведено відповідні положення міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України, законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, наказів міністерств, рішень та наказів українських антикорупційних органів тощо. Акцентовано увагу на наявності цілої низки інших способів класифікації правових засад протидії корупції. Відзначено, що політичний тиск та недостатньо якісне законодавче забезпечення позначаються на послабленні процесу протидії корупції в Україні через декілька причин, зокрема недостатньо ефективні інституції, політичний тиск, відсутність фінансування та ресурсів, відсутність суспільної підтримки, недостатню міжнародну співпраця. Стверджується, що з метою підвищення ефективності діяльності антикорупційних і правоохоронних органів України та усунення вищевказаних недоліків необхідно удосконалювати чинне законодавство, що регулює завдання та функції суб’єктів протидії корупції. Виокремлено ключові аспекти такого удосконалення з огляду на їхній вплив на процес протидії корупції в Україні, зокрема розширення повноважень НАЗК, підвищення прозорості та відкритості у владі, розвиток громадянського суспільства, міжнародне співробітництво.Вказано на необхідність посилення контролю за діяльністю працівників антикорупційних і правоохоронних органів, а також на важливість підвищення їхньої професійної кваліфікації та етичних стандартів. Зазначається, що забезпечення високої моральної та професійної діяльності працівників в цих сферах має велике значення для відновлення довіри суспільства до органів влади та юридичної системи в цілому.^UIt has been argued that corruption is a transnational phenomenon and poses a threat to the entire global community. The combating of corruption in different countries is carried out with different effectiveness and in different directions, but it is obvious that an international anti-corruption strategy is needed, which will include various preventive and repressive measures.The author has established that one of the factors of effective counteraction to corruption in any State is the system of anti-corruption bodies which combines the efforts of citizens, NGOs and law enforcement agencies. It has been noted that the system of anti-corruption bodies in Ukraine is characterised by diversity and interaction of various structures.The author has proposed to classify anti-corruption bodies in Ukraine according to various criteria that reflect different aspects of their role and functions in combating corruption. Thus, according to the organisational level, anti-corruption bodies are divided into: 1) central authorities (National Agency on Corruption Prevention, National Anti-Corruption Bureau of Ukraine, Specialised Anti-Corruption Prosecutor's Office); 2) regional and local authorities (regional anti-corruption departments, local authorities with anti-corruption departments). According to their functional orientation, the actors of the anti-corruption system can be divided into those that investigate corruption offences (e.g. NABU and SAPO) and those that mainly carry out preventive measures and monitoring (e.g. NACP). According to the level of institutional dependence, anti-corruption bodies are usually divided into independent bodies, such as NABU, SAPO, NACP, which have the status of independent institutions with the right to conduct independent activities and make decisions, and anti-corruption and law enforcement agencies that are accountable to the government.It has been pointed out that among all domestic anti-corruption actors, the National Anti-Corruption Bureau of Ukraine has the most effective and efficient model of activity, which is why this body enjoys the support of the public and Ukraine's international partners.The author has characterised the legal framework for the activities of anti-corruption bodies in Ukraine, as well as scientific approaches to the classification of such legal frameworks. The author has attempted to classify the legal framework by the degree of legal force. It has been studied the provisions of the Constitution of Ukraine which constitute the primary legal basis for law enforcement and anti-corruption activities of anti-corruption bodies in Ukraine. It have been cited the relevant provisions of international treaties ratified by the Verkhovna Rada of Ukraine, laws of Ukraine, decrees of the President of Ukraine, resolutions of the Cabinet of Ministers of Ukraine, orders of ministries, decisions and orders of Ukrainian anti-corruption bodies, etc. It has been emphasised that there are a number of other ways to classify the legal framework for combating corruption.It has been noted that political pressure and insufficient legislative support affect the weakening of the process of combating corruption in Ukraine for several reasons, including insufficiently effective institutions, political pressure, lack of funding and resources, lack of public support, and insufficient international cooperation. It has been argued that in order to improve the efficiency of anti-corruption and law enforcement agencies of Ukraine and to eliminate the above shortcomings, it is necessary to improve the current legislation regulating the tasks and functions of anti-corruption actors. The author has identified the key aspects of such improvement in view of their impact on the process of combating corruption in Ukraine, in particular, expansion of the NACP's powers, increase of transparency and openness in government, development of civil society, and international cooperation.The author has pointed out the need to strengthen control over the activities of anti-corruption and law enforcement officials, as well as the importance of improving their professional qualifications and ethical standards. It has been noted that ensuring high moral and professional performance of employees in these areas is of great importance for restoring public confidence in the authorities and the legal system as a whole.It has been emphasised that research and analysis of the tasks and functions of anti-corruption bodies in Ukraine are extremely important, since corruption remains one of the main threats to the country's development and violates the principles of justice, transparency and equality. It has been pointed out that the importance of understanding the essence of the tasks and functions of the entities involved in combating corruption is revealed in the unity of the following key aspects: ensuring efficiency of actions; ensuring transparency and openness; increasing public trust.

Досліджено юридичну природу актів прокурорського реагування, їх правовий статус, особливості застосування, значення в механізмі правового регулювання та місця в системі актів органів державної влади. Розглянуто основні положення теорії юридичних актів, актів органів державної влади. Запропоновано поняття юридичних (правових) актів, актів органів державної влади, актів прокуратури й охарактеризовано їх особливості. Розглянуто питання нормативності, юридичної сили, форми, сфери дії кожного з видів актів прокуратури, висвітлено елементи їх юридичної природи. Розкрито питання актів прокурорського реагування та їх особливостей, наводиться визначення поняття актів прокурорського реагування та критерії класифікації. Зазначено, що місце прокуратури в державному механізмі повинно бути пов'язано із контрольною функцією влади та підтриманням державного обвинувачення в суді, що буде важливою гарантією публічного захисту передбачених законом прав та інтересів громадян або держави. Встановлено необхідність обмежити прокурорський нагляд до нагляду за дотриманням законів в оперативно-розшуковій діяльності, дізнанні, досудовому слідстві, під час виконання судових рішень у кримінальних справах, за застосування до громадянина заходів примусового характеру, які пов'язані з обмеженням особистої свободи громадян.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено проблемам правозастосовної діяльності у сфері екології, розглянутої як діяльність компетентних державних та громадських органів у межах своїх повноважень стосовно застосування норм екологічного права з метою захисту прав та інтересів відповідних суб'єктів. Розкрито зміст поняття правозастосовної діяльності в галузі екології, необхідним елементом визначення якої є самозастосування норм екологічного права. Визначено основні суб'єкти застосування норм екологічного права, до складу яких увійшли місцеві органи влади і управління, спеціальні природоохоронні органи, органи суду, прокуратури, міліції, громадські організації, власники і природокористувачі певних природних ресурсів. На основі комплексного аналізу повноважень даних суб'єктів правозастосовної діяльності у сфері екології виявлено елементи дублювання в повноваженнях деяких органів, викладено рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства.

  Скачати повний текст

Розглянуто сутність, історичне підгрунтя та форми відновного правосуддя. Проаналізовано поняття та принципи відновного правосуддя, надано характеристику її форми, а також досліджено історію кримінально-процесуальної політики у сфері примирення та посередництва в Україні. Висвітлено закріплення відновного правосуддя у міжнародно-правових актах та європейський досвід його впровадження, застосування. Розкрито передумови впровадження відновного правосуддя в Україні та шляхи його імплементації. Запропоновано зміни щодо КК України та КПК України.

  Скачати повний текст

На підставі аналізу сучасних теоретичних розробок у галузі права визначено сутність поняття й основні завдання віктимологічної профілактики насильницьких злочинів проти особистості. Визначено місце та роль віктимологічної профілактики у системі запобіжних заходів. Проаналізовано практику здійснення віктимологічної профілактики насильницьких злочинів проти особистості правоохоронними органами, вивчено зарубіжний досвід діяльності у даній сфері. Розмежовано поняття "потерпілий" у кримінальному праві та "жертва злочину" у кримінальній віктимології. Визначено кількісні та якісні характеристики кримінальної віктимності, а також характер жертв насильницьких злочинів проти особистості, розроблено їх класифікацію та типологію. Виявлено основні віктимогенні чинники та ситуації, які впливають на вчинення насильницьких злочинів проти особистості. Проаналізовано можливості системи кримінально-правової статистики щодо реєстрації фактів віктимної поведінки під час вчинення насильницьких злочинів проти особистості. Зроблено висновок, що вивчення злочинності без віктимологічного аналізу є неповним і неточним. Розглянуто форми та види профілактики насильницьких злочинів, виділено її віктимологічний напрям, обумовлений ідеєю про залежність скоєння злочину від багатьох чинників, що можуть бути встановлені, а потім нейтралізовані. З'ясовано, що одним із таких чинників є жертва злочину та її поведінка. Обгрунтовано необхідність переорієнтації правоохороної системи на виконання превентивної функції, забезпечення безпеки особистості, захист життя, здоров'я, прав і свобод людини та громадянина. Наведено пропозиції щодо створення єдиної системи запобігання злочинам, в якій особливе місце відведено віктимологічній профілактиці. Визначно основні напрями удосконалення системи віктимологічної профілактики злочинів, підвищення ефективності загальної й індивідуальної віктимологічної профілактики, захисту та соціально-профілактичної реабілітації жертв злочинів. Сформульовано теоретичні засади віктимологічної політики, обгрунтовано необхідність і стратегію її впровадження.

  Скачати повний текст

Проведено комплексне дослідження проблем витребування та подання предметів і документів на досудових стадіях кримінального процесу. Сформульовано визначення понять витребування та надання предметів і документів, розкрито їх юридичну природу. Проаналізовано правовідносини, які виникають під час реалізації цих процесуальних дій, визначено права й обов'язки сторін. Доведено, що відсутність правової регламентації досліджуваних способів збирання доказів негативно впливає на судову та слідчу практику. Зроблено висновок про універсальність витребування та подання як окремих способів збирання доказів. Показано відмінність витребування від подання, розкрито роль у кримінальному процесі даних способів збирання доказів. Наведено пропозиції щодо удосконалення норм чинного кримінально-процесуального законодавства про регулювання проблемних питань збирання доказів. Розроблено зразки процесуальних документів, які доцільно складати за результатами провадження даних процесуальних дій.

  Скачати повний текст

Досліджено кримінологічну діяльність суб'єктів кримінального судочинства з виявлення та усунення причин та умов, які призводяит до вчинення злочинів. Визначено зміст кримінологічної діяльності суб'єктів кримінального судочинства. Розглянуто кримінологічну роль основних суб'єктів кримінального судочинства (слідчого, прокурора, адвоката-захисника, суду) з виявлення та усунення причин та умов злочинів. Досліджено питання меж вивчення причин та умов злочинів під час розслідування кримінальних справ та основних вимог, яким повинні відповідати профілактичні документи. Запропоновано теоретичну модель організації структури з контролю фактичного вжиття заходів з виконання профілактичних документів слідчих, органів дізнання, прокуратури і суду. Сформульовано пропозиції щодо внесення змін до кримінального та кримінально-процесуального законодавства щодо вдосконалення превентивної діяльності суб'єктів кримінального судочинства з виявлення та усунення причин та умов, які призводили до вчинення злочинів.

  Скачати повний текст