Підтверджено значне зменшення експериментальних значень зведених імовірностей М1-переходів між аналоговими та антіаналоговими станами у порівнянні з одночастинковими оцінками. В процесі у-розпацу ідентифіковано заселення рівнів, що відносяться до станів типу поляризації остову, та рівнів, що є членами обертальних смуг. У рамках моделі Нільссона виконано розрахунки імовірностей М1-переходів між зв'язаними станами ядер для випадків, коли початковий та кінцевий стани мають різні параметри деформації. Виявлені оболонкові ефекти в поведінці зведених імовірностей ізовекторних "I-заборонених" М1-переходів в непарних ядрах.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена комплексному аналізу статистико-інформаційного збірника «Харьковский календарь», а також виданню, яке йому передувало – «Памятная книжка Харьковской губернии» і додатку – «Харьковский сборник». Актуальність обраної теми пов'язана з тим, що подібні масові видання на теренах Російської імперії наразі не стали об'єктом належного аналізу в літературі. Поява таких збірників є надійним маркером розвитку не лише статистики як науки, а й показником культурно-освітнього розвитку суспільства загалом, в тому числі – в регіональному вимірі. Сучасні онлайн-проєкти, які пов'язані з оцифруванням пам'ятних книжок і календарів другої половини ХІХ – початку ХХ ст., бібліографічні описи, перші аналітичні спроби свідчать про те, що інтерес до подібної періодики в наш час підсилюється. Автор розглядає передумови виникнення «Харьковского календаря», видання, які йому передували. Всього в центрі уваги знаходяться 68 томів, що включають до себе всі випуски «Памятной книжки Харьковской губернии» (7 томів), «Харьковского календаря» (49 томів) і «Харьковского сборника» (12 томів). Робота є першою всебічною розвідкою вказаних видань, які є важливими джерелами з історії Харківщини даного періоду. У трьох розділах послідовно розглядаються теоретико-методологічні засади роботи, передумови виникнення видань і спеціально характеризуються матеріали з регіональної історії, які друкувалися на сторінках «Харьковского календаря» та його додатку. У висновках підведені основні підсумки і зроблені побажання щодо напрямків і завдань наступних наукових пошуків. Особистий внесок автора полягає в створенні спеціального дослідження, в якому всебічно проаналізовано «Харьковский календарь» та видання, генетично з ним пов'язані за допомогою історичних, джерелознавчих та історіографічних методів і підходів. Крім того, було уточнене визначення календарів та пам'ятних книжок Російської імперії як «статистико-інформаційних збірників» (саме таке формулювання було обране, оскільки основу таких видань складали статистичні матеріали, а інша інформація була доповненням до них) і запропоновано відносити їх до окремих типів періодичних видань.^UThe dissertation deals with the complex analysis of the statistical and information miscellany «Kharkiv Calendar», and also to the edition which preceded it – «Commemorative Book of the Kharkiv Province» with the application – «Kharkiv Miscellany». The actuality of the chosen topic is due to the fact that such mass publications in the Russian Empire have not yet been the subject of proper analysis in the professional literature. The appearance of such collections is a reliable marker of the development not only of statistics as a science, but also an indicator of cultural and educational development of society as a whole, including in the regional dimension. Contemporary online projects related to the digitization of commemorative books and calendars of the second half of the 19th – early 20th centuries, bibliographic descriptions, the first analytical attempts show that interest in such periodicals is growing today. The author considers the preconditions for the emergence of the «Kharkiv Calendar», the publications that preceded it. In total, the focus is on 68 volumes, which include all issues of the «Commemorative Book of the Kharkiv Province» (7 volumes), «Kharkiv Calendar» (49 volumes) and «Kharkiv Miscellany» (12 volumes). The present work is the first comprehensive investigation of these publications, which are important sources on the history of Kharkiv region of this period. The three sections consistently consider the theoretical and methodological principles of work, the preconditions for the emergence of publications and specifically characterize the materials on regional history, which were published on the pages of the «Kharkiv Calendar» and its application. The conclusions summarize the main results and make wishes on the directions and objectives of subsequent research. The personal contribution of the author consists in creating a special study where the «Kharkiv Calendar» and the publications that genetically related with it are comprehensively analyzed with the use of historical, source studies' and historiographical methods and approaches (see Introduction). In addition, the definition of calendars and commemorative books of the Russian Empire as «statistical and information miscellanies» was clarified. This definition was chosen because such publications were based on statistical materials, and other information was a supplement to them. It was proposed to refer these publications to separate types of periodicals.

Досліджено особливості етнополітичного середовища, в якому в період з середини ХІХ - до початку ХХ ст. функціонувала єврейська громада на українських землях в складі Російської імперії, зокрема, увагу приділено європейському, російському, польському й українському "контекстам". З'ясовано специфікку складових ресурсу (демографічного, економічного, інформаційного) єврейської нації. Висвітлено причини конфліктності міжетнічних відносин на підросійській українській території. Розглянуто питання політичного розвитку єврейства на "переднаціональному" етапі та в період політизації, зокрема, проаналізовано націоналізуючі чинники, процес зміни та сутність політичних стратегій, інтелектуальну складову процесу становлення єврейства як суб'єкта політичного процесу.

  Скачати повний текст

Висвітлено періодизацію процесу формування єврейської громади Південного Сходу України протягом 1861 - 1917 рр. Проаналізовано роль стихійного процесу єврейської міграції та політики Російської імперії, спрямованої на формування єврейської громади регіону. Досліджено кількість єврейського населення, його локалізацію. Розглянуто зовнішні прояви діяльності євреїв, які були сформовані під тиском офіційної ідеології, а також зміни у вихованні та освіті, зумовленої на основі впливу релігійних чинників та історичній традиції. Визначено перехід єврейської громади регіону від традиційного суспільства до індустріального.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена комплексному дослідженню єврейської історії на теренах Уманщини від кінця XVIII до початку ХХ ст.У дослідженні вивчено стан наукової розробки проблеми єврейської історії на Уманщині, доведено, що наразі бракує комплексних досліджень з окресленої тематики. Основу дослідження склала джерельна база, зокрема великий пласт архівних документів. Вивчено процес формування смуги єврейської осілості та єврейського питання в Російській імперії. Показано динаміку змін соціального становища єврейського населення та його трансформації в окреслених хронологічних межах. Визначено головні галузі господарства, де частка єврейського капіталу була значною. Встановлено, що більшість єврейського населення Уманщини проживала в місті Умані та містечках повіту. Саме тут сформувались центри культурного життя євреїв. Досліджено окремі аспекти функціонування єврейської освітньої системи на Уманщині, як релігійної, так і світської. Встановлено, що Уманщина була осередком громадського життя єврейської громади, а пізніше, наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. – і політичного.^UThe dissertation covers comprehensive study of Jewish history in Uman region from the end of the 18th to the beginning of the 20th century. The research analyzes the state of scientific development of the problem of Jewish history in Uman region. It has been proven that there is lack of comprehensive research on the outlined topic. Instead, there is a fairly large number of general works devoted to the life of Jews in the strip of settling, which became assistive in the preparation of a dissertation research. The basis of the study was the source base, archival documents in particular. Most of them are introduced to scientific research for the first time. It was determined that the majority of the Jewish population of the Uman region lived in the city of Uman and towns of powiat. Centers of cultural life of the Jews were formed here, which varied considerably in the second half of the 19th century. Some aspects of the Jewish educational system functioning in Uman region, both religious and secular are also analyzed. It was determined that Uman region was the center of community life of the Jewish community, and later, in the late 19th and early 20th centuries political as well. It has been established that at different times political groups successfully operated in Uman region. The range of political preferences of the Jews was quite varied. However, the socialist party was favored at that time. Identities of some participants in political competitions in Uman region were established in this work. Jewish life in Uman and Right-Bank Ukraine as a whole was similar, however, it had its distinctive features.

На підставі аналізу книгознавчих засад і видавничої продукції, нововиявлених документальних матеріалів досліджено видавничу діяльність І. Франка, яка охоплює період останнього десятиліття XIX ст. - час розквіту інтелектуальних і духовних сил митця та до його смерті 28 травня 1916 р. Досліджено участь І.Франка у виданні п'яти книжкових серій, а також його діяльність у Науковому товаристві імені Шевченка та Українсько-руській Видавничій Спілці у Львові. Визначено роль І.Франка як редактора та видавця власних творів і спадщини попередників, теоретика та практика видавничної справи. Комплексне дослідження видавничої діяльності письменника проведено у контексті вивчення суспільно-політичного та культурного життя українців Австро-Угорської монархії та Російської імперії, проаналізовано книгознавчі та джерелознавчі аспекти його видавничої спадщини.

  Скачати повний текст

Вперше у вітчизняній і зарубіжній історіографії досліджено творчість і життя Р. Кіплінга як державного та політичного діяча Великобританії. Проаналізовано вплив суспільно-політичної діяльності письменника на формування ідеї імперії у британському суспільстві, зокрема, розглянуто його концепцію про необхідність колоніальної експансії. Досліджено процес підкорення Індії Великобританією, охарактеризовано основні етапи створення Індійської імперії. Визначено вплив інтелектуальної еліти Великобританії на зовнішню політику держави. Переглянуто існуючі погляди щодо життя та творчості Р. Кіплінга, доведено, що письменник був не лише апологетом Британської імперії, а й критиком політики британського й англо-індійського урядів і посадовців, зокрема, верховного комісара у Південній Африці. Побудовано концепцію феномену англо-індійця у британському суспільстві (на прикладі Р. Кіплінга).

  Скачати повний текст

Дмитренко Н. В. Іконографія, семантика та стиль сюжету «Таємна вечеря» у візантійському мистецтві. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 023 – Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація. – Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, Київ, 2022.Дисертація є першим комплексним дослідженням іконографії сюжету «Таємна вечеря» у мистецтві Візантійської імперії. Мета роботи полягає в дослідженні особливостей поетапного формування іконографії, семантики та стилю сюжету «Таємна вечеря» від зародження християнства до падіння Візантійської імперії в 1453 році, із зверненням до порівняльного аналізу зразків Західної, Східної та Південної Європи задля виявлення особливостей, притаманних кожному періоду, з урахуванням стилевих змін і впливу історичних чинників.Проведене дослідження було здійснено на основі колекцій Бібліотеки та музею Моргана (Нью-Йорк), Гессенської державної та університетської бібліотек (Дармштадт), Державної бібліотеки Бадена (Карлсруе), Британської бібліотеки (Лондон), Державного історичного музею (Москва), Інституту стародавніх рукописів імені Месропа Машоца (Єреван), Музею Конде (Шантільї), Бібліотеки Банкрофта (Каліфорнія), Колекції Думбартон Оакс (Вашингтон), Клівлендського музею мистецтв (Клівленд, Огайо), Національної бібліотеки Франції (Париж), Національної бібліотеки Шотландії (Единбург), Національного музею мистецтв «Київська картинна галерея» (Київ), Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків (Київ), Національного музею мистецтв Бразилії (Ріо-де-Жанейро), Музею Уолтерса (Балтимор), Музею Лувру (Париж), Єпархіальних музеїв (Салерно, Фрайзинг, Россано), Бібліотеки коледжу Корпус-Крісті (Кембридж), Міланської скарбниці кафедрального собору (Мілан), Музею Брешиї (Брешия), Музею Дж. П. Гетті (Лос-Анджелес), Національного музею Рима, Цифрової бібліотеки Іспанії та Центру дослідження рукописів Нового Заповіту. Віднайдено та уточнено атрибуцію сюжетів у фресковому ансамблі Гелатського монастиря (Кутаїсі, Грузія), церкви Святого Нікіти у с. Чучер (Скоп’є, Македонія) авторства Євтихія та Михаїла Атрапаса. Відфотографовано наживо та доповнено фоторяд монументального живопису церкви Панагії Форвіотісси Асіну в с. Нікітарі (Нікосія, Кіпр).Віднайдено аналоги та запозичення між ранньохристиянським мистецтвом катакомб та книжковою мініатюрою Західної Європи. Систематизовано та розглянуто пам’ятки, в яких містяться аналоги символіки, застосованої як у монументальному живописі, так і в мистецтві книжкової мініатюри, на прикладі фресок та грецьких кодексів ХІІ ст. Наукова новизна дисертації полягає у введенні до наукового обігу порівняльного аналізу іконографії творів, аналізі композиції та стилістичних особливостей пам’яток із зображенням сюжету «Таємної вечері» в мистецтві книжкової мініатюри, монументальному живописі та декоративно-прикладному мистецтві.Досліджено низку пам’яток із сюжетом «Таємної вечері» в мистецтві книжкової мініатюри, які було створено на теренах Візантійської імперії, починаючи з VI ст.; перші пам’ятки, створені після періоду іконоборства і до другої половини ХІV ст., зі зверненням до пізніших творів ХV ст., серед яких – Псалтирі, Євангелія та Кодекси. У роботі введено до наукового обігу додаткові фотографії та ілюстративний ряд монументального живопису церкви Панагії Форвіотісси Асіну в с. Нікітарі (Нікосія, Кіпр), опрацьовано типологію різних варіантів іконографії сюжету «Таємна вечеря» (Додаток В).Розкрито основні дискусійні питання, які було пов’язано із територіальними взаємовпливами між зразками латинської та грецької традицій іконографії на прикладі пам’яток книжкової мініатюри, монументального живопису та декоративно-прикладного мистецтва. Запропоновано розрізнення типології з частішим використанням різних типів іконографії із сюжетом «Таємна вечеря». Проведено візуальне дослідження та здійснено мистецтвознавчий аналіз творів із сюжетом «Таємна вечеря», визначено контекст створення пам’яток, особливості застосованої іконографії та виділено художньо-образні спільні та відмінні їхні риси.Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що сформульовані теоретичні здобутки надалі допоможуть каталогізувати твори мистецтва з сюжетом «Таємна вечеря». Заповнення бібліографічних лакун сприятиме подальшому ґрунтовнішому дослідженню пам’яток. Положення можуть бути використані науково-дослідними установами, навчальними закладами як матеріал для лекційного курсу з історії мистецтва Візантії, музейними установами – для інформаційного та наукового доповнення каталогів, програм спеціалізованих екскурсій і турів.Ключові слова: синтез мистецтв, стиль, реставрація, мистецтвознавчий аналіз, образотворче мистецтво, декоративно-прикладне мистецтво, Київська Русь, церква, мистецькі традиції, іконографія, образи апостолів, мистецтво, «Таємна вечеря», Візантія, мініатюра, монументальний живопис, сакральне мистецтво.^UN. V. Dmytrenko. Iconography, semantics and style of the Last Supper in Byzantine art. – Qualifying scientific work on the rights of the manuscript. The dissertation to obtain an academic degree of the Doctor of Philosophy in a specialty 023 – Fine Arts. – National Academy of Fine Arts and Architecture, Kyiv, 2022. The thesis is the first comprehensive study of the iconography of the Last Supper in the art of the Byzantine Empire. The aim of the work is to study the peculiarities of the gradual formation of the iconography, semantics and style of the Last Supper plot from the birth of Christianity to the fall of the Byzantine Empire in 1453, with reference to a comparative analysis of samples from Western, Eastern and Southern Europe to identify the peculiarities inherent in each period, taking into account stylistic changes and the influence of historical factors. The research was based on the collections of the Morgan Library and Museum (New York), Hessian State and University Libraries (Darmstadt), State Library of Baden (Karlsruhe), British Library (London), State Historical Museum (Moscow), Mesrop Mashots Institute of Ancient Manuscripts (Yerevan), Conde Museum (Chantilly), Bancroft Library (California), Dumbarton Oaks Collection (Washington), Cleveland Museum of Art (Cleveland, Ohio), Bibliothèque nationale de France (Paris), National Library of Scotland (Edinburgh), National Museum of Art "Kyiv Art Gallery" (Kyiv), National Museum of Art named after Bohdan and Varvara Khanenko (Kyiv), National Museum of Art of Brazil (Rio de Janeiro), Walters Museum (Baltimore), Louvre Museum (Paris), Diocesan Museums (Salerno, Freising, Rossano), Corpus Christi College Library (Cambridge), Treasury of the Cathedral of Milan (Milan), Museo di Brescia (Brescia), J.P. Getty Museum (Los Angeles), and the Museum of the American Art Museum (New York). P. Getty Museum (Los Angeles), the National Museum of Rome, the Digital Library of Spain, and the New Testament Manuscript Research Centre. The attribution of scenes in the fresco ensemble of the Gelati Monastery (Kutaisi, Georgia) and the Church of St Nikita in the village of Chucher (Skopje, Macedonia) by Eutychius and Michael Atrapas was found and clarified. The monumental paintings of the Church of Panagia Forviotissa Asinou in the village of Nikitari (Nicosia, Cyprus) were photographed live and supplemented with a series of photographs. Analogues and borrowings between the early Christian catacomb art and the book miniature of Western Europe are found. The monuments containing analogues of symbols used in both monumental painting and book miniature art are systematised and examined, using the example of twelfth-century frescoes and Greek codices. The scientific novelty of the dissertation is the introduction of a comparative analysis of the iconography of works, the analysis of the composition and stylistic features of monuments depicting the plot of the Last Supper in the art of book miniature, monumental painting and decorative and applied arts. The article examines a number of monuments with the "Last Supper" plot in the art of book miniature, which were created in the Byzantine Empire starting from the sixth century; the first monuments created after the period of iconoclasm and until the second half of the fourteenth century, with reference to later works of the fifteenth century, including the Psalms, Gospels and Codices. The paper introduces additional photographs and illustrative series of monumental paintings of the church of Panagia Forviotissa Asinou in the village of Nikitari (Nicosia, Cyprus), and elaborates the typology of various variants of the iconography of the Last Supper (Appendix B).The main controversial issues related to the territorial interactions between the examples of the Latin and Greek traditions of iconography are revealed on the example of monuments of book miniature, monumental painting and decorative and applied art. The author proposes a distinction of typology with a more frequent use of different types of iconography with the Last Supper plot. A visual study and an art historical analysis of the works with the "Last Supper" plot are carried out, the context of the creation of monuments, the features of the applied iconography are determined, and their artistic and figurative common and distinctive features are highlighted. The practical significance of the results obtained is that the theoretical achievements formulated will further help to catalogue works of art with the Last Supper plot. Filling in the bibliographic gaps will facilitate further in-depth research of the monuments. The provisions can be used by research institutions, educational institutions as material for a lecture course on the history of Byzantine art, and by museum institutions for informational and scientific supplementation of catalogues, programmes of specialised excursions and tours.Key words: synthesis of arts, style, restoration, art historical analysis,

Розроблено концепцію, відповідно до якої в новому світлі розкрито історію політики Великої Британії щодо імперії Цин у першій третині XIX століття. Зроблено спробу відійти від спрощеного підходу, згідно з яким війна 1839 - 1842 рр. ("Перша опіумна війна"), була розв'язана британськими правлячими колами з метою захистити інтереси британських торговців, промисловців і контрабандистів. Зовнішньополітичне відомство, очолюване Дж. Пальмерстоном, беручи до уваги "опіумний фактор", використовувало його для вирішення більш масштабного завдання - визнання Пекіном Великої Британії як рівноправного партнера.

  Скачати повний текст

Наведено комплексний теоретичний підхід, що дозволяє, аналізувати феномен імперії в декількох проекціях: глобальній площині (світ-системний аналіз), генеалогії (політична антропологія), інституціональної організації (структурно-функціональний аналіз), перспектив еволюції імперських типів (постструктуралістський та неомарксистський аналіз). Обгрунтовано нове визначення імперії як типу соціально-історичної організації систем універсального контролю, специфіка яких полягає в експансіоністських механізмах соціокультурної, військово-політичної й економічної інтеграції на підставі центр-периферійного підпорядкування різнорідних елементів. Запропоновано нову типологію імперій. Визначено, що головною функцією імперії є інтеграція соціокультурного розмаїття. Виокремлено інтеграційні форми та типи інтеграції головної функції імперії. Проведено "деконструювання" імперських типів і визначено напрямки еволюції імперій. Досліджено перспективи "відродження" імперських структур у XXI ст. Запропоновано варіанти майбутнього України в контексті глобалізаційних процесів.

  Скачати повний текст

На підставі аналізу широкого кола архівних джерел та опублікованих матеріалів досліджено процеси політичної та етносоціальної інкорпорації Криму Російською імперією в 1783 - 1796 рр. Розглянуто трансформації в адміністративно-політичному устрої, етносоціальному, демографічному та конфесійному становищі Криму, спричинені анексією 1783 р. Проаналізовано колонізаційну політику російського уряду, зокрема, заселення півострова поліетнічним населенням, насамперед українцями. Досліджено державну політику імперії щодо кримськотатарського населення у політичній, соціальній та конфесійній царині. Значну увагу приділено впливу зовнішньополітичних, ментально-психологічних і релігійних чинників на перебіг та наслідки інкорпорації Криму Російською імперією у досліджений період.

  Скачати повний текст

Проведено комплексний історико-правовий аналіз інституту адвокатури в Україні. Доведено, що адвокатура в Україні пройшла значний історичний шлях від найбільш простих форм адвокатської діяльності до спеціалізованих, спрямованих на професійний захист прав, свобод і законних інтересів особи. Встановлено історичну наступність розвитку інституту адвокатури як визначальну рису її історії, досліджено правовий статус і функції захисника у судовій системі Київської Русі, у періоди перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської й Австро-Угорської імперії, Польщі у XX ст., а також УРСР у складі СРСР. Проаналізовано співвідношення власного та запозиченого досвіду в еволюції адвокатури в Україні. Сформульовано історико-правові засади концепції розвитку адвокатури у сучасній Україні й обгрунтовано необхідність її адаптації до чинних вимог і стандартів Європейського Союзу до інституту адвокатури.

  Скачати повний текст

Досліджено розвиток адміністративно-територіальної структури Російської імперії на Правобережній Україні у кінці XVIII - першій третині XIX ст. Охарактеризовано становище цих земель під владою Речі Посполитої, описано процес їх інтеграції до складу Російської імперії. Висвітлено історію створення й особливості функціонування інституту військових губернаторів на території Правобережної України у досліджуваний період. На підставі комплексного аналізу законодавчої бази Російської імперії розкрито специфіку повноважень військових губернаторів у порівнянні з губернаторами та генерал-губернаторами. У контексті поєднання посади військового губернатора з посадою інспектора простежено особливості виникнення та функціонування військово-адміністративних одиниць - дивізій та інспекцій. Проаналізовано територіальні відмінності у діяльності військових губернаторів залежно від їх компетенції (поширення влади на місто, губернію або кілька губерній). Розглянуто відносини військових губернаторів з центральними та місцевими гілками влади, розроблено схему вертикальних і горизонтальних зв'язків у владній структурі. Визначено статус військового губернатора в адміністративній системі Російської імперії. Проаналізовано напрямки функціонування інституту військових губернаторів на прикладі діяльності цих посадовців у Києві та Кам'янці-Подільському. Досліджено вплив інституту військових губернаторів на розвиток підпорядкованих їм губерній і регіонів, а в кінцевому результаті - на становище Російської імперії в цілому. На підставі вивчення раніше невідомих історичних джерел й опрацювання нормативної бази російського законодавства внесено істотні корективи щодо визначення місця інституту військових губернаторів у владній вертикалі імперії Романових.

  Скачати повний текст

Комплексно досліджено функціонування інституту генерал-губернаторства та визначено його місце в історії України XIX - початку XX ст. З'ясовано витоки генерал-губернаторської влади у межах історичних регіонів - Лівобережної, Слобідської, Правобережної та Південної України, запровадженої для завершення їх інкорпорування у складі Російської імперії. Доведено, що Канцелярія генерал-губернатора мала статус надгубернської, вищої регіональної установи на підпорядкованих територіях кількох губерній. На підставі даних порівняльного аналізу основних функцій генерал-губернаторів встановлено, що діяльність даної інституції спрямовувалась на якнайповнішу інтеграцію регіонів у складі імперії та асиміляцію еліти шляхом зосередження на одній владній особі наглядово-політичних та управлінсько-господарських повноважень. Розглянуто структуру Канцелярії генерал-губернатора, що документувала соціальні процеси, вивчено систему ведення управлінських документів.

  Скачати повний текст

Сформульовано поняття градоначальництва як правового інституту, охарактеризовано місце та роль градоначальника в системі державного управління Російської імперії. Досліджено соціально-політичні чинники утворення градоначальств, організаційно-правові засади функціонування градоначальників. Проаналізовано специфіку компетенції градоначальника у її видозмінах протягом XIX - початку XX ст., відображено характер його взаємовідносин із центральними органами влади, інститутом генерал-губернатора, органами місцевого самоврядування, законодавчі ініціативи градоначальників, особливості функціонування градоначальництва в Одеському, Таганрозькому, Феодосійському, Керч-Єнікальському, Ізмаїльському, Севастопольському, Миколаївському, Ялтинському градоначальствах.

  Скачати повний текст

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 – Право. – Національний університет «Одеська юридична академія», Одеса, 2021.У дисертації проведено історико-правовий аналіз розвитку інституту дисциплінарної відповідальності державних службовців Російської імперії та практики його застосування на українських землях у XVIII – на початку ХХ ст.На основі проведеного дослідження було встановлено, що починаючи з XVIII ст. збільшення чисельності працівників державного апарату в Російській імперії та зростанням їхньої ролі у регулюванні суспільних відносин обумовив потребу у нормативному визначенні їх правового статусу. Одним з актуальних завдань на цьому етапі ставала розробка правових норм, що визначили б специфіку юридичної відповідальності чиновників за вчинені правопорушення, насамперед у сфері їх безпосередньої діяльності. Наслідком активної правотворчої роботи, насамперед Правлячого Сенату, стає поява в російському законодавстві протягом XVIІІ – ХІХ ст. декількох десятків документів, які в том чи іншому аспекті зачіпали питання правового регулювання дисциплінарної відповідальності державних службовців. Закріплюючи основи дисциплінарної відповідальності, вони, водночас, мали серйозний недолік, оскільки носили несистематизований характер, досить часто дублювали або суперечили один одному, а також не забезпечували системний підхід при формуванні інституту дисциплінарної відповідальності, вирішуючи локальні, розрізненні, питання без дотримання єдиних підходів та принципів.^UThe dissertation on competition of a scientific degree of the doctor of philosophy on a specialty 081 – the Law. – National University «Odessa Law Academy», Odessa, 2021.The research has proved that since the 18th century the number of employees of the state apparatus in the Russian Empire and their role in the public relations regulation increased. This caused a statutory definition of their legal status. One of the urgent tasks at that stage was to frame laws that would specify public officials` legal responsibility for offenses, especially within the scope of their direct activities. As a result of active law-making of the Directing Senate, several dozen acts were adopted in the Russian legislation during the 18th – 19th centuries. The acts affected different aspects of the legal regulation of public officials` disciplinary responsibility. Having embodied the basis of disciplinary responsibility, the acts had a serious gap due to their unstructured character. The acts often duplicated or contradicted each other, and did not provide a systematic approach to the institution of disciplinary responsibility, resolving local separate problems by applying quite different approaches and principles.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему соціально-політичного статусу інституту темників у Монгольській імперії XIII ст. та Золотій Орді, а також його вплив на процеси, взаємопов'язані з виділенням певних татарських народів до окремої народності. Висвітлено основні етапи входження мангутів до складу держави Чингізхана, а також їх становлення як самостійного етнополітичного утворення на терені Золотої Орди та роль у цих процесах темників Ногая, Мамая, Балтичака, Едигея. Показано політичну роль мангутів та їх темників у важливих періодах Золотоординської історії у внутрішніх смутах та під час зовнішньої агресії. Проаналізовано основні об'єктивні та суб'єктивні причини, що зумовили виникнення на терені Золотої Орди самостійних етнополітичних утворень - Ханств і Орд. Розкрито передумови формування політичної системи Ногайської Орди та місця її лідерів у татарському світі II половини XV ст.

  Скачати повний текст

Досліджено інститут тимчасового генерал-губернатора на українських землях, що входили до складу Російської імперії, соціально-політичні чинники його утворення, організаційно-правові засади функціонування тимчасових генерал-губернаторств, їх практичну діяльність. Проаналізовано специфіку компетенції тимчасового генерал-губернатора, її зміни протягом останніх десятиріч ХІХ - початку ХХ ст. Висвітлено основні етапи існування тимчасових генерал-губернаторств на території України: період політичної кризи наприкінці 1870-х - на початку 1880-х рр.; перша російська революція 1905 - 1907 рр.; Перша світова війна. Розглянуто особливості правового статусу тимчасового генерал-губернатора.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена історії становлення нової системи мистецьких інституцій в Україні в період політичних трансформацій наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років, що ілюструє появу мистецької системи західного типу на руїнах соціалістичної. Дослідження охоплює період трьох десятиліть незалежності країни, а саме 1990-ті – 2020 роки. Автор умовно поділяє цей період на три етапи розвитку інституційної діяльності, які супроводжувалися значними соціальними змінами і сприяли інтеграції української артсистеми у міжнародну.Для аналізу обрано чотири українські міста – Київ, Одесу, Львів та Харків. Акцент саме на них не означає, що в інших містах України не існувало галерей, центрів сучасного мистецтва та музеїв, проте у межах цього дослідження, задля виявлення найважливіших аспектів становлення мистецької системи, було обрано міста з найчисленнішими і найбільш активними осередками.Наприкінці 1980-х років в Україні відбулися докорінні соціокультурні зміни: послаблення тотального державного контролю, а далі розпад СРСР, демократизація суспільно-політичного життя, трансформація ціннісних орієнтирів, лібералізація економіки, формування ринкових відносин та приватного сектора. Всі ці процеси призвели до значних інституційних змін в українській культурі. Це був час формування принципово нової системи, коли мистецтво позбулося не тільки тотального державного впливу, але й фінансової підтримки держави. Тому інституційна активність 1990-х років була викликана також необхідністю створити нову інфраструктуру задля функціонування і розвитку мистецтва.Перше десятиліття незалежності продемонструвало певну недієздатність існуючої моделі державної політики щодо культури, яка тривалий час була пов’язана з ідеологією. Це пояснювалося тим, що підтримка й фінансування з боку держави були спрямовані лише на окремі складові мистецької системи – зокрема, й надалі підтримувалась діяльність Спілки художників України, державних музеїв, державних мистецьких навчальних закладів тощо. Водночас сучасне мистецтво, разом з новоутвореною інституційною інфраструктурою, розвивалися самостійно і не мали розвинутого механізму співпраці з державними інституціями.Мистецькі трансформації, з одного боку, збіглися в часі з періодом стагнації глобального артринку, а з іншого – з інституційним бумом, що дістав свій прояв у появі великої кількості галерей, центрів сучасного мистецтва та бієнале у всьому світі. Артінституції, як інструмент розвитку економіки, почали відігравати ще більшу роль. Зростало їхнє значення як у суспільному, так і в політичному житті країни, зокрема вони часто брали на себе відповідальність за культурну дипломатію і сприяли розвиткові туризму. Процес інституалізації мистецтва, що відбувався на заході поступово, на теренах України, як і в інших пострадянських країнах, проходив дуже стрімко. Він мав свої етапи й особливості.Більшість ініціатив початку 1990-х, зокрема, художніх об’єднань та перших галерей, зникли протягом першого ж десятиліття свого існування, і це спричинило певний спад на початку 2000-х років. Водночас, вже друга половина нульових років стала свідком появи інфраструктури нового типу – великих приватних і державних установ, що суттєво вплинули на загальноукраїнський мистецький контекст. На сцену вийшло нове покоління художників та галеристів. Були засновані інституції, що продовжували активно працювати і в наступному десятилітті. З’явилися такі великі «гравці», як PinchukArtCentre, а дещо пізніше – Мистецький Арсенал. Завдяки їхній діяльності сучасне мистецтво наприкінці 2000-х – першій половині 2010-х стало більш затребуваним, свідченнями чого стали розширення аудиторії та збільшення масштабів державної підтримки.Паралельно відбувалась централізація всіх художніх і ринкових процесів. Якщо в 1990-х роках у Львові, Харкові та Одесі насичене художнє життя створює мало пов’язану між собою поліфонію, то вже на початку ХХІ століття погляди багатьох митців спрямовані на ті можливості, які пропонувала столиця.При певному узагальненні, можна стверджувати, що українська артсистема з її інституціями розвивалася автономно, спираючись на приватний сектор, паралельно до державних процесів, аж до середини 2010-х, коли держава вже почала системно будувати культурну політику. Це позначилося на змінах у законодавстві, зокрема в появі нової системи призначення на керівні посади у сфері культури, у заснуванні Українського культурного фонду тощо. Подібні зрушення дали діячам культури і мистецтва змогу покладатися не лише на приватні інституції та ініціативи, але й на державну допомогу. Це суттєво збільшило кількість державних проєктів у сфері культури.^UThe dissertation is devoted to the history of the formation of new art institutions in Ukraine during a period of significant political changes in the late 1980s and early 1990s, which illustrates the emergence of a capitalist art system from the ruins of a socialist one. The study covers the period of three decades of independence, namely the 1990s – 2020, which are conventionally divided among themselves, marking three stages of the development of institutional activity that were accompanied by significant social changes and contributed to the integration of Ukrainian art scene into the international system.Four Ukrainian cities – Kyiv, Odesa, Lviv and Kharkiv, are the focus of this analysis. Emphasis on them does not mean that there were no galleries, centers for contemporary art and museums in other cities, but within the scope of this study, in order to identify the most important aspects of the formation of the contemporary art scene, only the most active and concentrated centers are selected.At the end of the 20th century, fundamental socio-cultural changes took place in Ukraine: the weakening of total state control in the late 1980s and the subsequent collapse of the USSR, the democratization of social and political life, the liberalization of the economy, the transformation of societal values, the formation of market relations and the emergence of the private sector. All these processes influenced significant institutional changes in Ukrainian culture. It was the time of the formation of a fundamentally new system, in which art found itself in free conditions, including from state funding. Therefore, the incredible activities of the 1990s were also caused by the need to create a new infrastructure for the function and development of art.The first decade of independence demonstrated the absence of a dominant model of state policy on culture, which for a long time was associated with ideology. This was illustrated by the fact that support and funding from the state were directed only to certain components of the art system. In particular, the activities of the Union of Artists, state museums, state art educational institutions, etc., continued to receive state support. At the same time, contemporary art, together with the newly created institutional infrastructure, developed independently and did not have a developed mechanism of cooperation with state institutions.These cultural transformations coincided on one hand with the stagnation of the global art market, and on the other with an institutional boom, which was indicated by the emergence of a large number of galleries, contemporary art centers and biennials around the world. Art institutions, as a tool of economic development, began to play a greater role. Their importance was growing both in the social and political life of the country. In particular, they often played a major part in cultural diplomacy and the promotion of tourism development. The process of art institutionalization, which continued gradually in the West, took place rapidly in the territory of Ukraine, as well as in other post-Soviet countries. It had its stages and particular features.Most of the initiatives of the early 1990s, particularly art associations and early galleries, disappeared within the first decade, causing a certain decline in the early 2000s. At the same time, already the second half of the 2000s witnessed the appearance of a new type of infrastructure – large private and state institutions that significantly influenced the all-Ukrainian artistic culture. A new generation of artists and gallerists appeared on the scene. Institutions that continued to work actively in the next decade were founded. Big “players” such as PinchukArtCentre and later Mystetskyi Arsenal appeared. Thanks to their actions, contemporary art in the late 2000s to the first half of the 2010s became “fashionable”, which was illustrated by the expansion of the audience and the scale of state support.In parallel, there was the centralization of all artistic and market processes. If in the 1990s in Lviv, Kharkiv and Odesa, the rich artistic life created a loosely connected polyphony, then by the beginning of the 21st century, the eyes of many artists were directed to the opportunities offered by the capital Kyiv.In general terms, it can be stated that the Ukrainian art system and its institutions developed autonomously, parallel to the state processes, until the mid-2010s, when the state began to build a cultural policy systematically. This affected the changes in legislation, and in particular, the emergence of a new system of appointment to management positions in the field of culture, and the establishment of the Ukrainian Cultural Fund, etc. Such shifts have enabled cultural and artistic figures to rely not only on private institutions and initiatives, but also on state aid. This significantly increased the number of state projects in the field of culture.