Досліджуються об'єктивні та суб'єктивні ознаки цього злочину. З нової точки зору автором стверджується необхідність на законодавчому рівні закріпити положення про потерпілих від посягання на життя представника іноземної держави мають особливий, специфічний статус, визначений їх спеціальними владно-розпорядчими повноваженнями з сфері міждержавних та міжнародних відносин, що забезпечується системою особливих привілей та імунітетів щодо особистої недоторканості та гарантій їх виконання, і це вимагає спеціального міжнародного захисту прав і свобод таких осіб. Уточнюється і по новому формулюється зміст поняття осіб, які мають спеціальний міжнародний захист у статтях 443, 444 КК України, такими особами визнаються глава іноземної держави, уряду, глави дипломатичних представництв, консульських установ та інші офіційні представники іноземної держави, а також керівники та офіційні представники міжнародних та міждержавних організацій, які наділені міжнародно визнаними привілеями та імунітетами під час виконання ними своїх службових обов'язків у міжнародно-правових відносинах. Автором по новому сформульовано зміст поняття провокації війни (як мети посягання на життя представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист) як бажання винного ініціювати збройний конфлікт, військові дії (юридично або фактично розпочаті) між державами (групами держав) як суб'єктами міжнародного права. Така провокація є найнебезпечнішою формою провокації міжнародних ускладнень. Автором стверджується, що суб'єкт злочину, передбаченого статтею 443 КК України іноді керується не тільки власними мотивами, а виконує доручення певної організації, співробітником якої він є або ж діє за її спеціальним завданням. В даному випадку можна говорити про співучасть інших учасників такої організації, що полягає у діях, спрямованих на готування та реалізацію суспільно небезпечного діяння, передбаченого статтею 443 КК України. Аналізуються проблемні питання співвідношення посягання на життя представника іноземної держави з суміжними злочинами КК України. Пропонується внесення змін до КК України з метою його удосконалення. Зокрема, запропоновано нову редакцію статті про посягання на життя представника іноземної держави у КК України.^UThe dissertation is devoted to the study of the problems of the criminal-legal characterization of the attack on the life of a representative of a foreign state.Protecting the theoretical provisions concerning criminal liability for encroachment on the life of a representative of a foreign state. The objective and subjective features of this crime are investigated. From a new point of view, the author argues that the need to establish at the legislative level the provisions on victims of an encroachment on the life of a representative of a foreign state have a special, specific status, defined by their special power and regulatory powers in the field of interstate and international relations, which is secured by a system of special privileges and immunities regarding personal immunity and guarantees of their implementation, and this requires special international protection of the rights and freedoms of such persons. It clarifies and formulates the content of the concept of persons with special international protection in Articles 443, 444 of the Criminal Code of Ukraine, such persons are recognized by the head of a foreign state, the government, heads of diplomatic missions, consular offices and other official representatives of a foreign state, as well as heads and official representatives international and interstate organizations that are endowed with internationally recognized privileges and immunities in the performance of their official duties in international legal relations. The author formulates in a new way the meaning of the concept of provocation of the war (as the object of encroachment upon the life of a representative of a foreign state or another person having international protection) as the will of the perpetrator to initiate an armed conflict, military action (legally or actually initiated) between states (groups of states) the subjects of international law. Such provocation is the most dangerous form of provocation of international complications. The author claims that the subject of a crime envisaged by Article 443 of the Criminal Code of Ukraine is sometimes guided not only by his own motives, but also fulfilling an order of a certain organization whose employee he is or acts according to his special task. In this case, we can speak about the complicity of other participants in such an organization, which consists in actions aimed at preparing and implementing a socially dangerous act envisaged by Article 443 of the Criminal Code of Ukraine. Problematic issues of the ratio of encroachment on the life of a representative of a foreign state with related offenses of the Criminal Code of Ukraine are analyzed. It is proposed to amend the Criminal Code of Ukraine in order to improve it. In particular, a new version of the article on encroachment on the life of a representative of a foreign state in the Criminal Code of Ukraine was proposed.

Запропоновано комплексну характеристику ідеологічного дискурсу (ІД) як типу інституціонального дискурсу, що об'єктивується в інформаційному просторі англомовної редакційної статті. Виділено ідеологему як домінантний тип концептів ІД, з'ясовано її характерні риси та властивості, способи маніфестації у тексті. Описано метод дискурс-аналізу, що дозволяє розглянути особливості ІД на рівні глибинних і поверхневих структур. Виявлено та проаналізовано ключові комунікативні стратегії ІД, реалізація яких забезпечується різними комунікативними тактиками, та синергетичний вплив яких скеровує інтерпретацію повідомлення у закладеному адресантом руслі.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена комплексному дослідженню імплементації норм МГП у національне законодавство України, встановленню особливостей та надання характеристики стану імплементації.Проведено аналіз видів норм та принципів МГП, а також доктринальних підходів до визначення поняття МГП. Наголошується, що всі норми МГП можна розглядати як норми jus cogens, з яких випливають зобов'язання erga omnes.Окремо розглянуто питання сучасних викликів МГП до яких віднесено нові сучасні міжнародні збройні конфліктів, засобів та форм війн, а також питання загального правозастосування, з огляду на необхідність ефективної імплементації норм МГП. У роботі також розглянуто особливості імплементації норм міжнародного права в національно-правову систему. Зокрема, проаналізовано типи держав в залежності від способів імплементації норм міжнародного права на національному рівні. Констатується, що незалежно від того, до якої з груп відноситься держава, вона повинна об'єктивно дотримуватися норм міжнародного права.У контексті співвідношення норм МГП з нормами інших галузей у роботі здійснено аналіз практики ЄСПЛ. Розглянуто ключові рішення ЄСПЛ, які стосувалися порушень ЄКПЛ та розглядались у контексті реалізації норм МГП. Зокрема розглянуто рішення Catan and others v. Republic of Moldova and Russia, у контексті застосування статті 1 при реалізації норм МГП. Це рішення дає відповідьна питання, яка саме держава несе відповідальність за належне виконання положень Конвенції в цілому, тобто питання ефективного контролю та юрисдикції. Також у контексті юрисдикції та визначення статусу «окупаційної влади» було досліджено справи Jaloud v. the Netherlands та Issa and others v. Turkey.Аналіз практики Суду свідчить, що під час міжнародного збройного конфлікту права, що гарантуються Конвенцією, мають застосовуватися з урахуванням контексту та положень МГП. На основі аналізу практики ЄСПЛ встановлено, що стосовно права на життя норми МГП є lex specialis по відношенню до норм ЄСПЛ. Крім того, аналіз практики ЄСПЛ показує, що Суд постійно шукає підходів до певної конвергенції між нормами міжнародного права в галузі прав людини та МГП. ЄСПЛ, застосовуючи норми обох галузей права, визначає наявні прогалини та полегшує взаємопроникнення правил.^UThe thesis deals with the peculiarities of the implementation of the norms of international law concerning international crimes into the national legal system.The types of norms and principles of IHL, as well as doctrinal approaches to defining the concept of IHL were analysed. It is emphasized that all IHL rules can be considered as jus cogens rules from which erga omnes obligations are arised.The issues of modern challenges to the IHL, which include new modern international armed conflicts, means and forms of war, as well as the issues of general law enforcement, are considered separately, considered the effective implementation of IHL norms. The paper also considers the peculiarities of the implementation of international law in the national legal system. In particular, the types of states are analyzed depending on the way of implementation of the norms of international law at the national level. It is stated that regardless of which group the state belongs to, it must objectively comply with the norms of international law.In the context of the correlation of IHL norms with the norms of other branches, it was conducted analysis of the of the European Court of Human Rights case-law. The key decisions of the European Court of Human Rights concerning violations of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and considered in the context of the implementation of international humanitarian law are analysed. In particular, the decision of Catan and others v. Republic of Moldova and Russia, in the context of the application of Article 1 in the implementation of IHL. This decision answers the question of which state is responsible for the Convention provisionsimplementation as a whole, ie the issue of effective control and jurisdiction. Also in the context of jurisdiction and determination of the status of "occupying power", the cases of Jaloud v. the Netherlands and Issa and others v. Turkey.An analysis of the Court's case-law shows that, in international armed conflicts, the rights guaranteed by the Convention should be applied in the light of the context and provisions of international humanitarian law. On the basis of an analysis of the ECHR's practice, it has been established that, with respect to the right to life, IHL norms are lex specialis in relation to ECHR norms. An analysis of the ECHR's practice shows that the Court is constantly seeking approaches to a certain convergence between the rules of international human rights law and IHL. The ECHR, while applying the rules of both branches of law, identifies the gaps that exist and facilitates the interpenetration of rules.The normative mechanism of implementation of IHL norms in the criminal and military legislation of Ukraine, as well as other branches of legislation was analyzed. In particular, the types of offenses set forth in the provisions of the Geneva and Hague Conventions and their annexes, and the possibility of criminal prosecution for their commission under the provisions of domestic criminal law are analyzed. Taking into account the purpose of this work, the study of violations of international humanitarian law was carried out in two groups, into which they are conditionally divided: 1) violations directed against a group of persons and against an individual; 2) violations directed against property.During the legal analysis of the first group of offenses it was established that criminal liability for their commission is provided by the Special Part of the Criminal Code of Ukraine, but they are mostly scattered in different sections given the structure of this legislation, ie depending on the direct object of criminal encroachment.

Розглянуто питання приведення законодавства України у відповідність до міжнародних стандартів щодо встановлення відповідальності за злочини у сфері комп'ютерної інформації. Досліджено генезис кримінально-правових механізмів протидії цим злочинам. Наведено кримінально-правову характеристику злочинів, відповідальність за які передбачена статтями 361-363і КК України. Проаналізовано відповідні кримінально-правові норми іноземних законодавств. З'ясовано відповідність законодавства України нормам міжнародно-правових актів, спрямованих на протидію злочинам у сфері комп'ютерної інформації. Розроблено пропозиції щодо внесення змін для забезпечення реалізації міжнародних зобов'язань України у цій сфері.

  Скачати повний текст

Проведено комплексне дослідження індивідуальної анатомічної мінливості, вікових і статевих особливостей диплоїчних вен склепіння черепа людини та їх взаємозв'язку з товщиною кісток у прикладному аспекті. Виявлено крайні форми та діапазон індивідуальної анатомічної мінливості диплоїчних вен склепіння черепа людини. Вони представлені сітьовидно-анастомозуючою і магістральною малоанастомозуючою формами, а також проміжними варіантами лівого та правого діапазонів. Встановлено, що кількість, положення, морфометричні параметри і характер анастомозування між басейнами диплоїчних вен корелюють з формою черепа, віком і статтю людини. Доведено, що диплоїчні вени та притоки 1-го порядку проходять у тонких дільницях кісток склепіння черепа та формують одноплощинну внутрішньокісткову судинну мережу. З'ясовано, що притоки 2 - 3 порядків формують двох- і/або трьохплощинну судинну мережу та проходять у товстих та тонких дільницях кісток склепіння черепа. Встановлено, що каркас склепіння черепа утворюється дільницями кісток із більшою товщиною, що мають вигляд арок, зорієнтованих у сигнальній та фронтальній площинах. Зазначено, що конфігурація та поширеність елементів каркаса склепіння черепа зумовлені формою черепа, віком та статю людини. Визначено сумарну площу поперечного перетину внутрішньокісткових венозних колекторів, кількісні показники калібру диплоїчних вен та їх приток. Проаналізовано ці показники відповідно до форми черепа, віку та статі людини.

  Скачати повний текст

Дисертація є одним з перших комплексних монографічних досліджень теоретичних і правових аспектів інституту випробування в кримінальному та кримінально-виконавчому праві з урахуванням сучасного стану кримінального, кримінально-виконавчого законодавства. Констатовано, що існує певна періодизація інституту умовного засудження і визначення інституту випробування: 1) у 1918–1930 p.p. формується інститут умовного засудження, особливості якого полягають в тому, що у законодавстві того часу, не регламентований контроль за умовно засудженими, а форми здійснення умовного засудження базуються на суддівському розсуді;2) у 1930–1958 p.p. визначається мінімальне зacтocyвaння yмoвнoгo зacyджeння із шиpoким впpoвaджeнням peпpecивниx форм кpимiнaльнo-пpaвoвoгo впливу;3) 1958–1970 p.p – є пepioдом пpoгpecивнoгo poзвиткy iнcтитyтy yмoвнoгo зacyджeння, що xapaктepизyєтьcя пpaвoвoю peглaмeнтaцiєю виконання yмoвнoгo зacyджeння, появоюiнcтитyтiв зacyджeння з вiдcтpoчкoю виконання виpoкy (прояв випробування), yмoвнoгo зacyджeння з oбoв'язкoвим зaлyчeнням до пpaцi;4) у 1970–1992 p.p. відбувається вдocкoнaлeння iнcтитyтy yмoвнoгo зacyджeння шляхом пocтyпoвої зміни кpимiнaльнo-пpaвoвoï політики в бік гyмaнiзaцiï i вiдxoдy вiд peпpecивнoгo нaпpямy зacтocyвaння кpимiнaльнoгo зaкoнy;5) у 1992–2001 p.p фopмyється iнcтитyт звiльнeння вiд вiдбyвання покарання з випробуванням (інститут випробування), який на законодавчому рівні поєднав y coбi окремі найтипровіші ознаки пpизнaчeння i звiльнeння вiд пoкapaння, вiдcтpoчки викoнaння пoкapaння;6) з 2001 p. – до cьoгoднi відбувається подальше вдocкoнaлeння iнcтитyтy випpoбyвaння. Кримінальний кодекс України 2001 року у Розділі ХІІ «Звільнення від покарання та його відбування» закріпив інститут випробування, який об’єднує групу норм, закріплених у відповідних статтях розділу ХІІ КК України. На наш погляд, до такої сукупності, слід віднести: звільнення від відбування покарання з випробуванням (статті 75-79 КК), умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК), звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК); заміна невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК), через те, що вони пов'язані з пред'явленням особі визначених законом вимог, які вона має виконати протягом певного іспитового строку (випробувального строку). Слід зазначити, що даний підхід комплексного сутнісного сприйняття декількох інститутів звільнення від покарання має дискусійний характер, породжує низку проблемних аспектів щодо їхнього правового регулювання. Такими є, по-перше, відсутність єдиної позиції щодо того, чи усі зазначені види звільнення від покарання є складовими інституту випробування, або ж деякі з них утворюють самодостатній, самостійний інститут. По-друге, відсутність поглиблених досліджень кримінально-правової природи ознак випробувального строку під час умовно-дострокового звільнення та заміни невідбутої частини покарання більш м’яким. Визначено, що інститут випробування, як міжгалузевий інститут кримінального та кримінально-виконавчого права, поступово формувався у теорії кримінального та кримінально-виконавчого права; складалися певні підходи до комплексного, взаємозалежного визначення та встановлення цього інституту; об'єднуючим критерієм інституту випробування визначено його «випробувальний строк». Встановлено, що складовими інституту випробування є: звільнення від відбування покарання з випробуванням, пробація, умовно-дострокове звільнення, заміна невідбутої частини покарання більш м’яким, звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; окремими складовими можуть бути й ті заходи кримінально-правового впливу, які не є покаранням, а виступають способами, які його коригують, змінюють.Доведено, що під випробуванням розуміється міра кримінальної відповідальності, яка триває у межах встановлених законом, протягом певного періоду часу, коли реалізуються кримінально-правові примусові заходи та здійснюється перевірка оцільності застосування випробувального строку.Запропоновано самостійний (по відношенню до Розділу XII «Звільнення від покарання та його відбування») Розділ XII 1 «Випробування», який буде включати статті: ст. 87 1 «Поняття випробування», ст. 87 2 «Строки призначення випробування», ст. 87 3 «Обов’язки, які покладає суд на особу, який призначено випробувальний строк» та ст. 87 4 «Правові наслідки при звільнення від відбування покарання з призначенням випробувального строку». Зміни, які запропоновані до Кримінального кодексу України ( ст. 75, 79, 81, 82, 83 КК України) представлені як окремі положення Розділу XII 1 «Випробування».Відповідні зміни надали б концепції пробації завершеності адже «пенітенціарна пробація» налаштована тільки на підготовку до звільнення, звужуючи цим функції, які покладені на орган пробації в інших країнах світу, а саме залишається поза увагою постпенітенціарний контроль особи після звільнення з місць позбавлення волі.^UThe dissertation is one of the first comprehensive monographic studies of the theoretical and legal aspects of the probation institute in criminal and criminal-executive law, taking into account the current state of criminal and criminal-executive legislatiоn. It is stated that there is a certain periodization of the probation institute and a definition of the probation institute:1) in 1918–1930, the probation institute was formed, the peculiarity of which is that the legislation of that time did not regulate control over probationers, and the probation forms were based on judicial discretion;2) in 1930–1958, the minimum use of suspended sentence was determined with the widespread use of repressive forms of criminal law influence;3) 1958–1970 – is a period of programmatic development of the probation institute, which is characterised by the legal regulation of suspended sentence’s execution, the emergence of the respite law institutions (probation manifestation); suspended sentence with mandatory employment;4) in 1970–1992, the probation institute was being developed through a gradual change in criminal law policy towards globalization and a shift away from the repressive direction of the criminal law;5) in 1992-2001, the institution of release from serving a sentence with probation (probation institute) was formed, which at the legislative level combined some of the most advanced features of sentencing and release from punishment, suspension of sentence;6) from 2001 to the present, probation institute has been further developed. The Criminal Code of Ukraine of 2001 in Section XII "Release from Punishment and its Serving" enshrined the probation institute, which unites a group of norms enshrined in the relevant articles of Section XII of the Criminal Code of Ukraine. In our opinion, this group includes: release from serving a sentence with probation (Articles 75–79 of the CC), parole (Article 81 of the CC), release from serving a sentence for pregnant women and women with children under the age of three (Article 83 of the CC); commutation of the un-served part of the sentence to a milder one (Article 82 of the CC), as they are associated with the imposition of statutory requirements on the person, which he/she must fulfill during a certain probationary period (probation period). It should be noted that this approach to the comprehensive essential perception of several exoneration institutes is controversial and gives rise to problematic aspects of their legal regulation. These are, first of all, punishments are components of the probation institute, or some of them form a self-sufficient, independent institution. Secondly, there is a lack of in-depth research into the criminal law nature of the probation features during parole and commutation of an unspent part of a sentence to a lenient one.It is determined that the institute of probation, as an interdisciplinary institute of criminal and penal law, has been gradually formed in the theory of criminal and penal law; certain approaches to the comprehensive, interdependent definition and establishment of this institute have been developed; the unifying criterion of the probation institute is its "probationary period". It was established that the probation institute’s components are: release from serving a sentence with probation; probation; parole; commutation of the un-served part of the sentence to a lenient one; release from serving a sentence for pregnant women, women with children under the age of three; separate components may also be those measures of criminal-legal influence that are not punishment, but act in ways that correct and change it.An independent (in relation to Chapter XII "Release from Sentence and its Serving") Chapter XII /1 "Probation" is proposed, which will include articles: Article 87/1 "The Concept of Probation", Article 87/2"Terms of Probation", Article 87/3 "Duties imposed by the court on a person who is placed on probation" and Article 87/4 "Legal Consequences of Release from Serving a Sentence with the Appointment of Probation". The amendments proposed to the Criminal Code of Ukraine (Articles 75, 79, 81, 82, 83 of the CC of Ukraine) are presented as separate provisions of Section XII/1 "Probation".The provisions of the Criminal Executive Code of Ukraine, which confirm the connection with the institution of "probation", in particular, Chapter 26 of the Criminal Code of Ukraine "Implementation of control over the behavior of persons released from serving a sentence" have been further developed.Corresponding changes would give the concept of probation completeness, because "penitentiary probation" is configured only for preparation for release, thereby narrowing the functions assigned to the probation authority in other countries of the world, namely, the post-penitentiary control of a person after release from prisons is neglected.

Дисертація присвячена розгляду проблем одного із складних, теоретично і практично важливих інститутів кримінального права України - співучасті у злочині. Вперше на базі судової практики Автономної Республіки Крим досліджено: спірні питання, поняття співучасті (запропоновано розширене і уточнене визначення співучасті у новому КК); його розвиток у теорії і законодавстві України та колишнього СРСР; класифікацію форм співучасті, її об'єктивні і суб'єктивні ознаки; види співучасників і значення їх класифікації для кваліфікації злочинів; підстави, межі відповідальності і складні питання співучасників; організована злочинність як окремий вид групової злочинності; корупція та ін. Проаналізовані дві основні групи форм співучасті в злочині; загальні форми - проста і складна, за попереднім зговором і без такого та форми співучасті в злочинах особливого роду (передбачених у конкретних статтях Особливої частини КК). Серед останніх окремо вирізняються ті, що безпосередньо пов'язані з організованою злочинністю - організована злочинна група і злочинне співтовариство (організація). Пропонується передбачити в новому КК кримінальну відповідальність за участь у діяльності злочинних організацій, зокрема, за: керівництво цими організаціями; виконання їх окремих доручень; збір для них матеріальних коштів; відмивання грошей, здобутих злочинним шляхом; використання таких коштів для організації й участі у сходках лідерів злочинного світу, "ворів у законі" та ін. Пропонується також передбачити у проекті нового Кримінально-виконавчого кодексу України утримання позбавлених волі лідерів злочинного світу в спеціально організованих для цього закладах з найсуворішою ізоляцією від інших засуджених. Розглянуто й окреслено підстави та межі кримінальної відповідальності співучасників у залежності від форми співучасті і тієї ролі, яку вони виконували у спільно вчиненому злочині. На підставі аналізу спеціальних питань відповідальності співучасників зроблено висновки щодо необхідності регламентації в новому КК добровільної відмови співучасників, ексцесу виконавця, співучасті у злочині із спеціальним суб'єктом, невдалої співучасті.

  Скачати повний текст

У дисертаційній роботі розв’язана актуальна науково-прикладна задача формування матриць розкладів на основі перманентного підходу із застосуванням спеціальних адитивно-диз’юнктивних форм, яка дозволяє вдосконалити процеси автоматизації трудомістких задач формування розкладів, зокрема розкладів занять закладів вищої освіти, з врахуванням низки додаткових критеріїв.Об'єктом дослідження є процеси складання розкладу занять з використанням перманентного підходу.Предметом дослідження є моделі, методи та засоби інформаційної технології складання оптимального розкладу занять із використанням перманентного підходу.У роботі виконано аналіз відомих підходів, методів, інформаційних технологій, інструментів для розв’язання задач календарного планування.Основним результатом роботи є розробка низки нових методів та алгоритмів на основі властивостей модифікованих спеціальним чином перманент матриць розкладів. Перманентний підхід до розв’язання задач генерації комбінаторних об’єктів у системах складання розкладів був запропонований вперше. В основі такого підходу лежить процедура розкладання модифікованого перманента за рядком із запам’ятовуванням ідентифікаторів елементів матриці, що дозволяє вибирати зручні структури даних та здійснювати миттєвий безпосередній запис окремих складових об’єктів, що генеруються. Суттєва увага приділяється складності відповідних алгоритмів та задач. Оскільки результатом розкладу модифікованого перманента є усі можливі системи різних представників множин, що утворюються стовпцями матриць розкладів, то виникає проблема – як згенерувати на основі таких систем різних представників (СРП) всі можливі конфігурації розкладів, що задовольняють необхідним критеріям. Для розв’язання цієї проблеми у роботі вперше запропоновано спеціальне числення адитивно-диз’юнктивних форм (АДФ): введено означення АДФ, описано основні властивості, запропоновано застосування АДФ у процедурі декомпозиції перманента, що дозволяє генерувати усі допустимі варіанти розкладів у процесі декомпозиції модифікованого перманента матриці інцидентності. На основі відповідного підходу запропоновані відповідні алгоритмічні рішення, які реалізовані у відповідному програмному забезпеченні.Перманентний підхід, що запропонований у роботі, та низка технічних рішень, зокрема, що ґрунтуються на АДФ, має універсальний характер та може бути використаний для розв’язання широкого кола задач у теорії розкладів.В сучасних умовах надзвичайно важливою є проблема якомога ширшої участі усіх стейкхолдерів у процесах реалізації освітніх програм закладів вищої освіти, якомога ширше врахування їх інтересів. В роботі ця проблема розглядається у контексті врахування інтересів стейкхолдерів у процесі формування розкладу занять в закладі вищої освіти. Пропонується евристичний підхід до проблеми автоматизованого складання розкладу занять, в межах якого інтереси широкого кола стейкхолдерів максимально враховуються. Відповідний підхід був апробований при складанні розкладу занять Рівненського державного гуманітарного університету. Запропоновано відповідний програмний комплекс та низка оригінальних рішень, зокрема специфічна система кодування даних, оптимізовані з точки зору пам’яті структури даних, реалізовано основні алгоритми з використанням побітових операцій. Запропонована інформаційна система має практичне значення та може використовуватись у процесах генерації допустимих матриць розкладів.Основні наукові результати дисертації опубліковано в 13 працях, зокрема: одна стаття у періодичному науковому виданні держави, що входить до Організації економічного співробітництва та розвитку та/або Європейського Союзу; сім статей у наукових фахових періодичних виданнях України; чотири публікації у матеріалах міжнародних та всеукраїнських наукових, науково–технічних конференцій. З них три роботи входить до міжнародної наукометричної бази Scopus, одна робота входить до міжнародної наукометричної бази Web of Science, одна робота входить до міжнародної наукометричної бази Index Copernicus.Ключові слова: інформаційна технологія, перманент, декомпозиція, матриця розкладу, адитивно-диз’юнктивна форма, алгебраїчна структура.^UThe dissertation solves the actual scientific and applied problem of forming timetable matrices based on a permanent approach with the use of special additive-disjunctive forms, which allows for improving the processes of automating time-consuming tasks of forming timetables, in particular timetables of higher education institutions, taking into account several additional criteria.The object of the study is the process of drawing up an optimal schedule of classes using a permanent approach.The subject of the study is the models, methods, and means of information technology for making an optimal schedule of classes using a permanent approach.The work includes an analysis of known approaches, methods, information technologies, and tools for solving calendar planning problems.The main result of the work is the development of many new methods and algorithms based on the properties of specially modified permanent matrices of schedules. A permanent approach to solving the problems of generating combinatorial objects in scheduling systems was proposed for the first time. The basis of this approach is the procedure of decomposing the modified permanent by row with memorization of the identifiers of the matrix elements, which allows you to choose convenient data structures and carry out the instant direct recording of individual component objects that are generated. Since the algorithms proposed in the paper are new, as is the permanent approach itself, significant attention is paid to the complexity of the corresponding algorithms and tasks. Since the result of the schedule of the modified permanent is all possible systems of different representatives of sets formed by the columns of the schedules matrices, the problem arises – how to generate based on such systems of different representatives (SRP) all possible configurations of schedules that satisfy the necessary criteria. To solve this problem, a special calculation of additive–disjunctive forms (ADF) is proposed for the first time in the work: the definition of ADF is introduced, the main properties are described, the application of ADF in the permanent decomposition procedure is proposed, which allows generating all admissible variants of schedules in the process of decomposition of a modified permanent incidence matrix. Based on the appropriate approach, appropriate algorithmic solutions are proposed, which are implemented in the appropriate software.The permanent approach proposed in the work and several technical solutions, in particular, based on ADF, have a universal character and can be used to solve a wide range of problems in the theory of schedules. In today's conditions, the problem of the widest possible participation of all stakeholders in the processes of implementing educational programs of higher education institutions, the widest possible consideration of their interests, is extremely important. In the work, this problem is considered in the context of taking into account the interests of stakeholders in the process of forming the schedule of classes in a higher education institution. A heuristic approach to the problem of automated preparation of the class schedule is proposed, within which the interests of a wide range of stakeholders are taken into account as much as possible. The corresponding approach was tested when drawing up the class schedule of the Rivne State Humanitarian University. An appropriate software package and some original solutions are proposed, including a specific data encoding system, optimized from the point of view of the memory of the data structure, and basic algorithms using bitwise operations are implemented. The proposed information system is of practical importance and can be used in the processes of generating admissible matrixes of schedules.The main scientific results of the dissertation were published in 13 works, in particular: one article in periodical scientific publications of other countries that are members of the Organization for Economic Cooperation and Development and/or the European Union; seven articles in scientific and professional periodicals of Ukraine; four publications in the materials of international and Ukrainian scientific, scientific and technical conferences. Of them, three works are included in the international scientometric database Scopus, one work is included in the international scientometric database Web of Science, and one work is included in the international scientometric database Index Copernicus. Keywords: information technology, permanent, decomposition, decomposition matrix, additive–disjunctive form, algebraic structure.

Розглянуто теоретичні та прикладні проблеми та можливості удосконалення інформаційного забезпечення управління витратами на виробництво продукції скотарства. Обгрунтовано та доповнено теоретичні засади формування інформації про витрати у процесі управління. Уточнено суть і функції управлінського обліку. Визначено особливості його формування у сільськогосподарських підприємствах. Розглянуто класифікаційні ознаки витрат і обгрунтовано критерії відокремлення витрат в окремі статті з виділенням найбільш важливих, які потребують суворого контролю, зокрема втрати від падежу худоби. Запропоновано за базу розподілу загальновиробничих витрат тваринництва використовувати змінні витрати на оплату праці та корми. Удосконалено аналітичний облік в аспекті узгодження обліку поголів'я, витрат і виходу продукції скотарства. Для обліку витрат і поголів'я запропоновано використання ідентичних аналітичних рахунків. Уточнено номенклатуру статей витрат на виробництво продукції скотарста. Доведено доцільність запровадження системи бюджетування та розроблено модель бюджету витрат на виробництво продукції основного молочного стада. Удосконалено форми внутрішньої управлінської звітності.

  Скачати повний текст

Вперше у широких хронологічних межах досліджено комплекс українських, російських і зарубіжних історіографічних джерел, який вміщує монографії, брошури, статті, дисертаційні дослідження щодо діяльності земських установ України. Встановлено зв'язок між змінами на пострадянському просторі та зміною поглядів дослідників щодо українських земств. Показано еволюцію поглядів українських і російських учених на діяльність земств як органів місцевого самоврядування. На підставі введення у науковий обіг нових джерел, насамперед, архівних документів, комплексно досліджено головні чинники, які визначали стан суспільно-політичної, культурно-освітньої та соціально-економічної діяльності земських установ України.

  Скачати повний текст

З'ясовано роль автобіографічного елементу в літературній і критичній спадщині А.О.Григор'єва. Показано визначальну роль даного чинника у відображенні своєрідності творчої особистості поета і критика. На підставі порівняльного аналізу біографічних фактів А.О.Григор'єва зі змістом та образною структурою його віршів і поем досліджено шляхи їх перевтілення в поетичні образи, своєрідність ліричного "я" та особливості літературної майстерності митця. Висвітлено історико-літературне значення та своєрідність мемуарної творчості А.О.Григор'єва, зокрема, його книги "Мои литературные и нравственные скитальчества" у контексті вивчення російської автобіографічної прози середини XIX ст. Проаналізовано автобіографічний елемент у літературно-критичних і театрознавчих статтях, рецензіях і нарисах А.О.Григор'єва, з'ясовано функцію відступів мемуарного характеру, вплив реальних подій його життя на визначення змісту та формування літературного стилю критика. Простежено характерне для творчості митця злиття жанрів статті, присвяченої дослідженню певного літературного, театрального або соціального явища з мемуарним нарисом. Розглянуто листи А.О.Григор'єва, що містять автобіографічний матеріал, спогади про події та осіб, які відіграли важливу роль у його житті. Доведено визначальну роль порівняльного аналізу у формуванні достовірного уявлення про автобіографічний елемент в різних видах творчої діяльності А.О.Григор'єва.

  Скачати повний текст

Встановлено відмінність між поняттями право власності та право інтелектуальної власності. Наведено заходи адміністративного примусу та обгрунтовано необхідність розвитку механізму адміністративно-правової охорони авторського та суміжних прав засобами адміністративної відповідальності. Визначено суспільну небезпеку правопорушень. Висвітлено недоліки законодавства про адміністративну відповідальність. Запропоновано внесення спеціальної статті КУпАП щодо незаконного використання об'єктів авторського та суміжних прав. Розроблено критерії виділення адміністративних проступків у сфері інтелектуальної власності. Обгрунтовано доцільність у КУпАП деталізувати порушення авторських та суміжних прав, закріпляючи обставини, що обтяжують відповідальність. Запропоновано провести спеціалізацію суддів з питань розгляду справ про захист інтелектуальної власності.

  Скачати повний текст

Дисертація є комплексним дослідженням правової природи, особливостей і реалізації в Україні адміністративно-деліктного механізму забезпечення прикордонної безпеки держави.Установлено, що прикордонна безпека має свою власну видову специфіку, що спрямована на забезпечення державного суверенітету і територіальної цілісності держави, захист національних інтересів в прикордонній сфері, що і варто вважати основною метою прикордонної безпеки. Запропоновано під прикордонною безпекою держави розуміти – збалансований стан захищеності державного суверенітету, територіальної цілісності, а також охоронюваних законодавством про державний кордон інтересів людини, суспільства й держави у прикордонні сфері. З методологічних позицій визначено, що проблема адміністративно-деліктного механізму забезпечення прикордонної безпеки держави повинна розглядатися як цілісна система взаємозалежних елементів, взаємна узгодженість і послідовність розгляду яких дає змогу розкривати і доповнювати зміст одне одного. Наведені у дослідженні теоретико-методологічні основи пізнання адміністративно-деліктних механізмів забезпечення прикордонної безпеки визначили базові положення, що дозволили сформувати логічну структуру дисертаційного дослідження.Адміністративним правопорушенням (деліктом) проти прикордонної безпеки держави розглядається як суспільно шкідливе (небезпечне), винне й протиправне діяння особи, що посягає на збалансований стан захищеності державного суверенітету й територіальній цілісності, а також охоронюваних законодавством про державний кордон інтересів людини, суспільства і держави у прикордонні сфері, за яке законом передбачено адміністративну відповідальність. До них відносяться правопорушення, передбачені статтями 172-18, 185-10, 202, 203-1, 204-1, 204-2, 204-4 КУпАП та статтею 1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень».Констатовано, що прикордонні відносини, які поєднують охоронювані адміністративно-деліктним правом суспільні відносини, дають змогу вести мову суто про родовий об’єкт адміністративних правопорушень (деліктів) проти прикордонної безпеки України без поділу їх юридичних складів на видові об’єкти. При цьому родовим об’єктом цих правопорушень (деліктів) є прикордонна безпека держави, що становить собою однорідні й тотожні за своїм змістом суспільні відносини.Для адміністративних правопорушень (деліктів) проти прикордонної безпеки України характерним є обов’язковість такого елементу об’єктивної сторони як місце їх вчинення. Ця ознака конструктивно закладена в кожен склад цих правопорушень (деліктів) або безпосередньо, або змістовно. Місцем є конкретно визначена частина прикордонного простору, з учиненням чи не вчиненням у межах якого відповідне суспільно шкідливе діяння (дія або бездіяльність) законом про адміністративну відповідальність пов’язується наявність певного складу правопорушення (делікту), що посягає на прикордонну безпеку держави. Притаманним для цих правопорушень також є наявність спеціального суб’єкта щодо їх вчинення: особа, яка входить до складу наряду з охорони державного кордону України; іноземці та особи без громадянства; особа, яка перетинає державний кордон України чи межі тимчасово окупованої території України; підприємство (його об’єднання), установи, організації чи фізичні особи, які здійснюють міжнародні пасажирські перевезення.Адміністративно-деліктна діяльність є складовою адміністративно-юрисдикційної діяльності Держприкордонслужби, що співвідносяться між собою як частка і ціле. Доведено, що слід вести мову про формулювання такого поняття як «адміністративно-деліктна юрисдикційна діяльність», яке розкриває змістовно-структурне розуміння про те, що адміністративно-деліктна діяльність є складовою адміністративно-юрисдикційної діяльності органу публічної влади, Держприкордонслужби зокрема.Нормативно-правове забезпечення досліджуваної сфери передбачає сприяння здійсненню пошуку шляхів щодо удосконалення існуючих і новостворюваних адміністративно-деліктних норм задля необхідного виконання принципово нових завдань у забезпеченні прикордонної безпеки держави, при цьому становлячи відповідний процес утворення й підтримки (у певних межах) організаційно-функціональних конструктивних характеристик прикордонної безпеки держави через забезпечення управлінського впливу нормативно-правовими засобами.У дослідженні надано пропозиції щодо удосконалення українського законодавства у прикордонній сфері та запропоновано: врегулювати в КУпАП порядок застосування стягнення у виді примусового видворення; передати повноваження розгляду справ за статтею 204-1 КУпАП органам Держприкордонслужби; визнати такими, що втратили чинність, статті 204-3, 204-4 КУпАП; запровадити у законодавстві єдину конструкцію поняття «законодавство про державний кордон України» шляхом доповнення статті 6-1 Закону України «Про державний кордон України» та відповідного корегування інших законів.^UThe dissertation is a comprehensive study of the legal nature, features and implementation of the administrative-delict mechanism for ensuring the border security of the state in Ukraine.It has been established that border security has its own species specificity, which is aimed at ensuring state sovereignty and territorial integrity of the state, protecting national interests in the border area, which should be considered the main goal of border security. It is suggested that the border security of the state should be understood as a balanced state of protection of state sovereignty, territorial integrity, as well as the interests of man, society and the state in the border area protected by the legislation on the state border.From a methodological point of view, it is determined that the problem of the administrative-delict mechanism for ensuring the border security of the state should be considered as a whole system of interdependent elements, the mutual coherence and sequence of consideration of which makes it possible to reveal and complement each other's content. The theoretical-methodological foundations of knowledge of the administrative-delict mechanisms of border security provided in the study determined the basic provisions that made it possible to form the logical structure of the dissertation research.An administrative offense (delict) against the border security of the state is considered as a socially harmful (dangerous), culpable and illegal act of a person that encroaches on the balanced state of protection of state sovereignty and territorial integrity, as well as the interests of man, society and the state in border areas protected by the legislation on the state border the sphere for which the law provides for administrative responsibility. These include offenses provided for by Articles 172-18, 185-10, 202, 203-1, 204-1, 204-2, 204-4 of the Code of Criminal Procedure and Article 1 of the Law of Ukraine "On Liability of Carriers During International Passenger Transportation".It was established that border relations, which combine social relations protected by administrative and tort law, make it possible to speak purely about the generic object of administrative offenses (torts) against the border security of Ukraine without dividing their legal structures into specific objects. At the same time, the generic object of these offenses (delicts) is the border security of the state, which is homogeneous and identical in its content to social relations.For administrative offenses (delicts) against the border security of Ukraine, the obligation of such an element of the objective party as the place of their commission is characteristic. This feature is constructively embedded in each composition of these offenses (delicts) either directly or meaningfully. A place is a specifically defined part of the border space, with the commission or non-commitment of a corresponding socially harmful act (action or inaction), according to the law on administrative responsibility, the presence of a certain composition of the offense (delict) that encroaches on the border security of the state is associated. Inherent to these offenses is also the presence of a special subject for their commission: a person who is part of the order for the protection of the state border of Ukraine; foreigners and stateless persons; a person who crosses the state border of Ukraine or the borders of the temporarily occupied territory of Ukraine; an enterprise (its association), institutions, organizations or natural persons that carry out international passenger transportation.The regulatory and legal support of the researched area involves the promotion of the search for ways to improve existing and newly created administrative and tort norms for the necessary performance of fundamentally new tasks in ensuring the border security of the state, while constituting the corresponding process of formation and maintenance (within certain limits) of organizational and functional constructive characteristics border security of the state through the provision of managerial influence by regulatory and legal means.The study provided proposals for improving Ukrainian legislation in the border area and proposed: to regulate the procedure for the application of penalties in the form of forced deportation in the Criminal Code of Administrative Offenses; transfer the authority to consider cases under Article 204-1 of the Code of Administrative Offenses to the bodies of the State Border Service; recognize Articles 204-3, 204-4 of the Code of Administrative Offenses as having lost their validity; introduce in the legislation a unified construction of the concept of "legislation on the state border of Ukraine" by supplementing Article 6-1 of the Law of Ukraine "On the State Border of Ukraine" and correspondingly correcting other laws.

Дисертація присвячена комплексному науковому дослідженню адміністративно-правового забезпечення прав дітей в інформаційному середовищі. Розглянуто сферу прав дитини як важливий соціальний інститут, що в умовах сьогодення піддається серйозним трансформаціям, пов'язаним з впливом інформаційних технологій, що призводить до появи нових викликів і загроз цим правам, а відповідно зумовлює потребу переосмислення механізму захисту прав дитини в інформаційному середовищі. Звернуто увагу на те, що процес формування прав дітей в інформаційному середовищі фактично не відрізняється від загальних, універсальних процедур конструювання таких в інших галузях наукового знання та практичної діяльності. На підставі комплексного аналізу адміністративно-правового забезпечення прав дітей в інформаційному середовищі в сучасних реаліях, запропоновано авторську концептуальну модель діяльності держави і суспільства щодо вирішення проблеми забезпечення прав дитини в інформаційному середовищі на законодавчому, програмному, управлінському, виконавчому та просвітницькому рівнях. Доведено, що сфера забезпечення прав дитини в інформаційному середовищі охоплює різні сфери суспільного життя, де крім правових регуляторів можуть використовуватися інші заходи, наприклад, йдеться про інформаційно-правові норми щодо прозорості діяльності органів публічного управління, право на соціально значущу інформацію, електронну міжвідомчу взаємодію, інтеграцію державних і недержавних інформаційних систем у зв'язку зі здійсненням публічного управління, використання інформаційних технологій і систем у механізмах прямого та зворотного зв'язку з громадянами й інститутами громадянського суспільства, обмеження провайдерами контенту, який містить інформацію заборонену статтею 20 закону України «Про охорону дитинства». Зауважено, що для держави як інституту публічної влади захист прав людини загалом та дитини, зокрема є однією з основних функцій. Проаналізовано діяльність державних органів та посадових осіб, які у рамках забезпечення цієї функції, вживають заходи, що забезпечують охорону прав дитини, які становлять систему правового регулювання суспільних відносин, що запобігають правопорушенням, а в разі вчинення встановлюють відповідальність за допущені правопорушення. У контексті забезпечення прав дитини в інформаційному середовищі особливу увагу зосереджено на захисті суспільної моралі. Проаналізовано адміністративно-правовий механізм забезпечення прав дітей загалом та в інформаційному середовищі, зокрема. Визначено, що вказаний механізм включає такі напрями: – заходи забезпечення прав дітей в інформаційному середовищі при здійсненні діяльності у галузі освіти та виховання, що реалізуються шляхом створення з ініціативи неповнолітніх громадських об'єднань (організацій) за місцем навчання; проведення дисциплінарного розслідування діяльності працівників закладів освіти, які порушують і обмежують права неповнолітніх учнів, проведення в позаурочний час зборів з питань захисту прав; – забезпечення прав неповнолітніх на охорону здоров'я, яке здійснюється через надання дітям безкоштовної медичної допомоги та медичної діагностики, проведення лікувально-оздоровчої роботи, в тому числі диспансерного спостереження, медичної реабілітації дітей-інвалідів та дітей, які страждають хронічними захворюваннями, санаторно-курортне лікування дітей, профілактичні заходи щодо позбавлення ігрової та Інтернет залежності; – захист прав і законних інтересів неповнолітніх громадян у сфері професійної орієнтації, професійної підготовки та зайнятості. Зроблено висновок, що зміна прав дітей в інформаційному середовищі може відбуватися так: 1) через збільшення їх обсягу, через розширення кола об'єктів, що відображаються цією категорією, одночасно супроводжується зменшенням її змісту, скороченням кількості ознак, що складають її визначення; 2) за допомогою зменшення їх обсягу, що збільшує їх зміст і викликає доповнення дефініцій новими ознаками. Зазначені два основні шляхи трансформації прав в інформаційному середовищі у межах формальної логіки є взаємопов'язаними та можуть періодично змінювати один одного або домінувати на певному етапі розвитку.Охарактеризовано стан забезпечення права дитини на безпеку та приватність у соціальних мережах. Проаналізовано медіапростір як сферу порушення прав дитини. Визначено потенційні загрози правам дитини в інформаційному середовищі. Окреслено напрями удосконалення адміністративно-правового забезпечення прав дітей в інформаційному середовищі в контексті міжнародних стандартів.^UThe dissertation is devoted to the complex scientific research of administrative and legal support of children 's rights in the information environment.The sphere of children's rights is considered as an important social institution, which in today's conditions undergoes serious transformations related to the influence of information technologies, which leads to new challenges and threats to these rights, and accordingly necessitates rethinking the mechanism of protection of children's rights in the information environment.Attention is drawn to the fact that the process of forming children's rights in the information environment does not actually differ from the general, universal procedures for designing such in other areas of scientific knowledge and practice.Based on a comprehensive analysis of administrative and legal support of children's rights in the information environment in modern realities, the author's conceptual model of the state and society to address the problem of ensuring children's rights in the information environment at the legislative, program, management, executive and educational levels.It is proved that the sphere of ensuring the rights of the child in the information environment covers various spheres of public life, where in addition to legal regulators other measures can be used, for example, information and legal norms on transparency of public administration, the right to socially significant information, electronic interagency interaction. integration of state and non-state information systems in connection with public administration, use of information technologies and systems in mechanisms of direct and feedback with citizens and civil society institutions, restriction by providers of content containing information prohibited by Article 20 of the Law of Ukraine "On Protection childhood ".It is noted that for the state as an institution of public authority, the protection of human rights in general and the child in particular is one of the main functions. The activity of state bodies and officials is analyzed, which in the framework of this function, take measures to protect the rights of the child, which constitute a system of legal regulation of public relations, preventing offenses, and in case of commission establish liability for offenses.In the context of ensuring the rights of the child in the information environment, special attention is paid to the protection of public morals.The administrative and legal mechanism of ensuring children's rights in general and in the information environment in particular is analyzed. It is determined that this mechanism includes the following areas: - measures to ensure the rights of children in the information environment in the implementation of activities in the field of education and upbringing, implemented by creating on the initiative of minors (organizations) at the place of study; conducting a disciplinary investigation into the activities of employees of educational institutions that violate and restrict the rights of minors, holding extracurricular meetings on the protection of rights; - Ensuring the rights of minors to health care, which is carried out through the provision of free medical care and medical diagnostics, medical and health work, including dispensary observation, medical rehabilitation of children with disabilities and children suffering from chronic diseases, sanatorium treatment of children, preventive measures to get rid of gambling and Internet addiction; - protection of the rights and legitimate interests of minors in the field of vocational guidance, training and employment.It is concluded that the change of children's rights in the information environment can occur as follows: 1) by increasing their volume, by expanding the range of objects displayed in this category, while accompanied by a decrease in its content, reducing the number of features that make up its definition; 2) by reducing their volume, which increases their content and causes the addition of definitions with new features. These two main ways of transforming rights in the information environment within the formal logic are interrelated and may periodically change each other or dominate at a certain stage of development.The state of ensuring the child's right to security and privacy in social networks is described. The media space as a sphere of violation of children's rights is analyzed. Potential threats to children's rights in the information environment have been identified. The directions of improvement of administrative and legal provision of children's rights in the information environment in the context of international standards are outlined.

Дисертацію присвячено дослідженню питання правового регулювання банківської системи в Україні. Запропоновано під банківською діяльністю розуміти врегульовану правовими нормами діяльність юридичних осіб щодо надання визначених законодавством банківських послуг (включно з операціями з цифровими активами) на підставі дозвільних документів (банківської ліцензії) та закону. Обґрунтовано необхідність розроблення стратегічного документа щодо подальшого розвитку банківської системи та діяльності банків в Україні –Стратегії розвитку банківської системи України до 2030 року, зважаючи на прийняття Національної економічної стратегії на період до 2030 року. На підставі аналізу правових норм законодавства, наукових здобутків провідних вчених, запропоновано можливі напрями вдосконалення правового регулювання банківської системи в Україні. Зокрема, пропонується врегулювати питання відновлення банківської ліцензії у разі визнання неправомірним її відкликання за рішенням суду, а також правовий механізм виведення у такому разі ліквідатора – Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Пропонується також у Законі України «Про банки і банківську діяльність»передбачити можливість відновлення банківської ліцензії у разі визнання у судовому порядку незаконності її відкликання та доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення статтею 166-28 «Порушення законодавства у сфері споживчого кредитування».^UThe dissertation is devoted to the research of the issue of legal regulation of the banking system in Ukraine. Based on the analysis of doctrinal approaches to the definition of banking, it is proposed to understand banking as regulated activities of legal entities for the provision of statutory banking services on the basis of permits (banking license) and the law. The system of principles in the mechanism of legal regulation of bankingactivity is investigated and the system of principles of banking activity is offered to be supplemented by the principle of accessibility to innovative legal banking services (for example operations with virtual assets) to potential consumers and clients. In order to improve the legal regulation in the field of banking, the need to ensure transparency of banks, improve the regulation of withdrawal of insolvent banks and prevent them for further provision of banking services, improve legal regulation of dealing with non-performing loans. The necessity of developing a strategic document on further development of the banking system and activity of banks in Ukraine is substantiated. Such a document can be a «Strategyfor the development of the banking system and activities for the period up to 2030». Based on the analysis of legal norms of legislation, scientific achievements of leading scientists, possible directions of improvement of legal regulation of the banking system in Ukraine are offered. In particular, it is proposed to settle the issue of renewal of a banking license in case of revocation of its court decision, as well as the legal mechanism for withdrawal in such cases of the liquidator – the Deposit Guarantee Fund of individuals. It is also proposed in the Law of Ukraine«On Banks and Banking» to provide for the possibility of renewal of a banking license in case of recognition in court of the illegality of its revocation. It is considered expedient to regulate at the legislative level the issue of bringing to legal responsibility for disclosure of information constituting bank secrecy in case of damage, the amount of which is less than established by the Criminal Code of Ukraine and supplement the Code of Ukraine on Administrative Offenses with Article 166-28.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають під час реалізації адміністративно-правового статусу Збройних Сил України в системі суб'єктів протидії злочинності. Мета: на основі аналізу існуючих наукових положень, чинного законодавства України і практики його застосування, а також зарубіжного досвіду визначити сутність та особливості адміністративно-правового статусу Збройних Сил України в системі суб'єктів протидії злочинності, а також шляхи його вдосконалення. Методи: загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання: логіко-семантичний, статистичний, соціологічний, порівняльно-правовий, діалектичний, структурно-логічний та порівняльно-правовий методи, методи аналізу, синтезу й класифікації, функціональний підхід і документальний аналіз тощо. Теоретичні і практичні результати, наукова новизна: визначено місце Збройних Сил України в системі суб'єктів протидії злочинності, оскільки Збройні Сили України є невід'ємним елементом системи суб'єктів протидії злочинності, що наділений спеціальними повноваженнями, адміністративно-правовим статусом, практична діяльність якого характеризується використанням різноманітних форм і методів, можливістю поєднання військової та цивільної служби; встановлено сутність та зміст адміністративно-правового статусу Збройних Сил України в системі суб'єктів протидії злочинності як сукупності завдань, функцій, повноважень, юридичних гарантій діяльності та видів юридичної відповідальності Збройних Сил України у сфері державної політики забезпечення національної безпеки держави і протидії злочинності, що закріплені у відповідних нормативно-правових актах та реалізуються в межах конкретного виду Збройних Сил; запропоновано внести зміни до чинного Закону України «Про Збройні Сили України» шляхом закріплення нової статті «Завдання Збройних Сил України»; обґрунтовано необхідність внесення змін до чинного Закону України «Про Збройні Сили України» шляхом доповнення статтею «Відповідальність військовослужбовців та військових частин»; сформульовано пропозиції щодо вдосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності Збройних Сил України. Практичне значення: положення, отримані в результаті проведеного в дисертації дослідження, можуть бути використані: у науково-дослідній діяльності, зокрема результати дисертації, що в сукупності становлять цілісне знання про адміністративно-правові засади реалізації державної політики забезпечення національної безпеки та протидії злочинності в Україні, можуть бути основою для подальшого розроблення сучасної стратегії та державної програми протидії злочинності, проблем удосконалення механізмів реалізації профілактичних програм, їх наукового, інформаційно-аналітичного та іншого забезпечення, а також для подальшого розроблення питань адміністративно-правового статусу Збройних Сил України в системі суб'єктів протидії злочинності; у правотворчості, для вдосконалення чинних та розроблення нових нормативно-правових актів з питань діяльності та функціонування Збройних Сил України та протидії злочинності; у правозастосовній діяльності, їх використання дозволить покращити практичну діяльність Збройних Сил України і підвищити ефективність формування та реалізацію державних комплексних програм протидії злочинності в Україні, зокрема на регіональному та місцевому рівнях; у освітньому процесі , під час підготовлення підручників і навчальних посібників та проведення занять із навчальних дисциплін «Адміністративне право», «Кримінальне право», «Судові та правоохоронні органи».^UThe object of the study is the public relations that arise during the implementation of the administrative and legal status of the Armed Forces of Ukraine in the system of anti-crime entities. Purpose: based on the analysis of existing scientific provisions, current legislation of Ukraine and the practice of its application, as well as foreign experience to determine the nature and features of the administrative and legal status of the Armed Forces of Ukraine in the system of crime prevention and improvement. Methods: general scientific and special methods of scientific cognition: logical-semantic, statistical, sociological, comparative-legal, dialectical, structural-logical and comparative-legal methods, methods of analysis, synthesis and classification, functional approach and documentary analysis, etc. Theoretical and practical results, scientific novelty: the place of the Armed Forces of Ukraine in the system of anti-crime entities is determined, as the Armed Forces of Ukraine are an integral part of the system of anti-crime entities, endowed with special powers, administrative and legal status. characterized by the use of various forms and methods, the possibility of combining military and civilian service; the essence and content of the administrative and legal status of the Armed Forces of Ukraine in the system of anti-crime entities as a set of tasks, functions, powers, legal guarantees and types of legal liability of the Armed Forces of Ukraine in the field of state policy of national security and crime prevention in the relevant regulations and are implemented within a specific type of Armed Forces; it is proposed to amend the current Law of Ukraine "On the Armed Forces of Ukraine" by enshrining a new article "Tasks of the Armed Forces of Ukraine"; the necessity of making changes to the current Law of Ukraine "On the Armed Forces of Ukraine" by supplementing the article "Responsibility of servicemen and military units" is substantiated; formulated proposals for improving the administrative and legal regulation of the Armed Forces of Ukraine. Practical significance: the provisions obtained as a result of the research conducted in the dissertation can be used: in research activities, in particular the results of the dissertation, which together constitute a holistic knowledge of the administrative and legal framework for state policy of national security and crime in Ukraine, can be the basis for further development of a modern strategy and state program to combat crime, problems of improving the mechanisms of implementation of prevention programs, their scientific, information-analytical and other support, as well as for further development of administrative and legal status of the Armed Forces of Ukraine. crime; in lawmaking, to improve existing and develop new regulations on the activities and functioning of the Armed Forces of Ukraine and crime prevention; in law enforcement, their use will improve the practical activities of the Armed Forces of Ukraine and increase the efficiency of the formation and implementation of state comprehensive programs to combat crime in Ukraine, in particular at the regional and local levels; in the educational process, during the preparation of textbooks and manuals and classes in the disciplines of "Administrative Law", "Criminal Law", "Judicial and law enforcement agencies".

Дисертаційна робота, ґрунтуючись на аналізуванні законодавства України, міжнародних нормативно-правових актів, судової практики, правової доктрини, визначає сутність та розкриває елементи адміністративно-правового статусу Служби судової охорони як невід’ємної частини системи управління у сфері правосуддя, що забезпечує самостійність і відокремленість судової від інших гілок влади, безпеку кожного учасника судового процесу, співдіє з представниками судової, законодавчої й виконавчої гілок влади, представниками громадськості та іншими особами в установленому законом порядку з метою утвердження принципу захисту прав і основоположних свобод людини.У результаті проведеного дослідження сформульовано низку висновків, пропозицій та рекомендацій, що полягають у такому.Аргументовано, що дослідження ретроспективи становлення Cлужби судової охорони за часів незалежності України є важливим та актуальним з огляду на реформи правової системи держави і системи правосуддя. Виокремлено й охарактеризовано чотири етапи становлення Служби судової охорони: перший етап (1992–2003 рр.) – початковий, характеризується створенням судової міліції в межах першого етапу судово-правової реформи, функції якої виконувала міліція громадської безпеки, підпорядкована Міністерству внутрішніх справ; другий етап (2003–2015 рр.) – дієвий (основний), розпочався з утворенням та діяльністю спеціального підрозділу судової міліції «Грифон»; третій етап (2015–2019 рр.) – реформаторський, ознаменований ухваленням трьох положень про Службу судової охорони, що втратили чинність та характеризуються організаційними й фінансовими проблемами, пов’язаними з охороною судів, а її функції тимчасово виконували підрозділи Національної гвардії та Національної поліції; четвертий етап (2019 р. – до сьогодні) – завершальний, пов’язаний із реальним створенням Служби судової охорони, підпорядкованої Державній судовій адміністрації України, організаційним, кадровим, фінансовим та правовим забезпеченням її діяльності. Розглянувши місце й роль Служби судової охорони в системі державних органів, визначено, що Служба судової охорони є правоохоронним органом у сфері правосуддя зі специфічними функціями та повноваженнями. Встановлено, що Служба судової охорони на сьогодні є превентивним і захисним механізмом, створеним для недопущення будь-яких випадків нападу на суддів та безладу в приміщеннях суду під час розгляду резонансних справ, а також впливу на правосуддя. Доведено, що Служба судової охорони органічно поєднує в собі функції як забезпечення правопорядку в судах, так і захисту прав та свобод осіб-учасників судового процесу і є одним із суб’єктів забезпечення внутрішньої правоохоронної функції держави. Незважаючи на те, що Служба судової охорони містить у своїй назві слово «служба», вона не є службою в класичному розумінні теорії адміністративного права. З метою вдосконалення чинного законодавства та чіткого визначення місця Служби судової охорони в системі органів публічної влади запропоновано внести зміни до статті 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» й додати її до переліку правоохоронних органів.Охарактеризовано теоретико-правові засади публічного контролю за діяльністю Служби судової охорони, здійснюваного державними органами та громадськістю. Публічний контроль за організацією діяльності Служби судової охорони розкрито як систему організаційно-правових форм забезпечення додержання принципу верховенства права, виконання поставлених завдань і реалізації управлінських рішень у діяльності Служби судової охорони, який здійснюється керуючись нормами закону та в його межах суб’єктами державного і громадського контролю задля забезпечення безпеки і незалежності суду.Сформульовано поняття державного контролю за діяльністю Служби судової охорони як системи організаційно-правових форм забезпечення додержання принципу верховенства права, виконання поставлених завдань та реалізації управлінських рішень в діяльності Служби судової охорони, який здійснюється на підставі та в межах законодавства Державною судовою адміністрацією та Вищою радою правосуддя задля забезпечення безпеки і незалежності суду.Ключові слова: Служба судової охорони, правоохоронний орган в системі правосуддя, адміністративно-правовий статус, безпека учасників судового процесу, незалежність судової гілки влади, забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах.^UThe dissertation, justifying the analysis of the legislation of Ukraine, international legal acts, judicial practice, and legal doctrine, defines the essence and reveals the elements of the administrative and legal status of the Judicial Security Service as an integral part of the management system in the field of justice, which ensures the independence and separation of the judicial system from other branches of government, the safety of each participant in the judicial process, cooperates with representatives of the judicial, legislative and executive branches of government, representatives of the public and other persons following the procedure established by law to establish the principle of protection of human rights and fundamental freedoms.As a result of the research, several conclusions, proposals, and recommendations were formulated, which are as follows.It was argued that the retrospective study of the formation of the Judicial Security Service during the independence of Ukraine is necessary and relevant given the reforms of the state's legal system and the justice system. Four stages of formation of the Judicial Security Service were distinguished and characterised: the first stage (1992-2003) – initial, characterised by the creation of the judicial militia within the framework of the first stage of judicial reform, the functions of which were performed by the public security militia subordinate to the Ministry of Internal Affairs; the second stage (2003-2015) - the effective (primary) stage began with the formation and operation of the particular unit of the judicial police "Gryphon"; the third stage (2015–2019) – the reform stage is characterised by the adoption of three provisions on the Judicial Security Service, which have lost their validity and are characterised by organisational and financial problems related to court security, and its functions were temporarily performed by units of the National Guard and the National Police; the fourth stage (2019 - until today) is the final one, related to the actual creation of the Judicial Security Service subordinate to the State Judicial Administration of Ukraine, organisational, personnel, financial and legal support of its activities.Considering the place and role of the Judicial Security Service in the system of state bodies it was determined that it is a law enforcement body in the justice field with specific functions and powers. It has been established that the Judicial Security Service is currently a preventive and protective mechanism, which was created to prevent any cases of attacks on judges and disorder in court premises during consideration of high-profile cases to prevent influence on justice.It has been proven that the Judicial Security Service organically combines the functions of ensuring law and order in courts and protecting the rights and freedoms of persons participating in the judicial process. It is one of the subjects of providing the internal law enforcement function of the state. Although the Judicial Security Service contains the word “service” in its name, it is not a service in the classical sense of the theory of administrative law.To improve the current legislation and clearly define the place of the Judicial Security Service in the system of public authorities, it was proposed to amend Article 2 of the Law of Ukraine “On State Protection of Court and Law-Enforcement Bodies Staff” and add it to the list of law enforcement agencies.The theoretical and legal principles of public control over the activities of the Judicial Security Service, which is carried out by state bodies and the public, were characterized. Public control over the organization of the activities of the Judicial Security Service was revealed as a system of organizational and legal forms of ensuring compliance with the principle of the rule of law, the fulfilment of assigned tasks and the implementation of management decisions in the activities of the Judicial Security Service, which is carried out following the norms of the law and within its limits by subjects of state and public control to ensure the safety and independence of the court.The concept of state control over the activities of the Judicial Security Service as a system of organizational and legal forms to ensure compliance with the rule of law, the fulfilment of tasks and the implementation of management decisions in the activities of the Judicial Security Service, which is carried out on the basis and within the limits of legislation by the State Judicial Administration and the Supreme Council of Justice for ensuring security and independence of the court.Keywords: Judicial Security Service, law enforcement authority in the justice system, administrative and legal status, safety of participants in the judicial process, independence of the judicial branch of government, ensuring protection and maintenance of public order in courts.

Вивчено комунікативно-прагматичні характеристики категорії адресованості в офіційному та неофіційному дискурсах на матеріалі малих текстів, а саме: вступної статті законодавчого дискурсу та вступу науково-технічної статті (офіційний дискурс), а також анекдоту (неофіційний дискурс). Розкрито суть поняття "модель адресата" та її топологічні властивості, побудовано модель адресата офіційного і неофіційного дискурсів та власні моделі міжсуб'єктної інтеракції у межах офіційного та неофіційного дискурсів. Зазначено, що адресованість офіційного дискурсу субординованому інтелектуально-логічному адресатові-професіоналу/автоадресату, що є дорослою людиною, зумовлює добір адресантом продукційних і стилістичних стратегій, що реалізуються у домінуванні еспліцитно вираженої інформації, раціональної оцінки, побудові дискурсу за жорсткою композиційною моделлю. Адресованість неофіційного дискурсу "рівному" "загальнопрофесійному" емоційно-інтуїтивному/інтелектуально-логічному адресатові, що диференціюється за віком, іноді за статтю та національністю, визначає добір адресантом продукційних та стилістичних стратегій, що реалізуються у домінуванні імпліцитно вираженої інформації, емоційної оцінки, у побудові дискурсу за узуальною моделлю.

  Скачати повний текст

У дисертації на основі широкої джерельної бази (художня література, публіцистика, наукові статті, переклади тощо) та наукових публікацій висвітлено становлення й розвиток азербайджансько-українських літературно-культурних взаємин у контексті розвитку національних і світового літературного процесу. Уперше до наукового обігу залучено значний масив маловідомих наукових студій, перекладів, переосмислено і проінтерпретовано творчість найбільш репрезентативних азербайджанських письменників: М. Ф. Ахундова, К. Закіра, Ґ. Нізамі, М. Фізулі, С. Шірвані та інших, а також дитячих письменників: Х. Алібейлі, С. С. Ахундова, Р. Ефендієва, Ф. Кочарлінського, А. Сіххата, І. Тапдига, З. Халіла, А. Шаіка та ін. У дисертації досліджено, проаналізовано й узагальнено взаємини азербай­джанської та української літератур від ХІХ – до початку ХХІ ст. Це дало змогу представити азербайджансько-українські літературні, перекладацькі й наукові контакти як цілісний процес, якому притаманні такі ознаки, як діалогічність між культурами й літературами, тяглість і довготривалість, синкретичність. Імагологічні образи в українському й азербайджанському культурно-літературному дискурсах є цілісними, інтегрованими. Вони позначені також такою характеристикою як усталеність, але й, водночас, динамічно розвиваються упродовж ХХ ст. Імагологічні образи поширювалися за посередництва записок мандрівників, листування, наукових праць, прози різних жанрів (історичний, пригодницький романи тощо), поезії (від класичних взірців – до маловідомих для української літератури, як-от рубаї, туюг, газель, пантун, мухтамілат, мурабба та ін.), листування, перекладів, есеїстики, публіцистики тощо.^UThe dissertation on the basis of a wide source base (fiction, journalism, scientific articles, translations, etc.) and scientific publications highlights the formation and development of Azerbaijani-Ukrainian literary and cultural relations – in the context of national and world literary process.Three periods in the development of Azerbaijani-Ukrainian literary relations are analyzed, described and characterized. The dissertation highlights the key trends in the development of national literatures at each stage, establishes the typological similarity and describes the distinctive features of the literary processes in Ukraine and Azerbaijan. For the first time, a large array of little-known scientific studies, translations, rethinking and interpreting the works of the most representative Azerbaijani writers: Nizami, Fuzuli, S. Shirvani, K. Zakir, M. Akhundov, etc., as well as children's writers A. Shaik, R. E. , F. Kocharlinsky, A. Sikhkhat, M. Akhundov, I. Tapdyga, H. Alibeyli, Z. Khalil, who in different ways entered the cultural and literary environment of Ukraine, although they were not researched and translated into Ukrainian.