Досліджено особливості рецепції та трансформації агіографічних мотивів у сучасній українській прозі. Розглянуто вияв реінтерпретації традицій житійного жанру в творчості українських і зарубіжних письменників різних історичних епох. Проаналізовано житійні мотиви, що найбільше видозмінилися в сучасній українській прозі, особливості житійного дидактизму, сакрального хронотопу, категорію чудесного. Виділено основні напрями трансформації житійних мотивів.

  Скачати повний текст

Досліджено функціонально-семантичні особливості адвербіального епітета в поетичному дискурсі представників національно-культурного відродження 1960-х рр. Визначено зумовленість стилістичного потенціалу прислівника його категоріальними ознаками та з'ясовано загальні особливості, яких набуває прислівник, виконуючи стилістичну функцію адвербіального епітета. Прислівникові епітети структуровано за 4-ма основними групами значень: емпіричні, раціональні, посилювальні та порівняльні. Проаналізовано кожну окрему семантичну групу та визначено найпродуктивніші з них для поетичного мовлення шістдесятників. Встановлено лексико-семантичні зв'язки між адвербіальними епітетами (синонімія, антонімія). Охарактеризовано функції адвербіальних повторів у творах шістдесятників і особливості використання таких повторів на різних рівнях мовної системи (фонетичному, лексичному та синтаксичному), досліджено прислівникові епітети-оказіоналізми в семантичному та морфологічному аспектах. Розкрито значення адвербіального епітета для формування стилістичних фігур - антитези, градації, ампліфікації. Виявлено роль прислівникового епітета як невід'ємного семантико-стилістичного складника метафоричного контексту.

  Скачати повний текст

Розкрито функціонально-прагматичний, образотворчий потенціал внутрішнього адресата у прозовому тексті як конструктивно-креативний елемент української прози ХХ ст. Проаналізовано функції внутрішнього адресата у прозовому тексті, зокрема, імітаційно-орієнтаційну, діалогічно-прогресійну, фреймово-актуалізаційну, когезійну. Розглянуто питання функціонально-комунікативного навантаження засобів адресації (непрямих мовленнєвих актів, пресупозиції, засобів паралінгвістики), визначено імпліцитні значення художнього (прозового) тексту з латентними образотворчими стратегіями.

  Скачати повний текст

З'ясовано основні ознаки художньо-публіцистичного підстилю публіцистичного стилю української мови. Досліджено специфіку семантичної структури та функціонування в художній публіцистиці іменникових та дієслівних засобів реалізації категорії оцінки. Оцінне значення розглянуто як компонент лексичного значення слова. Виявлено типові для сучасних українських художньо-публіцистичних виступів групи номінативних одиниць, що є базовими для процесу аксіологічної номінації. Проаналізовано мотиваційні засади аксіологічних переосмислень лексичних одиниць у виділених асоціативно-тематичних полях. Здійснено класифікацію та охарактеризовано семантичні та функціональні особливості оцінних фразеологізмів. Визначено індивідуально-авторські особливості вживання аксіологічної лексики та фразеології. Установлено роль аксіологічної лексики та фразеології у формуванні оцінних ідеологем художньо-публіцистичних виступів сучасних українських письменників.

  Скачати повний текст

Здійснено комплексний аналіз найтиповіших змін у лексико-семантичній системі української літературної мови кінця XX - початку XXI ст., що знайшли відображення у мові сучасних прозових текстів. Установлено специфіку активних лексико-семантичних процесів, а саме: запозичень, жаргонізації, лексичної реактивності, детермінологізації, а також процесів формування нових значень, семантичних конотацій та часових мовних ідентифікаторів аналізованого періоду. Висвітлено основні екстра- та інтралінгвальні чинники, що сприяли інтенсифікації якісних і кількісних змін у словниковому складі української мови, виявлено особливості взаємодії лексико-семантичних процесів у вербальній структурі прозового тексту, визначено місце досліджених мовних одиниць у словниковому складі сучасної української літературної мови та їх функціонально-стилістичні особливості. Запропоновано дефініцію поняття "лексико-семантичні процеси" та здійснено класифікацію активних лексико-семантичних процесів.

  Скачати повний текст

Здійснено функціонально-стилістичний аналіз фразеологічних одиниць в українській публіцистичній та художній прозі кінця XX - початку XXI ст. Сформульовано визначення явища фразеотворення як вторинної фразеологізації, синхронічної динаміки фразеологічного сладу мови. Розкрито зміст поняття "активні фразеотворчі процеси" на підставі визначення сутності семантичної структури фразеологічної одиниці як цілісної номінації за компонентної нарізнооформленості, а також функціонально-стилістичного чинника. Запропоновано трактування даного явища як оновлення, перетворення фразеологізмів шляхом модифікації відомих фразеологічних моделей методами нарощення, скорочення, субституції за контекстуальних умов. Встановлено функціональну гнучкість фразеологізмів. Запропоновано розмежування активних фразеотворчих процесів на два типи - інтенсивні та екстенсивні. Визначено основні мовні та позамовні чинники, що сприяють динамізації якісних і кількісних змін фразеологічного складу української мови. Виявлено тісний зв'язок між динамікою суспільного життя та її відображенням у мові, зокрема у фразеологічній підсистемі, яка найоперативніше реагує на позамовні чинники. Досліджено продуктивні джерела поповнення фразеологічного складу сучасної української мови.

  Скачати повний текст

Наведено результати комплексного дослідження української прози, присвяченої трагічним подіям голодомору, проаналізовано ідейно-естетичні тенденції в зображенні штучного голоду 1932 - 1933 рр. Системно осмислено пласт української епіки про голодомор у зв'язку з творами есхатологічного характеру української та зарубіжної літератури. Розглянуто специфіку авторського бачення цього вияву тоталітаризму, естетичні та етичні засади епічного відображення голодних років доби сталінізму.

  Скачати повний текст

Вперше в українській лінгвістиці зроблено комплексний структурно-семантичний і функціонально-стилістичний аналіз антонімічного слововживання в поезії XX ст. Обгрунтовано теоретичні засади антонімії, запропоновано визначення поетичних антонімів, антонімічних біномів, антонімічно-синонімічних парадигм. Виявлено ключові опозиції в поетичному дискурсі з урахуванням позитивної та негативної маркованості їх конституентів. Розглянуто симетричні й асиметричні антонімічні пари, запропоновно структурну, морфологічну та функціонально-семантичну класифікації опозицій. Проаналізовано зв'язок антонімії з полісемією та синонімією. Встановлено парадигматичні та синтагматичні властивості лексем із протилежними значеннями. Досліджено функції антонімів у семантичній організації речення, виділено синтаксичні моделі, в яких функціонують лексичні опозиції у мові української поезії XX ст. Визначено особливості структурно-семантичної організації оксиморонних синтагм. Запропоновано функціонально-семантичну класифікацію оксиморонів. Проаналізовано стилістичні функції художніх засобів, утворених на базі антонімічних пар. Обгрунтовано принципи укладання "Словника антонімів поетичної мови" як одного з можливих підходів до лексикографічного опрацювання мови української поезії. Уперше укладено словник антонімів української поетичної мови.

  Скачати повний текст

Визначено лінгвістичний статус внутрішньої форми слова, з'ясовано її креативну суть. На підставі вивчення фактичного матеріалу (5 000 внутрішньоформних лексем, які входять до різних тропеїчних структур) розкрито функціональне навантаження внутрішньої форми слова у поетичному тексті (асоціативно-образну, креативно-регенерувальну, експресивно-відображальну, тропотвірну, когезійну функції). Проаналізовано асоціативні та образотвірні можливості внутрішньої форми слова, її конструювальні, аперцепційні, тропотвірні властивості, вплив на поетичний ідіостиль. На підставі аналізу текстів української поезії 1960 - 1990 рр. доведено, що результатом асоціативно-образного потенціалу внутрішньої форми слова у поетичному тексті є вторинне переосмислення, тропеїзація номінації, конструювання та аперцепційний фон семантики оказіонадізму та лексем-складників паронімічної атракції, оскільки внутрішня форма є одним із засобів креативного бачення "картини світу" автором та реципієнтом.

  Скачати повний текст

Проаналізовано та систематизовано наукові підходи літературознавців материкової України та діаспори до проблеми поетики неокласичного сонета, виявлено тенденції та закономірності розвитку наукової думки від дискусій навколо жанру до потрактування сонетних текстів у дискурсі сучасних літературознавчих теорій. Розкрито, що тексти сонетів неокласиків прочитано як багаторівневу образну структуру, у котрій образ твору проявляється на ейдетичному, хронотопному, композиційному, лексико-стилістичному та версифікаційному рівнях і втілює різні способи переживання неокласичного ідеалу київськими, львівськими та празькими сонетярами. Використано новітній літературознавчий інструментарій та охарактеризовано міру дотримання канону та відхилень від нього у творчості кожного з неокласиків.

  Скачати повний текст

Проаналізовано нинішній стан дослідження системи власних назв Київської Русі в українській і зарубіжній лінгвістиці. На матеріалі прозових творів С. Скляренка, С. Плачинди та В. Шевчука простежено образно-смислові, функціональні характеристики онімної лексики в художньому тексті. Назва художнього твору є одним із найважливіших символів, фокусом реалізації авторського задуму. Визначено особливості художнього моделювання історичної дійсності кожним із письменників, індивідуально-авторську своєрідність уведення в літературний контекст цілого масиву топонімів, антропонімів, міфонімів, що є важливими характеристичними маркерами епохи Київської Русі.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Систематизовано підходи до феномену гри за парадигмами: міфологічною, біологічною, філософською та парадигмою стратегій. У межах філософської виокремлено естетичну, антропологічну, герменевтичну, психоаналітичну, лінгвістичну та постмодерністську школи. Розкрито теоретичні засади співвідношення літератури та гри. Висвітлено ігрову суть мистецтва, "ігрові" та "неігрові" літературно-мистецькі періоди, ігровий стиль, ігрову поетику. Розглянуто форми вияву гри у літературному побуті та питання ігрової поведінки письменника. Висвітлено ігрові принципи художньої організації тексту на його різних рівнях, а саме: наративному, тематичному, інтертекстуальному, мовно-стильовому. Ігрові прийоми нарації залучають читача до творчої лабораторії автора та забезпечують тексту молісемантичність. Ігрові прийоми тематичного зрізу ініціюють у тексті подвоєння та виникнення утаємниченого знання, що розкривається лише обізненим. Таким "прихованим" знанням може бути інтертекст, зокрема, гра ресурсами мови актуалізує естетичний ефект, руйнуючи автоматичне сприйняття. Естетичний потенціал ігрових прийомів пов'язується з інтенсивністю впливу на сприйняття, зумовленою ефектом новизни та неочікуваності.

  Скачати повний текст

На матеріалі прози Гр. Тютюнника, В. Близнеця, Є. Гуцала досліджено дискурс дитини на різних концептуальних рівнях: образно-стилістичному, екзистенційно-феноменологічному, психологічному. Визначено сутність образу "божественної дитини" як своєрідного дискурсивного коду до розуміння художнього світу митців. Ознаки божественності проаналізовано у межах морально-етичного дискурсу, який розкрито через екзистенційну проблематику: модуси надії, страху, життєвого вибору, пам'яті, розгубленості, любові, відповідальності. З'ясовано особливості художньої реалізації концепції дитини у творах Гр. Тютюнника, В. Близнеця, Є. Гуцала. У творчості Гр. Тютюнника образ дитини рзглянуто як диво серед світу бездуховності й знецінення особистості; у прозі В. Близнеця авторську концепцію дитини проаналізовано у контексті екзистенціалів совісті й пам'яті; виявлено, що у творах Є. Гуцала образ дитини є уособленням періоду щастя та набуття такого духовного досвіду людиною, що стає запорукою її утвердження як особистості.

  Скачати повний текст

Проаналізовано основні етапи історичного розвитку української урбаністичної лірики. Простежено еволюцію літературознавчих підходів до виокремлення й аналізу урбаністичної тематики та поетики. Досліджено та систематизовано наявний у сучасному літературознавстві понятійно-термінологічний апарат, який застосовується для аналізу творів на урбаністичну тему (урбанізм, міський пейзаж, міський текст, метатекст, міфогеографія, символіка та міфологія міського тексту). Уточнено, семантично поглиблено й адаптовано для практичних потреб літературознавчого аналізу зміст понять "дискурс міста", "топос міста", "часово-просторова та предметно-тематична локалізація міського топосу". Охарактеризовано принципи сюжетної та предметно-образної організації міського поетичного топосу. Розроблено топологію аксіологічно-оцінних настанов, що визначають авторську концепцію міста у творі. Висвітлено основні семантичні моделі розгортання міського топосу у вітчизняній урбаністичній ліриці кінця XIX - середини XX ст.

  Скачати повний текст

Здійснено системний аналіз типологічних особливостей діалогу й обгрунтовано доцільність наукової розробки діалогічного аспекту розгляду рок-творів як творів недослідженої сфери художньої творчості. Запропоновано нові підходи до розуміння рок-жанру як особливого ліричного жанру пісенного слова з самобутньою суб'єктною організацією, щодо природи діалогічних відносин у рок-творах, трактування понять "рок-автор" і "рок-герой", осмислення зв'язку між рок-поезією та головними засадами "філософії спілкування". Роглянуто рок-твір у діалогічному аспекті, грунтуючись на філософії діалогу.

  Скачати повний текст

Досліджено проблеми кореляції наукового та художнього пізнання в українській літературі XX ст. на дохристиянську тематику. На підставі системного аналізу запропоновано класифікацію творів праісторичної тематики, вказано на пізнавальні та виховні можливості прози цього спрямування, актуальність її вивчення. Визначено схему розгляду поетики науково-популярної прози Д.Гуменної та В.Шевчука. Доведено дієвість використання власне літературознавчих і фахових методик для аналізу історико-археологічного, фольклорно-міфологічного та лінгвістичного компонентів творів. Встановлено специфіку української художньої белетристики щодо дохристиянськіх часів. Доведено, що пафос і часопростір прози Д.Гуменної стосовно дописемної епохи мають проукраїнську спрямованість; художнє осмислення наукових знань відбувається через прийоми стилізації та рефлексії; персонажі уособлюють загальні тенденції розвитку прадавнього суспільства. Визначено способи поєднання наукового та художнього пізнання в історико-художніх, художньо-історичних і художньо-документальних романах І.Білика стосовно писемних дохристиянських епох, акцентовано на проявах національного в характеристиці образів його творів.

  Скачати повний текст

З урахуванням сучасних концепцій розвитку жанру розглянуто еволюцію українського історичного роману 90-х рр. ХХ ст. Системно проаналізовано романи М.Вінграновського "Северин Наливайко", П.Загребельного "Тисячолітній Миколай", Р.Іваничука "Орда", Р.Іванченко "Отрута для княгині", О.Лупія "Падіння давньої столиці", В.Малика "Горить свіча", "Чумацький шлях", "Князь Ігор: Слово о полку Ігоревім", Ю.Мушкетика "Гетьманський скарб", "На брата брат", "Погоня", Р.Федоріва "Єрусалим на горах", досліджено романи Р.Іваничука "Рев оленів нарозвидні", Д.Міщенка "Бунтівний князь", "Не полишу тебе самотньою", О.Пахучого "Тиміш Хмельницький, син Богдана", "Юрась Хмельниченко", Р.Федоріва "Чудо святого Георгія о Зміє". Розглянуто жанрову специфіку історичного роману та запропоновано нову класифікацію творів: історико-реалістичний, умовно-історичний та історико-синтетичний романи.

  Скачати повний текст

Досліджено питання поетики теоретичного жанру "его-белетристика", що сформувався на початку XX ст. як жанровий інваріант роману та поєднав властивості автобіографічної, сповідальної та психологічної прози. На матеріалі японської літератури та критики першої половини XX ст. проаналізовано умови формування естетичних і світоглядних засад его-белетристів під впливом європейської культури та літератури. Виокремлено коло центральних тем і мотивів, творчих методів і прийомів. За принципом побудови авторського дискурсу описано есеїстичний (ero-белетристичний) і властивий класичному реалістичному роману романічний типи письма, а також наративні стратегії автора в кожному з них. На матеріалі японської й української прози XX ст. розглянуто основні жанрові ознаки его-белетристики - "я"-доцентрованість нарації, стилістичну не-амбівалентність і монологічність авторського мовлення. Проаналізовано архітектоніку літературних сповідей та художні прийоми, які застосовують письменники для досягнення їх цілей.

  Скачати повний текст

Проведено аналіз екзистенціалістської природи українського інтелектуального роману 1920-х рр. За результатами дослідження показано, що визначальними пріоритатетами екзистенціального дискурсу ітелектуальної романістики зазначеної доби на рівні екзистенції є головні модуси людського існування, а саме: абсурдність буття, самотність, відчуження, тривога, відчай, страх, непевність, невроз, туга, нудьга, свобода, вибір, відповідальність, метафізичний бунт особлистості, смерть, самогубство. Доведено, що зазначені концепти дають можливість зробити висновок про екзистенціалістську модель аналізованих творів, а їх авторів охарактеризувати як визначних мислителів екзистенціального спрямування. З'ясовано, що змістова парадигма українського інтелектуального роману виявляється у аспекті релевантних бінарних опозицій раціонального / ірраціонального, духовного / тілесного, фемінного / маскулінного, свідомого / позасвідомого.

  Скачати повний текст