З'ясовано жанрові особливості трагедії в українській драматургії початку XX ст. На підставі аналізу творів В.Винниченка, М.Куліша, І.Дніпровського, Мирослава Ірчана, Л.Первомайського, М.Грушевського, І.Кочерги, С.Черкасенка визначено ідейно-естетичну парадигму жанру трагедії, виділено специфічні жанрові ознаки (у порівняні з іншими періодами розвитку жанру), зумовлені формуванням нового типу трагедійного героя, який виявляє себе як активна особистість у збуреному історичними процесами суспільстві та як особистість, схильна до рефлексії. Досліджено риси поетики жанру за допомогою аналізу образу трагедійного героя, змісту трагедійного конфлікту, перебігу драматичної дії. Здійснено аналіз функціонування жанру трагедії в її жанрових модифікаціях (політичної, історичної, соціально-побутової трагедії). Проведено зіставлення категорії трагедійного та трагікомічного. З'ясовано особливості їх взаємозв'язку.

  Скачати повний текст

Вперше у колі проблематики вітчизняного літературознавства розглянуто еволюційну динаміку та функціональне навантаження кіносценарію як літературної форми; на тлі системних перетворень літературного процесу доведено та розкрито значення потенціалу літератури у продукуванні нових жанрових зразків. Виконано теоретичне обгрунтування кіносценарію як специфічного й автономного літературного жанру, генерованого загальномистецькими надбаннями XX ст. Уперше проведено аналіз значного корпусу українських автентичних кіносценарних текстів.

  Скачати повний текст

Вперше здійснено монографічний опис літературно-художньої антропонімії (ЛХА) української драматургії XIX - XX ст. Уточнено основні терміни літературно-художньої антропоніміки, з'ясовано функціонально-стилістичне навантаження онімів, встановлено ті семантичні варіації ЛХА, що виникають у конкретному вжиткові та зумовлені контекстом твору. Встановлено специфічні ознаки ЛХА драматичних творів, досліджено склад літературно-художньої антропонімії української драматургії XIX - XX ст., з'ясовано структуру ЛХА.

  Скачати повний текст

Досліджено основні закономірності жанрового моделювання в українській драматургії останньої третини XX - початку XXIст., можливі форми та фіксовані механізми процесуальної взаємодії міфу та драми під тиском стильової естетики, жанрової гібридизації, потужної гіпретекстуальності, різних європейських театральних практик XX ст. Жанрову систему новітньої української драматургії відрефлектовано як структурну цілісність зі сформованими закономірностями та механізмами внутрішніх процесів, окремі аспекти якої розглянуто на порівняльному синхронному зрізі метропольної і діаспорної драми. Обгрунтування більшості жанрових модусів здійснено з урахуванням діахронних претекстів. Досліджено різнорівневі організації сценічного простору, персонажів, драматургічного мовлення у п'єсах новітніх українських драматургів, завдяки яким оформлюється сучасна опозиція мінетичної/неміметичної п'єси, розкрито потенційність міфологічних структур для жанрово-стильової динаміки драматургії останньої третини XX - початку XXI ст. У науковий контекст введено розпорошені тексти українських драматургів досліджуваного періоду, які носять відкрито експериментальний характер і майже випадають за межі сьогоденного офіційного літературного та театрального процесу. Обгрунтовано їх значення як повноцінної наукової рефлексії та змодельовано потенційне академічне поле для подальших студіювань новітньої української драматургії. Проаналізовано різні рівні засвоєння новітніми драматургами художніх і культурних "претекстів", визначено провідні критерії активного відбору, завдяки якому певні тексти попередніх епох, прочитані на інтертекстуальному або інтермедіальному рівні, набувають статусу естетичних міфів для драматургії кінця XX - початку XXI ст. Показано специфіку авторського неоміфологічного дефініювання жанрів, що на сучасному етапі є загальноприйнятою практикою. Встановлено кореляції між "традиційними" та "авторськими" жанрами у досліджуваних драматургічних текстах.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему національного характеру як літературознавчої категорії у творчості українських драматургів 1920 - 1930 рр. М.Куліша, І.Кочерги, О.Корнійчука, І.Микитенка, Я.Мамонтова, Я.Галана. Уперше в літературознавстві проаналізовано вияви української ментальності в драматичних, комічних і трагічних образах-характерах, розкрито естетичну природу героїв, простежено їх історико-часову зумовленість, вивчено тісний взаємозв'язок національного характеру з жанровою природою драматичного твору, його поетикою. Зроблено висновок, що у досліджений період проблема творення національних характерів стала надзвичайно актуальною, від її розв'язання залежала доля національно-культурної ідентичності української драми, яка під тиском більшовицької ідеології втрачала свою самобутність. На підставі аналізу п'єс зазначених драматургів доведено, що творення високохудожнього образу-характеру можливе на національних засадах та на базі розгляду національної проблеми як суперечностей людської природи, зумовлених певними обставинами. Зроблено висновок, що без рідної стихії, національного колориту неможливо створити художньо переконливі образи-характери, оскільки тематика, проблематика та природа української драми традиційно пов'язана з життям народу, його ідеалами, звичаями та уподобаннями. Створено концепцію розвитку української драматургії дослідженого періоду.

  Скачати повний текст

Визначено нові підходи до осмислення стильової своєрідності української драматургії 1920-х рр., заснованої на роматничній традиції. Особливу увагу приділено функціонуванню антологічних моделей в драматургії зазначеного періоду. Проаналізовано розгортання романтичної колізії "зародження ідеалу - сумніви в ньому - крах ідеалу" та зроблено висновки щодо домінування песимістичного сприйняття дійсності в драмі 1920-х рр. Комплексно простежено побутування так званої "пророчої" п'єси на українському літературному грунті у контексті антиномії "пророк - антипророк". Осмислено функціонування образу романтичного героя, зокрема, героя - "двійника" у драмі 1920-х рр., роздвоєння свідомості особистості якого відбувається на тлі романтичного конфлікту почуття та обов'язку.

  Скачати повний текст

Досліджено явище стилізації усно-розмовної мови в текстах, які створили сучасні українські драматурги - І.Андрусяк, І.Бондар-Терещенко, Я.Верещак, Н.Ворожбит, О.Гончаров, Л.Демська, В.Діброва, К.Демчук, О.Ірванець, О.Кирилова, О.Миколайчук-Низовець, Н.Неждана, О.Погребінська, В.Сердюк, О.Сліпець, В.Фольварочний, С.Щученко. На тлі загальної тенденції до демократизації літературної мови, лібералізації норм, використання в художніх текстах периферійних пластів лексики (зниженої, вульгаризмів, жаргонізмів, арготизмів) простежено механізми активної взаємодії усно-розмовних і книжних елементів, визначено засоби інтелектуалізації мовних партій персонажів. Із використанням методу стилістичного експерименту виявлено особливості функціонування усно-розмовних одиниць у текстах сучасної драми. Застосовано метод соціолінгвістичного аналізу з метою диференціювання мовно-соціальних типів, виявлення часових і соціальних маркерів, а також з'ясування місця сучасного драматургійного дискурсу в розвитку літературної мови. За допомогою методу інтерпретування декодовано факти художньої мови та визначено їх рецепцію, зважаючи на стилістичну доцільність. За методом асоціативно-семантичного та компонентного аналізу вивчено лексичні та фразеологічні явища сучасних драм, установлено відношення синонімізації та механізми гри слів.

  Скачати повний текст

Вперше системно-аналітично досліджено в сучасній українській драматургії в аспекті впливу міжтекстових і міжсуб'єктних відношень твору на її семантичний, стилістичний і жанровий зрізи. Уточнено термінологічний апарат і застосовано принципи та методи інтертекстуального аналізу. На підставі уточненої класифікації інтертекстуальних елементів та адаптованої до специфіки драми комунікативної моделі художнього твору проаналізовано найбільш інформативний матеріал сучасної української драматургії. Розкрито рух читацьких та авторських стратегій інтертекстуальності у текстах класичного, некласичного та неонекласичного типів драматургічного письма.

  Скачати повний текст

Проведено загальнотеоретичний та семантико-прагматичний аналіз категорії суб'єктивної модальності (СМ) на рівні драматургічного дискурсу (ДД). Всебічно вивчено діалогічне та полілогічне мовлення драми, їх структуру, семантичну та прагматичну роль у репрезентації ставлення мовця до змісту повідомлюваного. Розглянуто специфіку вираження СМ у ДД у кореляції до логічного та синтаксичного плану її функціонування, введено поняття модалеми, її статусу в дискурсі, запропоновано типологію модалем з опорою на семантичну конгруентність категорії СМ та оцінки. Висвітлено етіологію суб'єктивно-модальних смислів ДД, зокрема вплив референції, конситуації та підтексту на загальну смислову рамку тематичного діалогічного блоку, розкрито значення паратексту у розумінні інформаційного тла ДД як дискурсів невласне креолізованої природи.

  Скачати повний текст

Здійснено теоретико-літературознавчий аналіз драматургічного процесу 1980-х рр., який у вітчизняному літературознавстві одержав назву "нова хвиля". Поглиблено зміст поняття драматургії "нової хвилі", визначено коло її представників, розглянуто основні механізми зміни провідних структурних елементів та естетичних кодів альтернативних п'єс на фоні канонізованих текстів. Досліджено драматичну творчість Я.Стельмаха - одного з яскравих представників мистецького руху "нова хвиля". Простежено етапи становлення ідіостилістики драматурга, починаючи з ранніх прозових творів. Уточнено положення нової драматургічної концепції героя, запропонованої Я.Стельмахом, набула подальшого розвитку ідея про руйнування чітких жанрових концептів у його п'єсах. На підставі розгляду творчості Я.Стельмаха у широкому синхронному контексті українського драматургічного процесу 1980-х рр. встановлено, що тексти письменника відображають експериментальну природу альтернативної драматургії даного періоду на ідейно-тематичному, жанровому, стилістичному рівнях, а також в образній системі п'єс. Доведено, що творчість представників "нової хвилі", зокрема Я.Стельмаха, стала перехідним мистецьким явищем на шляху від соцреалістичної парадигми до національно своєрідних постмодерних тенденцій.

  Скачати повний текст

Розглянуто проблематику психологічної драми в українській літературі 1970 - 1980-х рр. та ідейно-естетичні рівні з позицій сьогодення. По-новому проаналізовано п'єси В.Врублевської, О.Коломійця, М.Зарудного, Ю.Щербака, Я.Стельмаха та інших митців, простежено форми та засоби психологічного аналізу, виявлено елементи психологізму як основної засади оновлення змісту драматургічного твору в цілому. Досліджено феномен ліризації як засіб проникнення в духовний світ сучасника, розкриття традицій духовності. Психологізм і ліризацію, які допомогли відкинути ідеологічні догми соцреалізму, розглянуто як засоби гуманізації, повернення до людини її внутрішнього єства, стосунків зі світом і з собою. Визначено різновиди лірико-драматичних жанрів (лірико-драматична дума, народна дума-драма, лірична комедія, лірична драма, комедія-фарс, повість про любов, повість для театру тощо). Простежено, як прийоми психологізації та ліризації розширюють зображувальні можливості драматичного твору за рахунок уведення до художнього тексту різних форм інакомовлення (притчі, легенди, сну, символіки, персоніфікації тощо).

  Скачати повний текст

Досліджено проблематику й ментальну основу української драматургії 1920 - 1950-х рр. Проаналізовано стан жанрово-стильових особливостей (на прикладі п'єси О.Довженка), взаємозв'язок ментальних, світоглядних категорій з художньо-образними чинниками їх відтворення в драмі та загальну естетичну ситуацію доби. З використанням сучасних літературознавчих концепцій досліджено питання поетики драматургії даного періоду, контекстуальної включеності в соцреалістичний канон, а також проаналізовано форми руйнації соцреалістичного канону авторською поетикою О.Довженка, Ю.Яновського, М.Куліша. Значну увагу приділено розробленню моделей розкодування канону, дешифрації його семіотичних полів, екстраполяції їх у сучасне літературознавче осмислення.

  Скачати повний текст