З'ясовано жанрові особливості трагедії в українській драматургії початку XX ст. На підставі аналізу творів В.Винниченка, М.Куліша, І.Дніпровського, Мирослава Ірчана, Л.Первомайського, М.Грушевського, І.Кочерги, С.Черкасенка визначено ідейно-естетичну парадигму жанру трагедії, виділено специфічні жанрові ознаки (у порівняні з іншими періодами розвитку жанру), зумовлені формуванням нового типу трагедійного героя, який виявляє себе як активна особистість у збуреному історичними процесами суспільстві та як особистість, схильна до рефлексії. Досліджено риси поетики жанру за допомогою аналізу образу трагедійного героя, змісту трагедійного конфлікту, перебігу драматичної дії. Здійснено аналіз функціонування жанру трагедії в її жанрових модифікаціях (політичної, історичної, соціально-побутової трагедії). Проведено зіставлення категорії трагедійного та трагікомічного. З'ясовано особливості їх взаємозв'язку.

  Скачати повний текст

Досліджено константні та змінні жанрово-стильові особливості драми Гергарта Гауптамана у контесті порівняльного літературознавства (генезу, становлення, концепцію особистості, поетику конфлікту). Розглянуто естетичну та філософську еволюцію художнього мислення драматурга, стильову специфіку його письма - синкретизм натуралізму з неоромантизмом і символізмом. З'ясовано спільні та відмінні засади, які визначають принципи натуралістичного об'єктивізму у драмах Г.Гауптмана "Перед сходом сонця", "Свято перепросин", "Самотні", "Ткачі", "Візник Гнешель", "Розе Берд", "Перед заходом сонця" у компаративістському зіставленні з творами І.Франка, Л.Українки та В.Винниченка. Здійснено аналіз естетичної концепції особистості та з'ясовано специфіку поетики конфлікту у п'єсах Г.Гауптмана "Перед сходом сонця", "Самотні", "Колега Крамптон", "Боброва шуба", "Затоплений дзвін", "Міхаель Крамер" у співвідношенні з творчістю українських драматургів І.Франка, Л.Українки, В.Винниченка.

  Скачати повний текст

Уперше в українському літературознавстві системно досліджено твори маловідомих авторів кінця XIX - початку XX ст. Висвітлено витоки становлення та саморозвиток багатьох творчих індивідуальностей, визначено їх місце та роль у літературному процесі. Проведено розгорнутий аналіз формозмісту п'єс, специфіки художнього інструментарію письменників, їх мистецького світу. Зроблено спробу провести конкретні паралелі в інтерпретації драматургічного доробку маловідомих письменників кінця XIX - початку XX ст., з'ясувати специфіку їх художньої практики на змістовому, формотвірному матеріалі та на прикладі драматичних творів різних жанрів таких митців: Л.Яновської, П.Саксаганського, І.Тогобочного, А.Кащенка, Г.Ващенка, А.Велисовського, В.Таля (Товстоноса), Г.Левченка, К.Ванченка-Писанецького, Н.Кибальчича, С.Яричевського, В.Потапенка, висвітлено найважливіші проблеми процесу становлення та розвитку на рубежі минулих століть драматургії "другого порядку", а також охарактеризовано діалектику взаємозв'язку традиції (реалізму) і новаторства (вкраплення елементів модерністських художніх систем). Досліджено умовний тріумвірат (троїстий союз) драматичних жанрів, складниками яких є історична, комедійна драматургія та модерна драма. На тлі визначних досягнень української драматургії певного жанру дослідженої доби, на базі принципу аналізу розглянуто твори маловідомих читацькому та науковому загалові авторів, які зробили значний внесок у формування української драматургії кінця XIX - початку XX ст.

  Скачати повний текст

Досліджено вплив соціального, театрального та культурологічного контекстів на українську драматургію кінця XIX - початку XX ст. До аналізу залучено широкий матеріал п'єс провідних і другорядних драматургів, а також епістолярій і критичні матеріали. Розглянуто посилання дидактичного елемента в драматургії та його еволюцію від незначного елемента поетики до визначальної характеристики драматичного тексту у зв'язку з соціальними обставинами побутування театру. Досліджено провідні театральні системи даного періоду (романтично- та реалістично-побутову). Визначено, що сукупний доробок "драморобів" складає осібну театральну систему. Досліджено її маркантні особливості в контексті театрального міфу та театру жорстокості Антонена Арто. Проаналізовано міфотворення як одну з головних тенденцій модерного світогляду в контексті введення до тексту п'єс народних обрядів і пізнішого переосмислення християнских, поганських та історичних сюжетів задля витворення на їх основі міфологічної парадигми служіння Україні та здобуття її незалежності. Визначено етапи інтеграції обряду в тіло п'єси та метод реміфологізації старих форм. З'ясовано роль, яку грав мелос у поетиці символізму. Проаналізовано тенденцію до розшифровки символу, притаманну українській драматургії.

  Скачати повний текст

Розкрито суть функціонального навантаження комунікативних стратегій у драматургійному тексті. Виявлено мовні засоби їх реалізації та проаналізовано комунікативну організацію драматургійнго тексту в аспекті комунікативних стратегій. На підставі дослідження фактичного матеріалу комунікативну стратегію розглянуто як універсальну категорію мовлення. З'ясовано основні чинники розгортання комунікативної стратегії. Виначено головні функції даних стратегій у драматургійному тексті (текстотвірну, конфлікторегулювальну й образотвірну). Обгрунтовано комунікативну стратегію як засіб встановлення інтерактивного коду у взаємодії автора та читача. Розглянуто кореляцію авторських і персонажних комунікативних стратегій у драмі. Виявлено засоби формування та вираження комунікативних стратегій у драматургійному тексті на різних мовних рівнях.

  Скачати повний текст

Досліджено механізми та чинники родо-жанрових трансформацій української драматургії кінця XIX - XX ст. Зроблено спробу систематизувати процеси родо-жанрової динаміки, що виявилися у міжжанрових відношеннях і зумовлені стилізацією, імітацією, пародіюванням, травестіюванням жанрових прототипів драми. Досліджено структурні відношення інтеграції жанрових начал та їх диференціації у межах одного драматургічного жанру, що позначилося на характері взаємодії жанрових начал за умов родо-жанрової дифузії та призвело до поширення неоднорідних за жанровою природою п'єс, а саме: мелодрами-фрашки, жарта-водевіля, трагікомедії. Доведено, що характер драматургічної адаптації романно-повістевих сюжетів набував жанрової чинності та виявляв інтенції жанрового мислення драматургів. Розглянуто тенденції ампліфікації однієї ознаки, зокрема сатиричності, і закріплення її як видового чинника жанру та фактора жанрової динаміки. Проаналізовано взаємозв'язок жанрових трансформацій з явищем деструктуризації жанрових ознак та розмиванням жанрової домінанти. Досліджено міжродові тенденції епізації та ліризації драматургічного висловлювання в одноактній українській драмі кінця XIX - початку XX ст. Виявлено жанрові різновиди одноактних драм і способи закріплення у структрі драматургічного висловлювання ознак епічної та ліричної драми.

  Скачати повний текст

Вперше досліджено як цілісні й самодостатні типи авторської ідейно-естетичної свідомості: неоромантизм, символізм та експресіонізм, їх генезу, становлення та розвиток в українській драмі в кінці XIX - початку XX ст., а також своєрідність і самоцінність у типологічних зіставленнях із західноєвропейською модерною драматургією, специфічні особливості їх поетики. Розкрито новаторство худжнього мислення українських драматургів Л.Українки, В.Винниченка, О.Олеся, М.Куліша, В.Пачовського, І.Кочерги та інших письменників, що певною мірою випереджали західноєвропейську модерністську драму, зробили свій внесок у розвиток світової й української драми модернізму.

  Скачати повний текст