Вперше у вітчизняній політичній науці проведено теоретичний аналіз інституціоналізації громадянського суспільства як чинника формування демократичної політичної стабільності у сучасній Україні. Охарактеризовано основні етапи розвитку теорії громадянського суспільства щодо його здатності реалізувати стабілізаційний потенціал демократичних цінностей (холістський, теологічний, ліберальний, статистський і сучасний інтегративний). Між даними етапами встановлено хронологічний зв'язок у визначенні стабілізаційного потенціалу інституціоналізації громадянського суспільства. Вперше на підставі аналізу концептуально-категоріальних засад політичної стабільності демократичних систем сформульовано визначення демократичної політичної стабільності як стану політичної системи, що досягається та утримується шляхом засвоєння демократичних цінностей у суспільному житті та партнерською співпрацею держави зі структурами громадянського суспільства та забезпечує своєчасне реагування системи на внутрішні та зовнішні загрози демократичному розвитку. На підставі вивчення досвіду розвинених західних держав уточнено принципи реалізації демократичної участі громадян, основними з яких є правове забезпечення громадянської участі, синергія та взаємодопомога, публічність, переконання та загальне узгодження. Визначено структурно-інституціональні складові стабілізаційного потенціалу громадянського суспільства. Зроблено висновок, що найбільшим потенціалом характеризуються громадські організації, які надають можливість громадянам та іншим суб'єктам громадянського сектору висловлювати свої вимоги та впливати на державну політику. Розроблено інституціональну рівневу модель партнерської взаємодії інститутів держави та структур громадянського суспільства. Визначено основні рівні цієї моделі (громадський, на якому відбувається первинна самоорганізація й артикуляція інтересів суспільства; регіональний, який характеризується агрегацією вимог суспільства та закріпленням їх у програмах регіонального розвитку та державний рівень, який включає співпрацю державних і громадських інститутів з метою реалізації виробленого політичного курсу. За допомогою даної моделі розкрито ієрархію комунікаційних зв'язків і форми співпраці суб'єктів держави та громадянського суспільства. Визначено основні сфери удосконалення впливу громадянського суспільства на формування демократичної політичної стабільності у сучасній Україні, показано пріоритетне значення політико-правової й інституціональної сфери. З'ясовано, що у політико-правовій сфері формулюються напрямки державної політики, які закріплюються у нормах національного законодавства, в інституціональній - відбувається адаптація й усталення демократичних засад шляхом забезпечення ефективного функціонування інститутів демократичної політичної системи.

  Скачати повний текст