Досліджено наративну конфігурацію української літератури кінця XIX - початку XX ст., зокрема її малу прозу. Розглянуто поняття автора, читача, рецептивного існування літературного твору у контексті термінологічної системи викладової природи прозового твору. На базі принципів основних напрямів новітнього літературознавства розроблено схему репрезентації наратора як одного з провідних смислотвірних центрів у просторі літературного тексту. Здійснено текстологічну розробку чотиричленної типологічної моделі наратора за ознакою його формальної наявності у просторі художнього твору. На матеріалі української малої прози кінця XIX - початку XX ст. показано своєрідність розгортання наративного дискурсу. Вивчено головні аспекти творення художнього світу, специфіка якого зумовлена домінуванням гетеро- чи гомодієгетичного джерела викладу у контексті екстра- чи інтрадієгетичної ситуації. У наратологічному форматі досліджено жанрово-тематичний, проблемний, образний, авторсько-стильовий рівні тексту.

  Скачати повний текст