Аргументовано необхідність трактування творчості закарпатських авторів як складової частини цілісного письменства, а не як лише периферійне, крайове утворення, попри те, що друкована спадщина москвофілів (А. Кралицький, О. Гомічков, І. Сільвай, Є. Фенцик) сприймається глухим, безперспективним кутом історії української літератури, який подолав В. Гренджа-Донський та його послідовники. Встановлено походження багатьох мотивів історичної прози П. Угляренка, у дослідженні якої застосовано герменевтичний принцип прочитання текстів, висвітлено колізії між історичною та художньою правдою. Обгрунтовано застосування домислу та вимислу в історичній романістиці, простежено генезу історичних мотивів (князь Лаборець, Федір Корятович, Нестор-літописець, євангелічні персонажі та ін.) у циклізованих творах романіста. Проведено їх порівняльний аналіз з творами інших прозаїків.

  Скачати повний текст