На підставі результатів порівняння мікробіоценозів цервікального каналу в жінок з нормальним перебігом недоношеної вагітності, ускладненої передчасним розривом плодових оболонок (ПРПО), виявлено значні відмінності у їх кількісному та якісному складі. З'ясовано, що у цих жінок цервікальний канал значно заселений аеробними бактеріями, вірусами, простійшими та дріжджовими грибами. В імунопатогенезі ПРПО за недоношеної вагітності виявлено дисбаланс цитокінів, які продукуються активованими Т-хелперами I та II типів: виявлено тенденцію до підвищення продукції інтерлейкіну-2 (ІЛ-2) та значне зниження синтезу цитокінів з супресивними властивостями ІЛ-4 та ІЛ-10, що свідчить про активацію Т-хелперів I типу та пригнічення гуморального типу імунної відповіді, зумовленого активністю Т-хелперів II типу. На підставі даних, одержаних внаслідок дослідження рівня антифосфоліпідних антитіл, зокрема кардіоліпіну, у обстежених не виявлено класичного АФС та встановлено підвищення рівня антикардіоліпінових антитіл класів імуноглобуліну G (IgG) і IgM, що є свідченням напруження імунітету та наявності імунозапальних реакцій. За результатами досліджень показано, що очікувальна тактика ведення вагітності, ускладненої ПРПО, має позитивні переваги у порівнянні з активною тактикою, а саме: сприяє зростанню гестаційного терміну вагітності, дозріванню шийки матки, що зменшує травматизм у пологах у матері та плода, а також частоту розвитку респіраторного дистрес синдрому плода прямо пропорційно тривалості безводного періоду. Не виявлено негативного впливу збільшення його тривалості на частоту гнійно-септичних ускладнень у матері та плода.

  Скачати повний текст

На підставі врахування патологічних змін, які виникають в організмі жінок під впливом оваріектомії, етапу та характеру перебігу післяопераційного періоду, виду супутньої екстрагенітальної патології вперше розроблено програму фізичної реаблітації, яка відрізняється комплексним підходом і включає лікувальну гімнастику з методикою поверхневого дихання з елементами міорелаксації й аутотренінгу та дозовану ходьбу (з використанням бігової доріжки), у поєднанні з лікувлаьним масажем. Доповнено теоретичні уявлення про вплив запропонованих засобів фізичної реаблітації на стан серцево-судинної, дихальної та вегетативної нервової систем на стаціонарному етапі відновлювального лікування на підставі оцінки їх ефективності. Уточнено дані про негативний характер психоемоційного стану жінок до оваріектомії і в ранньому післяопераційному періоді та його позитивну динаміку у процесі застосування запропонованих видів реабілітаційного впливу.

  Скачати повний текст

Здійснено системний теоретико-методологічний і концептуальний цілісний аналіз основ управління керівним персоналом у сфері державної служби України. Розкрито сутність, мету, функції, принципи, методи, організаційну структуру, критерії оцінювання та технології організації управління керівним персоналом у сфері державної служби. Особливу увагу приділено питанням професійного відбору, визначення ефективності діяльності та кадрового потенціалу керівників різного рівня у сфері державної служби України. На підставі дослідження вітчизняного та зарубіжного досвіду організації управління керівним персоналом діяльності у сфері державної служби висвітлено перспективи формування управлінських кадрів різного рівня. Розроблено Концепцію кадрової політики, Положення про службу управління персоналом в органах виконавчої влади та моделі формування резерву керівних кадрів органів державної влади, керівника у сфері державної служби та системи професійного навчання керівного персоналу.

  Скачати повний текст

Подано ретроспективний аналіз досвіду підготовки та використання фахівців сільського господарства у XIX - XX ст., формування системи кадрового забезпечення аграрної сфери за умов адміністративно-командної системи, аграрних перетворень в Україні та їх впливу на формування та реалізацію державної кадрової політики в аграрному секторі економіки у сучасний період. Розроблено критерії, яким повинні відповідати керівні кадри даної сфери за умов ринкової економіки, а також класифікацію якостей, що складають модель сучасного керівника й спеціаліста аграрного сектора економіки. Запропоновано систему роботи з добору, розстановки, раціонального використання, формування резерву, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів.

  Скачати повний текст

Вперше проведено систематичні хіміко-токсикологічні дослідження міансерину та тіанептину. Запропоновано осадові та кольорові реакції для виявлення міансерину та тіанептину, виділених із біологічного матеріалу. Розроблено умови ідентифікації досліджуваних препаратів у витяжках методами ТШХ, УФ- та ПМР-спектроскопії, ВЕРХ, хромато-мас-спектрометрії та флуориметрії. Надано нові методики кількісного визначення міансерину та тіанептину придатні для хіміко-токсикологічного, фармацевтичного та криміналістичного аналізу методами УФ-спектрофотометрії, екстракційної фотометрії, ВЕРХ, флуориметрії. Вивчено умови екстракції міансерину та тіанептину з водних розчинів. Проведено порівняльне вивчення загальноприйнятих у хіміко-токсикологічному аналізі методів ізолювання органічних речовин основного та кислого характеру стосовно міансерину та тіанептину. Досліджено терміни зберігання міансерину та тіанептину в біологічному матеріалі за його гниття. Вдосконалено схему хіміко-токсикологічного дослідження біологічного матеріалу на вміст у ньому міансерину та тіанептину.

  Скачати повний текст

У дисертації здійснено теоретико-методологічне обґрунтування та розроблено пропозиції щодо вдосконалення соціально-психологічних засад управління людськими ресурсами в сфері публічної служби України. Досліджено стан наукової розробки проблеми управління людськими ресурсами в сфері публічної служби України, розкрито поняття та концепції управління людськими ресурсами в сфері публічної служби України, визначено зміст та сутність соціально-психологічного підходу до управління людськими ресурсами в сфері публічної служби України. На основі наукових підходів до визначення явища управління людськими ресурсами в сфері публічної служби, розкрито понятійно-категоріальний апарат управління людськими ресурсами в сфері публічної служби України, зокрема дано авторське визначення поняття «управління людськими ресурсами в сфері публічної служби»та поняття «соціально-психологічні аспекти управління людськими ресурсами в сфері публічної служби». Зазначено двовимірність поняття «управління людськими ресурсами в сфері публічної служби», що визначається, по-перше, як цілеспрямована діяльність, яка передбачає виокремлення основних напрямків роботи з людськими ресурсами, засобів, форм, методів і технологій управління ними та, по-друге, як «процес», в якому взаємодіють публічні структури та особистості, органи публічної влади та публічні службовці, встановлюються суб'єктно-об'єктні публічно-управлінські відносини. Обґрунтовано, що першим кроком на шляху підвищення якісних характеристик персоналу органів публічної влади має стати визнання існування цієї проблеми, ідентифікація та використання потенціалу всіх адміністративних органів, до завдань яких входить управління людськими ресурсами та їх розвитком. Визначено зміст та сутність соціально-психологічного підходу до управління людськими ресурсами в сфері публічної служби України. Здійснено аналіз сучасного стану управління людськими ресурсами в сфері публічної служби України, що дало можливість виявити, з позицій соціально-психологічного підходу, низку системних проблем та шляхи їх вирішення. Аналіз показав, що управління людськими ресурсами в сфері публічної служби України регулюється значною кількістю нормативно-правових актів, однак існуючий стан розвитку законодавства про державну службу та службу в органах місцевого самоврядування не є завершеним, зокрема щодо формування соціально-психологічних засад управління людськими ресурсами, а тому потребує внесення змін у чинне законодавство та прийняття нових нормативно-правових актів, які б відповідали європейським стандартам. Обґрунтовано, що на сьогодні процес інституалізації служб управління персоналом в органах публічної влади не завершений та не забезпечений відповідними ресурсами, відсутня координаційна робота на всіх рівнях управління персоналом, особливо у напрямах, що стосуються управління кар'єрним просуванням державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування, вирішення проблем вдосконалення стилю управління керівників і стилю роботи працівників, їх мотивації, соціальної захищеності та інших питань, що входять до компетенції керівників та служб управління персоналом в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Проведене соціологічне дослідження показало, що більшість респондентів вважають своє місце роботи не престижним і позбавленим можливості особистісного росту. В той же час, більше 50% респондентів засвідчили підтримку ідеї щодо створення в органах публічної влади структурного підрозділу з соціально-психологічного забезпечення, детальної єдиної моделі просування по кар'єрним сходам на публічній службі та доповнення штату спеціалістом з психологічного супроводу публічної служби. Теоретично обґрунтовано, що важливою стороною управлінських процесів виступають соціально-психологічні знання, роль яких практично не враховується, а також, що особливу увагу при відборі кандидатів на посади публічної служби слід приділяти соціально-психологічним особливостям, які забезпечують успішну взаємодію їх з командою органу публічної влади, а також з населенням і кожною людиною. Виокремлено психолого-акмеологічні чинники та мотиваційні інструменти ефективного управління людськими ресурсами в сфері публічної служби України.^UIn the dissertation, a theoretical and methodological substantiation was carried out and proposals were developed to improve the socio-psychological foundations of human resource management in the field of public service in Ukraine. Modern requirements for public service personnel provide that, in addition to professional and business, it has high moral, ethical and personal qualities. The need to implement the transition from the practice of personnel management, personnel management to human resource management requires study of theoretical sources and the formation on their basis in modern conditions of a new Concept of Human Resource Management in the field of public service of Ukraine.Based on scientific approaches to defining the phenomenon of human resources management in the public service, the conceptual and categorical apparatus of human resources management in the public service of Ukraine is revealed, in particular the author's definition of the concept of «human resources management in the public service» and the concept of «socio-psychological aspects of human resources management in the field of public service». The two-dimensionality of the concept of «human resources management in the field of public service» is defined, which is defined, firstly, as a purposeful activity that involves identifying the main areas of human resources, tools, forms, methods and technologies for managing them and, secondly, as «process» in which public structures and individuals, public authorities and public servants interact, subject-object public-administrative relations are established.The content and essence of the socio-psychological approach to human resources management in the field of public service of Ukraine are determined. The analysis of the current state of human resource management in the field of public service in Ukraine was carried out, which made it possible to identify, from the standpoint of a socio-psychological approach, a number of systemic problems and ways to solve them. The analysis showed that human resource management in the public service of Ukraine is regulated by a significant number of regulatory legal acts, however, the existing provision for the development of legislation on public service and service in local self-government bodies is not complete, in particular, on the formation of the socio-psychological foundations of human resource management, and therefore requires changes to the current legislation and the adoption of new regulations that would comply with European standards. It is substantiated that today the process of institutionalization of personnel management services in public authorities is not completed and is not provided with adequate resources, there is almost no coordination work at all levels of personnel management, especially in areas related to career management of civil servants and local government officials, solving problems of improving the management style of managers and the style of work of employees, their motivation, social security and other issues within the competence of managers and personnel management services in public authorities and local governments.The sociological study conducted by the author to identify problems of human resources management in the field of public service showed that most respondents do not consider their place of work to be prestigious and deprived of the opportunity for personal growth. At the same time, more than 50% of respondents supported the idea of creating a structural unit for social and psychological support in public authorities, a detailed unified model of career advancement in the public service and supplementing the staff with a specialist in psychological support of the public service. It is theoretically substantiated that an important aspect of management processes is socio-psychological knowledge, the role of which is practically not taken into account, and that special attention in the selection of candidates for public service should be paid to socio-psychological features that ensure their successful interaction with the public authority, as well as with the population and each person. Psychological and acmeological factors and motivational tools for effective human resources management in the field of public service of Ukraine are highlighted.

Дисертаційне дослідження присвячено проблемі психологічного регулювання комунікації у дітей із порушеннями інтелектуального розвитку, розробленні системи дослідження та психологічного супроводу психологічного регулювання комунікації. Теоретично опрацьовано основні підходи до дослідження комунікації, що дало змогу визначити її як взаємообумовлену соціальну активність, у якій співрозмовники через спеціальні канали зв'язку здійснюють обмін інформацією та беруть участь у комунікативній взаємодії. Обґрунтовано поняття «психологічного регулювання комунікації» як механізму формування комунікативних дій, який забезпечує організаційну структуру взаємодії та її динамічні аспекти, представлені послідовністю станів, процесів, системою управління та особистісними характеристиками спілкування. Психологію регулювання комунікації представлено як систему, відображеною тріадою інтелектуального, емоційного та вольового компонентів психологічного регулювання. Інтелектуальне регулювання розглянуто з позицій організаційно-управлінського підходу як здатність усвідомлено продукувати та опрацьовувати отриману інформацію у межах міжособистісної взаємодії та забезпечувати структурну організацію процесу спілкування. Емоційне регулювання комунікації представлено у контексті соціально-регулятивного підходу як цілеспрямований процес організації емоційної поведінки в умовах комунікативної взаємодії і здатність впливати на поведінку інших. Вольове регулювання комунікації досліджено у контексті управлінсько-регулятивного підходу як спроможність мобілізувати зусилля на забезпечення ефективної комунікативної взаємодії та вміння справлятись з деструктивними емоційними імпульсами. Психологічне забезпечення комунікативного розвитку розглянуто в межах дослідження як різновид психологічного супроводу, що полягає у створенні сприятливих передумов для розкриття потенціалу комунікації шляхом залучення механізмів інтелектуального, емоційного та вольового регулювання у ситуаціях комунікативної взаємодії.^UThe dissertation research is devoted to the problem of psychological regulation of communication in children with intellectual disabilities, development of research systems and psychological support of psychological regulation of communication.The main approaches to the study of communication have been developed theoretically, which allowed us to define them as interdependent social activities in which the interlocutors exchange information through special communication channels and participate in communicative interaction. The concept of «psychological regulation of communication» is explained as a mechanism for the formation of communicative actions, which provides the organizational structure with interaction and dynamic aspects, represented by a sequence of states, processes, management system and personal characteristics in communication. The psychological regulation of communication is presented as a system, which reflects a triad of intellectual, emotional and volitional components of psychological regulation. Intellectual regulation is considered from the position of organizational and managerial approach with ability to produce consciously, process information within interpersonal interaction and ensure the structural organization in the communication process. Emotional regulation of communication is presented in the context of the socio-regulatory approach as a purposeful process for organizing emotional behavior in terms of communicative interaction and the ability to influence behavior in others.

У дисертації здійснено теоретико–методологічне обґрунтування концептуальних засад та механізмів реформування публічного управління сферою туризму на регіональному рівні в умовах децентралізації в Україні.Актуальність теми обумовлена тим, що згідно з Національною економічною стратегією на період до 2030 року туризм та креативні індустрії є провідними векторами розвитку економіки країни, а також, що в результаті процесів реформування державного управління, місцевого самоврядування та децентралізації в Україні відбулась передача повноважень та ресурсів від центральних органів виконавчої влади органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування регіонального та місцевого рівня, включаючи повноваження щодо розвитку туризму. Сьогодні система й структура апарату управління сферою туризму на і регіональному рівнях є дуже різноманітною, а діяльність окремих органів публічної влади недостатньо узгодженою й характеризується відсутністю координації та злагодженої взаємодії, оскільки створення ʙ органах державної влади й органах місцевого самоврядування структурних підрозділів ɜ питань розвитку туризму носить лише рекомендаційний характер. Важливість реформування публічного управління сферою туризму обумовлюється і тим, що до неї відноситься більше 40 суміжних секторів економіки, активізація яких спроможна забезпечити розвиток малого та середнього бізнесу, а також покращити імідж влади на регіональному та територіальному рівні для залучення інвестицій. Актуальність обраної теми підвищилась у зв'язку з тим, що 2020 рік став кризовим для галузі туризму, спричинивши більше 1,3 млрд. доларів збитків у всьому світі та зафіксувавши мінімальні прибуття за всю історію розвитку туризму. Саме в такі періоди загострюються існуючі проблеми, а роль органів публічного управління зростає, стає вкрай важливою для подальшого відновлення галузі туризму та в цілому сталого розвитку країни.Метою дослідження є теоретико–методологічне обґрунтування основних напрямів реформування публічного управління сферою туризму на регіональному рівні в умовах децентралізації в Україні. Об'єкт дослідження – система публічного управління сферою туризму в Україні. Предмет дослідження – реформування публічного управління сферою туризму на регіональному рівні в умовах децентралізації в Україні. Обґрунтовано, що досягнення сталого розвитку в сфері туризму залежить від ефективності діяльності створених для його організації формальних та неформальних структур, а також наявних ресурсів та можливостей. Належне врядування в сфері туризму залежить від ефективної та результативної роботи органів державної влади і органів місцевого самоврядування, інших стейкхолдерів, залучених в мережу, їх прагнень та цінностей, тих рішень, які вони приймають щодо питань підзвітності, участі, комунікації та обміну знаннями.Розроблено модель публічного управління туристичними дестинаціями регіонального рівня ʙ умовах децентралізації, впровадження якої має забезпечити ефективне управління сферою туризму, залучення всіх зацікавлених сторін в галузі туризму на певній території, обмін знаннями, ідеями та прагненнями, а також планами дій щодо розвитку сталої туристичної дестинації. Запропоновано рекомендації щодо створення єдиної системи органів публічного управління сферою туризму на рівні регіонів та в територіальних громадах – регіональних та локальних організацій управління туристичними дестинаціями. Дано характеристику основних елементів моделі публічного управління туристичними дестинаціями регіонального рівня в умовах децентралізації та акцентовано увагу на необхідності впровадження принципів належного врядування, як основних положень, відповідно до яких має здійснюватися управління туристичними дестинаціями. Зазначено, що діяльність регіональних та локальних організацій управління туристичними дестинаціями повинна бути прозорою та ефективною, здатною залучати різних стейкхолдерів, здійснювати координацію та організовувати співпрацю між зацікавленими сторонами за допомогою методології, розділеної на такі етапи: дослідження та аналіз, планування та розробка стратегії, створення туристичних продуктів, промоція та маркетинг, оцінка та моніторинг. На основі проведеного аналізу та з урахуванням зарубіжного досвіду визначено пріоритетні напрями реформування публічного управління сферою туризму на регіональному рівні за такими основними напрямами: правового, організаційного, стратегічного, інформаційного, кадрового та ресурсного забезпечення. Розроблено Концепцію реформування публічного управління сферою туризму на регіональному рівні на період до 2026 року.^UThe relevance of the topic is since under the National Economic Strategy for the period up to 2030, tourism and creative industries are the leading vectors of economic development of the country. As a result of public administration, local self-government and decentralization reform processes in Ukraine, powers and resources have been transferred from central executive bodies to executive and local self-government bodies at the regional and local levels, including powers for tourism development. Today, the system and structure of the tourism administration at the regional and local levels is very diverse. And the activities of individual public authorities are insufficiently coordinated and characterized by a lack of coordination and cooperation, as the creation of structural units in tourism and local government only advisory in nature. The importance of reforming public governance in tourism is since it includes more than 40 related sectors of the economy, the intensification of which can ensure the development of small and medium-sized businesses, as well as improve the image of government at the regional and territorial levels to attract investment. The relevance of the chosen topic has increased since 2020 has become a crisis year for the tourism industry, causing more than $ 1.3 billion in losses worldwide and recording the lowest profits in the history of tourism. It is during such periods that the existing problems are exacerbated, and the role of public administration is growing, becoming extremely important for the further recovery of tourism and overall sustainable development of the country.The purpose of the study is a theoretical and methodological discussion of the main directions of public administration reform of tourism at the regional level under the decentralization of Ukraine. The object of research is the system of public administration of tourism in Ukraine. The subject of the research is the reform of public administration in the field of tourism at the regional level under the decentralization in Ukraine.It is substantiated that the achievement of sustainable development in the field of tourism depends on the efficiency of the formal and informal structures created for its organization, as well as the available resources and opportunities. Good governance in tourism depends on the effective and efficient work of public authorities and local governments, other stakeholders involved in the network, their aspirations and values, the decisions they make on accountability, participation, communication and knowledge sharing.A model of public administration of tourism destinations at the regional level under decentralization is developed. Its implementation should ensure effective tourism administration, involvement of all stakeholders in tourism in a given area, exchange of knowledge, ideas and aspirations, and action plans for sustainable tourism. Recommendations to create a single system of public administration bodies in tourism at the regional level and territorial communities – regional and local organizations for the management of tourism destinations, are suggested. The main elements of the model of public administration of tourism destinations at the regional level under decentralization are described, and attention is focused on the need to implement the principles of good governance as the main provisions according to which tourism destinations should be managed. It is noted that the activities of regional and local tourism destination administration organizations should be transparent and effective; these organizations should be able to involve different stakeholders, coordinate and organize cooperation between stakeholders through a methodology split into the following stages: research and analysis, planning and strategy development, tourism development products, promotion and marketing, evaluation and monitoring.Based on the analysis and taking into account foreign experience, the priority areas for reforming public administration in the tourism field at the regional level are defined in the following main areas: legal, organizational, strategic, informational, human resources and resource provision. The Concept of reforming the public administration of tourism at the regional level up to 2026 is developed.