Встановлено, що в пацієнтів з хімічною фазою перитоніту пригнічення клітинного імунітету має тимчасовий характер: вже з 5-ї доби після операції спостерігається тенденція до відновлення кількості Т-лімфоцитів та їх проліферативної активності. Розвиток бактеріального перитоніту призводить до тривалого зменшення кількості CD3 та CD4 лімфоцитів, їх проліферативної здатності та зростання рівня циркулюючих імунних комплексів. У пацієнтів з перфорацією виразки та перитонітом спостерігаються виражені деструктивні зміни клітин шлунка та пілородуоденальної зони, особливо міоцитів шлунка та ультраструктури мікроциркуляторного русла. Визначено прогностичні чинники летальності, а також чинники віддаленого прогнозу після операцій за різними методиками. Розроблено індивідуальну лікувально-реабілітаційну тактику у разі перфорації виразки. Запропоновано методики дуоденопластики та зашивання проривного отвору виразки, заходи щодо профілактики окремих післяопераційних ускладнень.

  Скачати повний текст

На підставі експериментального дослідження, проведеного на 140 білих щурах лінії Вістар, вивчено перебіг пілородуоденального та товстокишкового перитоніту залежно від строків перфорації. За умов експериментального пілородуоденального перитоніту, якщо з моменту перфорації не минуло 18 годин, виявлено, що запальні зміни в черевній порожнині відповідають синдрому системної запальної відповіді, а низький ступінь її бактеріальної контамінації (до Ig 5 КУО/мл), морфологічні органні зміни (гемодинамічні та гемореологічні) носять зворотний характер. Проаналізовано віддалені результати хірургічного лікування 248-и хворих з проривними пілородуоденальними виразками. На підставі оцінки ступеня ендотоксину та бактеріальної контамінації черевної порожнини, характеру та поширеності морфологічних змін у зоні перфорації, важкості фізичного стану 167-и хворих з даною патологією вивчено перебіг поширеного перитоніту залежно від строків з моменту перфорації. З використанням одержаних результатів розроблено алгоритм вибору методу та об'єму радикального оперативного втручання за наявності проривних пілородуоденальних виразок за умов поширеного перитоніту. Уточнено показання щодо виконання радикальних оперативних втручань у хворих з проривними пілородуоденальними виразками за умов поширеного перитоніту, що дозволило збільшити радикальність операцій до 92,8 %, зменшити частоту ранніх післяопераційних ускладнень у 1,5 рази, без летальних наслідків, з 84,6 % відмінних і добрих результатів після виконання радикальних операцій у віддаленому післяопераційному періоді.

  Скачати повний текст

Запропоновані і науково обгрунтовані критерії вибору способу оперативного лікування при перфоративних виразках шлунка або дванадцятипалої кишки в умовах перитоніту. Вивчений взаємозв'язок між клінічними проявами, зміненнями активності катепсина-Д сироватки крові і морфометричними показниками парієтальної очеревини (відносний питомий об'єм еритроцитів і щільність розподілу сегментоядерних лейкоцитів). На підставі математичного аналізу результатів дослідження розроблені об'єктивні критерії прогнозу захворювання і вибору обсягу і характеру оперативного лікування. Використання даних критеріїв дозволило збільшити кількість радикальних оперативних втручань, добитися більшого числа відмінних і гарних віддалених результатів при низьких показниках летальності. Вивчення клінічної ефективності розробленого підходу на 117 хворих з перфоративними виразками показало його високу ефективність, обгрунтовану необхідність застосування.

  Скачати повний текст

Розроблено методику одномоментної стимуляційної механоентерографії та механоколонографії за експериментальних і клінічних умов, що дозволило якісно та кількісно оцінити зміни моторики кишечнику за норми та у випадку перитоніту. Вивчено особливості фонової та стимуляційної моторики тонкої та товстої кишки за цих умов, що дозволило за інформацією, одержаною стосовно товстої кишки з'ясувати стан моторики всього кишечнику. Виявлено роль порога чутливості стінки товстої кишки у динаміці у разі перебігу та прогнозування перитоніту. Науково доведено, що ефективність лікування парезу кишечнику можна контролювати у випадку змін цього порога за силою струму. Розроблено методику підбору параметрів електростимулів для стимулювання моторики шлунково-кишкового тракту. Розроблено класифікацію ступеня порушення моторики у випадку перитоніту, а також електрофізіологічні методи диференційної діагностики механічної та динамічної лапароскопії у разі перитоніту.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено дослідженню патогенетичних аспектів гострого експериментального перитоніту, які стосуються вивчення нейрогуморальних порушень за умов перебігу патології та розробці на цій підставі патогенетично обгрунтованої терапії зазначеного стану шляхом застосування препаратів аналогів нейропептидів. Показано виразні ефекти при застосуванні синтетичних аналогів опіоїдних похідних - даларгіну,сандостатину та інших пептидів, що вживаються окремо або у комбінаціях. Ефективність зазначених нейропептидів була виразною щодо пригнічення процесів вільнорадикального окислення ліпідів, нормалізації гормонального балансу у крові та поліпшення виживаності експериментальних тварин у різні терміни (1-9 діб) після відтворення цієї патології. Отримані результати є експериментальним обгрунтуванням для клінічної апробації препаратів, які досліджувалися.

  Скачати повний текст

Досліджено біохімічні і патоненетичні механізми лікувальної дії гіпербарооксії та токсичної дії гіпербаричного кисню за умов розвитку абдомінальних гнійно-септичних ускладнень у післяопераційному періоді на основі вивчення клінічних і біохімічних показників у 167-ми хворих з поширеним гнійним перитонітом у ранньому післяопераційному періоді та експериментальних досліджень на 204-х щурах з гострим перетонітом. Обгрунтовано та впроваджено новий підхід щодо діагностики та комплексного лікування даних ускладнень з урахуванням стану системи антиоксидантного захисту і функцій нирок. Запропоновано методику антиоксидантної терапії даларгіном для профілактики токсичної дії гіпербаричного кисню за умов застосування гіпербарооксії у комплексному лікуванні абдомінальних гнійно-септичних ускладнень у післяопераційному періоді.

  Скачати повний текст

Доведено, що даний біофлавоноїдний препарат реалізує свою фармакотерапевтичну ефективність шляхом регуляції прооксидантно-антиоксидантної рівноваги в організмі, тим самим запобігає розвитку розповсюдженої мембранопатії. Встановлено, що корвітин здатен нормалізувати вміст основних компонентів аденілнуклеотидної системи та рівень показників енергообміну, коригувати активність основних ферментів енергетичного гомеостазу та концентрацію головних компонентів вуглеводного обміну. Детоксикуюча та гепатопротекторна активності корвітину реалізуються за рахунок нормалізації функціонального стану печінки у разі калового перитоніту. Встановлено, що на етапі біотранспорту корвітин здатен прискорювати процеси детоксикації циркулюючих у крові щурів ендотоксини у разі калового перитоніті.

  Скачати повний текст

Встановлено оптимальні строки початку ентерального харчування у хворих з різною тяжкістю перебігу раннього післяопераційного періоду (РПП) після операцій з приводу гострої шлунково-кишкової кровотечі (ГШКК) і перитоніту на підставі дослідження функції всмоктування та біоелектричної активності (БЕА) тонкої кишки; аналізу стану білкового та ліпідного обмінів за даних умов. Проведено комплексне вивчення й оцінювання порушень всмоктувальної функції та БЕА тонкої кишки за різної тяжкості перебігу РПП у хворих з даною патологією. Визначено відділи тонкої кишки з найбільш значним пригніченням всмоктування, характер його змін протягом перших трьох діб після операцій. Досліджено вираженість порушень БЕА тонкої кишки у перші 5 діб і клініко-функціональні паралелі їх відновлення. Виявлено зв'язок між показниками БЕА тонкої кишки, глибиною моторно-евакуаторної дисфункції шлункового-кишкового тракту та тяжкістю перебігу РПП. Наведено динаміку та характер змін білкового та ліпідного обміну за даних патологічних умов. Запропоновано оптимальні строки початку ентерального харчування пероральним або зондовим методом у РПП у хворих, оперованих з приводу ГШКК та перитоніту.

  Скачати повний текст

На підставі клінічного аналізу результатів лікування 104 хворих на гострий розлитий перитоніт (ГРП) показано високу ефективність інтраопераційної біопсії парієтальної очеревини, як методу вірогідної оцінки тяжкості запального процесу та визначення показань до етапних санацій черевної порожнини. Виявлено клінічні та морфологічні показники, що мають найбільшу прогностичну значимість для оцінки ступеня ендотоксикозу у хворих на ГРП. Розроблено та застосовано диференційний підхід до програмних санацій черевної порожнини з урахуванням морфометричних показників парієтальної очеревини та тяжкості ступеня ендотоксикозу. Метод етапних санацій черевної порожнини дозволив уникнути небажаних етапних санацій у хворих на ГРП, запобігти прогресуванню ГРП (7,3 %) порівняно з такими ситуаціями, коли ГРП лікували внутрішньопротоковий лаваж (21,6 %) і знизити число післяопераційних ускладнень з 58,8 % до 18,9 % і летальність з 33,3 % до 20,8 %.

  Скачати повний текст

Визначено показання до відеолапароскопічних, відеоасистувань і застосування відкритих методів оперативних втручань у випадку гострого розлитого перитоніту (ГРП). Розроблено нові способи відеолапароскопічних операцій. Показано, що для об'єктивної оцінки тяжкості стану хворих на ГРП, окрім даних, одержаних за методами лабораторних та інструментальних досліджень, необхідно застосовувати прогностичну шкалу SAPS, а також морфометричні показники парієтальної очеревини, які дозволяють оцінити динаміку загального процесу у черевній порожнині та ефективність проведеного комплексного лікування. Установлено основні морфометричні параметри, що характеризують альтернативно-ексудативні компоненти запалення очеревини, які впливають на прогноз лікування хворих на ГРП. Базуючись на результатах вивчення патогенезу цієї хвороби, з'ясовано показання та розглянуто аспект оцінювання ефективності способів хірургічної детоксикації в післяопераційний період. Розроблено методи етапних релапаротомій з санаціями черевної порожнини, відеолапароскопічної санації 0,8 % ЕХА розчином хлориду калію, корекції ентеральної дисфункції, а також принципи антибактеріальної терапії. Проведення комплексного лікування хворим на ГРП, з використанням розроблених методів оперативних втручань, способів післяопераційної детоксикації, здійсненням корекції ентеральних дисфункцій, етіотропної антибактеріальної терапії з комплексною консервативною терапією дозволило знизити кількість післяопераційних гнійно-септичних ускладнень у 2,2 раза та загальну летальність у цієї категорії хворих в 1,9 раза.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена лікуванню розповсюдженого перитоніту, його ускладнень та їх профілактиці із застосуванням хіміо- та біосорбційних препаратів. Проведено обстеження 435 хворих на розлитий та загальний перитоніт різного генезу. Запропонована класифікація перитоніту та його ускладнень. В комплексному лікуванні перитоніту використані активні методи лікування - лапаростомія з програмованими санаціями черевної порожнини. Обгрунтовано і впроваджено в практику спосіб лікування перитоніту, який грунтується на фізико-хімічному законі осмосу. Застосована комбінована лазерна терапія, ентеросорбція ентеросгелем. Вивчені енергетичні процеси у хворих на перитоніт (АТФ, АМФ, АДФ, ПОЛ, МСМ, каталаза, молочна кислота), рівень яких залежить від ступеня ендотоксикозу. Підтверджено, що у хворих перитонітом розвивається вторинний імунодефіцит. Визначені фактори ризику виникнення нагноєння операційної рани. Вивчено властивості та ефективність створеного протимікробного препарату пролонгованої антимікробної дії "Імосдиніт", який складається з поліметилсилоксана та іммобілізованих на ньому нітазолу і димексиду. Запропонований спосіб профілактики нагноєння післяопераційної рани. Кількість нагноєнь операційної рани у хворих на перитоніт знизилася в 2,4 рази і становила 14,3%. При місцевому перитоніті летальність склала 1,7%, дифузному - 3,2%, розлитому і загальному - 26,8%. В реактивній стадії розлитого та загального перитоніту летальність склала 9,1%, в токсичній і термінальній - 33,9%.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Розроблено нові патогенетичні обгрунтовані підходи до хірургічного лікування хворих з поширеними формами гострого гнійного перитоніту з метою поліпшення результатів їх лікування. Показано, що транслокація ентеральних бактерій у системний кровотік здійснюється у тварин через підвищення активності макрофагів кишечнику та печінки через 6 год і порушення процесів фагоцитозу через 6 - 12 год, що супроводжується неадекватним забезпеченням кишечнику киснем і порушенням його біоценозу через 2 год після індукції патологічного процесу. Встановлено, що тяжкість перебігу захворювання обумовлена порушеннями в системі транспорту кисню, розвитком імунопатологічних реакцій 3-го та 4-го типів за класифікацією Gell et Coombs (1975 р.) і порушенням кліренсу цитокінів печінкою. Також встановлено, що синдром системної запальної відповіді у хворих з розповсюдженими формами гнійного перитоніту характеризується підвищенням гострофазових показників в усі терміни дослідження, а найбільш виражені ці зміни відзначено в спланхнічному кровотоці через 48 год після операції. Транслокацію ентеральних бактерій у мезентеріальні лімфовузли встановлено у 43,5 % хворих, портальну бактеріємію - у 19,6 % і системну бактеріємію - у 13 % хворих. Вперше застосовано спосіб двомоментної інтубації кишечнику, методику порто-портального та системно-портального плазмаферезу, а також новий спосіб ентеропротекції. Комплексне лікування хворих з розповсюдженим гнійним перитонітом, що включало раціональне хірургічне втручання, застосування нутрітивної підтримки, внутрішньопортальної гемодилюції та поліпшення кліренсу цитокінів печінкою шляхом застосування порто-портального і системно-портального плазмаферезу, а також протекцію бар'єрної функції кишечнику в комплексі консервативної терапії, дозволило знизити число післяопераційних гнійно-септичних ускладнень у 2,7 рази і загальну летальність у даної категорії хворих - у 1,8 рази.

  Скачати повний текст

Запропоновано новий підхід щодо вирішення наукової проблеми поліпшення результатів лікування хворих з проривною виразкою дванадцятипалої кишки, ускладненою перитонітом, шляхом застосування мініінвазивних технологій для санації черевної порожнини за умов карбопневмоперитонеуму. Вперше експериментально досліджено вплив карбоперитонеуму на процеси бактеріальної транслокації за перитоніту, спричиненого перфорацією дванадцятипалої кишки. Обгрунтовано доцільність виконання та встановлено ефективність лапароскопічних та лапароскопічно-асистованих операцій у хворих з проривною виразкою дванадцятипалої кишки у різні періоди перитоніту. Вперше проведено порівняльну оцінку ефективності лапароскопічних та загальноприйнятих методів лікування перитоніту за проривної виразки дванадцятипалої кишки. На підставі результатів багатофакторного аналізу розроблено диференційований підхід щодо вибору методу оперативного втручання, способу лапароскопічної санації черевної порожнини та динамічної санаційної відеолапароскопії залежно від поширення та характеру перитоніту за проривної виразки дванадцятипалої кишки. Встановлено, що лапароскопічне лікування перитоніту за проривної виразки дванадцятипалої кишки, проведене за певними показаннями, досить надійний та ефективний метод лікування даної категорії хворих. Показано, що використання відеолапароскопічних технологій дозволяє зменшити витрати наркотичних знеболювальних засобів, скоротити тривалість лікування хворого у стаціонарі в середньому на 3-и дні та запобігти таким післяопераційним ускладненням, як спайкова непрохідність кишечника та післяопераційна грижа передньої черевної стінки.

  Скачати повний текст

Експериментально досліджено порушення структурного стану води тканин у випадку перитоніту, показано їх роль у патогенезі та проаналізовано можливості фармакологічної структуризації. Визначено вплив певних засобів, що використовуються в анестезіолого-реанімаційній практиці, на транслокацію кишечної флори у процесі розвитку експериментального перитоніту. Вивчено біологічні реакції за умов перитоніту та визначено 8 фаз перебігу цих реакцій та розроблено концепцію відновлення біологічної цілісності організму за цих умов. Відповідно до стадій перитоніту, тяжкості септичного процесу та фаз порушень біологічної цілісності розроблено 4 варіанти програм передопераційної підготовки, анестезіологічного забезпечення та післяопераційної інтенсивної терапії. Відзначено, що застосування запропонованого підходу забезпечило виключення летальності у реактивній стадії перитоніту, зменшення летальності до 8,9 % у токсичній стадії та до 31,6 % - у термальній стадії розповсюдженого гнійного перитоніту.

  Скачати повний текст

Відзначено, що поширений перитоніт супроводжується розвитком нормохромної анемії внаслідок токсигенної гемосупресії, лейкоцитозу зі зсувом лейкоцитарної формули вліво, лімфоцитопенії, еозинопенії, порушенням функції печінки, що має прояв у гіпопротеїномії, гіпоальбунемії, гіпербілірубінемії, підвищенні трансаміназної активності сироватки крові та функції нирок, що відображає наявність поліорганної недостатності. Встановлено, що динаміка патофізіологічних зрушень залежить від способу лікування перитоніту, а саме: у разі застосування планової лапаросанації має місце виражена позитивна динаміка, за умов виконання ургентної релапаротомії - дуже повільна позитивна динаміка у вилікованих хворих та негативна динаміка - у померлих. Застосування індексу черевної порожнини для оцінювання вираженості місцевих проявів перитоніту дозволяє визначити можливість ерадикації збудника запалення шляхом одноразового оперативного втручання та необхідність виконання повторних лапаросанацій. Мангеймський індекс перитоніту дозволяє визначити тяжкість стану хворих на розповсюджений перитоніт і є прогностичним показником для оцінювання несприятливого перебігу захворювання. Шкала оцінювання стану хворих на гострий сепсис дозволяє визначити вираженість системної запальної відповіді організму хворого та може забезпечити індивідуалізоване оцінювання динаміки перебігу перитоніту. Програмовані лапаросанації показані хворим, якщо значення індексу черевної порожнини становлять 12 та більше балів, значення Мангеймського індексу перитоніту - не вище 30-ти балів, а сума балів Мангеймського індексу перитоніту та шкали оцінювання тяжкості стану хворих на гострий сепсис - не більше 55-ти балів. Критеріями завершення режиму програмованих лапаросанацій є зниження індексу черевної порожнини нижче 10-ти балів і тяжкості стану за шкалою його оцінювання у хворих на гострий сепсис нижче 30-ти балів.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Проведено експериментальні дослідження на собаках зі змодельованим перитонітом та стендові дослідження на ізольованому перитонеальному ексудаті та з'ясовано наявність у сорбогелю виражених детоксикаційних і деконтамінувальних властивостей щодо токсичних факторів і мікроорганізмів перитонеального ексудату. Застосування сорбенту у комбінації з антисептиком показало більшу ефективність у порівнянні з їх окремим використанням. Розроблено та застосовано в клініці дренажно-сорбційний пристрій для лікування хворих на дифузійний перитоніт апендикулярного генезу. Проведено загальноклінічні, мікробіологічні, імунологічні, спеціальні дослідження (визначення токсичності крові, перитонеального ексудату) та доведено більшу ефективність застосування запропонованого методу у порівнянні з загальноприйнятими срособами лікування перитоніту.

  Скачати повний текст

Експериментально досліджено зв'язок величини внутрішньокишкового тиску з показниками інтоксикації, визначеними в крові вен брижі привідної петлі. Проаналізовано бактеріальну транслокацію, морфологічні зміни у зазначеній петлі відповідно збільшенню внутрішньокишкової гіпертензії. За результатами експериментальних та клінічних досліджень динаміки кореляції внутрішньокишкового тиску з показниками інтоксикації вперше встановлено значення внутрішньокишкової гіпертензії, у разі досягнення яких має місце зниження кореляції між гіпертензією та показниками інтоксикації, одночасно з подальшим прогресуванням недостатності ентерального бар'єру, що обумовлює об'єктивні показання до інтубації тонкої кишки. Детально досліджено характер ускладнень у процесі проведення інтубаційного зонда через дванадцятипалу кишку (ДПК), установлено їх обумовленість у переважній більшості випадків певними видами форми ДПК, на підставі чого розроблено та застосовано в клініці власний спосіб проведення зонда через неї. Проведено порівняльний аналіз з детальним вивченням клінічної ефективності різних методів інтубації кишечнику, їх переваг та недоліків, обгрунтовано застосування конкретного способу інтубації у кожному конкретному випадку. Розроблено новий спосіб лікування ентеральної недостатності та ендогенної інтоксикації у разі розповсюдженого перитоніту та гострої кишкової непрохідності шляхом введення препаратів через кишковий зонд.

  Скачати повний текст

Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування хворих на розповсюджений гнійний перитоніт (РГП) та встановлено фактори, які впливають на перебіг післяопераційного періоду та сприяють виникненню післяопераційних ускладнень, які супроводжуються летальністю. Розроблено та впроваджено до практики метод передопераційного дренування та санації черевної порожнини у програмі комплексної передопераційної підготовки хворих на РГП. Створено та впроваджено до комплексного лікування хворих на РГП метод ретроперитонеальної пролонгованої антибактеріальної терапії, якого доцільно використовувати у післяопераційний період. Розроблено та впроваджено для застосування за клінічних умов пристрій для керованої пролонгованої декомпресії шлунково-кишкового тракту й інтраінтестинального електрофорезу, а також оптимізовану програму лікування хворих на РГП, яка передбачає використання розроблених методик і пристрою, за яких має проводитись ендоскопічне дренування та лапаросанація у передопераційному періоді і наступна спрямована антимікробна терапія та пролонгована керована декомпресія органів травного каналу.

  Скачати повний текст