Проаналізовано естетичні виміри категорії "історичний час" і вивчено його вплив на творчий процес. Історичний час розглянуто як символічний контекст, у якому розгортається специфічне людське буття в світі. Динаміку цього глобального процесу визначено принципами гармонії та досконалості. Усвідомлення та сприйняття часу в контексті певної історичної епохи визначає її темпоральну специфіку. Відповідно до цього запропоновано класифікацію історичних епох: епохи зі статичним контекстом, коли дисгармонійність теперішнього співвідноситься з гармонією минулого, а онтологічна ситуація людини визначається "одвічним поверненням" до витоків; епохи з динамічним контекстом, коли поряд зі співвідношенням з минулим з'являється більш важливий рівень співвідношення з майбутнім, який активізує творчий імпульс, спонукає людину активно створювати реальний контекст власного існування; позаконтекстуальні епохи, репрезентовані "перехідним часом", характерною рисою якого є відсутність темпоральних орієнтирів. Сучасна історична епоха постмодернізму або посткультури є яскравим прикладом позаконтекстуальної епохи, що визначає складну систему детермінації творчого процесу історичним часом. Розглянуто віталістично-психологічну, онтологічну та естетичну детермінації як основні її типи.

  Скачати повний текст

Проведено соціально-філософське дослідження концепту "хронополітика" як форми рефлексії часового аспекту соціокультурних трансформацій, проаналізовано існуючі підходи щодо розуміння даного феномену. Вперше встановлено, що метатеоретичний концепт "хронополітика" виражає зміни міри соціокультурної єдності суспільних утворень, межами якої є модальність часу, цінності та соціальності. Розкрито буттєвий зміст хронополітики як сукупності ціннісно-раціональних видів діяльності, поведінкових і комунікативних актів, спрямованих на відтворення та створення різноманітних форм соціокультурної єдності. Проаналізовано структурний, процесуальний і суб'єктний аспекти хронополітики, які можна розглядати як систему вимірів соціокультурного континууму.

  Скачати повний текст

Системно проаналізовано сутність феномена культурної пам'яті як механізм соціально-історичної наступності та розроблено поняття культурної пам'яті. Встановлено, що культурна пам 'ять - це філософське поняття, яке відображає властивість структурно-функціональної цілісності праці як соціокультурного процесу, що полягає в здатності соціального організму продукувати в собі самому відмінність, особливість, мінливість і водночас зберігати та відтворювати себе у своїй тотожності, всезагальності, інваріантності. Визначено, що культурна пам'ять є адекватною формою, що ізоморфно відтворює атрибутивну побудову праці. Зазначено, що культурна пам'ять є універсальним рухом спричинення, специфічним процесом "соціального метаболізму", суттю якого є комунікація як універсальний взаємний обмін діяльністю між людьми, яка складається незалежно від суб'єктивних намірів і цілей будь-кого.

  Скачати повний текст

Розглянуто феномен музики в контексті психофізичної проблеми на індивідуальному та колективному рівнях. Введено методологічне розрізнення понять "музична мова" та "музичне мовлення", завдяки якому можна розглядати специфіку музичного мислення, а також зрозуміти, чому у філософській традиції музика розглядається як універсальна мова людства. Запропоновано модель, згідно з якою музична мова знаходиться між інтонаційним (чуттєвим) змістом музичного мовлення та надпонятійним (надчуттєвим) сенсом духовного буття музики, не обумовленого обмеженнями мовного апарату й емоцій. Обгрунтовано, що музичний простір породжується внутрішньою активністю самої людини й у той же час підтримується соціальною реальністю. Таким чином, він є музичним виміром нашого буття - індивідуального й універсального.

  Скачати повний текст

Виявлено обмеження й евристичний потенціал філософських парадигм, що визначають функціонування системи сучасного соціально-історичного знання, класики, модернізму й постмодернізму. Обгрунтовано положення, що різноманітність теоретичних уявлень про історію може бути охоплене об'ємним мисленням, у фокусі якого знаходиться особистість. Сформульовано та охарактеризовано гносеологічні й аксіологічні принципи неокласичного філософського підходу: історизм, системність, а також ціннісний універсалізм і його найважливіші конкретизації - гуманізм й етичний трансценденталізм. Шляхом зіставлення смислів основних положень і принципів неокласичного підходу з "верхом" - загальнофілософською проблематикою - та з "низом" - культурно-цивілізаційною схемою виміру історії - уперше обгрунтовано новий погляд щодо напрямку та траєкторії історичного розвитку: у вигляді заплутаної кривої, у численних векторних вигинах якої простежується гуманістична спрямованість угору. Визначено одну з суттєвих характеристик сучасного перехідного етапу соціальної еволюції - дисгармонію взаємодії культурних і цивілізаційних елементів соціокультурних систем, домінування зовнішніх (цивілізаційних) форм діяльності соціальних суб'єктів над внутрішніми (культурними). Відображено неокласичне розуміння конструювання гіпотетичної моделі майбутньої глобальної цивілізації шляхом ствердження універсальних, перш за все етичних, цінностей і норм, формування планетарної свідомості. Обгрунтовано тезу, що місце України в цивілізаційному процесі визначається її подвійною культурно-цивілізаційною належністю, а здійснення виходу країни з кризи залежить від здатності українського народу реалізувати загальнолюдський потенціал власних культурних цінностей.

  Скачати повний текст

Розкрито аксіологічний аспект соціального часу українського етносу. Показано, що одним з проявів структури соціального часу є встановлення системи соціальних відносин і механізмів суспільного зв'язку, що здатні підтримувати впорядковану, ритмічну послідовність буття, а також її змінення, заломлення крізь сенс як зверхритм. Окрему увагу приділено концепції ціннісної свідомості М.С.Розова, головною особливістю якої є переважання морального смислу над ідеологією, який з часом замінює її повністю, а метою життя кожної особистості стає розумний вибір найкращого. Досліджено три історичні етапи людства, виділені Ф.В.Шеллінгом, поряд з етапами етногенезу, визначених М.Степико, та в контексті становлення архаїчної та міфологічної свідомості як детермінанти соціального часу.

  Скачати повний текст

Досліджено моделі суб'єктивного сприйняття часу на матеріалі німецьких і російських соціально-філософських ідей кінця XIX - початку XX ст. Визначено загальнокультурні детермінанти розвитку уявлень про час даного хронологічного періоду, якими є: стародавній міфологічний час, аграрна циклічна та християнська лінійна темпоральні моделі. Доведено інваріантність більшості виявлених темпоральних патернів. Розглянуто унікальні та національно детерміновані моделі (концепцію чотиривимірного часу М.Гайдеггера, модель "танцівної" часової спіралі Ф.Ніцше, специфічну німецьку модель - представлення історичного часу у просторовому образі дому та деякі інші). Виявлено основні тенденції у розвитку суб'єктивних уявлень про час на початку XX ст., якими є: хвороблива відокремленість і відчуженість суб'єктивного часу індивіда від об'єктивного та інших форм іманентного часу; неоднозначність в орієнтації на певну часову перспективу; різноманіття моделей часової спрямованості; темпоральна інтенсифікація сучасного суспільства; особливе сприйняття тривалості та швидкості перебігу часу.

  Скачати повний текст

Розглянуто структуру соціального часу, яка розкривається через відношння його інваріантних елементів. Зазначено, що визначення динамічної та функціональної природи соціального часу робить можливим осмислення зміни часових структур у контексті темпоральної комплексності соціального часу. Доведено, що час є не лише універсальним виміром соціальних змін, але й їх основою, констатувальною фактичністю.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст