До антології «Арабески» увійшли найліпші взірці української малої прози першої половини XX ст. Серед них є твори й у стилі реалізму, й модернізму, і поезія в прозі, і зразки імпресіонізму, і психологічна й символічна новели, і приклади романізованих біографій, які одними з перших у світовій літературі зринули з-під пера саме українських митців. На сторінках цієї антології ми потрапимо на береги Чорного й Азовського морів завдяки Лесі Українці й Дніпровій Чайці, проїдемося Кононівськими полями, зазирнемо до майстерень мисткинь, музик, акторів і астрономів, а також разом із героями Н. Кобринської стрінемо близьких по духу людей, а з персонажами М. Хвильового спробуємо спостерегти, як автор створює роман. Новели антології, мов арабські арабески, творять неймовірно строкатий, утім гармонійно-натхненний візерунок тем, варіацій, ідей та настроїв красного письменства української літератури першої половини XX ст.

Іван Багряний (1906-1963; справжнє прізвище – Лозов’ягін) – український письменник, який зазнав жорстокості сталінських репресій. Митця було ув’язнено, заслано до Далекого Сходу, потім була еміграція. Лише після своєї смерті він був реабілітований, став лауреатом Шевченківської премії 1992 року, і його книги почали перевидавати в Україні. Роман «Сад Гетсиманський», який уславив ім’я Івана Багряного на весь світ, В. Винниченко назвав «великим, вопіющим і страшним документом» радянської дійсності. Автор описав те, що сам пережив у роки сталінських репресій. Головного героя він багато в чому наділив своєю долею і своєю вдачею – несхитністю духу й вірою в непереможність добра. Андрій Чумак пройшов усі пекельні кола і вистояв, не зламався. І це робить його гідним високого звання людини.