Висвітлено актуальні проблеми сучасної української та російської мов, зокрема, лексичної синонімії, ідіом з архаїчними компонентами, мовного вираження простору, структурно-семантичної моделі складних прикметників і текстуальних засобів вираження суб'єктивної модальності. Детально проаналізовано творчість Т.Шевченка, М.Яцківа, В.Винниченка, Ю.Липи, В.Захарченка та У.Самчука.

Висвітлюється діяльність видатного громадсько-політичного діяча України В.К.Винниченка в період революційних потрясінь на початку XX ст. Розробка і відстоювання В.Винниченком оригінальної концепції необхідності вирішення соціальних і національних проблем українства в їх нерозривному взаємозв'язку і поєднанні стало одним з лейтмотивів його політичних переконань в передреволюційні роки. Цей період започаткував новий, дуже бурхливий, суперечливий та важливий етап діяльності Володимира Кириловича, в якому ідея національного відродження України, створення власної держави стане домінуючою.

Досліджено чинники, які визначають траєкторію та вектор політичного розвитку. Виділено в історіографії даного питання три групи теорій, кожна з яких формувалася за різних історичних умов: визначальна роль у політичному процесі належить об'єктивним, незалежним від волі людини факторам (Ф.Аквінський, Ж.Боден, Д.Віко, К. Маркс та ін.); людський фактор є вирішальним у впливі на політичну дійсність (Г.Сковорода, В.Парето, З.Фрейд та ін.); політична дійсність є функцією, залежною від двох змінних - об'єктивної та суб'єктивної (Н.Макіавеллі, Ш.Монтеск'є, В.Винниченко, М.Вебер та ін.).

Розглянуто історичні умови розвитку західноукраїнської фольклористики на початку другої половини ХІХ ст., елементи філософської етнології в українській етнографії ХІХ ст., процес становлення і розвитку національної культури і духовності, а також фольклорно-християнські традиції та їх роль у формуванні активного мовленнєвого соціуму. Подано аналіз фольклорності стрілецьких пісень Б.Лепкого, типізації українського національного характеру у творчості В.Винниченка, ідеї державотворення у спадщині В.Липинського. Досліджено краєзнавчі звістки про українську землю та її населення істориків античної епохи, історичні витоки зв'язку природознавства з народознавством, а також запропоновано палеоекологічній підхід до вивчення давньої історії населення сучасного терену України тощо.

Розглянуто мотиви номінації водних об'єктів в індоєвропейських і тюркських мовах (на матеріалі гідронімії Середнього Дніпро-Бузького межиріччя). Всебічно досліджено актуальні параметри ергонімічного декодування. Окремі статті присвячено літературній ономастиці та її функціональному навантаженню, онімії драматичних творів Л.Українки на початку XX ст., а також безіменній локалізації та темпоральності у художньому просторі творів В.Винниченка.

Висвітлено історію розвитку освіти на Новомиргородщині XIX ст. Проаналізовано стан навчально-виховної роботи у Златопільській гімназії, що з Повітового Дворянського училища перетворилася на повну чоловічу класичну гімназію, традиції якої творчо використовуються і сьогодні у Новомиргородському ліцеї. Наведено відомості про історичні постаті, які працювали у гімназії протягом різного періоду: О.Тулуб, Г.Грушевського, О.Андрієвського, О.Русова, М.Зерова, а також про її випускників: О.Назаревського, Б.Лятошинського, В.Винниченка, П.Филиповича, В.Вікторова та ін.

Міститься творчий доробок М.Євшана, провідного критика і культуролога початку XX століття, послідовника естетико-психологічного напряму в літературознавстві. Розглядаються проблеми творчості, суспільний і артистичний елемент у творчості, найновіша лірика Галицької України, козаччина в українській поезії, сучасна польська література і її вплив на нашу. Представлено літературні характеристики Т.Шевченка, Л.Українки, Б.Лепкого, О.Кобилянської, В.Стефаника, Л.Толстого, М.Конопніцької, С.Боттічеллі, Р.Кіплінга та ін. Публікуються полемічні нотатки та рецензії М.Євшана на творчі роботи Б.Грінченка, М.Рильського, Г.Хоткевича, В.Винниченка, А.Луначарського, І.Франка, А.Тесленка, Ф.Шіллера, М.Яцківа та ін.

Досліджено проблеми синтезу мистецтв у творчості видатних письменників періоду порубіжжя - Лесі Українки, М.Коцюбинського, О.Кобилянської, М.Вороного, Олександра Олеся, Б.Лепкого, М.Яцкова, В.Винниченка, Марка Черемшини. Велику увагу приділено осмисленню процесів освоєння естетичного простору за рахунок словесного моделювання несловесних мистецтв.

Проаналізовано епістолярну спадщину В.Винниченка як джерело інформації про його особистість: риси характеру, особисті якості, психологію, настрої, стан здоров'я тощо. Досліджено майстерність письменника щодо відображення психології персонажів. Простежено еволюцію художньої інтерпретації В.Винниченком проблеми національної самоідентифікації єврейського народу. Розглянуто проблему підгрунтя художнього мислення драматурга В.Винниченка крізь призму його естетичного ідеалу. Вивчено особливості функціонування займенникових слів у структурі тексту прози В.Винниченка у формально-синтаксичному аспекті. Висвітлено зв'язок філософії В.Винниченка з екзистенційними орієнтаціями українського філософствування періоду ХІХ - ХХ ст. Обгрунтовано необхідність їх аналізу через функціонування семантико-екзистенційного простору в творчості письменника. Зіставлено естетику В.Винниченка та поетів-шістдесятників через "знаки духовної співмірності" - квазіміфи Сонця, Місяця, Зірки, Моря (води) та Моря (повітря). Розкрито специфіку поглядів В.Леонтовича на задекларований В.Винниченком принцип "чесності з собою". Описано деякі особливості української мови та мовлення, лінгвокультурної ситуації на початку ХХ ст. в Україні.

Висвітлено теоретико-методологічні засади психолого-педагогічного проектування як умову та засіб забезпечення особистісно-розвивального підходу у виховуванні підростаючого покоління. Визначено сутність, місце, роль, принципи та об'єкти психолого-педагогічного проектування. Розкрито структурні компоненти його системи. Проаналізовано психолого-педагогічні умови реформування змісту традиційної природничо-наукової освіти в напрямку її особистісної орієнтованості, цілісності, герменевтичності. Здійснено порівняльний аналіз тенденцій розвитку національних систем освіти Литви та України. Досліджено проблему формування уявлень дітей старшого дошкільного віку про історію України. Змодельовано етапи та методи впровадження ідей народної педагогіки, розвинутих видатним педагогом В.О.Сухомлинським, у практику середньої загальноосвітньої школи. Наведено результати дослідження впливу активних методів психокорекції на розвиток особистісних якостей практичних психологів. На основі всебічного аналізу педагогічних праць В.О.Сухомлинського визначено зміст соціально-педагогічної діяльності вчителя-вихователя у сім'ї та школі.

Комплексно розглянуто письменницький епістолярій доби сталінізму, його функції в українському літературному процесі 20-50-х років ХХ ст. На матеріалі приватної кореспонденції М.Вороного, В.Винниченка, М.Хвильового, М.Куліша, М.Рильського, О.Довженка, І.Багряного, А.Антоненка-Давидовича та інших українських митців досліджено специфіку письменницького листування, простежено генезис вітчизняної епістолографії у спадкоємних зв'язках з європейською епістолярною традицією. Автор виокремлює ряд найважливіших жанрових різновидів епістолярної спадщини українських письменників, зокрема, епістолярну критику, публіцистику, відкрите листування та художні епістоли. Розкрито роль кожного з цих жанрових різновидів письменницького листування в літературному процесі за умов його цензурних обмежень.

Навчально-методичний комплекс розкриває жанрову природу й специфічні особливості української письменницької мемуаристики, її еволюцію в ХХ столітті. В поле зору автора потрапляють твори відомих письменників В.Винниченка і П.Тичини, М.Драй-Хмари й Остапа Вишні, О.Довженка і М.Бажана, Ю.Смолича і В.Сосюри, В.Стуса і В.Дрозда. Аналізуються маловідомі мемуари І.Дніпровського, М.Могилянського, В.Чередниченко, З.Тулуб, спогади письменників української діаспори Ю.Клена, Г.Костюка, В.Сокола, І.Кошелівця. Подаються приклади використання творів провідних мемуаристів на уроках української літератури в середній школі, а також у позакласній роботі.

На основе всестороннего изучения литературы, периодической печати, архивных документов рассмотрены вопросы политической истории Украинской Центральной Рады (УЦР) со времени ее образования до гетьманского переворота (март 1917 - апрель 1918 гг.). Охарактеризован процесс национально-государственного становления Украины в этот период, описаны структурные подразделения, крупнейшие украинские политические партии, имевшие большинство в Раде и непосредственно влиявшие на формирование политического лица УЦР, а также освещена деятельность крупнейших политических лидеров тех лет (В.Винниченко, М.Грушевского, Д.Дорошенко и др.), их взгляды на возможное государственное устройство Украины.

Висвітлено основні етапи розвитку політичної думки стародавнього світу, середніх віків та Нового часу. Детально проаналізовано еволюцію політичних ідей Київської Русі, козацько-гетьманської держави та доби українського наіонального відродження. Всебічно досліджено діяльність визначних українських політологів: Д.Донцова, В.Липинського, В.Винниченка та І.Лисяк-Рудницького. Основну увагу приділено етнонаціональній політиці в Україні, політичній культурі, світовим політико-ідеологічним доктринам (лібералізму та неолібералізму, консерватизму та неоконсерватизму, фашизму та неофашизму), діалектиці взаємовпливу політики та моралі, політичним конфліктам, міжнародним відносинам.

Розповідається про цікаву і маловивчену проблему морального вибору, яка визначила світоглядні позиції В.Винниченка і обумовила його дії як громадянина, художника і політичного діяча. Висвітлюється концепція "конкордизму" (система будування щастя на засадах узгодженості з собою і світом), що проймала усі сторони особистого життя і мистецькі твори письменника.

Розглянуто еволюцію української малої прози, зокрема, новелістики, її теоретичні проблеми. Вперше досліджено жанрові особливості української малої прози у процесі їх розвитку, засоби поглиблення змістовності жанрових форм та удосконалення й урізноманітнення поетики їх структур. Проаналізовано новелістику Г.Хоткевича, К.Гриневичевої, В.Винниченка, С.Васильченка, М.Коцюбинського, О.Кобилянської, І.Франка, В.Стефаника та інших.

Наведено інтерпретацію одного з найвизначних творів української прози XX ст. - роману В.Винниченка "Сонячна машина". Проаналізовано основні тенденції проблемного змісту даного твору та його форму. Значну увагу приділено проблемі жанру. Вперше в українській літературознавчій практиці на означення жанрової специфіки "Сонячної машини" введено поняття пантопії. Роман розглянуто у контексті утопії та антиутопії у світовій літературі.

Досліджено літуратурну спадщину В.Винниченка - одного з найвизначніших українських письменників першої половини XX ст. Проаналізовано еволюцію творчих пошуків драматурга, особливості поетики його п'єс: "Дисгармонія", "Панна Мара", "Між двох сил", "Гріх", "Над", "Пророк", співзвучної провідним мистецьким напрямкам доби модернізму.

Досліджено проблеми художнього мислення, пошуки формотворчих засобів, питання поетики окремого твору та творчості загалом, взаємопроникнення різнородових жанроутворень і стилевих виявлень. Проаналізовано драматургічні, епічні та ліричні явища національно-культурного процесу - драми Лесі Українки, Олександра Олеся, Володимира Винниченка, Спиридона Черкасенка, Миколи Куліша, Василя Пачовського, новелістика Василя Стефаника і Василя Ткачука. Визначено своєрідність української релігійної драми та поезії.

Розглядається концепція мистецтва Д.М.Овсянико-Куликовського і її призначення, розвиток сучасної української мови в естетичному напрямі, спостереження та експеримент концепції психології художньої творчості. Висвітлюються особливості книжки Д.Овсянико-Куликовського про М.Гоголя в контексті українсько-російських літературних взаємин, суспільно-психологічні типи соціалістів у романах В.Винниченка 1911-1917 років. Характеризується лінгвофілософська категорія оцінки в системі поглядів Д.М.Овсянико-Куликовського, аналізуються проблеми визначення статусу архаїзму в сучасній мові, повідомляється про застосування методів порівняльного мовознавства при дослідженні графіки та орфографії галицько-волинського літопису та ін.