Наведено метод ідентифікації особи за допомогою комплексних антропометричних індексів, виражених у пропорційному числі з урахуванням абсолютної та відносної похибки експериментально, який довів свою ефективність у разі незміненого зубощелепового апарату, за умов змін масштабного співвідношення ортопантомограм та у разі навмисної та фізіологічно зумовленої зміни стоматологічного статусу.

Мета роботи - пошук єдиної уніфікованої методики визначення біологічного віку особи у програмі дентального статусу, спрямований на одержання найбільш наближених до істинних показників. Шляхом використання морфологічних і рентгенографічних методів визначення дентального віку особи проведено порівняльну характеристику віку пацієнтів університетської стоматологічної поліклініки УжНУ та обрано найбільш раціональний і точний метод за Кvaal et al. з можливістю використання цифрових ортопантомограм. Результати порівняльного аналізу використання стандартної методики за Kvaal et al. та вдосконаленої методики виявили, що з незміненими коефіцієнтами та без врахування змін твердих тканин зубів та пульпи у випадку патологічної стертості надає величину похибки в середньому 28 - 50 %, тоді як вдосконалена методика - не більше 23 %. Використання наведених методик визначення віку у дорослих за одонтологічним статусом зберігає свою актуальність у програмі дентального статусу, оскільки вони надають змогу визначити вік особи навіть у разі невеликої кількості інтактних зубів, а за умови подальшого їх вдосконалення можливе широке їх використання не тільки у разі фізіологічно здорового зубощелепного апарата, а й за наявності патологій.

Мета роботи - теоретично обгрунтувати використання методів ультразвукової діагностики (ехо-імпульсний метод, метод дефектоскопії, імпульсний фазовий метод, водоімерсійний метод) для ідентифікації основних стоматологічних матеріалів та експертної оцінки якості надання стоматологічної допомоги населенню. Принцип ідентифікації полягає у співставленні теоретично обрахованих показників ультразвуку з одержаними лабораторними даними. Враховуючи параметри ультразвукових хвиль та етапи функціонування вище перелічених методів досліджень, рекомендовано використовувати водоімерсійний метод в програмі дентальної ідентифікації, який забезпечує найбільшу достовірність показників довжини ультразвукової хвилі за експериментальних умов (величина значення відносних похибок 1,26 - 1,03 %). Перспектива подальших досліджень полягає у дослідженні можливості ретроспективного аналізу змін параметрів ультразвукової хвилі залежно від зміни фізичних властивостей і хімічного складу пломбувальних матеріалів, якості проведеного ортопедичного лікування.

Підвищення рівня підготовки фахівців з судово-медичної експертизи та судової стоматології передбачає вивчення актуальних питань, пов'язаних із імплементацією новітніх підходів до ідентифікації жертв масових катастроф і залучення спеціалістів до міжнародних і державних аналітично-інформаційних програм та курсів ідентифікації відповідно до рекомендацій DVI/Interpol. Інтеграційне використання спеціалізованого програмного забезпечення PlassData підвищує компетентність судово-медичної та судово-стоматології експертизи у розрізі адаптації прикладної методології та теоретичних концепцій ідентифікації осіб відповідно до міжнародних стандартів і рекомендацій координуючих структур у разі виникнення надзвичайних ситуацій національного та міжнародного масштабів.

Мета роботи - на підставі даних ретроспективного огляду літератури провести диференційне порівняння впливу низки біологічних, бактеріальних та імунних факторів на особливості розвитку та предикції патологій пародонтиту та періімплантиту; порівняти результати попередніх досліджень щодо ризику виникнення періімплантитного ураження у пацієнтів із патологією пародонта в анамнезі та на основі проаналізованих даних визначити вплив пародонтиту на успішність дентальної імплантації. Ретроспективний аналіз літературних джерел проводився з використанням пошукових систем та баз даних (PubMed, BIOSIS Previews via ISI Web of Science, ISI Citation via ISI Web of Science та GoogleScholar) за принципом формування вибірки відповідних даних за ключовими словами. Розгляд публікацій проводився з використанням методу контентаналізу. Систематизацію даних проводили з використанням принципів типологічного, структурного та аналітичного групування результатів дослідження (Predictive Analytics SoftWare Statistics, PASWS 18.0.2, SPSS). Диференційний підхід до оцінки пародонтальних та періімплантитних уражень обумовлений низкою принципових відмінностей підтримуючих структур навколо власних зубів та поверхні титанової інфраконструкції, хоча при кожній із патологій відбувається ураження та втрата суміжних тканин. На основі проведеного ретроспективного аналізу літературних джерел вдалось встановити, що дані попередніх досліджень свідчать про значиму різницю у характері біологічних реакцій організму при наявності патологій продонтиту та періімплантиту. Висновки: періімплантитні та пародонтальні ураження характеризуються конкретними бактеріальними, біологічними та імунологічними маркерами, що можуть бути використані для визначення ступеня ураження, прогнозу розвитку та вибору адекватного методу лікування. Під час аналізу фахових публікацій у більшості з них був підтверджений факт підвищення ризику виникнення періімплантитних патологій у хворих з пародонтитом в анамнезі, що свідчить про необхідність детальної верифікації мікробіологічного пейзажу порожнини рота та її адекватної корекції перед початком ятрогенного втручання з приводу встановлення дентальних імплантатів.

Мета роботи - проаналізувати можливості хірургічних та нехірургічних методів лікування періімплантитної патології та порівняти успішність віддалених результатів аугментаційних процедур, реконструктивних маніпуляцій, ад'ювантної медикаментозної терапії, лазеро- та фотодинамічного лікування періімплантиту при окремому використанні цих лікувально-профілактичних заходів та їх комбінації у процесі стабілізації функціонального стану стоматологічного статусу. У ретроспективному дослідженні проаналізовано 114 наукових публікацій. Пошук первинного текстового матеріалу здійснено з використанням пошукової системи Google Scholar за ключовими словами "періімплантит", "періімплантитна патологія", "лікування періімплантиту", "peri-implantitis" та "treatment". Дані системного ретроспективного аналізу корелюють із висновками щодо категоризації та оцінки ефективності різних протоколів періімплантитної терапії, одержаними Klinge B. та співавт (2002). Обсяг необхідних ятрогенних втручань залежить від ступеня важкості періімплантитного ураження, вираженості клінічних симптомів, адекватності підбору індивідуальних алгоритмів лікування з врахуванням чутливості патогенних бактеріологічних представників до відповідних антибактеріальних медичних середників. Висновки: докладний аналіз даних щодо результатів лікування періімплантиту виявив, що жоден із описаних в літературі та апробованих в ході клінічних досліджень протоколів лікування запальних уражень періімплантатної ділянки не є домінантним, порівняно з іншими. Відсутність необхідної аргументації відповідних протоколів лікування пов'язана із недостатньо об'ємною вибіркою дослідження, вибором різних критеріїв оцінки динамічних змін твердих і м'яких тканин, різними вихідними умовами стану стоматологічного статусу до початку лікування.

Мета роботи - проаналізувати можливості хірургічних та нехірургічних методів лікування періімплантитної патології та порівняти успішність віддалених результатів аугментаційних процедур, реконструктивних маніпуляцій, ад'ювантної медикаментозної терапії, лазеро- та фотодинамічного лікування періімплантиту при окремому використанні цих лікувально-профілактичних заходів та їх комбінації у процесі стабілізації функціонального стану стоматологічного статусу. У ретроспективному дослідженні проаналізовано 114 наукових публікацій. Пошук первинного текстового матеріалу здійснено з використанням пошукової системи Google Scholar за ключовими словами "періімплантит", "періімплантитна патологія", "лікування періімплантиту", "peri-implantitis" та "treatment". Дані системного ретроспективного аналізу корелюють із висновками щодо категоризації та оцінки ефективності різних протоколів періімплантитної терапії, одержаними B. Klinge та співавт. (2002). Обсяг необхідних ятрогенних втручань залежить від ступеня важкості періімплантитного ураження, вираженості клінічних симптомів, адекватності підбору індивідуальних алгоритмів лікування з врахуванням чутливості патогенних бактеріологічних представників до відповідних антибактеріальних медичних середників. Висновки: докладний аналіз даних щодо результатів лікування періімплантиту виявив, що жоден із описаних в літературі та апробованих в ході клінічних досліджень протоколів лікування запальних уражень періімплантатної ділянки не є домінантним, порівняно з іншими. Відсутність необхідної аргументації відповідних протоколів лікування пов'язана із недостатньо об'ємною вибіркою дослідження, вибором різних критеріїв оцінки динамічних змін твердих і м'яких тканин, різними вихідними умовами стану стоматологічного статусу до початку лікування.

Згідно з даними досліджень різних років поширеність травм щелепно-лицевої ділянки (ЩЛД) у разі дорожньо-транспортних пригод (ДТП) варіює від 17 до 94 %. Більшість постраждалих у ДТП з травмами щелепно-лицевої області мають комбіновану травму (61 %), і менше половини - ізольовану. З метою адекватної реабілітації хворих після ДТП з травмами зубо-щелепового апарату проводиться комплексне медичне лікування, яке у 77 % випадків носить характер хірургічного ятрогенного втручання. Однак, в ході проведеного аналізу існуючих методик оцінки ушкоджень ЩЛД було встановлено, що у більшості таких підходів не враховуються функціональні порушення зубо-щелепового апарату, що виникають в результаті ураження, відповідно факт реєстрації травми, як і прогноз реабілітації в подібних випадках базується лише на анатомічному критерії, який не завжди забезпечує відповідний рівень об'єктивності в ході оцінки наслідків ДТП. Найбільш перспективний алгоритм оцінки тяжкості травм максило-фацилярної області з врахуванням параметрів анатомічних та функціональних порушень за системою MFISS обмежений відсутністю уніфікованого підходу до діагностики різних видів травм зубо-щелепового апарату, особливостями механізму формування переломів ЩЛД в результаті ДТП, прив'язаністю до критеріїв AIS-90 як базового параметру оцінки, та помилками верифікації патологічних змін стоматологічного статусу ще на етапі первинної діагностики потерпілих, відтак пошук та розробка оптимального методу оцінки травм зубо-щелепового апарату з метою використання його в ході судово-медичних та судово-стоматологічних експертиз залишається відкритим науково-практичним питанням сучасної стоматології та судової медицини.

Постійне удосконалення галузі надання медичної допомоги в Україні обгрунтовує потребу розробки і відповідних підходів до оцінки якості проведених ятрогенних втручань та комплексу реабілітаційних заходів. Успішність лікування значною мірою залежить саме від адекватності проведення первинної діагностики пацієнта чи потерпілого та відповідної реєстрації наявних у нього функціональних і структурних порушень на момент поступлення. Даний етап комплексної реабілітації, окрім того, відіграє важливу роль в ході проведення судово-стоматологічних експертиз, спрямованих на ідентифікацію факту лікарської помилки, встановлення відповідності надання медичної допомоги з урахуванням вихідних клінічних умов та кількісну оцінку ефективності лікувально-профілактичних заходів на етапі тривалого посттерапевтичного моніторингу. В ході проведеного ретроспективного аналізу публікацій було виокремлено наступні системи (алгоритми) кількісної оцінки пошкоджень щелепно-лицевої області в результаті травм різної етіології: Cooter-David Score, ISS, AIS, TRISS, MFISS, FFSS, ZS, AO/ASIF, FLOSID. Проведений аналіз систем кількісної оцінки параметрів травм щелепно-лицевої області свідчить про варіативність вищеописаних підходів з точки зору топографічного розподілу області інтересу, критеріїв щодо оцінки тяжкості функціонально-структурних порушень, а також відносно методологічного алгоритму власне заповнення відповідних реєстраційних карт чи комп'ютеризованих форм.

Мета роботи - провести аналіз актуальних на сьогодні керівних принципів розробки та використання методів визначення дентального віку особи з урахуванням конкретних процесуальних аспектів та існуючих обмежень. Пошук відповідних джерел здійснювали в електронних базах даних згідно з дескрипторами Medical Subject Headings (MeSH) ("dental" [All Fields] AND "age" [All Fields] AND "estimation" [All Fields] AND "forensic" [All Fields]). Додатково проведено аналіз посилань у попередньо проведених системних оглядах, що стосувалися мети цього дослідження, та інших оглядових публікаціях, суміжних із ними. В ході аналізу вдалось виокремити рекомендації спеціалізованих робочих груп щодо конкретних ознак прийнятності використання того чи іншого методу визначення віку за стоматологічним статусом, виокремити вимоги, що стосуються розробки нового або ж адаптації існуючих методів визначення дентального віку, виділити основні референтні дослідження стосовно цього питання, систематизувати критерії оцінки якості проведення процедури реєстрації віку за одонтологічним статусом і встановити діапазон статистичної варіації, який визначає доцільність використання того чи іншого методу. Висновки: попри значущість параметру віку у структурі судово-медичної та судово-стоматологічної експертизи, жоден із наявних на сьогодні методів визначення цього показника не забезпечує абсолютної точності, тобто повної відповідності значень хронологічного віку до таких встановлених за допомогою різних одонтологічних, антропологічних чи антропометричних підходів. Варіації, одержані в ході підрахунку дентального віку, порівняно із даними, що були одержані під час реферативних досліджень, можуть бути зумовлені впливом генетичних факторів, фактора географічного походження, різних соціоекономічних умов проживання, що впливають на процес акселерованого розвитку організму, поширеність вад розвитку, притаманних окремим особам, а також значній асиміляції суспільства упродовж останніх десятирічь. Обізнаність із вищепереліченими аспектами та наявними рекомендаціями щодо визначення віку особи за стоматологічним статусом сприяє зростанню компетентності практикуючих лікарів-стоматологів у випадках їх залучення до судово-медичних експертиз.

Зважаючи на невідповідність існуючих даних щодо перспективи та ефективності використання похідних продуктів плазми крові та проблематику оптимізації підходів стоматологічної реабілітації серед пацієнтів похилого віку, актуальним залишається питання аналізу показників успішності імплантації під час модифікації алгоритмів ятрогенного втручання із застосуванням продуктів L-PRF та PRGF. Мета роботи - проаналізувати вплив продуктів плазми крові, збагачених тромбоцитаронолейкоцитарними елементами та факторами росту на короткострокові результати дентальної імплантації у пацієнтів похилого віку. З метою реалізації дослідження на базі Університетської стоматологічної поліклініки (м. Ужгород) було відібрано 46 пацієнтів (24 - жіночої статі та 22 - чоловічої) похилого віку (60 - 75 років) із наявними дистально необмеженими дефектами зубного ряду на нижній щелепі. У всіх пацієнтів групи вибірки імплантація в області дефекту зубного ряду з однієї сторони щелепи проводилася за класичним протоколом (підготовка області остеотомії за шаблоном, установка імплантата, ушиття області втручання) - контрольна група, а з іншої за модифікованим, який передбачав додаткове використання похідних плазми крові у формі - L-PRF (21 пацієнт) - група дослідження 1 та PRGF (25 пацієнтів) - група дослідження 2. Усім пацієнтам групи вибірки проводилося дослідження області імплантації з використанням конусно-променевої комп'ютерної томографії, оцінка стабільності дентальних імплантатів, оцінка якості кісткової тканини. Результати: рівень периімплантаційних ускладнень у всіх групах дослідження, зважаючи на наявний розмір досліджуваних вибірок та короткий період спостереження не перевищував 10 %, що можна вважати прийнятним показником ефективності проведених ятрогенних втручань. Потенційними факторами, що негативно впливали на рівень успішності імплантатів, можна вважати жіночу стать пацієнтів та відносно стислого періоду спостереження достовірних даних щодо об'єктивної причини розвитку периімплантаційних ускладнень, встановити так і не вдалось. Висновок: в ході диференційованого підходу до проведення процедури дентальної імплантації із використанням похідних продуктів плазми крові у формі L-PRF чи PRGF було визначено, що використання тромбоцитарно-лейкоцитарного фібринового субстрату сприяє кращій стабілізації дентальних імплантатів через 3 міс після імплантації, а використання обох видів дериватів плазми крові зменшує динаміку редукції кісткової тканини в периімплантатній області у аналогічний термін спостереження.

Мета роботи - аналіз даних щодо кластерного феномену втрати дентальних імплантатів як специфічного патерну дезінтеграції інтраосальних опор, встановлених у кісткову тканину щелеп, за результатами попередньо проведених досліджень. Пошук публікацій, асоційованих із метою теоретичного дослідження, проводився у пошуковій системі PubMed за ключовими словами "cluster" та "dental implant". Після проведеного аналізу резюме була сформована вибірка із 16 релевантних статей, які найбільше відповідали поставленій меті. Під час аналізу цих 16 статей були сформовані відповідні категорії аналізу, зокрема визначення та інтерпретація терміну "кластерний феномен", потенційні фактори ризику, підходи до вивчення, зв'язки між фактами, наведеними у різних публікаціях. Попередньо проведені дослідження асоціювали факт розвитку кластерного феномену із клінічно невстановленими причинами дезінтеграції, впливом протетично-пов'язаних чинників, змінами у структурі специфічних генів, особливостями реактивних процесів організму людини на наявність чужорідного тіла. Дефіцит аналітичних оглядів та систематизувальних варіантів досліджень ускладнює процес формулювання цілісної картини розвитку групової втрати дентальних імплантатів як специфічного феномену, який можливо зареєструвати у клінічній практиці. Висновки: наявність множинного характеру втрати дентальних імплантатів як окремого феномену, обгрунтовує необхідність комплекснішого перегляду протипоказань до процедури дентальної імплантації. З огляду на результати проаналізованих вище досліджень можна резюмувати, що наявність декількох некритичних обмежень щодо можливості встановлення інтраосальної опори може відіграти роль сукупного негативного фактора, який підвищує ризик розвитку кластерного феномену. Крім того, потребує аналізу питання аргументації потреби проведення генно-орієнтованого дослідження перед встановленням дентальних імплантатів для верифікації можливих змін у структурі окремих генетичних показників серед пацієнтів, які потенційно можуть бути віднесені до групи високого ризику.

Мета роботи - провести аналітичний огляд даних наукових публікацій, що стосуються пухлин пульпи зубів, виокремити потенційні механізми та ризики виникнення таких уражень, систематизувати основні показники поширеності, локалізації та розподілу цих порушень серед пацієнтів. Пошук публікацій, пов'язаних із завданням аналітичного огляду, здійснено у пошуковій системі PubMed (NCBI) (https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/) за такими наборами ключових слів: "dental pulp" та "neoplasms"; "dental pulp" і "tumor"; "dental pulp" і "cancer". Резюмуючи усі проаналізовані дослідження можна зробити такі висновки: пухлини пульпи можуть бути класифіковані на первинні (ті, що розвиваються безпосередньо із пульпарного комплексу) та вторинні (ті, що представляють собою метастази пухлин, локалізовані в інших ділянках); до 30 % пухлин голови і шиї потенційно можуть бути асоційовані із ураженням пульпи зубів різного характеру; із усіх проаналізованих досліджень 84 % випадків представлено епітеліальні пухлини пульпи первинного чи метастатичного походження, в той час як 16 % становили пухлини мезодермального походження; фактів метастазування пухлин пульпи в літературі не виявили; результати попередньо проведених досліджень свідчать про переважаючу поширеність злоякісних неоплазматичних уражень пульпи віком 50 - 60 років, в той час як поширеність диспластичних та доброякісних метапластичних змін спостерігається у молодшому віці переважно в період 20 - 40 років; статистично значимої різниці у розподілі поширеності пухлин пульпи серед чоловіків та жінок у жодному із проаналізованих досліджень не відзначили. Висновки: метастатичний характер ураження пульпарного комплексу може імітувати ендо-пародонтальну патологію, тому лікарю-стоматологу при наявності відповідних фактів анамнезу, специфічних ознак рентгенологічного дослідження та клінічних симптомів парестезії слід проявити онконастороженість. У випадках проведення променевої терапії серед пацієнтів із пухлинами голови та шиї перед ендодонтичним втручанням чи екстракцією окремих зубів у зв'язку з відсутністю їх реакції на холодовий чинник чи невідповідність результатів електроодонтометрії, необхідно забезпечити моніторинг за проблемними зубами тривалістю від 4 до 18 місяців, обгрунтований можливим тимчасовим чи транзиторним характером порушень в структурі пульпи зуба.

Мета роботи - провести аналітичний огляд та систематизацію даних наукових публікацій з питань дефініції терміну "центральне співвідношення" (ЦС), дослідження методів його репродукції, а також ролі ЦС та центричного зміщення у структурі оклюзійної взаємодії. Пошук публікацій, пов'язаних із завданням аналітичного огляду, здійснювався у пошуковій системі PubMed (NCBI) (https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/) за такими наборами ключових слів: "centric relation" (дескриптор пошуку: ("centric relation"[MeSH Terms] OR ("centric"[All Fields] AND "relation"[All Fields]) OR "centric relation"[All Fields]); "centric relation" та "occlusion" (дескриптор пошуку: ("centric relation"[MeSH Terms] OR ("centric"[All Fields] AND "relation"[All Fields]) OR "centric relation"[All Fields]) AND ("dental occlusion"[MeSH Terms] OR ("dental"[All Fields] AND "occlusion"[All Fields]) OR "dental occlusion"[All Fields] OR "occlusion"[All Fields]). Зазначено, що сучасні погляди на ЦС передбачають існування не однієї такої позиції щелепи, а власне діапазону положення, в межах якого і досягається відповідне орієнтування суглобової головки. Статистично доведеного казуїстичного зв'язку між величиною розбіжності позиції суглобової головки у стані ЦС і максимальної інтеркуспідації (МІ) та фактом наявності суглобової дисфункції за даними наукових публікацій не виявили. Такий результат може бути зумовлений гетерогенністю дизайнів проаналізованих досліджень, тому для встановлення доказового впливу параметра величини зміщення суглобової головки за переходу ЦС-МІ рекомендовано провести ряд когортних досліджень з низьким ризиком виникнення асоційованих похибок. Доведено необхідність врахування положення ЦС під час протезування у випадках повного протезування різними видами ортопедичних конструкцій та з метою оклюзійної еквілібрації для купірування симптомів суглобово-оклюзійної дисфункції, а також у інших випадках ортопедичного лікування з врахуванням принципів біологічної оклюзії. Висновки: в результаті проведеного дослідження визначили таке: диференційна клінічна аргументація використання ЦС як ортопедичного орієнтира, як і чітка дефініція центрального співвідношення, залишається предметом науково-практичного обговорення; доведена клінічна роль реєстрації центрального співвідношення є важливою на етапах моделювання оклюзійних площин за різних форм повної реабілітації стоматологічних пацієнтів; результати попередньо проведених досліджень свідчать про наявність зв'язку між фактом зростаючої різниці у зміні положення суглобової головки між положенням ЦС до МІ та ризиком виникнення і прогресування дисфункцій.

Використання методів томографічних досліджень, зокрема комп'ютерної томографії, є перспективним як у одиночних випадках ідентифікації осіб та і при ідентифікації жертв масових катастроф. Результати пошарової діагностики структур зубо-щелепового апарату дозволяють провести процедури ідентифікації скелету людини за статтю, сприяють уточненню показників дентального віку, оптимізують можливості співставлення рентгенологічних ознак стоматологічного статусу із даними стоматологічних карт, таким чином розширюючи абсолютну кількість перспективно ідентичних ознак та підвищуючи якість доказів. Проте враховуючи специфіку побудови зображень при використанні комп'ютерної томографії, необхідно мінімізувати вплив артефактів та природи графічної дисторції, які ускладнюють процес ідентифікації, та потребують корекції шляхом уніфікації алгоритму дослідження та використання адаптованого програмного забезпечення.

Наведено теоретичне обгрунтування використання методів ультразвукової діагностики (ехо-імпульсний метод, метод дефектоскопії, імпульсний фазовий метод, водоімерсійний метод) для ідентифікації основних стоматологічних матеріалів та експертної оцінки якості надання стоматологічної допомоги населенню. Принцип ідентифікації полягає у співставленні теоретично обрахованих показників ультразвуку з отриманими лабораторними даними. Враховуючи параметри ультразвукових хвиль та етапи функціонування вище перелічених методів досліджень, рекомендовано використовувати водоімерсійний метод в програмі дентальної ідентифікації, який забезпечує найбільшу достовірність показників довжини ультразвукової хвилі в експериментальних умовах (величина значення відносних похибок 1,26 - 1,03 %). Перспектива подальших досліджень полягає у дослідженні можливості ретроспективного аналізу змін параметрів ультразвукової хвилі в залежності від зміни фізичних властивостей та хімічного складу пломбувальних матеріалів, якості проведеного ортопедичного лікування.

В практической стоматологии существуют проблемы, касающиеся достижения точной посадки безметалловых ортопедических конструкций, которая способствует минимизации эффекта микроподтекания в области интерфейса соединения, снижению риска расцементировки и более прогнозируемому их функционированию. Цель работы - разработать усовершенствованный способ поэтапной фиксации цельнокерамических коронок во фронтальных отделах челюстей и проанализировать его эффективность путем практической апробации. Для оптимизации процесса фиксации цельнокерамических коронок разработан трансфер-шаблон, представляющий собой аналог прозрачной каппы, индивидуализированной к запланированному эстетическому профилю. Для оценки эффективности использования конструкции трансфер-шаблона во время процедуры фиксации одиночных цельнокерамических коронок во фронтальной области проведен компаративный анализ результатов функционирования 105 ортопедических конструкций: 54 (51,43 %) из них фиксировали по классическому адгезивному протоколу с применением в ходе фиксации браш-холдеров; 51 (48,57 %) - с использованием конструкции трансфер-шаблона. Клиническую успешность функционирования цельнокерамических коронок оценивали в соответствии с системой критериев CDA (California Dental Association). Анализ результатов исследования не показал статистически значимую разницу показателей клинического успешного функционирования ортопедических конструкций как с точки зрения совокупного критерия маргинальной адаптации (p >> 0,05), так и между отдельными производными этого критерия (excellent - p >> 0,05; SCR - p >> 0,05; SDIC - p >> 0,05; TFAM - p >> 0,05) между группами цельнокерамических коронок, зафиксированных по классическому адгезивному протоколу с применением браш-холдеров и с использованием трансфер-шаблона. Выводы: предложенная конструкция разработанного трансфер-шаблона способствует оптимизации этапа фиксации одиночных цельнокерамических коронок в случаях одновременного цементирования сразу нескольких ортопедических единиц во фронтальных участках верхней и нижней челюстей.

Обговорено клінічні та соціальні аспекти перебігу карієсу в дітей, питання вибору анестезуючих засобів та премедикації у вагітних, розкрито роль факторів ризику в розвитку зубощелепних аномалій. Висвітлено досвід застосування операційного мікроскопа в ендодонтичному лікуванні, тактику лікаря-стоматолога ортопеда при хронічних захворюваннях слизової оболонки, перспективні збереження архітектоніки кісткової тканини з використанням колагенових конусів. Розглянуто проблеми антибіотикорезистентності в ортопедичній та терапевтичній стоматології, особливості надання стоматологічних послуг ВІЛ-інфікованим пацієнтам.

Мета дослідження - ретроспективно проаналізувати потенційний вплив розміру гранул використовуваних ксеногенних кісткових замінників на зміни кісткової тканини в області проведення субантральної аугментації за даними попередньо проведених досліджень. Дизайн дослідження представляв собою ретроспективний аналіз літератури, котрий передбачав: формування цільової когорти публікацій з бази даних PubMed (https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/) з використанням відповідних Mesh-термінів та ідентифікація таких у системі Google Scholar (https://scholar.google.com/) з використанням інструментів пошуку за ключовими словами; відбір публікацій із цільової когорти для проведення деталізованого контент-аналізу за результатами опрацювання анотацій наукових робіт; аналітичне опрацювання та контент-аналіз текстової інформації наукових статей, включених до таргетно-сформованої вибірки. В ході проведеного ретроспективного аналізу забезпечено структуризацію та уточнення даних щодо впливу фізичних характеристик розміру гранул кісткових замінників ксеногенного походження на кількісні та якісні зміни кісткової тканини в умовах проведення процедури субантральної аугментації, як найбільш адаптованої для цього клінічної та експериментальної моделі. Висновки: згідно з даними ретроспективного аналізу клінічних та експериментальних досліджень використання ксеногенних кісткових замінників із розміром гранул 1 - 2 мм та 0,25 - 1 мм у випадках проведення процедури субантральної аугментації характеризується досягненням аналогічних результатів щодо прогнозу формування обсягу нової кісткової тканини та редукції залишкової кількості графту в ході кілька місячного моніторингу. Вищі остеокондуктивні та остеопромоційні характеристики гранул ксеногенного матеріалу малого розміру, верифіковані в ході експериментальних та лабораторних досліджень, не були асоційованими із кращими результатами субантральної аугментації за даними клінічних досліджень у порівнянні із досвідом застосування гранул великого розміру згідно результатів проведених гістологічного та мікроКТ аналізів.

Мета дослідження - систематизувати дані щодо клінічної ефективності використання підходу з частковою заміною (корекцією) дефектних композитних реставрацій з урахуванням специфічних показів та прогнозу віддалених результатів його реалізації. Дослідження проводилося у форматі ретроспективного аналізу даних літератури. Формування вибірки публікацій для контент-аналізу забезпечувалося шляхом пошуку релевантних наукових робіт у базі даних PubMed та з використанням пошукової системи Google Scholar на основі ключових слів та асоційованих Mesh-відповідників. Дані отримані в результаті опрацювання спеціалізованої наукової літератури обгрунтовують доцільність реалізації підходу з частковою заміною дефектних композитних реставрацій замість повної їх заміни при врахуванні конкретних клінічних показів та низки пацієнт-асоційованих та зубоспецифічних параметрів. На даний момент відмічається дефіцит доказів високого рівня якості, які б статистично аргументували переваги підходу з повною заміною дефектних композитних реставрацій над підходом з їх частковою заміною. Найбільш проблемним аспектом у забезпеченні надійного результату часткової заміни композитних реставрацій залишається потреба формування прогнозованого клінічно-ефективного зв'язку на інтерфейсі з'єднання залишкової частини первинної реставрації та новими порціями матеріалу, для вирішення якої запропоновано декілька алгоритмів обробки поверхонь залишкової частини реставрації та суміжних твердих тканин емалі та дентину. Висновки: часткова заміна (корекція) дефектних композитних реставрацій при відповідних клінічних показах представляє собою ефективний варіант терапевтичного втручання, що сприяє збільшенню тривалості функціонування проблемних конструкцій та мінімізації втрати резидуальних твердих тканин емалі та дентину. Відносний ризик розвитку неуспішного результату клінічного функціонування композитних реставрацій, що підлягали частковій заміні, і таких, що підлягали повній заміні по причині наявності різних типів дефектів при аналогічних термінах спостереження є тотожним згідно проаналізованих даних, в той же час витратоефективність обох підходів у довгостроковій перспективі також суттєво не відрізняється.