Выполнены двойные слепые, плацебо-контролируемые исследования с целью оценки влияния 0,1 % геля диметиндена на порог зуда, развивающегося в ответ на внутрикожное введение гистамина, и на реакцию в виде папул и гиперемии, развивающуюся в ответ на внутрикожное введение гистамина, у здоровых добровольцев. Обработка гелем диметиндена кожи предплечья у 20 добровольцев обусловила повышение порога зуда по сравнению с плацебо. Обработка гелем диметиндена кожи предплечья у 32 добровольцев не оказала статистически значимого влияния на толщину папул у лиц, у которых препарат наносился на 10, 30 или 60 мин, однако статистические различия по толщине папул отмечались для группы лиц, у которых препарат наносился на 120 мин. Местное применение диметиндена может быть полезным для лечения состояний, опосредованных высвобождением гистамина.

Протягом перших п'яти років виконання міжнародного кримського палеолітичного проекту головну увагу було зосереджено на дослідженні трьох середньопалеолітичних (Кабазі II, Кабазі V та Старосілля) та однієї пізньопалеолітичної (Сюрень I) пам'яток Західного Криму. До того ж, протягом двох польових сезонів досліджувалась східнокримська пам'ятка - Буран-Кая III, де були знайдені як середньо-, так і пізньопалеолітичні комплекси. Головні результати зусиль учасників проекту полягають у встановленні абсолютної хронології (понад 80 дат) як для середнього, так і для ранньої доби пізнього палеоліту півострова, визначенні технологічної та типологічної варіабельності для кримських середньопалеолітичних індустрій (західнокримська, кіїк-кобинська, старосільська та ак-кайська) та оріньяку варіанту кремс-дюфур Сюрені I. Новий тип індустрій було виявлено в 3 культурному шарі Старосілля. В Буран-Каї III, шар С, знайдено перші свідчення наявності в Криму східноселетських комплексів. Результати проведених досліджень вказують на те, що всі датовані середньопалеолітичні пам'ятки існували протягом останнього гляціалу. До того ж близько 30 тис. років тому на терені Криму співіснували кримсько-мікокська (індустрії старосілля, кіїк-кобинська та ак-кайська), західнокримська, східноселетська та оріньякська традиції в обробці каменю.

Репрезентовано розмаїту палітру наукових концепцій осмислення етнокультурних та етноідентифікаційних процесів у провідних країнах східного та західного зарубіжжя - Росії, Румунії, Сербії, США та Канаді, Туреччині, Угорщині, Франції, Хорватії, Японії. Описано етнологію пострадянського простору, деякі тенденції сучасних релігійно-громадських свят (за матеріалами російсько-українсько-білоруського прикордоння), порівняльне дослідження становища середньоазійських мігрантів у Росії та Абхазії, православні ярмарки Москви і Києва як етнографічне джерело. Окреслено етнокультурну спадщину народів світу, зокрема два погляди на "етнонаціональну ситуацію" в Іспанії. Розглянуто етнодемографічну історію українців південної частини Далекого Сходу Росії (друга половина XIX - початок XX століття). Представлено румунську етнологію з історії румунських етнологічних та фольклорних студій, зокрема мультимедійних рукописних архівів. Наведено дані про традиційний побут і обрядовість, румунський народний одяг, зокрема зимові карнавальні традиції українців Сучавського повіту Румунії. Висвітлено сербську етнологію і проблеми національної ідентичності, сербський фольклор у контексті загальнослов’янської культурної спільноти тощо. Охарактеризовано етнологію США та Канади, мультикультурні традиції в Канаді. Увагу приділено творенню та виконанню традиційних казок, кодуванню та контекстуалізації опору, означено злі/добрі чужинці: євреї та цигани у слов’янських народних легендах тощо.