Вперше в історії перекладознавства розглянуто основні проблеми художнього та наукового перекладу з угорської на українську мову. Охарактеризовано основні етапи перекладацької праці, розглянуто різні види перекладу. Показано місце теорії перекладу серед інших дисциплін. Проаналізовано розвиток перекладознавства в Україні й Угорщині. Наведено порівняльну характеристику української й угорської мов. Визначено сутність поняття еквівалента у перекладі, розглянуто константні та варіантні відповідники, показано особливості їх використання. Висвітлено граматичні питання перекладу. Описано лексичні трансформації, різні способи передачі національного колориту та фразеологічних явищ, а також перекладу власних імен і назв. Встановлено залежність перекладу від стилю матеріалу. Наведено огляд української й угорської лексикографії. Подано бібліографію перекладів угорської художньої літератури на українську мову.

Впервые в истории переводческой деятельности рассмотрены основные проблемы художественного и научного перевода с венгерского на украинский язык. Охарактеризованы основые этапы работы переводчика, рассмотрены различные виды перевода. Показано место теории перевода среди других дисциплин. Проанализировано развитие теории перевода в Украине и Венгрии. Приведена сравнительная характеристика украинского и венгерского языков. Раскрыта сущность понятия эквивалента в переводе, рассмотрены его константы и варианты, показаны особенности их использования. Освещены грамматические вопросы перевода. Описаны лексические трансформации, различные способы передачи национального колорита и фразеологических явлений, а также перевода имен собственных и названий. Установлена зависимость перевода от стиля материала. Приведен обзор украинской и угорской лексикографии. Представлена библиография переводов угорской художественной литературы на украинский язык.

Вперше в українській фольклористиці на порівняльному українсько-угорському регіональному матеріалі проаналізовано людиноцентровані погляди, розглянуто людину в багатоманітності її зовнішнього та внутрішнього простору. Висунуто й обгрунтовано тезу про антропоцентризм казки як основоположну ознаку, на противагу, наприклад, космологізму інших жанрів (обрядові пісні тощо). Не беручи до уваги зв'язок з ініціаційним ритуалом, чарівна казка досить далеко відходить від обряду, вже переосмисленого в гру, що підтверджує широко висвітлена в роботі дидактична спрямованість казкового жанру. Набули нового звучання морально-етичні виміри людини, які перебувають на периферії зацікавлень сучасної гуманітарної науки. Вперше зібрано та проаналізовано розлогий регіональний матеріал про феномен казкаря та казкарства, свідчення багатьох фольклористів, наведено типи та портрети оповідачів Закарпаття, конкретні приклади казкових антропокомпонентів. Вперше дані розглянуто з поглядів лінгвопрагматики.

Розглянуто людину в народній казці, що зберігає уявлення про неї в різні періоди існування, зокрема з найдавнішого. Використано матеріали українських та угорських казок регіону Українських Карпат, що репрезентують основний тип європейської казки. З'ясовано поняття антропоцентризму як фундаментального світоглядного орієнтиру людства, виокремлено кілька антропоцентрів (герой/героїня, персонажі - казкар - слухачі/читачі). На основі казкових наративів розкрито фольклорну картину світу, її основні концепти та бінарні опозиції, зокрема такі, як доля, хронотоп, життя/смерть, бідний/багатий, молодий/старий, чоловік/жінка та ін. Досліджено сутнісні людські бажання, родинні стосунки в казках, зв'язок людини та довкілля, особливості народної релігійності у наративах. Розглянуто міжетнічні зв'язки, зокрема різні види угризмів у фольклорі регіону.

Розглянуто етнофольклорні взаємовпливи в народній культурі Закарпаття як самобутнього історико-культурного регіону. Розкрито регіонально-локальну специфіку фольклору краю в межах окремих жанрових груп - народної пісенності, народної прози. Проаналізовано угорські запозичення в уснопоетичній творчості українців-русинів, виокремлено їхні типи та форми, з'ясовано модифікації у мові-приймачі. Висвітлено образи відомих діячів угорської історії - короля Матяша Корвіна, князя Ференца Ракоці II, Лайоша Кошута в українському фольклорі. Простежено історію фольклористики краю - від найдавніших часів до сучасності, зокрема процеси збирання, систематизації та публікації, дослідження усної словесності.

Висвітлено історичні особливості та сучасні виміри угорської славістики. Простежено її розвій у різні періоди на різних теренах, особливу увагу акцентовано на сучасний стан. Розглянуто основні осередки, публікації, збірники, а також персонали славістів. Показано розгортання україністичних студій в Угорщині, центри підготовки спеціалістів, питання наукового співробітництва, спрямування та зміст окремих видань. З'ясовано також рецепції угорської культури та літератури в Україні.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т52(45=УКР)-7 + Т52(44/45)-7

Рубрики:

Етнографія сучасних народів

Шифр НБУВ: Ж20611 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто етнополітичні та інші аспекти українсько-угорських контактів, які реалізуються, зокрема, через Закарпаття, де проживає значна угорська спільнота й функціонує чимало угорських шкіл, вищих навчальних закладів, культурних центрів тощо. Нині констатуємо тут значні сепаратистські тенденції, які загострюються під впливом зовнішніх факторів, таких як політичний русинізм тощо. Цьому сприяють і угорські опозиційні партії. Ця ситуація не допомагає формуванню позитивного іміджу України в Угорщині. Її образ у угорських ЗМі часто негативний, інформація незначна й нерідко викривлена. Натомість після зміни системи в Україні з'явилися певні можливості ближчого ознайомлення з країною-сусідом, серед них - туристичні поїздки, освітні та культурні контакти. У Київському національному лінгвістичному університеті функціонує велике угорське відділення. У самій Угорщині також проживають слов'янські нацменшини. У 1993 р. виокремлено два окремі самоврядування: русинів та українців. Русини значною мірою асимілювали з угорцями та словаками, що мешкають переважно у північно-східній Угорщині та нараховують близько 4 тис. осіб. Активною є в Угорщині українська діаспора (усього 7 тис. осіб), яка має недільні школи, фольклорні гурти, випускає журнал "Громада", проводить спільні заходи та свята. Для вирішення складних питань сьогодення, вироблення в суспільстві толерантного ставлення до інших народів і спільнот політики, громадські організації мають послуговуватися й науковими напрацюваннями, досвідом вивчення становища нацменшин з урахуванням історичної традиції та сучасних трансформацій і глобалізаційних змін. Таким прикладом є співпраця між Угорською та Українською академіями наук, зокрема спільні проекти між інститутом етнографічних досліджень Академії наук Угорщини та інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАНУ, де проводяться різнопланові дослідження прикордонних територій.