Розглянуто суспільно-політичне становище жінки у період європейського Середньовіччя. Проаналізовано дві головні традиції середньовічного бачення жінки: античну та християнську. Визначено на підставі чого жінка зазнавала обмеження прав у політичній, економічній та соціальній сферах, а також у судочинстві та в системі спадкового права. Показано, що усунення жінки із суспільно-політичного та економічного простору зумовлювалося чоловічими аргументами про нижчість жіночої природи та недосконалість її розумової діяльності. Зауважено, що найбільший вияв свободи, правову підтримку та вплив на суспільно-політичний перебіг подій одержували жінки з привілейованих верств населення та королівських сімей. Окреслено становище та правовий статус української жінки періоду Київської Русі.

Проаналізовано синонімічний ряд поняття "повсякденність" у контексті соціоісторичного сприйняття. З'ясовано ряд категорій та трактувань, що проблематизують повсякденність як предмет філософського дослідження. Окреслено коло структурних елементів повсякденного буття. В ході дослідження прослідковується значимість особистого життя людини у процесі формування її внутрішнього світу та моральності суспільства в цілому. Розглянуто такі риси повсякденності як: повторюваність, консервативність, загальнодоступність, віднесеність до приватного життя. Аргументовано необхідність системного підходу до вивчення повсякденності.

Висвітлено проблемність трактування секуляризації як процесу формування новочасної ідентичності шляхом переходу теологічних понять у світську площину. Дослідження цієї проблеми здійснено крізь призму аналізу інтерпретацій Г. Блюменбергом та К. Льовітом генези ідеї прогресу та зв'язку між есхатологією та філософією історії. Увагу зосереджено на порівнянні підходів цих німецьких мислителів ХХ ст. до оцінки ролі християнської спадщини у формуванні новочасного розуміння історії. Розглянуто аргументацію К. Льовіта на користь секуляризації-переходу та пояснено підстави критичного підходу Г. Блюменберга до проблеми джерел Нового часу. З'ясовано, що "теорема секуляризації", незважаючи на свої слабкі сторони, є вагомим критерієм переосмислення новизни Модерну.

Проаналізовано виникнення, розвиток homo economicus у суспільстві масового добробуту та його відмінність від homo faber. З'ясовано основні характеристики homo economicus, зосереджено увагу на споживацькому ставленні до довкілля та втрати почуття критичної налаштованості. Окреслено неминучість появи "хибних потреб" індивіда у сучасному суспільстві та виникнення симулякрів як замінників справжніх речей та явищ. Обгрунтовано необхідність появи нової людини - homo ecologicus.

Розглянуто глобальні тенденції поступу людства та вплив інноваційних технологій на виникнення процесів біфуркації техногенного суспільства. З'ясовано, що процеси біфуркації, спричинені антропогенним тиском на довкілля, зумовлюють втрату техногенним суспільством соціально-економічної та екологічної стабільності, засвідчуючи його кризовий стан. Аргументовано, що шляхом до подолання кризового стану є гуманістична еволюційна стратегія, в основі якої лежить ідея сталого розвитку. Вона передбачає створення динамічного, високотехнологічного та екологічно безпечного суспільства. Проаналізовано два можливі варіанти розвитку суспільства: ієрархічний та голархічний. Доведено, що суспільством майбутнього може бути лише глобальна самоорганізуюча система, інтегрована в довкілля, з локальною автономією та глобальною координацією.

Досліджено основні особливості цивілізації кінця XX - початку XXI ст. Розкрито зміст поняття "техногенна цивілізація". З'ясовано, що особливості техногенного суспільства соціології і культурології виявляють порівнюючи його з традиційним. Виділено та проаналізовано характерні ознаки техногенного суспільства, зокрема такі як науково-технічний прогрес, автономія особистості, глобалізація та занепад духовності. Розглянуто передумови кризи духовності людини у сучасному світі. Стверджено, що духовність - одна з найважливіших та найсуттєвіших характеристик людини, ціннісний зміст та спрямованість буття людини.

Здійснено послідовний виклад концептів життя, сформованих у різних парадигмальних системах: від класичної науки до постнекласичного природознавства і конструктивістської філософії. Виразно продемонстровані траєкторії змін розуміння принципів раціональності і мислення. Показано, як зміна методології дослідження спричиняє вироблення нової термінології для фіксації нових наукових результатів, як здобутки аналізу у різних концептуальних середовищах створюють специфічне поле напруження для визначення життя.

Виокремлено концептуальні засади феномену творчості в межах філософії Середньовіччя, на основі аналізу основних світоглядних положень чільних представників даного періоду - Аврелія Августина і Томи Аквінського. Виявлено, що у середньовічних світоглядних орієнтаціях творча діяльність людини корелює з божественним, постаючи як людське спасіння через єднання з Богом. Творчість інтерпретується не як діяння людської особистості, а як породження можливості створення нового статусу у бутті конкретної особи завдяки її тяжінню до божественного Абсолюту.

Проаналізовано основні положення критичної соціальної теорії Ю. Габермаса, які лежать в основі його проекту практичної переорієнтації філософії. Здійснено порівняння рефлексивного та дискурсивного типів критики як послідовних етапів становлення критицизму філософа. Виявлено, що в основі еволюції критичної соціальної теорії Ю. Габермаса лежить різний підхід до проблеми комунікації. З'ясовано, що рефлексивна критика грунтується на терапевтичному розумінні комунікації, що зближує її з психоаналізом, тоді як дискурсивна критика орієнтована на виявлення універсальних умов порозуміння. Аргументовано, що поширення рефлексивної критики на сферу соціальної практики є проблематичним. Встановлено, що для побудованого на основі теорії комунікативної дії рефлексивного типу критики властиве ігнорування проблеми конфлікту.

Осмислено становище сучасної людини крізь призму екзистенційної філософії Альбера Камю. Втрату сенсу існування визначено невід'ємною характеристикою особи. Джерелом безсенсовності проголошено гуманітарну кризу ХХ ст., проблеми якої не втратили актуальності й в соціокультурній ситуації ХХI ст. Показано, що в процесі обгрунтування підстав людського буття втрачають силу засоби раціонального розуму. Відтак, наскрізною канвою особового буття є абсурдність людського існування. Абсурд розглянуто не лише як ознаку західноєвропейської культури, а і як характеристику буденної свідомості. Наслідком усвідомлення і прийняття людиною абсурдності існування є зародження проблематики свободи. Сенс екзистенціалу свободи розкрито в процесі здійснення особового буття.

На матеріалі філософії раннього М. Гайдегера досліджено генезу, місце і роль поняття деструкції як ключового методу герменевтичної феноменології, підкреслено "деструктивну" природу герменевтики. Як приклад застосування методу деструкції проаналізовано проблему часу, яку інтенсивно досліджував М. Гайдегер. Вказано і на значення методу деструкції для становлення автентичного існування.

Розглянуто важливість викладання філософії права для студентів філософських та юридичних факультетів. Висвітлено основні підходи до розкриття суті права та становлення предмета науки з античних часів і до наших днів. Зазначено необхідність дослідження праць філософів і правознавців кінця XIX - початку XX ст. та сучасних науковців, які розробили основні поняття, підходи до вивчення філософсько-правових проблем. Виокремлено історію української філософії права, її представників та головні проблеми дослідження кінця XIX - початку XX ст. Наголошено на значущості подальшого вивчення та перспективність досліджень наукового доробку Б. Кістяківського, Є. Спекторського, Ф. Тарановського, А. Фатєєва, К. Яроша, які заклали підвалини української історії філософії права.

Досліджено критерії розмежування категорій і понять як форм людського мислення. З огляду на те, що таке розмежування проводиться в сучасній літературі на основі степені (рівня) їх загальності, натомість, надано першорядне значення виокремленню їх функціональної специфіки. В цьому плані розкривається переважаюча аналітична функція категорій та синтетична - понять, позаяк не абстрагуючись і від синтетичного значення категоріального ладу людського мислення.

Досліджено парадигмальні особливості розвитку сучасної науки з точки зору певних норм та цінностей. Розглянуто процеси осмислення ідеалу природничих наук та його контекстуальну, історичну зміну. Продемонстровано факт існування наукового інваріанту, "ядра науки", без якого існування сучасної методології наукового пізнання неможливе. Стверджено фундаментальну роль математичного аналізу та експериментування для пізнання світу в більш об'єктивній формі і органічність цих методів для особистості, яка долучається до процесу продукування знання. Проаналізовано сукупність методологічних принципів, які складають свого роду генетичне ядро науки. Розглянуто проблеми об'єктивності та релятивності наукового знання.

Розглянуто проблему конвергентності літератури і філософії. Вказано на те, що література дає багатий матеріал для розуміння сучасної "філософії життя", соціальної філософії, а філософія своєю чергою служить підгрунтям для письменників, які намагаються осмислювати те, що відбувається у суспільному житті. Філософія, як і література, виконують одночасно терапевтичну функцію в оздоровленні людства.

Розглянуто особливості трансформації класичної концепції суб'єкта у контексті герменевтичної феноменології М. Гайдегера. Проаналізовано головні риси даної концепції на початку її зародження, а також під час становлення її класичного взірця. Встановлено, що у герменевтичній феноменології М. Гайдегера екзистенціал Турбота займає місце і виконує функцію суб'єкта. Розглянуто особливості трансформації класичної концепції суб'єкта у контексті герменевтичної феноменології М. Гайдегера. З'ясовано, що головною відмінністю даного екзистенціалу від класичного суб'єкта є його часовий характер.

Проаналізовано зміни у етичній сфері життя людини, які відбулись із становленням масового суспільства, та продемонстровано відмінності між традиційною етикою та етикою ХХI ст. Зосереджено увагу на важливості формування почуття відповідальності у членів масового суспільства. Досліджено комунікативну сферу життя людини та основні зміни, які відбулись у ній під впливом технологічного поступу та глобалізації. Розглянуто поняття ековідповідальності, яке сформувалось під впливом глобальних трансформацій суспільства. Окреслено позитивні моменти впливу глобалізації та технологізації на життя людини.

Розглянуто основні прагматичні підходи в інтерпретації поняття істини, які запропоновані представниками сучасної аналітичної філософії (В. Куайном, С. Кріпке, М. Дамітом, Г. фон Врігтом, Н. Решером, Д. Девідсоном, П. Горвіцом). Констатовано, що особливістю прагматичного аналізу істини є її розгляд через призму понять контекстуальності, інтерсуб'єктивності, темпоральності, когерентності, надлишковості. Критично проаналізовано дефляційну теорію істини, яка має на меті редукцію поняття істини до інших семантичних понять або ж взагалі її елімінацію з наукової теорії.

Акцентовано увагу, що перша половина ХХ сторіччя - це час глибокої кризи людського буття, що спонукало до розгортання питання сенсу життя людини. Систему соціокультурних практик у розгляді питання сенсу життя розглянуто за допомогою з'ясування значення та вагомості різноманітних понять та ідей. Наголошено, що у ХХ сторіччі буття людини виявилося позбавлене смислу та раціональних причин. Підкреслено, що людина залишається наодинці зі світом абсурду. Акцентовано увагу на тому, що людина змушена шукати нових способів укоріненості у бутті як сенсу життя. Доведено, що філософи середини ХХ сторіччя вибудували нову онтологію людського буття, яка лежить в основі творення людиною сенсу її власного існування.

Розглянуто особливості філософської теології Г. Сковороди. Проаналізовано специфіку його філософсько-теологічного дискурсу проблем людини та її самопізнання як необхідного шляху досягнення нею дійсної свободи і справжнього щастя, виявом чого є обожнення людини (уподібнення Богу). Досліджено взаємозв'язок вчення мислителя про "дві натури" і "три світи", "істинну людину" та "сродну працю" з пантеїстичним витлумаченням ідеї Бога, поєднанням раціонального та містичного пояснення біблійної символіки. З'ясовано, що у філософській теології Сковороди філософія людини інтерпретується як "філософія серця".